Виховний захід "Свято рідної мови"

Про матеріал

Виховний захід до Дня мови. Показати учням красу та багатство української мови за допомогою народної творчості, творів письменників і поетів; викликати бажання вивчати рідну мову, милуватися її красою; розвивати мовленнєві здібності учнів, викликати бажання творити українською мовою; виховувати любов до рідної землі, свого народу і рідної мови.

Перегляд файлу

Тема: Свято рідної мови

Мета: показати учням красу та багатство української мови за допомогою народної творчості, творів письменників і поетів; викликати бажання вивчати рідну мову, милуватися її красою; розвивати мовленнєві здібності учнів, викликати бажання творити українською мовою; виховувати любов до рідної землі, свого народу і рідної мови.

Обладнання: плакат з написаною темою, портрет Т.Г.Шевченка, книжкова виставка, плакати з висловами про мову.

Хід заходу

1-й ведучий. Доброго дня вам, шановні друзі! Вітаємо вас на святі рідної мови! Віримо, що у цій залі зібралися щирі українці, котрим не байдужа доля рідного слова.

2-й ведучий. Спробуємо переконати своїх ровесників, що мова – це безцінний дар, який треба шанувати, як батька і матір, родину і батьківщину.

1-й ведучий: Сьогодні у нас свято, свято рідної мови. І розпочинається воно з казки. Ось послухайте!

Казка про частини мови

2-й Ведучий: Одного разу частини мови – діти однієї матері – зав’язали суперечку. Вони ніяк не могли зясувати, хто з них найважливіший.

Іменник: Скажіть, хто приносить найбільше користі нашій матері Мові? Безумовно, що Я! Без мене ніхто не мав би імені. Я даю назви всім істотам, предметам, подіям, яких одягаю у свої сім відмінків, два числа, три роди, чотири відміни. І в реченні можу виступати будь-яким членом…

Прикметник: Ой, Іменнику! Я маю таке саме право. І, здається, без моєї прикмети ти не був би такий гарний і зрозумілий. Я прикрашаю всіх осіб і всі предмети. Візьмемо, наприклад, речення: «Прийшла весна». Воно бідне і просте. А запроси мене до цього речення і побачиш, яке воно гарне! «Прийшла весна прекрасна, багатобарвна, тепла, ясна». Запамятай, що я вказую і на приналежність предмета певній особі. У реченні виступаю означенням і присудком.

Числівник: Сидіть тихо! Без мене не дізнаєтесь, в якому році ви народилися, скільки років живете на світі. Ану, спробуйте без мене купити в крамниці бубликів, цукерок чи ще щось. Серед вас я не пасу задніх, бо також маю відмінки, числа, а часом і три роди. У сполучення з іменником буваю в реченні головним або другорядним членом.

Займенник: Не тільки ви, а й я маю відмінки, роди і числа. Але скажіть мені, хто вас замінює, коли вас іноді немає в реченні? От тоді я заступаю і тебе, Іменнику, і тебе, Прикметнику, і тебе Числівнику, вказую на особи і предмети, на їх кількість та ознаки. За моєю допомогою присвоюють собі значення особи багато істот і неістот. А як про всіх вас запитати в реченні без мене? Хіба я так само в реченні не граю роль підмета, присудка, означення і додатка?

Дієслово: То все байки! Ви разом – ледарі! Без мене ви тільки байдики бєте, лежити на місці як гнилі колоди! Я є тим механізмом, що вас усіх запускає в дію. От, наприклад, Іменник – завод, чи знаєте без мене, що він робить? Ні! А мої три часи в однині й множині, думаєте не мають великої вартості? Хто знає, чи була б нині написана історія, якби не мій минулий час. Окрім цього, своїм майбутнім часом потішаю старих і малих, малюю перспективу завтрашнього дня.

Прислівник: Дерете носа не знати чому! Хіба тому, що кожна людина може змінювати вас як їй заманеться. А я не з таких! Себе викривляти у різних відмінках, числах і родах не дам! От ще тримаюсь Дієслова і з Прикметником я трохи родичаюсь. У реченні я можу бути тільки обставиною.

