Виступ на тему " Психологічний супровід дітей з особливими освітніми потребами в загальноосвітніх навчальних закладах"

Психологічний супровід дітей з особливими освітніми потребами в загальноосвітніх навчальних закладах Підготувала : практичний психолог Луківської ЗОШ І-ІІ ст Попфалуші О.А.

«Людина з особливими потребами» Дотепер в Україні немає єдиного терміну для визначення осіб, що мають фізичні та психічні відхилення у здоров'ї. У за­собах масової інформації, спеціальній літературі вживають поняття: «інвалід», «особа з обмеженими функціональними можливостями», «люди з обмеженою дієздатністю», «люди з обмеженими потребами», «особи з вадами розвитку». Застосування терміну «людина з особливими потребами» (під яким розуміємо особу, яка в наслідок порушення здоров'я потребує спеціальних умов для організації сімейного та соціального оточення й самореалізації) є гуманнішим та менш емоційно забарвленим.

Найбільшою групою, яка входить до поняття «діти з особливими освітніми потребами» є діти з особливостями (порушеннями) психофізичного розвитку Назви за нозологіями Аутизм Церебральний параліч Епілепсія Порушення зору Порушення інтелектуального розвитку (ЗПР, розумова відсталість) Порушення мовленнєвого розвитку Порушення слуху Труднощі у навчанні Синдром Дауна

Залежно від типу порушення виокремлюють такі категорії дітей: з порушеннями слуху (глухі, оглухлі, зі зниженим слухом); з порушеннями зору (сліпі, осліплі, зі зниженим зором); з порушеннями інтелекту (розумово відсталі, із затримкою психічного розвитку); з мовленнєвими порушеннями; з порушеннями опорно-рухового апарату; зі складною структурою порушень (розумово відсталі сліпі чи глухі; сліпоглухонімі та ін.); з емоційно-вольовими порушеннями та дітей з аутизмом.

Розрізняють: вроджені розлади, спричинені порушенням живлення, гормональними розладами, резусною несумісністю груп крові матері та дитини, шкідливим впливом на плід генетичних факторів, інтоксикацій, інфекцій, травм, впливом медичних препаратів, алкоголю, наркотичних та отруйних речовин; набуті порушення зумовлені, переважно, різноманітними шкідливими впливами на організм дитини під час народження та в наступні періоди розвитку (механічні ушкодження плоду, тяжкі пологи, пологова асфіксія, крововиливи у мозок, інфекційні захворювання тощо).

Вагомим фактором соціалізації є школа. У нашому суспільстві довго домінувала установка на виховання і навчання дітей з особливими потребами в рамках державної системи спеціальних шкіл і закладів інтернатного типу. Це призвело до створення кризової ситуації, для якої характерні: соціальне «маркування» (стигматизація) — як дитини з дефектом; • штучна ізоляція в особливому соціумі, яка найчастіше не сприяє подальшій адаптації в суспільстві; • майже повне виключення сім'ї з процесу виховання і навчання дитини з особливими потребами; • жорсткість і безваріантність форм отримання освіти у системі спеціальних закладів.

ПСИХОЛОГ ВЧИТЕЛІ БАТЬКИ УЧНІ ОСОБЛИВІ ДІТИ ЗДОРОВІ ДІТИ

Психологічна підтримка вчителів, які працюють з такими дітьми, спрямована на формування в них психологічної готовності до роботи із цими дітьми та на профілактику емоційного вигоряння. Під час такої роботи педагоги мають опанувати психотехнічні методи релаксації та зняття психоемоційного напруження.

Організація психологічного супроводу батьків при здійсненні інклюзивної освіти повинна спиратись на досвід спеціальної психології, яка пропонує роботу з батьками об’єднувати у два напрямки: освітньо-просвітницька робота з батьками усіх дітей; психологічний супровід сімей, які виховують дітей з відхиленнями у розвитку. На етапі освітньо-просвітницької роботи психологічна служба розкриває загальні проблеми психічного розвитку дітей з особливими потребами. Потрібно знайомити батьків з прийомами реагування на особливості поведінки як їх дитини, так і її однолітків. Головне завдання психолога у роботі з сім’єю полягає в тому, щоб батьки з їх допомогою змогли побачити реальну перспективу розвитку своєї дитини, з′ясували можливі труднощі соціального розвитку, які виникають у певні вікові періоди, а також визначити свою роль у процесі психолого-педагогічного супроводу дитини.

