Екологічна компетентність дітей старшого дошкільного віку

   Актуальність.  Життя людини тісно пов’язане з природою, яка завжди була для неї джерелом матеріальних і духовних сил. Але сьогодні людство зіткнулося з безліччю проблем, викликаних споживацьким ставленням людини до природи і пов’язаних з низьким освітнім рівнем населення. Наукові оцінки глобальної сучасної екологічної ситуації не оптимістичні. Вони змушують замислюватися кожну розумну людину, яка вболіває за майбутнє своїх дітей, онуків, всієї планети. Саме тому так важливо здійснювати формування основ екологічної компетентності у дітей дошкільного віку, формувати особистість, яка вміє жити в гармонії з природою, відчувати себе її часткою, для якої нормою життя є дбайливе ставлення до неї, починаючи з раннього дитинства. Виходячи з актуальності означеної проблеми, зі всією гостротою постає питання про поліпшення екологічного виховання підростаючого покоління.

Завдання дбайливого ставлення до природи означені в Конституції України: “кожен зобов’язаний не заподіювати шкоду природі”.[6;ст.66] У Державній національній програмі “Освіта. Україна ХХІ століття” йдеться про те, що необхідно ”формувати екологічну культуру людини в гармонії її відносин з природою”.[4] В Законі України “Про дошкільну освіту” визначені головні завдання дошкільної освіти, одне з них – це свідоме ставлення до себе, оточення та довкілля.[5] “Базовий компонент дошкільної освіти в Україні” визначає державні вимоги до рівня освіченості, розвиненості та вихованості дитини в усіх освітніх лініях. Зокрема зміст освітньої лінії «Дитина у природному довкіллі» містить доступні дитині дошкільного віку уявлення про природу планети Земля та Всесвіт, розвиток емоційно-ціннісного та відповідального екологічного ставлення до природного довкілля.[1;4]

   Мета:

- розкрити механізм формування екологічної компетентності у дітей старшого дошкільного віку.

- описати екологічну стежину, як засіб ознайомлення дітей зі світом природи.

   Викладення основного матеріалу. Вивченням проблем екологічного виховання займалися видатні педагоги минулого: О.Духнович, К.Ушинський, В.Сухомлинський, С.Русова. І в наш час багато науковців та педагогів-практиків присвятили свої дослідження даній проблемі, серед них: Н.Лисенко, Н.Яришева, Н.Глухова, В.Скребець, В.Фокіна, С.Ніколаєва, З.Плохій, Н.Кондратьєва, В.Сухар тощо.

   Свого часу видатний педагог-мислитель Я. А. Коменський (1592-1670) підкреслював, що людина - це частина природи, і вона повинна розвиватися за її законами, довів, що людина як частина природи підкоряється її найголовнішим законам, які діють як у світі рослин, тварин, так і відносно людини, що «...чіткий порядок школи треба запозичити у природи і специфічним принципом відбору знань про природу для дітей дошкільного віку є принцип енциклопедичності». [9;124]

   Пізніше його не менш видатний колега Костянтин Ушинський (1824-1870) писав, що в дошкільників необхідно формувати широке коло знань про неживу природу, рослинний світ, тваринний світ, працю людей у природі. Він закликав розширити спілкування дитини із природою й дивувався тому, що «... виховний вплив природи... так мало оцінений у педагогіці». [11;18] На думку В.Сухомлинського, природа лежить в основі дитячого мислення, почуттів та творчості. Він вважав, що формувати в дитини дошкільного віку ставлення до рідного краю як частки природи слід починати з раннього віку. [7;16].

   Проблемі формування екологічної компетентності в науково-педагогічній літературі приділяли багато уваги відомі вчені Г.Бєлєнька, С.Бондар, О.Кононенко, Л.Лєпіхова, Л.Хоружа, С.Шмалей. У своїх дослідженнях вони здійснювали спроби дати визначення узагальненому поняттю та конкретизувати його. Найбільш послідовно це поняття розкрито в дослідженнях С.Шмалей: екологічна компетентність визначається як «головна мета і результат екологічної освіти дітей, здатність оцінювати екологічні проблеми». [10;4-5]

   Обов’язковий компонент процесу формування екологічної компетентності – знання. Якщо людина нічого не знає про об’єкт, вона буде ставитися до нього байдуже. Екологічні знання сприяють формуванню свідомого ставлення до навколишнього світу, природи та закладають основи екологічної свідомості. [3;4]

