Використання творчих проектів для учнів у формуванні ключових компетентностей через уроки трудового навчання

                                Відділ освіти , молоді та спорту

ЛЮБЕШІВСЬКОЇ  РАЙДЕРЖАДМІНІСТРАЦІЇ

РАЙОННИЙ МЕТОДИЧНИЙ КАБІНЕТ

ЗАЛІЗНИЦЬКА ЗАГАЛЬНООСВІТНЯ ШКОЛА І-ІІІ ступенів

 ІМЕНІ ІВАНА ПАСЕВИЧА

 

 

 

 

 

 

Використання творчих проектів для учнів у формуванні ключових  компетентностей

через  уроки  трудового навчання

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

                                                                        2018

 

 

    Розробки проектів з трудового навчання складені відповідно до вимог оновленої програми.

    У роботі проаналізовано основні напрями реалізації компетентнісного підходу на уроках трудового навчання,   розглянуто  дидактичні  можливості  використання  проектних  технологій.   Наводяться  приклади  застосування проектної діяльності учнів під час виконання практичних робіт, що сприяє  формуванню ключових  і предметних компетентностей учнів.

        Робота складається з трьох частин, які органічно поєднуються і розкривають систему та результати  діяльності  вчителя: вступ, основна аналітична частина, висновок. Автор досвіду підкріплює свої роботи практичними напрацюваннями та дидактичним матеріалом.

    Даний матеріал має теоретичне й практичне значення та заслуговує на поширення серед педагогів 5-11 класів для використання в роботі.

 

 

 

   Автор-упорядник:  Турик Людмила Іванівна, учитель трудового навчання Залізницької загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів імені Івана Пасевича

 

   Рецензенти: Блеянюк В.Т., методист   РМК відділу освіти, молоді та спорту Любешівської райдержадміністрації.

   Ковалик С.В., учитель трудового навчання Залізницької загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів імені Івана Пасевича , керівник районного методичного об’єднання вчителів трудового навчання

 

 

 

 

 

 

  Схвалено та затверджено методичною  радою  районного методичного кабінету відділу освіти, молоді та спорту ( протокол №3 від 28.02.2018 р.)

 

 

Зміст

1      Актуальність досвіду. Науково-теоретична база………..…….…………….4

2. Основна частина………...……………………………………….……………....5

2.1. Суть компетентностей…………………………………………………………6

2.2. Формування  ключових компетентностей учнів через                                уроки трудового навчання……………………………………………………….…6

2.3. Метод проектів як інструмент формування життєвих                              компетентностей…………………………………………………....……………….7

2.4. Творчі індивідуальні проекти…………………………..………………….…..8

2.5. Творчі групові  проекти…………………………………………………….…..9

2.6. Захист та презентація проектів…………………………….….………………..9

3. Висновок ……………………………………………………......................….…10

 Додатки………………………………………………………………………….… 10

Додаток 1   ……………………………………………………………………….…11

Додаток  2  ..……………………………………………………..………………….12

Додаток  3……………………………………………………………………….…..13

Додаток  4…………………………………………………………………………...15

Додаток  5……………………………………………………………………….…..16

Література…………………………………………………………………………   28

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

1.Актуальність досвіду

У Національній доктрині розвитку освіти метою державної політики визнано створення умов розвитку і творчої самореалізації кожного громадянина України, підкреслено, що освіта має гуманістичний характер і ґрунтується на культурно-історичних цінностях українського народу, його традиціях та духовності.

 Тому особистісна орієнтація, формування національних загальнолюдських цінностей, створення умов для формування життєвих компетентностей учнів є пріоритетами сучасної   освіти. Державний стандарт ґрунтується на засадах особистісно-зорієнтованого, компетентнісного і діяльнісного підходів, що реалізовані в освітніх галузях. Метою освітньої галузі “Технології ” є формування і розвиток  проектно-технологічної та інформаційно-комунікаційної компетентностей для реалізації творчого потенціалу учнів і їх соціалізації у суспільстві.   Відповідно до Державного стандарту освітньої галузі «Технологія»  це  вирішується шляхом впровадження в практику навчання активних методів, до яких належить і метод проектів.

  Науково-теоретична база 

 Сьогодні в Україні компетентнісний підхід визнано одним із пріоритетних у  модернізації освіти. Українськими вченими він розглядається  за різними напрямами: уміння вчитись як ключова компетентність (О. Савченко); досвід закордонних країн і стратегія впровадження в українську систему освіти компетентнісного підходу (Н. Бібік, О.Сухомлинська, О.Пометун, О. Овчарук, С.Трубачева); формування життєвої компетентності старшокласників загальноосвітніх шкіл України (І.Єрмаков,   І.Ящук).

 Метод проектів був розроблений американським філософом і педагогом Джоном Дьюї та його учнем В. Кілпатріком. Історія застосування методу проектів у навчальній діяльності школярів детально проаналізована С.У.Гончаренком, О.Я.Савченко, О.О.Фунтіковою.     Цінними  з сучасних позицій поняття «проект» та розгляд ознак проекту як явища міждисциплінарного, поліфункціонального є матеріали  вчених       В. Гузєєва,     Д. Левітес, Є. Полат, Г. Селевка та українських вчених К. Баханова. 

А. Касперського, Т. Кручиніна, О. Пєхоти,  Л.М. Ващенко та ідеї В.В.Рибалки щодо видів та форм творчого проектування школярів . 

   На думку О. Коберника, саме метод проектів дає змогу учням системно оволодіти організацією практичної діяльності у всьому проектно-технологічному ланцюжку.

  Моя  система роботи будується на сучасних педагогічних технологіях, орієнтованих на самостійну діяльність школярів – індивідуальну, парну, групову, головна мета яких зробити процес навчання творчим. Використання методу проектів  дає змогу учням системно оволодіти організацією практичної діяльності у всьому проектно-технологічному ланцюжку.

Результати своєї діяльності бачу:

 - у підвищенні якості знань учнів;

- у зростанні інтересу до культурно-історичних цінностей українського народу, його традицій та духовності;

- у формуванні життєвих компетентностей учнів та створенні  умов, що стимулюють мотивацію навчання  на уроках;

- в участі вихованців у пошуково-дослідницькій діяльності;

- у творчій участі школярів у позашкільних заходах;

- у вмінні учнів вільно орієнтуватися в інформаційному середовищі та самостійно користуватися  Інтернет-ресурсами.

1.  Основна частина

Метод  проектів передбачає поєднання технології створення освітніх ситуацій, в яких учень ставить та розв’язує власні завдання, з технологією супроводу самостійної діяльності учня, забезпечує інтеграцію  їх  знань з різних навчальних предметів, диференціацію  навчання з урахуванням індивідуальних особливостей школярів, проблемність навчально-виховного процесу.

Використовуючи проектний метод навчання, учні засвоюють   усю технологію розв’язання завдань – від постановки питання до результату.

2.1 Суть компетентностей

 Для реалізації компетентнісного підходу в трудовому навчанні, способи діяльності доцільно представляти у формі компетентностей. Тлумачний словник сучасної української мови за редакцією В.Т. Бусела розглядає компетентність «як певну суму знань у особи, яка дозволяє їй судити про що-небудь, висловлювати переконливу, авторитетну думку. Компетентний – це той, хто знає, обізнаний у певній галузі;  який має право за своїми знаннями або повноваженнями робити або вирішувати що-небудь, судити про що-небудь». Компетентнісний підхід спрямований на формування ключових і предметних компетентностей. (Додаток 1)

2.2 Формування  ключових компетентностей учнів через уроки трудового навчання

      Формування компетентностей учнів зумовлене реалізацією не тільки відповідного оновленого змісту освіти, але й адекватних методів та технологій навчання.

Для формування життєвих компетентностей учнів практикую традиційні та інноваційні технології організації навчальної діяльності. (Додаток 2).  Свою діяльність спрямовую на формування технічно, технологічно освіченої особистості, підготовленої до життя і активної трудової діяльності в умовах сучасного високотехнологічного, інформаційного суспільства, формування життєво необхідних знань, умінь і навичок ведення домашнього господарства і сімейної економіки, основних компонентів інформаційної культури учнів, забезпечення умов їх професійного самовизначення, вироблення в них навичок, творчої діяльності, виховання культури праці, здійснення допрофесійної і професійної підготовки, як вчитель трудового навчання формую  компетентності учнів засобами свого предмета. (Додаток 3)

На своїх уроках  використовую інтерактивні  форми та методи навчання: самостійна й практична робота, робота в парах, робота в малих групах тощо. Участь у диспутах, дискусіях надає учням можливість вільно висловлювати власні думки, обговорювати їх з іншими учнями класу, розвиває комунікативні навички, критичне та логічне мислення, уяву, увагу, пам’ять. Інтерактивні форми організації навчально–трудового процесу («Мозковий штурм», «Мікрофон», «Перестрілка», «Навчаючи - учись», «Коло ідей», «Спіймай помилку», «Дизайн – аналіз» тощо) допомагають задіяти всіх учнів, формують навички роботи в команді, виховують толерантність, гнучкість, уміння швидко адаптуватися, впевненість у собі, надають дитині можливість презентувати свої здібності та знання. Таким чином, в учнів формується соціальна, комунікативна компетентності.

Вивчаючи культуру українського народу, особливості української кухні, українську народну вишивку, народний одяг, українські народні ремесла, в учнів розвивається полікультурна компетенція, виховується повага до національних традицій.

 

 2.3 Метод проектів як інструмент формування життєвих компетентностей

Одним з ефективних інструментів формування життєвих компетентностей

є проектна діяльність.  Я звернулась до цього методу, тому що він дає можливість в стінах школи формувати життєві компетентності, творчу особистість, пробуджує і розвиває в дитині талант, дає можливість дітям осмислено застосовувати свої знання, реалізує їх соціальні потреби, формує мотивацію до навчання.

