Виховний захід «Усі відважні Вітчизни-матері сини...»

Виховний захід

«Усі відважні Вітчизни-матері сини...»,

присвячений вшануванню

учасників ліквідації наслідків аварії

на Чорнобильській АЕС

 

Мета: поглибити знання здобувачів освіти про трагічну сторінку історії України – аварію на Чорнобильській АЕС, її наслідки; вшанувати учасників ліквідації катастрофи; спонукати до вболівання за минуле своєї країни, до співчуття чужому болю, людським стражданням, виховувати повагу до людей, які віддали своє життя в ім’я майбутнього життя людства; прищеплювати почуття відповідальності за благополуччя нашої держави.

 

Обладнання: мультимедійній центр, портрети пожежників, що загинули під час ліквідації аварії, червоні гвоздики, свічка пам’яті, виставка  малюнків  «Чорнобиль — біль України».

 

Вікова категорія: 7 – 8 кл.

Хід заходу

Звучить пісня “Чорнобильська біда”

Ведучий. Чорних дат у людства є немало.

Кожна з них — це міна під прогрес.

Найстрашніше, що усіх спіткало, —

Вибух на Чорнобильській АЕС.

 

Ведуча. Мій Чорнобиль! Зелений пагорбе!

У якому ти жив сторіччі?

Запеклись перестиглі ягоди,

Наче кров, на твоїм обличчі.

 

Ведучий. Ти відомий сьогодні кожному –
Не ім’ям своїм, а бідою.
Тою вулицею порожньою
Понад прип’ятською водою…

 

Ведуча. Сьогодні  Україна відзначає День пам'яті – пам’яті про мужність самовідданих ліквідаторів на Чорнобильській атомній електростанції, тих, хто захистив світ від страшної біди ціною власного здоров'я, ціною власного життя. Без вагань та роздумів, вони ліквідовували наслідки аварії на Чорнобильській АЕС.

 

Ведучий. В  цей день 14 грудня 1986 року було завершено будівництво саркофагу над зруйнованим четвертим енергоблоком.  А починаючи з 2006 року, згідно з Указом Президента України, 14 грудня стало Днем вшанування ліквідаторів наслідківі аварії на ЧАЕС.

 

Ведуча. Чорною плямою стала на нашій блакитній планеті чорнобильська трагедія. 37 років пройшло з того часу, як вибухнув реактор на четвертому енергоблоці Чорнобильської АЕС. Смертоносна пилюка з ядерної печі покрила білі хати, квітучі сади, зелені ліси, засіяні поля.  Майже 4 десятиліття  цвітом скорботи і суму зацвітають чорнобильські сади і хворіє серце, тому що знає – не на добро це, не на життя.

 

 

Ведучий. Горем і болем увійшов  в наше життя Чорнобиль, розділив долю людей на „до" і „після". Безлюдні вулиці Прип'яті, покинуті школи, будинки, дитячі майданчики, колючий дріт зони.

 

Ведуча. Чорнобильський вітер по душах мете,

Чонобильський пил на роки оподає.

Годинник життя безупинно іде

Лиш пам’ять, лиш пам’ять усе пам’ятає.

 

Ведучий. 26 квітня 1986 року... Чорний день в історії України, день, коли Чорнобиль став відомий усьому людству. Гірка, як полин, слава.

 

Ведуча. О першій годині 23 хвилини 40 секунд, коли всі спали безтурботним сном, над четвертим реактором Чорнобильської атомної станції несподівано розірвало нічну темряву велетенське полум’я. Атомна енергія, здавалося б, приручена і покірна, вийшла з-під контролю, вивергаючи з-під землі  на поверхню своє некероване вогненне нутро, розкидаючи навколо незриму і невідчутну радіоактивну отруту, яка згубно діє на все живе.

 

Ведучий. Найпершим, у кого зупинилося на мить вибуху серце, був старший оператор Валерій Ходемчук. За ним незабаром помер на посту його друг Володимир Шашенок, який заступив тієї ночі на зміну. Його, обпаленого і опроміненого, винесли на руках пожежники. Він ще встиг простогнати: „...Там.. Валера..." і втратив свідомість. Більше вона до нього не повернулася. Тіло його вивезли із зони і поховали на першому сільському кладовищі. А Валерія так і не знайшли. Четвертий блок став для нього і могилою і пам'яттю...

