Виховний захід "«СПІВДРУЖНІСТЬ ТЕАТРАЛЬНОГО І ПОЕТИЧНОГО МИСТЕЦТВ. ПОДОРОЖ У ТВОРЧІСТЬ ПЕРЛИНИ СВІТОВОЇ ПОЕЗІЇ – ЛЕСІ УКРАЇНКИ»"

ЦЕНТР ДИТЯЧО-ЮНАЦЬКОЇ ТВОРЧОСТІ

ІМ. Є.М. РУДНЄВОЇ

ВІДДІЛУ ОСВІТИ ВИКОНАВЧОГО КОМІТЕТУ

БЕРДЯНСЬКОЇ МІСЬКОЇ РАДИ ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ

ПЛАН-КОНСПЕКТ

 ВИХОВНОГО ЗАХОДУ

ТЕАТРАЛЬНОЇ СТУДІЇ «ДРУЖБА»

на тему:

«СПІВДРУЖНІСТЬ ТЕАТРАЛЬНОГО І ПОЕТИЧНОГО МИСТЕЦТВ. ПОДОРОЖ У ТВОРЧІСТЬ ПЕРЛИНИ СВІТОВОЇ ПОЕЗІЇ –

ЛЕСІ УКРАЇНКИ»

                                                                                                                                       Розробила:

керівник  театральної

студії філії ЦДЮТ

Іванова Лариса Григорівна

Бердянськ, 2019 рік

«Співдружність театрального і поетичного мистецтв. Подорож у творчість перлини світової поезії –

Лесі Українки»

«У світі немає нічого кращого та надійнішого за дружбу;

 виключити з життя дружбу – все одно, що залишити світ без сонячного сяйва»

Цицерон (давньогрецький філософ,

  І ст. до н. е.)

Мета:

-   розвиток інтересу вихованців театральної студії до поезії, як одного з жанрів літератури, співдружнього з театральним мистецтвом;

-  ознайомлення студійців з творчістю видатної поетеси Лесі Українки;

-  виховання у дітей почуття поваги до рідної землі, свого народу, рідної мови;

-  виховання у студійців поваги до праці митця-поета, віри у свої творчі здібності, а також бажання співпрацювати, допомагаючи та підтримуючи одне одного в кожній творчій роботі.

Завдання:

1.Відпрацювання елементів створення художнього образу засобами театрального мистецтва.

2.Виконання віршів та розкриття  художніх образів  вихованцями.

3.Читання поетичних творів в парах та групах з метою розвитку навичок акторського спілкування.

Цільова аудиторія : школярі віком 9-14 років.

Обладнання: збірка поетичних творів Лесі Українки, ТЗН,  декорації, костюми, реквізит.

Тип заняття:  комбіноване (виконання  вокальних творів, читання поетичних творів, бесіда, діалог).

Час проведення: 60 хв.

План виховного заходу

І. Вступ.

1. Організаційна частина

Творче привітання. Ознайомлення з темою зустрічі: «Співдружність театрального і поетичного мистецтв. Подорож у творчість перлини світової поезії – Лесі Українки».

2.  Мотивація.

ІІ. Змістовна частина.

1.  Цикл поезій Лесі Українки «У дитячому крузі»:

• розповідь ведучих;
• виконання вихованцями студії інсценованих віршів поетеси.

2. Що потрібно робити щоб стати поетом:

• розповідь ведучих про творчий шлях Лесі Українки;
• виконання віршів про природу вихованцями студії індивідуально («Тиша морська», «Вже сонечко в море сіда»,  «Темна хмара, а веселка ясна», «Давня весна», «Весна зимова», «Колискова»);
• колективна робота групи вихованців: вірш «Мій шлях».

3. Натхнення завжди поряд з поетом:

• розповідь ведучих  про драму-феєрію Лесі Українки «Лісова пісня»;
• студійці виконують інсценований уривок з драми.

ІІІ. Підсумкова частина.

Підсумки виховного заходу з використанням інтерактивного методу: гра «Що я знаю про Лесю Українку».

ІV. Література

V. Додатки

Хід заходу

І. Вступна частина

1. Організаційний момент.

2. Повідомлення теми, мети та очікуваних результатів.

Ведуча: Добрий день, шановні наші глядачі! Сьогодні ми з вами вирушаємо в подорож у  надзвичайний світ літератури і  зупинимось  на поетичному мистецтві. Ви познайомитесь з кмітливими героями віршованих оповідань, станете учасниками та слухачами багатьох віршів, які перенесуть нас  у різні пори року. А починати будь-яку подорож завжди краще піснею. Тож, давайте разом заспіваємо пісню про нашу країну Україну.