Ознайомлювати учнів з методом проектів можна  починаючи з 5класу.  Суть проектної технології – включення учнів у процес творчої діяльності (від ідеї до її практичної реалізації), повний та органічний зв’язок навчання з життям та інтересами особистості, практична діяльність учнів. Навчаю роботі над творчими проектами учнів  поступово.  Спочатку  це короткочасні проекти, виконання яких вкладається в межі одного уроку. Поступово проекти ускладнюються, стають тривалішими. Таким чином, до 9 класу учні вже мають усі навички для самостійного створення творчих проектів. Такі проекти містять у собі проблему, яка потребує вирішення, та формулюють одне чи кілька завдань, які будуть розв’язуватися на протягом певного часу  відповідно до етапів проектування.

  2.4 Творчі індивідуальні проекти

Творчий проект  –  це навчально-трудове завдання, у результаті якого створюється продукт. Згідно з потребами соціального та науково–технічного прогресу творчі проекти щодо виготовлення виробів потребують певних знань та умінь. Це змінює не лише зміст, але й методи навчання, формуючи в учнів  компетентності, які б дали змогу адаптуватися до нових соціально-економічних умов. (Додаток 4)

Проектна діяльність залучає кожного учня до активного пізнавального процесу та дає змогу врахувати під час навчання національні, регіональні умови.  Так, під час виконання творчого проекту учні здійснюють економічний розрахунок фінансових витрат на виготовлення виробу, затрат часу, планують можливість масового підприємства, ціну реалізації тощо. Наприклад, під час вивчення варіативного модуля  «Технологія обробки текстильних матеріалів ручним способом» учням  треба дібрати модель виробу, яка відповідає вимогам сучасної людини та не потребує використання дорогих  тканин, запропонувати послідовність та можливі варіанти її виготовлення, спланувати організаційно-технічні заходи, що забезпечать високу ефективність праці, а також підвищать її продуктивність, знизять собівартість, покращать якість продукції.

Зміст програми з трудового навчання спрямований на виявлення та розвиток здібностей дитини із різних видів декоративно-ужиткового мистецтва: традиційної вишивки, роботи з папером, в’язання, виготовлення сувенірів тощо.

Процес навчання будую таким чином, щоб учні могли порівнювати та узагальнювати матеріал, який вивчається, пов’язати його з вивченим, визначити необхідний зі всієї суми теоретичних зв’язків та використовувати ті дані, які потрібні  для виготовлення виробу.

На уроках звертаю увагу учнів не лише на шляхи творчого отримання практичних завдань, а й допомагаю їм знаходити ці шляхи самостійно.

 

2.5 Творчі групові проекти

Робота учнів за методом проектів може бути не тільки індивідуальною, а й груповою. Групові проекти  передбачають створення виробу, який об’єднує індивідуальні  роботи  кожного члена групи. Наприклад, під час роботи над варіативним модулем «Технологія виготовлення народної ляльки» вироби учнів, які виготовляли лише родинні ляльки–обереги, були поєднанні у спільний  проект  «Родинні обрядові українські ляльки». (Додаток 5) .

А під час роботи над творчим проектом «Повір’я, заповіді, символи, пов’язані з весільним рушником » учні хоч і виконували роботи індивідуально, однак вони були об’єднані спільною темою виконання проекту, тобто спільним об’єктом проектування, варіанти якого обговорювалися в кожній групі окремо та супроводжувалися розробкою  композицій. При цьому логіка побудови діяльності учнів відповідала спільній структурі проектування, при якій уся група колективно вирішувала одну проблему, разом опановуючи загальну тему.

Саме такі проекти дають змогу виявляти комунікативні компетентності  кожного учня. (Додаток 6)

2.6 Захист та презентація проектів

Одним  із кінцевих етапів роботи над проектом є оцінювання результатів проектування. Оцінювання – це імітація професійної експертизи. Спочатку проект захищається в групі, потім доопрацьовується й захищається остаточно.

 Під час захисту проектів (це може бути шкільна виставка, ярмарок-продаж, випуск стінних газет, виготовлення буклетів, електронних презентацій тощо) учні навчаються переконувати своїх однокласників у цінності своєї роботи, демонструють свою компетентність  у спеціальних питаннях, які стосуються проекту, старанність, добросовісність, аргументацію запропонованого рішення, рівень творчості, оригінального підходу, а також інформаційну компетентність. (Додаток  7, 8)

Реалізація методу творчих проектів дає змогу учням усвідомити роль знань і навичок в житті  та навчанні. Знання – вже не мета, вони стають засобом у справжній освіті, допомагають формувати свої розумові стратегії, дають можливість кожному самостійно долучатися до здобутків культури.

3. Висновок

   Таким чином, використання методу проектів сприяє розвитку соціально активного, освіченого громадянина України, формує життєві компетентності школярів за допомогою рефлексії їхніх дій, оскільки саме вони допомагають учням проявити вміння і здібності у дорослому житті при спробі почати власну справу, орієнтуватися в сучасному суспільстві, приймати правильні рішення в нестандартних ситуаціях, аналізувати й контролювати власну діяльність, розв'язувати проблеми, працювати в команді, брати участь як у малому бізнесі, так і в суспільних проектах.

Проектна діяльність дозволяє комбінувати і поєднувати формальні знання з практичним досвідом. Вона  в своїй основі розрахована на гнучку організацію процесу навчання учнів.  Впровадження в навчальну діяльність компетентнісного  підходу через використання методу проектів дозволило підвищити якість виконання творчих проектів.(Додаток 9)

Метод проектів не потребує додаткового обладнання, матеріально-технічної бази шкільних навчальних майстерень (головне – визначитись з темами проектів).

Наведена модель навчання охоплює формування та розвиток всіх ключових компетентностей учня, комплекс яких є центральним в системі компетентнісного підходу.

 

 

 

 

 

 

 

                                                                                                                                               

 

Додаток 1

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

                                                                                                         Додаток  2

Характерні ознаки компетентнісного навчання

в порівнянні з некомпетентнісним

 

Некомпетентнісне  навчання		Компетентнісне   навчання
	Наука – основа змісту освіти – розглядається як сукупність фактів, понять,законів і теорій	Наука – основа змісту освіти – розглядається як загальнолюдський досвід розв’язання проблем
	Вивчення «основ наук» є головною і самодостатньою метою навчального процесу	Вивчення «основ наук» є засобом розвитку готовності розв’язувати життєві проблеми з використанням принципів наукового мислення
	Вчитель ставить питання «Що?» і «Чому?» і відповідає на них разом з учнями	Вчитель ставить питання «Навіщо?» і «Як?» і відповідає на них разом з учнями
	Методи і форми навчання залежать від змісту навчання	Методи і форми навчання використовуються як самостійні шляхи досягнення певних педагогічних цілей. Наприклад, групові форми роботи спрямовані на формування умінь співпраці
	Застосування знань і вмінь обмежується навчальними ситуаціями	Застосування знань і умінь відбувається в життєвих (або наближених до життєвих) ситуаціях
	Основний результат навчання: знання, уміння, навички, цінності	Основний результат навчання – осмислений досвід діяльності
	Життєвий досвід учнів формується стихійно, за межами навчального предмета	Життєвий контекст і формування життєвого досвіду вводиться в межі навчального процессу як його значущі елементи
	Нагромаджується і осмислюється досвід розв’язання навчальних завдань	Нагромаджується і осмислюється досвід розв’язання життєвих завдань
	Оцінюється нагромаджений багаж дидактичних одиниць	Оцінюється здатність застосовувати нагромаджений багаж дидактичних одиниць у різних ситуаціях
	Школа уводить людину від розв’язанняскладних життєвих проблем у галузь,наближену до «чистої науки»	Школа готовить людину до розв’язання життєвих проблем. Школа вчить учнів покладатися на свою пам’ять, самостійність

 

 

 

 

Додаток 3

Формування  ключових компетентностей учнів

через уроки трудового навчання

Група компетентностей	Завдання трудового навчання	Реалізація їх через уроки трудового навчання
1. Соціальна: - вміння безконфліктно працювати; - вміння приймати рішення: - вміння робити вибір; - вміння брати відповідальність	Створення умов для професійного самовизначення, обґрунтованого вибору професії з урахуванням власних здібностей, уподобань та інтересів; виховання активної життєвої позиції	Забезпечення співробітництва, здійснення роботи в команді, усвідомлення власного внеску в роботу, адекватної оцінки і самооцінки, вміння використовувати власний досвід.
2. Проектно-технологічна - здатність учнів застосовувати знання, уміння та особистий досвід у предметно-перетворювальній діяльності.	Формування цілісного уявлення про розвиток матеріального виробництва, роль техніки, проектування і технологій у розвитку суспільства; ознайомлення учнів із виробничим середовищем, традиційними, сучасними і перспективними технологіями; набуття учнями досвіду провадження технологічної діяльності; розвиток технологічних умінь і навичок учнів.	Зацікавленість учнів, цільова спрямованість на опанування різних технологій, прагнення до самовдосконалення, потреба в саморозвитку технологічних знань та вмінь;.уміння добирати та використовувати інструменти та матеріали, навички обробки матеріалів та виготовлення виробів, уміння розробляти та компонувати проектну документацію.
2. Продуктивної творчої діяльності - дотримування загально навчальних умінь і  навичок; - розв'язання навчальних завдань і життєвих проблем	Ознайомлення та залучення учнів до різних видів діяльності, формування необхідних для цього знань і  вмінь, навчання учнів способів поводження з різноманітними засобами праці; формування навичок раціонального ведення господарства, відповідальності за результати праці; потреба ініціативно включитися в систему нових економічних відносин, в підприємницьку діяльність	Забезпечення власної активності учня. Стимулювання  пізнавальної, творчої активності учня через вибір виробів на виставку. Заохочення учнів до прояву ініціативи у виконанні програмових  засобів (моделювання). Проведення нестандартних уроків. Занесення обдарованих   учнів до інформаційного банку «обдарованих». Проведення індивідуальних творчих робіт за технологічними картами та схемами.
4. Комунікативна: - способи взаємодії з людьми: - навички роботи в групі; - володіння різними соціальними ролями  в колективі	Виховання активної життєвої позиції; формування комплексу особистісних якостей, потрібних людині як суб'єкту сучасного виробництва і культурного розвитку суспільства	Формування власної точки зору. Вміння презентувати свій продукт, здійснювати захист творчих робіт та рефератів. Проведення уроків, диспутів, конкурсів, ігор. Забезпечення можливості вільного спілкування на уроці   під   час обговорення   навчальної задачі.
5. Полікультурна і соціокультурна: - засвоєння культурних і духовних цінностей	Формування в учнів культури праці, культури побуту, комплексу особистісних якостей, потрібних людині, як суб'єкту   культурного розвитку суспільства.	Розробка проектів народознавчого спрямування. Розширення кругозору. Повага до чужої праці. Додержання партнерських стосунків
6.Інформаційна: - вміння добувати. аналізувати, відбирати необхідну інформацію, її перетворювати і передавати.	Ознайомлення учнів з місцем і роллю інформаційно-комунікативних технологій в сучасному виробництві і повсякденному житті; залучення учнів до різних видів діяльності; формування в учнів технічного світогляду, закріплення  на практиці знань про технологічну діяльність.	Використання різних джерел інформації: довідників, енциклопедій, креслень, інструктивних карток тощо. Вміння користуватися новими Інформаційними технологіями. Аналіз, критичне ставлення до інформації, її самостійне опрацювання, її розуміння, усвідомлення, залучення власного досвіду.
7. Саморозвитку й самоосвіти: - потреба і готовність навчатися як у професійній діяльності,  так і у особистісному й суспільному житті	Виховання готовності до безперервної професійної освіти.	Узагальнення власних знань, організація самоосвітньої діяльності, постійне удосконалення, збагачення власного досвіду. Надання учням популярної літератури з предмета і навчання її практичному застосуванню. Визначення перспективи діяльності; використання творчих завдань, використання яких ґрунтується на самоосвіті.

