20 вересня о 18:00Вебінар: Numicon (Нумікон): проста математика для всіх

«Використання інноваційних технологій на уроках трудового навчання та технології»

Про матеріал

В методичній роботі узагальнено власний досвід роботи над проблемою «Використання інноваційних технологій на уроках трудового навчання» . В роботі розкриваються теоретичні засади використання інноваційних методів на уроках.

Перегляд файлу

 

 

Методичні матеріали з проблеми:

 

 

 

 

 «Використання інноваційних технологій

на уроках трудового навчання  та технології»

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

                                                                              Махінько Ольги Кіровни,

                                                                                                вчителя трудового навчання

                                                                  СЗШ №77 м.Львова


План

 

 

Вступ

 

Розділ 1.Традиційне та інноваційне навчання трудового навчання  в школі

 

1.1.Педагогічні технології і моделі навчання як дидактичні категорії

1.2.Традиційне навчання

1.3.Інноваційне навчання

 

Розділ 2.Використання інноваційних технологій на уроках трудового навчання

 

2.1.Пасивна модель

2.2.Активна модель

3.2.Інтерактивна модель

3.2.1.Технологія кооперативного навчання

3.2.2.Технологія колективно-групового навчання

3.2.3.Технології ситуативного навчання

3.2.4. Проектна технологія

3.2.5. Інформаційно-комунікаційна технологія

Висновки

 

Бібліографія

 

Додатки

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

ВСТУП

 

 

Трудове навчання як учбовий предмет відіграє важливу роль у формуванні особистості  учня, розвитку його здібностей і обдарувань, наукового світогляду. Сучасна система поширення інформації визначає основні завдання, які стоять перед освітою. Ці завдання чітко окреслені державною Національною програмою «Освіта»(«Україна ХХІ ст.»). Концепцією загальної середньої освіти щодо відходу від застарілих цілей – засвоєння, запам’ятовування, відтворення, до формування в учнів сучасних компетентностей: навичок, способів опрацювання, структурування, аналізу, систематизації, критичного сприймання інформації та вироблення власної точки зору, громадянської позиції. Предмет «Трудове навчання» має на меті забезпечити підготовку учнів до свідомого самостійного і вільного вибору професії та трудової діяльності у різних сферах виробництва та домашньому господарюванні; дати учням загальні відомості про основи виробництва, сучасну техніку, технології, процеси управління, основні групи професій та вимоги професії до людини; залучити учнів до основних видів проектно-конструкторських і технологічних робіт; сформувати  навички розв’язання творчих практичних задач.

Наша інтеграція у світову освітню систему вимагає відходу від застарілих методів організації навчальної діяльності учнів, згідно яких основний акцент робився на засвоєнні учнями програмового матеріалу в уже заданій інтерпретації, із зробленими за учня оцінками подій.

     Якщо виходити з сучасної парадигми навчального процесу, то згідно з нею найважливіше - це розширення політехнічного світогляду учнів і розвиток їхніх творчих здібностей на основі взаємозв’язку трудового навчання з основами наук; активне ознайомлення з масовими професіями, виховання потреби у праці та оволодіння певною професією; ознайомлення учнів з основами ринкової економіки, різними формами господарської діяльності. 3 огляду на це, урок має бути спільним пошуком істини вчителя та учня, де учень - головна особа уроку, де немає атмосфери бездуховності, де школярі не просто засвоюють основні знання, а включаютъся у творчий процес пізнання. Це вимагає від учителя творчого підходу до організації навчального процесу, особливо у виборі методичних прийомів і засобів, формі уроку, підборі наочного, роздаткового матеріалу   

      На власній практиці переконалася, що зростаюча складність освітніх програм та підвищення вимог до школярів, визначають необхідність впровадження в учбовий процес нових педагогічних технологій, вдосконалення методики викладання трудового навчання. Застарілі підходи у викладанні трудового навчання  не стимулюють учнів до активного сприйняття понятійного апарату, не розвивають творче  мислення та уяву, не формують навички роботи з додатковою літературою, тому важливо використовувати сучасні технології для навчання школярів.

     Необхідність вдосконалення методів активного навчання обумовлена також зростанням об'єму інформації. Актуальним є вихід на нові методичні орієнтири викладання предмету, в основі яких - застосування інноваційних, нестандартних схем вивчення програмового матеріалу; логічний доцільний взаємозв’язок між поняттям (сумою понять) і темою (розділом); грунтовний виклад фактичного матеріалу; підсилення викладу додатковим дидактичним матеріалом: схемами, ттехнологічними картами, ілюстративним матеріалом; відсутність чіткої регламентації навчальної діяльності; великий простір для прояву ініціативи і творчості учнів.

Вважаю, що саме інноваційні технології проведення уроків трудового навчання, створюють реальні умови для вдосконалення та активізації розумової діяльності учнів, формування  їх творчої особистості , розвитку інтелектуального потенціалу школярів. 3 огляду на це, основним принципом уроків має бути індивідуально-розвиваюча система, в якій органічно поєднуються традиційні та інноваційні форми та методи організації навчального процесу.

Поділюся  застосуванням лише деяких сучасних  технологій, які використовую на уроках, і які приносять школярам успіх у вивченні трудового навчання.

 

Розділ 1.Традиційне та інноваційне навчання трудового навчання та технології в школі

 

1.1.Педагогічні технології і моделі навчання як дидактичні категорії

 

     За визначенням ЮНЕСКО - «Педагогічна технологія – це системний метод створення, застосування і визначення всього процесу викладання і засвоєння знань з урахуванням технічних і людських ресурсів та їхніх взаємодій, що мають своїм завданням оптимізацію форм освіти».

      Педагогічна технологія відображає тактику реалізації освітніх технологій і будується на знанні закономірностей функціонування системи «педагог– середовище- учень» у визначених умовах навчання ( індивідуального, групового, колективного тощо), шлях освоєння навчального матеріалу в межах предмету, теми, питання й у межах цієї технології. Вона близька до окремої методики. Її ще можна назвати дидактичною технологією.

     На практиці ми часто стикаємося з окремими елементами технологій, які помилково сприймаються як цілісна технологія і додають плутанини в розумінні сутності даної дидактичної категорії. Тому слід розрізняти окремі елементи технології. Б.Лихачов відокремлює великі методико-технологічі структури, технологічні мікроструктури, методико-технологічні системи формотворення, технологічні прийоми, технологічні ланки, методико-технологічні ланцюжки, технологічні засоби.

     Поняття «технологія навчання» з’явилося в педагогічній літературі в той час,  коли в дидактиці існував досить чіткий понятійний апарат. У ньому найближчим до технології навчання є поняття «метод навчання», під яким розуміють спосіб досягнення навчальної мети, систему послідовних, взаємопов’язаних дій учителя та учнів , які забезпечують засвоєння змісту освіти.

     Часто вживаним у дидактиці терміном, близьким за значенням до технології , є поняття «модель».Деякі вчені розглядають модель навчання як складову технології, а саму технологію як комплекс , що складається з певних уявлень про планований результат навчання, засобів діагностики сучасного стану навчання, добірки моделей навчання та критеріїв вибору оптимальних моделей для конкретних умов.

    Таким чином, різниця між технологією і моделлю навчання полягає в тому, що технологія - це побудована на діагностичній основі, чітко контрольована й коригована модель навчання, спроектована на досягнення гарантованого кінцевого результату; модель - загальна схема функціонування основних моделей навчанння.

     У педагогіці розрізняють кілька моделей навчання:

    1) пасивна - учень виступає в ролі «об'єкта» навчання (слухає й дивиться);

     2) активна - учень виступає «суб'єктом» навчання (самостійна робота, творчі завдання);

     3) інтерактивна – «inter» (взаємний), «act» (діяти). Процес навчання здійснюється в умовах постійної, активної взаємодії всіх учнів.

     Головний стратегічний напрям лежить в площині вирішення проблем розитку особитстості учня та вчителя, технологізації цього процесу. Завдання вчителя сьогодні полягає в тому, щоб використати методологію вибору та механізм реалізації відібраного програмного матеріалу, донести його до свідомості, почуттів учнів, з урахуванням їх інтересів, здібностей, особистої творчої індивідуальності кожного. Окремі форми і методи  навчання повинні поступатися цілісним педагогічним технологіям загалом і технології навчання – зокрема. Тому серед великої кількості педагогічних технологій я  вибираю саме ті,  які допоможуть мені вирішити методичні завдання уроку у максимальному обсязі. Але для того, щоби обрати найбільш ефективні, треба порівняти традиційні та інноваційні моделі навчання.

1.2.Традиційне навчання

     Для сучасної освіти характерним є пошук нових педагогічних можливостей, що пов’язано, насамперед, з відмовою від традиційного навчання та виховання, пошук вчителем саме тих технологій, методик, форм проведення уроків, які спираються  на теорії загальнолюдських цінностей, гуманізацію, особистісно-зорієнтований підхід та дозволяють не тільки надати учням якісних знань, а й формують особистість, громадянина держави, який у майбутньому буде приймати участь у її розбудові. Сформувати всебічно розвинуту сучасну людину застарілими, лише традиційними методами, неможливо. Життя вимагає нових педагогічних підходів.

     Традиціійною називають існуючу нині систему навчання, яка пов’язується з класно–урочною системою організації навчального процесу, пояснювально- інструктивним типом навчання, з переважно репродуктивною діяльністтю учнів.(додаток № 1)  Традиційна система навчання має понад тривікову історію і, попри гостру критику, зберігає свої позиції через свою нескладну організаційну структуру, економічність, простоту управління. Однак ця система  перетворює учня на інертно-технологічний об’єкт, яким можна керувати за допомогою зовнішніх впливів, загальних стандартів, нормативів.

