ВИКОРИСТАННЯ ГРИ ДЛЯ ВСЕБІЧНОГО ГАРМОНІЙНОГО РОЗВИТКУ ОСОБИСТОСТІ ДИТИНИ

ВИКОРИСТАННЯ ГРИ

ДЛЯ ВСЕБІЧНОГО ГАРМОНІЙНОГО РОЗВИТКУ

ОСОБИСТОСТІ ДИТИНИ

 Формула успіху безкінечна… Її можна доповнювати і доповнювати…

Адже життя диктує свої вимоги, свої умови та принципи. Удосконалення та

оновлення знань – це запорука професійного успіху, а з іншого - воно захищає від інтелектуального зубожіння особистості; вірність та відданість своїй справі – це перший доданок успіху, який приходить не відразу, а поступово з роками; авторитет педагога – бездоганне знання своєї справи, висока вимогливість і повага до інших; інтелігентність, чуйність, доброзичливість, вміти не тільки пожартувати, але і зрозуміти жарт на свою адресу і правильно реагувати на нього, вміти прощати; творити з натхненням, сіяти добро, радіти життю, працювати з ентузіазмом, а коли доля “віддячить” лимоном – перетворити його в лимонад, додаючи багато-багато цукру чи меду і тоді всі мінуси перетворяться на плюси…

«Десь у найпотаємнішому куточку серця в кожної дитини своя струна,

вона звучить на свій лад, і щоб серце озвалося на моє слово,

потрібно самому настроїтися на тон цієї струни.

В. О. Сухомлинський

 Феномен гри протягом усієї історії людства притягував до себе увагу

видатних мислителів, філософів, соціологів, психологів, педагогів. Кожному

етапу історії життя людства притаманне своє бачення своєрідного впливу

ігрової діяльності та становлення й формування людини як особистості. Теорія гри має свою давню історію.

 Зарубіжні філософи, психологи, педагоги надавали грі та ігровій діяльності великого значення. Учені підкреслювали розвивальне та виховне значення гри, відмічали її можливості в пізнанні людини самої себе, показували вплив на розвиток творчої особистості в процесі ігрової взаємодії, акцентували увагу на значенні гри в процесі пізнання людиною своїх здібностей. Гра – серцевина дозвілля. Гра як величезний пласт культури різноманітить і збагачує дозвілля людей, відтворюючи цілісність буття людини.

 Ігрову діяльність можна назвати діяльністю синтетичною, тому що вона

охоплює й царину розуму, і сферу почуттів дитини. Гра є потребою зростаючого організму дитини, її особистих, інтелектуальних зусиль. Гра для

дітей – життя, у якому процес самовиховання активний та результативний. У

грі вільно та природно проявляється головна, тобто ігрова діяльність дитини,

через яку вона усвідомлює та вивчає навколишній світ. У грі вона отримує

широкі можливості для виявлення особистісної творчості, особистої активності, демонстрації своїх потенційних можливостей. Гра надає дитині можливість не насильного та повного розвитку її природних сил та готує її до життя.

 Дитина бере на себе ігрову роль і з її допомогою отримує можливість

повніше усвідомити власне «Я» в процесі взаємодії з іншими людьми, обміну

символами, де визнається здатність людини приймати роль іншої людини як

партнера у спілкуванні. У грі дитина прагне жити, відчувати та діяти. Гра – вид діяльності, який надає дитині ключі до розуміння свого „Я”, а також є першим етапом до здійснення індивідуального підходу до виховання дитини. Гра виступає як специфічна дитяча форма пізнання, праці, спілкування, спорту, мистецтва тощо. Звідси стає очевидним, що розуміння сутності гри для дітей шкільного віку й можливість побудови теорії педагогічного управління ігровими процесами пов'язане з необхідністю цілісного погляду на гру як на складну систему, що інтегрує в собі три взаємозв'язані структури: гру – стан, гру – спілкування, гру – діяльність.