Студійці: співають пісню Ростислава Галагана «Хай радіють».

Мотивація:

Ведуча: Пісню, яку ви зараз почули створив сучасний український митець - поет і композитор Ростислав Галаган. На заняттях, ми з вами чули українські народні пісні та пісні створені у різні часи за віршами наших українських поетів. Як багато талановитих особистостей народила наша рідна земля! Друзі, сьогодні ми познайомимось з творчістю однієї поетеси, деякі вірші якої ви мабуть читали у школі. Сьогодні ця видатна особистість допоможе нам здійснити подорож у світ поезії. Шановні глядачі, ви бажаєте разом з нами відправитись у подорож до світу літератури і дізнатись, як театральне мистецтво поєднується  з поезією?

Студійці: Так.

Ведуча: Тож, запрошую вас на наш чарівний корабель. Цей надзвичайний корабель, відправить нас у світ справжньої поезії і познайомить з творчістю української поетеси, яка народилась ще у кінці ХІХ століття, у 1871 році, Лесею Українкою. Вірші Лесі Українки перекладені багатьма мовами світу. Їх вивчають люди різних країн світу вже понад 100 років. Завдяки віршам Лесі Українки ми з вами дуже скоро дізнаємось для чого потрібна співдружність театрального мистецтва і поезії? Що корисного ці мистецтва можуть створити разом для людей? А допоможе нам у подорожі маленька допитлива дівчинка Оленка, яка любить різні цікаві історії. Оленка прочитала багато книжок і тому дуже багато знає. Її так і називають друзі - «Оленко-Всезнайко»! Оленко, допоможи нам! Йди до нашого корабля!

(Оленка виходить на сцену і займає своє місце на кораблі)

ІІ. Змістовна частина:

Ведуча: Серед авторів, чиї твори з раннього дитинства западали у нашу душу, одне з чільних місць належить Лесі Українці. Школярі охоче читають її вірші й казки, легко запам’ятовують їх. Твори видатної поетеси захоплюють дітей не тільки мелодійністю звучання, простотою й дохідливістю образів, а й ясністю думки і теплотою почуттів. Вони прищеплюють любов до рідного краю, народу, його мови.

 Оленко, ми вже знаємо, що поезія є одним із найвірніших друзів театру. У виставі актори не тільки виконують вірші але й співають пісні, створені на ці вірші. Саме тому, пасажирів нашого корабля дуже цікавить питання: «Як народжуються вірші?». Оленко, допоможи нам, будь ласка, відкрий таємницю, як з’явився цикл поезій Лесі Українки «У дитячому крузі», вірші з якого ми сьогодні почуємо?

1. Як народився цикл віршів Лесі Українки «У дитячому крузі».  

Оленка: розповідає про цикл поезій «У дитячому крузі» та про свій улюблений вірш «Літо краснеє минуло». (Додаток 1).

Студійці: виконують вірші Лесі Українки з її поетичного циклу «У дитячому крузі»: «На зеленому горбочку», «Літо краснеє минуло», «Мамо, іде вже зима», «Тішся, дитино, поки ще маленька».

Музична зупинка.

Ведуча: Шановні пасажири нашого чарівного корабля! Скажіть, будь ласка, а про що ви мрієте?

Глядачі: відповідають.

Оленка: я знаю одну пісню, у якій розповідається не тільки про наші мрії, а і про те, як ми можемо їх здійснити.

Студійці: співають пісню Наталії Май «Квітуча Україна».

Ведуча: Погляньте діти, я тримаю у руках книжку віршів перлини української поезії Лесі Українки. Як тут багато сторінок! Щоб створити таку книжку потрібно дуже багато знати! Давайте спитаємо нашу Оленку - всезнайку, що робила Леся Українка для того щоб стати поетом? Де вона навчалась? Хто були її вчителі?

2. Що потрібно робити, щоб стати поетом.

Оленка: розповідає про творчий шлях Лесі Українки. (Додаток 2).

Студійці: виконують вірші про природу індивідуально: «Тиша морська»,  «Вже сонечко в море сіда»,  «Темна хмара, а веселка ясна», «Давня весна», «Весна зимова», «Колискова».

Студійці: колективно виконують вірш Лесі Українки «Мій шлях».

Ведуча: Шановні пасажири нашого чарівного корабля! Скажіть, будь ласка, хто з вас був у справжньому театрі? Які вистави ви там дивились?