    Вихідним у визначенні мети навчання  в традиційній системі - є спрямованість на формування гармонійно розвиненої, суспільно активної особистості. Головною метою є формування технологічно грамотної особистості, підготовленої до життя і активної трудової діяльності в умовах сучасного високотехнологічного, інформаційного суспільства, у зв’язку з чим основними завданнями шкільного курсу  трудового навчання визнаються:

  •   формування в учнів технічного світогляду, закріплення на практиці знань  про технологічну діяльність, спираючись на закони та закономірності розвитку природи, суспільства, виробництва і науки;
  • формування в учнів практичних навичок  творчої діяльності, творчого та  

     критичного  мислення в процесі вивчення проектної технології;

  •        ознайомлення учнів з місцем і роллю інформаційно-комунiкаційних

     технологій в сучасному виробництві, повсякденному житті;

  •        формування культури поводження з різноманітними засобами праці;
  •        створення умов для професійного самовизначення, обґрунтованого вибору професії з урахуванням власних здібностей, уподобань та інтересів;
  •        формування в учнів культури праці, навичок раціонального ведення домашнього господарства, культури побуту, відповідальності за результати власної діяльності, комплексу особистісних якостей, потрібних людині як суб’єкту сучасного виробництва і культурного розвитку суспільства;
  •        виховання активної життєвої позиції, адаптивності, готовності до безперервної професійної освіти, конкурентної боротьби на ринку праці, потреби ініціативно включатися в систему нових економічних відносин, в підприємницьку діяльність;
  •        створення умов для реалізації особистісно-орієнтованого підходу до навчання, виховання та розвитку особистості.

     Зміст навчання, за тадиційною системою, складає система технологічних процесів, теоретичних положень, висновків і узагальнень, адекватних даним прийомам роботи учнів. Ключовим аспектом змісту є знання. Вони знаходять своє відображення у фактах, уявленнях, поняттях, умовиводах, що визначають суть явища, процесу. Для традиційного навчання притаманне висвітлення певної єдиної теорії, відповідно до якої добирається фактичний матеріал. Останній чітко фіксується в програмі. Жорстка регламентація навчальних програм призводить до їх перевантаження, а наявність суперечностей між великим обсягом і невеликою кількістю годин на його вивчення,  зумовлює обмеження навчання реподуктивним рівнем. У традиційному навчанні вчитель розглядається як провідна фігура. Учні виступають як об’єкти управління. Вони ніби відчужені від навчальних цінностей і задач, навчання сприймається ними як необхідність, обов’язок. Індивідуальні особливості учнів нівелюються.

    Традиційне навчання здійснюється за допомогою фронтальної (колективної) форми. Групова робота використовується вкрай обмежено через трудомісткість. Серед методів організації і здійснення навчально-пізнавальної діяльності перевага віддається словесним, індуктивним, репродуктивним та роботі під керівництвои вчителя. Серед методів стимулювання і мотивації наголос робиться на вимогах, стимулюванні обовязків і відповідальності. У методах контролю і самоконтролю переважає зовнішній і поопераційний контроль вчителя. Але не можна заперечувати, що традиційне навчання у сучасних мовах має право на існування, адже при вмілому і доречному його застосуванні при вивченні того чи іншого матеріалу, воно також приносить ефективні результати.

 

1.3.Інноваційне навчання

 

    Останніми роками  педагогічна лексика поповнилася таким поняттям, як «інновація», та його похідними: «інноваційне навчання», «інноваційна діяльність», «інноваційний процес», «інноваційний пошук», «інноваційні засоби навчання» тощо. Але в науковій літературі немає однозначного тлумачення цього поняття. Як науковий термін воно почало вживатися в якості синоніма слів «реформування», «удосконалення», «оптимізація», «модернізація».

     Характерними рисами педагогічних інновацій є:

-Зміни, що сприяють поліпшенню навчального процесу та його результативності відповідно до заздалегідь поставлених цілей.

-Інновації –це новина в сучасній ситуації, але не виникнення зовсім  невідомого раніше.

-Інновації – це зміни, які охоплюють різні компоненти навчального процесу.Тому їх продуктом є нові форми і методи навчання, освітні технології, оригінальні ідеї тощо.

-Інновації –це зміни, які спираються на внутрішні резерви того педагогічного середовища, в якому вони відбуваються.

-Суб’єктом , носієм інновацій виступає вчитель.

-Інновації є не миттєвим актом, а процесом, який триває певний час і відзначається певною послідовністю.

     Термін «інновація» почав використовуватись у вітчизняній  дидактиці на початку 90-х років XX століття і швидко набув поширення в учительському середовищі. Перенесення терміна «інновація» до сфери освіти було  пов’язане з поширенням поглядів на сучасне суспільство як на постіндустріальне, в якому освіта відіграє провідну роль.

     Під інноваціями в навчанні розуміють (у широкому значенні) процес створення, поширення нових засобів (нововведень) для роз’яснення тих педагогічних проблем, які досі вирішувались по- іншому, а також  результат творчого пошуку оригінальних, нестандартних розв’язань різноманітних педагогічних проблем:  нові навчальні технології, оригінальні виховні ідеї; форми й методи навчання, нестандартні підходи в організації навчального процесу.

     Поряд із поняттям інновації в навчанні вживається термін «інноваційне навчання» - навчання, спрямоване на розвиток здібностей учнів щодо спільної діяльності в нових ситуаціях. Інноваційне навчання, на відміну від традиційного, спрямоване не навчальний предмет і виклад учневі певної суми знань, а перш за все, на розвиток особистості учня. Основу змісту інноваційного навчання складає досвід. Знання як такі в інноваційному навчанні перебувають на другому плані. Їх значення полягає не у змісті навчального предмету, а в учневі., який відкриває для себе це значення і потім співвідносить його зі змістом.

     Викладання трудового навчання як навчального предмета також має спиратися на досвід учнів, на знання, взяті з життя суспільства. На перший план висувається вироблення в школярів певних навичок творчого сприйняття , а саме:

  • індивідуальний розвиток особистості, розкриття її творчого потенціалу через реалізацію особистісно-орієнтованої парадигми навчання;
  • розвиток критичного мислення, як засобу саморозвитку, пошуку і застосування знань на практиці, які є спільними для будь-яких видів виробничої діяльності людини;
  • оволодіння вміннями практичного використання нових інформаційно-комунікаційних технологій, інтернет технологій;
  • формування системи компетентностей про перетворюючу діяльність людини, як основи для навчання впродовж життя;
  • розширення та систематизація знань про технології і технологічну діяльність як основний засіб перетворювальної діяльності людини.

     В інноваційному навчанні головною дійовою особою є учень.(додаток № 1) Це принципова відмінність інноваційного навчання. Зовсім іншу роль відіграє вчитель - він стає одним з тих, хто допомагає вчитися, і вчиться сам у тих, кому допомагає. Головна функція вчителя полягає в організації й стимулюванні навчального процесу, спрямованого на розвиток особистості учня.Тому вчитель має дотримуватися певної системи стосунків:

  • мати достатньо поваги до себе і до вихованців, щоб зрозуміти, що вони , як і він сам, думають про себе, навчаються для себе;
  •                      поділяти відповідальність за навчання і виховання;
  • керуватися власним досвідом;
  • підтримувати постійно позитивне тло навчально- виховного прцесу;
  • сприяти зміні зовнішньої дисципліни на самодисципліну.

     Спілкування між учасниками процесу навчання має особитісно орієнтований характер, якому притаманні відкритість, установка на співробітництво, спільну діяльність. Кожен учень бере участь у постановці мети і завдань навчання.Тому на уроках я заохочую учнів  виявлення особистого ставлення до виконуваної роботи питаннями типу: «Яким чином я можу це застосувати? Які почуття я буду переживати при цьому застосуванні? Яким ще могло бути явище чи об’єкт? Наскільки іншим було б моє життя, якби це було часткою мого світу? Яким чином це могло би бути корисним для мене?»

     Співтворчість і співпраця створюють сприятливу атмосферу і значно збагачують мотивацію учня. На відміну від традиційного навчання, в якому переважає мотивація «уникання невдач» і обов’язку, інноваційне грунтується на мотивації «досягнення», утвердженні почуття гідності особистості, самореалізації, творчій діяльності.

     Інноваційне навчання являє собою суб’єкт-суб’єктну взаємодію участників навчання, одиницею управління якої є цілісна навчально-виховна ситуація, коли використовуються особистісні  стосунки, а не якась система або методи навчання. У такому навчанні акцент зміщений з організаційних форм та методів на творчу імпровізацію вчителя, на його можливість відкривати, розробляти, удосконалювати й застосовувати властиві лише йому підходи до навчання. Тому організацію інноваційного навчання можна розглядати лише в конкретних проявах дидактичних моделей. У загальних рисах доцільно говорити про пріоритети.

     У викладанні трудового навчання  в школі за об’єктом перетворення виділяють три групи інновацій:

     Методологічні інноваціїзміни у підходах до навчання, які випливають з нових поглядів на рушійні сили та закономірності процесу навчання, толь і характер учасників навчального процесу.

     Змістовні інноваціїзміни у змісті шкільної трудової підготовки учнів, які виявляються у нових пріоритетах, у перегляді нових для сучасної освіти компетентносией, цінністних орієнтирів.

