Виховний захід "Волинь моя мій дивокраю"

       Відділ освіти Маневицької районної адміністрації

       Загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів с. Оконськ

 

 

 

 

 

 

 

 

Волинь моя -   

             мій дивокраю

 

 

 Сценарій виховного заходу

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

                               Підготувала вчитель української мови та літератури

                               Якимчук Руслана Миколаївна

 

 

 

 

 

 

 

    Маневичі -2017

 

 

 

Назва навчального (навчально-методичного) видання: літературно-історична музична композиція « Волинь моя – мій дивокраю». Тип навчально-методичного видання методична розробка. Повна назва навчального закладу загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів с. Оконськ Маневицького району Волинської області. Кількість сторінок 30

 

 

 

 

 

 

Розробка містить матеріали, які допоможуть розширити знання учнів про історію утворення Волинської області. Відомості про архітектурні, історичні та природні пам’ятки покликані викликати в учнів інтерес до визначних місць рідного краю, а твори поетів-земляків сприятимуть формуванню високих художніх смаків.

Пропонована розробка покликана допомогти вчителям української мови та літератури, керівникам літературного гуртка, класним керівникам, педагогам-організаторам та бібліотекарям у підготовці виховного заходу.

 

 

 

 

Розробник  Якимчук Руслана Миколаївна, вчитель української мови та літератури

 

 

 

 

 

Рецензент Зощук Людмила Миколаївна, методист відділу освіти

 

 

 

 

 

 

 

 

Навчально-методичне видання затверджено радою методичного кабінету Маневицького району

Протокол №4 від 07.04.2017 року

 

 

                                               Вступне слово

 

 

 

Мати – Волинь манить кожного з нас лісовими і озерними краєвидами, свіжістю повітря, дише минувшиною фортець, замків і укріплень, таїть у собі звитягу славних героїв. Скільки сягнеш оком тягнуться поля, оторочені зеленими пасмами луків, які доходять аж до лісу, серед якого заховалися сині очі Волині.

Славне минуле нашого краю будило уяву багатьох істориків-дослідників, які по крупинці збирали відомості про Волинське Полісся і упорядковували книги, з яких ми черпаємо неоціненний  скарб.

Розробка містить матеріали з різних джерел про утворення Волинської області, найвизначніші місця та видатних постатей. З метою формування почуття гордості за славних земляків, поваги до історичного минулого, любові до рідного краю використано твори волинських письменників.

Сподіваюся, ця розробка стане вашим надійним помічником.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Тема. «Волинь моя – мій дивокраю»

 

 

Мета: розширити знання учнів про волинський край, його архітектурну спадщину; виявляти інтерес до історичних пам’яток; плекати почуття гордості за славних земляків, виховувати любов до рідного краю, його людей; прищеплювати любов до художнього слова.

Форма проведення: літературно – історична музична композиція

Обладнання: карта Волині, мультимедійна дошка, проектор, ноутбук, CD – диск, плакати, збірки творів волинських поетів.

    

 

 

     План

 

1. Сценарій виховного заходу.
2. Перегляд презентації.
3. Прослуховування (виконання) та перегляд відеозапису пісень на твори волинських поетів.
4. Перегляд фрагменту фільму «Лісова пісня» за однойменним твором Лесі Українки.
5. Перегляд фрагменту фільму про Маневичі та Маневицький район «Краса земна».

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Актова зала святково прибрана. Вдалині сцени стоїть розлоге дерево. На ньому висить вінок із квітів з різнокольоровими стрічками. Виставка книг волинських письменників. На плакатах написи:

 «Коханий краю,       Жар любові

В мені до тебе кожну мить,

То ж цю мою сердечну сповідь,

Як клятву вірності, сприйми!»                     П.Василенко

Люблю тебе, мій рідний краю,

Мов до матусі, я горнусь.

Ридаєш ти – і я ридаю,

                                                                  Смієшся ти – і я сміюсь.

                     В. Гренджа-Донський

      Учні в українському вбранні. Їхні виступи супроводжуються показом слайдів.

        

Звучать позивніволинськогорадіо.

 

Читець.                             Волинь моя, прадавній краю,

                                          Русявокоса полісянко,

                                          Зеленочубий тихий гаю,

                                          Озер манлива колисанко!

   Стою й мовчу перед тобою,

 Затамував душі акорди,

 Щоб не сполохати спокою

 Твоєї ніжності і вроди.

 Скажи мені, о, де взяла ти

  Красу ранкової зірниці,

  І прохолоду рути-м’яти,

                                           І запах теплої  живиці?

    Волинь моя, мій рідний краю,

                                Дідів-прапрадідів колиско,                                                  

                                 Я від землі до небокраю

                                          Тобі вклоняюсь низько- низько! 

 Ведучий І. Волинь, синьоока, ясночола красуня – полісянко! Якими найщирішими, що від серця йдуть, словами, якими найчистішими барвами передати твою замріяну красу, оспівати твоїх прекрасних і мужніх людей.

Волинь незабутня, країно славутня!

У пишній красі ти красуєш!

