Вишиванка - доля моя.

                                               Мелодія 1

На сцені порається Ганна. До неї підходить Катерина та Мотря

1Л.В.- Ганно! Ганусю, не чула коли дощ буде? Дивитися важко на пшеничку, яка паліє, не випустивши навіть колоска…

2 Н.М. - - Та ні, Катерино, не чула. І небо, дивися, яке чисте. Ні хмариночки.

4 Н.І.-  – Сонечко припікає нестерпно щодня від ранку до смерканку…

Заходить третя Ярина

3- О.Т.–  Дай Боже, сусідоньки! Про що мову ведете?

4 Н.І.-  – Дай Боже здоров'ячка вам, сусідоньки. Та мова одна тепер…

1.    Л.В.- Та все про те ж! Дощику Бозя не дає… Голод, мабуть, буде…

 

4- Н.І. - Ой, правду кажете… Що то воно буде?

 

2.    Н.М.  Земля он потріскала , що жаль на неї дивитися…

 

1.    Л.В.- От, навіть, сьогодні: вже давно по полудню, а яка спека…

 

3.    О.Т.–  Ой, правда… вода в криниці все міліє і міліє, річечка пересихає… Господи, зглянься на нас, пошли нам дощику хоч трохи…

2 Н.М. – Хоч трохи, щоб листячко освіжилося, щоб дихати стало легше,

3 О.Т.–  - Щоб діточки вийшли із хатів на вулицю бавитися, бо мої он кажуть: «Мамо, у підошви земелька пече, не підемо на подвіря, будемо тут , на долівці гратися»

4 Н.І.-  – І священник криниці освячував і молилимося всі, просимо у Бога дощику, а його все немає…

2 Н.М. – Пора мені, сусіди. Піду вже до горшка. Треба Пилипу вечерю готувати, бо зараз десь прийде вже.

4 Н.І.-   – Ходімо. Я теж роботи ще непочатий край маю…

1 Л.В.- – І я, мабуть , піду. А де твій Пилип цілий день, що не видно його?

 (йдуть, розмовляючи)

2 Н.М. – Коней підковував, Явдошин хлопець йому допомогав…

(Розійшлись у різні сторони)

3 О.Т.– – йдіть, а я ще побуду, посиджу тут на ослінчику…

2 МЕЛОДІЯ СОН    +  3  МЕЛОДІЯ – Вбігають діти

Сідає. Дрімає. Вбігають, сміючись, діти. Настя тримає в руках прутик.

Настя – Марійко, а давай в жмурки бавитися!

Марійка – Давай! Тільки – чур – я перша!

Настя – А чому знову ти? Та добре! Давай ти перша, але я на наступний раз буду!

Настя біжить ховатися, кидає прутик  на перед сцени. Знаходить місце біля Ярини. Присідає, ховається.

Марійка - Хобри, хобри, ховайтеся добре. А хто не сховався, що не ображався! Раз, два, три, чотири, пять, я вже йду шукать!

Марійка  повільно йде, шукаючи Настю. Зненацька побачила її  і зраділа. На весь голос крикнула :

Марійка – Знайшла! Знайшла! А я тебе знайшла!

Від звуку прокидається Ярина.

О.Т.– Ярина – (про себе)  А я що заснула? (до дітей)Ой, дівчатонька, розбудили мене….(задумавшись) Розбудили! (пауза)Мені такий сон наснився…

Настя – А чому ж ви не сказали, що спите? Ми б не будили вас…

О.Т.– Ярина – (гладить дівчат по голівці). Ну, коли я дрімала, то хіба могла вас бачити? (таємниче) Я бачила дивний сон…

Марійка – Нам розкажіть, що вам наснилося. Правда, Настуне, так цікаво!!!

О.Т.– Ярина – Неодмінно розкажу. А збігайте-но, дівчатонька, до тітки Ганни та тітки Катерини та Мотрі нехай прийдуть. Я і їм розповім цей дивний сон.