     Організаційно-технологічні інноваціїзміни у внутрішній підпорядкованості, узгодженості та взаємодії різних компонентів процесу навчання, які знаходять своє відображення в нових варіантах побудови навчального процесу (моделях, технологіях), нових формах, методах, прийомах, засобах контролю за навчальним процесом і оцінювання результатів навчальних досягнень учнів .

     У представленій  методичній роботі я розкриваю саме практичне застосування організаційно-технологічних інновацій у своїй педагогічній діяльності.

 

 

Розділ 2. Використання інноваційних технологій на уроках трудового навчання

     Методи  навчання – це сукупність прийомів та підходів, які відображають форму взаимодії  учнів та вчителя в процесі навчання.

  З перших днів існувавання навчання та до сьогоднішнього дня  склалися, затвердилися та отримали широке розповсюдження в загальному дуже прості  три форми взаємодії учнів та вчителів під час навчального процесу. Для наочності представимо їх наступними схемами (додаток№ 2 ):.

З поданих схем бачимо, що методи навчання можна  розподілити на три групи :

 1. Пасивна модель.

 2. Активна модель.

 3. Інтерактивна модель.

Кожна з них має свої особливості. Розглянемо їх більш детально.

 

2.1.Пасивна модель

     Пасивна модель (схема 1) – це форма взаємодії учнів та вчителя, за якої вчитель є головною дійовою особою, яка керує ходом уроку, а учні виступають у ролі пасивних слухачів, що підкоряються директивам вчителя. Зв’язок між учасниками такого уроку здійснюється за допомогою питань та відповідей, самостійних, контрольних робіт, тестів, опитування тощо.

     З точки зору сучасних педагогічних технологій та ефективності засвоєння учнями навчального матеріалу, пасивний метод не є ефективним, але не зважаючи на це він всеж таки має деякі позитивні ознаки. Це відносно легка підготовка до уроку з боку вчителя та можливість подати відносно більшу кількість навчального матеріалу за чітко окреслені часові межі уроку. До відповідних методів навчання належать - лекція-монолог, читання, пояснення, демонстрація, відтворювання.

      З урахуваням цих переваг багато вчителів обирають пасивний метод. Дійсно, в деяких випадках цей підхід успішно спрацьовує в руках досвідченого вчителя, особливо, якщо учні мають чіткі завдання, спрямовані на грунтовне вивчення предмету. Лекція-монолог – це самий розповсюджений вид пасивного уроку. Змістова насиченість навчальних програм інколи не залишає вибору для вибору іншої форми уроку, крім лекції. Але лекція може стати для учня не тільки засобом отримання нових знань, а й цікавим пошуком відповідей на попередньо поставлені на початку таких уроків проблемні питання. Наприклад, Давньогрецький історик Геродот згадує:«Цар Амазис приніс в дар Афіні Родосській тканину, кожна нитка якої складалася із 360 найтонших ниточок. Ця тканина була дорожчою за золото». Що це за тканина? (Лляна).

      Я періодично використовую лекцію у старших класах, з метою навчити учнів роботі на таких уроках перед йхнім майбутнім навчанням у вузі. 

2.2.Активна модель

     Активна модель (схема 2) це форма взаємодії учнів та вчителя, за якої вони взаємодіють один з другим, та учні не є пасивними слухачами, а активні учасники уроку. Учені виступають в ролі «суб’єкта навчання», виконують творчі завдання, вступають в діалог з вчителем. Основні методи навчання: самостійна робота, проблемні та творчі завдання (частіше домашні), запитання від учня до вчителя і навпаки, що розвивають творче мислення. Тобто такий метод навчання передбачає застосування завдань, які стимулюють пізнавальну активність і самостійність учнів.

     Якщо при пасивній формі уроку головною дійовою особою та менеджером уроку є вчитель, то при активному методі вчитель та учні є рівноправними. Якщо пасивний урок передбачав автократний стиль взаємодії, то при активному методі стиль спілкування буде більш демократичним.

     Багато педагогів ототожнюють активні та інтерактивні методи. На перший погляд це справедливо, вони дійсно мають багато спільного, але є і певні відмінності, адже інтерактивні методи можна розглядати , як найбільш сучасну форму активних методів.

2.3.Інтерактивна модель навчання

     Інтерактивна модель (схема 3). Інтерактивний («іnter» - це взаємний, «act»- діяти ) - означає взаємодію, знаходження в режимі діалогу, бесіди з будь-якою людиною. Іншими словами, на відміну від активних методів, інтерактивна модель зорієнтована на більш широку взаємодію учнів не лише з вчителем, а й один з одним, та на домінування активності учнів під час навчання.

Дослідженням проблеми інтерактивного навчання займалися такі вчені, як О.Пометун, Л.Пироженко, М.Нєчкіна, О.Мокрогуз. Як засвідчує аналіз довідкової літератури, інтерактивне навчання – це спеціальна форма організації пізнавальної діяльності, яка має конкретну передбачувану мету – створити сприятливі умови навчання, за яких кожен учень має змогу відчути свою успішність, інтелектуальну спроможність. Школярі мають можливість рефлексувати з приводу того, які історичні факти і закономірності вони пізнають. При цьому інтерактивне засвоєння матеріалу передбачає, що кожен учень робить свій особистий внесок у вирішенні поставленого завдання, висловлює свою думку в атмосфері доброзичливості та взаємної підтримки, що дозволяє якомога швидче засвоювати матеріал.

     За метою уроку та формою організації навчальної діяльності інтерактивні технології поділяються  на :

-технології кооперативного навчання;

-технології колективно-групового навчання;

-технології опрацювання дискусійних питань;

-технології ситуативного навчання.

     Місце вчителя на таких уроках зводиться до спрямування діяльності учнів на досягнення мети уроку – розробити такий план (інтерактивні завдання), виконання яких допоможе учням опанувати навчальний матеріал. Учень і вчитель є рівноправними, рівнозначними суб’єктами навчання; учень розуміє, що він робить, рефлексує з приводу того, що знає, вміє і здійснює. Навчальний процес відбувається за умови постійної активної взаємодії всіх учнів. При цьому відбувається співнавчання, взаємонавчання (колективне, групове, навчання у співпраці). Організація  інтерактивного навчання передбачає моделювання життєвих ситуацій, використання рольових ігор, спільне вирішення проблеми на основі аналізу обставини та відповідної ситуації.

 3.2.1.Технології кооперативного навчання

     Співробітництво (кооперація) — це спільна діяльність для досягнення загальних цілей. У межах спільної діяльності індивідууми прагнуть одержати результати, що є вигідними для них самих і для всіх інших членів групи. Кооперативним навчанням називається такий варіант його організації, при якому учні працюють у невеликих групах, щоб забезпечити найбільш ефективний навчальний процес для себе і своїх товаришів. Даний тип інтерактивних технології підрозділяється на роботу в малих групах, ротаційні трійки, два-чотири-всі разом та інші. Форму організації навчальної діяльності учнів вчитель визначає з урахуванням мети та теми уроку.

      Ідея проста. Одержавши інструкції від учителя, учні об’єднуються в невеликі групи. Потім вони виконують отримане завдання — доти, поки всі члени групи не зрозуміють і не виконають його успішно. Спільні зусилля приводять до того, що всі члени групи прагнуть до взаємної вигоди. У результаті виграють усі Твій успіх йде на користь мені, а мій — на користь тобі»). Успіхи кожного визначаються не тільки ним самим, але й зусиллями його товаришів («Ми не можемо обійтися без тебе»). Усі члени групи пишаються успіхами один одного і разом святкують перемогу, коли один із членів групи удостоюється похвали за особливі досягнення («Ми всі поздоровляємо тебе з успіхом!»).

     У ситуаціях кооперативного навчання існує позитивна взаємозалежність цілей, що досягаються учнями: вони розуміють, що можуть досягти своїх особистих цілей тільки за умови, що їхні товариші по групі також досягнуть успіху. Успіх члена команди при презентації результатів дослідження групою якоїсь теми, залежить як від його особистих зусиль, так і від внеску інших членів групи, що допомагають йому знаннями, уміннями і практичною взаємодією. Важливо запропонувати школярам такі питання, відповідь на які їм захочеться обв’язково знайти, наприклад, «Застосування українськог рушника  в сучасному житті українців»(9кл), «Народна вищивка минуле і сучасність»(10кл).

          Суттєвими компонентами кооперативного навчання є: позитивна; особистісна взаємодія, що стимулює діяльність учнів, індивідуальна і групова підзвітність, навички міжособистісного спілкування і спілкування в невеликих групах, обробка даних про роботу групи. Підвищення ефективності процесу навчання відбувається завдяки ретельному аналізу того, як співпрацюють члени групи, і визначенню способів поліпшення цієї роботи. Для цього визначаються учні-координатори, які є помічниками учителя і сприймаються членами групи абсолютно позитивно, що створює атмосферу позитивної співпраці.

     Кооперативне навчання може здійснюватись не тільки в групах, але й у парах. Пара є різновидом навчального колективу, де відбувається взаємонавчання. Взаємодія учнів в парі, у порівняні з групою, має свої особливості, які відбиваються на організації діяльності, але за механізмами впливу на розвиток дітей є значною мірою подібною до групової діяльності. Робота в парах застосовується і як окрема самостійна технологія навчання (метод «Діалог»), і як підготовчий етап до роботи в групах (метод «Синтез думок»), який допомагає розвинути в учнів комунікативні та інші вміння і навички (метод «Акваріум», «Коло ідей», «Карусель») тощо.

     Така групова навчальна діяльність сприяє формуванню у школярів позитивного ставлення до навчання, розвиває вміння пристосовуватись до умов роботи в групи і забезпечує високу загальну активність учнівського колективу.  

