"Компетентнісний підхід як базова ідея продуктивної освіти"

 

 

КОМПЕТЕНТНІСНИЙ ПІДХІД
як базова ідея продуктивної освіти  

 

                У  школі вчать  не тільки читати,   писати, думати,                                                                                пізнавати   навколишній  світ  та  багатства  науки   і                                              мистецтва. У школі вчать жити. У школі вчаться жити.

В. Сухомлинський

 

Двадцять перше століття кидає виклик усьому, що нас оточує і ставить нові вимоги перед  суспільством, освітою, учителем й учнем. Життя висунуло суспільний запит на виховання творчої особистості, здатної самостійно мислити, генерувати оригінальні ідеї, приймати сміливі і нестандартні рішення. Одним із шляхів оновлення змісту освіти й узгодження його з потребами сучасності є орієнтація на формування компетентностей та створення ефективних механізмів їх упровадження через навчально-виховний процес у школі.

Відповідно до сучасних світових тенденцій актуальною проблемою, що потребує розв’язання у сфері освіти, є виховання нового покоління, спроможного не розгубитися у вирі соціально-економічних процесів, адекватно реагувати на будь-які виклики часу і навіть прогнозувати їх.

Школа бере на себе місію створення  нового освітнього  середовища,  де  панує  атмосфера  педагогічної  творчої співпраці  вчителів-однодумців, учнів і батьків, де впроваджуються  нові технології  навчання  і  виховання, розвиваються інтелектуальні здібності, формується культура творчого мислення, а набутті знання і навички використовуються для конкурентоспроможної  діяльності у будь-якій  сфері  суспільного  життя.

 Продуктивною  в сучасній педагогіці є концепція формування життєвої компетенції, її коріння сягає в глибини національної культурно-освітньої та педагогічної думки Григорія Сковороди,   Софії Русової, Василя Сухомлин-ського та інших. Продуктивна освіта передбачає відновлення змісту навчання з орієнтацією на «ключові компетентності», оволодіння якими дозволить учням вирішити різні проблеми в професійному, соціальному, повсякденному житті. На сьогоднішній день  компетентність визначають як динамічну комбінацію знань, способів мислення, поглядів, цінностей, навичок, умінь, інших особистих якостей, що визначає здатність особи успішно провадити професійну або подальшу навчальну діяльність. Ключові компетентності - ті, яких кожен потребує для особистої реалізації, розвитку, активної громадянської позиції, соціальної інклюзії та працевлаштування і які здатні забезпечити життєвий успіх молоді у суспільстві знань.

 Відповідно до Закону «Про освіту» ключовими для Нової української школи визначено такі 10   компетентностей:  

 

  1. Спілкування державною (і рідною у разі відмінності) мовами. Це вміння усно і письмово висловлювати й тлума­чити поняття, думки, почуття, факти та погляди (через слухання, говоріння, читання, письмо, застосування мульти­медійних засобів). Здатність реагува­ти мовними засобами на повний спектр соціальних і культурних явищ -у нав­чанні, на роботі, вдома, у вільний час. Усвідомлення ролі ефективного спілку­вання.

  2. Спілкування іноземними мовами.

Уміння належно розуміти висловлене іноземною мовою, усно і письмово висловлювати і тлумачити поняття, думки, почуття, факти та погляди (через слухання, говоріння, читання і письмо) у широкому діапазоні соціаль­них і культурних контекстів. Уміння посередницької діяльності та міжкультурного спілкування.

3. Математична грамотність. Уміння застосовувати математичні (числові та геометричні) методи для вирішення прикладних завдань у різних сферах діяльності. Здатність до розуміння і використання простих математичних моделей. Уміння будувати такі моделі для вирішення проблем.

 4. Компетентності в природничих науках і технологіях. Наукове розумін­ня природи і сучасних технологій, а та­кож здатність застосовувати його в практичній діяльності. Уміння засто­совувати науковий метод, спостеріга­ти, аналізувати, формулювати гіпоте­зи, збирати дані, проводити експери­менти, аналізувати результати.

 5. Інформаційно-цифрова компетент­ність передбачає впевнене, а водночас критичне застосування інформаційно- комунікаційних технологій (ІКТ) для створення, пошуку, обробки, обміну інформацією на роботі, в публічному просторі та приватному спілкуванні. Інформаційна й медіа-грамотність, основи програмування, алгоритмічне мислення, роботи з базами даних, нави­чки безпеки в Інтернеті та кібербезпеці. Розуміння етики роботи з інформа­цією (авторське право, інтелектуаль­на власність тощо).

 6. Уміння навчатися впродовж життя.

