Поїздка до бабусі

В одне селище із міста  з’їхалися внуки.

Хто на піч залізти хоче, хто діду на руки.

А бабуся  швидкоруч  тісто замісила,

Хліб та булочки смачні у піч посадила.

Та обідати за стіл всі навколо сіли

Борщ, смачнішу страву всі, з хлібчиком поїли.

З маком булочки дали - онуки зраділи,

Чаєм з трав Буковини дітей пригостили.

Один хлопчик не доїв булочки цілої

Пересунув по столі до сестри малої

Другий під хватив шматок, як м’ячика кинув.

Так перекидались вдвох по всій скатертині.

Крихти всюди: на столі, навіть на підлозі.

Крик та гомін підняли... Бабуся  в порозі.

До внучаток підійшла, усіх вгамувала,

Шматок булки підняла та поцілувала.

Потім розповідь свою тихо розпочала,

Про дитинство, про сім’ю, як сама зростала.

Голод був в роках тридцятих, зовсім ще маленькі

Раді були і хлібцятку, з’їсти, хоч тверденький.

Картопельку на городах і гнилу шукали,

Травичку заварювали, чи свіжу жували.

Скільки в голод загинуло дорослих та діток.

А онуки кинули булку, й стільки крихток.

Цими крихтами б наїлись малі пташенята

Можна б рибок у ставку теж нагодувати.

Повна тиша у кімнаті... Подих затаїли,

Внуки встали із-за столу, поряд з нею сіли.

А маленька внучечка за столом зосталась,

Всі крихти у ручечку свою по збирала.

Та побігла до ставка у річечку кинула,

У кімнаті, всі хто був за нею поринули.