Виступ на семінарі "Якісні педагогічні дослідження наративний підхід".

         Якісні педагогічні дослідження:  наративний підхід.

Для кожної дорослої людини професійне самовизначення є важливою особистісною проблемою, яка глибоко хвилювала починаючи з підліткового віку, у розквіті юності, а для декого залишилась невирішеною проблемою на все життя. Вчені різних галузей – філософи, теологи, педагоги, соціологи, психологи – досліджують цю проблему як на теоретичному, так і на практичному рівні з метою знаходження шляхів досконалого професійного самовизначення. Зокрема, Н. Г. Ничкало наголошує на глибині й неосяжності як професійного самовизначення, так і людської праці, від якої залежить соціально-економічний поступ і майбутнє кожної держави [3].

У концепції американського літературознавця Ф.Джеймсона наратив розглядається як особливий метод, що організує специфічні форми людського емпіричного сприйняття: довкілля, яке сприймається, може бути освоєне людською свідомістю тільки за допомогою розповідної функції, вигадки; тобто світ стає доступним людині лише у вигляді історій, розповідей про нього. Як наголошує Н. В. Чепелєва це свідчить про те, що оповідальний модус людського життя є специфічною для людської свідомості моделлю оформлення життєвого досвіду[5].  Як правило, така функція тексту проявляється особливо яскраво, коли він набуває вигляду наративу, а саме тексту-оповідання. Іншими словами, коли щось повідомляється про певну життєву подію, наприклад, ускладнення, конфлікт, намір, страх тощо, зазвичай це набуває форми наративу.

Т.М.Титаренко вказувала, що «наратив – засіб не тільки рефлексування чи переструктурування, а й створення, породження досвіду людини» [4]. У межах семіотики визначені наступні характеристики наративного опису: кінцева мета описової розповіді; відбір найбільш значущих характеристик життєвої позиції, важливих для кожної особистості; упорядкування послідовності в часі (постановки цілей, удосконалення певних якостей, засобів і шляхів досягнення, усвідомлення впливу на все життя).

Крім того, наратив задає життєвий сюжет побудови власного шляху життя. Описи являють собою наративи, що, по-перше, описують реальні життєві ситуації, а по-друге, виконують функцію конструювання життя. У цілому, наратив виконує функцію зв’язку особистісної реалії та культури, власного конструювання себе в зазначеній культурі та відповідній соціокультурній групі.

Як вказують психологи (К.Л.Мілютіна, Т.М.Титаренко, Н.В.Чепелєва та ін.), наративний опис має особливі наслідки, що змінюють реальність не тільки теоретично або у власній картині світу, але й на практиці[4; 5]

Отже, наратив має велике значення, оскільки у процесі написання відбувається усвідомлення подій, що може призвести до зміни реальних характеристик і вплинути на подальше життя людини. 

Наратив можна визначити як замкнену структуру, що включає такі характеристики, як послідовність і завершеність описаних подій, які змінюють одна одну та розміщені у хронологічному або ж іншому, підпорядкованому якійсь єдиній логіці, закономірності. Він є трансформацією неупорядкованих життєвих подій у певну послідовність, вибудовану, виходячи із загальної життєвої концепції оповідача, його особистого міфу, що визначає внутрішню логіку створеного тексту.

З точки зору організації минулого досвіду наратив може виконувати такі функції: упорядкувальну, інформувальну, переконувальну, розважальну, трансформувальну та темпоральну (Н.В.Чепелєва) [5]. Таким чином, наративні моделі структурування життєвого досвіду стають життєвими моделями, згідно з якими структуруються не лише самі розповіді, а й вчинки людей.

Здатність інтерпретувати реальність за допомогою наративних структур є невід’ємною сутністю особистості, а використання специфічних наративних способів осмислення світу виступає як основний засіб осмислення власного життя або певної життєвої ситуації і як особлива форма існування людини, як властивий лише їй модус буття.  

Таким чином, наратив є досить гнучкою моделлю, яка дає змогу осмислювати реальність, пристосовуючись до неї, оскільки він сам – частина цієї реальності, яка постійно змінюється та відтворюється. Крім того, наратив надає узгодженості та впорядкованості людському досвіду, а також змінює цю впорядкованість, коли досвід або його осмислення змінюються.                                                  Характеристики якісного дослідження

Детальне вивчення проблеми для глибокого розуміння явища.

Огляд літератури відіграє незначну роль, але підтверджує існування та актуальність проблеми.