 

 

Додаток 4

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Додаток 5

 

Урок – проект варіативного модуля «Технологія виготовлення народної ляльки-мотанки»

 

Тема.  ВИГОТОВЛЕННЯ ЛЯЛЬКИ-МОТАНКИ

Мета: формування предметних компетентностей: проектно-технологічнї: забезпечити здобуття знань про ляльку, поглибити знання учнів з технології поетапного виготовлення   ляльки-мотанки, удосконалити процес виготовлення ляльки;

     інформаційно-цифрові: формувати комунікативні, соціальні компетентності, компетентності продуктивної творчої праці;  розвивати творчий підхід до вирішення завдань, конструкторські та дослідницькі навички;  Виховувати художній та естетичний смаки, шанобливе ставлення до оберегу, як національної культурної спадщини українського народу, інтерес до народних традицій, зокрема рукоділля;

     формування ключових компетентностей:

     здоров’язбережувальної:  забезпечити дотримання санітарно-гігієнічних вимог, організації робочого місця, правил безпечної праці під час виконання  практичної роботи та вміння користуватися допоміжними джерелами; удосконалювати навички роботи в групі й уміння презентувати результати своєї діяльності.

Тип уроку: застосування знань, умінь і навичок.

Методи, прийоми: метод конструювання виробу, «незакінчене речення», мультимедійні презентації, «мікрофон», бесіда-актуалізація.

Обладнання: проектор, ноутбук, екран; електронна презентація; види

тканин, ножиці; голка, нитки різних видів, бісер, тасьма, штучні квіти, каркас для панно, зразки готових виробів, кольорові ілюстрації, робочі папки - портфоліо.

Форма уроку:урок-проект

 

 

Цілі:

учні знають:

•       правила безпечної праці, санітарно-гігієнічні вимоги;
•       види ляльок, їх функції;
•       технології виготовлення ляльок;

учні вміють:

- організовувати робоче місце;

•       відрізняти ляльки-мотанки від інших видів ляльок;
•       розробляти технологічні картки виготовлення виробів;
•       підбирати дизайн одягу ляльки;
•       створювати ляльки-обереги згідно з обраною технологією;
•       презентувати свою роботу.

Хід уроку

 Моя лялька-мотанка

 Ниточкою змотана,

 Оберіг мій на землі,

 Талісман мені в житті

     ПРАКТИЧНА РОБОТА                                                                (О.Онищенко)

Вчитель. Діти, ви знаєте, що, де б ви не знаходилися: на вулиці, удома, на заняттях, — необхідно бути дуже обережними. На цьому році  ми  користуватимемося різними предметами, тож дотримання техніки безпеки при цьому є обов'язковим. Перед початком роботи давайте ще раз нагадаємо правила техніки безпеки. Зверніть увагу на екран.

Інструктаж з охорони праці

Вчитель. Тож запрошую  всіх до нашої творчої майстерні! (Учні сідають за стіл і виконують практичну роботу)

1 Інструкційна карта до виконання виробу ляльки - мотанки

      Для створення ляльки-мотанки наші пращури використовували підручний матеріал. Все, що траплялося в домі з текстилю і було не потрібне,  йшло  в діло: шматки старої сорочки, постелі, старий одяг, який залишився з діда-прадіда, стрічки, намисто,  сухі квіти, ягоди, тощо. Гарно підходять дитячі речі: сорочечки чи спіднички, старі скатерті, серветки. Не треба відразу бігти до магазину і тратити гроші на покупку нової матерії, бо це не головне у створенні ляльки-мотанки.

    Найголовніше це те, щоб процес виготовлення приносив вам задоволення. Щоб  лялька була для родини ще й оберегом, потрібно звернутись до історичних джерел. Отримаєте грандіозну релаксацію від слухання, споглядання і цікавої роботи.

     Технологічний етап

2  Послідовність виготовлення ляльки-мотанки

1.  Викладаємо на столі все, що знадобиться для виготовлення ляльки-мотанки:

для голови – шматок м’якої тканини, наприклад див (фото 1) стара гарусова хустка, підійде пеленка чи рушник, або стара наволочка; для рук і нижньої спідниці – ситцеву тканину, магазинний рушник під вишивку, підійдуть дитячі платтячка, сорочечки, тощо;

 

Фото 1
 

 

Спідниця, фартушок і корсетка (жилетка) – будь-які несипучі тканини; старе дитяче плаття в червону клітинку, шматок від скатертини і від вовняної хустки.

 

2. Розстеляємо тканину для голови на столі див (фото2) складаємо краями до середини, ширина складеної тканини буде висотою голови ляльки.

 

3. Далі скручуємо тканину див (фото3) це і буде основа для голови ляльки-мотанки. До речі,  з боків скрутки видно спіраль – символ безкінечності життя.

 

 

4. Отриману скрутку тугенько перемотуємо нитками, злегка стягуючи. Чим тугіша буде голова – тим краще намотувати хрестдив(фото4).

 

 

5. Для обмотування голови виберіть тканину, яка не просвічується, але і не дуже цупка, тоді голова буде охайною і без складок. На фото тканина біла, але може бути будь-якого світлого кольору див(фото5).

 

 

6.  Кладемо скрутку на клаптик посередині, ближче до низу; накриваємо верхнім кутом тканини і, тримаючи скрутку, загортаємо всі складки тканини назад див(фото6).

 

 

7. Передня частина голови повинна бути гладенькою без складок див (фото7)

 

 

8. Беремо голову у ліву руку, а правою обмотуємо ближче до скрутки – формуємо шию див (фото8).

 

9.  Далі беремо нитки для намотування хреста. Взагалі наші прабабусі намотували простий однотонний хрест чорного або червоного кольору. Чорний колір – жіноча енергія, спокій.. Червоний – чоловіча енергія.

     Під час намотування сакрального хреста голову ляльки-мотанки тримаємо лівою рукою, а намотуємо нитки правою рукою. Будь-які частини ляльки намотуються тільки за годинниковою стрілкою.

     Обмотуємо ниткою шию ляльки, щоб закріпити нитку. Далі виводимо нитку посередині голови назад див (фото9).

 

 

10. Обмотуємо голову і повертаємось наперед див (фото10).

 

 

11.  Таким чином, ми ніби обмотуємо половину голови. Про кількість витків інформації ніде  немає, тому кількість  довільна див (фото11).

 

 

12.   Далі заводимо нитку через задню частину голови на іншу (ліву) частину шиї та виводимо нитку наперед див (фото12).

 

 

 

 

 

13. Отже, ми обмотали одну частину голови (справа), а тепер обмотуємо іншу частину (зліва), не забуваючи  мотати тільки за годинниковою стрілкою див (фото13).

 

 

14. Повинно вийти ось так див ( фото 14). Якщо у вас трішки роз’їхались нитки, чи неоднакова намотка, то це нічого страшного, значить трохи поспішили, або хвилювались.

 

 

15. Якщо вас задовольняє вертикальна намотка, обмотуємо нитку декілька разів навколо шиї ляльки  і переходимо до горизонтальної намотки.

     Виводимо нитку ззаду голови і умовно приміряємо, де буде проходити лінія намотування.

     У деяких майстринь горизонтальна лінія нитки досить високо, в інших – майже внизу див (фото15). Принципової різниці немає, робіть як вам зручніше.

 

 

16. Притримуючи нитку великим пальцем правої руки, намотуємо нитку горизонтально за годинниковою стрілкою див (фото16).

 

 

 

 

17.  Намагайтеся намотувати так, щоб нитки лягали одна біля одної, а не одна на одну див (фото17). Для новачків підійдуть більш товсті нитки, тут головне не квапитись.

 

 

18.   Коли ви намотали достатню кількість горизонтальних витків, виводимо нитку позад голови, опускаємо її до шиї див (фото18) та закріплюємо (намотуємо 5-7 витків навколо шиї), нитку обриваємо або обрізаємо.

 

 

19.  Заготовка готова. Взагалі, можна залишити і таку заготовку для ляльки.          Але  рекомендується  завершити роботу до кінця див (фото19).

 

 

20.  Беремо нитку іншого кольору. Якщо у вас тканина для голови ляльки-мотанки кольорова, можете сміливо брати білу нитку, виходить гарне поєднання. див (фото20). Закріплюємо нитку на шиї ляльки (5-7 витків) і виводимо її  з лівої сторони вертикальної чорної лінії. Намагайтеся класти витки один біля одного. До речі, не бійтеся поправляти роботу, можна нігтиком підсувати нитку.

 

 

21.  Намотуємо зліва бажану кількість витків, і виводимо нитку позад голови див (фото21). Кількість витків потрібно рахувати, бо на готовій роботі один-два зайві витки будуть помітні.

