Виховний захід Проект "Без верби і калини - нема України"

 

( усний     журнал)

1 клас

спец. НВК № 59

м. Житомир

вчитель: Швець С. М.

 

 

 

Різні в світі є країни,

Гарні є , є і багаті,

Та найкраще – в Україні,

Бо найкраще – в рідній хаті.

Дитино, глянь навкруг,

Яка твоя земля:

Красива, дивовижна і єдина.

Усе тут дороге: ліс, гори і поля,

Бо це Вітчизна наша – Україна!

 

МЕТА. Закріпити знання учнів про Україну, її символи; розвивати українське мовлення, їх кругозір; виховувати любов і повагу до рідного краю; формувати громадянські якості: патріотизм, людяність, працьовитість.

 

 

 

(Клас оформлено в українському стилі. На стінах рушники. На столі – хліб, букет, колосся, вербові гілки).

 

 

 

 

ДЕВІЗ:

 

Тепло моїх долонь і розуму, і серця

Я Україні милій віддаю.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Вчитель.

Різні в світі є країни,

Гарні є, є і багаті,

Та найкраще – в Україні,

Бо найкраще – в рідній хаті.

Дитино, глянь навкруг,

Яка твоя земля:

Красива, дивовижна і єдина.

Усе тут дороге: ліс, гори і поля,

Бо це Вітчизна наша – Україна1

• Що таке Вітчизна, діти? Як називається наша Батьківщина?

Учень.

Україна.

Рідний край.

Поле. Річка.

Синій гай.

Любо стежкою іти.

Тутживемо6 я і ти.

Учениця.

Різні в світі є країни,

Різні люди є на світі,

Різні гори , полонини,

Різні трави, різні квіти.

Вчитель.

Народи світу різняться між собою одягом, звичаями, традиціями. У кожного народу є свої національні святині, улюблені речі, дерева, тварини. Українці мають свої традиції, які споконвіку шанують і бережуть. Це – батьківська хата, материнська пісня, святий хліб, вишитий рушник, червона калина, зажурена верба, хрещатий барвінок, вірний своєму краю лелека. Всі вони наші давні і добрі символи, наші обереги.

Поговоримо про них на сторінках нашого журналу. Наші народні символи оповиті легендами, оспівані в піснях, тому ілюстраціями до сторінок журналу будуть старовинні легенди, народні пісні, вірші.

 

Перша сторінка. « Хата – символ тепла». (Звітує родина    Ляшевських ).

З чого для кожного з нас починається Батьківщина? Певно, що починається вона з отчого дому, з рідної хати, де людина з’явилася на світ і де вона відходить у вічність. Саме з батьківською домівкою пов’язані найтепліші спогади і почуття кожної людини, до неї лине вона і в щасливі, і в гіркі часи свого життя.

Хата – це символ тепла, затишку, добра і надії, захисту і допомоги. Хата завжди була не просто житлом, вона споконвіку виконувала своє призначення родинного вогнища, де вчили любити рідну землю, батьків, природу.

Народна мудрість говорить, що людина за своє життя має збудувати дім, посадити дерево, виростити дитину. І починати треба з будівництва дому.

Хати у нас в Україні найчастіше будували з дерева, глини , соломи, очерету, лози. Були вони хоч і невеликими, але теплими, чепурними, з вікнами до сонця.

Обсаджували хату мальвами, нагідками, любистком, м’ятою, була вона завжди чисто вибіленою, дуже часто розмальованою.

У хаті було світло і сонячно, тому і називалася вона світлицею. Гордістю кожної оселі була піч – символ домашнього затишку і тепла.

У правому кутку хати оздоблювали святий кут, або покуть. Це було місце для ікон, прикрашених рушниками, пахучими травами і квітами. Поряд стояли стіл, лава.

Ліворуч від столу. Найчастіше в кутку біля стіни, стояла скриня, де зберігався одяг, рушники, прикраси.

Українську хату в будь – якому регіоні прикрашали рушниками, ряднами, килимами; долівку посипали пахучими травами, аби пахло в ній  свіжістю, віяло затишком і теплом.

 

Народні прислів’я та приказки.

 

Чим хата багата, тим і рада.

За морем тепліше, та дома миліше.

Ліпша своя хата, як чужа палата

 

Вірш.

Рідна стріха

Любіть свою хату,

Хоч і небагату,

Тут ви бігали до мами

Дрібними ногами.