Прийменник: Отак, брате! Я теж належу до таких, які нізащо не дають себе змінювати. Яким народився, таким буду завжди! То лише слабодухі, такі як Іменник, Прикметник, Числівник, Займенник і Дієслово змінюють своє обличчя. Правда, я роблю їм послугу. Пояснюючи їх або зв’язуючи, я уточнюю думку в реченні. Подумайте самі, чи хто-небудь зрозуміє без мене таке речення: «Учень йде…школи». Що тут пропущено? Хто скаже? Отож, покликали мене в речення і стало зрозуміло, що йде він до школи, або зі школи…

Сполучник: І нащо піднімати стільки галасу? Я не дам себе змінити так само, як Прислівник і Прийменник. Зарубай собі на носі, що я вас усіх з’єдную і без мене не одне з вас ходило б, як загублене телятко!

Частка: А чи обійдетеся ви без мене, коли в реченні треба щось заперечити або обмежити? Я допомагаю Дієслову утворити форми умовного і наказового способу, висловити запитання, оклик, сумнів чи інші почуття…

Вигук: Гей, гей, які часи настали! Діти однієї матері не можуть погодитись. Ох, коли б я вмів говорити зрозуміліше, я б навчив вас розуму та довів до згоди. А то я тільки від радості, горя, страху та здивування можу піднести голос.

Мати-Мова: Я – наука непроста, хоча і цікава,

  В королівстві я живу слова і забави.

  І в свою майстерню мовну,

  Доки ви зі мною,

  Мовних скарбів пребагато

  Візьмете з собою.

  В подорож усіх вас кличу,

  До складних завдань.

  Тож не зрадьте, любі діти,

  Моїх сподівань.

  Хто ще думає, міркує, можу підказати:

  Поскладайте літери ви швидко

  На моєму платті.

  Ну, нарешті здогадалися, хто я ?

  Звать мене, звичайно, -

Діти: Українська мова!

Мати-Мова: Не сваріться, мої любі діти! Кожен з вас для мене потрібний і важливий. Коли б не ви, мої соколята, не була б я така гарна і людям мила у піснях, у розповідях, у розмові й на письмі. Хай віднині панують між вами дружба і злагода!

Разом(беруться за руки): У дружбі і злагоді будем здорові і щастя дамо нашій Матері-Мові!

Мати-Мова: От і добре, що ви все зрозуміли. А чи знаєте ви, мої любі, що таке мова? Коли і як виникла українська мова? Яка вона?

Діти: Ні!

Мова: Тоді, виконайте моє завдання і дізнаєтесь історію мови. Отож, ваше завдання : правильно закінчити прислів’я.

Знай більше, а говори …(менше)

Корінь навчання гіркий, а плід його …(солодкий).

Краща річ нова, а дружба…(стара).

Рідна мова дорога людині, як саме …(життя).

Хто хоче багато знати, тому треба…(мало спати).

Ти наше диво калинове, кохана…(українська мова).

 Молодці, ви добре впоралися із завданням і тепер можете дізнатися історію нашої мови. Одна учениця склала і записала казочку про те, як народилась українська мова. Давайте її послухаємо.

Учениця:  Було то у давні-предавні  часи. Їх уже  ніхто не пам’ятає. Бо тих, хто тоді  жив уже немає. Їхав на коні через невідому країну чоловік, звали його Усім Голова . Це незвичайне імя дали йому, бо любив він усе вирішувати сам. Їхав він, їхав, та заїхав у страшний чорний ліс. Раптом, пролетіло над його головою якесь створіння і голосно прокричало: У-к-р-р-р-аї-н-н-н-а-а! Усім Голова дуже перелякався, але вирішив їхати далі. Ліс закінчився.  І ось, чоловік побачив, як перед його очима встала райська країна.

 Там росли кущі, на яких висіли червоні ягідки - то була калина. Далі він побачив дуже багато пахучих квітів, зелені дерева, маленьке джерельце з кришталевою водою, яке мужньо пробивалось крізь землю. Ще Усім Голова побачив багато птахів, але дві він запам’ятав на все своє життя. Ті дивні птахи були – жайворонок та соловейко. Вони співали так, начебто співала гарна дівчина. Жайворонок був у небі, а соловейко у гаю, але їхній спів злився золотими трелями.

 І вирішив Усім Голова там зостатися та заснував він велику і могутню державу, яку назвав Україною. А людям, які будуть тут жити, наказав промовляти лише такі слова, які б були схожі на спів тих дивних пташок. Звідтіль і зародилася українська мова – співуча, барвиста, мелодійна, лагідна, привітна, соловїна.