(дівчатка розбігаються в різні сторони)

Настя – Тітко Катерино!

Марійка – Тітко Ганно! Ходіть-но сюди!

Настя – Мерщій!!!

Заходять Катерина і Ганна і Мотря

1 Л.В.- – Що сталося, що так стривожено кличете?

2 Н.М. – Чи не захворів хто?

Дівчатка – то тітка Ярина вас кличе. Щось має повісти….

О.Т.– Ярина – Я й не знаю що думати… (роздумуючи)(про себе) Та скільки ж я дрімала…

4.        Н.І.-  - Ярино, що таке?

 

1.    Л.В.- Ви що додому не ходили?

 

3 О.Т.– - Ярина – Не ходила…

 

4 Н.І.-   – А що ж таке?

 

Настя – Та ми тут бавилися, а тітка Ярина…

 

Марійка (перебиваючи) – Ми не знали, що тітка Ярина спала на ослінчику, а ми бавилися, сміялися, от і розбудили її…

 

1 Л.В.- – То ви, Ярино, дрімали на ослінчику?

 

О.Т.– Ярина -  Ой, сусідоньки, ви пішли, а я сиділа, щось собі роздумувала і незчулася, як задрімала…

 

2 Н.М. – І що?

 

О.Т.– Ярина – А те, що приснився мені якийсь дивний сон…

 

Марійка – Та не тягніть ж бо кота за хвоста, та вже розказуйте…

 

 (Настя штовхає Марійку, невдоволено дивиться на неї.)

О.Т.– Ярина – Ти бачиш, які тепер діти?! (пауза)

                              4 МЕЛОДІЯ ТИХО

Наснилась мені Божа Мати. Так ніби стоїть Вона на березі нашої річечки  і зашиває полотно різними нитками, візерунки – багаті, до них додає і  жовті, і червоні, і зелені квіточки та листочки. Я кажу до Божої Матері: «Матінко Небесна, в нас така біда! Дощу немає! Все горить. Врожаю не буде. Чим же нам діточок годувати?» А Пречиста Діва каже до мене: "Коли закінчу вишивати оце полотно і змахну вишивкою, скропить дощ землю і зацвітуть на ній жита і квіти".

1 Л.В.- – Ярино, це не простий сон…

 

2 Н.М. – А давайте ми допоможемо Матері Божій у вишиванні та може і в нас дощик піде…

 

4.    Н.І.-   Вона землю нашу і рослинність на тому полотні вишивала. Чи вдастся нам так шити?

 

3 О.Т.–  – І все таке різнокольорове, барвисте і гарне-прегарне.

 

Марійка – А ниток ви напряли лише білих, так?

 

Настя – То ж де вам взяти барвистих?

 

1 Л.В.- – Червоні зробимо бурячком, рожеві – бузиною, зелені – травиці наскубаємо, та й якось воно буде…

 

2 Н.М. – Берімося до роботи…

 

3 О.Т.– – Берімося. Господь та Мати Божа, станьте нам у поміч.

4 Н.І.-  – Мати Божа, ми щитимемо, а ти зглянься над нами, пошли земельці дощику…

Жінки виходять із сцени. Переодягаються у вишиті плаття. На сцені залишаються діти. Провели поглядом жінок.

 

Марійка – От таке!

 

Настя – Таке, таке! А давай «Долоньки» грати!

 

Марійка – Надумали собі барвистими нитками шити! Нехай шиють, а ми подивимось, що з того вийде. Давай бавитись, але ж в тебе в руках був прутик (тицяє пальцем на місце де прутик)! Гуси, мабуть, мама послала пасти…

Настя – А, гуси! Нехай брат молодший пасе, а я побавлюся трохи.

 

                      Грають ДОЛОНЬКИ.

 

Марійка вдаряє по плечу Настю.

 

Настя - Що таке?

 

Марійка - А я вже Цвітки граю!

