Використання творчої спадщини В.О.Сухомлинського на уроках української мови у 5-6 класах
Управління гуманітарної політики
Любешівської селищної ради Волинської області
Методичний кабінет
ЗЗСО «Залізницький ліцей ім. І.Пасевича»
Використання творчої спадщини
В.О. Сухомлинського на уроках української мови у 5-6 класах
Черевко Аліни Анатоліївни
2019
Дидактичний матеріал з української мови, який поданий у збірнику, підготовлений відповідно до вимог навчальної програми для загальноосвітніх навчальних закладів. Подані нижче завдання рекомендовано використовувати для роботи з учнями 5-6 класів індивідуально-диференційовано, залежно від розвитку й успішності учнів.
Використання текстів Великого Педагога виробляє вміння точно і конкретно давати відповідь, удосконалює навички самоконтролю.
Легенди та оповідки Василя Сухомлинського розкривають перед дітьми красу навколишнього світу й рідного слова, навчають людяності й мудрості.
Автор-упорядник Черевко Аліна Анатоліївна, вчитель
української мови та літератури
Рецензенти: Радкевич Людмила Анатоліївна, завідувач
методичного кабінету Управління гуманітарної
політики Любешівської селищної ради
Хрупчик Світлана Степанівна, голова методичного об’єднання вчителів української мови та літератури Любешівської селищної ради
Шеметило Ольга Григорівна, вчитель –методист ЗЗСО «Залізницький ліцей ім. І. Пасевича»
Розглянуто на засіданні методичної ради ЗЗСО «Залізницький ліцей ім. І. Пасевича» (протокол № 3 від 11.01.2019р.)
Зміст
Вступ…………………………………………………...……………………...4
-
Різні види диктантів для узагальнення та систематизації вивченого…..………………………………………………………………....6
- Контрольні диктанти…………………………………………………...6
- Диктанти-завдання……………………………………………………12
- Диктанти «Перевіряю себе»……………………………………......25
- Графічні диктанти…………………………………………………...27
- Диктанти колективної дії…………………………………………...30
- Пояснювальні диктанти……………………………………………....34
-
Робота з текстом на уроках зв’язного мовлення……………………….36
- Тексти для усних переказів………………………….……………….37
- Тексти для усних переказів із творчим завданням………………….45
- Тексти для аудіювання………………………………………………..51
- Тексти для читання мовчки…………………………………………..57
Використані джерела….…………………………………………………...64
Із впевненістю можна сказати, що серед класиків світової педагогіки, Василь Олександрович Сухомлинський вирізняється своїм ставленням до слова як головного інструменту виховного процесу. Він зазначав: «Виховання словом – найскладніше і найважче, що є в педагогіці». А тому перед сучасними вчителями постає важливе завдання: прищеплювати любов і повагу до перлин рідної мови.
Викладання мови – це майстерність творення людської душі. І якщо ми хочемо, щоб наші учні вже з дитинства вміли спілкуватися, виражати свої думки образно, точно, щоб слово рідної мови ніжно торкалося людського серця, то треба вивчати й перечитувати безсмертну спадщину великого педагога.
Твори В. Сухомлинського – воістину невичерпне джерело педагогічного надбання. Будучи за фахом словесником, великий педагог саме для учителів –мовників залишив неоціненний скарб – практичні аспекти навчання рідної мови. Він створив психолого-педагогічну систему, у якій усе зосереджено навколо дитини. «Кожна людина - особистість неповторна, виховання нової людини полягає насамперед у розкритті цієї неповторності, самобутності, творчої індивідуальності», - вважав Василь Олександрович. Тому використовую особисто зорієнтований підхід у процесі викладання української мови. Так, учень виступає суб’єктом не лише навчання, а й життя. Діти не просто слухають розповіді свого наставника, а й співпрацюють у режимі діалогу, уміють спостерігати, думати, сприймати, розуміти, висловлювати свої думки, ділитися розумінням змісту, обговорювати прочитане й почуте, виконувати завдання.
За творами Василя Олександровича підготовлений дидактичний матеріал з української мови відповідно до навчальної програми: «Українська мова. 5-9 класи. Програма для загальноосвітніх навчальних закладів з українською мовою навчання. – К.: Видавничий дім «Освіта», 2013 (зі змінами, затвердженими наказом МОН України від 07.06.2017 №804).
Подані нижче завдання сприяють ефективнішому засвоєнню вивченого, виробленню стійких умінь і навичок та застосуванню їх на практиці, розвитку механізму слухової пам’яті, здійсненню змістово-композиційного аналізу тексту, свідомого ставлення до праці, самостійності творчого мислення.
У збірнику розкриваються широкі можливості використання різноманітних форм і методів активізації знань учнів при проведенні навчальних і контрольних диктантів. Мета навчальних – узагальнити і систематизувати все вивчене з тієї чи іншої теми і підготувати учнів до контрольних диктантів, а також удосконалити орфографічну та пунктуаційну грамотність.
Різні за тематикою тексти, дібрані таким чином, що дають можливість закріпити новий матеріал і повторити раніше вивчений.
Тексти підібрані з врахуванням вікових особливостей учнів. Зміст творів дає можливість реалізувати виховну мету та сприяє формуванню в школярів навичок аудіювання та читання мовчки.
Використання текстів Великого Педагога дає великий ефект: економить час, виробляє вміння точно і конкретно давати відповідь, удосконалює навички самоконтролю.
Легенди та оповідки Василя Сухомлинського розкривають перед дітьми красу навколишнього світу й рідного слова, навчають людяності й мудрості.
Контрольні диктанти
Безліч текстів із творів В.О.Сухомлинського можна використовувати як диктанти, що перевіряють рівень засвоєння вивченого матеріалу.
ЛАСТІВКИ ПРОЩАЮТЬСЯ З РІДНИМ КРАЄМ
Багато років під стріхою однієї хатини жили ластівки. Весною вони повертались з вирію, ластів’ят виводили, а восени відлітали в теплі краї. У хатині жили батько й мати, була в них дівчинка Оленка. Вона з нетерпінням чекала теплого весняного дня, коли з’являються ластівки. Це було для Оленки справжнім святом. Улітку дівчинка любила дивитись, як ластівки годують пташенят, вкладаються спати.
А восени, коли вони відлітали, Оленці ставало сумно: мовби розлучалася з дорогими друзями.
За кілька днів до відлітання ластівки збиралися великою зграєю, сідали на телефонних дротах напроти двору й довго там сиділи. Оленці здавалося, що ластівки сумують. Вона прислухалась до їхнього тривожного щебетання й думала: ”Чому це вони так довго сидять?”
І маму спитала:
– Чому?
– Вони прощаються з рідною землею. Бо дорога до теплого краю далека й важка.
Оленка підходила до зграйки ластівок, що сиділи на дротах. Їй дуже хотілося, щоб ластівки і з нею попрощалися.
(В. О. Сухомлинський)
ЯЛИНКА ДЛЯ ГОРОБЧИКІВ
За три дні Новий рік, а Вітько досі в постелі. Поставила мама перед ліжком ялинку, повісила на неї чимало прикрас, цукерки та яблука. Увечері засвітились на ялинці лампочки.
Настав останній перед Новим роком ранок. Подивився Вітько у вікно. Побачив трьох маленьких горобчиків. Скачуть, їсти шукають. Жаль стало йому пташок. Вітя каже мамі:
Мамо, влаштуймо і горобчикам ялинку. —
Як? — здивувалася мама. —
Гляньте, як,— відповідає Вітько. —
Застромив гілку ялини в коробку від цукерок, насипав зерна і крихт.
Винесла мама ту маленьку ялинку й поставила на подвір’ї. Побачили горобчики, прилетіли до зерна, бенкетують, весело цвірінькають.
Ну й радісний був Новий рік у Вітька!
(В. О. Сухомлинський)
ЯК ДЗВЕНЯТЬ СНІЖИНКИ
Це було темного зимового вечора. Сонце сховалось за обрій. Зарожевів сніговий килим. Стало тихо-тихо. Замерехтіли зорі в глибокому небі.
Раптом з півночі насунула чорна хмара. Пливе над снігами. Потемнів сніговий килим. Падають сніжинки на землю. Тихо лягають на поле, на ліс, на дорогу. Я прислухаюсь до тихого снігопаду і чую ніжний дзвін. Немов десь далеко-далеко бринить велика кришталева чаша, до якої доторкається срібний молоточок.
Що воно дзвенить? Іду, прислухаюся. Дзвін лине від маленької ялинки, що росте у нас на шкільному подвір'ї. Вслухаюся і дивуюся. То дзвенять маленькі сніжинки. Висять на ялинкових гілочках, доторкаються одна до другої, немов срібні дзвіночки. І дзвенять, дзвенять. Аж місяць прислухається.
(В. О. Сухомлинський)
Часто в душі моїй звучить голос матері, що читає мені чудові рядки Тараса Григоровича Шевченка про сонечко, веселку, сокорину. Мені пригадується передвечірня година, коли я сидів на руках материнських. Пам’ятається, як на квітці трепетав великий барвистий метелик, шелестіло листя на тополі. На зеленій галявині під тополею стояв півень з червоним гребінцем, а в блакитному небі пливла біла хмаринка. Заходило сонце, від ставка пливла хвиля прохолоди. Мати заспівала пісню. Така прекрасна була та пісня, що, здавалося, і листочки на тополі перестали шелестіти, прислухаючись до материнського співу. Та хвилина запам’яталася на все життя. Мабуть, із неї починається моє життя в казковому світі слова.
(В. О. Сухомлинський)
ЯК БІЛОЧКА ДЯТЛА ВРЯТУВАЛА
Серед зими потепліло, пішов дощ, а потім знову замерзло. Вкрилися льодом дерева, зледеніли шишки на ялинках. Немає чого їсти дятлові: стукає об лід, а до кори не достукається. Б’є дзьобом шишку, а зернятка не вилущуються. Сів дятел на ялині й плаче. Падають гарячі сльози на сніг, замерзають.
Дивиться білка з дупла — дятел плаче. Стриб, стриб, прибігла до дятла.
— Чого це ти, дятле, плачеш?
— Немає чого їсти, білочко.
Жаль стало білочці дятла. Винесла вона з дупла велику ялинкову шишку. Поклала між стовбуром і гілкою. Сів дятел біля шишки та й ну її молотити *дзьобом.
А білочка сидить біля дупла й радіє. І білченята в дуплі радіють. І сонечко в небі радіє.
(В. О. Сухомлинський)
Квітка сонця
На високому стеблі — велика квітка із золотими пелюстками. Вона схожа на сонце. Тому й називають квітку соняшником.
Спить уночі соняшник, схиливши золоті пелюстки.
Та як тільки сходить ранкова зоря, пелюстки тремтять. То соняшник жде сходу сонця. Ось уже сонце викотилось із-за обрію. Соняшник повертає до нього свою золоту голівку й дивиться, дивиться на червоне вогняне коло. Усміхається соняшник до сонця, радіє, вітає його:
— Добрий день, сонечку, я так довго чекав тебе!
Сонце піднімається все вище й вище, пливе по небу. І соняшник повертає за ним свою золоту голівку. Ось воно вже заходить за обрій, і соняшник востаннє усміхається його золотому промінню.