2-й Ведучий:  Кожному народові дорога його мова, її багатство та красу передають з покоління в покоління. Поети та письменники сказали багато ніжних слів про нашу рідну українську мову.

1-й Ведучий. Кожна людина, яка поважає себе, країну, мову, не буде калічити своєї мови, бо вихована людина говорить грамотно і красиво, навіть про найбуденніші речі, бо мова не ділиться на святкову й буденну.

Учениця:     Рідна мова моя, поетична, пісенна,

Пелюсткова і ніжна, як спів солов’я.

Як народу душа: щира, добра, натхненна,

Ти найкраща у світі, бо рідна, моя!

Українські пісні ніжно мама співала,

Коли ще в сповитку були діти малі.

Українською мовою благословляла,

Як розходились ми на дороги земні.

Скільки в мові тепла і палкого кохання!

Туги, й щастя дзвінкого, і світла душі,

Та іскристої радості і шанування,

Що хоч просто говориш – виходять вірші!

То струмочки дзвенять, то сміється й співає,

То іскринками гумору враз спалахне.

І скільки слів в тобі є, лиш Господь один знає.

Мово рідна моя, ти як сонце ясне!

Бо слова твої серце уміють зігріти,

Приголубити, втішити можеш одна.

Мово рідна, ну як нам тебе не любити!

Ти весела і ніжна, неначе весна!

Учень:  Зневажати мову мамину - біда,

Котра пустими зробить наші душі,

І ми нащадкам зможем передать

Лиш те, що корені калині  сушить.

Зневажати мову - зрадити себе,

А зрадників хто може поважати?

І стане чорним небо голубе,

Вмиратиме у муках рідна мова.

О, не згуби свого народу,

Безсмертна мово, рідна і терпка.

Ти є душа співучого народу,

Що був і є, і буде у віках.

 

 

 

Учениця:   Яка ж багата рідна мова!

Увесь чарівний світ у ній!

Вона барвиста і чудова,

І нищити її не смій!

Вона про все тобі розкаже,

Чарівних слів тебе навчить,

Усе розкриє і покаже,

Як правильно у світі жить.

В ній стільки слів, що й не збагнути!

І приказок, і порівнянь.

А мову знаючи, здобути

Ти зможеш просто безліч знань.

Учениця:  Неначе юна зоря світанкова,

Ти лісами, степами ідеш.

Українська чарівна мово,

Ти у серці народу живеш.

Мелодійна моя, промениста,

Як земля, твій багатий словник.

Українська мово пречиста,

Ти у серці народу навік!

Українська прабатьківська мово,

До зірок через терни ідеш.

Рідна мово моя, пелюсткова,

Ти у серці народу живеш!

1 – й ведучий. Все – все можна сказати рідною мовою, навіть писати вірші, всі слова у яких починалися б з однієї букви! Хочете почути? Пропонуємо вам вірш «Світанок», у якому всі букви починаються з літери «С».

Учениця:  Садок спочиває, спить спокійно,

Ставок старенький стуманів.

Стежина – стежка самостійно

Снує собі серед садів.

Світанок синій струменіє,

Сосна світлішою стає,                                        

Серпанок світиться, світліє.

Сон сновидіннячко снує.

Світ стрепенувся. Скільки спати?

Співають сотні солов’їв!

Скоренько стало скрізь світати.

Стрижі стрілою! Сонце! Спів!

Сміється сонце, світить, сяє!

Стрічає сонечко сосна.

Сопілка, скрипочка співає,

Співає серденька струна.

Мова:  А тепер прийшов час для мого нового завдання. Як відомо, наш народ вміє не лише красиво співати рідною мовою, писати вірші, жартувати, але й придумав безліч загадок. Отож, перевіримо вашу кмітливість!

  1. Могутнє листяне дерево з міцним стовбуром, великою кроною та плодами-жолудями. (Дуб).
  2. Як дерево називається, що влітку в білий пух одягається? (Тополя).
  3. По соломі ходить та не шелестить. (Сонце)
  4. Сам червоний, а чуб зелений. (Буряк)
  5. Сім братів, усі вони однакового віку, а імена в них різні. (Дні тижня)
  6. У який горщик не можна налити води? (У повний).
  7. Що на ярмарку не купиш? (Розум)

2-й ведучий: Вона нам рідна, як мама і тато, як та земля, на якій ви зростаєте. Бо це мова, яку ми всі чуємо змалку, якою ми промовили перші слова. Ця мова зрозуміла всім нам. Бо без мови немає народу. І так само, як у кожної людини є одна мама, так і мова рідна лише одна. Людина може знати дві, три і більше мов, але рідною залишається материнська мова, чудова, мелодійна, багата.