Здавен твою бачу українську вдачу,

Здавен мою душу чаруєш!

Ведучий ІІ. Стародавня земля волинська. Вслухайтесь у назви її міст, сіл, річок, озер, урочищ, і ви вчуєте в них подих історії, мужню і поетичну душу народу.

Земля моя! В піснях оспівана,

Земля моя! Любов’ю зцілена,

Земля моя! У цвіт заквітчана,

                                           З тобою в серці ми обвінчані!

Учнівиконуютьпісню «ЯснозораВолинь» Сл. СімиКордунової,муз.О. Синютіна

Яснозора Волинь, рідна мати моя,

Колихала мене ти під спів солов’я,

На світанку вела в чебрецеву росу,

Закохала навік в свою пишну красу.

Приспів:

Яснозора Волинь, рідна земле свята,

Хай поверне твій шлях на щасливі літа.

Хай незгасно цвітуть у твоєму житті

Синє небо ясне і поля золоті.

На просторах твоїх пахне хлібом земля,

А правічні ліси манять- кличуть здаля.

З голубіні озер пісня – дума пливе,

А у пісні твоїй наша доля жива.

Приспів.

Ти до сонця пливла серед хвиль без весла,

На долонях твоїх наша Леся зросла.

Заквітчала себе у нев’янучий цвіт

І від тебе пішла Українкою в світ.

Ведучий І. Проносилися над цим краєм суворі вітри історії, лишаючи  в живій пам’яті поколінь карби про події сивої давнини, про дужі слов’янські племена волинян, бужан і дулібів, що населяли цю землю. Були вони землеробами, ремісниками, будівничими, а в годину небезпеки-мужніми воїнами.

Минають дні, ідуть роки

Несхитною ходою

І Пам’ять людям на віки

Лишають за собою.

Та пам’ять віхами стоїть

Віддавна і понині,

З’єднавши в плині вік і мить

Під вічним небом синім.

 

Ведучий ІІ. Велика Волинь або просто Волинь – це історична область, яка формувалася протягом ІХ-ХVІІІ століть і об’єднувала землі сучасної Волинської та Рівненської областей, частини територій Житомирщини і Тернопільщини, а також Люблінського воєводства Польщі. Ім’я краю дало стародавнє місто Велінь (або Волинь), назване на честь місцевого слов’янського племені волинян.

Б’є дуліб у золочені дзвони борів –

І пронизує нетрища гук стоголосий:

«Прокидайся, Волинь, ще при світлі зорі,

Бо чужак ген волочить волинку за коси».

Ведучий І. У Х столітті волинські землі увійшли до складу могутньої держави Київська Русь, а після розпаду цієї держави стали частиною знаменитого Володимир – Волинського князівства. У 1569 р. Польща і Велике князівство Литовське уклали Люблінську унію і об’єдналися в єдину державу. Відтоді Польща поступово захопила Волинь і утворила Волинське воєводство. Тому довгий час край перебував у складі польської держави Річ Посполита, а після поділу Польщі сусідніми державами перейшов у володіння Російської імперії.

Князь Данило в думках прогортає літа,

прозирає у даль крізь небесне віконня:

«Прокидайся, Волинь, будувати міста,

Бо ж не вічно шукати нам долю на конях».

Ведучий ІІ. Попри значні руйнування під час світових і громадянських воєн на Волині збереглися (нехай і зазнавши істотних змін) фортифікаційні і релігійні будівлі часів Волинського князівства, різностильові православні, католицькі, юдейські культові споруди (XIII—XX ст.). Світська архітектурна спадщина представлена значно бідніше — це переважно житлові, адміністративні будинки та історичні пам’ятки XVII—XX ст.

Ведучий І. Місто Луцьк – обласний центр Волинської області. Політичний, культурний і релігійний центр Волині.

Ведучий ІІ. Найпоширеніша версія повідомляє, що місцевість, де тепер стоїть Луцьк, мала вигідне оборонне розташування – з півночі та заходу межі міста визначалися вигином річки Стир, на півдні протікав Глушець, схід оточували непрохідні болота. Звідси і назва міста – Лучеськ, а потім Луцьк – від слова «лук», тобто «коліно, вигин ріки». Сучасні мешканці міста Луцька лучани зберегли незмінною стародавню назву племені «лучан», що мешкало на цьому вигині та в околицях.

Ведучий І. Інша легенда пов’язує назву «Лучеськ» з ім’ям вождя східнослов’янського племені дулібів – Луки, який і започаткував стародавнє місто. Також існує версія начебто в давнину пастух Луцько знайшов у Стиру діжку, а в ній документ на право заснування міста, загубленому перемилянами. Він віддав знахідку законним власникам, а ті назвали нове місто на честь пастуха Луцьком.

