Виховний захід " Свято української мови"

СТОРІНКА 1

ТАНОК 

 

Козак : Вельмишановна громадо! Нині світлеє свято зібрало вас у цьому залі. Зібралися люди добрі на свято мови рідної. І прославимо цього дня пісню українську, мову рідну. Хай у віках живе діло славних рук і не висихає джерело душ людських і традицій народних! По цьому бути!

 

Ведучий: Щасливі ми, що народилися і живемо на такій чудовій мальовничій землі, на нашій славній Україні. Тут жили наші батьки — тут корінь роду українського. І де б ми не були, скрізь відчуваємо поклик рідної землі, хвилюємося до сліз, зачувши рідне слово…

 

Ведуча: Мова моя українська,

Батьківська, материнська,

Я знаю тебе невивчену —

Просту, домашню, звичну,

Не з-за морів покликану.

 

Ведучий : Ти у мені із кореня,

Полем мені наговорена,

Дзвоном коси накована,

В чистій воді смакована,

Болем очей продимлена,

Смутком багать продимлена,

З хлібом у душу всмоктана,

В поті людським намокнута,

З кров’ю моєю змішана,

І аж до скону захищена.

 

ПРЕЗЕНТАЦІЯ « ГІМН УКРАЇНСЬКІЙ МОВІ»

 

Ведуча: 9 листопада — День української писемності та мови. Це одне з наймолодших державних свят. Його запроваджено 1997 року за ініціативою Всеукраїнського товариства «Просвіта» імені Тараса Шевченка.

 

Ведучий: 6 листопада 1997 року було підписано Указ Президента України, у якому йдеться: «На підтримку ініціативи громадських організацій та з урахуванням важливості ролі української мови в консолідації суспільства постановляю: установити в Україні День української писемності та мови, який відзначати щорічно 9 листопада, в День вшанування пам’яті Преподобного Нестора Літописця».

 

Ведуча: Рідна мова — це «найбільше і найдорожче добро в кожного народу, жива схованка людського духу, його багата скарбниця, в яку народ складає і своє давнє життя, і свої сподіванки, розум, досвід, почування»,  — писав відомий український письменник Панас Мирний.

 

СТОРІНКА 2

 

Ведучий: Звернімо увагу на те, що з давніх-давен пращури застерігали майбутні покоління від найстрашнішого гріха — зречення рідного слова,рідних традицій. Й. Герде писав: «Хто не любить  своєї рідної мови, солодких святих звуків свого дитинства — не заслуговує на ім’я людини».

А Дмитро Павличко поезією «Ти зрікся мови рідної» звертається до кожного з нас:

Ти зрікся мови рідної. Тобі

Твоя земля родити перестане,

Зелена гілка в лузі на вербі

Від доторку твого зів’яне!

Ти зрікся мови рідної.

Нема тепер у тебе роду, ні народу.

 

Ведуча: Мова — то цілюще джерело: хто не припа-

де до нього вустами — той сам всихає від спраги.

 

Ведучий: Століттями мова народу була тією повново-

дою річкою, яку ми називаємо поезією. Поетична грань живе у слові, і слово немислиме без неї, як немислима річка без води.

 

 

 

Ведуча: Мово рідна, слово рідне,

Хто вас забуває,

Той у грудях не серденько,

Тільки камінь має.

 

Виходить дівчина — образ України, читає поезію Тетяни

Домашенко «Молитва України».

 

Дівчина – Україна :

Я — не окраїна, я — не руїна.

Я — Україна, я — Україна!

Навік обрала собі дорогу:

Іду до Бога.

Мій шлях ізмірить єдина міра —

Святая віра, святая віра.

Не знаю, хто там у центрі світу,

Я ж в центрі світла, і в серці світло.

Кличу вас, люди, зліва і справа,

В святу державу, в мою державу.

В країну сонця, добра й свободи

Рушай, народе, рушай, народе!

Нас порятує від зла і крові

Голос любові, голос любові.

Вже час позбутись лиха-сваволі,

Плекаймо волю, плекаймо волю!

Пора звільнитись нам від прокляття —

Єднаймось, сестри, єднаймося, браття!

Плакати годі, годі тужити —

Нумо творити, нумо творити!