 

 

Рекомендується брати однакову кількість витків, наприклад: тільки сім або тільки п’ять, тоді ви не заплутаєтесь див (фото22).

 

 

22.  Коли зліва намотали достатньо, виводимо нитку позаду і переходимо на інший бік див (фото23)..

 

 

23.  Тепер намотуємо з правої частини вертикальної чорної лінії. Після закінчення  нитку закріплюємо навколо шиї див (фото24).

 

 

24.  Далі переходимо на горизонтальну лінію. Спочатку намотуємо червону нитку над чорною див (фото25).

 

 

25. Деякі майстрині намотують горизонтальний виток тільки над центральним кольором. Виглядає цікаво див (фото26).

 

 

26.  Потім намотуємо червону нитку під чорною горизонтальною лінією, виводимо нитку позаду голови ляльки і закріплюємо на шиї 9-11 витків, нитку обрізаємо, чи обриваємо див (фото27).

 

27. Голова ляльки готова. Тепер будемо її наряджати. Для нижньої спідниці підійде будь-яка тканина. Можна взяти білу і прикрасити її низ тасьмою див (фото28).

     Беремо відрізок тканини, обгортаємо ляльку, фіксуємо тканину біля шиї (примотуємо ниткою).

 

28.  Для рук можна взяти такуж  тканину  чи іншу. Складаємо тканину краями всередину (як для голови)  або скочуємо трубочкою, підігнувши край. Фіксуємо ниткою, відділяючи долоні ляльки див (фото29).

 

 

29.  Примотуємо руки до шиї ззаду тлуба. Примотувати треба навхрест див (фото30).

 

30.  Далі одягаємо спідничку див (фото31). Довгенький клаптик тканини призбируємо навколо талії ляльки, можна, для зручності, спочатку призібрати спідничку на нитку, а потім примотати до ляльки.

 

 

31. Фартушок – невід’ємна частина української ляльки-мотанки. Це ознака господині. Фартушків може бути декілька, наприклад: більший однотонний знизу,   а поверху менший кольоровий.

    Поряд з лялькою див( фото 32)  шматочок тканини для корсетки. Деякі майстри корсетку не роблять, а просто обмотують груди і талію стрічкою, нитками чи тасьмою.

 

 

32.   Тканину для корсетки складаємо навпіл, розрізаємо посередині до лінії згину. . Якщо шия товста, бокові розрізи робимо глибші див (фото 33).

 

 

33.  Одягаємо ляльці корсетку і фіксуємо її поясом. Поясом може бути товстіша нитка, стрічка, сплетена з ниток косичка, тасьма, вузенький клапоть тканини див (фото34).

 

 

34. Залишилось пов'язати хустинку. Можна спочатку пов'язати білу, чи однотонну хусточку, а поверх кольорову див (фото 35).

 

 

 

35. Лялька-мотанка готова.

3  Екологічне обґрунтування виготовлення виробу.

Для виготовлення виробу використали  натуральні тканини та нитки, які е безпечними й нешкідливими для здоровя людини .

4 Технологічне обґрунтування  виготовленого виробу.

Витрати матеріалів незначні, їх доступно придбати або використати старі речі.                                                                                                        

5   Естетичне обгрунтування

Дероративність, естетична привабливість, гармонійність, композиційна цілісність.

6 Економічне  обґрунтування  виготовленого виробу включае:

вартість матеріалів, витрати електроенергії. Частину матеріалів знайшли вдома, тому розраховуючи собівартість тканини не будемо враховувати.

7 Розрахунок витрат матеріалів.

- Тканина для виготовлення голови та тіла ляльки  ми використали  10 гривень.

-Нитки для намотування  хреста голови , витратили 7гривень.

-Стрічки різних кольорів, використали  4,50 гривень. Всього затратили 21,50 гривень.

 

 

 

 

 

 

Висновок   Як бачимо собівартість виробу низька,що дае можливість заощадити сімейний бюджет. Ця оригінальна лялька може бути чудовим подарунком чи оберегом.

Під час  виконання проекту учні більше  ознайомилися народною лялькою .

-Цікавились історіею виникнення народної ляльки.

-Вивчили інструкцію виготовлення ляльки.

-Навчилися використовувати  технологічні прийоми , для намотування ляльки.

-Опрацювали літературу яку можна використовувати у розроблені власного виробу.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Література

1. Бербец Т. Контроль навчальних досягнень учнiв у процесi проектно- технологiчної  діяльності. Трудова підготовка. – 2003. -  № 2
2.  Бербец Т. Самостiйна робота учнiв пiд час виконання творчих проектiв. Трудова пiдготовка. -  2004. - №4
3. Ващук С. Проектно-технологічна діяльність учнів на уроках. Трудова підготовка. – 2003. -  № 2.
4. Єрмаков І.  Життєва компетентність особистості: від теорії до практики. Науково-методичний посібник – Запоріжжя: Центріон, 2005.
5. Коберник О. Дидактичнi основи сучасного уроку трудового навчання.   Трудова підготовка. -  2003. - № 2 
6. Поборченко Н. Нові освітні технології. Директор школи. – 2007. - № 4
7. Родигіна І. Компетентнісно орієнтований підхід до навчання. – Харків: Основа, 2006.
8. Сидоренко В.  Проектно - технологiчний пiдхiд як основа оновлення змiсту трудового навчання школярiв. Трудова пiдготовка. -  2004. - №1
9.  Терещук А., Вдовиченко А. Навчання учнiв основних етапiв проектно -   

технологiчної  діяльності. Трудова підготовка. – 2004. -  № 4

10. Котелянець Н. Проектно - технологiчна дiяльнiстъ молодших школярiв. 

   Трудова підготовка. – 2006.-  № 1

11. Мiрошнiченко Ю. Комп'ютерна  техніка як засiб удосконалення

    технологiчної культури школярiв. Трудова підготовка  - 2005. -  №5

12. Шляхова Г. Розвиток творчих здібностей на заняттях з  трудового

    навчання. – Донецьк. – 2002

13. Ящук С. Виконання основних етапів проектування на уроках трудового

    навчання. Трудова підготовка. – 2003. - №4

 

 

 

 

Додаток 6

Залізницька загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів імені Івана Пасевича

 

 

 

 

 

 

Проект на тему:

« Повір’я, заповіді,символи пов’язані з                                   весільним рушником»

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Залізницька загальноосвітня школа імені Івана Пасевича

                                                                                                                           Волинська область,  Любешівський район, с. Залізниця,

Вул. Лісоградська, 3; тел. / факс: (03362) 9-4-40

Web – сайт: http://mynvk.org.ua/ E – mail: mynvk@ukr.net

 

 

                                                                                                                         Пошукова група «Дослідники»

 

 

 

 

                                                                                                                                               Учні 8-Б класу

                                                                                                                                                  Мінчук Софія Русланівна

                                                                                                                                                  Швайко Софія Валеріївна

                                                                                                                                                                                      Черевко Анна Василівна

Учитель   Турик Людмила Іванівна

 

Зміст

1. Вступ ………………………………………………………………………....32
2. Традиції весільного рушника………………………………………........... .34
3. Символіка весільного рушника……………………………………..………36
4. Золоті правила вишивання весільного рушника…………………………  41
5. Найголовніший рушник -  «під ноги» ……………………………............ .42
6. Прості секрети весільного рушника………………………………............ .45
7. Старовинні весільні прикмети і забобони……………………….…...........47
8. Звичаї і традиції поліського весілля , записанні в селі  Залізниця Любешівського району , Волинсяяяької області…………………………51
9. Відмовляти треба красиво…………………………….……………............58

10. Колекція стародавніх рушників……………………………………………60

11 Додатки   6   …………………………………………………….....................62 

12 Додаток 7 …………………………………………………………………….75

13 Додаток 8…………………………………………………………………….76

14 Додаток 9…………………………………………………………………….77

10. Література………………………………………………………………….  78                                                                                   

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Об’єктом дослідження обрано весільний рушник

Актуальність обраної теми

    Українська  народна вишивка є одним із найбільш поширених та доступних видів народного художнього мистецтва. Вона удосконалювалася протягом багатьох століть і до нас дійшла у вигляді чудових різноманітних орнаментів, швів, цікавих сполук та ниток.

    У наш час особливої актуальності набирає технологія вишивки весільних рушників, що свідчить про увагу людей до народних традицій, які пропагували культ сім’ї. Ця технологія сьогодні цікавить дівчат-старшокласниць, які бажають власноруч виготовити для свого весілля рушники; матерів, що бажають піднести хліб-сіль молодятам на вишитім рушникові.

    Вишивання весільного рушника – дуже важливий відповідальний ритуал. У  ньому складалося майбутнє сім’ї. З кожним стібком, зробленим руками, дівчина створювала свою долю після заміжжя. Відомо, що у вишитих узорах залишаються настрій та думки, з якими його вишивали. Саме тому в давні добрі часи дівчата збиралися на посиденьки й шили свої рушники з піснями, щоб жити було як у пісні.

Мета проекту

• формування предметних компетентностей: забезпечити здобуття знань про техніки вишивання, ознайомити із символами, повір’ями, заповідями, пов’язаними з весільним рушником, вивчити традиції весільного рушника; розрізняти символіку на весільних рушниках; розвивати творчість й фантазії під час пошуку інформації; сприяти вихованню дбайливого, шанобливого ставлення до старовинних речей.
• інформаційно-цифрові компетентності: формувати здатність учнів використовувати комунікаційно-інформаційні технології та відповідні засоби для виконання особистісних завдань;
• формування ключових компетентностей: здоров’язбережувальні:  забезпечити дотримання санітарно-гігієнічних вимог, організації робочого місця, правил безпечної праці під час виконання  практичної роботи та вміння користуватися допоміжними джерелами; удосконалювати навички роботи в групі й уміння презентувати результати своєї діяльності.

 

Очікувані результати

• знають історію та призначення весільного рушника, упевнені в його магічній силі, учні повинні уміти вишивати весільний рушник за обраним орнаментом;
• уміють зберігати та правильно доглядати за рушником;
• створюють особисті проекти та захищають їх;
• діляться власним досвідом роботи з вишивки рушників.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

   Весільний рушник

    Про роль вишитого рушника у весільних обрядах написано чимало. Власне, саме велике різноманіття обрядових рушників та хліба (короваю), в першу чергу і робить українське весілля українським, надаючи цій незабутній в житті кожної людини події національного характеру. Чому саме вишитий рушник посідає таку значну роль у весільних звичаях і як правильно потрібно готувати та вишивати  рушники до весільного  обряду?