(В. О. Сухомлинський)
ВСЕ В ЛІСІ СПІВАЄ
Весною ми пішли до лісу. Зійшло сонце, подихнув легенький вітерець, і всі дерева в лісі заспівали. Кожне співало свою пісню. Береза співала ніжну пісню. Слухаючи цю пісню, хотілось підійти до білокорої красуні й обняти її. Дуб співав мужню пісню. Коли ми слухали пісню дуба, нам хотілось бути сильними, відважними. Верба, що схилилась над ставком, співала задумливу пісню. Прислухаючись до пісні верби, ми подумали, що прийде осінь і листячко з дерев осиплеться. Горобина співала тривожну пісню. Від цієї пісні до нас прилинула думка про темну ніч і бурхливу грозу, від якої гнеться тонка горобина, немов шукаючи захисту. Ось які пісні почули ми в лісі.
(В. О. Сухомлинський)
КНИГА ПРИРОДИ
Василь Олександрович учив дітей любити природу й людей, без чого немислиме життя. І ніхто з малюків тепер навіть не смів думати про те, що можна залізати в гніздечко, зліплене пташкою, мучити жука-рогача чи ловити жабенят у сусідньому ставку.
Величезна, розмаїта й найпрекрасніша книга природи розкривалася перед хлоп’ятами й дівчатками. Та книга доступна кожному з раннього дитинства, вона вчить мислити образами, барвами, звуками. Але це не означає, що можна, пізнаючи все це, мислити абстрактно. Навпаки, треба, щоб усе це неодмінно відклалося в дитячій душі, збуджувало бажання мріяти, щоб бачене запам’ятовувалось назавжди, а не розвіювалося, як прозорий димок. У цьому суть!
І Василь Олександрович вирішив разом із дітьми вести «Книгу природи». Все, що найбільше запам’яталося, що справило особливе враження, нехай ляже сторінкою в ту книгу.
(В. О. Сухомлинський)
УРЯТУВАВ СОНЕЧКО
Це було влітку. Цілий день пекло сонце, а потім насунули чорні хмари.
Пішов дощ. Під високою гіллястою шовковицею сидів Василько. Він не боявся зливи. Його захищало від неї густе листя.
Під шовковицею було сухо. А поруч текли струмки. Василько побачив, як один струмок поволеньки почав заповнювати невеличку заглибину.
Утворювалось озерце. На середині цього озерця був маленький острівець. Води все прибувало й прибувало. Ось-ось затопить острівець.
Раптом Василько побачив на острівці маленьке червоне сонечко. Воно бігало від одного краю острівця до другого. «Чому ж воно не летить?» — подумав Василько. Йому стало жаль сонечка. Острівець ставав уce меншим. Ось він такий, як п’ятачок. Ось він yже не більше копійки.
Сонечко сиділо непорушно. Василько побіг під дощ. І зразу ж змок до нитки. Та він устиг урятувати сонечко.
(В. О. Сухомлинський)
Диктанти-завдання
Пропоновані тексти можна використати під час вивчення теми «Пряма мова. Діалог. Основні орфограми та пунктограми».
Завдання 1. Списати, поставивши розділові знаки при діалозі.
Внучка старої вишні
У садку росте стара вишня. Олесь побачив недалеко від неї маленьку вишеньку та й питає:
Дідусю, де взялася ця маленька вишенька?
З кісточки виросла, - каже дідусь.
То це донька старої вишні ? А внучка в старої вишні буде?
Буде, Олесю, каже дідусь. Якщо ти викохаєш оцю маленьку вишеньку, діждешся з неї ягідок, посадиш кісточку - отоді з тієї кісточки й виросте внучка старої вишні.
Олесь задумався. В його очах дідусь побачив ласку й тривогу.
Я вирощу, дідусю, внучку цієї старої вишні сказав Олесь.
(В. Сухомлинський)
Вивчаючи тему «Фонетика», можна використати казку «Як ріка розгнівалась на Дощика».
ЯК РІКА РОЗГНІВАЛАСЯ НА ДОЩИКА
Загордилася Ріка:
– Дивіться, яка я широка,повновода,які в мене зелені береги. І сонечко в
мені відбивається, як у дзеркалі, і дерева високі, і небо блакитне. Коли це небо затяглося хмарами й пішов сірий дощик. День іде, другий, третій. Стала сіра Ріка, сірі стали береги. Посірів увесь світ. Розгнівалась Ріка:
– Доки ти хлюпотітимеш, нещасний? Через тебе я стала потворна.
Дощик і каже:
– Якби не я, сіренький, не була б ти широка, повновода.
Ось так і нам не треба забувати, звідки ми течемо.
Задання 1. Визначити основну думку та тему казки.
Завдання 2. Пояснити орфограми та зробити фонетичний розбір слів «дощик», «дзеркалі», «день», «дивіться», «сіренький».
Завдання 3. Пояснити написання великої букви, розділові знаки між однорідними членами речення.
Даний текст і завдання до нього можна використати під час вивчення теми «Розділові знаки при однорідних членах речення»
Завдання 1. Списати, вставляючи пропущені букви і позначаючи орфограми.
Завдання2. Підкреслити однорідні члени, розставити між ними розділові знаки, де треба.
Ґавеня і Соловей
Вивела Ґава одне-єдине пташеня - Ґавеня. Вона любила своє дитя панькала його смачненьким.
Та ось полетіла Гава по їжу й пропала . Уже й сонечко піднялося вище за
дерево, на якому вони жили, а матері все нема. Плаче Ґавеня, сльози
струмками ллються додолу. Чимало пташок пр...тихло, жаль їм бідолашного малого.
Почув Соловей плач ґавеняти. Затр .. мтіло із жалощів солов'їне серце.
Залишив своє гніздо Соловей пр .. летів до гавиного сів поруч із пташ .. ням заспівав свою чудову пісню. Аж вітер пр .. тих заслухався.
А гавеня, мов і не чує солов'їного співу, реве плачем зал .. вається.
Та ось почуло воно - десь удал .. ні пролунав материн голос : кра, кра ...
Умить пер .. стало плакати й каже:
Чуєш, це моя мама співає! Замовкни, будь ласка, не пищи!
Кра, кра -кра ... - пролунало поблизу, і Соловей замовк. В ін пер .. летів на
сус іднє дер .. во й задумався .. .
Того вечора ліс не чув солов'їного співу.
(В. Сухомлинський)
Під час вивчення теми «Фонетика» (5 клас) можна використати текст «Без соловейка» і виконати учням такі завдання:
Завдання 1. Виписати слова, в яких не співпадає кількість букв і звуків.
Завдання 2. Виписати слова, в яких голосний е наближений до и, а також слова, в яких голосний и наближений до е.
Завдання 3. Виписати слова, в яких букви я, ю, є позначають по два звуки.
БЕЗ СОЛОВЕЙКА
В одному селі дитячий садок був у маленькій хатці. У кімнатах стояли зручні для дітей столики й ліжка. Було багато іграшок: ляльок, вершників на конях, м’ячів. Та дітей дуже приваблював соловейко. Він жив у вишняку біля хати. Коли дітки приходили у садочок, вони ставали біля відчиненого вікна і слухали солов’їний спів. Це були найщасливіші хвилини. Та ось збудували великий цегляний будинок.
Для дитячого садка. Під’їхали дві автомашини. На одну поклали всі речі: столи, ліжка, шафи, іграшки. А на другу сіли діти. У новому будинку було світло і просторо. Та ось прийшли дітки в садочок, відчинили вікно, щоб послухати соловейкову пісню. А соловейка немає. У просторих, світлих кімнатах стало сумно.
(В. Сухомлинський)
Завдання 1. Списати текст, дібрати до нього заголовок,.
Завдання 2. Позначити у виділених словах основу й закінчення.
Завдання 3. Виконати синтаксичний розбір останнього речення.
Того року була рання весна. В середині квітня зацвіли сади.
Настав травень.
Одного ясного ранку Оля вийшла в сад і побачила велику квітку. Вона прибігла до мами й радісно сказала:
– Мамо, червона троянда зацвіла.
Мама прийшла, подивилась на червону квітку й усміхнулася.
Пропонований текст також можна використати під час вивчення теми «Речення з узагальнювальними словами і однорідними членами» (5 клас) і виконати такі завдання:
Завдання 1.Визначити стиль і тип мовлення тексту.
Завдання 2. Виписати речення з узагальнювальними словами і однорідними членами, вставивши пропущені розділові знаки. Підкреслити головні і другорядні члени.
Запропоноване нижче завдання можна використати під час вивчення теми «Речення з узагальнювальними словами і однорідними членами»
Завдання 1. Виписати речення з узагальнювальними словами і однорідними
членами, вставивши пропущені розділові знаки. Підкреслити головні і другорядні члени.
Світає
Одна за одною гаснуть зірки. Синє небо на сході стало блакитне, згодом по обрію простяглася рожева смужечка й розлилася по всьому небосхилі. І вода в ставку й краплини роси на траві все стало рожеве в ці хвилини. І туман розлився кругом в долині над річкою над селом. Високо в небі злетів жайворонок і співає. Його маленькі крильця вже освітило сонце. І крильця стали рожеві. Ось-ось із-за обрію випливе золоте покотьоло. О, жайворонок співає, а я вже бачу сонце! ( В. Сухомлинський)
Текст В. Сухомлинського «Пучок пшеничних колосків» і запропоновані нижче завдання можна використати під час узагальнення з теми «Морфологія»
Завдання 1. Списати, поставивши розділові знаки, якщо треба.
Завдання 2. Виписати всі іменники, розподіливши їх у 4 колонки відповідно
до відмін.
Завдання 3. Виписати із першого абзацу всі дієслова, вказати спосіб, час,
особу (рід), число, вид, дієвідміну.
Завдання 4. Виписати із другого абзацу всі прислівники.
Завдання5. Підкреслити частки однією лінією, сполучники - двома.
Пучок пшеничних колосків
Як тільки почнуться жнива, приносить батько пучок пшеничних колосків
і чіпляє над вікном. У хаті пахне полем. І радісно якось стає. Висить пучок пшеничних колосків літо висить осінь, весну аж до нового врожаю. А потім батько принесе свіжі колоски.
Батько любить працювати в полі і я змалку полюбив землю пшеницю степ. Немає нічого кращого, ніж вийти рано-вранці в поле й зустріти схід сонця. Ця врочиста хвилина у пам'ятку мені змалечку. І тепер я люблю, як червоніє небо на сході, як випливає з-за гори велика золота куля, як займаються
іскорки в краплинах роси.
(В . Сухомлинський)
На уроці з теми «Словосполучення й речення. Головні члени речення. Просте речення» (5 клас ) можна використати поданий нижче текст і виконати запропоновані завдання.
Завдання 1. Прочитайте текст. Як ви розумієте останні слова бабусі Марії?
Завдання 2. Визначити яким за будовою є перше речення?
Завдання 3. Знайти прості речення, дати їм характеристику.
ТВОРЕННЯ КАЗКИ
Казка, гра, фантазія — животворне джерело дитячого мислення, благородних почуттів і прагнень. Через казкові образи у свідомість дітей входить слово з його найтоншими відтінками.
Щоразу, коли мене запитують, як я з дітьми складаю казки, в чому суть колективної творчості, мені пригадується моя бабуся Марія. Ніколи не забуду її.
— Людина вмирає, а роки її доброї праці лишаються, якщо тільки вона справжня людина.
Це були останні слова моєї бабусі.