Будем служити Богу одному

І більш нікому, більше нікому!

Лиш перед Богом я на колінах,

Я — Україна, я — Україна.

 

 

 

 

 

 

СТОРІНКА 3

 

Ведучий: Сьогодні наше свято — це свято української мови та писемності. Від часу винайдення писемності фактично розпочався період документальної історії людства, тому стало можливим не тільки передавати мовну інформацію на відстані, але й закріпити її в часі.

 

Ведуча: Перші спроби письма належать приблизно до 35–50 віків до нашої ери. Спочатку це була гілочка пальми — знак миру. Потім — схематичне зображення предмета чи якогось явища. І нарешті — ієрогліфи. Прямим попередником слов’янської мови є алфавіт, створений великими просвітителями слов’ян — братами Кирилом і Мефодієм.

 

Ведучий: У Київській Русі книги цінували як рідкісні скарби. Мати декілька книг означало володіти цілим багатством. «Повість минулих літ» називає книги ріками, які наповнюють всесвіт мудрістю незмірної глибини. «Якщо старанно пошукати в книгах мудрості, — зазначав літописець, — то знайдеш користь душі своїй».

 

      СТОРІНКА 4

 

Учень: Всіх нас єднає рідна мова,

Всіх, хто живе у цім краю.

Вона прекрасна, світанкова,

Я в ній свою наснагу п’ю.

 

Учень: Бо наша рідна мова-мати,

Снагу і силу нам дає.

Нам стежку в світ дано топтати,

Поки в нас рідна мова є!

 

Учень: І як гуртом, не поодинці,

Почнемо в світ її нести,

То й доти будем — українці

Поміж народів сміло йти!

 

Учень: А знехтуємо рідне слово —

Земля цього нам не простить,

Тож сяй над світом, рідна мово!

Тобі в віках судилось жить!

 

Учень: Цвіти і смійся, рідне слово!

У серці щирому звучи!

Моя чарівна, рідна мово,

Лети над світом, не мовчи!

 

      СТОРІНКА 5

 

Ведуча: Земля українська стародавня, така ж давня і наша мова. Учені довели, що вік нашої мови — 7 тисяч років. Від покоління до покоління, в часи розквіту й падіння передавали нам пращури цей скарб. Народ плекав рідну мову в піснях, легендах, переказах і передавав від роду до роду, щоб не загинула.

 

Ведучий: Для нас рідна мова — це не тільки дорога

спадщина, яка об’єднує в собі народну мудрість, вироблену десятками й сотнями поколінь. Це наша гордість, бо все, що створено нею, увійшло в скарбницю загальнолюдської культури.

 

Ведуча: Першим скористався справжнім гумором малоросійського народу і його мовою Іван Петрович Котляревський, якого по праву називаємо сьогодні засновником української літературної мови.

 

Ведучий: Так Котляревський у щасливий час

Вкраїнським словом розпочав співати,

І спів той виглядав на жарт не раз,

Та був у нім завдаток сил багатий.

І огник, ним засвічений, не згас,

А розгорівсь, щоб всіх нас огрівати.

 

Ведуча: Весь світ віддає шану великим володарям українського слова — Т. Шевченкові та Франкові, Лесі Українці та Коцюбинському, Нечуєві-Левицькому та Сковороді, Котляревському та багатьом іншим майстрам слова, які довели милозвучність і багатство мови, щоб передати прийдешнім поколінням цей дорогоцінний скарб, гідну покоління спадщину, котру треба примножувати й оберігати.

 

Ведучий: 270 років поспіль намагалися знищити українську мову, а разом з нею і український народ, прагнули, аби він був покірним рабом без мови, без усної народної творчості, тобто без коріння роду нашого. Я пропоную пригадати той тернистий шлях боротьби української мови за незалежність.

 

Презентація «Скорботний календар української мови».

 

СТОРІНКА 6

 

Ведуча: Як гул століть, як шум віків,

Як бурі подих — рідна мова,

Вишневих ніжність пелюстків,

Сурма походу світанкова.

Неволі стогін, волі спів,

Життя духовного основа.

