Виховний захід " Українські вишиванки - наче райдужні світанки"

Мета: поглибити і розширити знання дітей про історію вишиванки, багатство її кольорів, різноманітність орнаментів, їхніх видів і форм; розвивати творчі здібності учнів; виховувати шанобливе ставлення до національних традицій, почуття належності до українського народу.

Обладнання: сцена, прикрашена рушниками, квітами, вишиванки; на екрані мультимедійного проектора під пісню Катерини Бужинської «Вишиванка» демонструються кадри, які ілюструють різноманітний світ вишиванок (дорослі та дитячі вишиванки з орнаментами різних регіонів України).

 

                                                     Хід заходу

Учень.

Вас вітаєм, люди добрі!

Хай слова летять за обрій,

Вічна пісня барв і кольорів,

Неповторна музика натхнення!

Шепіт трав і шелест яворів,

І дзвінкі турботи сьогодення.

Хрестиком покладено в рядки,

Поспліталось, блиснуло веселкою

Ніжність материнської руки

На святому рушникові стежкою

Дух народу в колір заплете,

Проросте і піснею, і цвітом.

А над світом, гляньте, а над світом

Українська вишивка цвіте!

Ведуча.

Доброго дня всім, хто тут зібрався нині!

Доброго дня всім, хто в гості завітав!

Доброго дня, великій цій родині!

Шановні гості, ми вітаємо вас!

Ми сьогодні раді вітати всіх, хто любить нашу неньку Україну, хто гордий тим, що народився українцем, всім, кому дорогі прадідівські традиції.

А розпочнемо наш захід стародавнім переказом.

Якось Бог вирішив наділити дітей світу талантами. Французи одержали елегантність і красу, угорці – любов до господарювання, німці – дисципліну й порядок, поляки – здатність до торгівлі, італійські діти – хист до музики… Обдарувавши всіх, Бог раптом побачив у куточку дівчину. Вона була одягнена у вишиту сорочку, руса коса переплетена синьою стрічкою, а на голові багрянів вінок із червоної калини. І запитав її Бог:

• Хто ти і чому така сумна?

Дівчина. Я – Україна, а плачу, бо стогне моя земля… Сини мої на чужині, на чужій роботі, а в своїй хаті немає ні правди, ні волі.

• Чого ж ти не підійшла раніше? Я всі таланти роздав. Не знаю, чим можу зарадити твоєму горю?

Дівчина хотіла йти, але Бог зупинив її.

• Зачекай. Є в мене неоцінений дар, який прославить твій народ на цілий світ. Від сьогодні все горітиме у твоїх руках. Візьмеш шаблю – і буде нескорений твій народ. Візьмеш плуг – і заколоситься на ваших полях жито-пшениця. У хаті твоїй буде панувати краса і затишок, а пісня твоя лунатиме у віках. Усе це стане можливим, дякуючи вірі твого народу у власні сили й бажанню працювати заради власного добробуту.

Прийняла з вдячністю дівчина божий дар і відтоді славиться Україна своїми майстрами, а серед них ті, котрі присвятили себе мистецтву народної вишивки.

Ведуча.

 Одному з видів українського народного мистецтва – вишивці присвячений наш захід, що має назву «Українські вишиванки, наче райдужні світанки». Щиро запрошуємо вас полинути в прекрасний світ народної вишивки, щоб дізнатися більше про наші традиції, обряди, культуру та історію.

Учениця.

Якщо людина хоче вишивати,
Знайдеться в неї голка, нитка, час...
Зуміє всі відтінки підібрати,
Й шедеври вийдуть з-під руки не раз.
Якщо людина хоче вишивати,
Побачить в цьому радість і красу.
І по узорах буде мандрувати,
І вишиє на квіточці росу,
І створить диво, первозданну казку,
Їй усміхнеться сонечко в вікні,
Бо відіб’ється і любов, і ласка
У хрестиках на білім полотні.   

Ведуча.

Українська народна вишивка – унікальне явище духовно-матеріальної культури нашого народу. Впродовж тисячоліть у народній вишивці знаходили і, на щастя, знаходять відображення думки і настрою людини, що її творила; краса природи, полохливий світ думок майстринь, їхні сподівання на кращу долю, людські вірування, оберегова символіка речей, позначеної візерунком нитки й голки.