Глядачі: відповідають на питання.

Ведуча: цікаво, хто надихнув Лесю Українку на створення драми-феєрії «Лісова пісня», за якою і у наш час, створюються вистави у багатьох країнах світу. Оленко, ти про це читала?

3.Натхнення завжди поряд з поетом:

Оленка: розповідає історію  створення драми-феєрії «Лісова пісня». (Додаток 3).

Ведуча: Подивіться друзі, як багато цікавого наша Оленка - Всезнайко дізналася з книжок.

Оленка: Книжка – це мій друг! Я дуже люблю читати біографії видатних людей, і часто ходжу до бібліотеки, але я ніколи не бачила у театрі ні однієї драми Лесі Українки. От би подивитись!

Ведуча: Оленко, не сумуй! Ми зі студійцями нашою театральної студії «Дружба» підготували один з найцікавіших уривків з «Лісової пісні» Лесі Українки. Давайте разом подивимось! 

Студійці: виконують уривок з драми Лесі Українки «Лісова пісня» (Додаток 4).

Ведуча: Шановні пасажири чарівного корабля! Вам сподобалась наша подорож у світ поезії?

Студійці: Так.

Ведуча: А тобі, Оленко?

Оленка: Дякує дітям і звертається до студійців з проханням запросити її ще раз, щоб здійснити разом  подорож у світ поезії.

ІІІ. Підсумкова частина.

Підсумки виховного заходу з використанням інтерактивної гри.

Ведуча: Я з задоволенням спостерігала, наші хлопчики та дівчатка, як ви дружно, з натхненням, і дуже цікаво виконували вірші з різних поетичних циклів, створених Лесею Українкою. Гучні оплески підказали мені, що Оленці і пасажирам нашого чарівного корабля дуже сподобався уривок з драми-феєрії Лесі Українки «Лісова пісня». Подивившись цей прекрасний уривок з «Лісової пісні», ви побачили на власні очі, як театральне мистецтво співпрацює з мистецтвом поезії. Але це ще не кінець нашої подорожі! Я знаю що у Оленки - Всезнайки є до вас декілька цікавих та важливих питань?»

Оленка проводить інтерактивне опитування: 

Гра «Що я знаю про Лесю Українку».  (Додаток 5).

Ведуча: Шановні пасажири нашого чарівного корабля! Ось ми і повернулися з вами до філії ЦДЮТ. Але ми не залишимо наш корабель на довгий час порожнім.

Любі друзі, я пропоную вам дуже цікаве домашнє завдання! Будь ласка, намалюйте героїв віршів та драми-феєрії, які вам найбільш сподобались. Ми зробимо виставку малюнків і запросимо до нас ваших батьків, друзів, а також Оленку - Всезнайку. Спочатку подивимось виставку, а потім разом вирушимо у наступну подорож до світу поезії. Згодні?

Студійці: Згодні.

Ведуча: От і добре! Я бачу, що ви з радістю виконаєте домашнє завдання та будете готуватися до продовження циклу знайомств з творчістю наших талановитих митців, які прикрашають світ своїми творами, розповідають про різні історичні події, розкривають дивний світ українського побуту, народних свят. Ці твори надихають нас на чемні вчинки, вони спонукають нас пишатися своєю землею на якій жили, живуть та будуть завжди жити  талановиті люди. До нової зустрічі!  

VІ. Література

1. Спогади про Лесю Українку. К.: Дніпро, 1971.
2. Мрії зламане крило. Збірник творів, документів і спогадів. К.: Веселка, 1993.

V. Додатки

Додаток 1.

Як з’явився цикл поезій «У дитячому крузі».

У родині батьків Лесі Українки (Лариси Петрівни Косач) існувала давня традиція дружніх та доброзичливих стосунків з простим людом, особливо з селянством, в оточенні якого вони проживали. Мати Лесі Українки – Ольга Петрівна (письменниця Олена Пчілка) прищеплювала дітям любов до рідного слова, шану до книжки, розвивала їх творчі здібності. Леся Українка написала низку творів для дітей. Зараз нам надзвичайно важко уявити, що колись для дітей не було створено жодного вірша. А наприкінці ХІХ століття Леся Українка однією з перших українських поетів, разом зі своєю мамою, письменницею Оленою Пчілкою, почала створювати вірші для дітей. Ці вірші друкувались в журналі “Дзвінок». Тоді це був єдиний дитячий журнал українською мовою.