Згадуючи своє дитинство, я бачу її чорні очі, чую казку: її погляд був спрямований у далекий степ або в густе листя саду, у вечірні сутінки або в білу снігову заметіль. «Бабусю, бачите казку? Де вона, покажіть...»
(В. О. Сухомлинський)
Оповідання «Петрик, собака й кошеня» можна використати при вивченні теми «Головні і другорядні члени речення»
Завдання 1. Підкреслити головні і другорядні члени речення
ПЕТРИК, СОБАКА Й КОШЕНЯ
Маленький хлопчик Петрик ішов стежкою в саду. Бачить, біжить назустріч чорна кудлата собака. Петрик злякався, хотів тікати. Та раптом до його ніг притулилось маленьке кошеня. Воно втекло від собаки й просило Петрика: захисти мене, хлопчику, від цього страшного звіра. Стоїть Петрик, дивиться на кошеня, а воно підняло голову до нього і жалібно нявчить. Петрикові стало соромно перед кошеням. Він взяв його на руки, розгнівався на собаку й пішов їй назустріч. Собака зупинилась, злякано подивилась на Петрика й сховалася в кущах.
Запропонований текст можна використати для вивчення теми «Іменник як самостійна частина мови, його загальне значення»
Завдання 1. Із тексту виписати тільки іменники, поставивши їх у називному відмінку однини.
Завдання 2. Назвати морфологічні ознаки (рід і число).
Краса - це глибоко людське! З того часу, як людина стала людиною, з тієї миті, як вона задивилася на красу вечірньої зорі, вона почала вдивлятися в саму себе. Краса -це глибоко людське. Це радість нашого життя. Людина стала людиною тому, що вона побачила глибину блакитного неба, мигтіння зірок, рожеву заграву, багряне передвечірнє небо вітряного дня, безкраю далечінь степів, сині тіні в березневих снігових заметах, журавлиний ключ у голубому небі, відбиття сонячних променів у ранковій росі, сірі нитки дощу в похмурий осінній день, ніжну стеблинку і голубий дзвіночок проліска навесні - побачила і, вражена пішла по землі, створюючи нову красу.
При узагальненні й систематизації вивченого з теми «Прикметник», можна використати оповідання «Дуб під вікном» і виконати наступні завдання
Завдання 1. Назвіть у тексті прикметники, з’ясуйте їх значення.
Завдання 2. Випишіть 3- 4 словосполучення з прикметниками.
Визначте рід, число, відмінок прикметників.
ДУБ ПІД ВІКНОМ
Молодий лісник побудував у лісі велику кам'яну хату і посадив дуба під вікном. Минали роки, виростали у лісника діти, розростався дубок, старів лісник.
І ось через багато літ, коли лісник став дідусем, дуб розрісся так, що заступив вікно. Стало темно в кімнаті, а в ній жила красуня - лісникова внучка.
- Зрубай дуба, дідусю, - просить онучка, - темно в кімнаті.
- Завтра вранці почнемо...- відповів дідусь. Настав ранок. Покликав дідусь трьох синів і дев'ятьох онуків, покликав онучку-красуню й сказав:
- Будемо хату переносити в інше місце.
І пішов з лопатою копати рівчак під фундамент. За ним пішли три сини, дев'ять онуків і красуня-внучка.
(В . Сухомлинський)
Завдання 1. Прочитайте текст. Прикметники, що в дужках, поставити у відповідному роді, числі й відмінку.
Серед (зелений) луків і (дрімучий) лісів текла річка. (Повноводий), (глибокаий), але (тихий) й (ласкавий). Багато віків несла вона свої (чистий) води. Рікою плавали човни й навіть (маленький) кораблики.
Жив на березі ріки старий ліхтарник. Увечері сідав він у човник, плив на середину ріки, засвічував ліхтар. До світанку блимав посеред ріки вогник, показував дорогу мандрівникам.
При вивченні теми «Іменник як частина мови». Кожному варіанту вчитель дає завдання:
Завдання 1. Із поданих текстів виписати якнайбільше іменників назв істот і неістот.
Завдання 2. Розподілити їх у групи .
І варіант
Петрик, собака й кошеня
Маленький хлопчик Петрик ішов стежкою в саду. Бачить, біжить назустріч чорна кудлата собака. Петрик злякався, хотів тікати. Та раптом до його ніг притулилось маленьке кошеня. Воно втекло від собаки й просило Петрика: «Захисти мене, хлопчику, від цього страшного звіра».
Стоїть хлопчик, дивиться на кошеня, а воно підняло голову на нього й жалібно нявчить. Петрикові стало соромно перед кошеням. Він взяв його на руки, розгнівався на собаку й пішов їй назустріч. Собака зупинилась, злякано подивилась на Петрика й сховалась в кущах.
ІІ варіант
Втрачений день
В одного батька троє синів - маленьких хлопчиків. Ввечері батько й питає хлоп'ят: Розкажіть, як ви сьогодні провели день? Юрко відповів, що він посадив дерево. Батько сказав:
Ти сьогодні добре прожив день. Микола сказав:
Я сьогодні зайчика намалював, мамі допомагав.
- Ти теж добре прожив день, - сказав батько. Петрик відповів:
- Я сьогодні... в м'яча грав... і морозиво їв...
- У тебе сьогодні втрачений день, - сказав батько.
Пропоноване завдання можна використати під час вивчення теми «Ступені порівняння прикметників»
Завдання 1. Переписати, поставити виділені прикметники у просту форму найвищого ступеня порівняння. Як змінилося звучання тексту?
Завдання 2. Виписати прикметники, які не утворюють ступенів порівняння.
Завдання 3. Виконати фонетичний і морфологічний розбір слова
«найдорожча».
Ой піду я лугом
Це запам'яталось мені на все життя. Як світлий день, дорога хвилина, ще лине почуття.
Заходило вечірнє сонце. Я стояв біля батьківської хати й дивився на поле.
У полі жовтіла пшениця. Синіло небо. У саду було чути бджолиний гул. І ось із поля почулася тиха п існя. Співала її жінка. Запам'ятались мені перші слова:
Ой піду я лугом, лугом-долиною
Та чи не зустрінусь з родом-родиною .. .
Далі в пісні співалось про тяжку жіночу долю. На все життя запам'яталась мені ця прекрасна пісня. Кожне слово у ній хвилювало й зараз хвилює мене. Той день став для мене дорогим уроком рідної мови. Уроком на все життя.
Я люблю свою рідну, дорогу українську мову. Як землю, на якій народився. Як свою рідну матусю. Як Україну стражденну і пісню славетну, люблю ярий цвіт нашого народу - рідне слово, барвисте, пахуче, дзвінке. Я люблю свою мову.
(В. Сухомлинський)
Нижче наведені тексти можна використати, вивчаючи тему «Узагальнення та систематизація вивченого про прикметник»
Завдання 1. Назвіть у тексті прикметники, з’ясуйте їх значення.
Завдання 2. Випишіть 3-4 словосполучення з прикметниками.
Завдання 3. Визначити рід, число, відмінок прикметників.
ДУБ ПІД ВІКНОМ
Молодий лісник побудував у лісі велику кам'яну хату і посадив дуба під вікном.
Минали роки, виростали у лісника діти, розростався дубок, старів лісник.
І ось через багато літ, коли лісник став дідусем, дуб розрісся так, що заступив вікно. Стало темно в кімнаті, а в ній жила красуня - лісникова внучка.
- Зрубай дуба, дідусю, - просить онучка, - темно в кімнаті.
- Завтра вранці почнемо...- відповів дідусь. Настав ранок. Покликав дідусь трьох синів і дев'ятьох онуків, покликав онучку-красуню й сказав:
- Будемо хату переносити в інше місце.
І пішов з лопатою копати рівчак під фундамент. За ним пішли три сини, дев'ять онуків і красуня-внучка.
Завдання 1. Прочитати текст, поставити прикметники, що в дужках, у відповідному роді, числі й відмінку.
ЛІХТАРНИК
Серед (зелений) луків і (дрімучий) лісів текла річка. (Повноводий), (глибокаий), але (тихий) й (ласкавий). Багато віків несла вона свої (чистий) води. Рікою плавали човни й навіть (маленький) кораблики.
Жив на березі ріки старий ліхтарник. Увечері сідав він у човник, плив на середину ріки, засвічував ліхтар. До світанку блимав посеред ріки вогник, показував дорогу мандрівникам. Лагідно хлюпались об берег хвилі — тішилась ріка: люблять її люди, й вона людям потрібна.
Та ось людям знадобилося багато дощок на столи й стільці. Вирубали вони ліси по берегах ріки.
Здалося також людям, що (зелений) луки — це непотрібні розкоші. Зорали луки, посіяли кукурудзу. Виснажилися (студений) джерела, задихнулась від спраги ріка й померла.
При узагальненні й систематизації вивченого з теми «Займенник», можна використати оповідання «Бути людиною»
Завдання1. Переписати, підкреслити займенники.
Завдання2. Усно схарактеризувати їх як частину мови.
Завдання 3. Дібрати антоніми до виділених слів.
БУТИ ЛЮДИНОЮ
Ви живете серед людей. Кожен ваш вчинок, кожне ваше бажання відбиваються на людях. Знайте, що існує межа між тим, що вам хочеться, і тим, що можна. Ваші бажання – це радощі або ж сльози ваших близьких. Перевіряйте свої вчинки свідомістю: чи не завдаєте ви зла, неприємності, незручності людям своїми вчинками. Робіть так, щоб людям, які оточують вас, було добре.
Наступне завдання можна використати під час вивчення теми «Словосполучення й речення. Головні члени речення. Просте речення»
Завдання 1. Виписати із тексту прості речення і підкреслити в них граматичні основи:
ЗИМОВЕ СМЕРКАННЯ
Тихий зимовий вечір. Небо облягли хмари. Падають сніжинки. Раннє смеркання. Ми з мамою сидимо біля вікна й дивимося в поле. Перед нами безмежний білий килим. На ньому десь у далині - чорна крапка. Вона рухається.
- Що то таке? - питаю маму.
- Може, собака, а, може, й хитра лисичка . А може, й сірий вовк, - тихо відповідає матуся.
- Сірий вовк? - дивуюсь я. - Де ж би він міг узятися - сірий вовк?
- А з казки, - говорить мама . - Це ж перед нами не просто біле поле, а казкове поле.
- А ліс? - питаю. - Он там, на обрії - то ж ліс?
- І ліс - теж казковий, - шепоче мама . - Темний ліс ...
На все життя запам'яталось мені те зимове казкове смеркання.
(В. Сухомлинський)
Диктанти «Перевіряю себе»
Діти пишуть текст під диктовку, перевіряють написане, підкреслюють сумнівні для себе місця в тексті. Перевіряють себе, запитують у вчителя про написання того чи іншого слова, чи постановку розділового знака. Як варіант – учні виправляють помилки, користуючись підручником. Перевіряючи такі диктанти, вчитель враховує тільки не виправлені учнем помилки. Такі диктанти підвищують активність учнів, виробляють у них навички самоконтролю.
Що таке Школа під Голубим Небом?
Теплий літній вечір. На голубому небі спалахує перша зірочка. Щодня до мене приходять діти. Дошкільники, першокласники, другокласники... Ми сідаємо під столітнім дубом. Замовкає село, засинає степ, із саду долинають таємничі звуки, спить озеро.
