ВИКОРИСТАННЯ НЕТРАДИЦІЙНИХ ЗАСОБІВ УНАОЧНЕННЯ НА ЗАНЯТТЯХ З УКРАЇНСЬКОЇ МОВИ

Використання нетрадиційних засобів унаочнення

на заняттях з української мови

Мета: мотивувати, актуалізувати необхідність впровадження якісно нових методів навчання відповідно до сучасних умов і пріоритетних напрямків розвитку освіти в Україні.

Завдання: розкрити доцільність використання різноманітних технічних і навчально-методичних засобів при викладанні української мови.

Новизна: пропонується ґрунтовний аналіз і систематизований підхід до використання наочних засобів на заняттях з української мови з урахуванням психолого-вікових особливостей учнів.

Актуальність: досліджуються шляхи реалізації і поступового приведення рівня викладання української мови до нагальних потреб сучасного українського суспільства як основного принципу Національної доктрини розвитку освіти в Україні.

Стрімкий розвиток інформаційно-комунікативної і науково-технічної галузей суспільного життя вже висунув свої вимоги до сучасних методичних прийомів і засобів викладання української мови як в школі, так і у ВНЗ. Традиційне пропорційне співвідношення лекція-практичне заняття поступово втрачає свою безумовну і безвідносну навчальну функцію. Змінюється і сам підхід до освітньо-виховних проблем.

На сучасному етапі Національна доктрина розвитку освіти пріоритетним напрямком вважає впровадження сучасних інформаційно-комунікаційних технологій, що забезпечують дальше вдосконалення навчально-виховного процесу, доступність та ефективність освіти, підготовку молодого покоління до життєдіяльності в інформаційному суспільстві [4, с.39]. За таких умов авторитарний тип навчання, метою якого є оволодіння знаннями, уміннями, навичками, не здатний повністю розкрити індивідуальні ознаки і нахили кожного учня. Тому все більше науковців схиляються до особистісно-зорієнтованої освіти, метою якої є «вільний розвиток особистості, яка в процесі навчання зберігає свою індивідуальну неповторність, самобутність» [2, с.2].

Питання необхідності зміни стандартного підходу до викладання мови постало у спеціальній літературі ще з 80-х рр. ХХ ст. Нові технології навчання з урахуванням індивідуальних особливостей учнів починають переважати звичайні методи і прийоми за схемою «учитель розказав – учень записав». Викладання мови у середній школі, зазначають науковці, повинне стимулювати розумову діяльність дитини, і важливо враховувати, що для школярів кінцева мета – оволодіти знаннями – не є визначальною, у той час як випускники навчальних закладів, розраховуючи на подальший вступ до ВНЗ, усвідомлюють необхідність сприймання і опанування великих обсягів нового матеріалу.

Щороку друкуються нові розробки і рекомендації, як урізноманітнювати викладання мови. Вибірково опрацювавши матеріали початкового етапу впровадження новітніх технологій у 1981 р., коли не всі школи мали телевізори, не кажучи вже про комп’ютери, і сучасних інформаційно-комунікаційних систем у спеціальних журналах, можна підвести такі підсумки.

Л. Варзацька і Л. Кратасюк у статті «Інтерактивні технології в системі особистісно-зорієнтованої освіти» [2] своїм завданням висувають з’ясування засобів досягнення оптимального співвідношення видів діяльності. Автори цієї ґрунтовної розробки не просто перерахували, а й подали численні зразки готових способів викладу певних мовних тем, у яких головна увага приділяється саме емоційно-естетичному і пізнавальному аспекту навчання, висуваючи на перший план суб’єктивне індивідуальне бачення теми кожною дитиною. Серед запропонованих нових методичних прийомів варто відзначити такі, як наукова рада, хвилинка ерудита, журналістське інтерв’ю, пошукові задачі, фантазерство, аукціон, усний журнал, засідання клубу допитливих, драматизація текстів тощо. Уведення до навчального процесу системи комплексних вправ за засобами інтеграції видів емоційно-образної діяльності, за словами педагогів, «забезпечує постійну взаємодію слова і унаочнення, слова та дії, завдяки чому активізується уява, процес абстрагування, дає можливість педагогові глибше індивідуалізувати навчання, спираючись на природні здібності, нахили дітей, особливості сприймання, уяви, пам’яті» [2, с.11].

Також нетрадиційний погляд на систему взаємовідносин «учень-учитель» оголошується пріоритетним у статті «Кожен учень – творча особистість (Нетрадиційні уроки рідної мови)» Л.Скрипник [1], котрий органічно поєднує нав-чальні виконавчі завдання і розвиток комунікативних здібностей учнів. Інноваційними прийомами активізації здібностей дітей Л.Скрипник називає блок-опори, ігри «Лови помилку», «Естафета», «Словограй», «Чарівна скринька», «Я тобі, ти мені», «Ти – оратор», «Коректор», «П’ятий зайвий», «Алгоритм», «Аукціон», зустрічі, мандрівки, рольові ігри [1, с.28]. В цілому пропонується повністю переобладнати і переналаштувати педагогічну майстерність вчителя, спрямувавши її до нестандартних уроків як не самоцілі, а органічного стилю навчання.