У 1884–1891 р. р., вже з 12 років, Леся Українка почала писати поезії для дітей, які об’єднала в цикл “В дитячому крузі». Більшість поезій у циклі пов’язані з прекрасною волинською природою, за різноманітними перетвореннями якої, Леся Українка спостерігала у дитинстві. (Ці чотири поезії вперше надруковано у збірці «На крилах пісень» у 1893 році, під спільним заголовком «Дитячі»: «На зеленому горбочку…», «Літо краснеє минуло…», «Мамо, іде вже зима…», «Тішся, дитино, поки ще маленька…». За ними — поезія «Веснянка». У виданні 1904 р. всі ці вірші об'єднані в цикл під назвою «В дитячому крузі»).

Починається цикл поезій невеликими пейзажними творами. Читачі одразу уявляють собі картини природи з дивовижним світом: річки, лісу, квітів, неба, поля, птахів і тварин. Ці прекрасні неповторні картини природи  відіграють важливу роль у розкритті внутрішнього світу героїв поезій. З назви циклу поезій стає зрозуміло, що найголовніший персонаж, про якого піде розповідь, і для кого створено поетичний цикл – це діти. Діти у творах Лесі Українки приваблюють своєю дитячою чистотою, відвертістю у сприйнятті прекрасного.

Поезія «Літо краснеє минуло» – це майстерний опис зимової пори, де передається щире бажання зневірених дітей, щоб скоріше прилинуло тепле літо:

«Ждіте, ждіте, любі діти! Літо знов прилине...» - дає свою пораду Леся Українка. Таким чином поетеса виховує у дітей почуття віри у краще майбутнє життя: не треба нарікати, а треба трішечки зачекати.

Справа в тому, що у кінці ХІХ століття, коли Леся Українка створила цей вірш, життя селянських дітей взимку було не дуже веселим. Більшість часу діти проводили у своїй хаті. На вулицю виходили не кожен день, бо тепле взуття коштувало дуже дорого, його купували тільки для батьків, які заробляли гроші, щоб прогодувати свою родину. Що ж робили діти у хаті? Допомагали дорослим підтримувати вогник у печі, готували їжу, прибирали. Книжок у селянських дітей того часу не було. Чого не було? Тому що книжки коштували дуже дорого. До того ж, не тільки діти, а й дорослі у більшості були не грамотні - не вміли читати та писати. Школи були рідкістю. А навчання у приватних вчителів коштувало дуже дорого. Олівці та папір – також коштували неймовірних грошей для тогочасних селян. Отже, кінець ХІХ століття, коли Леся Українка писала цей вірш, дуже відрізнявся від наших часів. Тому, взимку, як тільки зранку світлішало, діти сідали біля віконець, і чекали, коли вийде сонечко та прийде весна.

Додаток 2.

Творчий шлях Лесі Українки.

Українська поетеса Леся Українка народилась у Новограді-Волинському (на Волині) 25 лютого 1871 року. Лариса Косач - це справжнє ім’я поетеси, жодного дня не сиділа за шкільною партою. Першими вчителями її були мати – письменниця Олена Пчілка, батько – юрист Петро Антонович та книги. В чотири роки майбутня поетеса вже вміла читати.  Батько розучував з дітьми байки Леоніда Глібова. У маленької Лариси було два брати та три сестри. Діти жили дружно. В сім’ї панувало художнє слово. Перекладали, писали твори, переказували історії, записували народні пісні і звичаї, кожен день читали уголос вірші та книжки. Читали не тільки українською, але й німецькою, французькою. Дитячої літератури тоді не було. Письменники створювали твори тільки для дорослих. Мабуть тому улюбленими книжками дівчинки стали пригодницькі твори Жуля Верна, Даніеля Дефо, оповідання Марко Вовчок, Кулішеві твори, казки Андерсена і сербські пісні у перекладі Старицького. «Пана Твардовського» - Гулака-Артемовського діти знали напам’ять. Тому й ігри у дітей Косачів були літературного походження. Леся зі старшим братом Михайлом та однолітками гралися в Жанну Д’Арк, яка визволяє Францію від ворогів, чи у Робінзона, який влаштувався на безлюдному острові. Розігрували сцени з «Іліади» та «Одіссеї» давньогрецького поета Гомера...