 

Тут ви підростали,

Божий світ пізнали,

Звідси батько вас за руку

Вів у школу. В науку.

 

Тут ваша утіха,

 Радість і потіха,

 Гей, нема то, нема в світі,

Як та рідна стріха..

                                 Б. Лепкий

 

Пісня « Се наша хата»

 

Хата

Наша хата під грою, край долини,

У вишневому садочку та в калині,

Понад лісом млин подався у ставочок,

Через воду перекинувся місточок.

Наші ниви золотіють так, як сонце.

Вишні й сливи лізуть з гілок у віконце.

 

 

- Діти, а зараз уважно послухайте загадку і спробуйте її відгадати.

 

Загадка

Хвалить його кожен,

Любить його кожен,

І дня без нього

Прожити не можем.

Друга сторінка. « Хліб – всьому голова».( Звітує родина Башинських і Колотинець).

Хліб – символ життя. З давніх – давен він у великій пошані в народі. Недаремно у молитві до Бога « Отче наш…» люди, як великої милостині, просили не позбавити їх хліба, бо він не просто основа життя. Споконвіку хліб називають святим. Він завжди лежав на столі. Яке щастя, яке добро, що він є на столі. Якби в нас було хліба стільки, що могли б ми прогодувати весь світ, ми все одно сказали б: бережіть кожну скибочку хліба. Кожний колосок, кожну зернину, бережіть не тому, що ми скупі, а ому, що це наш хліб.

« Як вродить жито, то будемо жити», - говорить народне прислів’я. Хліб з людиною від народження і до смерті. З хлібом ідуть на родини, хрестини, новосілля, сватання. В Україні з хлібом – сіллю  зустрічають на вишитому рушнику найпочесніших гостей. Він – ознака гостинності українського народу.

 

З хлібом у нас зустрічають гостей,

Хліб на весіллях цвіте в короваї,

І кращих немає на світі вістей,

Ніж – хліб уродився на славу.

 

Щирим словом, хлібом та сіллю

Ми братів – гостей зустрічаємо,

Хлібом – новосілля й весілля,

І свято дружби – згоди квітчаємо

Пісня «Як діждали літа»

Прислів’я

 

Хліб – усьому голова.

Сила -  від хліба, хліб – від землі..

Хліб – батько, вода – мати.

Якщо хліб та вода, не страшна нам зима.

 

Інсценізація казки « Ледар і трудівник».

 

-Нащо тримаєш хліб у руках? Дай мені, - просить ледар.

-Я б тобі дав, - відповідає Трудівник, - але він дуже дорогий для мене. Щоб його дістати. Треба раніш виорати землю.

-Тоді вже можна хліб їсти?

-Ні, треба дочекатися літа, поки з зерна виросте злак.

- Тоді можна їсти?

-Ні, треба зерно змолоти, а потім спекти хліб.

-Тоді  вже їсти?

- Так. Тільки ледачому не дадуть.

 

Третя сторінка. «Рушники, рушники – то матусі моєї роки».

Український рушник! Хто з вас не бачив його? Він пройшов крізь віки і зараз символізує чистоту почуттів, глибину безмежної любові до своїх дітей, до всіх, хто не черствіє душею. Рушник передавали як оберіг з роду в рід, з покоління в покоління. А який він гарний! Його можна порівняти з піснею. Без рушника, як і без пісні, не обходилось жодне сімейне свято. Найбільше обрядових сюжетів пов’язано з рушником.

Рушники – це обереги від усього злого, що може зайти в дім. « Хай стелиться вам доля рушникова» - бажали людям щастя.

 

Вірш

Моя бабуся гарно вишиває,

Цвітуть на полотні троянди й виноград,

Розмай калиновий там грає,

І дивні птахи щебет ять.

 

Рушничок на столі – давній звичай,

Ним шлюбують дітей матері,

Він додому із далечі кличе,

Де в калині живуть солов’ї

 

Він простелений тим. В кого серце

Не черствіє й дарує тепло.

Хай цей символ сусідить ся вічно,

В нашій хаті на мир, на добро.

 

Пісня – танок

 

Прислів’я.

 

Рушник на кілочку – хата у віночку.

 

Хата без рушників – родина без дітей.

Не лінуйся . дівонько, рушники вишивати – буде чим гостей шанувати.

 

- Послухайте ще одну загадку.

 

Загадки

У вінку зеленолистім,

У червоному намисті

Видивляється у воду

На свою хорошу вроду.