Вищезгадані науковці зупинились на конкретизації різних видів мовленнєвих завдань як зорово-чуттєвої сторони мовних тем. Чимало уваги приділяється також новітнім досягненням сучасних інформаційних технологій, зокрема електронному підручнику [3], електронним записам, фільмам і репродукціям картин [5, 9], телепередачам [6]. М.Смоленчук у своїй статті [5] ділиться з читачами своїм досвідом проведення екскурсій перед уроками мови. Завдяки роботі з електронним підручником, як зазначає Н.Семенів, досягається полісенсорне сприйняття матеріалу – зорове, слухове і чуттєве, що сприяє мобілізації мисленнєвої активності учнів [3, с.10].

Окремо слід виділити відеозаписи і телебачення як найпродуктивніші засоби унаочнення на уроках мови [4, 6]. Цій темі присвячена стаття Л. Кулінської «Телебачення на уроках мови» [6], у якій детально проаналізовано функції телебачення, подано рекомендації щодо організації і проведення уроків із застосуванням телебачення, а також подальшого усного і письмового опрацювання побаченого. Цікавою є пропозиція поєднати динамічну наочність із статичною (телевізор і плакат або таблиця). Саме характер комунікації на уроці з використанням телебачення (єдність розповіді і показу, односпрямованість потоку інформації, аудіовізуалізація мовлення, підвищена інформативність) суттєво позначається на якості сприймання і засвоєння нової теми. Після переглянутого відеофрагменту науковці радять написати твір-роздум, замітку до стінгазети, виступ, застосувати діалог, дискусії, скласти план, тези, провести переказ, аудіювання [4, с.40], заповнити анкети, підготувати реферати [6, с.54].

З огляду на впровадження системи тестового контролю знань та умінь учнів у школі цікавою є передісторія опрацювання певних блоків і розділів у вигляді запитань і варіантів відповідей. Так, вже у 1981 році вчитель В.Горяний [7] запропонував систему програмованих вправ і завдань, які ми зараз знаємо під назвою «тести». Групуючи завдання на виявлення уміння виділяти в тексті ту чи іншу мовну одиницю чи форму, відмежовувати певну одиницю, з’ясовувати написання слів чи вживання розділових знаків, автор розробив блоки карток-тестів індивідуально для кожного учня. Актуальність цієї новації і після багатьох років практичного застосування не зменшилась.

Використання допоміжних технічних наочних засобів на заняттях з мови забезпечує високу ефективність уроку, полегшує запам’ятовування навчального матеріалу, збагачує учнів необхідними уявленнями і нарешті – значно скорочує час на підготовку до заняття. Ефективність використання засобів унаочнення залежить від того, наскільки органічно вплітаються вони в канву уроку. Раціональне їх застосування спонукає учнів глибше замислитися над проблемою, сприяє вихованню молоді, додає нових знань, прищеплює високі художні смаки.

Проаналізувавши численні рекомендації досвідчених методистів у фаховій літературі, можна виділити такі основні засоби унаочнення виучуваного матеріалу:

Найголовніше для вчителя мови – пробудити інтерес до навчання, знайти спільний матеріал для переживань, захопити учнів темою заняття, підтримувати творчу діяльність та переосмислення почутого. Адже для учнів, які вивчають українську мову, застосування інноваційного підходу забезпечує позитивну мотивацію поглиблення (а подекуди і здобуття) знань, активне функціонування інтелектуального мислення, дає відчуття потреби у самоосвіті, формує стійкий інтерес до рідної мови як навчальної дисципліни, сприяє розвиткові творчої особистості.

Важливим компонентом урізноманітнення навчального процесу і полегшення засвоєння нової теми є постійна інтеграція знань з різних предметів, комбінування взаємопов’язаних дисциплін. Знання з історії України, українознавства, правознавства, математики, фізики, діловодства, економіки, культурології, іноземної мови, художньої творчості дають невичерпне поле прикладів до певної мовної теми.