На роковини Т.Г. Шевченка вдома завжди влаштовували літературні вечори.  З дитинства Леся Українка була музично обдарованою. Це помітив композитор М.В. Лисенко, з сім’єю якого дружили Косачі. П’ятирічна дівчинка швидко вчила народні танцювальні пісні, веснянки і співала їх. Ще вона дуже любила вишивати та малювати. Крім німецької і французької мов майбутня поетеса згодом вивчила ще латинську та грецьку мови, задовільно спілкувалася англійською, італійською, польською, болгарською та іспанською мовами.

На Волині, де жила сім’я Косачів, дівчинку вражала бідність селянських дітей, з якими вона дружила. Всі селянські діти були неписьменні. Це дивувало малу Лесю і вона почала вчити їх грамоті.

Коли Лесі було 9 років, несподівано для неї за революційну діяльність заарештовують її улюблену тьотю Елю. Майбутня поетеса страшенно тяжко переживала цю звістку. Ці почуття перетворилися на вірш під назвою «Надія», перший вірш Лесі Українки.

Маленька Лариса Косач дуже любила бувати на ярмарках, спостерігати народні свята й весілля. Взимку 1881 року дівчинка застудилася. З цього часу й починається її тяжка, виснажлива боротьба з хворобою. Але майбутня письменниця не зупинилась на шляху до своєї мрії. Дівчинка продовжувала старанно вчитись: грати на фортепіано, співати, вивчати іноземні мови, створювати вірші, казки та оповідання, багато читати. І от, прочитавши якось оповідання, де одну з героїнь звали Лесею, маленька Лариса вирішила узяти собі нове ім’я - Леся. Відтоді усі рідні називали її тільки так - Лесею.

Коли Лесі виповнилося 13 років, у неї назбиралось вже кілька віршів. Мати, порадившись з дочкою, добирає Лесі творчий псевдонім Українка і публікує у журналі вірш «Конвалія». Відтоді і пішли по всьому світу прекрасні поезії підписані цим гордим, ніжним і красивим ім’ям – Леся Українка.

Додаток 3.

 Історія  створення драматичного твору Лесі Українки «Лісова пісня»

Верхівкою драматичної творчості Лесі Українки стала драма-феєрія «Лісова пісня», що створена у 1911 році. Вона наповнила світову літературу образами українського народного фольклору. Ми бачимо, що українська народна пісня завжди була супутницею Лесі Українки. Поетеса залишила нам збірку української пісенної народної творчості свого рідного Волинського краю. У листі А.Е. Кримському від 14 лютого 1911 року Леся Українка писала «…Я не поминаю лихом волинські ліса. Цього літа, згадавши їх, я написала «драму-феєрію» на їх честь, і вона принесла мені багато радості…» Драма починається прологом. З перших рядків, Леся Українка заводить читача у самі хащі лісу, де напровесні пробуджуються міфічні істоти. Увесь ліс Лесі Українки населений фантастичними істотами, добродіями та злодіями, які існують своїм життям. Серед мешканців фантастичного царства раніше за всіх пробуджується й щира Мавка, дивна істота – лісова русалка і головна героїня твору. Мавка оживає щороку разом з весною, вбирається в пишні шати. Але цього разу, дивні звуки пробудили Мавку раніше. Це парубок розпустив по лісу проникливу пісню сопілки…

 Розповіді про Мавку Леся чула ще у дитинстві. З того часу, як мати у Жабориці розповідала їй про дивних лісових істот, коли вони разом йшли через ліс,  де рясно-рясно росли тонкі молоді дерева, і над Нечимним, коли ночували там у старого Льва Скулінського… То було урочище Нечимне з великим лісовим бездонним, як говорили тамтешні люди, озером. З одного боку озера  був смарагдово-зелений дерновий облудний берег, що йшов хвилями під ногами і, прориваючись, не давав приступитись до самої води, з інших боків береги були зарослі очеретом та різними хащами.

Кругом озера був старий густий листвяний ліс, з одного боку він підходив до поля, а з другого переходив у старезний сосновий бір, що простягався на багато верст.

«У дядька Лева в Нечимному була хатина і шопа на сіно з трьома стінами і стріхою, з четвертого боку шопа була відкрита якраз у бік озера. В тій шопі на сіні ми ночували, тоді були саме місячні ночі, і Леся навіть і вночі мала перед очима той краєвид з «Лісової пісні»… «Коли перечитую «Лісову пісню», зараз мені в уяві стає Нечимне з його краєвидом, з тими людьми, що були там з нами» - писала у листі сестра Лесі Українки Ольга. У дядька Лева вони пробули три дні і дві ночі, ходили геть скрізь по лісі, в бір, коло озера… З того часу і зачарувала «лісова пісня» Лесю, як склалося на все життя.

