Віртуальна подорож «Природна скарбниця нашого краю»

Віртуальна подорож «Природна скарбниця нашого краю»

Нічим не виміряти тієї наснаги, того душевного піднесення, яких надає людині справжня краса. Подорож рідною землею – це не тільки відпочинок, а й своєрідне свято, які відвідини найдорожчої людини, як гостювання в найближчих родичів. Це наша земля, й хочеться взяти на згадку все найприємніше, найбільш хвилююче.

Ми пропонуємо заглянути в край чарівності й краси – на рідну Дніпропетровщину. Запрошуємо вас на віртуальну екскурсію по весняним балкам та лісам рідного краю.

Ми дуже полюбляємо прогулянки на природі. Теплими квітневими деньками ми декілька разів виїжджали в нашу улюблену мальовничу балку  біля села Малоолександрівка Павлоградського району, Олексіївський та Кочерезький ліси. З подорожей ми, окрім вражень, привозимо завжди купу яскравих фотографій. Тож пропонуємо вашій увазі наш фотозвіт.

Насправді, ми намагалися не звертати уваги на купи сміття, обідрані дерева, вигорілі поля сухостою, обгорілі сосни... Виходило погано...

Але фотографувати, як завжди, намагалися тільки хороше.

Зелений килим , в основному з чистотіла та зірчатки, розбавлених гравілатом та підмаренником чіпким.
 

            В низинах та біля води багато мати-й-мачухи.
   
        А на пісках - килим з веснянки. Зараз саме її час. Зустрічається вже й костенець, теж такий же дрібненький, як і веснянка.
             

              І є вже навіть малюсінькі фіалочки.

Перевірили також своє «секретне» місце з хвощем зимуючим (вид, що занесено до Червоної книги). Ура, живий та в прекрасному стані!

Знайшли також якийсь вид моху, в гарному стані, дуже багато спорофітів.

  
Під час прогулянки очі весь час шукали гриби. Минулого року в цей же час це місце було досить грибним. Але … підстилка тріщала під ногами, як в літню спеку, жовті фіалочки відблискували на сонці, засліплюючи очі та об’єктив фотоапарата…
 

І тут, вже наприкінці прогулянки, на кривій берізці – гриб, сухий, як  порох.                                                   

І цей, майже поряд, на пісочку, біля дороги. Але теж вже засушений… 
                       
До речі, наші берізки вже плачуть. Знайшли пляшку з капаючим в неї соком. Не стали фотографувати... Три нещасні криві берізки на всю округу і ті потрібно покалічити, продірявити.

На виході сфотографували небо! 
                               

А це вже подорож до Кочерезького лісу.

Первоцвіти вражають своїми дивовижними барвами.

І знову подорож. Все, як і тиждень тому: +18, солце сліпить очі, під ногами шурхотить суха минулорічна листва. Грибів знову немає майже ніяких.

Шипшина з минулорічними плодами…

Зірочки жовті та анемона дібровна…

Ряст порожнистий 
 

А потім пішли проліски, і ми зупинилися, затаївши подих ...
           

А ось і фауна даної місцевості…

На жаль, мешканців цієї нірки ми так і не побачили.

Земля – відкрита книга народного життєпису. Читати її непросто. Великий німецький поет і мислитель Й.В.Гете писав: “Природа – єдина книга, кожна із сторінок якої сповнена глибокого змісту”.

Усі ми залюбки гортаємо цю книгу, намагаємось зрозуміти дивні секрети на її сторінках, часто забуваючи однак про те, що читачів – мільйони і мільйони (а далеко не всі знають, як поводитися з нею), а книга була і залишається тією самою.

Ми живемо в епоху бурхливого розвитку цивілізації. Небаченими досі швидкими темпами йде розростання великих та малих міст, розширюється промислове будівництво, збільшується кількість населення, зростає експлуатація всіх природних ресурсів. У зв'язку з цим охорона навколишнього середовища стала для людства однією з найважливіших, злободенних проблем. 

       Прозоре чисте повітря, блакитні ріки, озера, джерела, величні ліси, квітучі гаї, захищені від водної та вітрової ерозії поля — все це величезне багатство може зникнути, якщо людство не схаменеться. 

       Багатогранно використовуючи природні ресурси для потреб суспільства, нам треба діяти так, щоб не завдати шкоди, а навпаки, всебічно поліпшувати та примножувати можливості природи. Ми повинні жити не лише сьогоднішніми потребами, а й дбати про стан природи завтрашнього та майбутніх днів. 

Люби природу не як символ 
Душі своєї, 
Люби природу не для себе, 
Люби для неї. 
(М. Рильський)

         "Земля - наша мати всiх годує", - говорить українське прислiв'я. Менi здається, що в ньому вiдбито ставлення українського народу не тiльки до землi, а й взагалi до всього довкiлля: рослин i тварин, до рiчок i степiв, до пiдземних багатств i повiтря.

        Щиро шануючи все це, навiть складаючи певнi ритуали, присвяченi життю довкiлля, наш народ нiби доводив свою невiд'ємнiсть вiд природи, залежнiсть вiд неї. 

       Минають столiття. Життя суспiльства не стоїть на мiсцi, розвивається, вдосконалюється. Але це вдосконалення чомусь iнколи йде лише на користь людинi, завдаючи невиправної шкоди природi. Виходить, утворюється замкнене коло: людина залежить вiд природи, але, прагнучи полiпшити своє буття, вона цю природу нищить! 

        Тому зараз у нашому суспiльствi так гостро постає проблема екологiчного захисту, стрiмко зростає iнтерес до екологiчних питань. Все доступнiшою стає тривожна iнформацiя про забруднення навкiлля. Люди намагаються перебудувати свої взаємини з природою, бо екологiчна криза охопила практично вже увесь свiт.

           Проблема порятунку Землi виходить на перший план людських турбот: дiють запровадженi програми щодо економiчного використання природних ресурсiв, контролюється ступiнь забруднення бiосфери вiдходами виробництва, проводяться оздоровчо-гiгiєнiчнi заходи, поглиблюється наукова i виховна робота з екологiї. 

        Та цього буде замало, якщо ми не налаштуємо свої душi на спасiння неньки-природи, нашої годувальницi. Кожен повинен розумiти, що вiн - частка великої сiм'ї, яка, потрапивши у бiду, намагається вижити i продовжитись у майбутнiх поколiннях.

        Тому-то так важливо плекати в серцi любов до своєї Батькiвщини, дiлитися нею з iншими, передавати нащадкам. Ми вбачаємо в цьому щире покликання кожного сина або дочки Землi, бо "Земля багата - народ багатий", - вчить нас народна мудрiсть. 

       Так, ми ще вважаємося малими, бо лише вчимося у школi. Та вже зараз ми можемо багато чого зробити! I починати треба iз захисту дерева бiля рiдного будинку, птахiв у скрутний для них час.
      Здається, це зовсiм просто: не дозволяти собi забруднювати рiчку або ставок, не засмiчувати землю, якою ходиш. Але це "просто", нам здається, є своєрiдним тестом на людянiсть, на твоє право називатися частиною природи.

Люди схаменіться!

 На жаль сьогодні краса не врятує світ,

бо прийшов час рятувати її саму!!!