Учень. Є в нашій мові прекрасні звертання,

Добрі і щирі, прекрасні слова.

Тими словами усяк без вагання

Маму найкращу свою назива.

Учениця. Мамо, матусенько, мамочко, ненько,

Матінко, усміх твій ніжний ловлю.

Мамонько рідна, моя дорогенька,

Я над усе тебе в світі люблю!

Учень:Я і до тата умію звертатись,

Хочу в словах передати тепло.

Щоб мій татусь міг частіше всміхатись,

І щоб в душі його сонце цвіло.

Учениця. Татку, татусеньку, таточко, тату,

Кращого в світі немає навкруг!

Татоньку, хочу тебе обійняти,

Ти мій порадник, заступник і друг!

Учень: Я до бабусі з любов'ю звертаюсь

Бабцю, бабусю, бабуню моя!

І до бабусиних рук притуляюсь,

І відчуваю в них лагідність я!

Учениця: Й до дідуся я іду по науку:

Діду, дідуню, навчи в світі жить!

Він на голівку кладе свою руку,

Голос сріблястий струмочком біжить.

 

Учениця: Є в нашій мові слова пречудові:

Гарні звертання, слова-привітання.

Треба їх добре нам пам’ятати

І повсякденно у мові вживати.

«Доброго ранку!» і «Доброго дня!» -

Не забувай говорити щодня.

А як збираєшся спати лягати,

Не забувай «Надобраніч!» сказати!

Учень:Ще коли навіть дитятко в колибі,

Мама навчає казати «Спасибі!»

Слово подяки завжди пам’ятай,

«Дякую!» - слово частіше вживай!

Учениця: Слово чарівне відкриє нам казку.

Лише скажи тепло й ніжно - «Будь ласка!»

«Прошу», Пробачте» і «Будьте здорові!»

Музика лине у кожному слові,

Ще й усміхнися при цьому чарівно.

Все, як у казочці, зміниться дивно.

Настрій поліпшиться, стане приємно,

Кожен до тебе всміхнеться взаємно.

Учениця: До гарного слова нам треба звикати,

Щоб мова була як дзвінке джерело.

Подумай сім раз, перед тим як сказати,

Щоб слово твоє людям радість несло,

Щоб чарами ніжними слово дзвеніло,

Напоєне ласкою завжди було.

З добром і любов’ю від серця летіло

Й до іншого серця зі щирістю йшло.

Мова: «І чужого научайтесь, й свого не цурайтесь», – закликає нас великий Кобзар. Любов до Батьківщини починається з любові до рідної хати, стежки дитинства, до мудрості народної казки, прислів’я, пісні. Немає у світі людини, яка б не любила казок і не чула їх. А чи зможете ви відгадати назви тих, які склав український народ? Слухайте уважно.

  Не тримали сина й доні

  У своїх вони долонях.

  Тож пішов дідусь у ліс,

Деревиночку приніс.

 У колисочку поклали,

Бабця нічку колихала,

 А на ранок в ній синочок

  Та й відкрив розумні очка.

  Як же зветься це хлоп’ятко,

Любі хлопчики й дівчатка?          («Івасик-Телесик»)

 

  Це маленька горошина

  Принесла в родину сина.

 Мав таку цей хлопець силу,

 Що зміюку підкорила.

 Визволив сестру, братів,

  Простить зради не схотів,

 То ж пішов у світ блукати,

Долі кращої шукати.

Відгадайте без підказки,

Із якої герой казки?                («Котигорошко») 

 

 Дівчина, хоч і кривенька,

  Роботяща, моторненька,

  Як гніздо її спалили,

  То з качками полетіла.

 Всі ви знаєте цю казку,

 То ж назвіть її, будь ласка!          («Кривенька качечка»)

 

У лисички розкошує

 Спить у ліжку і жирує.

 Цей котюра ну й доскоцький!

 А назвав себе…                        («Пан Коцький»)

 

Ця брехуха – і рогата

  І баньката й бородата.

 Обдурила свого діда,

 Принесла в родину біди,

  Хату в зайчика украла,

  Жити в домі цьому стала.

 Добрий рак її прогнав

І зайчика врятував.

