Урок "Нероз’ємні з’єднання деталей"

Міністерство освіти і науки України

Управління освіти і науки Житомирської облдержадміністрації

Головинське вище професійне училище нерудних технологій

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Відкритий урок

на тему:
«Нероз’ємні з’єднання деталей»

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Підготував викладач
Нестерчук С.В.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

2018

Нестерчук Сергій Володимирович, викладач спецдисциплін

Тема уроку: Нероз’ємні з’єднання деталей.

Мета:

навчальна: ознайомити учнів з нероз’ємними видами з'єднань, зображенням та позначенням їх на кресленні, дати поняття про нероз'ємні з’єднання, стандартні деталі, освоїти основні відмінності рознімних і нероз'ємних з'єднань деталей, навчити візуально розрізняти типи з'єднань;

виховна: виховувати увагу і акуратність при виконанні графічних робіт, наполегливість, працьовитість, впевненість у своїх силах; формувати навички колективної роботи в поєднанні з самостійністю учнів; виховувати взаємоповагу і взаємодопомогу в колективі, толерантність у відносинах: учень – учень, учитель – учень;

розвиваюча: сприяти розвитку технічного, образного і логічного мислення: створити умови для розвитку творчих здібностей учнів; стимулювати розумову і творчу діяльність учнів на уроці, вміння самостійної пошукової роботи.

Тип уроку: комбінований

Методи та прийоми  проведення уроку: пояснення, робота в групах.

Міжпредметні зв’язки: механіка, геометрія.

КМЗ: Презентація, комп’ютер, мультимедійний проектор, картки – завдання, креслярські інструменти.

Хід уроку.

І. Організаційна частина.

Перевірка наявності учнів на уроці, чергових та готовності учнів до роботи.

ІІ. Повідомлення теми, мети та завдань уроку.

Тема сьогоднішнього уроку «Нероз’ємні з’єднання деталей». (Слайд 1) На цьому уроці ви ознайомитеся учнів з нероз’ємними видами з'єднань, зображенням та позначенням їх на кресленні, визначите поняття про нероз'ємні з’єднання, стандартні деталі, освоїте основні відмінності рознімних і нероз'ємних з'єднань деталей, навчитеся візуально розрізняти типи з'єднань (Слайд 2)

ІІІ. Актуалізація і корекція опорних знань, навичок і умінь учнів, перевірка домашнього завдання.

Але щоб перейти до її вивчення пригадаємо матеріал із попередніх тем. Напередодні група була поділена на 2 підгрупи. Отже кожна підгрупа повинна виконати наступні завдання. (Слайд 3) В першому завданні необхідно написати навпроти цифр назви зображених на кресленні ліній. (Слайд 4) Друге завдання полягає в тому, що навпроти назв проставити цифри, що відповідають зображенням. У вас є 5 хв. (відповіді) (Слайд 5) (Слайд 6)

ІV. Вивчення нового матеріалу. (Слайд 7)

1. З минулих уроків ви знаєте, що з’єднання деталей можуть бути рухомими і нерухомими. (Слайд 8)

Нерухомі з’єднання деталей і вузлів поділяють на дві основні групи: роз’ємні і нероз’ємні. (Слайд 9)

Нероз’ємними називають такі з'єднання, розбирання яких неможливе без руйнування з‘єднува- них елементів. До них відносяться: заклепкові; зварні; клейові; паяні; пресові (з'єднання з натягом), зшиті та ін.

2. Розглядаючи нероз’ємні з’єднання це необхідно вияснити основні визначення і класифікацію цих з’єднань.

Цікавою є й історія виникнення нероз’ємних з’єднань. Про яку розкажуть ваші одногрупники. (Слайд 10)

Найпростіші прийоми зварювання були відомі в 8-7 тис. до н. е. В основному зварювалися вироби з міді, які попередньо підігрівалися, а потім здавлювалися. При виготовленні виробів з міді, бронзи, свинцю, благородних металів застосовувалася так зване ливарне зварювання. З'єднувальні деталі заформовували , підігрівали і місце з'єднання заливали заздалегідь приготованим розплавленим металом. Вироби з заліза і його сплавів отримували їх нагрівом до "зварювального жару" в ковальських горнах з подальшим проковуванням. Цей спосіб відомий під назвою жорнове, або ковальське, зварювання. Тільки ці два способи зварювання були поширені аж до кінця 19 ст. Поштовхом до появи принципово нових способів з'єднання металів з'явилося відкриття в 1802 дугового розряду В. В. Петровим. На початку 20 ст. дугове електрозварювання поступово стало провідним промисловим способом з'єднання металів. Процес дугового зварювання удосконалювався, з'явилися його різновиди: під флюсом, в середовищі захисних газів і ін. у 2-ій половині 20 ст. для зварювання стали використовувати ін. види енергії: плазму, електронний, фотонний і лазерний промені, вибух, ультразвук і ін. (Слайд 11)

