Виховний захід "Як Зима з Весною зустрічалася"

Виховний захід «Як Весна з Зимою зустрічалася»

Мета: показати народні традиції зустрічі весни, виховувати любов до природи, повагу до народних традицій.

До презентації слайдів.

Як нестримно летить час! Здається, ще недавно ми тішилися новорічними обрядами, милувались зимовими пейзажами, бігали на лижах, катались на санчатах, пересиджували в домівках люті морози. А зима тим часом володарювала в природі. Засипала дороги, вкрила снігом дерева, замела стежки у лісі, дала людям відпочити від праці у полі.

І хоч лютий місяць і має таку назву, та все ж сонце повертає на весну. День збільшився на 3 години. А весна не за горами. Скоро скресне лід на річках і озерах, з’являться з-під снігу перші вісники весни – підсніжники.

І зимові місяці змушені будуть відступити, поступившись місцем весняним.

Недарма в народі кажуть: Лютневий сніг весною пахне. Або: Лютий хоч і лютує та весні дорогу готує.

Але зима не хоче здавати свої права, вона ще господарює і не думає пускати у свої володіння весну.

Але й весна дівчина не з лякливих. Хоч як її не лякає зима, вона повільно, але сміливо йде їй назустріч.

Як вони зустрілись, ми сьогодні і побачимо.

1. Ще зима по нашім краї на санчатах роз’їжджає.

Сніжок сипле без упину, вкрила ковдрою країну.

 

2. Де не гляну я надворі всюди бачу білий колір.

Сніг січе безперестанку, зима трудиться від ранку.

 

3. І мороз не угаває, йому вітер помагає.

Не мети, не мети, зимонько снігами.

А приходь ти до нас з танцями й піснями.

 

1 учень:   

На Стрітення Зима з Весною міряються силами. У народі кажуть, що цього дня вони змагаються, котра з них переможе.

 

 

Учитель: 

В церквах на Стрітення освячують воду та свічки – вони вважаються цілющими, слугують сімейними оберегами й захищають людей від грізних сил природи, від лиха і хвороб. Ми також запалимо стрітенську свічку, щоб зігріла вона наші серця, а ви зможете побажати те, чого вам найбільше хочеться.

 

Ой, громнице-свічечко! Святая водиченько!

Від біди оберігай наш майбутній урожай.

Дай здоров’я нам усім та достатку в кожен дім.

Свічко-свічечко, гори, на діточок укажи.

В щасті-долі  щоб жили і здоров’я берегли.

 

Ведуча:

Ще зовсім молодою зима колись була.

Спокійною, не злою сніги в поля мела.

Легенько танцювала, Дід Холод забавляв.

Щоб по льоду кружляла, всі річки закував.

А  Віхола-дівчина зиму не дуже любить.

Хоч легка, мов пір’їна, та серце не застудить.

 

Віхола:

Із серця радість ллється, воно – червона квітка.

То дощиком сміється, то б’ється дуже швидко.

Проміння сонця, грайте, ти, дощику, стрибай.

Веселку розгортайте – в душі моїй розмай!

 

Травень:

Як гарно ти танцюєш! Прошу тебе, дівчино,

Для травня завальсуєш ще хоч одну хвилину?

 

Серпень:

Сопілка із калини для тебе буде грати.

В серпневу жарку днину прошу затанцювати.

 

Вересень:

А вересня потішиш? Я килим розстеляю.

Багряний лист розкішний до ніг твоїх складаю.

 

Віхола:

Я заметіль рожеву для травня закружляю.

Жару ланів серпневу танком дощу скропляю.

А вихор золотавий я вересню дарую.

Хай буде  всім цікаво, для всіх вас затанцюю.

 

Зима:

З морозом і снігами набридло нудьгувати.

Ти, Віхоло, із нами не хочеш танцювати?

 

 

Холод:

Та довго не барися. Якщо не затанцюєш,

Цариця розлютиться, і потім пожалкуєш.

 

Сніжинки:

Зимі ти прислужися, як ми їй вірно служим.

На те вона й цариця, щоб слухати неодмінно.

 

Віхола:

Не затанцюю з вами, бо серце на морозі

Охоплене снігами цвісти уже не в змозі.

 

Зима:

Лютить мене відмова, з зими не пожартуєш!

Як стрінемося знову, ще дужче пожалкуєш!

Сховаюсь за калину, не довго ще чекати.

Свавільную дівчину я хочу покарати.

(зриває квітку з грудей і жбурляє її подалі і кущі)

Пусте зі мною змагання, мене ти не забудеш.

Довічним покаранням шукати квітку будеш.

(зима виходить, віхола затуляє обличчя, залітає вітер)

Вітер:

Щоб відшукать серденько, давай удвох літати.

Допоможу швиденько сніг в танці розмітати.

(виходять)

(заходять Весна і Сонечко)

Весна:

Яка чудова квітка під снігом замерзає.

Їй сонечко привітне пелюстки розкриває.

(сонечко торкається квітки)

Сонечко:

Голівки розсівають мак по усьому полю.

Дівчатам прикрашають вінки на кращу долю.

 

Ведуча:

За роком рік проходить, а віхола шукає,

та квітку не знаходить, в снігах її немає.

Весна подарувала ту квітку у віночок.

Дівчаток заквітчала, покликала в таночок.

(входить дівчинка)

Дівчинка:

Ой, весна, весна, днем красна,

Що ти нам, весно, принесла?

 

Весна:

Принесла я вам літечко, ще й рожеву квіточку

Хай вродиться житечко, ще й озимая пшениця, і усякая пашниця.

 

Дівчинка:

Ой, весно, весно, що ти нам, весно принесла?

 

Весна:

Принесла я вам літечко, ще й замашненьке зіллячко.

Ще й зеленую травицю, і холодную водицю.

А вам, дівчатка, по вінку з хрещатого барвінку.

 

Зима:

А ми ще подивимося, весно, хто з нас сильніший?

Насуплю я брови і вітер повіє.

Усе захолоне, рятунку нема.

Під снігом завмре все, засне, заніміє.

 

Весна:

А я засміюся – і сонце ласкаве засяє у небі.

Прокинуться луки, ліси і поля.

Усе розцвіте, заспіває.

Зрадіє приходу моєму земля.

 

Дівчинка:

Зимонько! Веснонько! Ви обидві хороші, даруєте нам радість. За зиму діти поздоровішали. Їм пішли на користь і мороз, і сніг. А зараз ти вже стомилася й тобі треба відпочити та весні дорогу звільнити.

 

Дівчинка:

Всі ми зиму проводжали, красну весну зустрічали

Весно, уквітчай наш край, дай нам добрий урожай.

 

Хлопчик:

Весна тепло нам принесла, і сонечко додала.

Щоб міцніли усі діти і розквітли, наче квіти.

З рідним словом щоб зростали, рідний звичай пам’ятали.

 

Вчитель:

Кажуть, що весну до нас приносять на крилах птахи. І справді одні за одними повертаються вони з вирію на рідну землю.

 

 

 

Пташка:

Цвірінь, цвірінь, журбу покинь. Курли, курли, летять журавлі.

Ках, ках, ках, качечки в рядках. А за ними вряд гуси гелготять.

 

Вчитель:

Колись давно, напередодні весняного сонцевороту матері пекли печиво у вигляді птахів, давали його дітям, а ті говорили:

 

Пташок закликаю із теплого краю.

Летіть соловейки на нашу земельку.

Спішіть, ластівоньки, пасти корівоньки.