     Здатність до пошуку та засвоєння но­вих знань, набуття нових вмінь і нави­чок, організації навчального процесу (вла­сного і колективного), зокрема через ефективне керування ресурсами та інфор­маційними потоками, вміння визначати навчальні цілі та способи їх досягнення, вибудовувати свою навчальну траєкто­рію, оцінювати власні результати навчання, навчатися впродовж життя. /07 Соціальні і громадянські компетент­ності. Усі форми поведінки, які потрібні для ефективної та конструктивної участі у громадському житті, на робо­ті. Уміння працювати з іншими на ре­зультат, попереджати і розв'язувати конфлікти, досягати компромісів.

 8. Підприємливість. Уміння генерувати нові ідеї й ініціативи та втілювати їх у життя з метою підвищення як влас­ного соціального статусу та добробу­ту, так і розвитку суспільства і держа­ви. Здатність до підприємницького ризику.

 9. Загальнокультурна грамотність.

Здатність розуміти твори мистец­тва, формувати власні мистецькі сма­ки, самостійно виражати ідеї, досвід та почуття за допомогою мистецтва. Ця компетентність передбачає глибоке розуміння власної національної ідентич­ності як підґрунтя відкритого став­лення та поваги до розмаїття культур­ного вираження інших. 

10. Екологічна грамотність і здорове життя. Уміння розумно та раціональ­но користуватися природними ресур­сами в рамках сталого розвитку, усві­домлення ролі навколишнього середо­вища для життя і здоров'я людини, здатність і бажання дотримуватися здорового способу життя.

 Ключові компетентності й наскрізні вміння створюють «канву», яка є основою для успішної самореалізації учня як особистості, громадянина, фахівця.

  Усі перелічені компетентності однаково важливі й взаємопов'я­зані. Кожну з них діти набуватимуть послідовно, поступово під час вивчення різних предметів на всіх етапах освіти. Спільними для всіх компетентностей є такі вміння:

 •уміння читати і розуміти прочитане;

 • уміння висловлювати думку усно і письмово;

 • критичне мислення;

 • здатність логічно обґрунто­вувати позицію;

 • ініціативність;

 • творчість;

 • уміння вирішувати проблеми, оцінювати ризики та приймати рішення;

 •уміння конст­руктивно керувати емоціями, застосовувати емоційний інтелект;

• здатність до співпраці в команді.

 На сьогоднішній день знання як самоціль має поступитися місцем знанню як інструментові життя, що забезпечує молодій людині можливість жити в гармонії зі своєю природою та довкіллям, суспільством, окремими людьми, можливість оволодівати новими технологіями.

Вирішення проблеми реформування освіти можливо в переході від навчання «як передачі знань учню» до продуктивної освіти, коли накопичення знань учня відбувається в процесі створення ним власних освітніх продуктів-гіпотез, досліджень творів, живописних картин, комп’ютерних програм тощо. Технологія продуктивного навчання надає можливість навчання на основі практичного життєвого досвіду, що допомагає молоді в її професійному пошуку, розв’язанні її соціальних, освітніх, психологічних і культурних проблем.

Сьогодні учень повинен повертатися з навчального закладу з певними результатами. Щоб дійсно був результат і був він ефективним, необхідна більша інтеграція теоретичного навчання в практичний досвід. Продуктивне навчання - це спроба вийти на новий рівень творчо організованої освіти, заснованої на інтересах підлітка, який навчається самостійно та взаємодіє з педагогами  лише для консультації. Таким чином, учень стає суб’єктом, конструктором і продуктом своєї власної освіти. Він - організатор своїх знань, проектувальник етапів саморозвитку. Головна особистість даного підходу до навчання - створення учасниками особистісної продукції: інтелектуальних відкриттів, винаходів та конструкцій, задач, гіпотез, правил, досліджень творів, програм навчання, проектів тощо.

Мета продуктивного навчання:

- створення оптимальних умов для розвитку особистості учня;

- створення у навчанні та вихованні цілісної системи знань, умінь, навичок;

- отримання конкретного продукту в результаті самостійної предметної діяльності учня. 

Основні позиції вчителя в системі продуктивного навчання:

- наставник;

- співробітник;

- компетентний консультант;

- особистий радник;

- науковий керівник індивідуального проекту.

Основні позиції учня в системі продуктивного навчання:

- суб’єкт діяльності;

- дослідник проблеми;

- рецензент;

- проектувальник свого життя.

В процесі продуктивного навчання учень:

 - набуває прикладного досвіду практичної роботи;

- сприймає систему знань через призму практичного досвіду;

- завдяки новому досвіду роботи визначає й фіксує мету поведінки та дій, що ведуть до підвищення життєвої компетентності.

Серцевина продуктивної педагогічної технології - продуктивний урок.