Паяння один з найдавніших способів з'єднання матеріалів відомих людству. Багатовікова історія розвитку паяння вказує на високий рівень цього ремесла, що дозволив вирішити багато проблем виробництва предметів домашнього начиння, зброї і особливо прикрас з дорогоцінних матеріалів. Кілька тисячоліть тому в Римі, Єгипті, Китаї застосовували паяння для виготовлення прикрас і предметів домашнього ужитку. При розкопках стародавнього Вавилона були знайдені золоті судини з припаяними ручками, а в Древньому Римі були виявлені водопровідні системи з свинцевих труб, паяних олов'яно-свинцевими припоями. (Слайд 12)

Історія заклепок почалася ще 2500 років тому. Стародавні греки застосовували заклепки для з'єднання бронзових частин. Так кріпилися середньовічні обладунки лицарів. Саме заклепка стала учасником промислової революції. Її використовували в якості кріплення коли створювалися парові машини, сталеві конструкції мостів і промислових об'єктів. У конструкції Ейфелевої вежі в Парижі використано понад мільйон заклепок, які з'єднують 18053 частин. У 1935 році побудований океанський пароплав «Нормандія», в якому використано понад 13 млн. заклепок.

2.1. Перше нероз’ємне з’єднання заклепкове. (Слайд 13)

Заклепкове (клепане) з’єднання – це з’єднання металевими стрижнями з головками, які вставляються в отвори з’єднувальних деталей і розклепуються в цьому положенні.

Заклепка – стрижень круглого поперечного перерізу, що має на одному кінці головку, яка називається закладною. Заклепки які використовують в клепаних зднаннях стандартизовані. Найбільш поширені три типи заклепок, які відрізняються формою головки.: напівкругла, потайна, напівпотайна.

Заклепковий шов - сукупність певним чином розміщених у з'єднанні заклепок. Залежно від взаємного розміщення заклепуваних деталей і розміщення заклепок у шві існують різні типи заклепкових швів. (Слайд 14)

Заклепкове з'єднання креслять з використанням двох зображень: фронтального розрізу на місці головного вигляду та вигляду зверху чи зліва. (Слайд 15)На кресленні зображують всі елементи з'єднуваних деталей і заклепок і вказують розміри з'єднання. Дозволяється показувати не всі заклепки у шві, а тільки на початку і в кінці шва. Решту заклепок показують центровими лініями.

Умовне позначення заклепки дають у специфікації чи на поличці лінії-виноски. До умовного позначення заклепки входить назва цієї деталі, її діаметр і довжина та тип за ДСТУ.

2.2. Зварне з’єднання. (Слайд 16)

Зварювання – процес створення не рознімного з’єднання шляхом місцевого нагрівання деталей до розплавленого стану із застосуванням чи без застосування механічного зусилля.

Зварні з’єднання досить різноманітні. Їх класифікують за такими ознаками:

•     типом зварювання;
•     способом зварювання;
•     ступенем механізації процесу;
•     взаємним розміщенням зварювальних деталей.

Отримані внаслідок зварювання шви зварних з’єднань класифікують за такими ознаками: а) за виглядом зварного з’єднання; б) за формою поперечного перетину кромок деталей, які зварюють; в) за характером виконання шва. (Слайд 17)

За виглядом зварного з’єднання, тобто за взаємним розташуванням деталей, які зварюють, розрізняють з’єднання: стикові – С; кутові – К (в рос. мові У); внапусток – Н; таврові –Т. Розрізняють також неперервні та перервні шви. Перервні шви бувають штрихові й точкові. (Слайд 18)

За формою поперечного перетину кромок деталей, які зварюють, розрізняють шви без скосу кромок, з відбортуванням однієї або двох кромок, з прямим скосом однієї або двох кромок, з криволінійним скосом однієї або двох кромок і  т. п.

