Використання наочних посібників на уроках літературного читання в початкових класах

Використання наочних посібників на уроках літературного читання в початкових класах

У статті визначено основні компоненти, умови використання наочних посібників на уроках літературного читання в початкових класах; акцентовано увагу на суттєвих моментах вибору наочності для досягнення дидактичної мети уроку.

Наочність у педагогіці завжди була і є одним з найважливіших принципів навчання, фундаментом для здійснення всебічного розвитку особистості. На сьогодні наочні посібники мають важливу роль при навчанні дітей нового покоління. Також важливим є визначити чи актуальні наочні посібники в школах та використання їх на практиці.

Наочність – важливий принцип навчання в початкових класах, який давно одержав визнання в педагогічній теорії і практиці. Це пояснюється особливостями психології дітей молодшого шкільного віку, усім комплексом навчально-виховних завдань уроку літературного читання [5,с.175 ].

Використання наочних посібників раціоналізує роботу вчителя, пожвавлює процес викладання, економить час, допомагає зосередити увагу учнів на найважливішому, найсуттєвішому, підносить інтерес до виучуваного матеріалу, активізує процес навчання, полегшує засвоєння учнями навчального матеріалу. Можемо сказати що наочність має дуже велике значення при навчанні дітей на різних уроках. Наочні посібники допомагають застосовувати під час навчання зіставлення, порівняння, аналіз і синтез, аналогію й інше, полегшує узагальнення, повторення і закріплення вивченого.

Ефективне застосування наочності забезпечується активізацією різних органів чуття. Отже, різною за характером має бути і наочність.

Мета нашої розвідки полягає в описі основних методичних компонентів використання наочних посібників на уроках літературного читання в початкових класах.

Про наочні посібники говорили і будуть говорити не одне покоління. Уперше теоретичне обґрунтування принципу наочності навчання ввів чеський педагог Ян Амос Коменський (XVІІ ст.). На його думку, саме принцип наочності, є «золотим правилом дидактики», яке вимагає сполучення наочності та уявних дій, наочності та слова. Видатний педагог вказував, що навчання варто починати «не зі словесного тлумачення про речі, а з реального спостереження за ними» [5,С. 176].

До аналогічних висновків та практичних рекомендацій прийшов і Жан Жак Руссо, які виклав у роботі «Еміль або Про виховання». Він підкреслював, що першими вчителями людини є її ноги, руки, очі. Тільки через органи чуття знання проникають у розум, тому «не потрібно іншої книги, крім Всесвіту, не треба інших уроків, крім фактів» [5, С.185].

К. Ушинський дав глибоке психологічне обґрунтування наочності навчання. Він наголошував, що наочні приладдя є засобом для активізації розумової діяльності учнів та формування чуттєвого образу. Саме чуттєвий образ, сформований на основі наочного приладдя (а не саме наочне приладдя) [4.С.64]. Учений вважав це головним у навчанні.

Отже, визначимо що таке “наочні посібники”. Для визначення цього терміну необхідно виходити із цілей і засобів навчання, а також з характеру відображення учнем оточуючої дійсності. Оточуючий нас матеріальний світ не засіб, а мета людського пізнання. Об'єктивно існуюча реальність не наочні посібники і не наочність. Нескінчений Всесвіт з великою кількістю предметів і явищ існує об'єктивно, незалежно від людського пізнання, і не може бути для учня ні наочністю, ні наочним посібником. Тому із поняття “наочні посібники” слід виключити реальні предмети, явища в природних умовах свого існування і розвитку.

Поняття “наочні посібники” має такі істотні ознаки. Перша – будь-який наочний посібник є моделлю реальних процесів, або видозмінений предмет, або видозмінену умову його буття, або і те й інше. Друга – будь-яка матеріальна чи знакова модель може бути наочним посібником, однак стає ним лише тоді, коли використовується для розв'язання навчальних завдань. Наочні посібники – це навчальна модель. Третя – наочний посібник завжди є засобом пізнання, а не його метою. Наочні посібники наближують процес пізнання до уявлення реальних предметів в природних чи суспільних умовах їхнього буття. Четверта – наочні посібники на основі відчуттів і сприймань формують чуттєві образи, які допомагають робити висновки. Не сам наочний посібник, а той чуттєвий образ, що виникає у школярів в результаті його використання, є головним у структурі пізнання [2,С.418].

