Виступ на педагогічній раді Нуш-2 рік навчання

 Життя – це постійний ланцюг змін. Зміни є скрізь. Разом зі змінами в усіх сферах життя змінюємося і ми, змінюються і діти.

 На сучасному етапі розвитку суспільство ставить перед освітою нові цілі. Як завжди реформа освітньої галузі розпочинається саме з початкової школи. Вже другий рік учні навчаються за новим Державним стандартом початкової освіти, складеним згідно з Концепцією Нової української школи та новим Законом про освіту.

Мета концепції «Нової української школи»:

• розвиток дитини відповідно до її вікових та індивідуальних психофізіологічних особливостей і потреб,
• формування загальнолюдських цінностей,
• підтримка життєвого оптимізму,
• розвиток самостійності,
• плекання творчості й допитливості.

Навчання починається, як правило з 6 років. Діти з особливими потребами зможуть вступати до школи у віці фізичної готовності. Тривалість перебування в початковій школі таких дітей можна буде подовжити з доповненням корекційно-розвивального складника. Навчання організовано за єдиним стандартом без запровадження предметів із поглибленим рівнем (не буде відбору). Так прописано у Держстандарті.

Що таке державний стандарт? Це  базовий документ, який визначає основні заходи і підходи до навчання в початковій школі, а також вимоги до обов’язкових компетентностей та результатів навчання і загальні обсяги навантаження. У стандарті міститься базовий навчальний план – кількість годин відведена на вивчення теми. Компетентність – це здатність використовувати знання і навички у житті. 10 ключових  компетентностей: спілкування державною мовою; спілкування іноземними мовами; математична грамотність; компетентності в природничих науках; інформаційна; уміння вчитися впродовж життя; соціальна та громадянська; інноваційність та підприємливість; обізнаність та здатність до самовираження у сфері культури; екологічна грамотність і здорове життя.

Стандарт нової української школи передбачає:

• поділ початкової освіти на два цикли – 1–2 класи і 3–4 класи. Перший цикл початкової освіти допоможе учневі звикнути до шкільного життя.
• Навчальний матеріал інтегровано в змісті споріднених предметів
• Обсяг домашніх завдань  обмежений.
• У першому циклі (1–2 класи) має переважати ігрова діяльність, у другому циклі (3–4 класи) буде формуватися почуття відповідальності та самостійності.

Особистісно-орієнтована модель освіти передбачає:

• створення умов для розвитку гармонійної, морально досконалої, соціально активної, професійно компетентної й саморозвивальної особистості через активізацію її внутрішніх резервів;
• вибір учнем шляхів, методів, засобів, навіть партнера навчання - учителя;
• єдність внутрішніх (пізнання) і зовнішніх (досягнення) мотивів;
• рівноправні, довірливі, суб'єкт-суб'єктні стосунки з педагогом;
• наявність актуальної ситуації інтерналізації нових форм, правил, способів і засобів соціально-професійно-комунікативної діяльності, розвиток компетентності й особистості загалом.

Навчання на засадах особистісно зорієнтованого підходу передбачає мотиваційне забезпечення навчальної діяльності учнів, формування в них позитивної навчальної мотивації (позитивної емоційної інтедифії навчання), тобто генетичного прагнення особистості до самореалізації, творчої самоактивності, наполегливості й бажання оволодіти відповідними вміннями, навичками, досвідом, цінностями й ставленнями на певному рівні.

За реалізації особистісно зорієнтованого підходу на уроці змінюється формат взаємодії вчителя й учня, що набуває суб'єкт-суб'єктної спрямованості, фасилітативної (партнерської) регуляції співпраці. Учитель виступає фасилітатором, координатором, а учень - активним учасником, співдіячем, співтворцем, суб'єктом освітнього процесу, який самостійно вибирає зміст уроку, мету й форми опрацювання навчального матеріалу, оволодіває діяльнісними вміннями, цілевизначенням, плануванням, рефлексією.

Виклад навчального матеріалу має бути спрямований не лише на розширення обсягу знань, їх структурування й інтегрування, узагальнення предметного змісту, але й на постійне перетворення наявного суб'єктного досвіду кожного учня, забезпечувати можливість самоосвіти, саморозвитку й самовдосконалення, надавати право вибору видів і форм виконання завдань, способів навчальної діяльності, прийомів навчальних дій, допомагати проконтролювати й оцінити не лише результат, а й процес навчання.

Завдання вчителя - не передавати учням власне розуміння певної інформації, а надати допомогу в розширенні та реструктуризації вже набутих знань під впливом здобутої нової інформації; в інтерпретації та розумінні нових явищ у тому, що учні вже знали; стимулювати школярів брати активну участь у пошуках відповідей на власні запитання.

Педагог планує навчальне середовище так, щоб воно забезпечувало індивідуалізацію навчання. Обладнання, навчальні матеріали, організація класу сприяють розвитку кожної дитини, а види діяльності відповідають інтересам і рівню розвитку дітей.

На основі спостережень за дітьми педагог адаптує матеріали та види діяльності, щоб врахувати різні потреби та інтереси дітей. Індивідуалізація навчання дає можливість дітям розвиватися у власний спосіб. Демократичне навчальне середовище - це динамічне середовище, яке постійно змінюється, щоб ураховувати інтереси кожної дитини та її рівень розвитку.

Центральною постаттю в класі є дитина, а вчителі мають надавати учням можливості для вибору, досліджень, заохочувати старанність і персональну відповідальність, сприяти ефективному спілкуванню та виробленню взаємної поваги між дітьми та дорослими.

Спостереження за навчальним поступом учнів та оцінювання цього поступу розпочинається з перших днів навчання дитини в школі й триває постійно; невід'ємною частиною процесу оцінювання є формування здатності учнів самостійно оцінювати власний поступ.

Орієнтирами для спостереження та оцінювання є загальні й конкретні очікувані результати. Ці показники використовують для: організації постійного спостереження за навчальним поступом учня/учениці; обговорення навчального поступу учнів під час учительських зібрань для координування спільної роботи.

Формувальне оцінювання допомагає оцінювати поступ дитини в навчанні, формувати в дитини впевненість у собі, наголошуючи на її сильних сторонах, а не на помилках; аналізувати процес реалізації навчальної програми й ухвалювати рішення щодо корегування програми й методів навчання відповідно до індивідуальних потреб учня/учениці. Дитина має вчитися самостійно оцінювати свої досягнення та поступ, ставити мету й обирати засоби для її досягнення.

Контрольно-оцінювальну діяльність необхідно спрямовувати на формування позитивної самооцінки учнів. За сприятливих умов навчання та виховання в дітей починає формуватися адекватна самооцінка, яка стосується їхніх особистісних якостей, досягнень і можливостей.

Для дітей із заниженою самооцінкою, сором'язливих, пасивних дуже важливими й значимими є похвала, заохочення. Вони допомагають зняти негативний вплив невпевненості в собі, а осуд лише посилює його. Таким дітям важливо дати можливість реально досягати гарних результатів у роботі, а потім допомогти правильно їх оцінити та в коректній формі привернути увагу однокласників.