      Кооперативне навчання дає можливість всім учням активно працювати на уроці, застосовувати на практиці уміння активного слухання, сприяє виробленню спільної думки в ситуації менш напруженій ніж робота у великій групі. Невимушена обстановка в малій групі сприяє розвитку у сором’язливих учнів навичок міжособистісного спілкування. Крім того, технології кооперативного навчання вчать учнів уникати конфліктних ситуацій при вирішенні спірних питань. Дискусії в малих групах стимулюють роботу командою. Струмінь ідей допомагає учням бути корисними одне одному. Висловлення думок дає їм змогу відчути їхні власні ресурси та зміцнити їх.

      Парна і групова робота організовується на уроках як засвоєння так і застосування знань, вмінь та навичок. Це може відбуватися одразу ж після викладу вчителем нового матеріалу, на початку нового уроку, замість опитування,  на застосування знань, умінь та навичок. 

 

2.3.2.Технології  колективно-групового навчання

 

     У сучасній середній школі все частіше застосовуються інтерактивні технології  колективно-групового навчання. Вони передбачають одночасну, спільну (фронтальну) роботу всього класу і поділяються на аналіз історичних ситуацій, обговорення сучасних історичних проблем, використання методик «дерево рішень», «мікрофон», «мозковий штурм», «займи позицію» тощо.

     Ефективність навчально-виховного процесу помітно зростає, коли в ньому органічно поєднується колективна та індивідуальна робота учнів. Власний досвід проведення уроків показує, що групова робота може бути успішною за умови поетапної підготовки  до неї учнів.

     На першому етапі організовується індивідуальна робота з навчальним матеріалом, на другому - учні працюють у парах постійного складу, на третьому - організовуються групи.

На перших уроках ставиться завдання на уміння учнями:

-аналізувати отриману інформацію;

-порівнювати технології;

-пояснювати способи застосування.

3 цією метою проводяться лабораторні та практичні заняття, на яких учні працюють з текстом підручника і технологічними картами, додатковими джерелами, виконуючи при цьому наступні завдання:

* формулювання питань до тексту;

* складання плану, технологічних карт;

* порівняння тих чи інших технологій  на основі різних технологічних процесів.

Другий етап передбачає діяльність учнів в парах постійного складу, де продовжується формування умінь учнів працювати з різним джерелами і виникають навички спільної діяльності. Однак слід звернути увагу на такий факт, що взаємодія двох учнів, які сидять за однією партою, не завжди дає позитивні результати. Найбільш працездатними є ті пари, які мають спільні інтереси і в яких є потяг до знань. Роботу в парах можна проводити як на окремих етапах уроку:

- при опитуванні;

- вивченні окремих положень нового матеріалу;

-закріпленні нової теми; так і на протязі всього уроку або теми.

Після вивчення найбільш актуальних питань теми 2 години виносяться на підсумковий урок, де робота вже відбувається у групах і відповідно оцінюватиметься по темі. Даний варіант роботи передбачає не письмове тематичне оцінювання, а проведення його  в усній формі. Такі уроки ще можна назвати громадським оглядом знань, який стимулює учнів до ґрунтовного вивчення найбільш важливих тем. Після індивідуальної роботи та роботи в парах учні отримують необхідну підготовку до роботи в групах , які нараховують 4-6 учнів. При формуванні груп необхідно враховувати досвід і вміння роботи в парах та індивідуальні особливості учнів. Власне можна запропонувати такий варіант формування груп:

  1.   учні мають глибокі знання, вміють пояснювати аргументувати, доводити, узагальнювати факти, виділяти основне при вивченні матеріалу;
  2.   учні мають хороші знання, однак не завжди можуть доводити, узагальнювати, аргументувати. Знають основні прийоми самостійної роботи, але допускають помилки у вирішенні завдань, які пов'язані з пошуковою діяльністю у новій ситуації;
  3.   учні володіють мінімумом знань, умінь і навичок, вміють відповідати на питання, які не вимагають особливих суджень і доказів;

4) учні погано засвоюють факти, поняття.

 Користуючись даною типологічною таблицею, і формуються групи. Кожна група вибирає старшого, який керує діяльністю своєї групи. У групі обов'язково має бути експерт, який спостерігає за ходом роботи в групі, а при потребі надає їй допомогу.

Ефективність проведення групових занять залежить від підбору завдань і вмінь учнів, навичок самостійної роботи. Кожен учень групи виконує частину спільного завдання. Після взаємної інформації складається колективний результат, яким в тій чи іншій мірі володіють всі члени групи і можуть виступити з відповідною доповіддю. Таким доповідачем може бути кожен член групи, якого вибирає група або вчитель. Після того, як дані відповіді усіх груп, доповнень до виступів та аргументацій вчителя, виставляється оцінка учням.

Обов'язково враховується активність учнів груп, зміст і значимість відповідей. Оцінювання знань учнів слід проводити за певними критеріями :

  1.    виконання завдань - високий рівень;
  2.    запитання іншій групі - достатній рівень;
  3.    доповнення до відповідей - достатній рівень;
  1.    відповіді на питання - середній або початковий рівень.
    Кожен експерт оцінює відповідь представника групи за даними

критеріями, сума яких визначає місце кожної групи, що є елементом змагання на уроці. При груповій формі навчання істотно змінюється роль вчителя на уроці: він виступає в якості організатора пізнавальної діяльності учнів, здійснює і коригує роботу групи та окремих учнів та робить підсумок колективної та індивідуальної роботи.

Дана робота не замінює і не виключає традиційні форми навчання. Не кожну тему курсу можна вивчати таким чином, але у поєднанні з іншими формами і методами вона сприяє підвищенню ефективності навчання.

Як для прикладу, можна взяти вивчення в 8 класі теми  «Моделювання поясного виробу».

 

Варіант картки

 

Мета завдання: вивчити основні способи моделювання

Завдання: на основі  матеріалу підручника та інструкційних карт розробити  та змоделювати поясний виріб на основі плану:

  1. Ескіз виробу.
  1. Опис моделі:
          а) матеріали, які необхідні для данної моделі;

б) інтереси якої групи населення відображає.

  1. Технічне моделювання.
  2. Визначення технологічної послідовності виготовлення виробу.

Як додаткове завдання для вивчення теми можна дати  розробити оформлення поясного виробу з використанням етно стилю.

 

     Ефективність вивчення трудового навчання учнями підвищується, якщо  при організації колективно-групової роботи застосовувати інтерактивні методи дискусії, семінари, лабораторні роботи, екскурсії. Саме такі форми  уроків дозволяють зробити навчальний процес не тільки цікавим для учнів, а й мають значні резерви для якісного засвоєння школярами  історичних знань.

     Дискусія - це обговорення спільного питання, проблеми з метою правильного її вирішення. Механізм виникнення дискусії: проблемна ситуація, що характеризує психологічний стан учнів, з інтелектуальними труднощами, супроводжується підвищенням пізнавальної активності і бажанням розібратися у проблемі.

     Метод створення ситуації пізнавальної суперечки - навчальних дискусій- використовується для того, щоб викликати підвищений інтерес до більш глибокого вивчення тих чи інших питань, для формування навичок монологічної мови, виховання толерантності. Елементи дискусії на уроках трудового навчання та технології в старших класах, на мій погляд, просто обов’язкові. Немає такої теми у програмі, під час вивчення якої не можна було би провести дискусію.

     Будь-яка дискусія включає три компоненти:

   - пізнавальний  - знання про предмет, що викликає суперечку і проблемну ситуацію, яка виникла;

   - операційно-комунікативний - вміння вести суперечку, відстоювати свою точку зору, володіти способами здійснення логічної операції,

   -емоційно-оціночний включає емоційні переживання, потреби, цінності, відносини, мотиви, оцінки.  

     Цей метод є гнучким інструментом у розвитку підлітка, в організації його самопізнання, в розвитку креативності, а також вирішує багато внутрішньо-особистісних проблем. Метод створює можливості для пошуку і закріплення позитивних еталонів у комунікативній поведінці й у ставленні до себе.

     При підготовці до дискусії необхідно чітко сформулювати завдання, бажано з поясненнями, що розкривають суть проблеми, і питання про можливі шляхи її вирішення.

     Питання для дискусії і література пропонуються завчасно. Під час уроку дискусійні питання вивішуються на видному місці або записуються на дошці. Готується група лідерів (доповідач, співдоповідач, ведучий, техніки). На початку уроку встановлюється дружня, неформальна атмосфера, можна запропонувати всім учасникам самим скласти правила дискусії або внести зміни і доповнення у запропоновані.

     Роль учителя полягає в тому, щоб залишатися нейтральним і направляти дискусію у відповідності до правил, а не втручатися. Потрібно відходити від бажання учнів зробити з вас експерта або відповідача на питання. Учитель повинен взяти на себе піклування про створення атмосфери, в якій всі точки зору, поза залежністю від їх джерела, мають рівну вагу й гідні уваги. До дискусії треба спробувати залучити всіх і не дозволяти комусь особисто домінувати.

    Використовуючи своє "третє око", учитель зможе спостерігати, наскільки добре учасники спілкуються між собою - хто висловився, хто ні, чию думку ще не вислухали. Необхідно пам’ятати, що дискусія - це не дебати, а діалог групи . На  закінчення дискусії можна попросити дітей поділитися своїми враженнями, новими ідеями або думками, які у них виникли в результаті дискусії. Уроки-дискусії доцільно проводити на уроках узагальнення з курсу трудового навчання «Плетіння гачком та спицями як вид декоративно-ужиткового мистецтва» (7кл.), «Відродження народних традицій через національну вишивку» (9кл.),

з курсу технологія - «Проектування як складова сучасного виробництва та життєдіяльності людини» (10кл.), «Інформаційні джерела та інформаційні технології в проектній діяльності» (10 кл.), «Екологічні і техногенні проблеми в перетворювальній діяльності людини» (11кл.),  «Проектування професійного успіху» (11 кл.)

