. Вишивка — невмирущий оберіг. Виконання ескізу традиційного одягу з вишитими оберегами.

  7 клас  Образотворче мистецтво

Тема.    Вишивка — невмирущий оберіг. Виконання ескізу традиційного одягу з вишитими оберегами.

Мета уроку: продовжити вивчення особливостей декоративно-прикладного мистецтва, а саме вишивки; розвивати уміння узагальнювати, складати узори вишивок;

формувати у дітей уміння сприймати, розрізняти і аналізувати характерніособливості силуетних форм;

розвивати фантазію, творчі здібності;

виховувати любов до звичаїв свого рідного краю, почуття гордості за героїчне  минуле нашого народу,  прищеплювати зацікавленість до декоративно –прикладного мистецтва, бажання зберігати та примножувати традиції українського народу.

 Тип уроку: комбінований.

Терміни і поняття: вишивка, хрестиком, гладдю, символи – обереги.

Обладнання:  фломастери, гелеві ручки, фарби, пензлі, папір, посуд з водою.

                                              Хід уроку

1. Організаційний момент.

2. Актуалізація опорних знань:

1.) Види декоративно – прикладного мистецтва:

*вишивка, розпис, писанкарство, гончарство, ковальство, лозоплетіння, малярство,  флористика та ін.;

*живопис, графіка, скульптура, архітектура;

* кіно, театр, література, художня фотографія.

2.) Вишивка – це вид декоративно – прикладного мистецтва, у якому орнамент і  зображення виконується:

* вручну за допомогою голки,  чи вишивальної машини;

* за допомогою штампа;

* на тканині за допомогою анілінових фарб і резервної маси.

3.) На теренах України найпоширенішим видом декоративно – прикладного мистецтва є:

* розпис;

* писанкарство;

* вишивка.

4.) Народні умільці найчастіше використовували вид вишивки:

* хрестиком;

* гладдю,

* подвійним хрестиком.

3. Мотивація навчальної діяльності:

   Багате й різноманітне декоративно-прикладне мистецтво народу України: ткацтво, килимарство, писанкарство, витинанка, гончарство, розпис і ін.. Але вишивка є найпоширенішим видом декоративно – прикладного мистецтва. Учитель. Слово про спадщину.

    Ми з вами живемо на землі, яку наші пращури заселили, зорали і засіяли, побудували села і міста, не один вік захищали від ворогів, а потім на пожарищах відбудовували і знову сіяли і вирощували хліб, ростили дітей та онуків. Ця земля - наша Батьківщина. І нам не гоже бути байдужими до її долі й історії, бо без пізнання своїх витоків та коріння не можливий подальший розвиток культури і мистецтва народу. Завжди треба пам’ятати, що без минулого і нашого сьогодення не буде і майбутнього!             

 Із покоління в покоління, із віку у вік, від дідуся і бабусі до онуків, від мами й татуся до дітей передавали люди свою шану і любов до рідного краю, повагу до праці і збереження традицій, свій життєвий досвід, пізнання секретів майстерності і розуміння краси.

  Здавна за допомогою сокири, молотка, ножа, шила й голки, примітивного гончарного круга й ткацького верстата наші пращури будували житло, майстрували меблі, речі домашнього вжитку та господарювання, виготовляли посуд з дерева і глини, обробляли шкури тварин, і валяли із вовни повсть, ткали полотно й шили одяг та взуття.             

  Кожен майстер, який власноруч створював потрібні у побуті речі, прагнув зробити їх не тільки корисними а й зручними, різними за формою, розмірами та обробкою. А щоб ці вироби милували око, прикрашав їх різьбленням, випалювали, розписували, вишивали.             

 3 раннього віку за роботою дорослих спостерігали діти, привчалися до способів та прийомів обробки різних природних матеріалів, оволодівали секретами              майстерності, створювали своїми руками нескладні побутові речі й розвивали подалі старовинні ремесла.             

  Так упродовж століть руками й розумом багатьох поколінь майстрів творилося народне декоративно - прикладне мистецтво, тісно пов’язане з побутом, трудовою и творчою художньою діяльністю людини.

    Це все і є наша спадщина, яка прийшла до нас з минулих років через мову, легенди й казки, через пісні, обряди та звичаї, які зберіг народ, через археологічні та історичні відомості, через дитячі іграшки та окремі предмети побуту.

   Тепер ви зрозуміли, чому треба вивчати, зберігати й відроджувати народне мистецтво? Так, для нинішнього й прийдешніх поколінь.

   Сьогодні я хочу вас познайомити з українським національним одягом. Ми всі з вами українці і повинні пам’ятати культуру свого народу, продовжувати  мистецькі традиції.

   Завжди цікаво розкривати таємницю майстерності українського народу. Одна з них – вишивка. Вона виникла давно і передавалася від покоління до покоління.

