Свято рідної мови
Мета. Розширювати знання учнів про українську мову; показати її красу та багатство фольклору українського народу за допомогою поетичного слова; розвивати мовлення учнів; виховувати любов до рідної мови, свого народу, рідної землі.
Хід свята
Учень. Запрошуємо вас
У найправдивішу казку
До неї відкриється вхід через мить.
Учень. Із серцем відкритим,
З обличчям без маски
У світ цей чарівний
Сміливо ступіть.
Учень. Тут мешканці будуть
До нас всі гостинні.
Тож швидше в відчинені
Двері іди.
Учень. Господарка казки –
Красуня чудова –
Вийшла вітати
Гостей дорогих.
(Чути стукіт у двері. Заходить дівчинка у вишитій сорочці та віночку на голові)
Дівчинка. Я –наука непроста, хоча й цікава,
В королівстві я живу слова і забави.
І в свою майстерню мовну,
Доки ви зі мною,
Мовних скарбів пребагато
Візьмете з собою.
В подорож усіх вас кличу
До складних завдань
Тож не зрадьте ,любі діти,
Моїх сподівань.
Хто це думає, міркує, можу підказати:
Поскладайте літери ви швидко
На моєму платті.
Ну, нарешті, здогадалися, хто я?
Звуть мене, звичайно…
Діти. Українська мова.
Вчитель. Тож давайте, діти, запросимо Мову подорожувати разом з нами.
Учень. Ми про тебе, Мово, багато віршів знаєм. Ось, послухай.
Українська моя рідна мово,
В кожнім слові твоїм – цілий світ!
Бачу барви у нім веселкові
І калини червоної цвіт.
Учень. А ще небо блакитне, бездонне
І ярило, й пшеничні поля,
Плескіт рік, шум гаїв невгамовний –
Вся моя українська земля.
Учень. Вона, як ніжна пісня колискова,
Заходить серцем в нашу душу з ранніх літ,
Це мова, наче пташка світанкова,
Що гордо лине в свій стрімкий політ.
Учень. Велична, щедра і прекрасна мова!
Прозора й чиста, як гірська вода.
Це українська мова барвінкова,
Така багато й вічно молода
Учень. Вимовляю кожне слово,
Кожне слово, наче спів.
Найдорожча рідна мова,
Мова діда і батьків.
Учень. Спитай себе, дитино, хто ти є,
І в серці обізветься рідна мова,
І в голосі яснім ім’я твоє
Просяє, наче зірка світанкова.
Учень. З родинного гнізда, мов птаха,
Ти полетиш, де світу далечінь,
Та в рідній мові буде вся душа
І вся твоя дорога і Вітчизна.
(Пісня про Україну)
Вчитель. А чи завжди люди вміли розмовляти? Чи спілкувалися вони між собою за допомогою мов? Про це можна довідатися заглянувши у наше далеке – далеке минуле. Послухайте легенду про винекнення писемності.
Легенда
Жило на землі плем’я розумних людей. Вміли вони полювати, готувати їжу на вогнищі. Всі ці знання зберігали в пам’яті, а діти вчились у батьків, спостерігаючи за ними. І жила в цьому племені сім’я: мама, тато, донька Ая.
Одного разу пішли тато з Аєю до лісу і вистежили здоровенного ведмедя. Тато хотів вполювати звіра, та списа забув удома. Взяв тоді він шматок кори і намалював листа дружині. Мама «прочитала» листа і закричала. Збіглися всі родичі племені. А жінка їм пояснила, що її чоловіка хоче ведмідь з’їсти. Всі схопили зброю і кинулись на допомогу. А мисливець, побачивши озброєних родичів, подумав, що його хочуть убити, і почав утікати.
Бігав, бігав, доки не натрапив по дорозі на старця-мудреця. Почав просити у нього захисту. Коли все з’ясувалося, то люди племені ще довго сміялися. Та старійшини задумалися і, щоб не було плутанини, вирішили придумати інше письмо, щоб легше було тлумачити написане.