      Ще однією ефективною формою колективно-групової організації навчальної діяльності  учнів за інноваційними технологіями є уроки- семінари.

      Урок- семінар проводиться після декількох  уроків-лекцій.

3авдання семінару:

1. Перевірити якість засвоєння вивченого матеріалу.

2. Розвивати вміння самостійно працювати з підручником та додатковою літературою, виявляти інтелектуальні здібності учнів, спрямувати навчання на практичне застосування знань.

3. Навчити учнів застосовувати знання, набуті на практиці, для аналізу різних процесів.

Для цього на семінарі використовують різні форми навчання.

    3авдавия семінару - підготувати учнів до самоосвіти, виробити в них уміння навички самостійної роботи.

     Шкільний семінар - це форма колективної самостійної роботи учнів на уроці, яка дає змогу поглибити вивчений матеріал.  До таких уроків готую учнів заздалегідь. Надаю допомогу: розподіляю повідомлення між учнями, допомагаю скласти план виступу, слідкую за самостійною роботою учнів, консультую їх.

    Головна умова семінару - допомогти учням підготувати відповіді на всі питання. Виступ повинен мати розгорнутий характер, що свідчить про розуміння питання. Обговорення намічених питань повинно проводитись у вигляді дискусії, в ході якої вдосконалюється вміння аргументувати свої висновки, що сприяє переходу знань у переконання.

    Починаю проведення семінарів  з 8 го классу, адже саме у цьому віці учні вже відчувають свою певну дорослість, прагнуть самостійного пошуку, бажання висловлювати та аргументувати власну точку зору. Саме таким навчальним середовищем може стати семінар.

     Семінари можуть бути різними за навчальною метою, за джерелом набуття знань, методичних прийомів проведення.

    Орієнтовний план :

1. Завдання семінару.

2. 3авдання і теми повідомлень для учнів.

3. Основні методи і прийоми проведення.

 Семінар починаю вступним словом, у якому висвітлюю завдання семінару. Разом з тим ставлю перед учнями проблему.

     Наступний етап - повідомлення учнів, в ході яких відбувається обговорення, дискусія.

     Заключний етап - підведення підсумків роботи. Він включає в себе узагальнення матеріалу, формування  в учнів вміння робити висновки.

     Основний метод семінару - бесіда, в ході якої обговорюються повідомлення учнів, аналізуються схеми, таблиці, ілюстрації, інформація з періодичної преси і додаткової літератури.

     Ефективним методом розвитку пізнавальнної діяльності учнів із застосуванням інноваційних технологій колективно-групової роботи є проведення уроків-досліджень та уроків-лабораторних робіт. Їхня мета полягає в одержанні навчальної інформації з першоджерел. Ці уроки розвивають спеціальні уміння та навички, стимулюють пізнавальну активність та самостійність. Учні вчаться працювати з додатковою літературою, підручниками, періодичною пресою тощо.

     На уроках-лабораторних роботах вдосконалюються спеціальні та загальнонавчальні вміння і навички, здійснюється застосування  школярами знань у нових ситуаціях. Учні розширюють свої уявлення про вивчені явища і процеси, встановлюють причинно-наслідкові зв'язки. На таких заняттях відсутня чітка регламентація навчальної діяльності, існує великий простір для прояву ініціативи і творчості. Учні вчаться планувати свою роботу, здійснювати самоконтроль, це спонукає до розвитку їх пізнавального інтересу до предмета, розширює світогляд. На таких урока-практикумах учні виконують значно більше завдань, ніж на традиційному уроці. Для організації самостійної роботи на уроці-дослідженні чи уроці-лабораторній роботі бажано розробити спеціальні навчальні матеріали. Їх повинен отримати кожен учень. Школярі ознайомлюються зі змістом заняття, переліком інформації, яку необхідно вивчити в процесі самостійної роботи. У матеріалах можуть бути використані інструкційні карти, технологічні карти, схеми, фрагменти з науково-популярної літератури, презентації. Різний і спектр завдань за змістом, формою, рівнем складності, самостійністю виконання.

     Наприклад, при підготовці до уроку-дослідження  у 6 класі «Орнамент та види орнаментів. Рапорт. Поняття про композицію у вишивці. Символи в українській народній вишивці», можна за тиждень до уроку запропонувати учням познайомитися з різними видами орнаментів, композиціями у вишивці. Під час уроку школярі висловлюють свої думки щодо способів застосування того чи іншого орнамету. Це дає можливість кожному школяру сформувати свою точку зору про доцільність використання орнаментів та створення власної композиції на їх основі.

    Урок-екскурсію  також розглядають як одну з організаційних колективно-групових форм  інноваційного навчання. Само слово «екскурсія» походить від латинського »вибігаю» і вказує на те, що навчальне заняття проводиться поза класом, поза школою-частіше всього в музеї, на виставці, на природі .   

      Основними етапами уроку-екскурсії є:

- підготовка вчителя до уроку (вибір теми, ознайомлення з експозицією музею);

- підготовка учнів до екскурсії;

- попередня підготовка працівників музею до участі в уроці-екскурсії, що дає можливість максимально використати матеріали експозиції музею у навчальних цілях;

- безпосередньо проведення екскурсії;

- підведення підсумків шляхом виконання учнями запропонованих вчителем узагальнюючих завдань.

     Основний метод навчання під час екскурсій - спостереження предметів, явищ, процесів. Він поєднується з поясненням вчителя, змістом екскурсії, якщо урок проводиться в музеї, демонструванням об'єктів, виконанням робіт практичного і дослідницького характеру. Так, у 9 класі під час вивчення теми з інваріативного модуля «Підсумковий проект (комплексна робота)», незамінним засобом якісного засвоєння учнями навчального матеріалу, може бути урок-екскурсія у Львівський національний музей, де учні безпосередньо біля вітрин з експонатами виконують практично-дослідницьке завдання:

     -«Українська вишивка як найбільша спадшина декоративно-ужиткового мистецтва»

     -«Вплив Трипільської кулькури на розвиток сучасного декоративно- прикладного мистецтва».

     -«Види декоративно-ужиткового мистецтва, які притаманні українському народу»

     Вивчення навчального матеріалу за допомогою речових джерел не тільки стимулює пізнавальний інтерес учнів, а й вчить їх бути уважними при роботі з першоджерелами, вміти аналізувати, систематизувати, узагальнювати самостійно набувати знання.

     Вважаю, що культурна спадщина Львова, різноманітність музеїв у нашому місті дає можливість широкого вибору для проведення уроків-екскурсій з багатьох.

 

2.3.3.Технологія ситуативного навчання

     Технологія гнучкого введення ситуативного навчання(casestudy) у систему має свої теоретичні основи та дидактичні функції. Ситуативне навчання передбачає активну участь учнів у навчальному процесі. Це така форма навчальних занять, за якої учні, попередньо отримавши знання з певної теми - «кейс», ведуть колективний пошук нових ідей, а також визначають оптимальні шляхи їх розв'язання. Мета  цієї технології полягає в тому, що основний акцент робиться не на оволодінні готовими знаннями, а на їхньому самостійому здобутті. Результатом дослідження casestudy є не тільки отримані знання, а й навички пошукової, дослідницької, аналітичної діяльності, виховання професійно значущих якостей особистості. Найважливішою функцією вчителя при застосуванні цієї технології, є розробка моделі конкретної ситуації у всій її різноплановості, неоднозначності оцінки, наявності внутришньго протиріччя. Технологія ситуативного навчання дає змогу гнучкого занурення у зміст навчального матеріалу, збагачує дидактичне суб'єкт- суб'єктне спілкування, на основі якого учні самі активно здобувають та глибоко засвоюють нові знання.

     Ситуативна дія на інтерактивній основі передбачає, що за допомогою зорової, комунікативно- зорової спрямованості екранного образу можна створити візуальну та вербальну  інтерактивність. Наприклад, під час вивчення теми у 6кл. «Орнамент та види орнаментів.», можна використати фрагменти новин телеканалу ТСН про «Модний плагіат, або коловорот ідей у природі.», у 9 класі під час вивчення теми з інваріативного модуля «Підсумковий проект (комплексна робота)» - перегляд передач «Майстер-клас з Наталкою Фіцич», що значно підвищить пізнавальну, творчу активність учнів, дасть їм  можливість порівнювати, співставляти, робити узагальнення, розвивати творчу уяву, робити власні висновки.

   Технологія ситуативного навчання також предбачає створення ситуативної гри з індивідуальною участю чи ситуативної гри з участю класу. Саме ці форми організації навчального простору краще застосовувати переважно для розвитку творчих здібностей. Адже імітаційна гра є позитивним джерелом емоційного збудження учнів.

 Основною перевагою методики ситуативної гри є те, що вона приносить задоволення як учням, так і вчителю. Таким чином, досягається триєдина мета навчального процесу:

-створюються стимули для вивчення предмету, появляється мотивація для підготовки до занять;

-емоційна залученість до заняття допомагає школярам довго після закінчення занять тримати у пам’яті весь пройдений матеріал;

-рольова методика дає учням навички активної практичної участі в житті суспільства.