Ведучий І. Місто Володимир-Волинський носить ім’я свого засновника, великого князя київського Володимира Святославича, який зводив фортеці на крайніх рубежах Київської Русі. Одну з них  він збудував на місці городища на березі річки Луги. І стала вона надійним західним форпостом проти вторгнення іноземних загарбників.                                                          

Ведучий ІІ. Живим свідком багатогранної історії града Володимира є Свято-Успенський собор. Цей храм – єдина пам’ятка архітектури на території Волині, що дійшов до нас із часів Київської Русі. Правнук Володимира Мономаха, Мстислав Ізяславович, котрий був удільним князем у Володимирі, в 1157 році заклав храм на честь Успіння Пресвятої Богородиці. Оскільки собор став місцем вічного спочинку для багатьох відомих людей, літописці називали його ще «отчим» або «Мстиславовим» храмом. Молюсь на тебе, краю мій,

Прадавня земле України,                                                                                                                      Що із пекельних веремій                                                                                                 Ідеш до світла крізь руїни.                                                                                                                      Стою в задумі на валу,                                                                                                                               У Володимирі на Лузі,                                                                                                         Де князь Данило похвалу                                                                                                        Приймав за подвиг по заслузі.

Ведучий І. Зимненський Свято-Успенський Святогірський жіночий монастир мальовничо підноситься на високому березі річки Луги. За легендою його засновано в ХІ ст. Успенський монастир у Зимному належить до типу оборонних. У ньому було відкрито друкарню. Князі Чарторийські зробили монастир родовою усипальницею. У 1914 році перебувало 16 черниць і 108 послушниць. Існувала жіноча дворічна школа. Для здійснення монастирських богослужб було два священики і один псаломщик.

 Ведучий ІІ. Загорівський Різдво-Богородичний монастир засновано у 1548 році. Його фундаторами були Петро Загорський та його дружина Феодора Сангушко. У ХVІ-ХVІІІ ст. при монастирі діяли скрипторій, друкарня, іконописна майстерня. У цьому монастирі працював один із найвизначніших художників реформаторів – Йов Кондзелевич.                                              

 Ведучий І. Сучасне місто Берестечко виникло як передмістя древнього великого міста-фортеці Перемиль. Згодом стало окремим поселенням. Вперше згадується як село Берестки Перемишльської волості у грамоті великого князя Литовського Казимира Ягелончика від 1 червня 1445 р.

Ведучий ІІ. Героїчною сторінкою в історії Берестечка, яка принесла йому світову славу, стала битва, що відбулася поблизу міста 18-30 червня 1651р. між козацькими військами Богдана Хмельницького і армією польського короля Яна Казимира ІІІ. Через зраду татар козацькі війська були змушені відступити. Відступ побратимів прикривали 300 козаків, які всі до одного загинули на полі битви. У 1910-1914 рр. на місці битви побудовано архітектурно-меморіальний комплекс «Козацькі могили».

                                                                                                       Ведучий І. Згідно з переказами, каплицю Святої Теклі було збудовано в ХVІІ ст. в пам'ять про українських дівчат та польських монахинь, які, будучи захопленими в полон кримськими татарами, відмовились рухатися далі. Завойовникиїхнімитіламивистелилисобі дорогу довідступу через болота. Каплицюбуло названо на честь настоятельниці монахинь Теклі.

Ведучий ІІ. Вражаєвеличчюправославний Свято-Троїцький собор, зведений на початку XX століття на честь подвигу козацько-селянськоговійська в 1651 р. Згідно з задумомархітекторіввінмавскладатисяіз 3-х частин: Підземного (Зимового), Основного та Верхньогохрамів. Дозволили спорудитилишеПідземний та Основнийхрами, оскільки стало зрозуміло, що коли почнетьсязведенняВерхнього храму, то Свято-Троїцький собор стане вищим за костел, а цьоготодішняпольськавлада аж ніяк не могла допустити. Будівництво храму булоприпинено, йогонакрили, прилаштували купол.

Ведучий І. Олицький замок, колишня резиденція князів Радзивілів розташована в центрі селища. Це один із перших в Україні квадратних бастіонів, який у 1564 р. заклав чи укріпив онук литовського князя Яна Радзивіла і доньки луцького старости Івана Кішки – Микола Радзивіл, на прізвисько Чорний.

Ведучий ІІ. Триповерховий квадратний замок, який мав 360 кімнат і був укріплений валом, кам’яним муром із чотирма бастіонами по кутках, оточував рів, наповнений водою.

Ведучий І. В апартаментах палацу було багато груб із жовкінських кахлів. Крім портретної галереї у замку зберігалися різноманітні твори мистецтва, а також численні історичні реліквії та документи. З середини 1950-х років приміщення передані Волинській обласній психіатричній лікарні, яка є тут і тепер.

Ведучий ІІ. Замок Любарта, або Луцький замок — верхній замок Луцька, один із двох (частково) збережених замків, пам'ятка архітектури та історії національного значення. Один з найбільших, найдавніших  і найкращезбережених в Українізамків. Головнийоб'єктісторико-культурного заповідника «СтарийЛуцьк», культурнийосередок та найстарішаспорудаЛуцька.

Вежі Луцького замку зберігають спогади про історичну минувшину, становлення міста. Вони випромінюють дух віків, утаємниченості, могутності, важкої напруженої борні. Будівництво кам’яних стін пов’язано з ім’ям князя Любарта.

