Виступ на тему «Сучасний викладач

 і сучасний урок»

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Вивчення історії є одним із найважливіших чинників формування національної свідомості народу. “Без знання минулого неможливо точне поняття про сучасне”, – справедливо наголошував видатний український історик М.С.Грушевський. За короткий час в Україні створено нову цілісну систему викладання історії України та Всесвітньої історії, повністю оновлено зміст та структуру історичної освіти. Вона повністю звільнена від ідеологічних, вузько класових підходів і поглядів на розвиток суспільства, оцінювання минулого та перспективи майбутнього. Новий навчально-методичний комплекс зорієнтований на пріоритети науки, гуманістичні та демократичні цінності, інноваційні педагогічні технології, їхнє поєднання з досягненнями народної педагогіки.

За останні роки сформувався новий образ викладача історії. Постійно зростає його роль у навчальному і виховному процесах. Відомому демократу Д.Харкнессу належать слова, які безпосередньо стосуються і вчителів України: “Учитель – не єдине джерело впливу на розвиток дітей, але його життєво необхідна складова. Нам відводилось небагато часу на те, щоб допомогти їм засвоїти знання і зрозуміти, що вони повинні стати гідними громадянами своєї батьківщини, нашого неспокійного континенту і загального дому, який постійно перебуває під загрозою”. Праця вчителя історії сповнена великої відповідальності. На наш погляд, сучасному вчителю історії мають  бути притаманні такі риси:

1. Державницька свідомість. В умовах непростих сучасних трансформацій українського суспільства від тоталітаризму до демократії, правової держави, громадянського суспільства вчитель є провідником державницьких ідей, послідовно наголошує на історичні традиції та прагнення українського народу до свободи, незалежності власної держави. Спираючись на багатий історичний та літературний матеріал, він змальовує героїчні постаті князів, гетьманів, героїв національно-визвольної боротьби, простих людей, для яких державність України завжди була найвищим життєвим сенсом. Саме вони та їхні справи повинні стати яскравим прикладом для учнівської молоді.
2. Професійна майстерність. Цей аспект охоплює дві сторони питання: вільне володіння історичним матеріалом, постійне вдосконалення своїх знань, напружена робота над собою, а також оволодіння сучасними педагогічними технологіями, інтерактивними методами навчання, які зможуть давати вагомі результати у навчанні та вихованні учнів. Учитель історії знаходиться в постійному пошуку. Він самостійно конструює оригінальні педагогічні прийоми навчання, створює власну педагогічну лабораторію.
3. Гуманістична спрямованість викладання – якісно новий момент у навчанні історії. Адже в центрі історичних подій стояли не партії, класи, рухи, а конкретні люди з їх постійними життєвими потребами. Звернення до особистості, духовних цінностей, утвердження високих моральних норм якнайкраще відповідає ідеям Конституції України: «Людина, її життя і здоров’я, честь і гідність, недоторканість і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю».
4. Демократизм. У процесі навчання та у виховній роботі він дає можливість педагогу знайти підхід до кожної дитини. Вчитель не тільки сприймає, а всебічно підтримує право кожного учня на власне бачення історичних подій, яке може відрізнятися від позиції  педагога та авторів підручників. Історичний плюралізм, багатоманітність відкривають перед учнями шляхи до подальшого пізнання, а не до простого засвоєння “суми знань”. Демократизм навчання передбачає всебічну педагогіку співробітництва, атмосферу дружби, взаємоповаги та чуйності вчителя та його вихованців.
5. Особистість педагога, його висока особиста культура – запорука педагогічного успіху. Саме вони пробуджують в учнів інтерес до навчального предмета, бажання продуктивно працювати, спонукають до дослідницької роботи. Справжній учитель завжди бачить у своїх вихованцях передовсім особистість, а лише потім учня. Хочеться нагадати  думку В.О.Сухомлинського: “Якщо ми будемо намагатися, щоб всі сили душі дитини були поглинуті уроками, життя її стане нестерпним. Вона повинна бути не тільки школярем, а насамперед людиною з багатогранними інтересами, запитами, прагненнями”. Зовнішній вигляд, емоційність мовлення, доброзичливість педагога часто створюють важливий позитивний образ, який є прикладом для школярів. Відкритість, щира увага вчителя до внутрішнього світу учнів, розуміння їх – народжують повагу і довіру до педагога, бажання йти за ним.