       Наприклад, під час вивчення у 10 кл. теми «Проектна технологія у перетворювальній діяльності людини». Гра відбувається у вигляді презентації компанії. У діловій грі беруть участь всі учні класу, одна половина якого є представниками компанії, а інша споживачами. Ситуативні ігри сприяють не лише розвитку в учнів вміння викладати свої думки, а й з повагою ставитися до думок і пропозицій інших. Атмосфера доброзичливості, заохочення під час обговорень, підтримка сором'язливих дітей під час інтерактивних вправ зумовлює розумову й емоційну розкомплектованість учнів, знижує страх перед можливими помилками, сприяє розвитку вміння аргументувати.

      Вважаю, що вчитель не має права ігнорувати колективну  ситуативну ігрову діяльність учнів. Спільна діяльність в організації та проведенні ігор сприяє об'єднанню колективу та формуванню спільної мети. Ігрові технології інтерактивного навчання (ситуативне моделювання), які своєю цікавістю, емоційністю позбавляють дитину почуття суспільного відчуження, сприяють соціальному розвитку дитини.

     На мою думку, за умов інтерактивного навчання, учень може навчатися робити свідомий вибір серед широкого спектра альтернатив і брати на себе відповідальність приймати самостійні рішення, щодо розв'язування певних історичних проблем, оцінки історичних подій, діяльності історичних постатей. Важливо, що кожен може це робити свідомо й грамотно. У результаті застосування інтерактивних технологій створюються сприятливі можливості й для духовного розвитку особистості, а також ефективного  процесу соціалізації.

      Слід зазначити, що інтерактивне навчання дозволяє різко збільшити процес засвоєння матеріалу, оскільки впливає не лише на свідомість учня, а й на його почуття, волю, дії, практику.

     За умови вмілого впровадження інтерактивні методи навчання дозволяють залучити до роботи всіх учнів класу, сприяють виробленню соціально важливих навичок, поглиблюється мотивація. Як показали результати, після застосування інноваційних технологій можна констатувати наступні зрушення: якісно змінився рівень сприйняття учнями історії– він набув особистісного сенсу, замість понять «вивчити», «запам’ятати» -  для учнів стало пріоритетним -«обдумати», «застосувати».

2.3.4. Проектна технологія

Це особистісно орієнтована модель процесу трудового навчання, в основі якої лежить розвиток пізнавальних навичок учнів, унікальності та самобутності кожного школяра, його творчого мислення, пізнавальної самостійності, наполегливості, творчості, спрямованості на кінцевий результат, уміння самостійно конструювати свої знання й орієнтуватися в інформаційному просторі, що дозволяє кожному учневі будувати власну освітню траєкторію.

Сутність проектної технології у функціонуванні цілісної системи дидактичних засобів ( змісту, методів, прийомів тощо), що адаптує навчально-виховний процес до структурних і організаційних вимог навчального проектування.

Проектно-технологічна діяльність є обґрунтованою і спланованою діяльністю, яка передбачає розроблення конструкції, технології виготовлення і реалізацію об'єкта проектування та спрямована на формування в учнів певної системи творчо-інтелектуальних і предметно-перетворювальних знань і вмінь. Виконуючи творчі проекти від ідеї до її втілення, учні вчаться самостійно приймати рішення, з'ясовувати свої проблеми в знаннях і знаходити шляхи виправлення такого стану. У результаті цієї діяльності створюється проект (продукт чи послуга), що розглядається нами як самостійно розроблений і виготовлений учнем об'єкт технологічної діяльності, від ідеї до втілення, володіє суб'єктивною чи об'єктивною новизною і має особистісну чи соціальну значимість, в результаті чого на кожному етапі створення виробу творча активна діяльність школярів вимагає від них використання набутих знань, умінь і навичок.

Успішність та ефективність проектування забезпечується за умови правильної та послідовної, організаційно-спланованої роботи вчителя та учня, в основі якого лежить логічна послідовність дотримання етапів виконання проектів: організаційно-підготовчого, конструкторського, технологічного, заключного.

Методи, що застосовуються у процесі навчання дітей проектуваню, умовно можна поділити на традиційні та нетрадиційні. До традииційних відносяться: вербальні методи; демонстрація; спостереження; метод вправ; метод самостійної роботи. До нетрадиційних -метод творчих проектів; метод фантазування; мморфологічний аналіз; метод мозкової атаки; метод фокальних об'єктів; метод алгоритмів; метод зразків; метод створення ідеального об'єкту; основи тееорії розв'язування винахідницьких задач; конкурси творчих проектів та інші.

На різних етапах проектно-технологічної діяльності застосовуються і різні методи навчання, зокрема :

  • на організаційно-підготовчому: вербальні методи (розповіді, пояснення), інформаційної підтримки, метод фантазування, пошуку, демонстрації зразків раніше виконаних проектів, метод аналогій, мозкової атаки, метод ідеального та фокальних об'єктів тощо;
  • на технологічному етапі : метод вправ (відпрацьовуються дії і прийоми виконання окремих операцій), метод інформаційної підтримки шляхом демонстрації автоматизованих схем, креслень, технологічних операцій, прогресивних технологій;
  • на заключному етапі: метод інформаційної підтримки, демонстрації, проведення конкурсів творчих проектів.

     Співробітництво (партнерська технологія) вчителя та учнів в умовах здійснення проектно-технологічного підходу допомагає сформувати у школярів необхідні вміння і навички в тому або іншому виді діяльності, необхідну активну практику для кожного учня групи.

     Спрямування сучасної освіти на профільне навчання робить знання і застосування методу проектів надзвичайно, актуальним, адже метод проектів максимально наближує до реальних потреб життя, сприяє формуванню необхідних компетентностей та професійному самовизначенню учнів.

     У процесі виконання проектів можуть бути застосовані різні види технологій обробки конструкторських матеріалів, елетротехніки, інформаційних технологій, графічних і дизайнерських робіт, технології ремонтно-оздоблювальних робіт технології сільського господарства і міського озеленнення, домашньої економіки, підприємництва, народних ремесел тощо.

2.3.5. Інформаційно-комунікаційна технологія

Сучасне інформаційне суспільство має такі особливості:

  • обсяг знань, що породжується у світі, подвоюється кожні два-три роки;
  • щодня у світі публікується 7000 наукових і технічних статей;
  • обсяг інформації, що пересилається через штучні супутники Землі протягом двох тижнів, достатній для заповнення 19 млн. томів;
  • у індустріально розвинутих країнах учні під час навчання в середній школі одержують більше інформації, ніж їхні бабусі й дідусі за все життя;
  • у наступні три десятиліття відбудеться стільки ж змін, скільки їх було за останні триста десятиріч.

Тому від освіти вимагається не лише нових умінь і знань для учнів, але й урахування цих особливостей. Потрібно підготувати школяра до швидкого сприйняття й обробки інформації, яка надходить, успішно її відображати і використовувати. Наявність знань та вмінь з інформаційних технологій стає базовою вимогою для випускника школи. Молода людина, яка не володіє сучасними ІКТ, яка не ознайомилася з технологіями Інтернет у ЗНЗ, буде неминуче відкинута за межі сучасного інформаційного суспільства.

Впровадження інформаційно-комунікаційних технологій в освітню систему України та формування єдиного інформаційно-освітнього простору - одні з пріоритетних напрямів сучасної державної політики. На це націлює Указ Президента України «Про першочергові завдання щодо впровадження новітніх інформаційних технологій» №1497/2005, рішення колегії МОН України від 21.03.2008 р, наказ МОН України від 24.03.2009 р. №54"Науково-методичні основи використання ІКТ у навчально-виховному процесі в середовищі "1 учень - 1 комп'ютер" на базі шкільних нетбуків".

Інформаційно-комунікаційні технології спрямовані на те, щоб дати якомога більше інформації за допомогою цифрових навчальних засобів.

До сучасних інформаційно-комунікаційних технологій навчання відносяться: Інтернет-технології, мультимедійні програмні засоби, офісне та спеціалізоване програмне забезпечення, електронні посібники та підручники, системи дистанційного навчання (системи комп'ютерного супроводу навчання).

1.Інтернет - це джерело інформації, корисної з точки зору навчальної діяльності, її аналізу та оцінювання. Я використовує інформаційні ресурси Інтернет за наступними напрямками:

  • самоосвіта, тобто вивчення досвіду колег в інших містах України й інших країн;
  • підготовка конспектів і дидактичних матеріалів. Підготовка атестаційних матеріалів;
  • позакласна робота учнів при підготовці рефератів, доповідей, повідомлень, індивідуальних творчих завданнях;
  • використання безпосередньо на уроках при самостійній роботі з документами, що вивчаються, довідковими матеріалами, навчальними інтерактивними моделями тощо;
  • тестування знань учнів з певних розділів курсу.

У будь-якому варіанті доступ в Інтернет для вчителя підвищує і рівень підготовки самого вчителя, і рівень проведення занять, і якість знань учнів. При цьому інтерес більшості учнів до комп'ютера й Інтернету підвищує мотивацію навчання.

2.Мультимедійні програмні засоби дозволяють мені поєднувати текстову, графічну, анімаційну, відео- і звукову інформацію. Одночасне використання кількох каналів сприйняття навчальної інформації дозволяє підвищити рівень засвоєння навчального матеріалу. Мультимедійні програмні засоби я використовує для  імітації складних  реальних процесів, ситуацій, візуалізації абстрактної інформації за рахунок динамічного представлення процесів, демонструє фрагменти передач, фільмів, віртуальних екскурсій тощо. Використовує готові мультимедійні засоби, а також створює власні додатки до уроків трудового навчання.