Враховуючи складність, а також різновартість окремих мовних тем, слід підбирати саме той засіб унаочнення, який дав би змогу не відволікати учня, а сконцентрувати його увагу на поставленій проблемі за допомогою конкретних образів, спрямувати осмислення теми уроку у потрібному напрямку. Наприклад, розглядаючи тему «Алфавіт», можна використати елементи «Цікавої азбуки» і запропонувати учням самостійно скласти подібний зв’язний текст на певну літеру алфавіту: «Абориген акомпанував акулі. Акула активно ахкала, але акцентувала алогізми, а абориген аналізував аномальне акторство акули, ангажував актрисі…». При ознайомленні з іншомовними словами можна роздати кожному учню екземпляр певного прозованого або віршованого тексту іноземною мовою, краще спорідненою або слов’янською – білоруською, польською, щоб за допомогою зіставлення і виявлення схожих мовних одиниць ілюструвати шляхи розвитку європейських мов, виокремити характерні риси запозичень у мові-джерелі. Практичне застосування даного прийому показує, що більшість учнів розпізнає значення слів незнайомої для них польської мови за рахунок фонетичного співставлення їх з відповідними українськими лексемами: Pan kotek byl chory i lezal w lozeczku. I przyszedl pan doktor: «Jak się masz, koteczku?» – Пан котик був хворий, лежав у ліжку, і до нього прийшов пан лікар: «Як почуваєшся, котику?».

Узагальнюючи знання учнів з розділу «Лексикологія» або теми «Іменник», за допомогою набору фотокарток або малюнків із зображенням великої кількості різноманітних явних і захованих предметів, які учні повинні перерахувати як лексичні одиниці або схарактеризувати їх мовні ознаки як частини мови, одночасно виявляються рівень необхідних знань і особливості мислення, здатності концентруватися на невеликому об’єкті і сприймати декілька об’єктів водночас.

Корисним буде використання малюнків, ілюстрацій або картин із зображенням пір року при проведенні поточної практичної роботи з теми «Прикметник», завданням до яких може бути «описати зображену на малюнку пору року за допомогою лише прикметників» або «за визначений відрізок часу назвіть (запишіть) якомога більше прикметників».

Результативним стане практикум узагальнення знань учнів з теми «Числівник», якщо вчитель підготує комплект індивідуальних карток із різноманітною числовою інформацією. Найпростішим буде використання реальної обліково-фінансової документації (заповнених бухгалтерських бланків, кошторисів, рахунків, податкових декларацій та ін.). Отримавши свою картку, учні мають змогу практично опрацювати вживані у тексті числівники: прочитати вголос, написати словами цифрові позначення, вказати граматичні ознаки окремих числівників, скласти речення з ними, і нарешті, додатково ознайомитися з особливостями ведення офіційних ділових паперів, що безумовно корисно для подальшого навчання і професійної діяльності.

Проводячи заняття з пунктуації у складному реченні, учням можна роздати картки з уривком певного літературного твору, особливістю якого були б дуже довгі речення-абзаци, в яких пропущені всі розділові знаки і великі літери на межі речень. Завдання – розставити відповідні паузи і відмежувати окремі речення, спираючись лише на зміст тексту. Додатково можна запитати і авторство літературного твору згідно шкільної програми з української літератури.

Проілюструвати тему «Значення фразеологізмів» можна за рахунок дитячих малюнків до певних образних висловів, які учні повинні вгадати. Або навпаки, підібрати фразеологізм відповідно до прямого значення слова (наприклад, малюнок людини, яка намагається вхопити ґаву за хвоста – фразеологізм «ґав ловити»).

Таким чином, використовуючи нетрадиційні наочні засоби для підкріплення матеріалу, вчитель мови за умови сумлінного ставлення до професійної діяльності не просто підготує учнів до вступу до вищого навчального закладу, а й забезпечить виховання всесторонньо розвинутої, творчої особистості, яка вміє систематизувати і переосмислювати нову і вже наявну інформацію.

ЛІТЕРАТУРА:

1. Скрипник Л. Кожен учень – творча особистість (Нестандартні уроки рідної мови)//Українська мова й література в середніх школах, гімназіях, ліцеях та колегіумах. – 2006. - № 3. – С. 26-47.

2. Варзацька Л., Кратасюк Л. Інтерактивні технології в системі особистісно-зорієнтованої освіти. Форми і методи інтерактивного навчання//Бібліотечка «Дивослова». – 2006. - № 4. – С. 21-63.

3. Семенів Н. Формування самостійної навчально-пізнавальної діяльності школярів при вивченні української (рідної) мови за електронним підручником//Українська мова і література в школі. – 2006. - № 4. – С. 9-13.

4. Почтар К. Використання відеозаписів на уроках української мови і літератури//Українська мова і література в школі. – 2006. - № 3. – С. 39-42.

5. Смоленчук М. Комплексне використання наочності//Українська мова і література в школі. – 1981. - № 9. – С. 48-51.

6. Кулінська Л. Телебачення на уроках мови//Українська мова і література в школі. – 1981. - № 4. – С. 48-54.

7. Горяний В. Програмовані вправи і завдання//Українська мова і література в школі. – 1981. - № 6. – С. 50-53.

8. Волошина Н. Робота за картинами пейзажного жанру в ІV класі//Українська мова і література в школі. – 1981. - № 10. – С. 39-45.

9. Назаренко Т. Використання ТЗН під час вивчення деяких тем з мови//Українська мова і література в школі. – 1981. - № 10. – С. 64-70.