З ХVІ ст. замок набуває статусу адміністративно-політичного та судового центру Волині. На його території проходять сейми волинської шляхти, гродські та земські суди.

Ведучий І. Літературно-меморіальний музей- садиба Лесі Українки знаходиться в селі Колодяжному Ковельського району. В комплекс музейних споруд входять три будівлі: «Білий» будинок, «Сірий будинок» і літературний музей з експозиціями про життя і творчість поетеси. У різний час тут гостювали Іван Франко, Микола Лисенко, Михайло Старицький, Модест Левицький та інші. Природа Волині надихнула видатну Лесю Українку на написання невмирущої драми-феєрії  « Лісова пісня».

Учениця в образіМавкидекламуєвірш

Читець.                             Я – Мавка.

Я донька волинського краю.

Я казка поліська, що довго блукала…

Мене чарівниця покликала з гаю,

І вийшла я з казки і піснею стала.

Від серця до серця, від краю до краю,

Несли мене Лесині крила невпинні.

Та де б не була я – завжди пам’ятаю,

Що рідна оселя моя -  на Волині.

Я знаю,

Що коси мої - це берізки,

Я знаю, що очі – озера блакитні.

Я знаю,

Що серце моє – українське,

В якому вогні засвітились досвітні.

Зійшли вони сонцем

Вродливої долі,

А темрява ночі навіки згоріла.

Живе у єдиному братньому колі

Дочка України – Волинь моя мила.

Хто з нею не бачивсь,

Приїдьте, будь ласка.

Там ниви, озера, гаї солов’їні.

Якщо не забули ви,

Що таке казка,

ЇЇ ви зустрінете в нас, на Волині.

Звучить «Пісня про Волинь» на сл. Д. Луценка, муз. А. Пашкевича

 

Тиу гаях, озерах и долинах,

Ти у розлогихвербах і калинах.

Ти вся в льонах, щограють як перлинки,

ТиріднаматиЛесіУкраїнки.Приспів:

Гойда, як море, Світязьхвилю синю,

Зовуся я красунеюВолині.

Я вся в гаях, озерах і долинах,

Я вся в розлогих вербах і калинах.

Ти у хлібах, янтарних, мовжар-птиця

Ти у стрімкомулеті, як орлиця

Любовдаруєшхлопцям і дівчатам

Ботищаслива й долею багата

Приспів.

Горжуся я і доньками й синами

Землею й мирним небом, що над нами

Де граєніжнимцвітом, як барвінки

Безсмертна слава ЛесіУкраїнки

Приспів.

 Ведучий ІІ. У північній частині області панують безкраї щільно залісені та заболочені простори Поліської низовини, поверхня якої дбайливо вирівняна льодовиками і річками. Лише маловиразне в рельєфіВолинське пасмо, щоперетинає край із заходу на схід, трохипожвавлюєнавколишнікраєвиди.

Ведучий І. РівнинніпросториВолині з де-не-де розкиданими селами і хуторами та величезнимилісовимимасивами, щозаймаютьп’ятучастинутериторіїобласті, створюютьнезабутньоїкрасипейзажі. Природною родзинкою краю є знаменитіШацькі озера, об’єднані на теренаходнойменногонаціонального природного парку.

Де озера, мов круглі столи,

І на кожному – сонця хлібина,

Там тумани мене сповили,

А гойдала червона калина.

Ще не знав я, що в очі мої

Хтось накрапав озерної сині,

А прадавні діброви й гаї

Дарували пісні солов’їні.

Ведучий ІІ. Край лісовий називають ще й озерним краєм. Найщедріше обдарувала природа блакитними плесами північно-західну частину області. Тут на порівняно невеликій території срібними дзеркалами виблискують в обрамленні лісів і лук десятки великих і малих озер. Климівське озеро, Соминець, Карасинець, Карасі, Довге, Кругле, Люцимер, Пульмо, Чорне… І найкоштовніша перлина у цьому сяючому намисті-оспіваний у піснях і легендах, любов’ю людською оточений Світязь. Кришталево прозора в нього вода, ласкаво шовкові пляжі, велична безмежність.

Читець.                             Допоки ще навіч не бачив я Світязя,

Він снився не раз мені в образі витязя,

Здавалося: витязь, цей син мого краю,

Природу і спокій наш оберігає.

 

І ось я нарешті на березі Світязя,

Дивлюсь, як тремка широчінь його світиться,

Як хвилі грайливі, мінливі, ласкаві

Лоскочуть його береги золотаві.

 

Я чую, як дихає він, мов людина,

І вже мене кличе на плесо година,

І ось досхочу я купаюся в ньому,

Гойдають, немов на крилі голубому.

 

Вода така чиста, неначе кринична,

Прозора до дна глибина таємнича.

Це озеро- диво моєї Волині,

Від краю поліського дар Україні.

 

Це озеро-витвір майстрині Природи,

 Негаснуче світло і простір свободи.

Нехай  же, о Світязю наш ясночолий,

Джерела твої не зміліють ніколи!

 

Ведучий І. Черемський природний заповідник - без сумніву! – одна з найцінніших і найпотаємніших природних територій України.