3. Офісні програмні продукти (текстові та графічні редактори, програми підготовки презентацій електронні таблиці тощо (тобто те, що входить в пакет програм комп'ютера) використовую для підготовки навчально-методичного матеріалу (шаблонів, діаграм, таблиць, презентацій) та для подання учнями результатів виконання завдань в електронній формі.

4.Електронні підручники та посібники, системи дистанційного навчання є корисними для організації дистанційної форми навчання та електронної методичної підтримки навчання у класі.

Роль інформаційно-комунікаційних технологій у навчально-виховному процесі:

  • інформаційно-комунікаційні технології формують вміння працювати з інформацією, розвивають комунікативні здібності, тобто виховують особистість «інформаційного суспільства», поліпшується якість навчання за допомогою більш повного використання доступної інформації, причому комп'ютер виступає в ролі засобу, а не суб'єкта навчальної діяльності, він помічник педагогу, а не його заміна.
  • За рахунок використання комп'ютерних технологій на уроках надається можливість використання додаткового матеріалу, підвищується ступінь наочності, посилюється мотивація навчання і, як наслідок -підвищується інтерес до предмета, в тому числі і за рахунок привабливості комп'ютерної техніки.
  • Все це неминуче призведе до розвитку творчих здібностей школярів. У психологічних дослідженнях зазначається, що інформаційно-комунікаційні технології впливають на формування теоретичного, творчого та модульно-рефлексивного мислення учнів, що комп'ютерна візуалізація навчальної інформації має суттєвий вплив на формування уявлень, які займають центральне місце в образному мисленні, а образність уявлень тих чи інших явищ і процесів в пам'яті збагачує сприйняття навчального матеріалу, сприяє його науковому розумінню.

Інформаційно-комунікаційні технології на уроках трудового навчання мною використовуются для:

1) індивідуалізації та диференціації процесу навчання за рахунок можливості вивчення з індивідуальною швидкістю засвоєння матеріалу;

2) здійснення контролю зі зворотним зв'язком, з діагностикою помилок і оцінкою результатів навчальної діяльності;

3) здійснення самоконтролю і самокорекції;

4) тренування в процесі засвоєння навчального матеріалу і самопідготовки учнів;

5) проведення практичних робіт в умовах імітації в комп'ютерній програмі;

6) підготовки учасників освітнього процесу до життєдіяльності в умовах інформаційного суспільства.

Як засіб навчання комп'ютер має такі дидактичні можливості:

  • формування науковості навчання; інтенсифікація процесу навчання;
  • здійснення активних методів навчання; сприяння мотиваційному аспекту навчання;
  • здійснення систематичного та об'єктивного контролю знань і вмінь тих, хто навчається; звільнення вчителя від чорнової роботи.

На сучасному етапі комп'ютеризації дидактичні можливості використання обчислювальної техніки пов'язують із підвищенням інтенсифікації процесу навчання, але для цього потрібно мати навчальні програми, які б відповідали високим педагогічним вимогам. Одним із ефективних засобів використання комп'ютера в навчанні є його можливість керувати навчальним процесом тих, хто навчається. Він може забезпечити індивідуальне навчання, самостійну роботу, допомогти учневі у разі необхідності при розв'язуванні різноманітних задач. Школяр при спілкуванні з ПК відіграє роль дослідника, тому можливості комп'ютера для реалізації проблемного навчання дуже великі.

Використання персонального комп'ютера у навчальному процесі дещо змінює функції вчителя, оскільки здійснюється їх перерозподіл між педагогом і ПК. При цьому машині передаються лише ті функції, з якими вона може справитися ефективніше, ніж вчитель. Програмна і технічна система ПК допомагають учителю компонувати інформацію, планувати її зміни, видавати креслення, таблиці, графіки на екран дисплея. Подання інформації здійснюється в будь-якому часовому режимі, а наявність дидактичних засобів з виділенням інформації (наочність, підкреслювання, штрихування, кольорове зображення і т.п.) значно підвищує реалізацію інформаційної функції ПК. Особливої уваги при цьому заслуговує структурування матеріалу, який при навчанні краще сприймається з екрана дисплея.

Значною перевагою ПК у порівнянні з іншими технічними засобами навчання є можливість індивідуального навчання.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Висновки

 

    Незважаючи на те, що в практиці моєї роботи переважаючим є комбінований урок, який обов'язково містить елементи інноваційних технологій, з метою підвищення в учнів інтересу до предмету, активно використовую уроки з застосуванням інноваційних технологій, описані в основній частині цієї роботи. В ході таких уроків вчу учнів свідомого самостійного і вільного вибору професії у різних сферах, даю учням загальні відомості про основи виробництва, сучасну техніку, технології, процеси управління, залучаю учнів до основних видів проектно-конструкторських і технологічних робіт; формую  навички розв’язання творчих практичних задач. та необхідні кожному навички домашнього господарювання.

    Важливими для мене є психологічні аспекти створення альтернативних ситуацій на уроках трудового навчання, вироблення в учнів поваги до самого себе, до іншої людини, як рівного партнера, формування комунікативності, навичок, як таких, що певною мірою визначають соціальну поведінку учнів, здатності до толерантності, поваги до будь- якої людини.

    Переваги застосування інноваційних технологій у тому, що вони вчать дитину мислити неординарно, а диференційовано поставлені складні завдання, доводять кожному учневі, що він є особистість. Саме різні типи уроків активізують пізнавальну діяльність школярів з урахуванням їх можливостей і дають імпульс для їхньої подальшої самореалізації. 

   Уроки з використанням інноваційних технологій особливо імпонують учням, тому що співпадають з їх бажаннями, перетворюють процес навчання на цікавий процес пізнання. На таких уроках формується впевненість молодої людини у власній значущості, утверджується віра в те, що в усіх життєвих ситуаціях людина дасть собі раду. А отже, навчання починає виступати для учнів, як теоретичний життєвий досвід, йде осмислення, що історія вчить жити.

      Отже, застосування інноваційних технологій є системним, тривалим та багатоаспектним процесом навчання школярів. Він передбачає напружену, організовану та систематичну розумову діяльність учнів, їх внутрішню мотивацію.  На власному досвіді переконалася, що методично коректне використання іінноваційних технологій на уроках історітрудового навчання, розширює палітру базових засобів навчання та виховання школярів, сприяє розвитку творчих здібностей учнів.

     Провідною і спільною формою шкільного навчання і виховання, центральним компонентом усієї діяльності вчителя є урок. Саме на уроці відбувається координація і інтеграція всіх зусиль учителя. Урок є живою клітинкою навчально-виховного процесу, все найважливіше і найголовніше для школяра відбувається на уроці. Урок – не самоціль, а інструмент, засіб розвитку особистості учнів.

     Кожний новий урок – це сходинка до нового знання і розвитку учня. А наскільки цікавим буде це сходження, наскільки ґрунтовними будуть набуті знання , наскільки особистісним буде формування кожного школяра, залежить від учителя, від його творчості і бажання зробити свій урок сучасним не тільки за формою, а й за наповненням.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 


Бібліографія

  1. Білоконна Н.І., Білоконний С.П. До проблеми використання інформаційних технологій у навчальному процесі / ІІ Славянские педагогические чтения: Тез. докл. Междунар. конф., 16-18 окт. 2003 г. – Тирасполь, 2003. – С. 49-53. – На тит. арк. помилк. 2002.
  2. Ващук О.В. Використання комп’ютерних технологій у навчальному процесі учнів 5-7 класів / Оновлення змісту, форм та методів навчання і виховання в закладах освіти: Зб. наук. пр. / Рівнен. держ. гуманіт. ун-т. – Рівне, 2003. – Вип. 25. – С. 98-103.
  3. Енціклопедія педагогічних технологій та інновацій.- Х.: Вид. група  

«Основа»,   2009.

  1. Замліла Н.С. Мультимедійні проекти – одна з форм роботи з обдарованою молоддю в школі / Обдар. дитина. – 2004. - №9. – С. 32-35.
  2. Коберник О. Дидактичні основи сучасного уроку трудового навчання // Трудова підготовка в закладах освіти. – 2003 - №2 – С. 3-7.
  3. Коберник О.М., Ящук С.М. Методика організації проектно-технологічної діяльності на уроках трудового навчання: Навчально-методичний посібник. – Умань, 2001. – 82 с.
  4. «Комп’ютерно-інформаційні і комунікаційні технології у навчальному процесі середньої та вищої школи»: [Матеріали міжнар. наук. конф., м. Косів Івано-Франківської обл.] //Освіта. – 2003. – 23-30 лип. (№34). – С.

 1-7.

  1. Навчання дорослих. Активні методи навчання. – К., 2000.
  2. Нісімчук А.С., Падалка О.С., Шпак О.Т. Сучасні педагогічні технології. К,     2000. – 368 с.
  3. Ничкало Н.Г. Філософія сучасної освіти //Педагогіка і психологія.-№4.-1996.

   с.49-57 

  1. Організація навчального процесу в сучасній школі: навчально-методичний посібник для вчителів, керівників навчальних закладів, слухачів ІПО /М. В.Пєхота О. М. Освітні технології. – К.: «А.С.К.», - 2002.
  2. Питюков В.Ю. Основы педагогической технологии. – М.: Гном и Д. – 2001.
  3. Пометун О., Пироженко Л. Інтерактивні технології навчання: теорія і практика. – К., 2002. – 136.
  4.   Романовська М. Б. Метод проектів у навчальному процесі (методичний посібник) / М. Б. Романовська. – Х. : Веста : Видавництво «Ранок», 2007. – 160 с.
  5. Селевко Г.К. Современные образовательные технологии: Учебное пособие.-М.: Народное образование, 1998.
  6. Цідило І. Роль комп’ютерних технологій у формуванні навичок конструювання  виробів на уроках трудового навчання / Труд. підготов. в закл. освіти. – 2004. -   №3. – С.37-39. – Бібліогр.:7 назв.