 

Марійка наздоганяє, намагається вдрити подружку. Колим торкнеться , тоді ролі міняються. Марійка тікає, а Настя наздоганяє. Настя хапає прутик, замахується на Марійку.

 

Марійка – Але ж ми так не домовлялися! Я тобі не гусочка!

 

Настя – Чого ти? Я хочу вже «Лози» бавитися! А ти?

 

Марійка – А «Лози»! Хочу!

 

Настя – Але ти стрибатимеш!

 

Марійка – Та вже нехай так!

 

                                    Грають «ЛОЗУ»

 

 Під мелодію на сцену виходять жінки у вишиваному вбранні.

 

 Настя – Ой, які ви файні!

 

Марійка – А ми теж такого хочемо!

 

1 Л.В.-  – Та ви ж бавилися, не допомагали нам…

 

2 Н.М.  – Без праці калача не буває…

 

4 Н.І.-  – Та вони боялися пальці голкою поколоти! Е, дівчатонька, не поколиш пальчика до крові – шити не вмітимеш…

 

3 О.Т.– – Та годі вам, сусіди. (до дівчат) Ми маємо і для вас такі плаття, та хочемо почути обіцянку, що носитимете їх все життя і будете передавати вишиванки своїм дітям…

 

Настя – Ану покажіть чи гарні?

 

О.Т.– Ярина показує плаття.

 

Марійка – Ой, глянь, Настуне, які ж вони барвисті і гарні! Я ще таких ніколи не бачила!

 

Настя – Дуже гарні! Я так хочу нарядитися як ви. Можна , ми одягнемо вже їх?

 

О.Т.– Ярина – звичайно, вдягайте. Але ж обіцянка?

 

Дівчатка – Ми їх будемо носити все своє життя,

І ми, і наші діти, і їх діти… Бо дуже вони нам до лиця…

 

Дівчатка вдягаються прямо на сцені.

 

1 Л.В.- – Не легкою була наша праця…

 

2 Н.М. – Але ж яка краса! Ні в кого в світі таких сукенок немає!

3.        О.Т.– – А що спробуємо тепер і ми просити у Бога дощику?

 

4 Н.І.-   - Спробуймо…

 

Всі жінки – Пошли нам, Боже,

З високого неба,

Водиці на землю,

Бо нам її треба!

Пошли нам, Боже,

Дощику рясного,

Щоб люди всі мали

Хлібця запашного!

 

Настя – Дивіться! Дивіться! Дощик накрапає!

 

Марійка – Іди , іди рясно, до самого ранку,

Окропи, Боже, водою

Мою вишиванку!

 

1.    Л.В.- Дякувати Богу та Матері Божій за дощик,

 

2.    Н.М. - за життя на землі

3.        О.Т.– – за мій дивний сон, який дав життя нації

 

4.        Н.І.-  - За наш оберіг – вишиванку!

                                            5 МЕЛОДІЯ

1 Л.В.- – Пройдуть віки, а вишиванка залишиться на тілі і у душі кожного українця і українки.

 

2 Н.М. - – Навіть під час війни козаки одягали вишиту сорочку під своїм одностроєм, бо вона служила великим і міцним оберегом.

3.        О.Т.– - Відтоді минуло багато часу, але національні традиції залишилися незмінними: сьогодні багато українських захисників  у своїх рюкзаках поряд із найнеобхіднішими речами знаходять місце й для вишитої сорочки.
4.        Н.І.-  - Особливо вона цінна, коли її вишила мама або кохана.

 

1.        Л.В.- -  Обличчя нації – вишиванка!

4 - Барви нації – вишиванка!

3 О.Т.– Оберіг нації – Вишиванка!

4 Н.І.-  - Визнання українця у світі – вишиванка!

Всі - Щасти тобі, народе мій,

Хай сонце встане нам ізранку,

Вдягай, народе, рідний стрій -

Нам Богом дану вишиванку!