За рахунок чого досягається гарантована якість педагогічного продукту? Вона досягається лише в одному випадку - суворо дотримуючись вимог педагогічних законів, закономірностей, принципів. Якщо педагог не досягає запроектованого результату, то причина завжди одна - він порушив вимоги законів, закономірностей, принципів. Можна сказати й по-іншому - неправильно активізував причини, від яких будуть залежати кінцеві наслідки 

Новітні нейрофізіологічні та педагогічні дослідження, які спираються на тисячолітній педагогічний досвід, дозволили зробити однозначний висновок: результат засвоєння залежить від видів діяльності.

Як працюємо, як напружуємось, які ділянки мозку задіяні під час навчан- ня - такий і матимемо результат.

Найголовніші види діяльності учнів - слухання, читання, візуальне сприймання (перегляд), дискусії, виконання тренувальних вправ під керівництвом педагога, самостійна діяльність. Коли обмежимося одним лише прослуховуванням розповіді вчителя - результат засвоєння не буде високим. Так само недостатньо високий продукт на виході матимемо й від неуважного читання навчального матеріалу, і від перегляду навчального матеріалу, поданого у вигляді ілюстрацій, фотографій.

Гарантоване підвищення якості продукту в технології досягається перестановкою акценту зі знань на вміння, бо саме вміння, а не знання є метою продуктивної педагогіки.

Продуктивна педагогіка вимагає співвідношення між інформуванням та формуванням умінь у пропорції 20: 80. Уміння створюються зовсім не завдяки красномовству та завзятості педагогів. Уміння - продукт виключно самостійної роботи учня. Щоб добре вчитися, треба спершу навчитися вчитися. Це первинне вміння. Після його формування вчитися просто.

На жаль, і викладачам, і учням заважає некомпетентність! Учень може знати правило, але не вміти писати. Скільки разів ми спотикаємося на цій проблемі. І ставимо високі оцінки. За що? За правильну відповідь! За знання правила. Щоб її отримати, не потрібно взагалі ніякого вміння. До чого ж ми тоді готуємо учнів? Знання й уміння - близькі, але не тотожні. Можна все знати про плавання, але це не додасть уміння перепливти озеро. Можна завчити всі правила, але приклад з математики не здолати. Що ж важливіше? Безперечно, уміння. А знання, точніше розуміння, передує вмінню.

Методи продуктивного навчання – це когнітивні методи. Серед методів навчального пізнання  виділяють емпатію, смислове бачення, метод фактів, евристичне спостереження, конструювання понять і правил теорії, прогнозування, символічне бачення, метод гіпотез, метод помилок.

       Метод емпатії (перевтілення) означає осягнення почуттів іншої людини, перевтілення в стан іншого об’єкта.   Учні мають чудову можливість для практичного відпрацювання навичок у ситуаціях, близьких до реальності. 

      Метод змістовного (смислового) бачення – цей метод є продовженням попереднього. Його суть  у концентрації  свого зору і набутих знань на освітньому об’єкті, дозволяє учням зрозуміти внутрішню суть об’єкта.      Виділяють питання, які вчитель може запропонувати учням:

а)Яка причина цього об’єкта, його походження?

б)Яка будова об’єкта? Що відбувається у нього в середині?

в)Чому він саме такий, а не інший?

Під час використання цього методу розвивається в учнів інтуїція.

 Метод евристичного спостереження – спостереження як цілеспрямоване сприйняття учнем різних об’єктів є підготовчим етапом у формуванні його теоретичних знань.

 Під час спостережень учень отримує попередню інформацію від учителя, а також здобуває нову інформацію і конструює нові знання.

 Метою евристичного спостереження є навчання дітей здобувати та конструювати знання за допомогою спостережень.

 Метод фактів – це етап пізнання, пошук фактів, відмінність їх від не фактів.

  Метод досліджень – обирається об’єкт досліджень.

Учням пропонується дослідити цей об’єкт за планом:

а)мета дослідження

б)план роботи

в)факти про об’єкт

г)досліди, малюнки дослідів

д)нові факти, версії, гіпотези

е)висновки, результати

  Метод конструювання понять, правил, теорій.

 Спочатку поняття формується на основі актуалізації вже набутих, відомих уявлень. Порівнюючи і обговорюючи уявлення учнів про поняття, учитель допомагає довести їх до деяких форм. Результатом такої роботи виступає колективний творчий продукт – сформульоване спільно поняття, правила.

  Метод гіпотез – учням пропонується завдання – сконструювати версії відповідей на поставлене вчителем запитання або проблему. Учні пропонують вихідні позиції або точки зору на проблему, застосовують різноплановий підхід до конструювання гіпотез. 

   Метод прогнозування – застосовується до реального процесу, або процесу, що планується. 

   Метод помилок – цей метод передбачає зміну негативного ставлення до помилок. Вона розглядається як джерело протиріч, феноменів, виняток із правил, джерело нових знань. Помилка не тільки виправляється, а й з’ясовуються її причини.