Отже, наочний посібник моделює певні сторони досліджуваного об'єкта і дає можливість через цю модель представити оригінал.

У початкових класах застосування наочності має на меті: а) збагачення і розширення безпосереднього чуттєвого досвіду учнів; б) розвиток спостережливості; в) пізнання конкретних властивостей предметів під час практичної діяльності; г) створення умов для переходу до абстрактного мислення; г) опори для самостійного навчання; д) систематизації навчального матеріалу.[1,С.432 ]

Виходячи із визначення, акцентуємо увагу, що потрібно враховувати при виборі наочних посібників, які найбільш успішно вирішують дидактичні завдання. Виділимо основні:

• сприяють розвитку в учнів наочно-образного мислення;
• виступають в ролі засобу активізації уваги при засвоєні будь-якого навчального матеріалу;
• сприяють активізації навчально-пізнавальної діяльності школярів;
• дозволяють конкретизувати теоретичні питання, які розглядаються;
• розширюють сферу практичних застосувань розглядуваних об'єктів, які безпосередньо не можуть бути використані для спостереження на уроці;
• створюють можливості для моделювання явищ, що безпосередньо не спостерігаються;
• наочно систематизують і класифікують досліджувані явища на схемах, таблицях і т.п.;
• виступають у ролі методів стимулювання інтересу до учіння, створення установки на ефективне учіння;
• дозволяють в конкретизованій формі одержати інформацію про ступінь навчального матеріалу.

Для того щоб посібники відповідали доцільності, є обґрунтування педагогічних вимог до використання наочності.

1. Відповідність наочності змісту навчального матеріалу.
2. Виділення найважливіших ознак предмета.
3. Естетичне оформлення наочності.
4. Вчасне використання наочності на уроці.
5. Помірність у використанні наочності.
6. Відповідність наочності віковим та психологічним закономірностям сприймання учнів.
7. Відповідність наочності рівню розвитку спостережливості учнів.
8. Інтерес учнів до розглядуваних наочних об'єктів.
9. Зв'язок змісту наочного посібника з досвідом учнів.

Таким чином, наочність навчання випливає з того, що вона виступає для учнів як засіб пізнання навколишнього світу, і тому процес цей відбувається більш успішно, якщо заснований на безпосередньому спостереженні і вивченні предметів, явищ або подій. Пізнавальний процес вимагає включення в оволодіння знаннями різних органів сприйняття. К. Ушинський писав, що знання будуть тим міцніше і повніше, ніж великою кількістю різних органів чуття вони сприймаються [4,С.251]. Наочність навчання заснована на особливостях мислення дітей, яке розвивається від конкретного до абстрактного. На ранніх етапах дитина мислить більше образами, ніж поняттями. Наочність підвищує інтерес учнів до знань і робить процес навчання більш легким.

«Вчіть дитину яким-небудь п'яти невідомим словами, і він буде довго і марно мучитися над ними; але зв'яжіть з картинками двадцять таких слів – і дитина засвоїть їх на льоту », – вчить К. Ушинський[4, С.267.].

Література

1. Зимова І.А. Педагогічна психологія. - М.: Республіка, 1994. - 230. 2.  Кузьмінський А.І., Омельяненко В.Л. Педагогіка: Підручник. – К.: Знання-Прес, 2003. – 418 с.

3.  Програми для середньої загальноосвітньої школи. 1-4 класи. – К.: Початкова школа, 2016. – 432 с.4. Ушинський К.Д. Зібрання творів. Т.6 - М.-Л.: АПН, 1950.- с.420.

5. Харламов І.Ф. Педагогіка. - М.: Градарікі, 2005. - 424 с.