Увесь світ навколо нас спить, лише зірочка в небі мерехтить та цвіркун співає. Це і є наша Школа під Голубим Небом.
(В. О. Сухомлинський)
ДИВНИЙ МИСЛИВЕЦЬ
Живе у нашому селі дід Максим. Усі кажуть: дід-мисливець. Як тільки починається полювання на зайців чи на качок, дід щодня йде з рушницею до лісу. Виходить із дому рано-вранці, а повертається ввечері.
Але що це за дивний мисливець такий! Ніколи не несе додому ні зайця, ні качки. Приходить із порожньою торбою. Одного разу приніс дід Максим зайченя маленьке. Знайшов під кущем. У зайченяти була зламана ніжка. Дід зробив із двох гілочок пов'язку, забинтував ніжку. Через тиждень ніжка зрослася, і дід відніс зайченя у поле.
Чого ж це дід Максим такий невдаха? Пішли одного разу слідом за дідом, захотілося подивитись, як же він полює. Бачать: поклав дід рушницю, а сам ходить лісом та й розкладає під кущами сіно зайцям.
Зрозуміли тоді, чому дід Максим дивний мисливець.
(В. О. Сухомлинський)
ЗДРАСТУЙТЕ
Лісовою стежкою йдуть батько і маленький син.
Тиша. Сонце світить. Стукає дятел. Дзюрчить струмок у лісовій глушині. Раптом син побачив: назустріч їм іде бабуся з паличкою.
— Тату, куди йде бабуся? — запитав син.
— Побачити, зустріти чи провести, — відповів батько.
— Коли зустрінемося з нею, ми скажемо їй здрастуйте, — сказав батько.
— Навіщо їй казати це слово? — здивувався син. — Ми ж зовсім незнайомі.
— А ось зустрінемося, скажем їй здрастуйте, тоді побачиш, для чого.
(В. О. Сухомлинський)
ТІ САМІ СЛОВА
Улітку Андрійко пішов працювати на тваринницьку ферму. Його послали до бабусі Марини — куховарки. Вона варила їсти пастухам і дояркам.
Андрійко допомагав бабусі: воду носив, картоплю чистив, дрова рубав, хліб нарізав.
Весело, привільно працювати влітку в степу. Сонечко гріє, вітер віє, пташки щебечуть, можна й до ставка піти покупатися, як бабуся дозволить.
Уранці бабуся й каже Андрійкові.
— Піди води принеси.
І такий тихий, добрий, ласкавий голос у бабусі, що Андрійко швиденько бере відро й біжить до колодязя. А колодязь далеченько — аж під лісом. Витягне відро води й живенько принесе.
(В. О. Сухомлинський)
ГРАФІЧНІ ДИКТАНТИ
І. Поділити речення на словосполучення, поставити питання від головного до залежного слова. З двома словосполученнями скласти речення.
Прийшла до лісу бабуся Морозиха. Принесла білі полотна, розіслала на зеленій траві. Забіліли галявини, аж посвітлішало в лісі.
ІІ. З даного тексту вибрати речення з прямою мовою і накреслити їх схеми.
Верба над ставком
Оксанка гуляла біля ставка. Знайшла вербовий прутик та й увіткнула в сиру землю. А сама пішла додому. Потім Оксанчині батьки переїхали до міста. Там Оксанка й училася в школі. Минуло десять років. Навідалась Оксанка до рідного села. Була вона вже дівчиною, високою, з чорною косою. Ось прийшла якось до ставка. Побачила високу гіллясту Вербу, що схилилася над водою.
Здивувалася Оксана й питає: — Вербо, де ти взялася?
А Верба й каже: — Ти мене посадила маленьким прутиком.
— Яка ж ти велика стала,— тішиться Оксана.
— Я тебе й не впізнала.
— А я тебе впізнала,— тихо мовила Верба.
ІІІ. Із поданого нижче тексту учні повинні накреслити схеми речень із звертаннями, попередньо розставивши пропущені розділові знаки.
Жайворонята чекають не дочекаються матері. Вони запитують:
- Мамо про що ти співала в своїй пісні?
- Про Людину. Я просила її: йди Чоловіче подалі від мого гнізда. Не злякай моїх пташенят.
ІV. Із запропонованого тексту виписати по 2—3 словосполучення, що відповідають таким моделям: «прикметник + іменник», «займенник + іменник», «дієслово + займенник», «дієслово + прислівник». Указати на те, як зв’язане залежне слово з головним: а) за змістом; б) за змістом і граматично.
БІЛКА І ДОБРА ЛЮДИНА
Ішла собі лісом Добра Людина. Дивилася на трави й квіти ласкавими очима. Не наступила на квіти, бо помітила їх. Ось підійшла Добра Людина до високої сосни. Побачила білочку. Білочка стрибала по гілках, а за нею гнався якийсь рудий звірок. Добра Людина впізнала куницю. Це лютий білоччин ворог. Ось-ось куниця наздожене білку й розірве своїми лютими пазурами. З жалем і болем у серці глянула Добра Людина на бідолаху. Побачила білочка очі Доброї Людини, плигнула з дерева й сіла їй на плече. А зла куниця втекла в темний ліс. Погладила Добра Людина білочку та й сказала:
— Стрибай собі до свого дупла.
Глянула білочка вдячно Добрій Людині у вічі й пострибала додому. Дітки давно вже чекали на неї. Вона й розповіла їм про Добру Людину.
V. До поданих речень підібрати відповідні схеми з довідки.
1. Він бачив, як падає сніжинка, і думав: «Ось вона впаде комусь під ноги і її затопчуть» («Хлопчик і сніжинка»). 2. . «Зірву квітку, поставлю в вазу на столі, – подумав Петрик. – Красиво буде в кімнаті» («Конвалія в саду»). 3. "Завтра в ньому оселяться люди", — думає з гордістю («Який слід повинна залишити людина на землі?»). Ввечері батько й питає хлоп'ят: Розкажіть, як ви сьогодні провели день? («Втрачений день»).
А: «П?»., «П, — а, — п»., А: «П»., «П, - а».
VІ . Прочитати текст. Накреслити схеми речень з узагальнювальними словами.
БДЖОЛИНА МУЗИКА
Зранку до вечора на пасіці дзвенить бджолина музика.
Заплющиш очі – чуєш, немов струна бринить. Де ця струна? Може, у вуликах? Може, сидять там бджілки і грають на якомусь дивному інструменті? Бо бринить музика скрізь: і біля вуликів, і в саду, і в квітучій гречці. Весь світ співає. I синє небо, і сонце – все співає.
А може, тоненькі струни у квітах? Може, натягло їх сонце між пелюстками?
Прилетить бджола до квітки, сяде між пелюстками й грає на тих маленьких струнах маленькими лапками .
Диктанти колективної дії
Перед його написанням клас поділяється на кілька груп, у кожній з них обирають консультанта. Це роблять самі учні. Диктант, як звичайно, обмежений і обсягом і часом, читається швидко. Кожна група перед записом слів чи речень радиться з приводу всіх сумнівних випадків, пригадує відповідне правило правопису. Перевіряють роботи також колективно. Нижче подано зразки диктантів на:
- 
правило правопису однорідних членів речення та порівнянь.
Хлопчик і сніжинка
З неба летіла додолу сніжинка. Вона була ніжна, легка, прозора, мов пушинка. І красива, мов зірка.
На землі стояв хлопчик. Він бачив, як падає сніжинка, і думав: «Ось вона впаде комусь під ноги і її затопчуть».
– Ні, не треба падати сніжинці на землю, не треба її затоптувати.
Хлопчик простягнув долоню. Він хотів приголубити сніжинку, а вона впала на добру, теплу його руку й розтала. Хлопчик із жалем дивиться на долоню. А там блищить крапелька, мов сльозинка.
Як ріка розгнівалась на Дощика
Загордилася Ріка:
– Дивіться, яка я широка,повновода,які в мене зелені береги. І сонечко в
мені відбивається, як у дзеркалі, і дерева високі, і небо блакитне. Коли це небо затяглося хмарами й пішов сірий дощик. День іде, другий, третій. Стала сіра Ріка, сірі стали береги. Посірів увесь світ. Розгнівалась Ріка:
– Доки ти хлюпотітимеш, нещасний? Через тебе я стала потворна.
Дощик і каже:
– Якби не я, сіренький, не була б ти широка, повновода.
Ось так і нам не треба забувати, звідки ми течемо.
- написання власних і загальних назв;
Дружина В.О.Сухомлинського Ганна Іванівна згадувала: «У 1949 році діти захворіли па кір. Дітей треба було ізолювати. І ми зачинили дітей на два місяці в квартирі. Стояла літня пора. За вікнами з веселим сміхом бігали їхні друзі. Перечитані всі книжки. Переказано всі казки, що збереглися в нам'яті. Василь Олександрович придумав нову розвагу: тіньовий театр. Він гарно намалював Козу-дерезу, Колобка, Лисицю, Вовка, Півника... І зазвучали казки по-новому. Батько сідав із дітьми на диван і розповідав, а я на простирадлі, повішеному на отвір дверей, рухала персонажів казок. Саме тоді Василь Олександрович почав складати казки. Першою з них була казка «Горобець».
- написання розділових знаків у складному реченні;
Як зайчик грівся взимку проти місяця
Холодно взимку Зайчикові. Вибіг він на узлісся, а вже ніч настала. Мороз тріщить, сніг проти Місяця блищить, холодний вітрець із яру повіває. Сів Зайчик під кущем, простяг лапки до Місяця, просить:
– Місяцю любий, погрій мене своїм промінням, бо довго ще Сонечка чекати.
Жалко стало Місяцеві Зайчика, він і каже:
– Іди полем, полем, я тобі світитиму дорогу, а ти прямуй до великого стогу соломи.
Пострибав зайчик, зарився в стіг, вигляда, усміхається:
– Спасибі, любий Місяцю, тепер твоє проміння тепле-тепле.
- основні орфограми й пунктограми при прямій мові;
Зайчик і горобина
Засипало снігом землю. Нема чого їсти зайчикові. Побачив зайчик червоні ягоди на горобині. Бігає навколо дерева, а ягоди — високо. Просить зайчик: «Дай мені, горобино, одне гроно ягідок». А горобина й каже: «Попроси вітра, він і відірве».
Попросив зайчик вітра. Прилетів вітер, гойдає, трусить горобину. Відірвалося гроно червоних ягід, упало на сніг. їсть зайчик ягоди, дякує вітрові.
Конвалія в саду
Петрик уранці прийшов у сад і побачив конвалію. Зачарований дивною красою квітки, хлопчик довго стояв перед нею. «Зірву квітку, поставлю в вазу на столі, – подумав Петрик. – Красиво буде в кімнаті».
Він простяг руку, щоб зірвати квітку, та враз уявив собі: що ж станеться із садом без конвалії? Затулив долонями квітку, і в саду стало похмуро й незатишно. На зелені листки впала сіра тінь, замовкли пташки.
Петрик відтулив квітку, і на деревах знов почувся пташиний спів.
«Он яка ти, дивовижна квітко, – подумав Петрик. – Хіба ж можна тебе зривати й нести до кімнати?»
