Виступ на конференції "Роль духовно-культурного компонента в національно-патріотичному вихованні"

                                                                                        Трокай О.О.

                                                                                                              м. Добропілля

                                                                                                              ЗОШ №10

РОЛЬ ДУХОВНО-КУЛЬТУРНОГО КОМПОНЕНТА В НАЦІОНАЛЬНО-

ПАТРІОТИЧНОМУ ВИХОВАННІ

                                                  Не думайте, що Ваша країна може зробити

                                               для Вас, думайте, що Ви можете зробити

                                               для вашої країни.

                                                                                             Джон Кеннеді

  Актуальність звернення до культурологічного компонента освіти обумовлена гострим дефіцитом культури, явним звуженням сфери її впливу в сучасному суспільстві, яке переживає кризу переходу від постіндустріального до інформаційного. ХХ століття, що ввібрало в себе дві світові війни і низку громадянських війн, жорстокі тоталітарні режими, а також революційні злами нашого сьогодення, нажаль, ввійдуть в історію як епоха особливої культурної апатії, агресії, занепаду загальнолюдських цінностей. У нашому суспільстві в останні десятиліття неабияк поширилися байдужість, заздрість, озлобленість. І нині, насамперед, необхідно будити в людині духовність, підносити культуру особистості на якісно високий рівень.

  Формування цілісної картини світу, духовність, культура особистості та планетарне мислення - одні з головних принципів оновлення національної системи освіти. Гармонійно розвинену особистість не можна уявити без формування гуманітарного мислення, долучення до здобутків світової культури, осмислення різноманітності шляхів людського розвитку, забезпечення естетичного розвитку особистості, оволодіння загальнолюдськими цінностями й знаннями.

   Що таке патріотизм? Патріотизм (від латинського patria – країна, вітчизна, батьківщина) – це любов і відданість Батьківщині, прагнення своїми діями служити її інтересам. Історичне джерело патріотизму – це формування зв’язків з рідною землею, рідною мовою, народними традиціями, звичаями та культурою.

   Нині саме патріотизм покликаний дати новий імпульс духовному оздоровленню народу, формуванню в Україні громадянського суспільства, яке передбачає трансформацію громадянської свідомості, моральної, правової культури особистості, розквіту національної самосвідомості і ґрунтується на визнанні пріоритету прав людини. В. О. Сухомлинський вказував і на складність у вихованні патріотизму,  пояснюючи її тим, що в повсякденному житті ми не зустрічаємося з мірою,  за допомогою якої можна було б виявити цю «тяжку розумінню цінність» - патріотизм.

У червні 2015р. Міністерство освіти та науки України розробило Концепцію національно – патріотичного виховання дітей та молоді і методичні рекомендації  щодо  її  впровадження у загальноосвітніх закладах , а 13 жовтня 2015р. вийшов Указ Президента України №580/2015 «Про стратегію національно – патріотичного виховання дітей та молоді на 2016 – 2020рр. У цих документах звертається увага на те , що коли існує пряма загроза втрати Україною державної незалежності та потрапляння у сферу впливу іншої держави , виникає нагальна необхідність переосмислення зробленого і здійснення системних заходів, спрямованих на посилення патріотичного виховання дітей та молоді.

     Що таке патріотичне виховання? «Патріотичне виховання – це сфера духовного життя, яка проникає в усе, що пізнає, робить, до чого прагне,  що любить і ненавидить людина, яка формується», - зазначав В. О. Сухомлинський.  Патріотичне виховання розглядається як складова національного виховання, головною метою якого є становлення самодостатнього громадянина – патріота України, гуманіста і демократа, готового до виконання своїх громадських і конституційних обов’язків, до успадкування духовних і культурних надбань українського народу , досягнення високої культури взаємин.

  У Законі України « Про загальну середню освіту» визначені завдання загальної середньої освіти, акцентується увага на вихованні національно-свідомого громадянина – патріота своєї Батьківщини, готового до подальшої освіти і трудової діяльності з вільними політичними і світоглядними переконаннями; на формуванні творчої особистості учня, вихованні поваги до національних цінностей нашого народу; вироблення навичок здорового способу життя. Навчальний заклад має стати для кожної дитини осередком становлення цього громадянина-патріота, що готовий самовіддано розбудовувати країну як суверенну, незалежну, демократичну,  правову державу, забезпечувати її національну безпеку, сприяти єднанню українського народу та встановленню громадянського миру й злагоди в суспільстві. Отже головною тенденцією патріотичного виховання в закладах освіти є формування ціннісного ставлення особистості до своїх Батьківщини, держави, народу, нації. А система духовно-морального виховання має базуватися на цінностях духовної культури українського народу.