 

Стоїть півень над водою з червоною бородою,

Хто йде – не мине, а за бороду скубне.

 

Четверта сторінка. « При долині кущ калини».

 

Калина – найулюбленіша в Україні рослина. Стільки символів, скільки має ця кущова рослина, не має в Україні жоден інший представник рослинного царства. Цвіт калини – символ дівочої краси і чистоти. Червоні грона калини – символ здоров’я і багатства, сили і мужності.

Кущ калини – символ вічного кохання, вірності і відданості, бо під ним так люблять зустрічатися закохані. Посаджена на могилі калина -символ пам’яті, туги за померлим.

Гарний був звичай у наших пращурів: біля кожної хати обов’язково висаджували кущ калини. Таким же обов’язковим був кущ калини і біля криниці – щоб вода була солодка.

Калина була і прикрасою, і ліками, і їжею… Навесні вплітали дівчата її цвіт у коси та вінок; кетягами червоних ягід прикрашали хату: вішали під стріхою, клали у вікна між рамами на зиму.

Калина – цілюща рослина, і в народі її плоди слугували за ліки. Обов’язково в кожній родині на довгу зиму зберігали грона калини, аби лікуватися нею від нежитю, кашлю, серцевих захворювань.

Похилена калина – засмучена дівчина. Щоб вівся рід, калину садили коло хати. Кущ калини біля материнської хати – це не тільки окраса, а й наш духовний символ, наша спадщина.

 

Говорила мати: «Не забудься , сину,

Яке будуєш хату, посади калину.

Білий цвіт калини – радість України,

А вогняні грона – наша кров червона.

Зоряна калина і краса, і врода

Нашої країни – нашого народу».

 

Народні прикмети, прислів’я та приказки.

 

Калина рано зачервоніла – на ранню й люту зиму.

Прийде година – достигне й калина.

У лузі калина з квіточками, неначе матуся з діточками.

Весною калина білим цвітом квітує, а восени червоні ягідки дарує.

Запишалася дівчина, наче красная калина.

Любуйся калиною , коли цвіте, а дитиною, коли росте.

 

Вірш.

 

КАЛИНОНЬКА

 

Ось калина над рікою

Віти стелить по воді.

Хто це щедрою рукою

Їй намистечко надів?

Червонисте, променисте,

Розквітає, як огні.

Дай хоч трішечки намиста,

Калинонько,  і мені…

М. Познанська

«Легенда  про калину»

Колись на Україну нападали турки і татари. Усе нищили на своєму шляху, а дівчат і хлопців забирали у полон. І ось одного разу хотіли забрати в полон першу красуню села, але дівчина почала тікати. І була б утекла, та, на лихо, зачепилася за дерево своїм червоним намистом. Намисто розірвалося, посипались на землю червоні намистинки. Забрали і вороги красуню, і в неволі вона загинула. А червоні намистинки зійшли, з них виросли прекрасні кущі з червоними ягідками. Назвали люди їх калиною. З того часу і росте на землі цей чудовий кущ.

 

Пісня « Калино весела»

 

П’ята сторінка. «Без верби та калини нема України».

 

Верба – ще один символ нашого народу. Одне з найулюбленіших в Україні дерев. Зустріти її можна майже скрізь. Росте верба на берегах річок і ставків, на городах, на пагорбах і на болоті. Понад дорогами. Біля криниць і джерел. Верби не дають річкам міліти й висихати, укріплюють їхні береги, а на полях затримують вологу. У народі кажуть: « Де верба,  там і вода». Тож верба є найперше символом води на землі. А ще верба – символ весни, пробудження природи. Недаремно її цвіт. Улюблені всіма нами котики. – то перші весняні квіти на нашому столі, у нашій оселі.

У релігійних міфах також згадується верба. Так, за переказами, Ісусу Христу. Коли він від’їжджав в Єрусалим. Під ноги кидали зелені гілки. У нас вважається. Що гілки ті були саме вербовими. Тому й наділяють вербу великою магічною силою. Найбільшою такою силою володіє освячена вербова гілка. Вербу святять у Вербну неділю, яка настає за тиждень до Великодня. Відваром освяченої верби миють голову. Щоб позбутися головного болю. Лікують нею ревматизм. Лихоманку. У купіль малої дитини теж клали гілку верби, аби дитина росла здоровою.

Вербову гілочку як символ рідної України привіз із собою на заслання у 1850 році Тарас Григорович Шевченко. У гарячих пісках Кос – Аралу посадив він цю гілочку, виходив її, і виросло з неї велике дерево. Назване вербою. Тараса.