Виписати синоніми, з’ясувати, чому вчить висловлювання
Юні мої друзі, щадіть серце і виховуйте почуття. Пам’ятайте, що в наш час людина з кожним роком усе більше відчуває вплив навколишнього середовища. В ідеї – людина людині друг, товариш і брат – закладено глибокий зміст. Бути другом – це значить утверджувати в собі людяність.(В.Сухомлинський)
Виписати антоніми, з’ясувати, чому вчить висловлювання:
Пам’ятай, що Батьківщина – це твоя колиска, твій дім, джерело твого щастя. Це земля твоїх предків, на якій пролито багато крові і поту. В рідному домі буває і добре, і погане. Якщо ти бачиш погане – не забувай, що це погане в твоїм домі. Над злом в рідному домі злорадствує тільки підла людина. Не відвертайся від зла, зроби так, щоб замість зла в твоєму рідному домі було добро. Ти маєш право говорити про зло в рідному домі тільки тоді, коли ти зробив щось хороше. Право сказати одне слово про погане добувається десятком добрих справ. («Листи до сина»)
ПОЯСНЮВАЛЬНІ ДИКТАНТИ
Орфограми, розділові знаки, які вивчають учні, пояснюються після того, як записали текст у зошити.
Завдання 1. У виділених словах тексту знайти помилки (5 у кожному). Пояснити орфограми.
Все в лісі співає
Весною ми пішли долісу. Зійшло сонце, дихнув лигенький вітерець, і всі диревав лісі заспівали. Кожне співало свою пісню. Береза співала ніжну пісню. Слухаючи цю пісню, хотілося підійти до білокорої красуні і обійняти її. Дуп співав мужню пісню. Коли ми слухали пісню дуба, нам хотілося бути сильними, відважними. Вирба схилилася над ставом, співала задумливу пісню. Прислухаючись до пісні верби, ми подумали, що прийде осінь і листячко з дерев осиплеться. Ось які пісні ми почули у лісі.
Райдуга в бурульці
Вдень почав танути сніх. Капали краплі з дахів. А вночі знову підмерзло. Вийшов з хати юрко і побачив велику крижану бурульку. Вона звисала з даху. Зійшло сонце, і бурулька заблищала різнобарвними вогниками: синім, рожевим, чирвоним. блакитним, жовтим. Юрко стоїть, затамувавши подих від здивування. Красива бурулька, мов райдуга. На даху біля бурульки сіли горопці та й цвірінькають. Вони теж мелуютьсябурулькою.
ВІДЛІТАЮТЬ ЖУРАВЛІ
Був ясний осіній день. Тихо надворі, у повітрі пливуть павутинки. А в блакитному небі — ключ журавлів. Пролетіли журавлі над силом, потім повернулись, покружляли й знову полетіли. Але за селом, недалеко від лісу, сіли журавлі на землю. Довго сиділи, немов радились про щось. Чому це журавлі кружляли над селом, а потім сіли біля лісу? Бо вони вирушають у далеку дорогу. Литять у теплий край. Та хоч і теплий, але чужий. Бо Батьківщина там, де народився, зріс і почав літати. Тож їм і тяжко розлучатися зі своєю вітчизною.
ЗАЙЧИК І ГОРОБИНА
Засипало снігом Землю. Нема чого йісти Зайчикові. Побачив Зайчик червоні ягоди горобини. Бігає навколо дерива, а ягоди — високо.
Просить Зайчик: «Дай мені, Горобинко, одне гроно ягідок».
А Горобина й каже: «Попроси Вітра, він і відірве».
Попросив Зайчик Вітра. Прилетів Вітер, гойдають, трусить Горобину.
Відірвалося гроно червоних ягід, упало на сніх. Їсть Зайчик ягоди, дякує Вітрові і Горобині.
ЯК БДЖОЛА ЗНАХОДИТЬ КВІТКУ КОНВАЛІЇ
Вилетіла звулика бджілка. Літає над пасікою й наслухається. Чує: десь далеко-далеко дзвенить голосні дзвіночки. Летить бджілка на музику дзвіночків. Прилітає до лісу. А то дзвонять квіти конвалії. Кожна квітка — маленький срібний дзвіночок. Усередині — золотий молоточок. Бє молоточок по сріблу — лунає дзвін, аж до пасіки лине. Ото так конвалія кличе бджілку. Прилітає бжілка, збирає з квітки пилок і каже:
— Дякую, квіточка…
А квітка мовчить. Вона лише зніяковіло опускає голівку.
Робота з текстом на уроках зв’язного мовлення
ТЕКСТИ ДЛЯ УСНИХ ПЕРЕКАЗІВ
Текст 1
Завдання 1. Прослухати текст.
НАЙГАРНІША МАМА
Випало Совеня із гнізда та й повзає. Далеко забилось, не може знайти рідного гнізда. Побачили птахи малого — некрасивого, з великою голівкою, вухатого, банькатого, жовторотого. Побачили та й питають, дивуючись:
— Хто ти такий, де ти взявся?
— Я Совеня,— відповідає мале.
— Я випало з гнізда, не вмію ще літати і вдень дуже погано бачу. Я шукаю маму.
— Хто ж твоя мама? — питає Соловей.
— Моя мама Сова,— гордо відповідає Совеня.
— Яка ж вона? — питає Дятел.
— Моя мама найгарніша.
— Розкажи, яка ж вона,— питає Дрізд.
— У неї голова, вуха й очі такі, як у мене,— відповідає з гордістю Совеня.
— Ха-ха-ха ! — зареготали. Соловей, Дятел і Дрізд.
— Та ти ж потвора. Виходить, і мати твоя така сама потвора.
— Неправда! — закричало Совеня.
— Мама в мене найгарніша. Почула його крик Сова, прилетіла потихеньку, взяла Совеня за лапку й повела до рідного гнізда. Совеня уважно подивилося на свою маму: вона була найгарніша.
(В. Сухомлинський)
Завдання 2. Доведіть, що він належить до жанру оповідання.
Завдання 3. З’ясуйте, чи відбиває назва оповідання його зміст. Доведіть.
Завдання 4. Скласти план. Усно переказати текст за планом.
Текст 2
Завдання 1. Прослухати текст.
ЩО ПОСІЄШ, ТЕ Й ПОЖНЕШ
Одного разу до нас прилетіли голуб і голубка. Сіли на ґанку та й воркочуть. Ніби дивляться на мене й щось просять. Я поліз на дах, відчинив маленьке віконце. Голуби заховались у нього. Я виніс їм зерна, вони поклювали й знову сховались у віконці.
Наступного ранку я знову погодував їх і поставив коритце з водою. А потім було так - коли погодую, а коли й забуду. Більше було таких днів, що я забував погодувати голубів. Вони сидять на ґанку, дивляться на мене, а я все кудись поспішаю. Коли це йду, а голуб летить наді мною, немов збирається на плече мені сісти. Я думав, що голуб грається. І не догадався, що йому їсти хочеться.
А то якось уранці бачу - голуби сидять на подвір'ї в сусідів, і маленька дівчинка Оля годує їх. А батько ставить на стовпі маленьку хатку - голубник.
Боляче мені стало. Кликав я голубів, кликав, але вони більше до мене не прилетіти. Поселилися в голубнику. Оля щодня годує їх - і вранці, й увечері. Вони полюбили дівчинку: сідають їй на плечі, даються в руки.
Що посієш, те й пожнеш , - говорить наше українське прислів'я. Посіяв байдужість - пожав зневагу. Птахи зневажають тих, хто байдужий до них.
Завдання 2. Визначити основну думку тексту.
Завдання3. Чи можна стверджувати, що цей текст - розповідь ?
Текст 3
Завдання 1. Прослухати текст.
ЛЮДИНА ПРИНЕСЛА ЖИТТЯ
У зеленому степу сірий похмурий острівець. Це — Мертве поле. З незапам’ятних часів на ньому нічого не росло, бо ґрунт був перенасичений сіллю. Над розпеченою землею стояло гаряче повітря. Ні билинки, ні коника, ні квіточки — нічого живого не було на Мертвому полі. Ніколи не співав над Мертвим полем жайворонок, облітав його стороною крук, і небо над ним було не голубе, а сіре.
Та ось прийшла на Мертве поле Людина. Принесла корзину цілющого чорнозему, висипала. Принесла другу, третю, десяту. Йшли дні, місяці, йшли роки, а Людина з ранку до ночі все носила і носила на Мертве поле чорнозем. Вона засипала Мертве поле й посіяла на ньому пшеницю.
І сталося диво. Мертве поле зазеленіло. Зашуміла, заколосилася пшениця. Засюрчав коник, сіре небо стало голубим, над достигаючими колосками заспівав жайворонок. Жайворонки всього світу прислухались до його пісні.
Завдання 2. Визначити тип тексту.
Завдання 3. Скласти план.
Завдання 4. Усно переказати текст за планом.
Текст 4
Завдання1. Послухати казку.
СКУПИЙ
На околиці села жив Скупий. Посадив він на своєму городі виноград. Мало хто вирощував його в цих місцях, люди дивилися на кущі винограду як на диковинку. Через два роки на кущах з'явилися перші грона. Налилися солодким соком. Стали великими, прозорими.
Ішла одного разу повз виноградник мати з трирічним хлопчиком. Побачив хлопчик виноградні грона і питає:
— Мамо, що це таке?
— Виноград.
— А що це таке? Навіщо він? Який він?
— Він солодкий. Немає ягоди, смачнішої за виноград.
Схотілося дитині винограду. Мати просить:
— Дайте, будь ласка, хоч одне гроно дитині, нехай покуштує.
Не дав Скупий дитині грона. А дав однісіньку ягідку, і то його очі спохмурніли: шкода було і ягідки.
Пішла мати з дитиною. А Скупий поставив навколо виноградника високий-високий паркан. Закрив парканом не тільки виноградні кущі, а й хату. Радий Скупий і спокійний: ніхто тепер не побачить його винограду, ніхто не попросить. Та не догледів, як одна гілочка повилася парканом, досягла вершини й зацвіла на ній. Зав'язалися грона на паркані, налилися солодким соком ягоди.
Знов тією самою дорогою йшла та сама мати з дитиною. Побачив хлопчик виноградні грона на високому паркані й зрадів:
— Дивіться, мамо, виноград. Чому він виріс так високо?
— Він не хоче, щоб його закривали від людей парканом.
— Які гарні ягоди! — промовив хлопчик.
Ці слова почув Скупий, що стояв за парканом. Він страшенно розгнівався навіть за те, що хлопчик побачив виноград. Від злості серце його розірвалося. Скупий помер, але ніхто в світі не знав про цю смерть, тому що вона закрита була від людей високим парканом.
Минув рік, весняне сонце збудило землю, зазеленів виноград. Живим пагонам так хотілося до сонця, такий ненависний був високий паркан, що вони повалили його. Він упав на землю, і людям відкрилася чудова краса. Ягоди виблискували під яскравим сонцем, в кожній ягоді відбивалося небо, сонце, прекрасна земля. Люди прийшли на виноградник і стали господарями, а про Скупого назавжди забули.
Завдання 2. Визначити основну думку.
Завдання 3.Усно переказати текст за планом.
Текст 5
Завдання1. Прослухати текст.
ГАРЯЧА КВІТКА
Того року була рання весна. В середині квітня зацвіли сади.
Настав травень.
Одного ясного ранку Оля вийшла в сад і побачила велику квітку. Вона прибігла до мами й радісно сказала:
– Мамо, червона троянда зацвіла.