 Гра – породження діяльності, за допомогою якої людина перетворить

дійсність, змінить світ. У грі вперше формується й виявляється потреба дитини впливати на світ, стати суб'єктом, «господарем» своєї діяльності. Сутність гри полягає в тому, що в ній важливий не стільки результат, скільки сам процес, процес переживань, пов'язаних з ігровими діями. Хоча ситуації, що програються дитиною, уявні, але відчуття, що переживаються нею, реальні.

 Гра виконує роль передбачення наочної й духовної діяльності. У ній

завжди міститься елемент спортивної, трудової, художньої або пізнавальної

діяльності. У грі присутнє спілкування як діяльність і ціннісна орієнтація.

 Види ігор можна визначити на основі різнопланової діяльності: ігри дозвілля, тобто такі, у які діти грають за власним бажанням; ігри педагогічні – ті, які застосовуються педагогом з метою розв’язання конкретних навчальновиховних завдань.

Залежно від того, наскільки гнучкими, динамічними й творчими чи чітко

регламентованими є рольові дії, правила й зміст, колективні розважальні ігри

можна поділити на дві групи: ігри творчі: сюжетно-рольові, конструкторські,

драматизації з вільним розвитком сюжету, гра-жарт, гра-розіграш та ігри за

встановленими правилами: рухові, хороводні, спортивно-загальні, настільні.

Гра є одним із найцікавіших видів людської діяльності, провідною

діяльністю дітей, засобом його всебічного розвитку, важливим методом

виховання. Водночас, гра є могутнім виховним засобом, у ній за словами                   К. Ушинського, реалізується потреба людської природи.

В народі кажуть: щаслива людина, яка має ясний і гострий розум; подвійно

таланить тому, хто має ще й душу добру, серце чуле. Його єство, мов сонях до сонця, завжди повертається до людського болю, добра, порядності. І потрійно благославен той, у кого розум проникливий і серце людяне.

Допомагаю дітям переборювати труднощі у навчанні, даю можливість

відчути радість творчої праці, подумати, спираючись на здобуті знання, знайти шлях розв’язання нової задачі. Привчаю розраховувати на свої сили, не схилятися перед невдачами чи труднощами, переборювати їх.

З перших днів навчання у школі привчаю дітей до організованості,

порядку, формую уміння запитувати, відповідати, зв’язно висловлюватись,

дотримуватися морально-етичних норм у спілкуванні.

Моє завдання не тільки дати дітям суму знань, але й навчитися

спілкуватися, вирішувати проблеми, знаходити вихід з нестандартної ситуації.

Вважаю, що вчитель має виховувати у дітей такі риси, які будуть необхідні

у майбутньому, а саме: вміння самостійно і критично мислити, бути творчими, вміти окреслювати проблеми і вирішувати їх.

Список використаних джерел

1.Іванюшева Н.В., Кульбіда С.В. Українська жестова абетка. Н. Іванюшева, С. Кульбіда. - Науково-метод.

посібник (доповн. і доопр.). –Київ: ТОВ «Київська Русь», 2005.-64 с.

2.Кульбіда С. В. Жестова мова як знакова система / С. В. Кульбіда / Дидактичні та соціально-психологічні

аспекти корекційної роботи у спеціальній школі : наук.-метод. зб. –Вип. 10. -Київ: Науковий світ, 2009. -С.109 –

113. Режим доступу http://lib.iitta.gov.ua/1979/1/KulbidaSL2009.4.pdf

3.Український жестівник для батьків. С.Кульбіда, І. Чепчина, Н. Адамюк, Н. Іванюшева. Жестівник. -

НАПН України, Ін-т спец. педагогіки, Лаб. Жестової мови, Укр. т-во глухих. –К.: СПКТБ УТОГ, 2011. –380 с.

4.Kulbida, S. (2007). Mistse Zhestovoyi Movy u Shkoli dlia Osib iz Porushenniamy Slukhu [Role of signed language

in the School for Individuals with Impaired hearing].In V. I. Bondar and V. V. Zasenko (Eds.), Dydaktychni and socialnopsykholohichni aspekty korektsijnoi roboty u spetsialjnij shkoli [Psychological issues of correctional work in a special school]

(pp.82-84). Kyiv: Aktualna Osvita.