Леся Українка багато подорожувала. ЇЇ тяжка хвороба спонукала на це. Отже у 1911 році, далеко від рідного краю, українська поетеса згадала рідну Волинь, свої дрімучі ліси, дивну лісову мавку і за літо відтворила їх у поетичній драмі-феєрії «Лісова пісня»: «Мені здається, що я згадувала наші ліси і затужила за ними. Крім того, я давно вже цю  Мавку у голові держала» - писала у листі до матері Леся Українка. 

Драма «Лісова пісня» написана на щедрому ґрунті української міфології, усної народної творчості. Лишаючись на віки глибоко національним витвором геніальної жінки України, стала шедевром не тільки в українській літературі, а й у світовій поезії.

Додаток 4.

Уривок з драми-феєрії Лесі Українки «Лісова пісня»

Дія І. Та сама мiстина, тiльки весна далi поступила; узлiсся наче повите нiжним зеленим серпанком, де-не-де вже й верховiття дерев поволочене зеленою барвою. Озеро стоїть повне, в зелених берегах, як у рутвянiм вiнку.

З лiсу на прогалину виходять дядько Лев i небiж його Лукаш. Лев уже старий чоловiк, поважний i дуже добрий з виду; по-полiському довге волосся бiлими хвилями спускається на плечi з-пiд сивої повстяної шапки-рогатки; убраний Лев у полотняну одежу i в ясно-сиву, майже бiлу свиту; на ногах постоли, в руках кловня (малий ятiрець), коло пояса на ремiнцi ножик, через плече виплетений з лика кошiль (торба) на широкому ременi.

Лукаш - дуже молодий хлопець, гарний, чорнобривий, стрункий, в очах ще є щось дитяче; убраний так само в полотняну одежу, тiльки з тоншого полотна; сорочка випущена, мережана бiллю, з виложистим комiром, пiдперезана червоним поясом, коло комiра i на чохлах червонi застiжки; свити вiн не має; на головi бриль; на поясi ножик i кiвшик з лика на мотузку.

Дiйшовши до берега озера, Лукаш зупинився.

Л е в

Чого ж ти зупинився? Тут не можна зайти по рибу. Мулко вельми, грузько.

Л у к а ш

Та я хотiв собi сопiлку втяти, - хороший тута вельми очерет.

Л е в

Та вже тих сопiлок до лиха маєш!

Л у к а ш

Ну, скiльки ж їх? - калинова, вербова та липова, - ото й усi. А треба ще й очеретяну собi зробити, - та лепсько грає!

Л е в

Та вже бався, бався, на те бог свято дав. А взавтра прийдем, то будем хижку ставити. Вже час до лiсу бидло виганяти. Бачиш, вже онде є трава помежи рястом.

Л ук а ш

Та як же будемо сидiти тута?

Таж люди кажуть - тут непевне мiсце…

Л е в

То як для кого. Я, небоже, знаю, як з чим i коло чого обiйтися: де хрест покласти, де осику вбити, де просто тричi плюнути, та й годi.

Посiєм коло хижки мак-вiдюк, терлич посадимо коло порога, - та й не приступиться нiяка сила…

Ну, я пiду, а ти собi як хочеш.

Розходяться. Лукаш iде до озера i зникає в очеретi. Лев iде понад берегом, i його не стає видко за вербами.

Р у с а л к а

(випливає на берег i кричить)

Дiдусю! Лiсовий! бiда! рятуйте!

Л i с о в и к

(малий, бородатий дiдок, меткий рухами, поважний обличчям; у брунатному вбраннi барви кори, у волохатiй шапцi з куницi)

Чого тобi? Чого кричиш?

Р у с а л к а

Там хлопець на дудки рiже очерет!

Л i с о в и к

Овва!

Коби всiї бiди! Яка скупа.

Ось тута мають хижку будувати, - я й то не бороню, аби не брали сирого дерева.

Р у с а л к а

Ой леле! хижу?

То се тут люди будуть? Ой тi люди з-пiд стрiх солом'яних! Я їх не зношу! я не терплю солом'яного духу!

Я їх топлю, щоб вимити водою той дух ненавидний. Залоскочу тих натрутнiв, як прийдуть!

Л i с о в и к

Стiй! не квапся.

То ж дядько Лев сидiтиме в тiй хижi, а вiн нам приятель. То вiн на жарт осикою та терличем лякає.