Ведучий ІІ. На відміну від більшості інших подібних місцевостей Волинського Полісся його серцевина донині збереглася у первісному вигляді і залишається не освоєною у господарському плані. Цей невеликий, але особливий оазис польської землі матінка Природа оберігає з давніх-давен.

Ведучий І. Професор Яків Дідух, який займається охороною природи і об’їздив півсвіту, якось під час перебування у цих місцях сказав: «У волинян- найкраще болото! Я ліпшого за Черемське у всій Європі не бачив!..»

 Ведучий ІІ. Нині воно одне з найбільших і найкраще збережених перехідних боліт України і внесене у перелік цінних водно-болотних угідь міжнародного значення, що підлягають особливій охороні за Рамсарською конвенцією як місце виведення та масового відпочинку під час весняно-літніх міграційних перельотів водоплавних птахів.

Ведучий І. Славна і красива ця земля своїми чудовими, щедрими на добро людьми. А ще красива вона чарівною неповторністю смарагдових лісів і лук, тихих і лагідних річок, задумливих озер.

Ведучий ІІ. Завітайте в урочище Нечимне – і видасться вам, що ви зустрілися з казкою. Неначе в колисці з буйнолистих лісів та густих очеретів спить тут заквітчане сніжно-білими лілеями та жовтими глечиками латаття озеро. Стоять на його сторожі старезні дуби, стрункі осокори, бронзовокорі сосни.

Нечимне – озеро моє.

Над озером зоря встає…

З легенди Мавка ожива,

І десь сопілка виграва…

Перегляд фрагменту з фільму «Лісовапісня» за однойменнимтворомЛесіУкраїнки

Ведучий І. Гідрологічна пам’ятка «Оконські джерела». Вода Оконських джерел специфічна. Температура її в озері протягом року не змінюється і становить дев’ять градусів. Дно крейдяне. На базі джерел створені ставки для розведення риби, зокрема єдиного в області форелевого господарства. Спеціально зроблений вивід води дає змогу покуштувати її усім бажаючим і набрати з собою в дорогу.

Перегляд фрагменту фільму про Маневичі та Маневицький район «Красаземна» .

Читець.                             Перед іскристою глибінню джерела

Благоговійно опускаюсь на коліна

І бачу, як пелюстками долонь

Черпає хтось нуртуючий неспокій.

Невже то я?

А може, древня посестра моя

На мене дивиться із глибини віків

Очима чистими і вічними, як небо?

Бо ж і вона отак колись ішла до джерела,

Несла йому і радість, і розпуку,

І серцем доторкалась глибини,

 І озивалося воно любов’ю…

Моя ти земле вічна і свята

З джерелами пречистими й дзвінкими,

Я невситимо п’ю твою красу,

Стою перед тобою на колінах,

                                           А понад нами вічність проліта…

Ведучий ІІ. Ніжна й велична у красі своїй земля волинська. Вона ласкаво вітає всіх, хто іде до неї з щирим і відкритим серцем. І радо показує все, чим багата, чим уславили її звитяга ратна і наснага трудова.

Читець.                           Волинь моя, мій диво-край Волинь -

                                       Омріяний, оспіваний, розквітлий…

Чи то озерна світанкова синь,

Чи шум лісів при весняному вітрі,

Чи говір рік-того не знаю сам,

У чому більша притягальна сила

І в чім твоя найвдатніша краса,

Що так мене з тобою поріднила.

Уклін тобі, поліський диво-краю,

І дяка долі, що тебе я маю.

Учнівиконуютьпісню "Волинь моя"

Поліський краю дорогий,

Мені ти був колискою.

Озер блакить і синь лісів

Для мене стали піснею.

Приспів:

Волинь моя, краса моя,

Земля моя сонячна.

Шумлять, колишуться хліба,

Як хвиля в морі грається.

Моя заквітчана земля

До сонця усміхається.

Приспів:

Де ще знайти таку красу,

Як в казці намальовану,

Як не розплетену косу,

До серця причаровану.

Приспів:

 

Використані джерела

Більчик В.Б. Волинська моя сторона. (Збірник пісень). – Луганськ: Глобус, 2010. – 212 с.

Богачук О.Т. А час не жде…: Вибране. – Луцьк: Волинська обласна друкарня, 2008. – 364 с.

 Волинь: фотоальбом/ фото та упоряд. М. О. Голяка; Вступ. Стаття                 Г. В. Симаковича. – К: Мистецтво, 1986. – 144 с.: іл.

Гей В.С. Великоднє світання: Поезії. – Луцьк: ВАТ «Волинська обласна друкарня», 2009. – 152 с.

Гей В.С. Я живу на Волині. Вірші для дітей молодшого та середнього шкільного віку. – Луцьк: Надстир’я, 2015. – 64 с.

Земля Чірмуса і Оха: Краєзнавчі штрихи із минулого та сьогодення Черемського природного заповідника та його округи / В. Мельник, О. Бірюліна, С. Пащук. - Луцьк: Волиньполіграф, 2016. – 100 с.: 245 ілюстрацій

Калуш Б.К. Містечко над Стиром: поема. – Луцьк: Надстир’я, 1998. – 56 с. Кордунова С. Д. Яснозора Волинь. – Луцьк: Волинська книга, 2007. – 32 с.