Вимоги до зображення й позначення швів з’єднань, які зварюють, встановлює ДСТУ. (Слайд 19) Шви з’єднань, які зварюють, незалежно від способу зварювання умовно зображають:

видимий – суцільною основною лінією;

невидимий – штриховою.

Видимі одиничні точки зварювання, незалежно від способу зварювання, умовно зображають значками +, які виконують суцільними товстими лініями. Невидимі одиничні точки на кресленні не зображують. (Слайд 20)

Для позначення зварного шва на кресленні використовують лінію – виноску, яка закінчується односторонньою стрілкою. Якщо необхідно викреслити умовні позначення шва, то лінія-виноска закінчується поличкою. Переважно лінію-виноску проводять від видимого зварного шва. Якщо шов нестандартний, то на кресленні у вигляді виносного елемента вказують усі необхідні конструктивні елементи шва. (Слайд 21)

В умовному позначенні шва допоміжні значки викреслюють суцільними тонкими лініями. Допоміжні знаки повинні бути однакової висоти з цифрами, які входять до позначення шва. Умовне позначення шва наносять: а) на поличці лінії–виноски, проведеної від зображення з лицевої сторони; б) під поличкою лінії–виноски, проведеної від зображення шва зі зворотної сторони.

2.3. Паяні та клейові з’єднання. (Слайд 22)

Паяння - процес з'єднання металевих або металізованих деталей за допомогою додаткового сполучного матеріалу - припою, температура плавлення якого нижче температури плавлення матеріалу деталей, що з'єднуються. На відміну від зварювання паяння зберігає незмінними структуру, механічні властивості і склад матеріалу деталей, викликає значно менші залишкові напруги.

В якості припою застосовують як чисті метали, так і сплави.

Паяні з’єднання поділяються на два типи: стикові та напусткові. Інші різновиди одержують шляхом комбінування  цих двох типів. Основні типи і параметри цих з’єднань стандартизовані.

Умовні позначення та параметри конструктивних елементів наведені в таблицях.

Склеювання - з'єднання деталей тонким шаром швидкотверднучого розчину - клею. Клейові з’єднання застосовують для скріплення деталей з різних металевих і неметалевих (скло, кераміка, пластмаса) матеріалів в будь-якому їх поєднанні. До клейових з'єднань не пред'являють вимог високої міцності, але вони повинні добре чинити опір вібраціям, впливу вологи, коливань температур.

З'єднання бувають чисто клейові і клейо-механічні, для підвищення герметичності (клейо-різьбові, клейо-зварні).

Клейове з'єднання краще працює на зрушення, гірше - на відрив. Його міцність залежить від сорту клею, товщини і якості шару, міцності зчеплення клею з поверхнями деталей, що з'єднуються.

Основу паяного і клейового з'єднань являють відповідні шви. їх зображують однаково і на всіх зображеннях показують лінією, в два рази товщою за суцільну товсту основну. До лінії умовного зображення шва проводять лінію-виноску. Щоб розрізняти шви, застосовують умовні знаки, які наносять на похилій лінії-виносці. Для позначення паяного шва застосовують умовний знак у вигляді півкола С, його виконують товстою основною лінією. Для позначення місця склеювання застосовують умовний знак К, схожий на літеру К.

Якщо паяний чи клейовий шов виконують по замкнутій лінії (по периметру), то лінію-виноску закінчують колом діаметром 3-4 мм.

V. Засвоєння нового навчального матеріалу.

А зараз перевіримо як ви засвоїли новий матеріал. (Слайд 23) Виконаємо тести та графічні завдання: (Слайд 24) 1) доповніть зображення деталі умовним зображенням різьби на всій довжині заданої зовнішньої поверхні; 2) доповніть зображення деталі умовним зображенням різьби на всій довжині заданої внутрішньої поверхні, побудуйте вигляд зліва. У вас є 7 хв.

VІ. Формування навичок і умінь із застосування знань на практиці.

(Слайд 25)Практичне завдання. Завдання виконується за варіантом на 2 аркушах формату А4. На першому аркуші необхідно виконати креслення з'єднання. На другому - розрахунки. Всього 12 варіантів за таблицею. УВАГА! Вся інформація в додатках.

VІІ. Підведення підсумків уроку та оцінювання.

Виставлення оцінок буде проведено на основі бланків оцінювання та виконання практичного завдання.

VІІ. Повідомлення домашнього завдання.

 (завдання накреслити нероз’ємне з’єднання)