   Екологічне виховання має на меті не лише озброєння дітей новими екологічними знаннями, а й формування екологічно-компетентної особистості, тобто такої, яка здатна, керуючись здобутими знаннями, сформованими цінностями й досвідом, приймати виважені екологічно- доцільні рішення в життєвих ситуаціях – як у побутових, так і у природному оточенні. Саме ця особистісна характеристика зорієнтовує виховний процесі виступає показником якості сучасної екологічної освіти. Важливо сьогодні, щоб усі дорослі та діти стали на шлях співпраці із природою. Зміст ознайомлення дошкільників із природою містить широке коло знань, зокрема про природні матеріали, сезонні зміни у природі, різноманітність рослин і тварин. Такий підхід до формування змісту знань про природу, які мають засвоїти діти, необхідний для формування в них системи наукових знань про природу та відповідного ціннісного ставлення до довкілля. Вивчення природи має починатися з того, що безпосередньо оточує дитину, тобто з тих об’єктів і явищ природи, які дитина може спостерігати щодня. [3;6-7]

   На території дошкільного навчального закладу можуть бути створені клумби, газони, невеликі штучні водойми, альпійські гірки, екологічні стежинки. Дуже важливо якомога повніше використати можливості дошкільного закладу для екологічного виховання дітей. Отож одним із провідних завдань дошкільного навчального закладу (ДНЗ) є формування екологічної компетентності підростаючого покоління. Екологічне виховання здійснюється на всіх етапах життєдіяльності дитини, на кожному етапі ставиться певна мета, завдання, добирається відповідна методика з огляду на вікові особливості.

   З.П.Плохій визначає чинники, від яких на її думку залежить формування екологічної компетентності, окреслимо деякі з них:

Формування в дітей дошкільного віку знань про природу слід здійснювати у всіх видах діяльності. На організовані заняття з природи слід виносити узагальнювальні теми після того, як діти набудуть досвіду безпосередньої взаємодії з об’єктами і явищами природи.

Провідними методами екологічної освіти мають бути: спостереження, експериментування, моделювання, продуктивна діяльність, розв’язання проблемних ситуацій, педагогічне спілкування.

Провідними принципами організації педагогічного процесу є багатоманітність форм і методів інтеграції.

Домінувальною емоцією дитини має бути радість від процесу пізнання, взаємодії зі світом природи.

Розвивальне середовище та педагогічний процес мають відповідати особливостям розвитку та саморозвитку дитини, формуванню особистісних якостей: сприйнятливості, чутливості, спостережливості, допитливості, розсудливості, відповідальності, самостійності, креативності. [8;6-7].

   Екологічна компетентність – категорія екологічної діяльності, пов’язана з екологічною свідомістю, екологічним мисленням та екологічними цінностями. Екологічна освіченість, окрім наявності екологічних знань, умінь і навичок, включає ще сформованість цінностей, установок, особистісних сенсів, що забезпечують готовність дитини до діяльності, але ще не визначають компетентності. Екологічна компетентність має діяльнісний характер і передбачає здатність мобілізувати знання, ставлення дитини, готовність реалізувати їх у конкретній екологічній ситуації. [2;7].

   Ефективність формування екологічної компетентності дитини великою мірою залежить від середовища, у якому відбувається її життєдіяльність. Еколого-розвивальне середовище в широкому розумінні – це єдність природного, предметного, соціального та середовища внутрішнього «Я». Воно забезпечує набуття дитиною досвіду контакту із природним оточенням та спілкуванням із дорослими. Ефективність впливу довкілля на особистість дитини в дошкільному навчальному закладі залежить від здатності педагогічного колективу організувати комфортне еколого-розвивальне середовище. Щоб сформувати екологічну компетентність, дорослий має сам орієнтуватися в цих проблемах (глобальних, регіональних, місцевих), мати сформоване почуття громадянської відповідальності за стан природи, бажання та дієву готовність до її збереження. [8;9]

   Екологічна компетентність малюка формується під час його безпосереднього спіл¬кування з природою — милування, спостереження, трудової та експериментально-дослідницької діяльності впродовж усього дошкільного дитинства. Тому вкрай важливо, щоб на території дитсадка були створені необхідні для цього умови — облаштовані різноманітні ділянки, насаджені різні породи дерев та кущів, види квітів і лікарських рослин.

   На нашу думку, використання «екологічної стежини» у роботі з дітьми старшого дошкільного віку дозволить формувати у них основи екологічної компетентноств на засадах включення дитини у різні види діяльності: практичну, інтелектуальну і естетичну.

   Оскільки важливим елементом еколого-розвивального середовища є «екологічна стежина», вона відіграє особливу роль у формуванні екологічно грамотної поведінки дитини в природі, одночасно виконуючи пізнавальну, розвивальну, естетичну й оздоровчу функції.