 

Ведуча. Рівно о 1 год. 28 хвилин у воєнізованій пожежній частині №2 з охорони ЧАЕС пролунав телефонний дзвінок. Він сповістив, що на 4-му енергоблоці станції сталася аварія.

 

Ведучий. Першими до реактора через кілька секунд по тривозі прибули пожежні  на чолі з начальником караулу 23-х річним Володимиром Правиком.

 

Ведуча. Коли біда Чорнобильська війнула,
Коли упав наладчик неживим,
Був першим тут начальник караулу,
Володя Правик з воїнством своїм.

 

Ведучий. Дивлюсь в його лице – ось-ось розправить
Одну він зморшку між густенних брів,
Чудовий хлопець Володимир Правик,
З тих, чиє серце – гордість матерів.

 

Ведуча. 23-річний Правик, як потім було встановлено комісією, вибрав найбільш правильне рішення – направив свій загін з 14 чоловік на дах машинного залу площею в 500 м2. Адже в цьому залі знаходились всі турбіни, через нього йшли численні кабелі високовольтної лінії, які від вогню могли б перетворитись на бікфордів шнур.

 

Ведучий. Ведучий. Незабаром прибуло підкріплення з міста Прип’ять на чолі з лейтенантом Віктором Кібенком. Вступивши у вируюче полум’я, у смертельну небезпеку, якою дихав реактор, пожежники в ту ніч, не шкодуючи ні сил, ні самого життя, виконали присягу на вірність народу України.

Ведуча. Вступивши у вируюче полум’я, у смертельну небезпеку, якою дихав реактор, пожежники в ту ніч, не шкодуючи ні сил, ні самого життя, виконали присягу на вірність народу України.

 

 

Ведучий. Героями, як відомо, не народжуються. Ними стають. Деякі пожежники на дах енергоблоку, незважаючи на смертельну радіацію, виходили повторно. Всі вони знали, що борються з вогнем в умовах небезпеки, яку вивертає атомний реактор, але ніхто поста не залишив і продовжував бій.

 

Ведуча. До п'ятої години ранку пожежа була ліквідована. Станцію врятували. Їх було 28 — пожежних Чорнобиля. Вони першими прийняли найжорстокіший удар на четвертому блоці станції. Ніхто із них не здригнувся, не відступив перед обличчям неймовірної небезпеки.

 

Ведучий. Лейтенанти – хлопці непохитні,

Молоде, вогненне покоління.

Ви, як пам’ять у тривожнім світі

Роду незнищенного коріння.

 

Ведуча. Першим важко. Ви ж були найперші,

Із вогню та в полум’я шугали

Не до подвигів і не до звершень -

Ви ж собою людство заступали.

 

Ведучий. Лейтенанти – мужність і звитяга,

Від землі ви набирали сили…

Ще далеко десь до саркофага,

Та вогонь життям ви заступили.

 

Ведуча. Коли молоді пожежники, котрі першими вийшли на лінію вогню, отримавши смертельну дозу радіації були ще живими, журналісти запитували у них: „У вас була можливість повернутися? Ви могли відступити?”

 

Ведучий. Так, у даній ситуації вони могли тимчасово відійти до підходу підкріплення. Та про це ніхто з пожежників навіть і не подумав, тому що вони – воїни, бійці з пожежею, вони ступили в смертельну радіацію не за наказом командира, а за велінням совісті.

 

Ведуча. Шість із них загинули першими, прийнявши смертельну дозу радіації:

лейтенант Володимир  Правик;

лейтенант Віктор  Кібенок;

сержант Микола  Тітенок.

сержант Микола  Ващук;

сержант Володимир Тищура;

сержант Василь Ігнатенко

 

Ведучий. Інші двадцять двоє – трохи пізніше згасли у московській клініці.

Усі вони знали, на що йдуть. Знали, який об’єкт відбивали у вогню. Вони виконували свій обов’язок до кінця, затулили собою не тільки станцію. Вони врятували всю Європу. Ціною їхнього життя врятовано людство.

 

Ведуча. Вдивіться у ці обличчя. Усі вони молоді, мужні. Сильні. Вічна пам'ять їм і низький уклін від усього людства. Навічно заснули герої-пожежні  під скромними плитами з червоними зірками.

Вічна слава героям!

 

Ведучий. Поповнився список тих, хто після пожежників і робітників АЕС заступив на вахту в боротьбі з невидимою диявольською силою. Одразу за пожежниками приступили до роботи медики. Швидко зорієнтувавшись в обстановці, надавши першу медичну допомогу, визначили межі часу перебування в радіоактивній зоні. Медики працювали цілодобово.