 

Принципи викладання історії

 

Відповідно до проекту концепції історичної освіти України визначаються основні підходи і головні принципи викладання, серед яких:

а) науковість (введення в науковій обіг нових історичних матеріалів, документів, маловідомих джерел, використання тільки перевірених посилань на публікації, які мають під собою історичні факти;  застосування найновіших педагогічних технологій);

б) об’єктивність (відхід від штампів, ідеологічних стереотипів, політичної кон’юнктури, відображення історичних діячів, політичних рухів без фальсифікацій і міфотворень);

в) демократизм (широкий простір для творчої роботи вчителя, вибір педагогом різноманітних форм, методів і прийомів викладання, педагогіка співробітництва, формування критично-аналітичного мислення учнів);

г) гуманізм (виховання у молоді в процесі викладання високих моральних і духовних цінностей, досягнення розуміння, що найвищим ідеалом суспільства є життя людини, її права і свободи, добробут, зростаючі матеріальні і духовні потреби; заперечення воєн, расової чи національної виключності);

д) національний компонент (постійне звернення до великої історичної, культурної спадщини українського народу, його демократичних та гуманістичних традицій, споконвічного прагнення до незалежності; вивчення історії своєї країни, рідного краю);

е) цивілізаційність (усвідомлення особливих та загальних закономірностей розвитку суспільних процесів, підхід до вивчення історії за планом: історія рідного краю – національна історія – історія Європи – історія Американського континенту, Азії і Африки; розгляд і аналіз історичних явищ без ідеологічних догм, з урахуванням політичних, економічних, теологічних, географічних і психологічних факторів).

 

Формування цілісності історичних знань

 

Однією з проблем викладання історії є комплексний підхід до засвоєння історичного матеріалу. Як правило, більшість учнів в цілому володіють історичними фактами, можуть викладати їх у хронологічній послідовності та знають найважливіші історичні дати. У той же час проблемою залишається формування у школяра загального історичного світогляду. Учні досить абстрактно уявляють історичний процес. Викликає труднощі оперування та використання понятійного апарату. Започаткована дванадцятибальна система дає можливість і систематизувати знання школярів. Учні повинні знати, у яку історичну епоху відбувається та чи інша історична подія, у чому полягає її сутність та історичне значення. Теоретичні та фактологічні знання суміщують із знаннями про історичну добу (тисячоліття, століття, дата). У загальному вигляді це зображено у вигляді таблиці.

 

 

Тисячоліття	Століття	Дата	Зміст історичної події	Сутність історичної події	Історичне значення

 

Проблемне навчання на уроці історії

 

Під проблемним навчанням розуміють сукупність методів, за допомогою яких перед учнями створюється проблемна ситуація, формуються проблеми, шукаються шляхи їх вирішення та саме рішення. Умовою для створення проблемної ситуації є включення в урок кількох, часом суперечливих поглядів щодо проблеми, яка вивчається. Учні повинні вибрати правильну точку зору та обґрунтувати її.

Рішення проблемних завдань на уроці історії є найвищим етапом організації роботи з учнями. На відміну від звичайних уроків, проблемне навчання спитається не тільки на пізнання історичних фактів та подій, а на розкриття причинно-наслідкових зв’язків. Чітке формулювання навчальної проблеми – одне із головних завдань, від якого залежить успіх та результативність уроку.

Характерною рисою проблемного навчання є постановка перед учнями проблемної ситуації, яка спонукає їх не тільки користуватися готовими знаннями, але й самостійно (або під керівництвом вчителя) здобувати нові знання. Схематично це може мати такий вигляд.

 

 

Репродуктивне навчання

 

 

 

 

          Проблемне навчання

 

 

 

 

 

Існують різноманітні шляхи створення проблемної ситуації:

• постановка проблемних завдань;
• організація дискусії на уроці;
• організація пошукової роботи школярів.

 

Проблемна ситуація на уроці залежить від:

• характеру навчального матеріалу;
• актуальних проблем сучасності;
• життєвого досвіду школярів.

