Виступ на педагогічній раді на тему: «Підвищення знань із питань збереження та зміцнення психічного здоров’я, особистісного й духовного зростання педагогів.»

 

 

 

Виступ на педагогічній раді на тему:

 

«Підвищення знань із питань збереження та зміцнення психічного здоров’я, особистісного й духовного зростання педагогів.»

 

 

 

 

 

 

 

 

 Підготувала:

практичний психолог

Лірук Н.Р.

 

 

 

Мета: ознайомити вчителів з особливостями професійного та емоційного вигорання педагога; розвивати вміння та навички подолання негативних наслідків стресових ситуацій; сприяти емоційному розвантаженню з метою підвищення рівня самооцінки та самоповаги.

Сьогодні ми з вами будемо вести розмову про одних із учасників навчально-виховного процесу – педагогів, тому що від їх фізичного та психічного здоров’я залежить якість цілого освітнього процесу. а можливо і дізнаємося щось нове щодо актуальної на сьогоднішній день освітянської проблеми – професійного  вигорання, спробуємо заглянути у свій внутрішній світ, спробуємо бути майстром свого життя – жити в гармонії з собою та світом.

Вправа « Прихований стрес»

Уважно прослухайте твердження і зробіть стільки поміток, скільки виявилося тверджень, що вас дратують  та виводять із рівноваги.

•                  Коли учні систематично запізнюються на урок.
•                  Коли учні  систематично не виконують домашнє завдання.
•                  Коли батьки не ідуть на контакт( не відповідають на телефонні дзвінки, не зявляються у школу за вимогою.)
•                  Хочете зателефонувати, але на лінії постійно зайнято.
•                  Коли хтось без зупину дає вам поради.
•                  Помічаєте, що хтось стежить за вами.
•                  З кимось розмовляєте, а хтось постійно втручається у вашу розмову.
•                  Хтось перериває хід ваших думок.
•                  Хтось без причини підвищує голос.
•                  Погано почуваєтеся, якщо бачите комбінацію кольорів, які, на вашу     думку, невдало поєднані.
•                  Вітаєтеся з кимось і не відчуваєте у відповідь, що людина привітна до вас.
•                  Розмовляєте з людиною, яка вас знає «краще» за вас.

 

Якщо вас дратує більше п’яти ситуацій, це означає, що неприємності кожного дня впливають на ваш нервовий стан, ви близькі до стресу або агресії.

Є люди, які не знають, наскільки важливо те, що вони є в цьому світі.

Є люди, які не знають, скільки радості дарує іншим їхня привітна щира усмішка.

Є люди, які не знають, яким добром для інших є їхня чуйність.

Є люди, які не знають, наскільки б біднішими інші почувались без них.

Є люди, які не знають, що вони дарунок небес.

 

Але могли б знати, якби їм про це розповісти.

Ці твердження можна продовжити до безкінечності.

 

Щоденна робота педагога є досить великим навантаження на психіку, тому що  увесь час перед ним стоять нові й складні завдання, без часу на обміркування або розрахунку найбільш вдалого рішення.

Створюючи для дітей умови емоційного комфорту, турбуючись про їх здоров’я, розвиток та безпеку, педагоги буквально «згорають» на роботі, частіше за все забуваючи про свої емоції, які «тліють»  і з часом перетворюються у «полум’я».

Емоційне вигорання виникає в результаті накопичення негативних емоцій без «розрядки» або «вивільнення» від них.

Так само як вогнище поступово по­глинає деревину, професійне вигорання відбувається не одразу. Бувають ситу­ації, коли впродовж тривалого часу не­можливо точно сказати, що є найбільш вагомою причиною зниження якості життєдіяльності педагога.

Термін «професійне вигорання» введено американським психіатром X. Дж. Фрейденбергером у 1974 році. Він ввів це поняття для характеристики психічного стану здорових людей, робота яких супроводжується інтенсивним спілкуванням, постійним перебуванням в емоційно навантаженій атмосфері. Це люди, які працюють у системі «людина — людина» до якої входимо і ми – педагогічні працівники.

При цьому підкреслюється, що вигоряння – це не втрата творчого потенціалу, а «емоційне виснаження, що виникає на тлі стресу, викликаного міжособистісним спілкуванням».

Причини СЕВ:

1) суб'єктивні (індивідуальні) пов'язані з: особ­ливостями особистості, системою життєвих цінностей, переконаннями, спосо­бами й механізмами індивідуального психо­логічного захисту, особистим ставленням до діяльності, взаєминами з колегами по роботі, членами своєї сім'ї. Найбільше піддаються «вигоранню» і першими «виходять із ладу», як правило, найкращі працівники — ті, хто найбільш відповідально ставляться до своєї роботи, переживають за свою справу, вклада­ють у неї душу.

Вправа «Стаканчик».

Ведучий кладе на долоню м’який стаканчик і говорить учасникам: «Уявіть собі , що цей стаканчик- посуд для ваших найпотаємніших почуттів, бажань, думок. У нього ви можете покласти те,що для вас дійсно важливе й цінне, те, що любите і чим дорожите. Протягом кількох хвилин у кімнаті тиша. І несподівано ведучий мне цей стаканчик.

•    Обговорення з педагогами індивідуальних суб’єктивних причин  СЕВ .
•  Які у вас виникали  відчуття? ( відповіді педагогів)

 

2) об'єктивні причини (ситуаційні) безпосередньо пов'я­зані зі службовими обов'язками, наприклад, зі збільшенням професійного навантаження, недостатньою соціальною та психологічною підтримкою.