                                                  ( Демонстрація )

Вишивка – це один із найдавніших та найпоширеніших видів народної творчості. Прагнення прикрасити свій одяг, свій дім завжди було властиве людині. За допомогою вишивки звичайний шматок домотканого полотна перетворювався у витвір мистецтва.

Учень.

Встає над світом щире сонце вранці
І землю гріє променем ясним.
А я іду по світу в вишиванці.
Я — українець! І горджуся цим.
В нас обереги вишивають здавна. 
Така традиція в народі прижилась.
Вона прадавня, вічна й дуже славна.
В культурі й до сьогодні збереглась.
Ані вікам, ні моді не здолати...
Вона в людському серці і в душі.
У ній любові, мрій, надій багато
І ти традиції забути не спіши.

 

Ведуча.

Вишивку вживають в українському народному побуті передусім на предметах одягу, в основному на жіночих і чоловічих сорочках. Крім того, вишивки поширені на предметах домашнього вжитку: наліжники, наволочки, рушники, скатертини тощо.

 

                                                  ( Демонстрація )

 

 

 

 

Ведуча.

• Діти, подивіться і скажіть, що я тримаю в руках?

 

                                                       ( Відповіді )

 

• Так, це рушник. Вишитий рушник як символ супроводжував селянина протягом усього життя і в радості, і в горі. Він був атрибутом багатьох обрядів: зустрічали і проводжали дорогих гостей, справляли шлюбні обряди, проводжали в останню путь, прикрашали образи та накривали хліб на столі.

 

Ведуча.

 

 

Послухайте легенду про рушник.

Жила в одному селі мати, мала вона трьох синів, і були вони дуже працьовиті, тільки не вміли вишивати. Мати дуже любила своїх синів і вишила кожному з них по одному рушнику для того, щоб загортати у нього хліб, коли будуть їхати у далеку дорогу, бо хліб на рушнику життя величає і здоровʼя береже. Та померла мати, а сини й на могилі білий рушник постелили. Через три дні на тому рушникові дивні квіти розквітли: хто їх вишивав - ніхто не знає, лише вітер про те розповідає.

 Рушник – це символ людського щастя, і тому батьки дають його своїм дітям, коли вирушають у дорогу власного життя.

Рушник походить від слова «руш» - вирушай – стверджують наші прабабусі. Як мамина колискова засівала у дитячу душу лагідність та теплоту, так і той шматок полотна, що супроводжував у далеку мандрівку, мав оберігати людей від всякого зла.

 Погляньте на виставку нашого класу. Тут дуже багато рушників. Вони не тільки красиві, а й дорогі, адже їх вишивали наші бабусі, матері. А ще є пісня про рушник.

 

                                                      (Звучить пісня )

 

Ведуча.

• Діти, а які звичаї про рушник ви знаєте?

 

Учениця. Подавати на вишитому рушнику хліб і сіль гостям.

 

 

Учень. Наші дідусі та бабусі пам’ятають такий звичай: коли син вирушав у далеку дорогу, мати дарувала йому рушник, щоб рятував від лиха, щоб нагадував йому про рідну домівку. Син приймав рушник і цілував хліб.

 

Ведуча.

• Як ви думаєте, для чого так багато вишитих рушників?

 

Учень. Рушники – це обереги нашого дому, нашої родини. Вони захищають від зла, лиха.

 

Учениця. Рушник – це обличчя оселі та її господині. Рушниками прикрашали хату. «Хата без рушників, - казали в народі, - що родина без дітей». Рушники вішали над образами. Рушником накривали хліб на столі або на покутті. Гарно оздобленими рушниками накривають кошики з паскою чи яблуками, коли несуть святити до церкви.

 

 

Ведуча.

Велика наша Україна і в різних куточках вишивають по-різному. Ось подивіться на цей рушник. Що на ньому вишито?

 Народна вишивка відзначається багатством і різноманітністю геометричних елементів (ромби, кола, хрести, лінії, горизонтальні знаки).

 Ромб – символ сонця, родючості – приносив добро, удачу та процвітання.

 Хвилясті лінії – символ води – життєдайна сила.

 Горизонтальна лінія – символ землі – родючість.

 Хрест у колі – знак сонця, що відводить зло.

Зображення птахів, тварин, зокрема голубів, півнів і коней захищали людину від злих сил. Вишиті парою птахи символізують шлюбну пару, ластівки – добрі новини.

 

Учень.

Я вишию сорочку кольорову

Й по білім світі гордо в ній піду.