Створення емоційної атмосфери.

Щоб урок минув не марно,

Працювати треба гарно.

Друзі, гуртом посміхнемось,

До роботи всі візьмемось

4. Повідомлення теми і мети уроку:

Сьогодні на уроці ми  розробимо ескіз рослинної чи геометричної вишивки з урахуванням традиційної орнаментики та символів кольорів.

5. Вивчення нового матеріалу:

    Учитель.   Археологічні знахідки доби палеоліту, зокрема Мізина на Чернігівщині засвідчують наявність вишивки на теренах України. У похованнях перших століть нашої ери знайдено залишки вовняного одягу, оздобленого різнокольоровою вишивкою.

З 14- 17 ст. на території України – у Києві, Чернігові, Львові створюються цехи, у яких виготовляють вишивки.

З 19 ст. вишивка стає ремеслом. І донині чимало мешканців України займаються вишиванням. Цей вид мистецтва глибоко пов'язаний із народними традиціями, побутом, релігією.

Вишивкою займаються переважно дівчата і жінки. Аж до другої половини 19 ст. кожна дівчина повинна була вміти ткати, вибілювати й вишивати рушники, скатерті, одяг.

Основною функцією вишивки є оздоблення одягу й тканин ( рушники, скатерті, простирадла, наволочки для подушок). Також це мистецтво мало ритуальне значення –використовувалися символи – обереги.

   Однією з найпоширеніших технік є вишивання хрестиком та гладдю. Кожний регіон України має свої особливості виконання вишиваних творів, їх композиційної побудови, використання техніки та кольорової гами. Пригадайте, які рушники є у вашому домі, що на них зображено й якими нитками вишито.

На Волині основним кольором був червоний, який доповнювався чорним, синім або зеленим.

На Буковині при виготовлені вишивки використовували білий, червоний, чорний, жовтий та синій кольори ниток.

На Полтавщині вишивали охристо – золотистими, блакитними, темно- синіми, зеленуватими кольорами.

Львівські майстри використовували червоний, синій, білий, зелений, жовтий кольори.

  Навіть у межах сусідніх сіл існують місцеві розбіжності.

А що ж вишивали на своїх сорочках дівчата і жінки?

   Кожен день ви бачите дерева, траву, квіти, небо, річки, гори, полонини. А чи звертаєте ви свою               увагу на їх колір і форму? Чи спостерігаєте за їх зміною від пори року? А чи знаєте ви, як користувалися цим наші далекі предки? Тож послухайте.             

 Розповіді учнів: 

Символи - обереги

   Людина завжди жила поруч з живою природою вжилася у неї, наслідувала їй і копіювала кращі зразки, які потім використовувала у своєму житті, та праці. Ще в глибоку давнину вона навчилася складати прості візерунки з умовних знаків-символів, якими висловлювала своє сприйняття тих чи інших явищ, ставлення до навколишнього світу.             

   Кожен знак мав своє значення і допомагав спілкуванню людей між собою: Так, пряма горизонтальна лінія означала землю, хвиляста горизонтальна — воду, вертикальна хвиляста — дощ, трикутник — гори. Вогонь і блискавку зображали у вигляді гачкуватого хреста, сонце й місяць — у вигляді кола, квадрата або ромба. Дерева з розлогим гіллям символізували родючість землі, а трави, квіти й кущі називали волоссям землі. Птахи в давнину вважалися посланцями сонця, символами щастя й радості, тепла й світла, віщували настання весни, врожай і багатство; кінь і олень — благополуччя в домі та сім'ї. Ромб з подовженими сторонами був ознакою будівлі, а квадрат, розділений на чотири частини з крапками в кожній, означав садибу та засіяне поле. Образ Матері-землі символізувала жіноча фігура, а східнослов'янське божество Берегиня вважалася покровителькою води, господарства, сімейного вогнища та рукоділля.             

  Окремі знаки-символи, які  наносили на  будівлі,  предмети побуту і одяг,              мали охороняти, захищати житло, худобу і людей від злої сили, незрозумілих їм природних явищ і приносити щастя. Тому і називали їх оберегами.             

  Згодом ці знаки втратили своє первісне значення перетворилися в окремі мотиви та узори для прикрашання домівки.             

 Учитель

 Ви дізналися, які існують символи -обереги. З розповіді ви почули слово узор, або візерунок.

Візерунок - це малюнок з окремих фігур - мотивів, певному порядку. У будь-якій країні існує безліч узорів, красивих і неповторних, які створювалися упродовж століть.             

Народні майстрині ніколи, сліпо не копіювали узор, який сподобався. Кожна жінка та дівчина, вишиваючи, давала простір своїй фантазії, доповнювала той чи інший візерунок новими мотивами та орнаментами.             

  Згадаймо, що таке орнамент?