Організація проблемного уроку може мати такий вигляд:

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

                                        

 

 

При оцінюванні проблемних завдань високо оцінюються використання учнями:

• знань з історії;
• знань з літератури;
• довідкових джерел;
• засобів масової інформації.

 

Робота учнів з історичними поняттями

 

Історичним поняттям називають ключове слово чи ключові слова, у яких відображено головні, важливі найбільш суттєві сторони історичних подій та явищ. Засвоєння учнями історичних понять є найважливішим завданням навчання історії в школі.

Процес формування історичних понять починається з визначення суттєвих ознак та розкриття їх на конкретному історичному матеріалі. Далі учні повинні знати сутність історичного поняття. Наступними етапами роботи є визначення місця історичного поняття в загальноісторичному процесі та їх зв’язок з іншими історичними поняттями. Методисти виділяють такі етапи формування понять:

• створення цілісної картини історичного явища;
• виділення його суттєвих ознак;
• повідомлення поняття, яке закріплює сутність цього явища;
• визначення поняття;
• вправи на застосування поняття;
• перехід до вивчення нових понять.

 

За своєю класифікацією історичні поняття розподіляються на:

• одиничні – діють протягом короткого історичного часу в тій чи іншій

                           країні;

• особові     –   діють упродовж  значного періоду в одній країні чи групі  

                          країн;

• загальні    –  діють у різних країнах, у рамках певного суспільства;
• всеохопні  – діють у різних суспільствах протягом тривалого історичного

                            періоду.

Поняття розрізняються за змістом історичного матеріалу: економічні, соціально-політичні, історико-культурні.

Дослідження дидактів та методистів підтвердили, що поняття та теоретичні положення в шкільних курсах історії можуть бути засвоєні лише за умови  знання учнями конкретних історичних фактів.

Схематично це можна показати так:

 

 

 

 

При викладанні історії України слід звернути увагу на вивчення основних понять та ідей курсу, які є провідними в усіх класах і акумулюються в таких положеннях:

• етапи становлення української державності;
• боротьба українського народу з іноземними загарбниками;
• антифеодальний та національно-визвольний рух в Україні;
• становлення української нації;
• видатні політичні діячі України;
• герої національно-визвольних змагань;
• внесок українського народу в скарбницю світової науки та культури;
• національні меншини в Україні;
• соціально-економічний і політичний розвиток України;
• відродження і побудова Української держави.

 

Міжпредметні зв’язки на уроках історії

 

Координація історичної освіти з іншими гуманітарними предметами відкриває шляхи підвищення ефективності викладання історії. Звернення вчителів до змісту і методів суміжних дисциплін дає можливість значно розширити вирішення завдань навчально-виховного процесу. Особливе місце у відтворенні подій історичного минулого займає художня література. За допомогою художнього твору вчитель одержує змогу реконструювати історичні події, показати колорит епох, узагальнити образи історичних діячів. Наприклад, при вивченні найбільшої теми з історії української революції у 10 класі: (Теми 2-3) вчитель може звернутись до твору Миколи Виговського “На українському святі свободи”.

“1 квітня 1917 р. в Києві відбулося урочисте “Українське свято свободи”. Майдани й вулиці столиці України були заповнені людьми: робітники, селяни, інтелігенція, військові під синьо-жовтими прапорами з усіх усюдів сходилися на площу Святої Софії, щоб звідти організовано, з піснями, пройти вулицею Фундуклеївською на Хрещатик, маніфестуючи волю всього українського народу жити в Суверенній Україні.

Очевидець цього історичного факту так описує події: “Кожна група має свій прапор з написом. Прапори з різного матеріалу, є шовкові, оксамитові, з портретами і цілими картинами”...

Йшли колони війська, робітників фабрик і заводів – уперше під національними прапорами. “... Після рядів війська та робітників і інтелігенції підходить скромна валка на чолі із професором М.Грушевським. Він тільки повернувся із заслання, де був більше двох років, геть посивів, побілів”, – зауважив автор репортажу. Аж нараз із гущі демонстрантів залунало:

“– ...Михайло Грушевський!

– Слава йому!

  Знову йдуть лави, “спиняючись тільки на короткий час, щоб проспівати “Ще не вмерла Україна”, “Заповіт”, та інші пісні”.