 

Ведучий: Як парость виноградної лози

Плекайте мову. Пильно й ненастанно

Політь бур’ян. Чистіша від сльози

Вона хай буде. Вірно і слухняно

Нехай вона щоразу служить вам,

Хоч і живе своїм живим життям…

 

Ведуча: Сила слова безмежна. Особливо коли воно живе, іскристе, емоційно виважене. Коли воно сліпуче, «як проміння ясне», і могутнє, «як хвилі буйні». Коли слова — палкі блискавиці, тоді вони здатні робити диво і хвилювати найтонші струни людського серця. Століттями мова народу була тією повноводною річкою, яку ми називаємо поезією.

 

Учениця: Говоріть, як колись вас навчала матуся,

Говоріть, як навчав у дитинстві татусь,

Легко так, вільно так, щоб слова були в русі,

Не тримайте слова, віддавайте комусь.

 

Учениця: Щиро так, м’яко так, починайте казати,

Як воліла б відкритись ваша душа.

Може хочеться їй у словах політати,

Привітати когось, а чи дать відкоша.

 

Учениця: Слів у мові мільйон, вибирайте найкращі,

Кожне з них, лиш торкни, — як струна, виграва,

Зрозумілі, вагомі й усі вони ваші —

Мелодійні, дзвінкі, українські слова.

 

Учениця: Говоріть про любов і про віру у щастя,

Уникайте мовчання, нудьги і ниття,

Говоріть, хай в розмові слова веселяться,

Говоріть і продовжуйте мові життя.

 

СТОРІНКА 7

 

Ведучий: Ось і добігає кінця наше свято української писемності й української мови. Ми живемо на чудовій, багатій, мальовничій землі — на нашій славній Україні. Тут жили наші прадіди, діди, тут живуть наші батьки, тут корінь роду українського, що сягає сивої давнини. І негоже, просто соромно, бути поганими нащадками у таких великих і славних батьків.

 

Ведучий: Людині визначено Богом місце народження, країну, небо; вона не може нічого того змінити, як не може зміняти себе. А якщо щось із того, призначеного їй, поміняє, то не на краще, бо чуже ніколи не буває кращим. І куди б ти не пішов — твоя Батьківщина, земля твоя, твоя мова, твій народ завжди будуть з тобою.

 

На сцену виходять три дівчини із запаленими свічками

й читають «Молитву до мови».

 

1- ша дівчина : Мово! З чорнозему, рясту, любистку, м’яти, євшан-зілля, з роси, з дніпрової води, від зорі й місяця народжена. Мово! Мудра Берегине, що не дала згаснути земному вогнищу роду нашого, тримала народ на небесному Олімпі волелюбності, слави та гордості духу.

 

2 - га дівчина : Мово! Велична молитва наша у своїй нероздільній Трійці, що єси Ти і Бог-любов, і Бог-віра, і Бог-надія. Тож стояла ти на чатах коло вівтаря нашого національного храму й не впускала туди злого духа скверноти, злого духа ганьби. І висвячувала душі козацького роду. І множила край веселий, святковий і люд хрещений талантами, невмирущим вогнем пісень, і наповнювала душі Божим сяйвом золотисто-небесним, бо то кольори духовності та Божого знамення.

 

3 - тя дівчина : Мова моя! Дзвонкова криниця на середохресній дорозі нашої долі. Твої джерела б’ють десь від магми, тому й вогненна така… Тож зцілювала ти втомлених духом, давала сили, здоров’я, довгого віку і навіть безсмертя тим, що пили тебе. І невмирущими ставали ті, що молились на дароване тобою слово!

 

 Ведучий:  Сьогоднішнє свято ще раз показало нам усім, що означає для людей рідна мова. Це — тиха мамина колискова, мудре батьківське слово. Це — наша гордість. Бережімо її, гордо всім промовляймо: «Я — українець. Син чи донька цієї землі. Я пишаюся цим, люблю свій народ, свою землю свою мову!».

 

Учень: О, не згуби ти свого родоводу,

Безсмертна мово, рідна і терпка.

Ти є душа співучого народу,

Що був, і є, і буде у віках.

 

Учениця: Розквітай же, мово,

І в родині, і в школі,

Й на заводі, і у полі.

Пречудесно, пречудово —

Розквітай же, слово!

 

ПІСНЯ « НА НАШІЙ УКРАЇНІ» НАТАЛІЇ МАЙ