   Виходячи з практичного досвіду «екологічну стежину» розглядаємо як сукупність природних об’єктів, що знаходяться в умовах свого існування, спеціально підібраних для комплексної реалізації завдань екологічного виховання: набуття уявлень про самоцінність та неповторність компонентів природи, розвиток емоційно-чуттєвої сфери особистості дошкільника в процесі взаємодії з об’єктами природного середовища, виховання гуманних почуттів до живих істот, відчуття краси природного довкілля, формування навичок відповідального та дієвого ставлення до навколишнього природного середовища.

   Використання «екологічної стежини» дозволить організувати систему роботи з дітьми, яка включає: змістовні спостереження в поєднанні з цікавими розповідями, дослідницько-пошукову діяльність, екоігри, різноманітні види праці, природоохоронні акції («Посадимо деревце», «Розчистимо джерело», «Захистимо пташку» тощо), що сприятиме формуванню основ елементарних наукових знань, забезпечать розвиток емоційно-чуттєвої сфери особистості дошкільника, та сформує необхідні практичні уміння та навички.[2;15]

   Формування основ екологічної культури людини – складний і довготривалий процес, який вимагає посиленої уваги до пошуку найбільш ефективних засобів, форм, методів екологічного виховання починаючи з дошкільного віку – періоду закладення основ майбутньої особистості. Використання екологічної стежини забезпечить організацію системи роботи, яка дасть можливість комплексно вирішувати завдання екологічного виховання в умовах сучасного дошкільного навчального закладу.

   Таким чином, в екологічному вихованні дошкільників необхідно відмовитися від багатьох стереотипів, які були сформовані в попередні роки. Природа не повинна розглядатися лише з утилітарної точки зору. Перш за все, необхідно показати дітям її унікальність, красу й універсальність.

Уже з дошкільного віку дітям можна і необхідно прищеплювати любов до навколишнього середовища, вміння оберігати «зелених друзів» та примножувати багатства. Екологічне виховання є складовою в системі навчально-виховної роботи з дошкільниками з метою всебічного розвитку дитини, оскільки формування особистості поза світом неможливе.

   Ознайомлення дітей з природою – один із головних засобів їх розвитку, формування екологічно компетентної особистості, здатної вільно орієнтуватися у природоохоронній ситуації.

   Висновки: Отже, проблемі формування екологічної компетентності в науково-педагогічній літературі приділяли багато уваги відомі вчені Г. Бєлєнька, С.Бондар, О.Кононенко, Л.Лєпіхова, Л.Хоружа, С.Шмалей, які у своїх дослідженнях здійснювали спроби дати визначення узагальненому поняттю та конкретизувати його. Механізм формування екологічної компетентності досить складний і тривалий процес, який передбачає комплексний підхід до навчання, виховання та розвитку дітей, і «проходить» шлях від знань, які засвоюються, через почуття та закріплюються у діяльності, що в цілому формує ставлення дітей до природи.

   На мою думку ми повинні вчити дітей охороняти природу не лише тому, що вона нам щось дає, а й тому, що вона самоцінна. Тобто девізом у роботі з дітьми повинно стати: «Не зламай – якщо можна, не рубай – якщо можна, пожалій – ти це можеш».

ЛІТЕРАТУРА

Базовий компонент дошкільної освіти в Україні (нова редакція) / Науковий керівник: А. М. Богуш. ― К.: Видавництво, 2012. – 26 с.

Бєлєнька Г., Науменко Т., Половіна О. Дошкільнятам про світ природи: старший дошкільний вік: навч.-метод. Посібник. – К.: Генеза, 2013. – 112с

Глухова Н. Емоційне спілкування дитини з природою як умова творчого осягнення світу // Дошкільне виховання. – 2001. – №10. – С. 8-10.

Державна національна програма „Освіта” (Україна ХХІ століття) // Дошк. виховання. – 1994. – №2.

Закон України „Про дошкільну освіту”. – Київ, 2001

Конституція України. Прийнята на п’ятій сесії Верховної Ради України 28 червня 1996 р. – Київ: Преса України, 1997. – 80 с.

Плохій З. Екологічне світобачення дошкільнят // Дитячий садок. – Липень. Число – 2009. – №27(507). – С.15-18.

Плохій З. Еколого-розвивальне середовище дошкільного навчального закладу (інноваційні підходи) // Дошкільне виховання.– 2010. – №7.– С. 6-10.

Потін А.Ф., Медвідь В.Г. Екологія: основи теорії і практики: Навчальний посібник.– Львів: Новий світ – 2000 Магнолія Плюс, 2003. – 296 с.

Пустовіт Л., Скопенко О., Сюта Г., Цимбалюк Т. Словник іншомовних слів. — К. : Довіра, УНВЦ «Рідна мова». - 2002. —1017 с.

Яришева Н.Ф. Методика ознайомлення дітей з природою: Навч. Посібник. – К.:Вища школа, 1993. – 255с.