Студенти під орудою О.Кошиця – “величезна маса, що зайняла простори обох садків перед Думою – дружньо і влад – проспівали “Ще не вмерла Україна”...

Потім – величний “Заповіт”.

Всі скидають шапки”.

Так визвольні мотиви народного схвалення вперше після падіння царату вільно і розлого зазвучали на вулицях столиці України, яка вставала з колін і заявляла, що все віддасть за “свою свободу”. Слова гімну полум’яніли на багатьох прапорах, на яких маяли гасла: “Хай живе вільна Україна”, “Душу, тіло ми положим за нашу свободу”.

Звернення до художньої літератури, передовсім до поезії, відкриває можливості створення особливої емоційної атмосфери уроку. Практичний досвід це підтверджує. Наприклад, при вивчення теми “Війна радянської Росії з Українською народною Республікою. Проголошення незалежності УНР” (10 кл. Тема 2. Українська революція.) велике психологічне враження на учнів здійснює вірш Павла Тичини “Пам’яті Тридцяти”:

На Аскольдовій                                 І Дніпро- ріка...

                                    Могилі                           На кого завзявся

Поховали їх –                                                          Каїн?

Тридцять мучнів                                Боже, покарай! –

                    українців,                        Понад все вони

Славних, молодих...                                               любили

На Аскольдовій                                  Свій коханий край.

                   Могилі                              Вмерли в Новім

Український цвіт! –                                                 Заповіті

По кривавій                                         З славою святих, –

                    по дорозі                          На Аскольдовій

Нам іти у світ.                                                          Могилі

На кого посміла                                   Поховали їх.

                    Знятись

Зрадника рука? –

Квітне сонце, грає

                    вітер

 

 

Робота учнів з історичними документами

 

Важливого значення для розкриття історичного минулого набуває опрацювання на уроках архівних матеріалів та документальних джерел, які викладені в підручниках, посібниках чи об’єднані та систематизовані в хрестоматійних збірниках. Це дає можливість конкретизувати виклад матеріалу та наблизити школярів до історичної епохи. Як правило, до аналізу документів залучаються учні, перед якими ставляться логічні завдання:

1. Коли був написаний історичний документ?
2. Хто автор цього документа?
3. Якими історичними обставинами було зумовлено появу цього документа?
4. Які історичні події відображено в документі?
5. Яке враження цей документ справляє на сучасників?

 

Організація роботи учнів з текстовими таблицями та схемами

 

Ефективність навчання визначається конкретними знаннями, вміннями та навичками, які здобули учні в процесі уроку. Велику допомогу в цьому їм надають узагальнювальні схеми та таблиці. Вони містять головне, найбільш суттєве для школярів: дати, події, факти, історичні поняття.

Робота зі схемами й таблицями може відбуватись у таких формах:

а) відтворення вчителем крейдою основного змісту історичного матеріалу у вигляді схем та таблиць;

б) нанесення запропонованого наочного матеріалу на папір, графічне та естетичне його оформлення;

в) виведення схем і таблиць на екран за допомогою технічних засобів навчання;

г) організація самостійної роботи учнів над таблицями та схемами в процесі уроку.

 

 

Таблиці можуть використовуватися при вивченні складних історичних тем, наприклад, культури. Оскільки такі теми об’єктивно перевантажені фактичним матеріалом, буде корисним, щоб учні вміли складати тематичні таблиці на зразок:

________________________________________________________________________________

Основні напрямки               Видатні                      Основні наукові і                    Історичне

культури                               митці                          культурні пам’ятки                 значення

________________________________________________________________________________

 

Вивчення історичних персоналій

 

У курсі “Історія України” та “Всесвітня історія” учні зустрічають чимало історичних образів. Для значної категорії звернення до історичних персоналій є непростою проблемою. Тільки в курсі вітчизняної історії учень має виявити знання історичних портретів, зокрема князів, гетьманів, керівників національно-визвольного руху, політичних діячів, видатних представників суспільного і культурного відродження.

Часто це не можна зробити тільки за шкільними підручниками, тому велика увага надається самостійній роботі, використанню довідкової, документальної та історико-публіцистичної літератури.