   Отже, головною метою національного виховання на сучасному етапі є передача молодому поколінню соціального досвіду, багатої духовної культури народу, його національної ментальності, спорідненості світогляду і на цій основі формування особистісних рис громадянина України, які передбачають національну самосвідомість, розвинену духовність, моральну, художньо-естетичну, правову, трудову, фізичну, екологічну культуру, розвиток індивідуальних здібностей і талантів.

   Найважливішою громадською рисою є сформованість національної самосвідомості, любові до рідної землі, свого народу, готовності до праці в ім'я України. Виховання національної самосвідомості передбачає усвідомлення молоддю своєї етнічної спільності, національних цінностей (мови, території, культури), відчуття своєї причетності до розбудови національної державності, патріотизм, що сприяє утвердженню власної національної гідності, внутрішньої свободи, гордості за свою землю. Національна ідея має бути не просто атрибутом національної свідомості, суто духовним феноменом, а поштовхом до практичних справ, як було у кращих синів і дочок нашого народу споконвіку.

   На мою думку, поняття «патріотизм», «патріотичне виховання», «національно-патріотичне виховання» досить міцно зв’язані з поняттям «духовність». В усі часи людство надзвичайно обережно, делікатно ставилося до становлення духовності особистості, адже на міцному ґрунті духовності, моральності, культури зростає особистість відповідальна за думку, слово, вчинок. Поняття "духовність", "духовний" сьогодні вживають на кожному кроці. Гуманітарні науки, виховна діяльність спрямовані на формування "духовного розвитку особистості". 

   Розбудова української державності, проведення реформ, побудова громадянського суспільства неможливі без розвитку української духовності. Протягом років незалежності нашої країни основним завданням державного управління був розвиток економіки, тому вирішення проблем у духовній сфері суспільства відбувалося за залишковим принципом. Відсутність чіткої програми духовного відродження українського суспільства гальмувало втілення будь-яких реформ у всіх сферах суспільного життя. Пріоритетною сферою у духовності і культурному розвитку суспільства була і залишається освіта. Тому головне завдання сучасної освіти – це розвиток духовної культури особистості, що в підсумку стає основою формування і становлення особистості.

    Проблема духовності й духовної культури молодої людини завжди хвилювала й хвилює кожного педагога, вихователя, адже формування її духовної культури – це ще й формування її свідомості, світогляду, включення в економічне, політичне, культурне життя народу, уклад життя сім’ї, нації. Оволодіння молоддю духовною культурою підносить свідомість особистості на вищий щабель, наповнюють життя й діяльність високими громадськими цілями. Духовність зміцнює єдність усього суспільства, забезпечує подолання труднощів на шляху його розвитку.

    Духовно-моральне виховання молоді – це водночас велика відповідальність і джерело зміцнення нації. Духовно-моральний потенціал складають загальнолюдські та християнські цінності, моральні норми, які є регуляторами взаємовідносин у суспільстві. Звичайно, людина не може жити тільки за рахунок духовних цінностей. Але сучасна молодь взагалі не бачить сенсу в духовності. Це певною мірою пов’язано із вихованням, а також середовищем, в якому людина реалізовується, суспільством, в якому вона живе. Нажаль, склалося так, що теперішній час, коли є можливості для духовного зростання, сучасні молоді люди не потребують цього.

    Потреба у спілкуванні, активному відпочинку зникає, адже на зміну приходять віртуальні Інтернет-мережі, які пропонують молоді спілкування не виходячи із дому. Тому сьогодні необхідні більш дієві засоби залучення молоді до джерел духовного, вічного, нетривіального, а також для пробудження і подальшого духовного розвитку індивіда потрібно створити відповідні умови.