Люблю старого. Таж якби не вiн, давно б уже не стало сього дуба, що стiльки бачив наших рад, i танцiв, i лiсових великих таємниць.

Вже нiмцi мiряли його, навколо втрьох постававши, обсягли руками - i ледве що стiкло. Давали грошi - таляри битi, людям дуже милi, та дядько Лев заклявся на життя, що дуба вiн повiк не дасть рубати.

Тодi ж i я на бороду заклявся, що дядько Лев i вся його рiдня повiк безпечнi будуть в сьому лiсi.

Р у с а л к а

Овва! А батько мiй їх всiх потопить!

Л i с о в и к

Нехай не важиться! Бо завалю все озеро гнилим торiшнiм листом!

Р у с а л к а

Ой лишечко, як страшно! Ха-ха-ха!

(Зникає в озерi).

Лiсовик, щось воркочучи, закурює люльку, сiвши на заваленому деревi. З очеретiв чутно голос сопiлки [мелодiї N 1, 2, 3, 4], нiжний, кучерявий, i як вiн розвивається, так розвивається все в лiсi. Спочатку на вербi та вiльхах замайорiли сережки, потiм береза листом залепетала. На озерi розкрились лiлеї бiлi i зазолотiли квiтки на лататтi. Дика рожа появляє нiжнi пуп'янки.

З-за стовбура старої розщепленої верби, пiвусохлої, виходить Мавка, в ясно-зеленiй одежi, з розпущеними чорними з зеленим полиском косами, розправляє руки i проводить долонею по очах.

М а в к а

Ох, як я довго спала!

Л i с о в и к

Довго, дочко!

Вже й сон-трава перецвiтати стала.

От-от зозулька маслечко сколотить, в червонi черевички убереться i людям одмiрятиме лiта.

Вже з вирiю поприлiтали гостi.

Он жовтими пушинками вже плавлють на чистiм плесi каченятка дикi.

М а в к а

А хто мене збудив?

Л i с о в и к

Либонь, весна.

М а в к а

Весна ще так нiколи не спiвала, як отепер. Чи то менi так снилось?

Лукаш знов грає [мелодiя N 5].

Нi… стiй… Ба! чуєш?.. То весна спiває?

Лукаш грає мелодiю N 5, тiльки ближче.

Л i с о в и к

Та нi, то хлопець на сопiлцi грає.

М а в к а

Який? Невже се "Той, що греблi рве"?

От я не сподiвалася вiд нього!

Л i с о в и к

Нi, людський хлопець, дядька Лева небiж,

Лукаш на ймення.

М а в к а

Я його не знаю.

Л i с о в и к

Бо вiн уперше тута. Вiн здалека, не з сих лiсiв, а з тих борiв соснових, де наша баба любить зимувати; осиротiв вiн з матiр'ю-вдовою, то дядько Лев прийняв обох до себе…

М а в к а

Хотiла б я побачити його.

Л i с о в и к

Та нащо вiн тобi?

М а в к а

Вiн, певне, гарний!

Л i с о в и к

Не задивляйся ти на хлопцiв людських.

Се лiсовим дiвчатам небезпечно…

М а в к а

Який-бо ти, дiдусю, став суворий!

Се ти мене отак держати будеш, як Водяник Русалку?

Л i с о в и к

Нi, дитинко, я не держу тебе. То Водяник в драговинi цупкiй привик одвiку усе живе засмоктувати. Я звик волю шанувати. Грайся з вiтром, жартуй iз Перелесником, як хочеш, всю силу лiсову i водяну, гiрську й повiтряну приваб до себе, але минай людськi стежки, дитино, бо там не ходить воля, - там жура тягар свiй носить. Обминай їх, доню: раз тiльки ступиш - i пропала воля!

М а в к а

(смiється)

Ну, як-таки щоб воля - та пропала?

Се так колись i вiтер пропаде!

Лiсовик хоче щось вiдмовити, але виходить Лукаш iз сопiлкою.

Лiсовик i Мавка ховаються.

Лукаш хоче надрiзати ножем березу, щоб сточити сiк, Мавка кидається i хапає його за руку.

М а в к а

Не руш! не руш! не рiж! не убивай!

Л у к а ш

Та що ти, дiвчино? Чи я розбiйник?

Я тiльки хтiв собi вточити соку з берези.

М а в к а

Не точи! Се кров її.

Не пий же кровi з сестроньки моєї!

Л у к а ш

Березу ти сестрою називаєш?

Хто ж ти така?

М а в к а

Я - Мавка лiсова.