Визначення цілей і завдань дослідження у загальному і широкому сенсі,з огляду на досвід учасників дослідження.

Збір даних на основі слів невеликої кількості людей, погляди та досвід яких будуть аналізуватися(інформація вербальна,а не числова)

Аналіз даних для опису та виокремлення тем, використовуючи текстовий аналіз та інтерпретацію змісту, для отримання результатів.

Написання звіту про дослідження є більш гнучким,з використанням текстових структур для оцінювання та інтерпретації, включно із суб’єктивними поглядами та позиціями дослідника. [1]

Типи якісних досліджень

Вивчення досвіду різних особистостей, виокремлення певних тем, категорій для розробки і створення нових теорій.

Вивчення «культури» певної групи людей, спільних зразків поведінки, мови, цінностей, переконань, впливу середовища.

Вивчення окремих життєвих історій і досвіду певних людей для розуміння  і пояснення певних процесів [1].

Характерні риси наративного дослідження

Дослідники збирають історії з життя окремих людей, вивчають їхній досвід за допомогою інтерв'ю, вивчення документів, групового спілкування тощо. Співпраця дослідника і досліджуваного через діалог і взаємодію.

Наративні історії розкривають не лише досвід окремих індивідів, а й допомагають зрозуміти процес формування особистості цієї людини, її  ідентичності.

Історії подаються дослідником у хронологічному порядку, навіть якщо були записані зі слів опитуваного у інший спосіб.

Види аналізу наративів: тематичний, структурний, діалогічний [1].

                  Форми наративнихдосліджень (методи збору даних):

- Біографії (дослідник збирає і записує історію життя людини)

- Автобіографії (написані самими досліджуваними)

- Життєві історії або історії з життя (окремий період або ціле життя людини, що простежується через певні епізоди, ситуації тощо)

- Усна історія (збір окремих особистісних рефлексій про події, явища, організації)

- Свідчення (розглянуті через певні теоретичні підходи тощо)

- Наративні інтерв’ю (побудовані на відкритих запитаннях)

- Особисті наративи (рефлексії досвіду для розуміння особистості)

- Мемуари і спогади

- Особиста документація [1].

Головні риси наративного дослідження

- Індивідуальний досвід

- Хронологія цього досвіду

- Збір індивідуальних історій

- Переказ історії

- Кодування або розбиття на теми

- Контекст та місце дії

- Співробітництво з учасниками [1].

Запис / потокол проведення інтерв'ю :

Приклад:

Протокол проведення інтерв’ю: Тема

Час:

Дата:

Місце:

Інтерв’юер:

Учасник (-ця):

Посада учасника:

(Короткий опис мети опитування)

Запитання:    

1. Якою була ваша роль у цьому інциденті?

2. Що трапилося з часу цією події, свідком якої ви стали?

3. Який вплив це мало на навчальний заклад, його працівників?...

…подяка учасникові (-ці) за участь у розмові і запевнення щодо конфіденційності.

Загрози, що виникаютьу якісних дослідженнях...

Упередження дослідника.

Вплив дослідника [1].

Отже, на відміну від джерелознавчого аналізу, предметом якого є «свідки часу» – джерела, які належать до розглядуваного періоду, історіографічний досліджує історичні наративи, які містять авторську інтерпретацію історико-педагогічних подій.

                                            Список використаних джерел:

1. Горук Н.М. Якісні педагогічні дослідження: - наративний підхід https://www.uera.org.ua/sites/default/files/2018-02/Горук_наративний%20підхід.pdf
2. Грінченко Г. Усна історія: Методичні рекомендації з організації дослідження: для студентів і аспірантів. — Х.: Харківський нац. ун-т ім. В.Н.Каразіна, 2007.
3. Ничкало Н.Г. Теорії людського капіталу і педагогіка паці / Нелля Ничкало // Професійна освіта : педагогіка і психологія : пол.-укр. журн., укр.-пол. [щорічник] / за ред. Т. Левовицького, І. Вільш, І. Зязюна, Н. Ничкало. – К. : Ченстохова-Київ, 2012. – Вип. XІV. – С. 25–36.
4. Особистісний вибір: психологія відчаю та надії / [за ред. Т. М. Титаренко]. – К.: Міленіум, 2005. – С. 41.
5. Соціально-психологічні чинники розуміння та інтерпретації особистого досвіду : монографія / за редакцією Н. В. Чепелєвої. – К. : Педагогічна думка. – 2008. – С. 9.