Кривенький С.Ф. Волинь моя: пісні. – Луцьк: Надстир’я, 1999. – 64 с.

Курганова Н. В. Усі крилаті вислови, прислів’я, приказки, загадки. – Харків: ТОРСІНГ ПЛЮС, 2006. – 320 с.

Мах Петро. Ластівка із крилами журби: Поезії. – Луцьк: Надстир’я, 2004. –244 с.

Мірошнікова В.В., Істоміна В.В., Верховень В. М. Моя Україна. Ілюстрована енциклопедія для дітей. – Харків: ТОВ «Septima», 2010. – 80 с., іл.

Ошурхевич О.Ф. Родина Косачів і волиняни: Спогади, перекази. – Луцьк: Волинська обласна друкарня, 2004. – 64 с.

Пашкевич А .М. Мамина вишня. Вокально – хорові твори на слова українських поетів. – Луцьк: Волинська книга, 2008. – 92 с

Район Маневичі: географічне положення та коротка історія//Маневичі – Сулув: транскордонний путівник. –Sulow, 2010.- С. 5-30.: іл.

Сім чудес України: Буклет. Упоряд. Віталій Герасимлюк. – Луцьк: ПП Видавництво «Волинянин», 2007. – 31 с.: іл.

Струцюк Й. Г. Фарватер: Вибрані поезії у двох томах. – Луцьк: ВАТ «Волинська обласна друкарня», 2009. – Том 2. – 540 с.

Штинько – Хмельовська В.С. «Тернослов». Вірші різних років. – Луцьк: ВМА «Терен», 2008. – 176 с.

http://ua.interestigukraine.kiev.ua

http://krasotkina.com

https://.uk.wikipedia.org/ wiki

https://ua.idotoworld.com/ua/

http: //www.pisni.org.ua/songst/224818 html

http://www.vturyzm.com.ua/blog/luck_u_legendakh/2012-09-15-145

dvd. ///F: /VIDEO_TS/-

_Segment_o_mpeg 4. mp4

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

          Додаток 1              

Луцьк  у легендах

      Першу згадку про Луцьк знайдено в Іпатіївському літописі 1085 року, коли йшлося про міжусобні чвари між нащадками Ярослава Мудрого. Щоправда дослідники міста мають підстави стверджувати, що воно виникло приблизно 1000 року. Археологічні ж дослідження вказують на існування поселень на території міста ще до часів неоліту (ІІІ тис. до н.е.). Назву Луцька пов'язують із його розташуванням на повороті (луці) річки Стир. Є й інша версія: назва походить від імені Лука. Так звали вождя дулібів, який нібито заснував місто на острові, утвореному Стиром та його рукавами. Тепер на цьому острові - територія Державного історико-культурного заповідника „Старий Луцьк". За княжих часів Луцьк називали «Лучськ» або «Лучеськ», і лише за Литовської доби назва міста набула теперішньої форми.

     Одна з легенд про походження назв міста оповідає, що діялося те дуже-дуже давно. Тоді, коли не було ще міста Луцька. Глухі ліси стояли над берегами Стиру. Був чудовий літній день. Понад берегом невисокий білявий хлопчина на ймення Луцько пас худобу. Раптом бачить він, а по Стиру пливе діжка. Цю знахідку витяг він на берег і заніс додому. Вдома батьки розбили бочку і знайшли в ній шмат шкіри з якимись написами. Ніхто не міг їх прочитати. За декілька днів прибули люди з Перемиля, що допитувалися, чи не знайшов, бува, хто бочку в Стиру. Бо у тій діжці мали бути документи на право заснування міста. Ці люди бажали перебратися з Перемиля, щоб покінчити зі чварами. Пастух віддав їм діжку з паперами. Місто назвали Луцьком на честь молодого пастушка. А Перемильчани жили в Луцьку в злагоді та мирі.

    Легенда про підземелля розповідає, що підземні ходи під Луцьком з’єднували колись старе місто  із Шепельським і Жидичинським городищами, Олицьким замком та іншими укріпленнями навколо нього. Місцеві мешканці стверджують, глибина підземелля є більшою аніж два поверхи. Як відомо, в ті часи, майже під кожним будинком, а тим паче, під замками чи фортифікаційними укріпленнями, наявність підземних ходів була обов’язковою з метою захисту та самооборони. Також існував хід від замку до річки, що давало змогу поповнити запаси прісної води навіть під час облоги. Однак ці ходи були дуже вузькими, двоє жителів, які йшли назустріч один одному, не могли розминутися. Старожили, які провели дитинство у Луцьку, залюбки діляться своїми спогадами, розповідаючи про величину та довжину підземелля, яке тягнеться далеко за межі міста. Побутує розповідь, що від костелу у підземеллі йшло в різні боки два ходи. Один під землею до Забороля, і до того ж був настільки широкий, що по ньому міг би проїхати автомобіль. Коли споруджували приміщення для «Риббази», підвали було знайдено, однак ходи  замурували цеглою.  Існує ще і третій ярус підвалу. У Середні віки там катували людей. На стелі були прикріплені ланцюги із кайданами, під ними — вогнище та решту знарядь для тортур. Були ще кімнати, викладені черепами. У них єзуїти тримали своїх полонених. А ще було знайдено кімнату, наповнену черепами. Кажуть, що і привид живе у тому підземеллі. Про привида багато розповідають очевидці, які займаються дослідженням Луцького підземелля. Одна з основних таємниць підземелля – великий склеп молодої дівчини на ім’я Магдалена, яка померла у віці 19 років. Причина такої передчасної смерті лишається невідомою. Немає також відповіді, чому склеп з тілом знаходиться саме в підземеллі. Цікавим є те, що відвідувачам не вдається сфотографувати склеп тому, що на знімку залишається лише біла пляма. Багато жителів розповідають, що привид дівчини ще й досі блукає підземеллям.