 


Особливості традиційної та інноваційної педагогіки

Мета

Традиційна педагогіка. Формування знань, умінь та навичок

Інноваційна педагогіка.

Розвиток особистості

Інтелектуальна характеристика

Школа памяті

Школа розвитку

Переважаючий тип та характер взаємовідносин

Субєкт-обєктивний

Суб’єкт-суб’єктивний

Гасло педагога

«Роби як я»

«Не нашкодь»

Коротка характеристика стилю взаємодії

Авторитарність, монологічність, закритість

Демократичність, діалогічність, відкритість, рефлексивність

Форми організації навчального процесу

Фронтальні, індивідуальні

Групові, колективні

Методи навчання

Ілюстративно-пояснювальні

Проблемні, пошукові, евристичні, дослідницькі

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 


Активна модель навчання ( «Діалог»)


Пасивна модель навчання («Монолог»)

 

Пасивна модель навчання («Монолог») Пасивна модел

 

 

 

 

 

 


                                                                                                                 додаток №1

Порівняльна характеристика традиційної та інноваційної систем навчання

 

Компонент

системи

Традиційна система навчання

Інноваційна система навчання

Цільовий

Засвоєння предметних знань; Цілі й плани їх досягнення задаються вчителем

Розвиток особистості й різноманітних форм мислення кожного учня в процесі засвоєння знань;

Цілі й завдання розробляються спільно з учителем

Змістовний

 

Знання, уміння, навички

Комплекс складних умінь, ціннісних визначень, досвіду, які базуються на знаннях

Суб’єкт — суб’єктний

 

 

Сутність

взаємин

Навчання розглядається як взаємозв’язок двох автономних діяльностей: викладання й учіння; Учні виступають об’єктами управління.

Відносини суб’єкт - об’єктні

Навчання розглядається як цілісна взаємодія всіх учасників навчально - виховного процесу;

Учні виступають суб’єктами учіння, спілкування, організації тощо.

Відносини суб’єкт - суб’єктні

Роль учителя

Предметно орієнтована позиція; Переважають інформаційно контролюючі функції;

Стиль керівництва авторитарний, директивний, репресивний; Ініціатива учнів обмежується; Закритість особистості вчителя, незаперечність вимог

Особистісно орієнтована позиція; Переважають організаційна та стимулююча функції;

Стиль демократичний;

Ініціатива учнів підтримується;

Відкритість особистості вчителя, установка на солідарність

 

 

 

 

Роль учнів

відчуження від цілей і задач, відраза до навчання; переважає мотивація «уникнення невдач» (якщо не..то.. обов’язку, рідше — престижу; власний досвід учнів мало враховується;

орієнтація на «вирівнювання» учнів згідно із заданими змістовними елементами і стандартами («всі повинні знати, вміти»)

Посилення мотивації навчання на основі співтворчості та співпраці; переважає мотивація «досягнення успіху», творчої діяльності, самоактуалізації; розширення реального досвіду; орієнтація на індивідуальні особливості учня, змістовні еталони і стандарти виступають лише як кінцеві орієнтири навчання

Організаційно - технологічний

      Характер

пізнавальної

діяльності

Переважає репродуктивна діяльність, дії за зразком, вправи за заданими способами вирішення

Творча і продуктивна діяльність, яка визначає вибір репродуктивних завдань

 

Форми

організації

роботи

Фронтальна робота, що ґрунтується на тезі: «Добре викладений вчителем матеріал — основа засвоєння його учнем»

Групова та індивідуальна робота, фронтальна - переважно у вигляді лекцій. Основна теза: «Довіра до дитини, опора на її здатність відповідати за себе»

 

Результативність

Постійне порівнювання учнів одного з одним за успішністю відповідей згідно з еталоном

Кожний учень порівнюється лише сам із собою (поступ) за багатьма особистісними показниками

 

Контроль і оцінювання

Тестування — загальний показник успішності учнів, засіб його оцінки;

контроль переважно зовнішній і поопераційний

Тестування — допомога вчителю, батькам та учням у виявленні здібностей останніх; взаємо- та самоконтроль

 

 

додаток № 2

Схема 1 ( пасивна модель)

 

 

 

 

 

 

 

 

Схема 2 (активна модель)

 

 

 

 

 

Схема 3 (інтерактивна  модель)

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

                                                                                                                    додаток №3

Порівняльна характеристика традиційного та інтегрованого уроків

Основні

характеристики

Традиційний урок

Інтегрований урок

 

 

     Мета

Опанування учнями знань із конкретних навчальних предметів і формування стандартного набору вмінь та навичок гармонійно розвинутої, суспільно активної особистості, яка поєднує в собі духовне багатство , моральну чистоту і фізичну досконалість.

Формування у дітей цілісного світогляду на основі

внутрішньопредметної, міжпредметної та міжсистемної інтеграції.

Освітні пріоритети

Навчання, цілеспрямоване виховання, упередження та коригування.

Розвиток, саморозвиток, виховання.

 

Програми

та методики освітньої роботи

 

Однакова для всіх.

Різні, передбачають вибір та варіативність із боку педагога; орієнтовані щодо позитивного зростання особистості, щодо зон найближчого фізичного та психологічного розвитку.

 

 

 

 

Центральні фігури

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Учитель хвилюється за те, що не встигне викласти матеріал, і, як наслідок, знання не будуть сприйняті учнями. Томі він обирає тактику — не зацікавлювати учнів, а подати складне якомога простіше та побудувати навчання на фактах, а не на узагальненнях. Учень - пасивний виконавець волі вчителя; індивідуальні особливості школярів офіційно визначаються, але на практиці відбувається «підгонка» учнів під задані змістовні еталони і стандарти. Дітям надаються готові, вироблені дорослими знання.

Учитель заохочує виявлення особистісного ставлення учня до виконуваної роботи різними питаннями, впливає на дітей, зважаючи на позитивне в їх поведінці, і в будь-яких ситуаціях поважає особисту гідність учнів. Учень активний, творчо мислить, із гнучким розумом, розвиненими потребами до подальшого пізнання та самостійних дій, із певними навичками та творчими здібностями. Дитина набуває здатності до саморегуляції, самовизначення. У неї формується особистісний підхід до явищ, середовища, вчинків, а знання стають практично спрямованими.

Функції вчителя

 

 

 

Центральна, провідна фігура, інформатор, режисер, постачальник знань, проголошувач істин, контролер, експерт. Позиція - над дітьми, але не з дітьми: «Роби, як я!», «Дій за зразком».

Психолог, партнер, помічник, співробітник, носій інформації,

авторитетна, довірена особа, «психотерапевт». Позиція - поміж дітей, поряд з ними.

Провідні методи навчання та виховання.

 

 

 

Наказ, покарання, моралізування, роз’яснення, що дібрані за принципом активного впливу на дитину.

Самостійна практична діяльність учнів (у співпраці з дорослими), відверті та щирі бесіди-діалоги, спостереження, дослідно- пошукова діяльність, що побудована на основі принципу свободи вибору, підбадьорення, схвалення, впевненості в успіху.

Організація

навчання

Спостерігається домінування переважно комбінованого уроку, фронтальної роботи, словесних методів та репродуктивної діяльності.

Створюються комфортні умови для творчого розвитку дітей.

Використання

навчального

матеріалу

Демонстративний матеріал для всіх дітей класу, як правило, великогабаритний, безальтернативний, домінує над індивідуальним.

Демонстративний матеріал використовується адекватно до завдань позитивного зростання можливостей особистості дитини.

Спрямованість учителя щодо розвитку особистісних рис школярів

Дисциплінованість, слухняність, пасивність, несамостійність, невпевненість у собі, тривожність тощо.

Активність, самостійність, допитливість, упевненість, відповідальність, почуття власної гідності.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Середня оцінка розробки
Структурованість
5.0
Оригінальність викладу
4.8
Відповідність темі
5.0
Загальна:
4.9
Всього відгуків: 4
Оцінки та відгуки
  1. Бабенко Наталія
    Мені було цікаво переглянути дану статтю.Я теж працюю над цими питаннями. Приємно було довідатись, що колега гарно розкрила тему .А окремі моменти я спробую використати на своїх уроках. Дякую!
    Загальна:
    5.0
    Структурованість
    5.0
    Оригінальність викладу
    5.0
    Відповідність темі
    5.0
  2. Довыденко Алина
    Дякую! Сподіваюсь, що ваша інформація стане мені в нагоді при написанні курсової роботи на подібну тему!
    Загальна:
    5.0
    Структурованість
    5.0
    Оригінальність викладу
    5.0
    Відповідність темі
    5.0
  3. Людмила Людмила
    грамотно викладено
    Загальна:
    4.7
    Структурованість
    5.0
    Оригінальність викладу
    4.0
    Відповідність темі
    5.0
  4. Матвійчук Сергій Анатолійович
    Загальна:
    5.0
    Структурованість
    5.0
    Оригінальність викладу
    5.0
    Відповідність темі
    5.0
Показати ще 1 відгук
doc
Додано
9 квітня 2018
Переглядів
7440
Оцінка розробки
4.9 (4 відгука)
Безкоштовний сертифікат
про публікацію авторської розробки
Щоб отримати, додайте розробку

Додати розробку