Традиції весільного рушника

     Із давніх-давен рушники в українських обрядах виступали як обереги. Цього магічного значення рушнику надавала вишивка, через орнамент, колір, місце розташування окремих елементів. Сьогодні хотілося б сказати про найосновніші правила, про стародавні канони вишивання весільного рушника.

    Вишитий весільний рушник немов би „ програмує ” майбутнє життя сім’ї, несе в собі певні побажання щодо майбутнього, які висловлює вишивальниця. Проте для цього існує одна дуже важлива умова – людина, що вишиває, повинна знати зміст символів, має бути сама доброзичливою, і вишивати його з добрими намірами. Звідси випливає перше основне правило: весільні рушники кожна дівчина має вишивати власноруч. Замовляючи весільний рушник кому б то не було іншому, майбутня дружина ризикує внести в майбутнє свого подружнього життя чужі думки та бажання, які можуть бути і недобрими. Та й вишиваючи   власноруч, слід пильнувати за своїм  настроєм; вишивати  рушник  без  поганих думок. Якщо під час роботи на вас находять негативні емоції,  краще відкласти її на деякий час і повернутися до вишивання тоді, коли настрій покращиться. В процесі роботи годиться час від часу проказувати молитву або заклинання, щоб злі вітри не принесли якогось лиха чи напасті.

    Для весільних рушників дуже важливим є вибір матеріалу. Весільний рушник не повинен мати обрізних країв, бо, за легендою, нитка, що тче рушник, «наче доля, має ходити зліва направо і не повинна обриватись».

   Досить часто зустрічаються обрізні рушники, в яких довга сторона оброблена мережкою або просто підрублена. Такий рушник не можна використовувати для весільних обрядів, бо кожна обірвана чи обрізана нитка по краю вказує на сварку молодого подружжя або на проблеми із здоров’ям чоловіка чи жінки. Зовсім неприпустимим є вишивання весільного рушника на двох зшитих між собою шматках полотна. Весільний рушник, що символізує поєднання у життєвій дорозі двох доль, неодмінно має бути єдиним цілим. Тож найкраще вишивати весільний рушник на цільнотканому полотні, яке часто зустрічається на Західній Україні.

    Згідно з давніми канонами вишивання рушників, кожен з них ділиться на три приблизно рівні частини. Дві третини, з обох країв рушника, вишиваються, а середина завжди обов’язково залишається чистою. Вільна від візерунку частина уособлює зв’язок з космосом. Про це слід пам’ятати, компонуючи орнаменти на весільному рушнику. Якщо не знати цього, то може статися, що добрий і щирий по формі напис-побажання насправді буде шкідливим для майбутнього молодого подружжя. Це може статися в тому випадку, коли він розташований над вишитими символами, що зображують самих молодят та їх майбутнє благополуччя. Тому, вишиваючи весільний рушник, слід пильнувати, щоб на шляху небесного благословення до молодої сім’ї не було ніяких символічних перешкод.

    У  будь-якому орнаменті весільного рушника обов’язково має бути присутній знак, що за формою нагадує хрест. Він може бути як вишитий окремо, так і вплетений в композицію. Сам по собі хрест є оберегом для рушника, тому він присутній на всіх вишитих рушниках, не тільки на весільних.

 

 

 

 

               Яку ж роль відіграє рушник в весільній церемонії?

   Рушники в українських обрядах завжди виступали як обереги. Вишитий весільний рушник має на меті запрограмувати певні побажання та мрії на майбутнє життя новоствореної родини. Орнамент, його кольори, розмір елементів, розташування на полотні надають рушнику магічного значення.

Символіка весільного рушника

  В різних регіонах нашої країни орнамент рушників дещо відрізняється. Ось провідні символи обрядових рушників Центральної України.

Дерево життя. Воно зображується у вигляді вазону з гілками та листям, соняшниками або квітами.

Хвиляста безперервна смужка на рушнику символізує тривале життя.

Калина – означає дівочу красу. Не дарма кажуть: „Без калини нема України.

Виноград – це добробут, щасливе подружнє життя.

Вишитий барвінок є символом довгого життєвого шляху і кохання.

Пара голубів або лебедів – побажання подружжю нерозлучності.

Хрест. Сильний магічний знак. Він зазвичай присутній в орнаменті рушника, бо, по-перше, є оберегом. По-друге, хрест поєднує в собі батьківську та материнську енергії, тому є символом благословення на створення родини.

   Середня частина полотна без вишивки. Рушник умовно можна поділити на три приблизно рівні частини. На крайні частини наноситься орнамент. Середня частина має залишитись вільною від візерунку. Чиста частина рушника є уособленням зв’язку з Богом, з небом, що дають подружжю життєву енергію. Тому між трьома частинами рушника не повинно бути жодних поперечних смуг, щоб не створювати цільноткане полотно для рушника – основа довгого життя подружжя.

   Полотно для весільних рушників має особливе значення. Весільний рушник не повинен мати обрізних країв. Щоб не обривалось спільне життя подружжя, нитка рушника не повинна обриватись. Не бажано використовувати для весільних обрядів рушники з підрубленою, або обробленою мережкою довгою стороною. Обрив нитки рушника, за повітрям, програмує сімейні негаразди або проблеми зі здоров’ям. Ще гіршим є використання у весільному обряді рушника, який зшитий між собою двома полотнами. Весільний рушник поєднує дві долі в єдину. Тому полотно має бути цільнотканим.

   Якщо ви хочете побачити, як виглядає цільноткане полотно, придивіться уважно на довгі краї наших рушників.

Які рушники потрібні у весільному обряді?

   Колись у весільному обряді було майже 40 рушників! У наш час використовується 3-7 видів:

 

 

 

 

1 Рушник для батьківського благословення

 

 

 

 

2 Рушник  під коровай

 

 

 

 

 

 

3 Рушник для зв’язування рук молодих

4 Рушники для перевязування сватів

 

 

 

 

5 Рушник  для вінчання

 

 

 

       6 Рушник  під Євангліє

 

 

 

 

 

7 Два рушники – на Ісуса Христа та Богоматері, яким благословляють молодих

 

 

 

 

 

 

     8 Чотири серветки для утримання  свічок та вінців

    Окремо треба сказати про головний рушник на весіллі. Саме рушник, на якому благословляють молодих, є оберегом нової родини. Тому його вишиванню приділяли особливу увагу. Він має бути найдовшим, з найбагатшим орнаментом.  Вишивання починалося з правого краю. Це чоловічий бік з плюсовим енергетичним зарядом. Під час благословення на праву сторону рушника має ставати наречений. Ліва сторона рушника – жіноча, вона має вишиватися останньою. Її знак – “мінус ”. Зліва на рушник стає наречена. Ліву і праву сторони рушника відрізняли за допомогою спеціальної мітки.

   У старі часи молодята ставали на рушник коліньми. Зараз часто-густо стають у взутті. В такому випадку не бажано, щоб на цьому рушнику були вишиті пара птахів (символ молодих), побажання “На щастя!”. Щоб молодята не топтали своє щастя, більш доречні геометричний візерунок або рослинний орнамент (грона винограду, як символ сімейного достатку, дубове листя, плоди калини).

   Для варіанту, коли молодята для благословення стають на весільний рушник колінами, обмежень, про які йшлося вище, нема.

   Орнамент рушника під коровай може містити будь-які символи щастя, кохання та достатку: пару голубів або лебедів, побажання щастя, родове древо, квіти, щоб життя молодят було успішним, щасливим, радісним та квітучим.

   Рушник для зв’язування рук молодих зазвичай  чисто білий, що символізує безхмарне життя. Або ж він може бути з червоною вишивкою – на радість.

   Не варто користуватися чужими весільними рушниками, навіть якщо це рушник найближчих родичів. Долю напрокат не візьмеш. Кожне подружжя має іти своєю життєвою дорогою. Обирайте свій рушник:

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

                                 Золоті правила  вишивання весільного рушника

    Рушник - це дорога життя, тому полотно повинно бути цілим і безперервним, як життя (не вставляйте в середину рушника ніяких мережив, тасьм - цим ви тільки нашкодите, розрізане життя вже не зшиєш, як би не намагався).

     На весільних рушниках вишивають пари таких птахів, як сокіл, індик, павич, півень (тільки не в бойовій стійці). Не вишивають зозуль - вдовиний символ, солов'їв - символ неодружених хлопців (щоб чоловік не зраджував).

 Всі розміри рушника ширина, довжина повинні ділитись на 7.

 Вишивкою повинна бути заповнена 1 / 4 кожної половини рушника.

 Центр рушника обов'язково повинен бути пустим, без вишивки, - Боже місце. Стаючи на рушник, молоді отримують Благословення згори. Вільна від візерунку частина уособлює зв'язок із космосом. Про це слід пам'ятати, компонуючи елементи орнаменту на весільному рушнику. Якщо не знати цього, то може статися, що добрий і щирий по формі напис-побажання насправді буде шкідливий для молодят. Тому весільний рушник, треба стежити, щоб на шляху небесного Благословення до молодої сім'ї не було ніяких символічних перешкод.

     Після весілля рушники зберігаються в сім'ї молодих як символ щасливого сімейного життя в скрученому в трубочку вигляді, щоб будь-яка нечисть по колу походила і зрозуміла, що тут їй нема чого робити.

     Рушники, особливо під ноги, використовують один раз! У випадку дуже щасливого сімейного життя у спадок передають тільки візерунок, а рушник вишивають новий.

    Рушники не беруть напрокат - ви ж долю не берете напрокат.