 

Народні прикмети, прислів’я та приказки.

Верба розквітла за теплої, ясної днини – і літо буде щедрим.

Якщо по вербових гілках стікає сік – за день чекай на негоду.

Там криниця, де вербиця.

 

Вірш

Без верби й калини

Хто свій рід забуде,

Рідних маму й тата,

Той хай не вертає

До своєї хати.

 

Пам’ятаю, мамо.

Твоє тихе слово.

Що мене учило

Добра та любові.

« У вербі ,. дитино.

Сонце прокидається.

На гілках калини

Діти коливаються».

 

Опустила віти

Червона калина.

Тихо шепче з вітром

Верба й тополина.

 

А до мене знову

Мамин голос лине:

« Без верби й калини

Нема України».

 

Народна легенда « Плакуча верба»

Плакуча верба була колись гордим,  струнким деревом. Високо в гору підіймала вона своє пишне гілля й красувалась проти ясного неба.

Сонечко тішилося ї красою і думало:

« Ніхто не має такого чудового гілля. Верба найстрункіша з дерев. Вона окраса садів!» - і сонце ласкаво усміхалося їй, а небо пестило її…

Але настав страшний день, коли книжники й фарисеї привели Господа нашого на суд до Пілата. І хоч Пілат не знайшов ніякої вини Ісуса. Під натиском фарисеїв звелів замучити Христа. Вони мали бити Його, а вкінці розіп’яти на хресті. Жорстокі воїни побігли в сад. Щоб знайти різок. Вони побачили вербу. Що гордо спиналася гілками до високого неба. Воїни нарізали вербових гілок.

Верба здригнулася від болю. Коли воїни обтинали її гілки. Але не здогадувалася. Для чого вони брали її гілки. Коли ж побачила. Що ними вони били Христа. Не витерпіла:

• Яка ж я нещасна! Який же сором, що мої гілки виконують таку страшну, ганебну роботу!.. Не можу я дивитися тепер вгору на небо…

Сумно опустила верба своє листя. Схилила гілля низько до землі і гірко плакала.

Від того часу верба завжди плаче своїми гілками. Тому  вона плакучою й зветься. Вона росте при могилах. Шумом своїм розповідає про страшну подію – вияв жорстокості людей до свого Спасителя.

Вірш

Вербові сережки

Біля яру. Біля стежки

Одягла верба сережки.

Головою хилитала,

потихесеньку питала:

-Де ота біленька хатка,

що гарнесенькі дівчатка?

Хай би вибігли до стежки.

Подарую їм сережки.

 

 

Загадки

 

Летів птах через дах,

Сів на воротях

В червоних чоботях.

 

Які ноги заввишки, такий ніс завдовжки,

Хату на хаті має. Всім жабам рахунок знає.

 

Шоста сторінка. « Лелека – символ життя».

Лелека – це символ життя, любові, добра; це символ сімейного затишку, щастя, благополуччя. У різних регіонах України по – різному називають цього гордовитого  птаха. Найчастіше це бусел, чорногуз, бузько, гайстер. Здавна вважається, що лелеки гніздяться лише біля осель добрих людей, і той двір, де є гніздо лелеки, має обов’язково бути щасливим. За народним повір’ям, саме ці птахи приносили до хати немовлят. Не випадково лелеки  вважались священними птахами і пильно охоронялись. Вбивство цього птаха прирівнювалося до вбивства людини.

Якщо хтось поруйнує лелечине гніздо, неодмінно накличе лихо – згорить хата. Не можна і залазити до їхніх гнізд, брати в руки яйця та пташенят, бо це також принесе біду.

Лелеки  - провісники весни. У народі кажуть: «Прилетіли лелеки – принесли весну здалека». В Україні завжди радо вітали приліт цих птахів, було добрим знаком першим побачити лелеку, що прилетів з вирію.

Лелечина вірність стала символом любові до рідного краю. Адже ці птахи повертаються саме до свого рідного гнізда. Летять вони з далеких країв на батьківщину, долаючи тисячі кілометрів своїх пташиних доріг, холод і голод, і 

завжди повертаються туди, де народилися.

 

Народні прикмети, прислів’я та приказки.

 

Журавлі прилітають поодинці – літо буде погоже, зграями – чекай холодного літа.

Журавлі летять низько, мовчки й швидко – на суховій.

Журавель танцює – на потепління.