І придумали літери. Не знали, як же назвати всі ці літери, а тут перед ними дівчина гралася на ім’я Ая. Отож і вирішили, що першу літеру назвуть А, а остання буде Я. Згодом придумали всі названі літери.
Так виникло письмо. З того часу люди почали користуватися не лише усним мовленням, але й писемним.
Учень. Знайте всі, мої шановні,
Не забудьте, це бува:
У людей є звуки мовні,
Що складаються в слова.
Учень. Звуки, зібрані у слово,
Ще в далеку давнину
Утворили рідну мову,
Українську, чарівну.
Учень. А щоб ми все розуміли
Щоб могли багато знать,
Знаки – букви нам створили,
Щоб писати і читать.
Учень. Їх взяли, пошикували,
Щоб нікого не згубить.
Та абеткою назвали –
Ось її нам треба вчить!
Пісня
Вчитель. Багато століть пройшло, доки люди звикли до письма! На нашу землю ця азбука прийшла тисячу років тому. Увесь час вона зиінювалась, аж поки не стала такою, якою ми сьогодні користуємося. Важко навіть сказати, скільки людей протягом століть доклали зусиль, щоб сьогодні ми з вами могли читати і писати.
Українська мова належить до високорозвинених мов світу. За легендою, у 1934 році, у Франції на конкурсі мов наша мова була визнана другою у світі серед європейських мов за милозвучністю.
Але не завжди мова вільно могла звучати і розвиватися в Україні. Та й тепер дехто не дуже хоче поважати і шанувати свою мову: перекручують слова, розмовляють такою мовою, якої не існує в світі.
Інсценізація «Зустріч з друзями»
Ведучий. Прибігає одного разу Василько до Михася і каже:
Василько. Пашлі на двір. Там такі класні сорєвнованія.
Ведучий. Михасю хотілося виправити товариша, але побоявся, що той образиться і не виправив його.
Михась. Ходімо!
Василько. Ти за кого боліти будеш?
Михась. Та, напевно, за своїх уболіватиму.
Наталка. Пацани! Підождіть мене. Подивіться, який у мене гарний цвєток для побєдітєля!
Ведучий. Михась аж на обличчі змінився, але знову не захотів образити друзів.
Михась. Слухай, Васильку, а твої батьки у відрядженні?
Василько. Да, а чьо ти хотів?
Михась. Та хотів попросити у твого тата один підручник. А коли вони повернуться?
Василько. Да на неділі.
Михась. Ти знаєш, я ніколи не міг збагнути, де ти таку мову вивчив, чи курси якісь закінчив. Мені соромно, що мій друг не поважає своєї мови, калічить її. Задумайся, Васильку, в якій країні ти живеш.
*йде від друзів*
Наталка. Ну і двоюшнік ти, Василько. Навчись говорити.
Василько. А ти сама як розмовляєш: двоюшнік, цвєток. Де ти таких слів набралася?
Наталка. Злий ти, піду до Михася!
*втікає*
Василько. Наталко, зачекай. Я не хотів тебе образити.
Вчитель. Кожна людина, яка поважає себе, країну, мову, не буде калічити своєї мови, бо вихована людина говорить грамотно і красиво. Навіть про найбуденніші речі, бо мова не ділиться на буденну і святкову.
Пісня
Мова. Я хочу загадати вам загадку.
На базарі їх не купиш,
На дорозі не знайдеш,
І не завжди на терезах
Ти ціну їм підбереш.
Що це?
Діти. Знання!
Мова. Любі діти! Ви вже багато знаєте. Тож пропоную вам познайомитися і показати свої знання з української мови.
Вчитель. Ви будете працювати у двох командах. Об'єднайтеся в групи за кольорами.
Команда «Чомусиків» готова?
Діти. Готова!
Вчитель. Ваш девіз?
Діти. Ми чомусиками стали.
Щоб усе на світі взнали!
Вчитель. Команда «Питайликів» готова?
Діти. Готова!
Вчитель. Ваш девіз?
Діти. Що? Коли? Чому і як?
Хоче знати всяк.
Вчитель. Починаємо розминку. (Діти розгадують шаради).