      Цікавою та захопливою є легенда, яка розповідає про захований скарб у мурах замку. Давно то діялось, ще коли орди кочівників нападали на наші землі, палили села, руйнували міста. Не минули набіги й Луцького замку. Мужньо боролись лучани. В одному з боїв поранили князя. Помираючи, він звелів зібрати всі коштовності, заховати в замкових мурах і закляв їх: «Скарб принесе нещастя тому, хто знайде його й захоче приберегти для себе. Він повинен служити лучанам». Подейкують, що й донині тут знаходять коштовності. А того, хто натрапить на скарб і присвоїть, переслідуватимуть невдачі доти, доки не віддасть його на благо міста.

     Легенда про давній герб міста оповідає, що на одному з найдревніших гербів Луцька зображена княгиня. Існує легенда, що під час облоги Луцька татарами із замку вийшла жінка з двома вінками в руках. Сини хана під’їхали, щоб прийняти вінки – знак перемоги. Та раптом в руках жінки блиснули кинджали, і обидва брати впали мертвими.

    У стінах Луцького замку побутує й інша легенда. У часи правління литовського князя Любарта жила в Луцьку дуже вродлива дівчина Оксана. Її сподобав собі комендант замку. Вона ж не хотіла його кохання. Тоді він викрав дівчину, поглумився над нею, а потім віддав солдатам. Дівчина погрожувала, що розповість усім про нелюдську поведінку коменданта та солдатів усім довколишнім, подасть на них до суду - солдати розрубали її тіло на безліч частин і кинули в річку Стир. Не пожаліли вони і батьків Оксани - убили і теж кинули в річку. І після того в замку з'явився привид. Спочатку це була просто пляма невизначеної форми, яка вночі пересувалася замком. Із часом ця пляма набувала все чіткіших обрисів: дівчина знаходила розрізнені частини свого тіла, і з часом у привиді легко впізнавали постать збезчещеної дівчини. Між першою та другою світовою війнами у замку стояв військовий гарнізон. Військових, які несли варту вночі, на ранок знаходили мертвими, із спотвореними обличчями. Кажуть, що то привид по ночах блукав замком, відшуковував чоловіків і знищував їх. Перед другою світовою війною в образі дівчини-привида бракувало лише персня на руці. Розповідають, що і сьогодні цей перстень можна знайти на вулицях Луцька або купити на ринку за безцінь. Він легко приходить до рук, але нічого доброго своєму власникові не приносить, крім нещасть і смерті. А востаннє дівчину Оксану бачили на стіні Луцького замку вже після II світової війни, десь у 50-х роках минулого століття. Вона стояла на мурі та кликала своїх батьків, а їхні страшні голоси звучали їй у відповідь від річки. Можливо, вона втомилася щоночі блукати підземеллями замку - і пішла до своїх батьків.

    Покровителем Луцька є Святий Миколай. Він відомий на весь світ добрими ділами та бажанням допомагати людям. Саме тому Луцьк славиться як гостинне та затишне місто. Повість «Повісті минулих літ» розповідає: «А потім, коли Куремса стояв біля Луцька, сотворив бог чудо велике. Луцьк був неукріплений і непідготовлений, і збіглося у нього багато людей. А був уже холод і вода велика. І коли він, [Куремса], прийшов до Луцька, то не міг перейти [ріку Стир]. Він хотів міст захопити, але городяни одрубали міст. Він тоді пороки поставив, намагаючись одігнати [їх], але бог чудо вчинив і святий Іоанн [Златоустий], і святий Микола [Мирлікійський]: знявся ж такий вітер, що коли порок вергав [камінь], то вітер повертав каменя на них [татар]. Вони все одно далі сильно метали на них [городян, і] зламався силою божою порок їхній. І, не досягнувши нічого, вернулися вони в сторони свої, тобто в поле».

Кажуть, що кожен мандрівник, який завітає до Луцька, матиме неабияку вдачу у житті. Тож коли Ви в'їжджаєте до міста, зробіть фотознімок на фоні В'їзної вежі Любарта. І обов'язково візьміть до рук 200-гривневу купюру. Від цього часу Ви забудете, що таке безгрошів'я - і саме такі грошові знаки будуть «розмножуватися» у Вашому гаманці.