Мама прийшла, подивилась на червону квітку й усміхнулася. Потім глянула в небо – й занепокоїлась.
З півночі сунула чорна хмара. Повіяв вітер, хмара заступила сонце. Стало холодно.
Мама з Олею сиділи в кімнаті й з тривогою дивилися у вікно.
Мов білі метелики – закружляли сніжинки. Все довкола побіліло. Згодом вітер ущух. Сніжинки вже спадали м’яко, тихо, поки й зовсім перестали.
Мама з Олею вийшли в сад. На зеленому листі – снігові шапки. Землю вкрив білий килим. Тільки троянда червоніла, мов велика жарина. На ній блищали крапельки роси.
– Вона гаряча, їй не страшно, – мовила Оля й радісно посміхнулась.
Завдання 2. Визначити тему й основну думку.
Завдання 3. Скласти план тексту.
Завдання 4. Усно переказати текст за планом.
Текст 6
Завдання1. Прослухати текст.
УСМІШКА
Був сонячний травневий ранок. На зелених луках, що починалися одразу ж за селом, розквітнули жовті кульбабки, дзвеніли бджоли й джмелі, в блакитному небі грав на срібних струнах жайворонок.
Цієї тихої ранкової хвилини з хати вийшла маленька дівчинка. У неї були блакитні очі, біле, мов спіла пшениця, волосся. Вона почимчикувала зеленими луками. Побачила барвистого метелика й усміхнулась, їй стало так радісно, що захотілося, аби цілий світ бачив її усмішку.
Усміхалася дівчинка й тупала за метеликом. Він летів повагом, не поспішаючи.
Коли це дівчинка побачила діда. Він ішов їй назустріч. Погляд його був похмурий, брови насуплені, в очах — злість. Дівчинка несла назустріч дідові усмішку. Вона сподівалася: ось зараз і він усміхнеться.
Невже в такий радісний день можна бути похмурим і непривітним? Уже в глибині її душі піднялася маленька хвиля страху, але вона усміхалась, вона несла назустріч дідові свою усмішку й закликала його: «Усміхніться й ви, дідусю!».
Та дід не усміхнувся. Погляд його залишався похмурим, брови — насупленими, очі — злими.
Страх оволодів серцем дівчинки. Усмішка погасла на її лиці. І тої ж хвилини їй здалося, що затьмарився, спохмурнів цілий світ. Зелений луг посірів. Жовті сонечка кульбабок перетворилися на фіолетові плями, блакитне небо стало блідим, а срібна пісня жайворонка тремтіла, мов той струмок, що ось-ось помре.
Дівчинка заплакала. За хвилину дід уже був далеко. Вона бачила тепер його спину, але й спина здавалася їй злою і непривітною.
Дівчинка йшла собі луками далі. Її серце затремтіло, коли вона побачила — знову назустріч хтось іде. Придивляється — аж то бабуся, з ціпком старенька дибає.
Дівчинка насторожилась і запитливо глянула в її очі. Бабуся усміхнулась. І такою доброю та щирою була усмішка, що цілий світ навколо дівчинки знову ожив, заграв, заспівав, переливаючись різними барвами. Мов маленькі сонця, знову заясніли кульбабки, задзвеніли бджоли й джмелі, заграв на срібних струнах жайворонок.
Завдання 2. Визначити тему й основну думку.
Завдання 3. Скласти план тексту.
Завдання 4. Усно переказати текст за планом.
Текст 7
Завдання1. Прослухати текст.
ВІДЛОМЛЕНА ГІЛКА
Уздовж паркової алеї біг хлопчик. Був ясний весняний день, на деревах співали пташки, серед квітів літали барвисті метелики. Хлопчикові було весело. Він біг, розмахуючи руками.
Уздовж алеї росли маленькі липки, їх недавно посадили. На гілочках зеленіли ніжні пахучі листочки. Хлопчик зривав їх і кидав собі під ноги. Тішився собі. От зупинився біля однієї липки. Та не листочок відірвав, а цілу гілочку відчахнув. Гілочка впала додолу. Хлопчик на хвильку зупинився, глянув на тремтячі листочки. Глянув і на липку. З північного боку зяяла ранка...
Хлопчикові стало шкода липки, та жалість у його серці жила недовго. Бо надворі був такий радісний, сонячний день... Хлопчик переступив гілочку й побіг далі.
Минуло багато-багато літ. Хлопчик виріс, став дорослий. Потім діти його повиростали й стали дорослі. А колишній хлопчик став дідусем.
Ось теплого весняного дня прийшов він до того парку, де бігав у дитинстві малим пустотливим хлоп’ям. Уздовж алеї росли високі стрункі липи. Тільки одна була мовби поранена з північного боку. У неї ніби руки не було. Замість гілки — глибокий шрам.
Дідусь зупинився. Упізнав липу. Це він давно колись відчахнув її гілочку. І ось тепер на високому стрункому дереві не було великої гілки. Менше листя зеленого, менше цвіту липового, менше співу бджолиного — бо він зламав гілочку. Менше й радості в світі.
Дідусь зітхнув. Він стояв на алеї й дивився на рівну доріжку, якою біг маленький хлопчик.
Завдання 2. Визначити тему й основну думку.
Завдання 3. Визначити тип та стиль тексту.
Завдання 4. Скласти план тексту.
Завдання 5. Усно переказати текст за планом.
Текст 8
Завдання1. Прослухати текст.
КАМІНЬ
У лузі під гіллястим дубом багато років жила криниця. Вона давала людям воду. Під дубом біля криниці відпочивали подорожні.
Одного разу сюди прийшов хлопчик, який любив пустувати. Він подумав:
- А що то воно буде, коли я візьму оцей камінь і кину його в криницю? Ото, мабуть, булькне дуже.
Підняв камінь, кинув його в криницю. Булькнуло, та ще й дуже. Хлопчик засміявся і побіг, забувши про свої пустощі.
Камінь упав на дно криниці й закрив джерело.
Вода перестала прибувати. Криниця засохла.
Засохла трава навколо криниці, і дуб засох, бо підземні струмки потекли кудись в інше місце.
На дубі перестав мостити гніздо соловейко. Він полетів на інший луг.
Замовкла соловейкова пісня.
Сумно стало в лузі.
Минуло багато років. Хлопчик став дідусем. Одного разу він прийшов на те місце, де колись був зелений луг, стояв гіллястий дуб, співав соловейко, вабила подорожнього студена криниця.
Не стало ні лугу, ні дуба, ні соловейка, ні криниці. Довкола пісок, вітер
здіймає хмару пилюки.
- Де ж воно все поділося? - задумався дідусь.
Завдання 2. Визначити тему й основну думку.
Завдання 3. Визначити тип та стиль тексту.
Завдання 4. Скласти план тексту.
Завдання 5. Усно переказати текст за планом.
Тексти для усних переказів із творчим завданням
Текст 1
Завдання1. Прослухати текст.
ДОБРЕ СЛОВО
В однієї жінки була маленька донька Оля. Коли дівчинці виповнилося п’ять років, вона тяжко захворіла: просудилась, почала кашляти і танула на очах. До нещасної матері почали приходити родичі:
Олині тітки, дядьки, бабусі, дідусі. Кожен приносив щось смачне й поживне: липовий мед і солодке коров’яче масло, свіжі лісові ягоди й горіхи, перепелині яєчка й бульйон з курячого крильця. Кожен говорив: «Треба добре харчуватися, треба дихати свіжим повітрям і хвороба втече в ліси й на болота». Оля їла мед у стільниках і солодке коров’яче масло, лісові ягоди й горіхи, перепелині яєчка й бульйон з курячого крильця. Але нічого не допомогало – дівчинка вже ледве вставала з ліжка.
Одного дня біля хворої зібрались родичі. Дідусь Опанас сказав:
- Чогось їх не вистачає. А чого – і сам не можу зрозуміти. Раптом відчинились двері, і в хату ввійшла прабабуся Олі – столітня Надія. Про неї родичі забули, бо багато років сиділа прабабуся в хаті, нікуди не виходила. Але почувши про хворобу правнучки, вирішила навідати її. Підійшла до ліжка, сіла на ослінчик, взяла Олину руку в свою, зморшкувату і маленьку, й сказала:
— Немає в мене ні медових стільників, ні солодкого коров’ячого масла, немає ні свіжих лісових ягід, ні горіхів, немає ні перепелиних яєчок, ні курячого крильця. Стара я стала, нічого не бачу. Принесла я тобі, мила моя правнучко, один-єдиний подарунок: сердечне бажання. Єдине бажання залишилось у мене в серці — щоб ти, моя квіточко, видужала й знову раділа ясному сонечкові.
Така величезна сила любові була в цьому доброму слові, що маленьке Олине серце забилось частіше, щічки порозовішали, а в очах засяяла радість.
— Ось чого не вистачало Олі, - сказав дід Опанас.
— Доброго слова.
Завдання 2. Визначити тему й основну думку.
Завдання 3. Скласти план тексту.
Завдання 4. Уявіть, що ви і є та хвора дівчинка. Спробуйте переказати текст від її імені.
Завдання5. Який висновок можна зробити з даного тексту?
Текст 2
Завдання1. Прослухати текст.
СТАРИЙ ПЕНЬ
Росло в лісі велике гіллясте дерево. Весною воно вкривалось зеленим листом, білими квітками. Прилітали до квіток бджоли і джмелі. Поселилися, на дереві співучі пташки. Щовесни повертались вони з теплого краю знаходили своє дерево і весело щебетали: «Доброї весни, рідне дерево, ось ми і прилетіли до тебе». Радісно жилось дереву, бо багато друзів було у нього.
Минули роки. Постаріло дерево, засохло. Прийшли до лісу люди, спиляли його і кудись повезли. Залишився тільки пень. Від суму й самотності покрився він сірим пилом. Боляче було йому, коли згадував, як злітались до нього бджоли, як співали пташки. Прилетіли якось пташки, покружляли, защебетали тривожно й полетіли. Пень заплакав з туги. Так захотілось йому чиєїсь прихильності, дружби.
Настала осінь. Якось прибіг до пенька їжак. Вирив ямку та й носить сухі листочки, жмутки моху, стеле зимову постіль. Зрадів старий пень. І їжак з пеньком став ласкавий.
Подружились вони, розповіли одне одному про своє життя. Аж помолодів пень. Зацвів зеленим мохом. Бо є тепер у нього вірний друг.
Завдання 2. Визначити тему й основну думку.
Завдання 3. Визначити тип та стиль тексту.
Завдання 4. Скласти план тексту.
Завдання 5. Скласти усне висловлювання на тему «Дружба – це велиа цінність».
Текст 3
Завдання1. Прослухати текст. Визначити тему й основну думку.
ГВИНТИК
Юрко готував домашнє завдання з граматики. Він переписав кілька речень. Треба було ще підкреслити іменники, але Юрко поспішав. Він швиденько згорнув зошит і побіг до хлопців грати в м'яча.
Увечері батько перевірив зошити й помітив, що там не все гаразд.
— Чого ж ти не закінчив роботи? — питає сина.
А Юрко не знає, що й казати.
— То дрібничка, то гвинтик...
— Слухай, що я тобі розповім,— мовив тоді батько.