    І питання це надзвичайно важливе, оскільки духовність – це творча спрямованість, наснага, енергія людини, її здатність до самоусвідомлення себе як особистості. У практиці виховання пропонуються нині різні технології формування духовності молоді. Це і духовна реабілітація особистості через засоби масової інформації, через проникнення у світ культури та мистецтва, через живе спілкування, позанавчальна виховна робота. Формування духовності молоді у навчальному закладі конкретизується через систему наступних завдань і принципів:

•   пробудження в учнів бажання бути моральними;
•   формування культури, толерантного ставлення до традицій і звичаїв; збереження їх та передача від покоління до покоління;
•   розвиток чеснот і позитивних моральних якостей, спонукання їх до самовдосконалення;
•   гармонія високих, благородних інтересів, потреб і бажання;
•   ставлення до християнських традицій;
•   розвиток значущих рис і якостей особистості;
•   формування розуміння сутнісних питань про сенс і мету життя людини та особистісного ставлення до них;
•   емоційне багатство колективного життя;
•   формування рис особистості – майбутнього фахівця.

   Велику роль у формуванні духовності учня відіграє зміст виховної роботи. Виховна робота у закладі освіти – це складова частина навчально-виховного процесу, одна з форм організації дозвілля. Вона проводиться в позанавчальний час органами учнівського самоврядування за активною допомогою і при тактовному керівництві з боку педагогічного колективу.

    Отже, ми підійшли до головного питання: що таке духовне виховання?  Духовне виховання – це праця із створення умов для формування таких рис характеру, які є основою розвитку найкращих стосунків, поглядів та переконань. Формування духовної особистості потребує від освітян постійного вдосконалення системи виховання, а також урахування вікових особливостей і виховання духовних цінностей. Виховання на основі цінностей – шлях особистості, її духовного світу. Адже через правильний вибір основних життєвих цінностей проявляється самореалізація особистості.  Духовні цінності людини своїм корінням сягають глибокої давнини, де ідеалами була щира та чесна праця, турбота за ближнього, життя протікало у відповідності до законів Бога і природи.  Прагматичний вік наклав свої корективи на духовність людини. Грубість, невміння, небажання зрозуміти іншого, проявити повагу, толерантність, співчуття, милосердя, справедливість – незаперечні докази дефіциту моральності, гуманності, який, на жаль, все частіше проявляється у поведінці сучасної молоді і навіть у вже збагачених життєвим досвідом старших осіб. Такі риси як озлобленість, егоїзм, цинізм, жорстокість, зневага до іншого, брак почуття власної гідності роз’їдають людські стосунки, руйнують їх, зводячи у безвихідь вирішення найважливіших питань індивідуального і суспільного життя. І мабуть все через те, що з кожним роком посилюються тенденції до домінування у молоді матеріальних потреб над духовними. І поки ми не здолаємо всі оці вади сучасного в нашому суспільстві, ми не зможемо виховати справжнього громадянина-патріота нашої держави.

    При цілеспрямованій і скоординованій роботі педагогів, викладачів, сім’ї, церкви, політичної та освітньої системи і окремо взятої особистості над собою відбудеться успішне, духовне відродження сучасної молоді, гармонізація соціального життя нації. Адже духовне життя народу, його майбутнє в першу чергу залежить від рівня духовності, утвердженої в молоді, яка тепер навчається, а завтра прийде молодими фахівцями на роботу. Від того, наскільки молоде покоління національно свідоме, патріотичне, готове взяти на себе відповідальність за розвиток і збереження духовності та культурних здобутків української держави, значною мірою залежить доля країни, її національні інтереси.

                                           Список джерел:

1. Концепція національно-патріотичного виховання дітей та молоді.  [Електронний ресурс].– Режим доступу: https://zakon.rada.gov.ua/rada/show/v0641729-15

2. Про Стратегію національно-патріотичного виховання дітей та молоді на 2016-2020 роки. Указ ПрезидентаУкраїни від 13 жовтня 2015 р. №580/2015 [Електронний ресурс].– Режим доступу: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/580/2015

3. Слободянюк О.М. Урок світової літератури: культурологічний підхід. 5-10 класи. - Тернопіль: Мандрівець, 2012. - 320 с.

4. Луговська С. О. Виховання патріотичних цінностей – приорітетне завдання сучасної української школи / С. О. Луговська // Виховна робота в школі. – 2013. – № 8.

5. І.Ф.Тімкін, доцент кафедри соціальних технологій НАУ, Н.Є.Новікова, старший викладач кафедри соціальних технологій НАУ м. Київ. Стаття. Сучасні підходи до розуміння національно-патріотичного виховання молоді. [Електронний ресурс].– Режим доступу: http://referatu.in.ua/suchasni-pidhodi-do-rozuminnya-nacionaleno--patriotichnogo-vih.html