Вища нервова діяльність. Рефлекси

Поняття про вищу нервову діяльність та її основні типи. Умовні та безумовні рефлекси. Babinets nina

Вчення про вищу нервову діяльність. Ще в XIX ст. у праці «Рефлекси головного мозку» І. Сєченов висловив гіпотезу про рефлекторний характер діяльності головного мозку. Він виявив зв’язок між найскладнішими проявами поведінки людини (психічними явищами— свідомістю, мисленням) і рефлекторною діяльністю мозку. На початку XX ст. І. Павлов розвинув ідеї І. Сєченова. Він запропонував метод дослідження рефлекторної діяльності людини і тварин — метод умовних рефлексів.

ПОВЕДІНКА — діяльність, що охоплює сукупність дій і вчинків людини у відповідь на вплив внутрішніх і зовнішніх чинників. ПСИХІКА (від грец. psyche [психе] — душа) — властивість мозку відображати зовнішній світ у вигляді відчуттів, уявлень, думок, вольових дій тощо. ВИЩА НЕРВОВА ДІЯЛЬНІСТЬ (ВНД) — діяльність вищих відділів центральної нервової системи, яка забезпечує різноманітні форми пристосування до умов навколишнього середовища.І. Павлов створив учення про вищу нервову діяльність, яке обґрунтовує психічну діяльність людини.

Вища нервова діяльність забезпечується двома основними нервовими процесами — збудження і гальмування.

Концентрація збудження в одній ділянці кори викликає пригнічення діяльності інших ділянок (гальмування). З часом у збудливій ділянці розвивається гальмування, а навколо цієї ділянки — збудження-

Наукове обґрунтування типів вищої нервової діяльності зробив І. Павлов. Він виявив три основні показники збудження та гальмування.1) Сила нервових процесів — здатність клітин кори мозку зберігати адекватні реакції на сильні подразники.2) Рухливість нервових процесів — це швидкість переходу процесу збудження в гальмування, і навпаки.3) Урівноваженість виявляється у співвідношенні сил процесів збудження та гальмування.

Слабкий тип вищої нервової діяльності не здатний розвивати сильні збуджувальні й гальмівні процеси. Нервові клітини швидко стомлюються та дуже легко гальмуються. Тому в організму зі слабким типом особливо легко виникає гальмування, що охоплює великі ділянки кори великих півкуль. Формування збуджувальних рефлексів відбувається повільно, і вони хиткі, а гальмові рефлекси стійкі.

Сильний тип вищої нервової діяльності здатний розвивати сильні збуджувальні й гальмівні процеси. Він може бути урівноваженим і неврівноваженим. Сильний неврівно-важений тип характеризується тим, що збудження клітин кори головного мозку сильніше, ніж гальмування. Формування збуджувальних рефлексів відбувається швидко, а гальмівних — повільно. 2) Сильний урівноважений тип характеризується оптимальним співвідношенням сили процесів збудження і гальмування. Він може бути рухливим та нерухливим (інертним), що відрізняються швидкістю зміни нервових процесів. На основі вивчення взаємозв’язків збудження і гальмування та поєднання їхніх властивостей І. Павлов виділив чотири основні типи вищої нервової діяльності.

Індивідуальну особливість людини, що виявляється в її збудливості, емоційній вразливості, урівноваженості та швидкості перебігу психічної діяльності називають темпераментом. Тобто темперамент є зовнішнім проявом вищої нервової діяльності. Назви певних типів темпераменту походять від грецьких назв рідин організму — крові, слизу, жовтої й чорної жовчі. Давньогрецький філософ і лікар Гіппократ вважав, що відмінності людей зумовлені саме співвідношенням цих рідин у їхньому тілі.

Типи ВНД збігаються з чотирма типами темпераменту, які виявив у людей Гіппократ.1) Перший тип ВНД — сангвінік — сильний, урівноважений, рухливий. Такі люди життєрадісні та працелюбні, дисципліновані, допитливі, емоційно врівноважені, з великим самовладанням і стриманістю характеру.2) Другий тип — флегматик — сильний, урівноважений, інертний. У людей цього типу збудження змінюється гальмуванням повільно, перехід від одного виду діяльності до іншого утруднений. Вони емоційно стримані, спокійні, наполегливі, постійні у звичках і схильностях.3) Третій тип нервової системи — холерик — сильний, неврівноваже-ний, рухливий. У людей даного типу збудження домінує над гальмуванням. Вони енергійні, сміливі, схильні до рішучих дій, дуже емоційні люди.4) Четвертий тип — меланхолік — це слабкий тип нервової системи. Люди даного типу пасивні, дуже вразливі, схильні до пригніченості. У них переважають негативні емоції.

Реф­лекс — це реакція організму на подразник, основна форма діяль­ності нервової системи. Комплекс ланок нервової системи, що за­безпечує сприйняття, обробку і передачу подразнення, називають рефлекторною дугою. Діяльність нервової системи всього організ­му має рефлекторний характер. Усі види рефлексів І. П. Павлов розділив на дві групи: безумовні (вроджені), умовні (набуті).

Безумовні рефлекси — відносно постійні природжені реакції організму на дію факторів зовнішнього і внутрішнього середови­ща, які здійснюються за допомогою центральної нервової систе­ми і не потребують спеціальних умов для свого виникнення. Тер­мін «безумовні рефлекси» увів І. П. Павлов. Прикладом безумов­них рефлексів є: слиновиділення, чхання, моргання.

Умовні рефлекси — складні пристосувальні реакції, які вини­кають у процесі життя на основі безумовних рефлексів. Вони непо­стійні, і для їх утворення потрібен байдужий подразник. Для того щоб він перетворився на умовний рефлекс, необхідна сукупність певних чинників. Вони можуть утворюватися і зникати залежно від конкретних умов. Ці рефлекси утворюються за участю кори ве­ликих півкуль. Для формування умовного рефлексу необхідне до­тримання таких пунктів: - умовний подразник повинен передувати безумовному; - умовний подразник має бути слабкішим за безумовний; - між умовним та безумовним подразниками інтервал часу має бути незначним. 

Необхідне також періодичне повторення дії закріплення умов­ного рефлексу. Крім того, умовний подразник обов’язково має бути підкріплений безумовним, бо якщо певний час умовний по­дразник не підкріплювати, то умовний рефлекс згасає. Умовні рефлекси поділяють на природні, що формуються у відповідь на природні властивості безумовних подразників (фор­мування умовного харчового рефлексу на запах і вигляд їжі), та штучні — виробляються у тварин в умовах експерименту у відпо­відь на різні штучні подразники (світло, звук, зміни температури). Крім того, існує класифікація умовних рефлексів за ознакою ре­цептора та за біологічним значенням: оборонні, статеві, харчові.

Біологічна роль безумовних і умовних рефлексів — пристосу­вання поведінки тварин даного виду до постійних, звичних для нього умов середовища. Динамічна взаємодія безумовних рефлек­сів з набутими протягом життя організму умовними рефлексами забезпечує пристосування організму до змін зовнішнього і вну­трішнього середовища. В здійснюванні безумовних рефлексів бе­руть участь різні відділи спинного і головного мозку, включаючи великі півкулі. Відомо кілька класифікацій безумовних рефлек­сів. Згідно з класифікацією, прийнятою в лабораторії І. П. Павло- ва, розрізняють захисні, харчові, статеві й орієнтувально-дослід­ницькі рефлекси.