— На заводі збудували великий літак. Багато людей працювало, щоб усе якнайкраще зробити. Лишалось загвинтити під крилом один маленький гвинтик. Загадали робітникові. А він забув. Так і передали літак на аеродром. Літак був пасажирський. Полетів літак у перший рейс. В ньому сиділо п'ятдесят пасажирів. Але ж він був без одного-однісінького гвинтика... На віражі крило зламалось, літак упав і розбився. Загинули люди.
Ось що буває, коли хтось забуде про маленький гвинтик.
Завдання 2. Поміркуй, від чого застерігає нас це оповідання.
Завдання 3. Склади власну розповідь на запропоновану у творі тему.
Текст 4
Завдання1. Прослухати текст. Визначити тему й основну думку.
ЯКИЙ СЛІД ПОВИННА ЗАЛИШИТИ ЛЮДИНА НА ЗЕМЛІ?
Старий Майстер звів кам'яний будинок. Став осторонь і милується. "Завтра в ньому оселяться люди", — думає з гордістю. А в цей час біля будинку грався Хлопчик. Він стрибнув на сходинку й залишив слід своєї маленької ніжки на цементі, який ще не затвердів.
— Для чого ти псуєш мою роботу? — сказав з докором Майстер.
Хлопчик подивився на відбиток ноги, засміявся й побіг собі.
Минуло багато років, Хлопчик став дорослим Чоловіком. Життя його склалось так, що він часто переїздив з міста до міста, ніде довго не затримувався, ні до чого не прихилявся — ні руками, ні душею.
Прийшла старість. Згадав старий Чоловік своє рідне село на березі Дніпра. Захотілось йому побувати там. Приїхав на батьківщину, зустрічається з людьми, називає своє прізвище, але всі здвигують плечима — ніхто не пам'ятає такого Чоловіка.
— Що ж ти залишив після себе? — питає у старого Чоловіка один дід, — Є в тебе син чи дочка?
— Немає у мене ні сина, ні дочки.
— Може, ти дуба посадив?
— Ні, не посадив я дуба...
— Може, ти поле випестував?
— Ні, не випестував я поля...
— Так, мабуть, ти пісню склав?
— Ні, й пісні я не склав.
— Так хто ж ти такий? Що ж ти робив усе своє життя? — здивувався дід.
Нічого не міг відповісти старий Чоловік. Згадалась йому та мить, коли він залишив слід на сходинці. Пішов до будинку. Стоїть той наче вчора збудований, а на найнижчій сходинці — закам'янілий відбиток Хлопчикової ніжки.
"Ось і все, що залишилось після мене на землі, — з болем подумав старий Чоловік.
— Але цього ж мало, дуже мало... Не так треба було жити..."
Завдання 2. Скласти план тексту.
Завдання 3. Поміркуйте разом! Який слід мав на увазі автору назві оповідання?
Завдання 4. А як би ви відповіли на запитання, що є у заголовку твору?
Текст 5
Завдання1. Прослухати текст.
ВАЖКО БУТИ ЛЮДИНОЮ
Діти поверталися з лісу. Вони сьогодні ходили в далекий похід. Шлях додому пролягав через невеликий хутірець, що лежав у долині за кілька кілометрів до села. Втомлені, знесилені діти ледве дійшли до хутірця. Зайшли в крайню хату, попросили води. З хати вийшла жінка, за нею вибіг маленький хлопчик. Жінка витягла з колодязя води, поставила на стіл серед двору, а сама пішла до хати. Діти напилися, відпочили на траві. Де й узялися сили. Відійшли на кілометр від хутірця, Марійка тут і згадала:
— А ми ж не подякували жінці за воду.
Діти зупинилися. Справді, забули подякувати.
— Що ж... — каже Роман, — це не велика біда. Жінка вже й забула, мабуть. Хіба варто повертатися через таку дрібницю?
— Варто, — наполягає Марійка. — Хіба тобі самому не соромно перед собою, Романе?
Роман усміхнувся. Видно, що йому не соромно.
— Ви як хочете, — каже Марійка, — а я повернуся й подякую...
— Чому? Скажи, чи ж обов'язково це зробити? — питає Роман.., — Адже ми так потомилися...
— Бо ми люди... Якби ми були телята, можна було б і не вертатися...
Вона рушила до хутірця. За нею пішли всі.
Роман постояв хвилинку й, зітхнувши, теж поплівся за гуртом.
— Важко бути людиною... — сказав він.
Завдання 2. Визначити тему й основну думку.
Завдання 3. Скласти план тексту.
Завдання 4. Поміркуйте. Якби ви продовжили оповідання?
Тексти для аудіювання
- Прослухати текст
Мудрість книги
Книжка відіграє велику роль у духовному житті дітей, але лише толк коли дитина вміє добре читати.
Що означає «добре читати»? Це насамперед володіти елементарним умінням - технікою читання. Читання як джерело духовного збагачення не зводиться до вміння читати; з цього вміння воно тільки починається. Дитина може читати вільно, безпомилково, та книжка — це часто буває - не стала для неї тією стежиною, що веде до вершини розумового, морального і естетичного розвитку. Вміння читати - означає бути чутливим до змісту й краси слова, до його найтонших відтінків. Тільки той учень «читає», в свідомості якого слово виграє, тріпоче, переливається барвами і мелодіями навколишнього світу.
Читання - це віконце, через яке діти бачать і пізнають світ і самих себе. Воно відкривається перед дитиною лише тоді, коли поряд з читанням, одночасно з ним і навіть раніше, ніж вперше розкрита книжка, починається копітка робота над словом, яка повинна охоплювати всі сфери активної діяльності, духовного життя дітей - працю, гру, спілкування з природою, музику, творчість. Без творчої праці, що створює красу, без казки, фантазії, гри і музики неможливо уявити читання як одну із сфер духовного життя дитини. Основа розвитку мови й мислення - це і «подорож» до живого джерела думки, і емоційно-естетичне забарвлення слова, яке стає зрозумілим завдяки вмінню відчувати красу мови, і художні багатства, втілені в книжках. Книжка повинна стати для кожного вихованця другом, наставником і мудрим учителем. Якщо з дитинства у дитини не виховано любові до книжки, якщо читання не стало її духовною потребою на все життя, в роки отроцтва душа підлітка буде порожньою, на світ божий виповзає, неначе невідомо звідки воно взялося, погане.
Усі суперечки й роздуми про те, як зробити навчання виховуючим, будуть безпредметними, поки в житті підлітка самоосвіта не набрала належної ваги. Без самоосвіти, без напруження розумових і вольових сил для пізнання ії самопізнання освіта, навчання не можуть стати виховуючими. Життя сучасної людини немислиме без того постійного духовного спілкування з книжкою, яке надихається гордим людським прагненням звеличити самого себе.
Я твердо переконаний, що головні причини тих нездорових явищ серед підлітків і юнацтва, які дедалі більше хвилюють громадськість (пияцтво, хуліганство, бездумне марнування часу) - душевна порожнеча, убогість, обмеженість розумового життя по закінченні школи. Вони виникають на фунті обмеженості інтелектуальних інтересів у шкільні роки. Життя сучасної людини повсякденно зачіпає найчутливіші сфери її істоти. Потрібне постійне виховання цих сфер розумною книжкою, музикою, мистецтвом.
Хай книжка захоплює так як улюблена мелодія, як прекрасний танок. Якщо книжка стане для підлітка завжди новим, незбагненним чудом, якщо молода людина прагнутиме до самотності, щоб осягнути таємниці цього чуда, якщо серед юнацтва буде багато диваків, закоханих у книжку, диваків, що віддають книжці перевагу передусім іншим, - зникнуть проблеми, перед якими безсилі інші, здавалося б, могутні засоби.
( В. О. Сухомлинський)
2. Виконати тестові завдання
1. Книжка відіграє у житті дітей...
а) другорядну роль;
б) велику роль;
в) першочергову роль;
г) не останню роль.
2. Вміння читати означає...
а) мати хорошу техніку читання:
б) розуміти прочитане;
в) бути чутливим до змісту її краси слова;
г) мати хорошу техніку читання і розуміти зміст, вміти його переказувати.
3. Книжка повинна стати для кожного вихованця ...
а) другом:
б) порадником;
в) вчителем, наставником;
г) другом, наставником і мудрим учителем.
4. Без постійного духовного спілкування з книжкою немислиме...
а) життя народу;
б) життя нації;
в) життя людства;
г) життя сучасної людини.
5. Читання В.Сухомлинський порівнює із...
а) віконцем:
б) сонцем;
в) хмаркою: г)школою.
6. Небажання читати веде до...
а) неробства:
б) неуцтва;
в) пияцтва, хуліганства тощо;
г) поганого здоров'я.
Текст 2.
- Прослухати текст.
ВИСОКА ГОРА ДО НЕБА
В одної жінки народилося двоє синів-близнят. Коли їм було сім років, Мати дала їм відра, взяла за руки й сказала:
— Ходімо, сини, здобувати розум. Ішли вони день, ішли другий, а на третій прийшли до високої гори.
— В оцій горі, — сказала Мати, — маленькими золотими піщинками розсипано розум. Щоб здобути його, треба назбирати повне відро золотих піщинок.
І дала синам по маленькій ложечці. Близнята були дуже схожі один на одного: сині очі, чорні брови, біле лице... Але душею були різні. Один — Працьовитий, другий — Ледачий. Ледачий узяв відро, ложечку й каже:
— Піду до річки — ловитиму рибу та юшку варитиму.
А Працьовитий сів під високою горою та й пересипає ложечкою землю з місця на місце. Набере, висипле, гляди, інколи й упаде золота піщинка. Він ту піщинку й покладе в відро. Минуло багато років. Ледачий згадав свого Працьовитого брата. Піду, думає, подивлюся, чи він хоч живий.
День іде, другий, а на третій приходить до гори. Але гора зовсім не там, де була раніше. Стоїть біля неї Працьовитий брат, а біля нього повне відро золотих піщинок. Здивувався Ледачий. Але дотямив, що його Працьовитий брат пересипав цілу гору й здобув розум. А він, Ледачий, тільки й навчився ловити рибу та юшку варити.
— Що ж ти тепер робитимеш? — питається Ледачий брат Працьовитого.
— Піду здобувати матері щастя.
— За золото купиш? — питається Ледачий брат.
— Щастя не купується, — відповів Працьовитий, підняв відро із золотом, махнув ним — і піщинки золоті знову розсипалися по землі. Щастя здобувається працею.
(В.О. Сухомлинський)
- Виконати тестові завдання.
- Двоє синів-близнюків народилися:
а) у бідної жінки;
б) у багатої жінки;
в) у бідної й щасливої жінки;
г) у бідної й нещасної жінки.
2. Мати наполягала, щоб сини здобували:
а) розум;
б) золото;
в) багатство;
г) щастя.
3. Мати дала їм:
а) по великій ложці;
б) по маленькому відеречку;
в) по маленькій ложечці;
г) по великому мішку.
4. Брати мали:
а) карі очі, чорні брови, біле личко;
б) сині очі, гарні брови, біле личко;
в) сині очі, чорні брови, рожеве личко;
г) сині очі, чорні брови, біле личко.
5. Брати за вдачею були:
а)веселі;
б) працьовиті;
в) ледачі;
г) один працьовитий, а другий – ледачий.
6. Брати, виконуючи волю матері:
а) пересипали ложечкою землю з місця на місце;
б) ледачий пригощав брата юшкою;
в) ловили рибу та варили юшку;
г) працьовитий пересипав ложечкою землю, а ледачий ловив рибу.