Л у к а ш

(не так здивовано, як уважно придивляється до неї)

А, от ти хто! Я вiд старих людей про мавок чув не раз, але ще зроду не бачив сам.

М а в к а

А бачити хотiв?

Л у к а ш

Чому ж би нi?.. Що ж, ти зовсiм така, як дiвчина… ба нi, хутчiй як панна, бо й руки бiлi, i сама тоненька, i якось так убрана не по-наськи…

А чом же в тебе очi не зеленi?

(Придивляється).

Та нi, тепер зеленi… а були, як небо, синi… О! тепер вже сивi, як тая хмара… нi, здається, чорнi чи, може, карi… ти таки дивна!

М а в к а

(усмiхаючись)

Чи гарна ж я тобi?

Л у к а ш

(соромлячись)

Хiба я знаю?

М а в к а

(смiючись)

А хто ж те знає?

Л у к а ш

(зовсiм засоромлений)

Ет, таке питаєш!..

М а в к а

(щиро дивуючись)

Чому ж сього не можна запитати?

Он бачиш, там питає дика рожа:

"Чи я хороша?"

А ясень їй киває в верховiттi:

"Найкраща в свiтi!"

Л у к а ш

А я й не знав, що в них така розмова.

Я думав - дерево нiме, та й годi.

М а в к а

Нiмого в лiсi в нас нема нiчого.

Л у к а ш

Чи то ти все отак сидиш у лiсi?

М а в к а

Я зроду не виходила ще з нього.

Л у к а ш

А ти давно живеш на свiтi?

М а в к а

Справдi, нiколи я не думала про те…

(Задумується).

Менi здається, що жила я завжди…

Л у к а ш

I все така була, як от тепер?

М а в к а

Здається, все така…

Л у к а ш

А хто ж твiй рiд? чи ти його зовсiм не маєш?

М а в к а

Маю.

Є Лiсовик, я зву його "дiдусю", а вiн мене - "дитинко" або "доню".

Л у к а ш

То хто ж вiн - дiд чи батько?

М а в к а

Я не знаю.

Хiба не все одно?

Л у к а ш

(смiється)

Ну та й чуднi ви отут у лiсi! Хто ж тобi тут мати, чи баба, чи вже як у вас зовуть?

М а в к а

Менi здається часом, що верба, ота стара, сухенька, то - матуся.

Вона мене на зиму прийняла i порохном м'якеньким устелила для мене ложе.

Л у к а ш

Там ти й зимувала?

А що ж ти там робила цiлу зиму?

М а в к а

Спить озеро, спить лiс i очерет.

Верба рипiла все: "Засни, засни…"

I снилися менi все бiлi сни: на срiблi сяли яснi самоцвiти, стелилися незнанi трави, квiти, блискучi, бiлi… Тихi, нiжнi зорi спадали з неба - бiлi, непрозорi - i клалися в намети… Бiло, чисто попiд наметами. Ясне намисто з кришталю грає i ряхтить усюди…

Я спала. Дихали так вiльно груди.

Нiчого. Спала. Хто ж зимою робить?

По бiлих снах рожевiї гадки легенькi гаптували мережки, i мрiї ткались золото-блакитнi, спокiйнi, тихi, не такi, як лiтнi…

Л у к а ш

(заслухавшись)

Як ти говориш…

М а в к а

Чи тобi так добре?

Лукаш потакує головою.

Твоя сопiлка має

кращу мову.

Заграй менi, а я поколишуся.

Додаток 5.

Інтерактивна гра

1. Яке справжнє ім’я Лесі Українки?

1. Олена Пчілка
2. Ольга Драгоманова
3. Лариса Косач

2. Де народилась Леся Українка?

1. на Київщині
2. на Волині
3. на Харківщині

3. Скільки дітей було в сім’ї Лесі?

1. два брати
2. три сестри
3. два брата та чотири сестри

4. Як називався журнал, де Леся друкувала дитячі вірші?

1. «Конвалія»
2. «Дзвінок»
3. «Надія»

5. Як називався перший цикл поезій Лесі, створений для дітей?

1. «На зеленому горбочку»
2. «В дитячому крузі»
3. «Літо краснеє минуло»

6. Як звали головну героїню драми-феєрії «Лісова пісня»?

1. Русалка
2. Килина
3. Мавка

7. Які мови вивчила Леся Українка?

1. українську та російську
2. французьку та німецьку
3. українську, російську, французьку, німецьку, італійську, англійську, іспанську, латинську, грецьку, болгарську, польську