 

Ведуча. Одними із перших зустріли цю біду і працівники зв’язку. У ті напружені трагічні хвилини після вибуху і метал не витримав: пульт централізованого зв’язку „Київ – Прип’ять” замовк. Та вже через 20 хвилин він вже знову заговорив.

 

Ведучий. Ліквідатори — люди, що за обов'язком служби взяли участь у ліквідації наслідків чорнобильської катастрофи. Це люди різних національностей, професій, різного віку. Біда їх об'єднала, і де б вони не народилися, у яких краях не мешкали — у їхньому життєвому паспорті значиться прописка «Чорнобилець».

 

Ведуча. Хвилина мовчання, хвилина мовчання,

Послухай і серцем почуєш в цей час,

Як гомін струмка, як пташині кричання,

Здаля голоси долітають до нас.

 

Ведучий. Ця мить – не прощання, а вічне стрічання

Із тими, кого не стрінемо ми.

Коли наступає хвилина мовчання,

У пам’яті нашій клекочуть громи.

 

(Біля портретів загиблих пожежних запалюють свічки)

Ведуча. То ж вшануємо хвилиною мовчання загиблих під час аварії на Чорнобильській АЕС та померлих від наслідків атомної катастрофи.

 

(Хвилина мовчання)

Ведучий. 26 квітня 1986 року на ЧАЕС сталася найбільша в історії атомної енергії аварія, яка від внутрішніх детонацій знищила 4-ий блок АЕС, і радіоактивні елементи йоду, стронцію і цезію поширилися на північну частину України, Білорусь, Прибалтику, Польщу, Швецію, Фінляндію й інші країни. Чорнобильська катастрофа спричинила великі людські жертви. Чорнобиль став символом атомної небезпеки у світовому масштабі.

 

Ведуча. Ще й досі ми не можемо сповна оцінити і осмислити наслідки фатального вибуху. Чорнобиль для нас – це близюко 3,5 млн. чоловік, серед них понад 1 млн. дітей, постраждалих від катастрофи та її наслідків. Це понад 54 тис. кв. км території, що зазнала прямого радіаційного ураження. Це 160 тисяч людей із 129 населених пунктів, яким довелося залишити рідні домівки і переїхати в інші місця.

 

Ведучий. Більше 350 тис. людей брали безпосередню участь у ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС, серед них більше 20 тисяч працівників військ цивільної оборони та понад 6 тис. вогнеборців.

                  

                      Ведуча Вклонись, Україно, героям Чорнобиля –

                      Усім, хто ішов на палючий блок.

                      Ти знаєш їх вірними, відважними, добрими;

                      Овіяний вічною мужністю кожний їх крок.

 

Ведучий. Ліквідатори наслідків Чорнобильської катастрофи – приклад самопожертви та самовідданості. Ми глибоко вдячні всім учасникам ліквідації наслідків найбільшої техногенної катастрофи ХХ століття, які виявили героїзм, самовідданість та мужність у тих екстремальних обставинах.

 

Ведуча.  Низько вклоняємось усім ліквідаторам аварії на ЧАЕС, які, не шкодуючи свого здоров’я і життя, працювали в 30-кілометровій зоні радіаційного лиха аби якомога швидше ліквідувати наслідки Чорнобильської трагедії, обмежити біду, тим, хто зупинив розбурхану стихію некерованої ядерної реакції і зробив вагомий внесок у справу подолання наслідків Чорнобильської катастрофи.

 

Ведучий. Чорнобиль був і є, і завжди буде

В серцях дитячих, немов набатний дзвін.

Ані душа, ні розум не забуде,

Що долю багатьом скалічив він.

 

Ведуча. Та Бог нам дав життя -  і треба жити,

Щоб не музейним експонатом стати,

А вирости людьми і так творити,

Щоби нічим нікого не злякати.

 

Ведучий. Нехай настане мир

І буде він  міцнішим у стократ,
Хай над землею чисте небо буде.
Чорнобиль - попередження, набат,
Його уроків людство не забуде.

 

Ведуча. Досить вже випробувань для нашої рідної неньки України. Ми, підростаюче покоління країни, мріємо, щоб якнайшвидне настав мир в Україні, щоб вона з кожним роком, з кожним днем ставала могутнішою і квітучішою. А ми докладемо для цього всі зусилля.