 

 

Найголовніший рушник  - «під ноги»

  Рушник під ноги - найголовніший на весіллі, саме він вирішує, як складеться подальше життя нареченого і нареченої. На цьому рушнику не можна вишивати пару птахів, яка символізує молодих, побажання "На щастя!", квіти, кільця - коли молодята стоять на такому рушнику, затопчуть все, що могло бути гарного в їхньому житті. Найоптимальніший варіант вишивки - геометричний візерунок або рослинний орнамент (грона винограду - це символи сім'ї, достатку, благополуччя; грона калини, жолуді, дубове листя). Це обмеження з'явилося недавно - з моменту, коли молоді перестали ставати на рушник коліньми, а почали ставати ногами. Якщо ж Ви плануєте ставати на весільний рушник колінами, то можна вишивати і птахів, і квіти.

    Бажано, щоб цей рушник вишивала сама наречена і при цьому зробила 10 відмінностей на кінцях рушника (на чоловічій та жіночій стороні). Сторону, яку вишивають першою, слід вважати чоловічого, вона вишивається з великим бажанням, тому і заряд в неї буде позитивний (все йде від основ життя - в цьому вікова мудрість). Якщо дівчина почала вишивати рушник сама, не можна, щоб їй допомагали мати або сестра - зятя відвадять.

      Рушник під коровай, хліб-сіль - необмежений у виборі узору. Саме на цьому рушнику вишивають пару птахів, що цілуються дзьобиками, побажання, дерева роду і море квітів, щоб життя молодят було успішним, щасливим, радісним та квітучим.

    Рушник для зв'язування рук - раніше використовували чисто білий (можна вишити білим), щоб життя було безхмарним, або вишитий тільки червоними нитками - на радість.

   Найменша необхідна кількість рушників для весілля - п'ять: рушник, на який стають молоді під час вінчання, рушник на ікони для нареченого і нареченої, рушник для перев'язування рук молодій парі і рушник під коровай.

    Орнаменти рушників для ікон відрізняються для нареченого і нареченої. Спільним елементом для обох рушників є виноградне листя з гронами, що символізують достаток у домі. Крім спільних елементів, на "чоловічому" рушнику вишивали дубове листя та жолуді, що символізували чоловічу силу, а на "жіночому" - калину, символ жіночого начала, продовження роду, та лілії - символ любові і краси.

    На рушнику під коровай, крім інших візерунків, з середини 20 ст. вишивають весільні кільця, але кожне кільце не повинно бути замкнутим. Рушник на руки молодим повинен вишиватися молодою, який може доповнюватися птахами (символ молодої пари) та квітами або квітковими орнаментами.

    Вишитий весільний рушник немовби "програмує" майбутнє життя родини, несе в собі певні побажання щодо майбутнього, які висловлює вишивальниця. Але для цього існує одна дуже важлива умова - людина, яка вишиває, повинна знати зміст символів, має бути сама доброзичливою і вишивати його з добрими намірами. Звідси йде одна дуже важлива умова: весільні рушники кожна дівчина має вишивати власноруч. Замовляючи весільний рушник кому б то не було іншому, майбутня дружина ризикує внести в майбутнє свого подружнього життя чужі думки і бажання, які можуть бути і недобрими. Тому вишиваючи власноруч, необхідно стежити за власним настроєм, вишивати рушник у доброму гуморі, не допускаючи поганих думок. Якщо ж під час роботи на вас находять негативні емоції - краще відкласти її на деякий час і повернутися до вишивки тоді, коли настрій покращиться. У процесі роботи слід час від часу промовляти молитву.

    Для весільних рушників дуже важливим є вибір матеріалу. Весільний рушник не повинен мати обрізаних країв, тому що, за легендою, нитка, що тче рушник - «як доля, повинна ходити зліва направо і не повинна обриватися». Досить часто зустрічаються обрізні рушники, в яких довга сторона оброблена мережкою або просто підрубана, такий рушник не можна використовувати для весільних обрядів, бо кожна обірвана чи обрізана нитка по краю вказує на сварку молодого подружжя або на проблеми зі здоров'ям чоловіка чи дружини.

    У будь-якому орнаменті весільного рушника обов'язково має бути присутній знак, що нагадує за формою хрест. Цей хрест може бути як вишитим окремо, так і вплетений в композицію. Сам по собі хрест є оберегом для рушника, тому він присутній на всіх вишитих рушниках, не тільки на весільних. Але в весільному рушнику хрест або хрестоподібний знак має ще й інше, особливе значення. Цей знак магічний. Він благословляє пару на створення сім'ї. Адже хрест є давнім символом єднання батьківської сонячної та материнської водної енергії.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Сучасні  орнаменти весільних рушників

 

 

 

 

 

 

 

Старовинні орнаменти весільних рушників

 

Нагадаю ще кілька простих, але важливих секретів весільного рушника.

• Не можна прикрашати рушники мережкою, вирізуванням – життя буде дірчасте.
• Не можна весільні рушники вишивати вночі.
• Рушники з парою птахів, яка символізує молоде подружжя, як і з квітами, теж не кладуть під ноги, щоб не топтати своє подружнє життя.
• На двох боках рушника повинно бути 10 відмінностей.
• Бік, який вишивався першим, - чоловічий, нареченого, другий – жіночий, нареченої.
• Вишивка має бути однаковою як з лицьового боку, так і зі зворотного боку. Лице -  для людей, виворіт – для Бога.
• Рушник роблять із суцільного полотнища, щоб не перерізати життєвий шлях.
• Півні – символ Богині Лади – богині кохання, бажано вишивати на весільному рушникові, але не в бійцівській стійці.
• Якщо зображуєте Дерево роду, то поверх нього не можна вишивати горизонтальних орнаментів – перекриєте джерело енергії, яке спрямоване на нову родину, навіть написи «На щастя! На долю!», розташовані поверх диво-рослини, зіпсують картину.
• Місце на рушникові, де стають молодята, не прикрашають вишивкою – це Боже місце, і ставши на рушничок – отримують Боже благословення.
• Розміри весільного рушника(ширина, довжина) повинні ділитися на 7.
• Вишивкою заповнюють чверть кожної половини.
• Після весілля рушники зберігаються  у пошлюбленої пари, а не в батьків, братів, сестер.
• Рушники слід зберігати не складеними, а скрученими у сувій, щоб різна нечисть походила по колу та й пішла геть.

 

• Рушники, особливо «під ноги», використовують один раз, навіть дітям у спадок переходить лише узор вишивки, а не сам рушник, і то в разі щасливого подружнього життя.
• Рушники не беруть напрокат(особливо «під ноги»), бо ж не можна взяти долю напрокат.
• Не можна, щоб рушники «під ноги» вишивав хтось із рідні – зятя відшиють.
• Хто сам малюнок долі вибирає, той пустоцвіту у житті не має.

    Вишитий власноруч рушник – то ваша програма життя, складена саме вами, а не кимось іншим. Отож вишивайте рушники на щастя, на любов, на хороше й довге життя!

    Рушник до цього часу залишається таким символом доброзичливості й гостинності, на ньому підносять дорогим, шановним гостям хліб-сіль.

    У весільному обряді рушник залишається головним атрибутом і донині. Сьогодні спостерігаємо, як ця традиція відроджується не лише в селах, а й у містах.

    Рушниками пов’язували старостів, якщо на заручинах доходили згоди. Батьки нареченої благословляли молодих іконами на спеціальних рушниках, а також зустрічали їх з церкви хлібом-сіллю на рушнику.

    Під час вінчання рушником зв’язували руки молодим, бажали їм взаєморозуміння, щасливого і довгого подружнього шляху.

    На рушник ставали молоді під час вінчання.(див. додаток №1,2)

 

 

 

 

 

 

 

Старовинні весільні прикмети і забобони

    Більшість людей вважає, що прикмети - це щось зовсім непотрібне і застаріле. Ще б! У наш-то прогресивний час. Ми не забобонні і не віримо в прикмети ..., поки це нас не стосується. А потім задаємо собі питання: «А раптом у цьому є сенс? Адже всі старовинні весільні прикмети і забобони складалися протягом багатьох століть ».

 

 

 

 

 

 

 

 

 

   Що ж таке прикмети? Прикмета - подія колись сталося з кимось, яке було зрозуміло сучасниками, але з часом втратило свій первинний сенс. Із часом все це перетворилося на попередження, моралі і заборони. Велика частина старовинних весільних прикмет і забобонів спрямована на охорону союзу двох закоханих сердець, який вважається священним абсолютно у всіх народів нашої планети.

    Наприклад, якщо з ранку в день весілля на нареченого і наречену або на їхніх родичів напав чих, то це на щастя. Також дощ або сніг, що почався в день одруження, обіцяє молодим щастя й багатство.

 Щоб шлюб був щасливим, нареченій рекомендується напередодні весілля покласти під подушку невелике дзеркальце, а нічну сорочку надіти виворітного стороною вгору.

     Хто перший з молодих ступить на рушник розстелений свідками, той і буде головою сімейства.

    Якщо під час урочистої церемонії у молодої засвербіла ліва рука - бути їй багатою, якщо права - її новий дім завжди буде повний гостей.

 

     Молодим забороняється надягати на руки прикраси. Їх повинні прикрашати лише обручки - гладкі, без каменів і насічок, щоб життя молодят було щасливим, без будь-яких труднощів і неприємностей.

    Сукня молодої повинно бути білого кольору і бажано її не продавати, а зберігати протягом усього подружнього життя.

    Перед входом у будинок молоді повинні розбити тарілку випити весільне шампанське. Це дійство має принести щастя і достаток в будинок молодят.

     У новий будинок наречену молодий чоловік повинен занести на руках. Якщо молоді будуть жити в будинку нареченого, то свекор і свекруха зустрічають молодят біля воріт. Свекор повинен дати нареченій келих з вином або з пивом, а свекруха покласти за пазуху нареченої пиріг і кинути хміль під ноги. «Прихований» пиріг наречені повинні з'їсти порівну перед весільним столом, вино чи пиво - випити навпіл. Все це робиться, щоб діти жили все життя в любові, багатстві і злагоді.

    Перед застіллям, найповажніша в сім'ї людина тричі проводить молодих навколо святкового столу, символізуючи цим вічне духовний зв'язок чоловіка і дружини.

     Щоб у домі молодих завжди водилися,  гроші і жили вони в достатку, в їх взуття кладуть зернятка, обсипають рисом чи пшеницею, пелюстками троянд, хмелем (щоб жили весело і в згоді), цукерками, монетами.

