Виставка "Річ у тім"

Річ у тім 

Предмети, які представлені на цій виставці, мали місце в реальних подіях, пов’язаних з домашнім насильством, згідно з інформацією, наданою Національною поліцією України. Ці події відбувалися у реальному житті в Україні. Заради спокою тих, хто пережив домашнє насильство, змінені лише деталі.

Річ у тімщо предметомдомашнього насильстваможе стати будь-що…Він прийшов пізно. Я сказала: «Треба заплатити за садочок. А ще нам вимкнули інтернет». Він схопив мене за волосся і вдарив об стіну. А потім почав душити тим, що було під рукою. Це був плюшевий ведмедик. Іграшка нашої доньки. Його звали Джо. Іграшку так звали…

Річ у тімщо домашнє насильство може відбуватися зовсім поруч.…Я на піаніно граю. Хотіла на роботу піти. А чоловік проти цього завжди був. Дома, мовляв, сиди. Кому потрібні в райцентрі твої шопени? Влаштувалася у клуб. Чоловік запропонував на природі подію відсвяткувати. Сіли у машину. Він вдарив мене по обличчю. Я свідомість втратила. Отямилася в гаражі. Місяць сиділа майже у темряві. Приносив мені їжу на таці. Тільки тацю цю й бачила. А ще уявляла, що стіна – то піаніно. Гами грала… Щоб з глузду не з’їхати…

Річ у тімщо понад 150 000 звернень, пов’язаних із домашнім насильством, надходять до Національної поліції щороку.…Я на кухні сидів і малював. Люблю малювати супергероїв. Тато знов п’яний повернувся. Зовсім п’яний. Навіть стояв ледве. Почав орати, що тільки баби малюють. А я – хлопець. Який має бути мужиком, як і він. Схопив молотка для відбивних і дав мені ним по скроні. А потім я зовсім нічого не пам’ятаю…

Річ у тімщо страждати від домашнього насильства можуть ті, кого ти знаєш.…Я з дитинства на візку. Як батьки померли, з братом живемо. Працює він. Платять мало. Важко йому. Ввечері, як прийде то й кричить: «Каліка клята. Тільки їси. Грошей не заробляєш». Я кажу, що волосся своє відрощу на продаж. «Та твоє пособіє все на твій шампунь пішло» – знов оре. Схопив танцівницю, з порцеляни така, мама мені давно подарувала. Розбив об підлогу. «Навіщо тобі танцюристка, – каже, – якщо ніг нема? Здохни вже»…

Річ у тімщо кривдником може бути привітний сусід, з яким ти кожного дня вітаєшся перед дверима.…Я на роботі засидівся. Звіти квартальні у нас. Прийшов пізніше. А жінка сварку затіяла. Знов вимагала дати гроші. Пальто нове треба. А я невдаха. Я взагалі не мужик. Грошей не заробляю…А потім збила з ніг. Накрутила на шию провід від фену. Почала тягти в коридор. Я задихався, свідомість втратив. А на роботу тиждень в кашне ходив. Мовляв, застудився трішки. Не зізнаватися же ж, що мене жінка б’є…

Річ у тімщо не всі постраждалі особи повідомляють про домашнє насильство і щодня переживають свій власний жах.…В неї нерви. Завжди нерви. А в мене телефон розрядився. Ну не міг я жінці відповісти. Десять пропущених. Вдома вона себе вже не контролювала. Вона схопила друшляк металевий та почала мене ним бити по голові. Зламала той друшляк. Нашому синові п’ять. Він усе бачив. Він плакав. Не заспокоювався. Ніяк. Ну навіщо так? Навіщо?...

Річ у тімщо домашнє насильство часто замовчують.…В мене краща подружаня живе в Одесі. До себе позвала на травневі. Ну клас! Морько, тусич. Експрес вже через годину. А бойфренд мій сцену закотив. Ревнивий він у мене. Я валізу складаю, а він у ванній заперся. Штош, думаю, попустить зараз. А тут він вибігає та б’є ножицями манікюрними мене в шию, прикинь? У артерію влучив. І поїхала я не на вокзал, а до реанімації. А по дорозі від втрати крові, я й померла…

Річ у тімщо запобігти домашньому насильству можна – потрібно просто звернутися по допомогу.…Переселенці ми... Втратили все... П’ятий рік по чужим кутам... Кожного вечора я чую, як брязкають його ключі… Ключі у замку. Він буде на мені зривати свою злість…«Жирна. Тупа. Куриця. Нікчема. Кривонога. Безрука. Жаба. Пусте місце. Дєшовка. Мозок, як у канарейки. Потвора…» Ключі. Щовечора ключі…