Для всебічного висвітлення історичних персоналій рекомендується:

1. Ознайомитися з найважливішими біографічними даними.
2. Простежити процес становлення особистості в конкретному середовищі.
3. Виявити історичні умови, що відіграли роль у формуванні поглядів, якостей особи.
4. Дослідити участь історичної особи в суспільному житті.
5. Визначити, інтереси якої соціальної групи, класу, політичної сили відбиває історична особа в своїй діяльності.
6. Виявити вплив конкретної історичної особи на окремі галузі життя чи суспільно-політичні процеси.
7. З’ясувати морально-психологічні якості історичної особи.
8. Показати коло однодумців і соратників історичної особи.
9. Визначити історичну роль особи та її вплив на певну сферу життя суспільства.

 

Робота з хронологією на уроці

 

У методиці викладання історії вироблено низку прийомів, які допоможуть учням відновити чи збагатити свої знання з хронології.

Насамперед – це складання хронологічних таблиць. Учні записують у хронологічній послідовності дати і назви подій, що допомагає закріпити їх у пам’яті.

В ході уроку вони повинні вивчити мінімум обов’язкових дат, щоб спираючись на них, уміти визначити в часі факти, історичні події.

Важливо не тільки механічно запам’ятати дату і подію, а й логічно пов’язати їх з характеристикою історичного явища та епохою. У загальному вигляді це можна зробити за схемою:

 

Дата

Зміст подій

Історична оцінка

 

Робота учнів з текстами підручників та посібників

 

Підручники та посібники – найважливіше джерело знань. Форми роботи з ними можуть бути різними, зокрема:

а)  виписування головних історичних подій;

б) вибір назв, імен, дат;

в) складання текстових і хронологічних таблиць;

г) складання складних і простих планів;

д) робота з поняттями і термінами;

є) аналіз історичних документів, репрезентованих у підручнику.

Кінцева мета самостійної роботи учнів над текстом підручників і посібників, а також різноманітною історичною літературою – узагальнити історичні факти, віднайти зв’язки між ними і зробити висновки.

 

Етапи роботи з історичною картою

 

1. Ознайомлення з історичними картами.
2. Вибір потрібної історичної карти.
3. Визначення місцезнаходження на карті об’єкта, про який іде мова.
4. Уявлення за допомогою карти історичних подій (напрямків походів, місць битв, стратегічних планів полководців, районів народних повстань і національно-визвольних рухів тощо); економічного розвитку, побуту, культурного поступу чи іншої епохи.
5. Прочитання історичної карти:

а) аналіз історико-географічних образів;

б) порівняння історико-географічних образів;

в) узагальнення історико-географічних картин.

 

Вимоги до учнівського зошиту з історії

 

Ведення конспекту учнями є важливою складовою частиною уроку. В учнівський зошит записують:

а) тему та план уроку;

б) визначення головних історичних понять;

в) тези лекції викладача;

г) цитати;

д) календарі подій;

є) різноманітні таблиці та схеми;

ж) цифровий матеріал тощо.

 

Для ведення зошита треба знати умови успіху:

1. Виділення головного.
2. Уникнення надмірної деталізації.
3. Логічний виклад матеріалу.
4. Постійний і систематичний запис в зошиті.

Записи мають бути акуратними, без помилок, основні думки і ключові ідеї бажано підкреслювати маркером.

 

Яким має бути мовлення учнів

 

У ході уроку історії вчитель звертає велику увагу на всебічний розвиток мовлення учнів. До усної відповіді учнів ставлять такі вимоги:

• змістовність викладу – повне, конкретне, чітке розкриття теми з використанням найважливіших історичних фактів, їх оцінка з висновками й узагальненнями;
• логічність – послідовне, чітке висвітлення історичного матеріалу;
• багатство мовлення – уживання історичних термінів, синонімів, образних висловів тощо. Багатство мовлення зумовлює використання історичних документів, знання літературних пам’яток епохи, історико-публіцистичних творів;
• емоційність і виразність – яскраве й образне висловлення думки й почуття, вміле добирання прикладів, точність слова;
• правильне вживання слів – забезпечується додержанням норм української літературної мови, відсутністю слів-паразитів, жаргонних словотворень, русизмів, правильною вимовою і написанням історичних термінів.