Мене ти здавна звик любити,
І завжди ситий ти за це.
Та тільки «у» на «і» змінити –
Залізу я на деревце.
Булка – білка
Хоч блий, вата не така,
Мене ти зробиш з молока,
А прочитаєш навпаки –
Приготуєш пиріжки
Сир – рис
На мені молотять хліб,
Віють, сушать кілька діб,
А якщо з кінця читати,
Будуть миші утікати.
Тік – кіт
Люблять нас усі збирати
Після дощику в ліску,
А як букву «Г» відняти –
Будем плавати в ставку.є
Гриби – риби
Мова. Ось конверт, туди заглянем
І завдання прочитаєм.
Щось сама не розберу,
Допомоги в вас прошу.
*капітани отримують завдання*
«Чомусики»
«Питайлики»
Мова. Молодці, гарно працюєтею за кожне виконане задання отримуєте по 1 балу. Пропоную вам відгадати і граматичні завдання.
Молодці, за кожне завдання отримуєте теж по одному балу.
В Україні кажуть, що бабська зброя – віник та язик. Бо українки славляться не тільки гострим розумом, а й язичком. Та хлопця наші теж за словом у кищеню не лізуть.
Вчитель. Оголошуємо конкурс «Переговори сусіда».
Підводяться підсумки змагань. Оголошується команда – переможець.
Вчитель. Український народ любить жартувати. Яка б не булав томлена людина, але почуши влучний жарт – усміхається.
Пропонуємо декілька сценок у виконанні учнів нашого класу.
Сценка «На уроці»
Вчитель. Яке завдання в нас було? Петров!
Петров. Позначити число в іменниках «штани» й «весна». Чи однина, чи множина.
Вчитель. То ти вже виконав чи ні?
Петров. «Весна» - це ясно, в однині. От із «штанами» щось не те. Завдання дуже непросте.
Вчитель. І чим же, поясни мені, оті штани такі складні?
Петров. У чому складність? Бо штани до половини – однина, а трохи нижче – множина.
Сценка «Ось такі близнята»
На уроці мови
Вчитель пита Вову:
А скажи тепер мені,
Як же буде в множині
Іменник «людина»?
Й говорить дитина:
А це слово буде
У множині «люди»!
Бачу, знаєш мову, -
Хвалить вчитель Вову. –
Мудрий ти, хлопчина,
А як же буде в множині
Іменник «дитина»? –
І на це питання Вова без вагання:
Як таке не знати,
Це ж буде «близнята».
Вчитель. Народна мова – безмежний океан. Це і душа, поема, казка, легенда, переказ, приказка, прислів'я. Не має у світі людини, яка б не знала прислів'їв про мову.
Учні розказують прислів'я про мову
Вчитель. До слова запрошуємо голову нашого журі.
Оголошення результатів змагань.
Учень. Зневажати мову мамину – біда,
Котра пустими зробить наші душі,
І ми нащадкам зможем передать
Лиш те, що корені калини сушить.
Учень. Зневажати мову – зрадити себе,
А зрадників хто може поважати?
І стане гарним небо голубе,
Вмиратиме у луках рідна мова.
Учень. Тож мову вчи і прислухайся
До того, як вона звучить.
І розмовляти так старайся,
Щоб всім її хотілось вчить.
Учень. Вона про все тобі розкаже,
Чарівних слів тебе навчить,
Усе розкриє і покаже,
Як правильно у світі жить.
Учень. В ній стільки слів, що й не збагнути!
І приказок, і порівнянь,
А мову знаючи, здобути
Ти зможеш просто безліч знань.
Учень. Вона ж у нас така багата,
Така чарівна, як весна!
І нею можна все сказати,
І найрідніше нам вона.
Вчитель. Ось бачите, діти, яка багата і чудова українська мова. Вона мов кринична вода, яку черпаєш, а їй немає ні кінця, ні краю.
От тому плекайте, діти,
Рідненьку мову.
І вчіться говорити
Своїм рідним словом.
Вже закінчилося свято,
І прощатись нам пора.
Ми бажаємо Вітчизні
Разом. Щастя, миру і добра!