 

Вірш

Я вже вдома

Ходить бусол по болоті

У червоних чоботях,

Чи то плесо оглядає,

Чи то жабок визирає.

 

Знявся раптом. Покружляв,

На все поле прокричав, -

Видно, радісно самому:

Я вже вдома! Я вже вдома!

В. Багірова

 

Пісня «Крилатих кличе небо»

 

Шоста сторінка  «Мальва – символ любові до рідної землі, до свого народу».

 

Напевно, важко знайти таку людину,  яка б не любила квіти. Вони одвічні наші супутники і справжня окраса нашого життя. Можна сміливо сказати, що Україна – це країна квітів.

Які ж квіти найбільше люблять в Україні7 Однією з найулюбленіших здавна вважали мальву, або рожу (ружу). Ця квітка – символ любові до рідної землі, до свого народу. Зростає мальва будь – де: на узбіччі доріг, на узліссі, на пустирищах. Але є у цієї напрочуд гарної

Квітки одна особливість – тулиться вона до людських осель поближче. У своїй книзі «Берегиня» В. Скуратівський пише: « Не було села, а в ньому хати, де не палахкотіли б під вікном мальви – ці незрадливі  обереги нашої духовної спадщини. Всім, хто вирушив у далеку дорогу, вони нагадували6 та земля мила, де мати родила!» 

Рано навесні , ледь сніг зійде, з – під землі виходять зелені пагони мальви. Дуже швидко вони розвиваються і на початок літа вже сягають за півтора метри. На високих стеблах, що дістають стріхи, в’яжуться десятки пуп’янків. Які згодом зацвітають червоними, світло – рожевими, темно – пурпуровими квітками – віночками. Квітнуть мальви довго, до самих морозів. Ці квіти дуже витривалі. Не бояться вони ані літньої спеки, ані злив з градом, ані злих вітрів. Тому й стали вони символом мужності, витривалості та нескореності.

 

Н скупіться на теплі слова,

Бо у світі так мало тепла…

Лиш від рідної хати

Та від лагідних рук мами й тата.

 

Бажаєм вам, щоб ви не старіли,

Щоб серцем й душею були молоді.

До рідного краю душею горіли

І користь приносили рідній землі.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

                                                                                                                                  

                                                                                                                                                                                                                                 

  Один із народних символів України, національний оберіг – рушник. Рушник – це символ злагоди, любові, краси, щасливої долі, надії, захисту від злих сил.

  Що ж означає слово «рушник?» рушник – довгастий шматок тканини для витирання обличчя, тіла, посуду, а також вишитий шматок тканини  для оздоблення житла в українській оселі.

  Від якого слова утворилося слово «рушник»? як ужиткова річ рушник завжди був під рукою, тож від слова «рука» і пішла назва. Рушник - одвічний людський символ.

Хліб – сіль на вишитому рушнику – це висока ознака гостинності українського народу. Вишивають рушники по всій Україні хрестом, гладдю, насталюванням, мережкою. На Черкащині рушники в основному вишивають декоративною гладдю, нитками червоного, синього, чорного кольорів, переважає рослинний орнамент.

  Кожну оселю прикрашали рушниками, вишиті руками господині, або ще й ті, що дісталися їй у спадок від матері та бабусі. Рушники не лише прикрашали оселю, їх вішали над дверима і вікнами,Ю що ніяке зло не проникло до хати. Гарно оздоблений рушник висів на кілочку біля ганку,ним витирали руки і посуд, накривали діжу з тістом, спечені паляниці,з ним ходили доїти корову, з ним починали обжинки – скрізь людину супроводжував рушник.

 Рушник називали по – різному, залежно від його призначення. Рушник для утирання рук і обличчя – утирач; для посуду,стола й лави – стирач; святковий для застеляння столу – обрус; для пов’язування сватів – плечовик.А був ще один рушник – рушник долі. Його вишивала  мати ще до народження дитини. Для хлопчика вишивала  дубові листочки  , щоб сильним і мужнім був син, а для дівчинки калину, щоб була гарною, немов калина. Цей рушничок після народження дитини клала мати під дитячу подушечку. З ним несли дитину хрестити. Коли йшли у свати рушником пов’язували руки молодим, на рушник стають. На ньому мати благословляла сина чи доньку на одруження,з ним виряджала у далеку дорогу. Цей рушник берегли все життя і клали у домовину. Коли людина помирала.