У ній зустріну пору світанкову

І щастя світле я у ній знайду.

Я — українець! Дуже гордий з цього.

Несу у світ традиції свої

Для себе в Бога не прошу нічого,

Все в мене є: і гори, і гаї,

Поля родючі, повноводні ріки,

Озера сині, чисті небеса...

Я син землі від роду і навіки,

В краю, де поруч казка і краса.

Я — українець з щедрою душею,

На вишитому рушникові хліб несу.

Горджуся Україною своєю

І в серці бережу її красу,

Історію, традицію і пісню,

Й правдиве слово-думу Кобзаря...

То ж вишиванку я до серця тисну

І вірю, що зійде моя зоря.

 

 

Ведуча.

 Вишита сорочка виникла у сиву давнину, тому вона належала до найстарішого одягу наших предків.

 У всіх українських жіночих сорочках рукава широкі і довгі. Звичайна довжина жіночих сорочок повинна сягати «по кісточки». Сорочки до спідниці шиються трохи коротші.

 Матеріалом для всіх сорочок завжди було і є біле лляне чи конопляне полотно домашньої роботи або купована біла бавовняна матерія. Білий колір сорочок – це найстарша і найхарактерніша їх особливість.

 Вишиванками оздоблюються горішні частини рукавів, вузенькою смужкою вишиваються рукава біля зап’ястка, комір, якщо є; часом вишивають пазуху, і завжди вишивають долішній край сорочки – «поділок». Інші частини жіночої сорочки ніколи не вишиваються.

 

Учениця.

Я встану рано-вранці, на світанку,

Як спалахне на квіточці роса.

Вдягну найкращу в світі вишиванку

І оживе, засвітиться краса

В промінні сонця. І моя сорочка

У рунах, в квітах зразу оживе...

З чарівних квітів я сплету віночка

Й над світом щира пісня попливе.

Сорочка, що матуся вишивала,

Сердечко гріє, душу веселить.

Бо ж мама щастя-долю закликала.

Цей оберіг в житті нас захистить.

 

Ведуча.

 Окремо хочу розповісти про чоловічі сорочки. Така сорочка теж шиється з білого полотна, але вона вже значно коротша і при ношенні завжди вбирається в штани.

 Комірець низенький, переважно стоячий. Розріз припадає посередині грудей.

 Наші пращури вважали, що сорочка має чарівну силу, захищає від ворогів, тобто сорочка була оберегом. А тому з нею пов’язані повір’я, про неї народ складав приповідки.

 У народі існувало таке повір’я, що починати шити сорочку можна лише у чоловічий день, краще у четвер, бо, як почнеш у середу, вона негарна буде. Не можна вузол на вишиванці лишати, тоді сорочка довго носитиметься.

 Характер сорочки залежав від власника. Найбільше прикрашали вишивкою парубоцькі сорочки; стриманішими були сорочки людей літнього віку.

 Сорочку берегли, як зіницю ока, адже це була не просто річ, а деяким, навіть магічним та містичним предметом, який захищав людину від зла та біди.

 ПРИКМЕТИ

• Дитячі вишиванки були оберегом для немовлят. Матуся ретельно вишивала сорочку для дитини, вплітала туди нитки щасливої долі. В таких сорочках діти проходили важливі дати. Прилучення до сорочки починалось з раннього дитинства. В подальшому житті сорочка супроводжувала людину протягом усього життєвого шляху.
• Весільні сорочки одягали тільки один раз на весілля, а потім берегли до самої смерті. Орнамент завжди різний тому, що вважалося, що ні в якому разі не можна повторювати візерунок, оскільки людина може перейняти чужу долю. Українська сорочка – завжди біла. Це її національний характер.

 

Учениця.

Вишиванка рідна, ну хіба не диво?

В ній ходити модно, стильно і красиво.

Це митецький витвір, це краса і казка,

В ній душі наснага, материнська ласка.

Кольори сплелися в ній в узори й квіти,

Щоб були щасливі і сміялись діти.

А веселі люди від краси раділи

І самі, звичайно, вишивати вміли

Червону калину, зелені листочки,

Щоб були щасливі доні і синочки.

Й рідні вишиванки їх оберігали

Від біди в дорозі діток захищали.

Щоб у вишиванках хлопчики мужніли,

Рідну Україну захистити вміли.

Вишиванка наша, ну хіба ж не диво?

В вишиванці завжди модно і красиво...

 

Ведуча.