Що отримують здорові діти, спілкуючись зі своїми, ображеними природою однолітками? В першу чергу це делікатність, здатність тонко відчувати трудність іншого. А ще – терпимість, толерантність до менш успішного однолітка, здібність допомогти. Як результат - здорові діти отримують досвід і навички вищеназваних якостей, які не розвиває сучасна система освіти і які можуть знадобитися школярам в дорослому сімейному житті, а для багатьох – і у професійному.

Робота психолога з дітьми з особливими потребами охоплює низку проблем: низька самооцінка, невпевненість у собі; тривожність, наявність страхів; труднощі процесу комунікації; нестабільність психоемоційного стану; розбалансування саморегуляції; дезадаптація; почуття залежності від оточуючих; почуття безнадійності, приреченості та ін.

Основні напрями роботи практичного психолога • психологічна діагностика; • психологічна корекція; • психологічне консультування; • психологічна реабілітація; • психологічна підтримка.

1. Оформлення документації для здійснення психолого-педагогічного супроводу дитини з особливими потребами: банку даних дітей відповідно до особливостей та наявних порушень; картки здоров’я і розвитку дитини; психологічної картки індивідуального розвитку дитини; щоденника спостереження за дитиною в навчальному закладі та за станом здоров’я і поведінкою дитини у позаурочний час

2. Психодіагностичний етап: діагностика рівня розвитку дітей: виявлення індивідуальних особливостей психічного, фізичного, інтелектуального розвитку; рівня розвитку психічних процесів; діагностики соціальної зрілості, інтелекту, стилю взаємодії педагогів і батьків з дитиною; тестування та анкетування педагогів та батьків на предмет готовності до здійснення інклюзивного навчання; вивчення особливостей сім’ї, в якій виховується дитина; психолого-педагогічне спостереження за особливостями соціальної взаємодії учнів у школах з інклюзивним навчанням. Головною метою психодіагностики є психологічне обстеження пізнавальної та особистісної сфери дитини для виявлення структури дефекту, встановлення збережених компонентів психічної діяльності, на які можна розраховувати в роботі з дитиною. Психодіагностика може бути спрямована і на батьків дитини для з'ясування стилю виховання та особливостей взаємин із дитиною.

3.Корекційний напрямок роботи психолога індивідуальні корекційні заняття, ділові ігри Тренінги: тренінг спілкування; тренінг ефективної соціальної взаємодії; тренінг підвищення впевненості в собі; тренінг зниження тривожності та подолання страхів; тренінг розвитку навичок емоційної саморегуляції; тренінг креативності; тренінг асертивності; тренінг самоствердження; тренінг особистісного росту та ін.

4. Психологічне консультування або просвітницько-консультативна діяльність проводиться переважно з педагогами школи та батьками дітей з особливими потребами, але його можна провести і з самою дитиною. Консультативна робота з дітьми з особливими потребами спрямована на те, щоб за допомогою спеціально організованого процесу спілкування актуалізувати в дитині додаткові психологічні сили і здібності, які можуть забезпечити вихід зі складної життєвої ситуації. За такого типу допомоги увага зосереджується не стільки на вадах розвитку, скільки на ресурсах особистості дитини, її можливостях.

Основні форми консультативно-просвітницької роботи: • лекції (виступи) для педагогів та батьків; • семінари (психолого-педагогічні, семінари-практикуми); • складання для батьків і педагогів пам'яток з актуальних проблем дітей з особливими потребами; • розроблення рекомендацій учителям щодо здійснення особистісно-орієнтованого підходу в навчанні та вихованні дітей; • бесіди з дітьми; • індивідуальні та групові консультації з батьками та вчителями.

Психологічна підтримка і її напрямки: • психологічна підтримка батьків та інших родичів дитини; • психологічна підтримка вчителів, які працюють з такими дітьми; • психологічна підтримка самих дітей. Психологічну підтримку батьків слід розглядати як систему заходів, спрямованих на: • зменшення в них емоційного дискомфорту у зв'язку із захворюванням дитини; • підтримка впевненості батьків у можливостях їхньої дитини; • формування в них адекватного ставлення до проблем дитини; • підтримка адекватних батьківсько-дитячих стосунків та стилів сімейного виховання.