Річ у тімщо можна врятувати чиєсь життя, якщо не залишатися осторонь.…В мене батько – поважна в місті людина. Всі його знають. Він вважає, що донька його має лише на дванадцятки вчитися. А в мене математика не дуже. Не виходить дискримінант. Отримала сімку на контрольній. Зганьбилася. Батько побачив, схопив щоденник, почав ним бити по обличчю. З носа кров пішла трошки. На щоденник потрапила. Півночі ваткою з паперу кров зводила. Здається непомітно тепер…

Річ у тімщо кривдником можеш бути ти сам і не розуміти цього.…Він приходить п’ятого чи шостого. Як пенсію зніму – так і він. Ацетоном тхне. «Давай хутко, дурень старий», – реве просто. Руки вивертає. Я йому: «Онучок, я ж купав тебе руками тими». Гаманець розірвав. Знов видрав все до копійки. Плачу, до сусідки йду. «Наркоман він, а не онук», – вона каже. Як не онук? Це ж кров моя. Просто зло у тій крові…

Річ у тімщо не всі постраждалі повідомляють про домашнє насильство і кожного дня переживають свій власний жах.…Повертаюся такий від друзів. Сідаю за стіл. Питаю, що на вечерю. А матір сидить з обличчям кам’яним. І така пачку сигарет викладає. Знайшла їх у моїй кімнаті за батареєю. І давай така своє. Що я мразота невдячна. Що я негідник. Що буде мені вечеря. Змусила з’їсти всю пачку. Ригав дальше, ніж бачив. А курити все рівно буду. Бо пішла вона зі своїми нотаціями…

Річ у тім. Що домашнє насильство – злочин, а не сімейні справи.…Вітчим сказав, що то така гра. І що за правилами мамі розповідати не можна. То наш секретик. Будемо кіно знімати. Для цього треба роздягтися та лягти... Це так боляче було. Вітчим дуже важкий. Але плакати за правилами не можна. Треба посміхатися, бо то кіно. Якщо буду посміхатися, підемо до зоопарку. Але ми нікуди так і не пішли…

Річ у тім. Що часто насильство починається з образ та принижень.…Я, типу, з технікуму якраз повернувся. Бачу сидить мамка на кухні. Зла така. Палить одну за одною. Розпочала, значить.«Що, – питаю, – знов твій пішов? Ну хоч цього разу не просила його татом звати». А вона мовчки – тидищ мене ножом консервним у руку. Шрам у мене на руці відтоді, як зірочка. Хочеш зацінити?...

Річ у тім. Що насильства багато показують на телебаченні. Не можна вдавати, що його не існує.…Вирішили ми з ним побратися. Подали заяву до РАГСу. Але я дізналась про зраду. Та ще й з подругою моєю. Виходив із нею з кафе під ручку – цілувалися-обжималися. Повідомила, що весілля не буде. Явився, не запилився: «Як не буде? За ресторан вже заплатили! Гостей покликали! Що люди скажуть?»Схопив рушник. Хотів задушити. Добре, сусідка поліцію викликала. Стали ми з ним на той рушник. Нічого більше сказати…

Річ у тім. Що насильство породжує ланцюжок непередбачуваних негативних наслідків.…За день заморилася. Та стріляли ще знову неподалік села. Канонада була. Ледь заснула. Він пізно вернувся. Увімкнув світло по всій хаті. Почав орати, шо дурний. Що я погана господарка. Що зима, а піч не натоплена. Схопив за волосся, потяг на кухню. Поліном по хребту почав бити. А я шо? А ні шо. Підвелася та пішла. Піч топити ж треба…

Річ у тім. Що насильство породжує насильство.…Ми з чоловіком копимо. Витратити копійку зайву – то така катастрофа, що взагалі... Грошей мені зовсім не дає. Кожні вихідні всі чеки звіряє. Якось мені мама подарувала смартфон. Беушний. Я так боялася, що чоловік побачить в мене телефон. Ховала його весь час. Розмовляла по ньому тільки коли його вдома не було. Але якось смартфон задзвонив... Чоловік розпсихувався. Вирвав смартфон… Розбив... Але смартфон ще трішечки працює. Можна есемески слати. Тільки чоловіку не кажіть, будь ласочка…