 Національний характер білої сорочки підкреслюється в багатьох народних приповідках. В яких саме?

 

Діти.

 «К Великодню сорочка і лихенька, аби біленька»

 «Як неділя, то й сорочка біла»

 «Як мати рідненька, то й сорочка біленька»

 «Перша Пречиста любить паляницю м’якеньку, а друга – сорочку біленьку»

 

Ведуча.

 Про українську вишиту сорочку складено чимало легенд, пісень, написано багато віршів. Розмаїта кольорова гама українських народних вишиванок. Які кольори ви зустрічали на них?

 

Діти.

 Чорний, червоний, …

 

Ведуча.

 Діти, а з чим асоціюється червоний колір?

 

(Відповіді учнів)

 

 Любов, кров, кохання, троянда, мак, калина…

 

Ведуча.

 Так, дійсно! Червоний колір – це колір життя, любові, сонця, здоров’я…

А з чим асоціюється чорний колір?

 

(Відповіді учнів)

 

Журба, сум, горе, смерть, ніч, земля…

 

Ведуча.

 Молодці! Чорний – це земля, журба, сум, горе, смерть. Червоне і чорне, радість і смуток, весілля і печаль. Ці почуття в житті пов’язані. Хоча однозначного тлумачення символіки кольору в народній вишивці немає. Адже і святкові вироби часто вишивали в різних місцевостях чорними нитками.

 Узори вишивок були не лише простими прикрасами, але й оберегами, які захищали від злих духів, хвороб, різних напастей.

 Зверніть увагу, а ці вишиванки… Серед них немає двох однакових. Тому, що майстрині до своєї роботи підходили творчо. Для оздоблення виробів використовували різні мотиви. А які саме? Що вишивають на сорочках?

 

(Відповіді учнів)

 

Квіти, листя, зображення тварин, фігури людей.

 

Ведуча.

 Так, правильно. А що означають ці символи?

 

Діти.

1. Калина – дерево нашого українського народу. Червоні ягоди калини стали символом крові та невмирущого роду. Калина – символ духовного життя жінки: її дівоцтво, любов та краса, заміжжя, радість і горе.
2. Дуб – священне дерево поєднує в собі символи сили і краси. Він оберігає людину від усіляких негараздів, від злого чародійства.
3. Мак – означає красу та молодість жінки. З давніх-давен в Україні святили мак і обсівали людей та худобу, бо вірили, що мак має чарівну силу, яка захищає від зла.
4. Троянда (ружа) – улюблена квітка українців, є символом краси і чистоти.

 

Ведуча.

 А щоб не пропадали наші традиції, мені б хотілося, щоб ви теж навчилися вишивати, щоб пройнялися душею до народної творчості, до вишивки, щоб своєю роботою уміли прикрасити і одяг, і взуття, і свій дім, щоб жилося у ньому гарно, щасливо і радісно.

 Тож, давайте ми з вами не вишиємо, а спробуємо намалювати вишиванку. Кожен намалює свій неповторний узор, який виражає ваш настрій, думки. І цю вишиванку кожен з вас подарує своїм рідним.

 

(Діти малюють під музичний супровід)

 

Пісня «Два кольори»

 

(Виставка)

 

Ведуча.

 От і сьогодні, уже в ХХІ ст.. народна традиція не зникає, а навпаки – набирає обертів. Сорочка-вишиванка стала людною: її вдягають на свято і в будень, від малих дітей до людей похилого віку.

 Тож, хай у ваших оселях розквітне калина, оживуть птахи і квіти на полотнах! Ми з вами усі – українці, яких об’єднує у велику родину любов до рідної землі, до пісні, до вишивки.

 

Діти.

Нехай слова і пісні милозвучні

Для вас лунають знов і знов,

Хай будуть в серці нерозлучні

Добро, надія, віра і любов!

 

Хай вам сміється доля журавлина,

Поля розлогі колосом цвітуть,

Нехай червоні ягоди калини

На вишиванках осявають путь.

 

Ведуча.

 Закінчуючи наш виховний захід, хочу подякувати вам, діти, за увагу і побажати, щоб у вашому молодому житті переважав червоний колір – ознака любові, щастя, радості, благополуччя.

(Пісня)

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Новопразька спеціальна загальноосвітня школа-інтернат І – ІІ ступенів

 

 

 

Виховний захід «Українські вишиванки – наче райдужні світанки»

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Підготувала вихователь: Яготин Н А.