Вірш "Іван Богун" ( участь в битвах НВВ )

Іван Богун

Іваном Богуном батьки мене назвали.

Любити Україну всім серцем закликали.

Шанувати звичаї козацького народу,

Заповіді божі не забувати зроду.

Із перших днів я із Хмельницьким воював,

Під Корсунем в травні, ляхів я рубав,

Захищав всім серцем православну віру,

У народу прагнув викликать довіру.

Від поляків Вінницю я оборонив,

Ворожі сили на річку заманив,

А на кризі їм настала смерть,

Калиновський йди від міста геть!

Це є наші славні перемоги,

До Берестечка далі йдуть дороги.

Тут у червні дві армії стояли,

До бою вояків приготували.

Але татари зрадили тут нас,

Почали грабувати люди вас.

Із горя заплакала сивокоса мати,

У ясир забрали доньку прямо з хати.

А я із військами потрапив у облогу,

Нізвідки мені чекати допомогу.

З трьох  боків стоять поляки,

Оточили нас бісівські ляхи!

Далі лиш одне болото...Що робити?

Як же оборону нам пробити?

Через трясовину вирішую пройти,

Військо наше славне провести,

Хоч багато втратили в бою,

Та не зрадили неньку ми свою!

У Білій Церкві гетьман підписав угоду,

Не сподобалась вона народу,

Я проти поступок цих виступав,

До боротьби козацтво закликав.

А далі знову битви переможні,

Під Батогом сказали — ми спроможні,

Війська польські всі розбити,

Рідну землю захистити.

Але під Жванцем зрада знову,

Іслам-Гірей затіяв змову,

Військо наше залишив,

Часто він таким грішив.

Гетьман сам засумував,

До Москви попрямував,

У царя милості шукати,

На вірність йому присягати.

А я відмовивсь це робити,

Мене зумійте зрозуміти.

Бити чолом ніколи я не буду,

Козацьких звичаїв теж не забуду.

Я вільна людина, я не кріпак,

Своєї держави вірний козак!

Шапки перед царем зроду не скину,

Краще на місці від шаблі я згину!

Союз із Москвою — загибель для нас,

Це моє останнє слово для вас!