   Метод придумування – це спосіб створення невідомого учням раніш продукту за результатами їх певних розумових дій. 

   Метод „Якби...”. Учням пропонується скласти опис та намалювати малюнок про те, що відбудеться, якщо у світі щось зміниться. 

   Метод аглютинації. Учням пропонується поєднати непоєднувані у реальності якості, властивості  тощо.

   Метод гіперболізації. Збільшується чи зменшується об’єкт пізнання, його окремі частини або якості. 

 Головними проблемами, на які сьогодні орієнтує дидактика, мають бути не просто питання «що вчити?», а «для чого вчити?» і «як учити?».

 Для формування життєвих компетентностей практикую традиційні та інноваційні технології організації навчальної діяльності. Перевагу надаю особистісно зорієнтованому навчанню. Ця технологія сприяє індивідуалізації навчання, здійсненню диференційованого підходу. У процесі організації навчальної діяльності прагну дотримуватися гнучкості під час вибору прийомів, нестандартності, створюю ситуації, які «оживлюють» уроки. Самовираженню, самореалізації особистості допомагає проблемне навчання.

Для полеміки вибирається те, що може викликати труднощі в розумінні авторської позиції, схвилювати. Створюються проблемні ситуації і на уроках мови: видозмінюємо мовний матеріал, аналізуємо, конструюємо тощо.  Серед інноваційних застосовую інтерактивні технології. Вони є універсальними для розвитку життєвих компетентностей, формують уміння колегіально вирішувати завдання, сприяють активізації особистісних якостей школяра. Перевагу надаю роботі в групах, парах, яка реалізується через прийом рольової гри, «Вільного мікрофону», «Сенкану», уявної прогулянки тощо.

 Ефективним для формування життєвих компетентностей є метод проектів, який передбачає вирішення певної проблеми та орієнтується на самостійну дослідницьку діяльність учнів – індивідуальну, парну, групову. Типи проектів найрізноманітніші: дослідницькі, творчі, ігрові, інформаційні.

Готуючись до кожного уроку, прагну зробити прцес навчання багатоаспектним: виробити в учнів уміння грамотно писати і висловлюватись, емоційно розповідати, доречно підбирати слово у певній ситуації, передати своє ставлення до зображуваного тощо. За таких умов реалізується кінцева мета вивчення мови і літератури у шкільному курсі освіти, а крім того, школярі пізнають життя в усій його розмаїтості, вчаться не розгублюватися у складних ситуаціях.

 Щоденна робота з формування життєвих компетентностей спрямована на реалізацію такої моделі випускника школи:

 Випускник школи – це гармонійно розвинена особистість:

 •  має високий рівень загальнолюдської культури;

 • може приймати рішення й нести відповідальність за нього, упевнений у собі;

 • уміє жити в суспільстві, співпрацювати в колективі;

 • здатний  розв’язати життєві проблеми;

 • усвідомлює необхідність учитися впродовж всього життя.

 Отже, компетентнісний підхід як базова  ідея продуктивної освіти і педагогіка життєтворчості стають сьогоденням сучасної освіти. Життєва компетентність є домінантою нової школи. Вона являє собою інтегральне утворення, до структури якого відносять життєві знання, уміння й навички, життєвий досвід, життєтворчі здібності, життєві досягнення, комплекс компетентностей, цінності та ціннісні смисложиттєві орієнтації, мислительні спроможності різних типів.

 Життєва компетентність є мистецтвом жити, запорукою життєстійкості та життєздатності особистості.

               

 

 

 

Список використаної літератури

 

 

 

 1. Єрмаков І.Г.Феномен компетентнісного спрямування освіти.-Школа.-2006.-№12.-ст.5-20.

 2. Життєва компетентність особистості // Науково-методичний посібник / За ред. Л.В.С охань, І.Г. Єрмакова та ін. – К.: Богдана, 2003. – 520 с.

 3. Компетентнісний підхід у сучасній освіті: світовий досвід та українські перспективи: Бібліотека з освітньої політики/ під заг. ред. О. В. Овчарук. – К. : “К.І.С.”, 2004. – 112 с.

         4. Пометун О.  Компетентнісний  підхід –  найважли-віший  орієнтир  розвитку  сучасної  освіти / О. Пометун// Рідна школа. –     2005. – №1. – С. 64-69.

        5.  Пометун О., Пироженко. Л. Інтерактивні технології навчання: теорія, практика, досвід. - К., 2002. – 135с.

       6. Продуктивне навчання  як основа стратегії розвитку інноваційної особистості «Управління школою», //Основа, №3, січень, 2008.

       7. Пометун О.І. Теорія і практика послідовної реалізації компетентнісного підходу в досвіді зарубіжних країн /О.І.Пометун// Компетентнісний підхід в сучасній освіті: світовий досвід та українські перспективи. К.:К.І.С., 2004.