 

 

 

 

Додаток 2

                 Легенда про озеро Світязь

Старі люди подейкують, що там, де зараз озеро Світязь, колись буловеликемісто. А правив там добрий князь Туган, котриймавдавню дружбу з князем Мендог. Одного разу на земліМендога напало невідомевійсько, тож князь не мігпокинути друга в біді. Зібравшивоїнів, він рушив на підмогу. Та маввінтяжку думу, бо лишив без захистуріднемісто і доньку в ньому. І лихо таки спіткало: коли спустилась на землініч, ворог підступив до брамиміста. Наляканімешканці кинулись за радою до князівськоїдоньки, а та, за переказами, звела руки до неба і проказалатакі слова: «Як оминутилюту кару! Нас убереживіднеї, Громовицеювразь з превисокої хмари, чисховайпід землею!». Кажуть, по тих словах, розступилася земля, а де буломісто, розлилосьвелике озеро. Вороги всі по тому померли відстрашного недугу.

Віритичи невірити – справа ваша. А що як і справдітихі води Світязябережуть другу Атлантиду? Самі подумайте, звідкитакіцілющівластивості? Незнаюнапевне, але знаю, щобезтаємниць там не обійшлось. Люди перешіптуються, щочули як хтосьсіткоювитяг на берег химернестворіння! Що не кажи, та диму без вогню не буває.

 

 

 

 

 

 

 

Додаток 3

                  Легенда про Черемське болото

За однією із місцевих легенд, міфічним невидимим володарем місцевого лісу є Ох. Поруч із територією заповідника є навіть назване на його честь – озеро Охнич. А болотами опікується таємничий  і могутній Чірмус. Другого ще називають Чірем, Черемисом. Звідки й давня назва болота – Чірмуське. ( А вона вже, як вважають, у свою чергу, подарувала назву озеру – Черемське. (Правда є й версія, що ця власна походить від черемхи, яка досить рясно зростала навкруги болота, або від чемериці, яка трапляється на болоті та в його околицях).                                                                                                  Поліські духи – Ох і Чірмус – слідкують за тим, аби люди не робили збитків лісу, болоту та озерам. Особливо швидка кара чекає на тих, хто для розваги зробить зле дикій тарині, ловитиме сітками рибу або знічев’я зриватиме лісові квіти. Якщо Ох або Чірмус побачать, що сюди прийшла лиха або жадібна людина, можуть затуманити їй голову і зробити так, що та раптом стане блудити у лісі; при цьому може зайти на болото і не знайде із нього виходу… А потім трясовина десь розступиться під її ногами, ковтне небораку рідкий торф – і поминай, як ту людину звали!

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Додаток 4

Вірші про Волинь

Волинь моя

Буває,життязастеляє поля, Лягають в покоси пестливітумани, Волинь - це краса, моя рідна земля, Яка менісмуток приносить відмами. ТечерічкаСтир, зеленіютьлуги, А хмари на небімалюютькартини, Лишрічкатримаєсвої береги І квітнутьобабічквіткичеремшини. Зелені поля і безкраїліси, Чарівна земля у льонах і у житі, Немаєнідебільштакоїкраси, Лише наВолині в нас душізігріті. ВіталійНазарук Моя Волинь Волинський край, священний край Тут весни квітнуть зазвичай, Співає літо , зими сплять. Діди про вічність гомонять. Тут Лесині живуть русалки, Тут „греблі рве” цибатий дід. Тут найсвітліші днів світанки, Калини червоніший цвіт. Живуть тут легендарні вчинки Шановних нами прадідів, Тут пісню я співала змалку Тут є земля моїх батьків                                     Ірина Гнатюк **** Я українка з голови до п’ят, Ніхто не забере матусі вроду, Хай заздрить мовчки безсердечний кат, Не зраджу нізащо свого народу. Мій батько-Світязь, матінка-Волинь, Ошатний Шацьк визорює з колиски, В моїх очах сховавши всю глибінь, Ми родичі із ним аж надто близькі. Я не віддам тобі й шматок землі, Бо Схід і Захід-це одна країна, Я знаю: переможем у війні, Розквітне наша славна Україна. ІринаПриймук   ****  Лелеки вгорі,внизу-лепеха й жабуриння,                                                                           Ліси і лісочки,озера й озерця дрібні…                                                                                Цей клаптик землі – як розкішна бабина скриня,                                                                  Не знаєш ніколи, що знайдеш в кутку чи на дні. Десь пісня столітня ще ойкне крізь регіт модерну,                                                               Десь барва зблисне на вишитім рукаві,                                                                       Пригостить узлісся плодами дикого терну,                                                             Джерельце в’юнке заворушиться у траві… То раптом відкриється зору незнане болітце,                                                                         Сотворене Богом із виводком диких качат…                                                          Усе це – Волинь, моє благовісне Полісся,                                                                               На ньому і досі Всевишнього райська печать.                                                               Ніна Горик