Тривале й над­мірне функціональне навантаження є основ­ною передумовою формування синдрому ви­горання.

 

Вправа « Хочу», « Повинна», « Можу», « Роблю».

Потрібно написати 5-10 позицій щодо себе.

Висновок: Перегляньте у своєму житті ці всі позиції. Чи не забагато «Хочу», « Повинна», « Можу», « Роблю». Зверніть увагу  на співвідношення « Хочу», «Роблю».

 

3) редукція особистих досягнень. На цій стадії для людини характерне різке падіння самооцінки, яке може проявитися в тенденції до негативного оцінювання себе, своїх професій­них досягнень і успіхів. Спілкування з людь­ми викликає дискомфорт,характерна постійна втома, небажання нічого робити. Правда – часто таке буває? Давайте самі переконаємося чи потрібно нам самим щось міняти.

Вправа « Пиріг мого життя».

1. Спобуємо заштрихувати пиріг нашого життя, відповідно до наших тимчасових ресурсів, що у нас ще є. Середнй вік життя в Україні за статистичними даними становить 72 роки.
2. На окружності ставимо крапку і від цієї крапки відраховуємо  кількість секторів що дорівнює вашому віку. Це все пережито, ту частинку свого життєвого пирога ви вже зїли.
3. А тепер подивимося що у нас попереду. Якщо ми витрачаємо на сон 8 год. Це третина доби у добі 24 год, 8 год це 1/3 частина доби. Отже третину нашого життями витрачаємо на сон. Відрахуйте і заштрихуйте третю частину секторів що залишилися.
4. Багато свого часу  ми тратимо даремно в пусту на різного роду  безцільні очікування, пусті розмови,  Фейсбук, інтернет, це нажаль можуть бути періоди хвороби. Заштриховуємо 5 секцій.

Подивіться який шматок пирога у вас залишається. Правда,  на декілька чашок чаю. Наше завдання розтягнути цей пиріг. Зробити його максимально смачним, максимально поживним і корисним.

 

Нікого так часто не відвідує почуття незадоволення, як педагога, ні в якому ділі помилки і невдачі не ведуть до таких наслідків, як у вчительському. Учитель зобов’язаний – перед суспільством, перед     батьками – працювати тільки правильно, тільки добре, кожна крихта людської краси – це його безсонні ночі, сивина, безповоротні хвилини його особистого щастя – так, праця педагога приносить більше користі суспільству, ніж самому вчителю.

На сьогоднішній день дуже часто трапляються випадки, коли професіонал у своїй галузі, ще недавно успішний і впевнений у своїх силах і можливостях, раптово «спотикається» і втрачає віру в себе, починає сумніватися у своїй професійній компетентності, відчуває себе абсолютно безпорадним.

Що ж це  за така хвороба педагогічних працівників, від якої не захистить ні терапевт, ні травматолог, ані хірург? Назва цьому захворюванню «професійне вигорання».

Усім нам відомо, що для того,щоб розпочати «процес лікування», необхідно спочатку встановити правильний «діагноз», вивчити ознаки та прояви хвороби, і тільки після цього визначитись із методами боротьби.

Хтось, можливо, скаже: «Для чого нам це?».  Я дам відповідь: професійне вигорання тягне за собою емоційне. Людина ж без емоцій не може існувати. І подумайте: хіба ми, учителі, зможемо й надалі ефективно навчати дітей, будучи емоційно бідними? Чи буде учням тоді з нами цікаво? Чи будемо ми мати бажання взагалі їх навчати? Мабуть, ні. Тоді наше життя перетвориться на рутину.

Не слід порівнювати свою особистість із чиєюсь іще.

 Правда така: ви – не гірший, ви – не найкращий, ви – це ви і тільки ви!

Дуже важливо пам'ятати, що потрібно навчитися любити і поважати себе, аби поважати інших.

Потрібно пам'ятати, що не може бути такого вчителя, який би подобався всім. Одні шукають у педагогові чуйну матір, другі – вимогливого і справедливого батька, треті – ентузіаста, а четверті – ерудованого інтелектуала.               Один учитель не може виправдати всіх цих очікувань.

 Існує така формула щастя: «Будь тим, хто ти є, і роби те, що можеш».

Висновок:  Як часто людина, заточив себе у власній клітці-квартирі, втрачає здатність радіти життю! А відсутність задоволень і радості веде до депресії.

Чому люди так рідко радіють? Тому що втратили здатність вірити і надіятися. Тому  що переповнені знаннями? Тому що глобальне потеплішення    клімату добавило кількість похмурих днів? Знайдіть радість в собі – і вона поверне вам сонячну погоду. Посміхніться – і до Вас повернеться безтурботна юність. Вдихніть на повні груди – і Вас наповне любов та надія. Відкрийте серце Ангелу Радості і тій радості, що огорта Вас з усіх сторін.

Самому Богу набагато важливіше, щоб Ви раділи! І чим Ви самі радісніші, тим більше у Вас шансів допомогти іншим впоратися з їхніми негараздами, з душевним дискомфортом: а посмішка на Вашому обличчі викличе радість в серцях інших людей.

Заняття я хочу закінчити словами поетеси Л.Костенко:

І все на світі треба пережити

І кожний фініш — це по суті старт...

А треба жити. Якось треба жити.

Це зветься досвід, витримка і гарт.