Орнамент - в перекладі з латинської мови „прикрашати”, це візерунок, створений з повторення і чергування складових його елементів.

Орнамент поділяється на кілька видів-

 - Геометричний - складається з геометричних фігур.

     - Рослинний - із малюнків квітів, плодів, листя, гілок.

 - Тваринний - де здебільшого фігури тварин.

     - Пташиний - складається з фігур птахів. 

      - Людиноподібний - в якому переважають стилізовані фігури людей.

    - „Безконечний”, або „бігунець” - один з різновидів геометричного орнаменту у вигляді ламаної лінії різних форм.             

  Разом з створенням орнаментів історично розвивалися і складалися прийоми їх розташування на одязі та в побуті. У народному одязі  орнаменти не тільки прикрашали окремі його частини, а й оберігали від злої сили, підкреслювали форму людської фігури і форми виробів. Вони завжди розташовувалися на видному місці: на руках ( пов’язане з шануванням руки, як своєрідне знаряддя праці), вишивали пазуху, комір.

  Враховували обов’язково вік людини та стать, найбарвистішим  і ошатним був одяг  дівчат і парубків, молодих жінок. З віком він ставав скромнішим, зменшувалася кількість узорів і кольорів.                           

  Ви вже  мабуть помітили, що колір викликає різні почуття,    створює радісний, або сумний настрій, збуджує або заспокоює. Велике значення має колір і в рукоділлі, особливо у вишиванні. 

Легенда про сорочку

Давно це було. І було це у нашому краї. Народила мати сина. Лише навчився він ходити, а мати почала вишивати йому сорочку, та таку велику, що одягне її син, коли мине йому років 20.

 Не один рік шилася сорочка, мала вона вберегти дитину від меча гострого, стріли ворожої, бо більше було війн у нашому краю, ніж мирного життя. Тому вибирала мати найсильніші конопляні волокна, такі, що руки різали, а розірвати їх не могла. Пряла місячними ночами, тому нитки були  срібними, блискучими. Полотно з таких ниток було легке й міцне. Шила поволі, бо за кожним стібком примовляла:             

 «Хай буде син мій твердого розуму, 

 Хай сила його буде непереможна, 

 Щоб серце його було повне

           Великої любові до людей

          Як буде воїном, хай волю і славу

 Принесе своїй землі»

    Більше думок – більше стібків. І не одну сльозу зронила мати на синову сорочку. Минуло 16 років. Дошила мати сорочку. Пішла з нею до цілющого  джерела. Покропила джерельною водою і дома заховала у скриню. І от знову запалали хати, засвистіли ворожі стріли, зачувся плач у кожній хаті. Збирала мати сина на війну. Витягла з скрині сорочі у, дала синові, одягнув він її і почув в собі силу богатирську. Попрощався з матір'ю, сів на коня і помчав. Не плакала мати, бо виплакала усі сльози, шиючи сорочку синові. Ось зійшлися два війська. Як тільки зійшло сонце, побачили вороги незвичайного воїна у нашому війську.

На воїнові срібна сорочка. Не могли вороги зрушити з місця. Чулася богатирська сила, бо випадали з ворожих рук              луки і стріли.

  Так народилася сорочка воїна — кольчуга, яка захищала від ворожої стріли і меча.

6. Практична діяльність учнів.

Постановка практичного завдання. Робота над ескізом української вишитої сорочки.

 Учитель підготував силуетне зображення сорочки (хлопчикам чоловічу, дівчаткам жіночу)              Діти              за допомогою              олівців              або              фарб створюють ескізи сорочки, в своїй роботі  користуються прикладами різних вишивок, які пропонує учитель.

7. Підбиття підсумку уроку. Колективний аналіз виконаних робіт

 * Я дізнався, що…

 * Мене здивувало, що…

 * Мені сподобалось…

 * Можливо було б краще, якби…

8. Домашнє завдання

Підготувати матеріали для витинання: папір, різці, ножиці, клей ПВА.

Скласти схему свого родоводу.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

. Актуалізація опорних знань:

1.) Види декоративно – прикладного мистецтва:

*вишивка, розпис, писанкарство, гончарство, ковальство, лозоплетіння, малярство,  флористика та ін.;

*живопис, графіка, скульптура, архітектура;

* кіно, театр, література, художня фотографія.

2.) Вишивка – це вид декоративно – прикладного мистецтва, у якому орнамент і  зображення виконується:

* вручну за допомогою голки,  чи вишивальної машини;

* за допомогою штампа;

* на тканині за допомогою анілінових фарб і резервної маси.

3.) На теренах України найпоширенішим видом декоративно – прикладного мистецтва є:

* розпис;

* писанкарство;

* вишивка.

4.) Народні умільці найчастіше використовували вид вишивки:

* хрестиком;

* гладдю,

* подвійним хрестиком.