7. Скільки минуло років?
а) шість років;
б) один рік;
в) два роки;
г) доволі.
8. Гора стояла:
а) на місці;
б) не там, де була раніше;
в) перенесена в іншу місцевість;
г) повернулась на південь.
9. Здивувався ледачий, коли зрозумів, що:
а) його брат здобув розум;
б) пересипав гору;
в) пересипав гору, здобув розум,навчився ловити рибу;
г) що його брат не навчився ловити рибу.
10. Яку відповідь дав працьовитий брат на запитання ледачого «Що ж ти тепер робитимеш?»:
а) поділюся золотом;
б) піду здобувати Матері щастя;
в) продовжуватиму добувати золото;
г)куплю за золото щастя собі й дружині.
11. Як розпорядився працьовитий брат із золотом?:
а) віддав матері;
б) підняв відро із золотом і махнув ним;
в) забрав золото собі;
г) поділився золотом із братом.
12. До якого стилю мовлення належить текст?:
а) публіцистичного;
б) художнього;
в) наукового;
г) ділового.
Тексти для читання мовчки
Текст 1
- Прочитати текст
ЛЕГЕНДА ПРО ЗОЛОТЕ ЗЕРНЯТКО ІСТИНИ
У батька було два сини. Коли вони виросли й могли вже тримати в руках заступа, батько сказав їм: "Беріть заступи, підемо копати поле".
Копають вони й копають, і видалася праця братам важкою і незрозумілою.
— Для чого ми копаємо? — питають вони.
— І взагалі, для чого ми живемо на світі? Батько й каже синам:
— Бачите цю велику гору?
— І показав рукою на величезну гору, вершина якої вкрилася хмарами.
— Бачимо,— відповіли сини.
—У цій горі — Золоте Зернятко Істини. Можливо, десь у глибині, можливо, на поверхні — ніхто не знає. Кажуть люди: хто знайде це Зернятко, той зрозуміє, для чого людина живе на світі, для чого працює, для чого копає землю і сіє хліб, споруджує будинки і думає про зірки. Ідіть, сини, шукайте Золоте Зернятко Істини. Підійшли брати до гори, а вона величезна й висока, за день не обійдеш навколо, за три дні не зійдеш на вершину. Як же шукати золоте зернятко Істини?
Стали брати біля підніжжя гори. Старший — з одного боку, молодший — з іншого. Почали копати гору, пересипаючи землю жменя за жменею. Золотого Зернятка не було. Молодший брат підійшов до старшого і каже
— Я більше не буду копати. Не хочу стати рабом цієї гори. Старший відповідає:
— Хоч і все життя доведеться копати, а я все-таки знайду Золоте Зернятко Істини. Тому що я не раб, а вільна людина. А ти раб, бо не хочеш дізнатися, для чого ми живемо на світі, для чого копаємо землю і сіємо хліб, споруджуємо будинки й думаємо про зірки. Пішов молодший брат, поселився на березі річки — курінь збудував, рибу ловить і юшку варить. А старший брат копає і копає, кожну жменю землі у порох розтирає. Золоте Зернятко Істини шукає.
Десять років копав старший брат гору, жодного дня не відпочивав. Нарешті, на одинадцятий рік, коли вся гора була розкопана й пересипана на нове місце, знайшов старший брат на самому дні гори Золоте Зернятко Істини. Воно було маленьке, як мачинка. Поклав старший брат Зернятко на долоню, і яскраве світло Істини осяяло весь світ. Дізнався старший брат, для чого людина живе на світі, землю копає і ниву засіває, споруджує будинки й про зірки думає.
Пішов старший брат по землі, побудував Щастя для всіх людей. І став Могутнім і Непереможним. Тому що він — Вільна Людина.
А молодший брат живе в убогому курені, одяг на ньому порв¬вся, відро, в якому він юшку варив, продірявилося, їсть він сиру рибу і водою болотною запиває. Тому що він безвільний раб — раб свого ледарства, неробства і невігластва. Тому що справжня свобода — в умінні працювати день і ніч для того, щоб пересунути гору з місця на місце, побудувати Щастя для людей.
(В. О. Сухомлинський)
2. Виконати тестові завдання до тексту
1.Батько запропонував копати синам:
а) город;
б) поле;
в) яму;
г) рів.
2. Праця видалася братам:
а) легкою і незрозумілою;
б) легкою і зрозумілою;
в) важкою і незрозумілою;
г) важкою і зрозумілою.
3. Батько послав синів:
а) шукати скарб;
б) шукати Золоте Зернятко Істини;
в) шукати золото;
г) шукати зернятко.
4. Гора була:
а) за день обійдеш гору;
б) величезна, але низька;
в) величезна і висока;
г) величезна, але низька.
5. Молодший брат сказав старшому, що:
а) не хоче стати рабом гори;
б) хоче стати рабом гори;
в) хоче розкопати цю гору;
г) хоче знайти Золоте Зернятко.
6. Старший відповів молодшому:
а) що також не хоче стати рабом гори;
б) його не цікавить, для чого живуть люди;
в) не хоче шукати Золоте Зернятко Істини;
г) що знайде Золоте Зернятко Істини.
7. Молодший брат:
а) поселився на березі річки і збудував курінь;
б) поселився і спить на березі річки;
в)копає і копає;
г) Золоте Зернятко Істини шукає.
8. Старший брат копав гору:
а) 12 років;
б) 10 років;
в) 8 років;
г) 1 рік.
9. Зернятко було:
а) як квасолинка;
б) як мачинка;
в) як ягідка вишеньки;
г) як макове зерня.
10. Старший брат Зернятко:
а) віддав брату;
б) заховав у кишеню;
в) поклав на долоню;
г) залишив на місці.
11. Що сталося зі старшим братом?:
а) побудував Щастя для всіх людей;
б) став заможним;
в) став рабом зернятка;
г) залишився жити з братом.
12. Молодший брат став:
а) багатим і щасливим;
б) безвільним рабом свого ледарства;
в) жити зі старшим братом;
г) став розкопувати гору.
Текст 2
- Прочитати текст.
СИНІЙ ОЛІВЕЦЬ
Батько дав третьокласникові Федькові синій олівець. Федько приніс до школи батьків дарунок і показав Юркові. Юрко провів олівцем на папері й замилувався синьою барвою. Він і каже Федькові:
— Давай поміняємось: я дам тобі залізного лева, а ти мені — синій олівець.
— Невже ти віддаси за синій олівець залізного лева? — дивується Федько.
Він знає, що Юркові ще торік залізного лева купили. Це дивовижна істота. Хоч лев і залізний, але немов справжній. У ньому всередині пружина. Як завести її, то лев стрибає. Одного разу Юрко завів і поставив залізного лева на зелену траву. Лев стрибнув раз, вдруге, втретє — горобці, що на даху сиділи, й повтікали. Юрко віддав залізного лева за синій олівець.
Тепер Федько став господарем залізного лева. Хлопець заводив його й милувався, як той стрибає. Кішка побачила дивну залізну істоту, що на підлозі плигала, жалібно занявчала. Та й сховалась на шафу.
— Ось яка в мене страшна звірюка! — хватиться Федько.
А Юрко став малювати синім олівцем. Першого дня намалював степ і високу могилу на обрії. Все було синє, як весняне прозоре небо.
Федько замилувався синім степом. Але залізний лев здавався йому незрівнянно кращим. Потім Юрко намалював сад. Це був незвичайний казковий сад — сині яблуні, сині виноградні грона, сині груші.
Федько не міг відірвати очей від казкового саду. Йому чомусь тепер не хотілось дивитися, як стрибає залізний лев. Потім Юрко намалював далекі сині гори і над ними високо в небі синій місяць. Федько тяжко зітхнув. Йому було боляче. «Навіщо я помінявся?» — думав Федько.
— Залізний лев тільки плигає, а синій олівець... о, синім олівцем можна... що тільки можна створити синім олівцем!..”
Четвертого дня Юрко приніс новий малюнок. Це була синя казка.
У Дивовижному синьому морі плавав синій птах, над ним у синьому небі пливла синя хмаринка. Побачивши цей малюнок, Федько занімів.
Дома він не міг дивитися на залізного лева, здатного тільки стрибати.
Федько заховав залізного лева в скриню на самісіньке дно.
- Виконати тестові завдання до тексту:
1. У якому класі вчився Федько?
а)4;
б)3;
в)5;
г) 2;
2. Якого кольору був олівець?
а) червоного;
б) синього;
в) зеленого;
г) жовтого;
3. Що запропонував Юрко за синій олівець?
а) залізного тигра;
б) червоного олівця;
в) залізного орла;
г) маленького ліхтарика;
4. Чим була незвичайна іграшка?
а) вона могла їздити як машина;
б) якщо завести її – вона стрибала;
в) була надзвичайно велика;
г) вона була твердою;
5. Хто злякався нової іграшки дома?
а) мама;
б) собака;
в) сестра;
г) кішка;
6. Що намалював Юрко спочатку олівцем?
а) річку в лузі;
б)степ;
в) море і хвилі;
г) квіти і поле;
7. Чим був незвичайний сад?
а) у ньому були сині фрукти;
б) у ньому були сині птахи;
в) у ньому були сині дерева;
г) у ньому було синє сонце;
8. Четвертого дня Юрко намалював…
а) синє небо;
б) синю казку;
в) синю квітку;
г) синій портрет;
9. Що зробив Федько, коли побачив малюнок?
а) заплакав;
б) замилувався;
в) засміявся;
г) тяжко видихнув;
10. Що зробив Федько з іграшкою вдома?
а) віддав сестрі;
б) розбив;
в) поклав у скриню;
г) викинув через вікно;
11. Цей текст…
а) розповідний;
б) розповідний з елементами опису;
в) науковий;
г) роздум;
12. Яка головна думка твору?
а) не бути байдужим;
б) бути щедрим;
в) цінувати те, що маєш;
г) любити мистецтво;
Використана література
- Відломлена гілка / Василь Сухомлинський // Дивоцвіт дитинства [Текст] : хрестоматія з етики / за ред. В.М. Хайруліної . – Київ : [Видавництво "Фенікс"], 2006. – С. 135.
- За матеріалами: "Друзі". Оповідання. Харків, видавництво "Белкар-книга", 2016 р., стор. 22 - 23.
- Сухомлинський В. О. "Бути людиною". Оповідання, казки. Малюнки Л. В. Белякової та К. В. Самойлова. Xарків, видавництво "Белкар-книга", 2016 р., 64 с.
- Сухомлинський В. О. Вогнегривий коник: Казки. Притчі. Оповідання. Упорядник і передмова О.В. Сухомлинської. Друге видання. Художнє оформлення Є.В. Запорожець. Київ, видання "Вікар", 2008.
- Сухомлинський В. О. Казки Школи під Голубим небом: Казки, притчі, оповідання / Упоряд. О.В.Сухомлинська. – К.: Освіта, 1991. – 191с.
- Сухомлинський В.О. Вічна тополя: Казки. Оповідання. Етюди / В.О. Сухомлинський. – Київ : Генеза, 2004. – 272 с.
- Сухомлинський Василь. Чиста криниця. - Київ.: Веселка. - 1993. - 288 с.
1
про публікацію авторської розробки
Додати розробку