  Жінки і дівчата в Україні дуже любили вишивати рушники. Вишиті рушники вважалися священними, їм поклонялися наші предки. Рушники берегли. Їх передавали як оберіг із роду в рід. Оберіг – це захист від чогось небезпечного , небажаного. Рушник з давніх – давен  символізував не тільки естетичні смаки. Він був своєрідною візиткою, а якщо точніше – обличчя оселі, відтак і господині. По тому. Скільки і які були рушники, створювалася думка про жінку, її дочок. Здавна відома традиція проводжати до армії сина і вишивати йому рушник – оберіг. І перебуваючи далеко від дому, юнак згадує рідну домівку, батьків, рушник, який вишивала йому мати на дорогу.

  При зведенні житла, рушниками застеляли підвалини. Рушниками піднімали сволоки і потім рушники дарували майстрам. Коли вже стіни були зведені, вгорі в кутку вішали ікону, а на ній рушник. Старі бабусі кажуть:

          Лиш пам’ятати слід:

          Якщо ікони не покрити

          Рушником квітчастим,

          То не можна нам до неї

          Молитву казати.

Такий рушник називався покутним або божником. На Юрія, 6 травня, господарі йшли в поле з хлібом – сіллю на рушнику. Так робили і в перший день оранки, сівби і жнив.

 

Перший витканий рушник призначався для гостей. Він висів на видному місці. Господиня в знак поваги до гостя давала йому рушник на плече чи на руку, брала кухлик із водою і люб’язно пропонувала свої послуги. Він називався утирачем. Є рушники які називаються кілкові. Вони висять на кілочку. Ними прикрашають картини, дзеркало, рамочки з фотокартками. Рушники біля вікон і дверей були оберегами. Крім візерунків тут були вишиті й слова – обереги. Є рушники – росяночки для дівчаток – школярочок, а для хлопчиків матусі вишивали рушники, які називаються грай ликами. Ще є рушники які мають назву «тематичні», на яких вишиті сценки із народного життя.

  З давніх – давен полтавські рушники , зазвичай вишивали червоними нитками. Бо червоний колір – символ кохання, сонця, життя. А також були рушники вишиті синіми та білими нитками. Художні вишивки Полтавщини багатогранні за технікою виконання, формами узору, логікою побудови. Характерна вишивка білими нитками, зрідка червоними та сірими. Якщо білий узор, що виконувався гладдю, його обводили чорними або кольоровими смугами. На Київщині властиві такі кольори вишивок: білий, коралово – червоний, чорний. А для Поділля в орнаментах поєднані чорний з вкрапленням червоного, синього, жовтого чи зеленого кольорів. Але найбільш поширені одноколірні (червоні та чорні). На Буковині характерні різноманітні геометричні та рослинні візерунки. Красиво вплітаються в малюнок червоний, жовтий та зелений кольори. Кожний колір щось означає: червона смуга – зустріч із добрими людьми, добрі покупки; Коричнева – щаслива дорога з чистим небом і ясним сонцем; синя, жовта – символ здоров’я, удачі; чорна, червона – це журба і любов.

 

 Вишиваю рушничка

 Різними нитками.

 Там калина молода

 Й ружі з солов’ями.

 І барвінку синій цвіт,

 Кущ рясного глоду.

Український рушничок –

Символ мого роду.

Край, де ми народились,

Де ростемо – живемо,

Батьківщиною ніжно

Із любов’ю звемо.

Рідний край

Ти – Вкраїна наша.

Різні в світі землі є,

Але ти – найкраща!

 

 

 

 

 

 

Вишиванка

Вишиває нам бабуся

Рушники –

Я й собі отак навчуся

Залюбки.

Мамі вишию на блузі

Геть усі

Квіточки оті, що в лузі,

У росі.

 

Бабусин рушник

Був сонячний день. Чомусь мені здається, що це було в неділю. Мабуть, тому, що всі були вдома:тато, мама, брат і сестра. Над маленьким вікном – рушник. І на тому рушникові, як зараз пам’ятаю, вишито: дівчина йде лугом і несе двоє відер води на коромислі. Я питаю маму, що це таке. Мама каже:це бабусин рушник. А вишивала його бабусина бабуся. Рушникові тому більше ніж сто років. Де ж він – той рушник? Ота стежка вишивана, дорога мережана?...

Не вміємо берегти те, що зберегли нам діди і прадіди.

А як же без тієї стежки, без дороги тієї?... Хіба ж можна без неї у завтра іти?...

                                                                  (В.Сухомлинський)