    У день весілля нареченій обов'язково потрібно поплакати, щоб бути в заміжжі вона була щаслива.

    Подушки на ліжку молодят укладають розрізами наволочок в напрямку один одного, щоб наречений і наречена протягом усього життя жили дружно.

     Вийшовши із церкви, наречена повинна повернутися спиною до всіх незаміжніх дівчатам, запрошених на весілля, і кинути через голову букет квітів. Дівчина, яка зловить квіти, незабаром вийде заміж. Наречений же кидає у бік своїх неодружених товаришів підв'язку нареченої. Хлопець, що зловив підв'язку, скоро одружується. Якщо ви хочете скоріше вийти заміж, вам допоможе дотик до обручок молодих.

    Найкращими днями для одруження (вінчання) визнані субота та неділя, а найкращий час доби - друга половина дня.

    Не можна призначати весілля на 13 число. Також до поганих прикмет відносяться такі: загублена обручка, розбите дзеркало, втрачені рукавички, надіта через ноги весільна сукня. Постарайтеся не вступити в калюжу.

     Молодим не можна на весіллі фотографуватися нарізно, не можна давати приміряти свою обручку кому б то не було. Не можна одягати на весілля босоніжки, а також коштовності (допускається тільки біжутерія), не варто надягати перли - до сліз. За столом прагніть бути уважними, постарайтеся нічого не розлити. Існує дуже стара прикмета: під час застілля молодята повинні переплести свої ноги або поставити нога на ногу - для того, щоб в сімейному житті між ними не пробігала чорна кішка. Для цього ж молоді повинні сидіти якомога щільніше між собою.

     Не можна дозволяти подружкам мити на весіллі посуд (нехай цим займеться обслуговуючий персонал).

    Існує безліч старовинних прикмет і забобонів, як молодим потрібно правильно поводитися під час вінчання. Ось деякі з них:

 1. Наречений і наречена, коли їх приводять на церковну церемонію, повинні взятися за скобу і сказати: «Нехай усі наші печалі і хвороби не підуть разом з нами під вінець, а залишаться на тобі, залізна скоба». У народі вважалося, що залізна скоба притягує до себе все погане, даруючи молодятам світле майбутнє.

 2. Коли на молодих одягали корону  і священик виголошував: «Вінчається раб Божий такий-то», то жених повинен був перехреститися і тихо сказати: «Я, раб Божий (ім'я), вінчаюся, і від недуги моєї позбавляюся».

 3. У кого з молодих під час вінчання свічка швидше тухне, тому першим йти з життя.

 4. Нареченому і нареченій під час вінчання заборонено дивитися в бік одне одного, а якщо все-таки глянули (особливо - в очі) - зненавидять вони один одного або хтось зробить зраду у шлюбі.

     Гостям не можна дарувати молодятам такі предмети: червоні троянди, вилки, ложки, ножі, нижню білизну. Не можна приходити на весілля у чорному одязі, переходити дорогу молодим, коли вони йдуть до церкви. Якщо Ви побачили на вулиці весільний кортеж - швидше хапайтеся за ґудзик - на щастя.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Звичаї і традиції поліського весілля записані в с. Залізниця

Весільний обряд починався із  випікання коровая – весільного обрядового хліба. Пекли коровай у п’ятницю. На це дійство запрошували парну (4-6) кількість жінок. Вони повинні були жити в парі, вдів або неодружених не брали. На приготування коровая потрібна була парна кількість  мисок муки, глечиків молока, яєць, ложок солі, цукру…

Коровай прикрашали  теж у п’ятницю.  Вирізували рогачі з ялівця -  два по два і два по три,  щоб була десятка. На коровай до молодого запрошували батьків і близьку родину молодої. У молодої теж пекли коровай, але там гостин не робили. І у молодого, і у молодої були підкоровайчі (чоловіки, які носили коровай). Підкоровайчих  вибирали високих  і здорових, бо треба було короваї високо піднімати і міряти,  чий буде вищий -  молодого чи молодої. По цьому визначали, хто буде головний у сім’ї.  

Із тіста, що пекли коровай, випікали два підручники ( маленькі хлібини), загортали в рушники і давали під руку молодим, щоб у них завжди хліб був і достаток.

Випікання і прикрашання коровая супроводжувалося обрядовими піснями, у яких звучало побажання щастя і здоров’я молодим.    (див. додаток ІІІ).

Весілля на Поліссі  у суботу та проти великих празників не справляли,  бо боялися накликати хворобу. Не робили весіль у піст,  якщо не пройшов рік після смерті матері чи батька, у високосний рік, намагалися не одружуватися  і в травні.  Весілля відбувалося у неділю.

Хазяїном усього весілля був старший дружко. Назва мотивується тим, що це весільний товариш, друг (ЕСУМ, І, 358). На цю посаду брався хтось із старших шанованих чоловіків молодого. Одягався дружко  у шапку – кубанку зі стрічками, обв’язувався гарним поясом, вішав через плече шкіряну  торбину і мав гарап ( нагайка, сплетена зі шкіри).  Гарапом він  виганяв танцювати, бо не годилося на весіллі під час танцю сидіти.

У  неділю їхав молодий по молоду зранку, щоб забрати до вінчання. До церкви  разом не їхали. Молодий їхав на своєму возі, а молода – на своєму, але  з вінчання поверталися  вже разом,  і для цього  повинна була бути пара коней: кобила і кінь.

Вінчання – церковний шлюбний обряд, який відбувався в нас із давнього часу. На голову молодих у церкві накладали вінці, ніби князівські корони, тому саме Таїнство називається «Вінчання», звідси і слово «вінчатися», цебто  накладати вінці на голову молодих – князь, княгиня (ЕСУМ, І, 156).

При вінчанні в церкві молодятам наказували бути особливо уважними. Ні в якому разі не дозволити, щоб між ними хтось пройшов ( якщо хтось пройде між молодими, то, вважалось, сімейне життя буде недовгим). Взагалі на всяких гуляннях, особливо на весіллях, поліщуки намагалися бути особливо обережними. Для захисту молодим клали у взуття листки горобини або до одягу приколювали шпильки, які оберігали від лихого ока. Особливо обережно ставилися до обручок. Якщо обручка випадала з рук, то це був поганий знак.

Після вінчання у церкві молода тягнула за собою рушник, на якому стояло подружжя. Так робили усі, щоб подружки швидше теж виходили заміж.

Рушником священик у церкві зв’язував руки молодим. Рушник здавна вважався  в народі символом щастя, любові, долі, єдності.

Коли виходили молоді із церкви, їх обсипали зерном, щоб був достаток у сім’ї і щоб багато діточок вони  мали. У нашому селі  казали: «  Одна дитена – єк одна сорочка, скєнув і  нема  що  піримінете». 

Після вінчання  молодята приїжджали до хати молодої. Мати молодої благословляла молоде подружжя  іконами, які дарувала дочці. У церкві ці ікони тримали хрещені батьки.

Назва обряду благословення походить від старослов’янського благословеніє – говорити добре слово, бажати добра. Благословити – благо словити (ЕСУМ, І, 148).

Після благословення молоді заходили до хати. У давнину молодий переносив свою наречену  через поріг на руках, щоб вона  не наступила на порозі на щось таке, що шкодитиме потім сім’ї.

На покуті, де сиділи молоді,  перед іконами прикріплювали  і запалювали велику свічку. Свічка була одна, але згинали її так,  щоб горіло два кінці. Це означало:  «будуть двоє, а плоть одна». По тому, як  горіли свічки, передбачали долю подружжя. Якщо одна горить добре, а друга - тухне, то буде недовговічне життя в одного із молодих. Цю зігнуту свічку берегли під іконою протягом усього життя. Діти знали, що то батьківська свічка. Хто останній із батьків помирав, тому клали її в домовину.

Перед тим, як подружжя сяде за весільний стіл, перевіряли,  щоб на їхній лавці чи під нею нічого не було насипано або налито і щоб на цю лавку  ніхто не сідав. Лавку застеляли кожухом , щоб добрим та багатим було життя. Старший дружко три рази з короваєм обходив круг столу.

Пообідавши у молодої, молодий повертається до свого роду, де його перепивали.

На весілля люди вбиралися у найкращий одяг. Якщо молодята жили не в одному селі, то жінки брали ще й запасний, переодягалися тричі.

У моїх бабусь збереглися вишиті і ткані сорочки, фартухи, хустини, китлиці (корсетка), різнокольорові стрічки, пацьори (намисто)  ще їхніх бабусь і мам. Усе це старанно зберігається у скринях. Мені усі старовинні речі видаються чарівною розгорнутою книгою, яка розповідає про тонкий художній смак поліщуків. Дивує: яке почуття до малюнка, до фарб, до ліній у святковому жіночому одязі. Любила благородна душа моїх земляків одягатись у святкові наряди, не сприймала шаблону, стандарту.

Після перепою поїзд молодого їхав на гостину до молодої. Існував обряд перегородження дороги рідні молодого. Це найменувалося «Забірате посільщину». Запоріжці (люди, які не були весільними, частіше хлопці) виносили на дорогу стола, клали на нього хлібину, сіль, а стрший дружко молодого ставив їм посільщину: горілку, закуску. Були випадки, що стільки раз перегороджували дорогу, скільки років було молодій.

Гості молодого на Поліссі називалися «боярами». Це найменування походить від слова «боярин», так  називали  в давнину осіб вищого стану. Можна зробити таке припущення, що «боярин» походить від старослов’янського болий – більший (ЕСУМ, І, 172).

Боярів щедро частувала родина молодої. Весілля перетворювалося на театр. Воно нагадувало п’єсу в кількох діях із чіткими ролями. І як би не склалося життя селянина, та найбідніший чоловік хоч раз навіку побував князем, коли над ним і його обраницею тримали вінці.

Із-за стола не поспішали вставати, треба було наспіватися. Красиві і цікаві весільні  пісні. У них особливо м’яка і спокійна мелодія, яка йде ніби з глибини віків і приносить роздуми про минуле наших предків.