 Як же звати цю рогату

 Вередуху бородату?               («Коза-Дереза»)

 

  Він любив пісні співати.

  Від звірят усіх тікати.

 Скік! Тут був, і вже – нема!

І шукать його – дарма!

 Та лисичка його з’їла,

 Ба! Таки перехитрила!            («Колобок»)

 

  Хто журавлика вітав,

  Ще й кашкою пригощав?

 Пригадайте-но, будь ласка,

  Із якої герой казки?                  («Лисичка та Журавель»)

 

   Це який такий бичок,

  Не простий – а третячок,

 Дуже, дуже він був ловкий,

  Упіймав ведмедя, вовка,

 Зайчика, а ще – лисичку,

 Хоч і сам він невеличкий.

  Допоміг і бабі, й діду

  Пережити їхні біди.             («Солом’яний бичок»)

 

1-й Ведучий: Я думаю, що всі присутні в нашому залі переконалися в тому, що наша українська мова

   Ніжна, мила, світанкова,

   Ясна, чиста, калинова,

   Мелодійна, дзвінкотюча,

   Дивна, радісна, співуча,

   Лагідна, жива, казкова,

   Красна, чарівна, шовкова,

   Найдорожча, добра, власна,

   Мудра, сонячна, прекрасна,

   Солов’їна, барвінкова

   Все це – УКРАЇНСЬКА МОВА!

2-й ведучий:   Так, рідна мова – це душа народу,

Його поезія і пісня, і казки.

Оспівує він нею всю природу,

Несе в своєму серці залюбки.

Бо в ній усе – і рушники з квітками,

І хліб та сіль, як гості на поріг.

Й свята Мадонна – мати з діточками,

І Матір Божа – вічний оберіг.

І верби, що схилилися на воду,

Калини цвіт, дівочий ніжний спів.

Все те найкраще, що в душі народу,

Про що віками мріяв, що любив.

1-й ведучий: В садку вишневім засміялась хата,

З дитям за руку – мати молода...

О! Мово рідна, щира і багата –

Потрібна, як повітря і вода!

Як хліб і сіль, як росяне світання.

В тобі живуть такі п’янкі слова!

Любов і добрість, трепетне кохання.

Ти вічна, мово, щира і жива!

Учень: Не посмій забути

Маминої мови.

Нею квітне поле,

І гудуть діброви.

Можеш призабути

Запах рути-м’яти,

Але рідну мову

Мусиш пам’ятати.

Учениця: Можеш не впізнати

Голосу діброви,

Та не смій зректися

Маминої мови.

Бо як відречешся,

Кине тебе пісня,

Будеш ти без неї

Наче вишня пізня.

Учень: Як ту мову можна забути,

Котрою учила

Нас всіх ненька говорити,

Ненька наша мила.

От тому плекайте, діти,

Рідненькую мову

І учіться говорити

Своїм рідним словом.

Учениця: Розвивайся, звеселяйся, моя рідна мово!

У барвінки зодягайся, українське слово.

Колосися житом в полі, піснею в оселі,

Щоб на все життя  з тобою ми запам’ятали,

Як з дитячої колиски  мову покохали.

1-й ведучий: Вже скінчилось свято.

І прощатись нам пора.

Ми бажаємо вам, діти,

Щастя, миру і добра.

2-й ведучий:Памятайте рідну мову,

Пам’ятайте кожну мить,

Щоб змогли цей дар безцінний

Ще й нащадкам залишить.

Мова: Я впевнена, що всі ви зрозуміли: знання, які ви одержуєте в школі, знадобляться вам в майбутньому, і ви будете гарними дочками і синами нашої Вітчизни!

Учень: буду я навчатись мови золотої

У трави-веснянки, у гори крутої,

В потічка веселого, що постане річкою,

В пагінця зеленого, що зросте смерічкою.

Учениця: Буду я навчатись мови-блискавиці

В клекоті гарячім кованої криці,

В корневищі пружному ниви колоскової,

В леготі шовковому пісні колискової,

Щоб людському щастю дбанок свій придбати,

Всі разом: Щоб раділа з мене – Україна-мати!!!

doc
Пов’язані теми
Українська мова, Сценарії
Додано
2 липня 2018
Переглядів
409
Оцінка розробки
Відгуки відсутні
Безкоштовний сертифікат
про публікацію авторської розробки
Щоб отримати, додайте розробку

Додати розробку