Пісня об’єднувала, згуртовувала.  Одними словами і одними , покладеними на музику, почуттями поліщуки думали, мріяли, висловлювали свою точку зору. А на танцях ще й приспівку втнуть. Зіскочить гостре, влучне словечко - і нема потреби в довгих проповідях. Усе вже сказано і ввійшло в тебе легким словом. Щось знайшло осуд, а щось припало й до душі. Праця для селян була початком усіх норм життя. У цьому філософія народу, його головний  виховний принцип. Саме тому й висміювалися у приспівках ледарі та п’яниці:

• У суботу на роботу голова боліла,

А в неділю на музики то б я полетіла.

У суботу на роботу нехай іде мама,

А в неділю на музики то я піду сама.

• Ой горілко добра, добра ,

Люблю пити тебе до дна,

Бо ти таку вдачу маєш,

Де калюжа, там і пхаєш.

•  Напилася я не за вашиї.

В мене курка неслась - я за яйця напилась.

• Ой весілля, ой весілля, ой весілля наше.

Ой весілля на три дні, а біда назавше.

( Записано від Шеметило Віри Гордіївни, 1935 р.н., жительки с. Залізниця Любешівського району Волинської області). 

 

 Увечері забирали молоду і коровая, везли до хати молодого. Дружко молодого жартував, він ніби вертався до хати молодої і казав:

Забула мате пірену дате,

Не  так забула, як не зробила.

Мате – сонлева, а дочка – лінева.

Мате лєже спате, а дочка піде гуляте,

А гусе забула загнате.

Молода везе із собою посаг. На скрині їхав брат (якщо нема брата, то шваґер), дружко і дружки молодої. Мати дарувала  скривало дочці (сувій із тонкого льону, яким покривала її).

Коли приїжджали до хати молодого, то скриню виторговував дружко молодого.

Обряд виторговування нареченої представниками роду жениха на Поліссі називався викуп.  Найменування викуп означає гроші чи інша плата, за яку викупляли молоду (ЕСУМ, І, 217).

Свекруха знімала скривало і вельон (весільний вінок),  одягала на молоду хустку.  Вельон не тільки був як окраса, але й як оберіг, який охороняв молоду від поганих очей. Молода теж дарувала свекрусі хустину і казала: «Дарую Вам, мамо, хустину, прийміте за рідну дитену».

Хустки в давнину на Полісся вишивали. Вони були зазвичай білого кольору. Найбільше використовували червоні, зелені, рожеві, жовті кольори. Чорний колір поєднувався завжди з червоним. Орнамент на хустках був здебільшого рослинний, хоч можна зустріти і геометричний. Хустка мала і побутове, і обрядове значення.

Старший  дружко обводив молодих за  рушник три рази кругом стола, щоб щастя круглим сонцем осявало цю сім’ю. Потім  сідали вечеряти, а після вечері прибирали хату  картинами, рушниками.

На другий день, у понеділок, прибував  на гостину до  молодого перезов  (родина   молодої).  Їхав   запрошувати цей перезов молодий. Разом із молодим до хати батьків молодої їхали  і цигани   ( перевдягнуті весільні молодого), які крали курей, жартували, веселили гостей.

Коли перезвяни ішли чи їхали до хати молодого, співали обрядові весільні пісні, у яких говорилося, що молодій буде добре жити в новій родині  (див. додаток ІV).

Батьки молодого запрошували гостей до столу, просили їсти, пити. Звучали знову пісні.

До перезвян приводили переодягнених у молоду людей. Лилися жарти. Нарешті виходила молода, підходила до батька і матері, кланялася. Цей обряд найменувався «вітання», молода вітається зі всіма своїми родичами, усіх перезвян цілує, а ті клали їй у фартух гроші чи подарунки.

Найменування «вітаєцця» походить від старослов’янського вітати – жити, пробувати. Назва мотивується тим, що це звернення з привітом, поздоровленням (ЕСУМ, І, 513).

Після вітання молода сідає біля своїх батьків, частування продовжується, знову линуть пісні, жарти (див. додаток   ІV).

Останній день весільного гуляння презентує найменування «ділити коровай». Весілля завершувалося, розділювали усім його учасникам коровай. Молодих знову обдаровували. На короваї подарунки були дорожчі, а кожен гість казав ще й побажання. За це йому давали шишку і коровай.

Бажали молодим хорошого життя, гарних дітей, миру у сім’ї:

• Дарую тобі гроше, щоб життє було  хороше (або діти хороші).
• Дарую платка в рукє, щоб не було розлукє.
• Дарую платка на чотере канте, щоб було чотере сене і всі музиканте.
• Дарую невку гречкє, щоб не було суперечкє.
• Дарую пучок цибулі, щоб невістка не давала свекрусі дулі.

( Записано від Черевко Ніни Максимівни, 1955 р.н., жительки с. Залізниця Любешівського району Волинської області). 

Після того, як коровай розділили, старший дружко розбивав миску, на якій стояв коровай,  на щастя. Учасники весілля співали:

• Ой Боже мій, Боже,

Де наше весіллє?

Розділеле коровай,

Осталося зіллє.

( Записано від Черевко Ніни Максимівни, 1955 р.н., жительки с. Залізниця Любешівського району Волинської області). 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Відмовляти треба красиво

     Та що ж робити з тим, хто женихається, сватається,а ви його не кохаєте? Відмовити ? Звісно ж, відмовити. А як це зробити, щоб не образити,

     Не завдати болю, не принизити, особливо якщо він хороша

людина і ви до нього добре ставитеся.

      Раніше, щоб відмовити, крім гарбуза,використовували й рушники. Бо ж не всіх хотіли принизити й висміяти.                    

      Готуючи заздалегідь весільні рушники, дівчата думали і про рушники «на відмову», тобто ті, які подавали парубкам у разі відмови виходити за них заміж і лише тоді, коли до парубка ставилися з повагою .

     Чим же відрізнялися такі рушники? А все дуже просто: пташок на рушникові вишивали відвернутими одна від одної. Між ними могли зображувати й дерева роду, але на відміну від весільного, на якому вони цілувалися дзьобиками і мріяли зростити дерево спільного роду.

      Ці ж до деревинки поверталися хвостиками, шукати іншого кохання. Траплялося, що пташечок вишивали на гілках  різних дерев, то це свідчило: «нам не по дорозі».

     Слід звернути увагу, коли на рушникові по центру з  смугами квіткового орнаменту, розташоване невеличке розгалуження  з трьома квіточками , то це дерево роду, від якого відвернулися пташки, але кожна з них знайде свою пару і зростить квітку кохання - це побажання дівчини , яка відмовила. А ще вона бажала, щоб його рід продовжувався, він мав міцну родину і Боже благословення – гілки троянди сплетені в один узор – символ міцної й надійної родини.

     Символ троянди пов’язаний з культом Діви Марії , яким передавалося мовчання, рівновага, святість .

        А ще трапляються рушники, на яких навіть ім’я дівчини  вишите, мабуть, аби парубок не забув, що вона йому відмовила,і знову не заслав старості.

    Часто можна зустріти «відмовки » і на мальованих, штампованих рушниках, і хоч там пташки притулилися  одна до одної, та голівки відвернули. Такий рушник використовувати на весіллі не можна .

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Колекції

стародавніх рушників майстринь

 села Залізниця

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Колекція стародавніх весільних рушників майстринь села Залізниця

1. Весільне плаття жительки  села Залізниця Черевко Надії Іванівни,1944 р. народження       (додаток №1);
2. Весільний рушник уродженки хутора Іванчоси Черевко Любові Дмитрівни,1940р. народження (додаток №2,3);
3. Весільний рушник жительки села Залізниця Кожан Ніни Федорівни,1937р народження (додаток №4,5);
4. Весільний рушник жительки села Залізниця Кононович Ганни Дмитрівни,1936 р. народження (додаток №6);
5. Весільний рушник жительки села Залізниця Швайко Ганни Іванівни,1936р. народження (додаток №7,8);
6. Весільний рушник жительки села Залізниця Куницької Ганни Андріївни,1949 р. народження (додаток №9,10,11,12,13).

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Весільне плаття  Черевко Надії Іванівни   ( додаток  1)

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Весільний рушник  Черевко Любові Дмитрівни ( додаток 2)

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Весільний рушник  Черевко Любові Дмитрівни ( додаток 3)

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Весільний рушник Кожан Ніни Федорівни (додаток 4)

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Весільний рушник Кожан Ніни Федорівни ( додаток5)

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Весільний рушник  Кононович Ганни Дмитрівни (додаток 6)

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Весільний рушник Швайко Ганни Іванівни (додаток7)

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Весільний рушник Швайко Ганни Іванівни (додаток  8)

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Весільний рушник Куницької Ганни Андріївни ( додаток  9)

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Весільний рушник Куницької Ганни Андріївни ( додаток 10 )

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Весільний рушник Куницької Ганни Андріївни ( додаток 11)

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Весільний рушник Куницької Ганни Андріївни ( додаток 12)

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Весільний рушник Куницької Ганни Андрвївни ( додаток 13 )

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Додаток 7

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

                    Додаток      8                                                                                                 ЗРАЗКИ ПРЕЗЕНТАЦІЙ

       

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

        Додаток 9

 

Оцінка рівня виконання навчальних проектів  учнів 8 класу

за період 2013- 2014, 2015-2016, 2017-2018 навчальні роки

8 клас 2017- 2018 н.р.

 

 

 

 

 

 

 

 

9 клас 2017- 2018 н.р

 

 

 

 

 

 

 

 

10 клас 2017- 2018 н.р.

 

 

 

 

Література:

1. «Знаки 155 стародавніх українських вишивок». – Київ, 1992.
2. Бойко А. М. «Український рушник». – Полтава: Верстка, 1998-70с.
3. Сорокіна Л. М. «Вишиванка» - Київ: Веселка, 1989 – 16с.
4. Луткова Л. В. «Обслуговуюча праця» - Київ: Радянська школа, 1974 – 175с.
5. Моринець Н., Лодзинська І. Українська народна вишивка. – К.: 1997. – 47с.
6. Рушник з Волинського історичного музею.  Картинки , - 2003.
7. Гасюк  О. О., Степан Т. М. – Художнє вишивання. – К. : Вища школа, 1983.
8. Рукоділля: популярна енциклопедія / гл. ред.. И. А. Андреева. – М.: Велика енциклопедія, 1992.