Виступ на тему: "Формування творчої особистості школяра з особливими освітніми потребами "

Формування творчої особистості школяра з особливими освітніми потребами

     Слово творчість останніми десятиліттями входить до найбільш вживаних слів фахівцями різних галузей. Так, творчість є одним із засобів підвищення емоційного тонусу особистості, закріплення комплексу емоційно-вольової регуляції, а головне – актуалізації позитивної гами переживань, яка супроводжує ефективну працю, переживання радості від зробленого, досягнутого, почуття впевненості у своїх силах, у своєму творчому потенціалі й творчих здібностях. Це є важливим напрямом у роботі з дітьми з особливими освітніми потребами. На думку С. Рубінштейна, творчість – діяльність людини, яка створює нові матеріальні і духовні цінності, які, в свою чергу, мають суспільну значущість.

              Безумовно, продукти творчої діяльності школярів з особливими потребами, зазвичай, не мають суспільної значущості, але вони можуть відзначатися деякими елементами новизни, що мають досить відносний характер. Проте вони є передумовою динамічності тих знань, якими володіє дитина. Як засвідчує практика, з розширенням цих знань з’являється можливість більш високого рівня прояву новизни, оригінальності. Саме тому треба вважати, що сьогодні одним із завдань інклюзивної освіти є формування творчих здібностей дітей з особливими освітніми потребами (ООП).

Характеризуючи суть творчості дітей з особливими потребами важливо враховувати різноманітні чинники, ознаки, властиві процесу творення. З погляду психології і педагогіки особливо цінним є сам процес творчої роботи, вивчення процесу підготовки до творчості, виявлення форм, методів і засобів розвитку творчості.

     Пізнавальна функція реалізується завдяки відділенню предмета від образу і позначення його за допомогою слова, в результаті у дитини формується здатність складати план майбутніх дій. Утворюється ланцюжок «предмет – образ – слово».

• Читання та ілюстрування прочитаного. Цей вид діяльності допомагає уточнювати розуміння прочитаного. Наш ланцюжок працює у зворотному напрямі «слово – образ – предмет».

• Проведення рольових ігор за прочитаним. Треба зазначити, що цей вид діяльності можна проводити кількома етапами. Спочатку можна запропонувати дітям відобразити тільки послідовність дій кожного персонажу без слів, потім долучити емоції та переживання, але слова ще не вживаємо, можливі тільки вигуки. І тільки на останньому етапі можна використати слова свого персонажу (драматизація). У такий спосіб діти починають краще розуміти зв’язок між дією та емоцією, починають розрізняти відтінки емоцій. Вони отримують новий життєвий досвід у нетиповій для них ситуації.

• Вправа «Незакінчені фігури» потребує вже достатній рівень розвитку уяви. Дітям роздаються аркуші паперу з намальованими на них фігурками (колами, квадратами, трикутниками). У кожного учня набори фігурок однакові. Діти повинні за 5 – 10 хв домалювати до фігурок усе, що завгодно так, щоб вийшли предметні зображення. Кожний малюнок можна підписати зі слів дитини. Та найцікавіше – відгадувати що це, разом, групою, а потім представити свою творчість для перегляду одноклас никами. Формується шанобливе ставлення до праці кожного вихованця, розуміння різного бачення довкілля.

•    Вивчення географічної карти можна перетворити в рольову гру. Наприклад, педагог показує на карті об’єкт і називає його «Чорне море». Кожна дитина пригадує, хто або що є в Чорному морі та грає роль названого предмета. Обов’язкова умова – кожен має рухатися та вступати в контакти з іншими. Тут також не потрібно говорити, а тільки діяти.

•    Вправа «Чарівні плями». Кожна дитина отримує аркуш паперу, крапає на нього трохи фарби будь якого кольору і листок складається навпіл. Потім розгортається, і можна починати гру. Гравці по черзі говорять, які саме предметні зображення вони бачать у плямі або в окремих її частинах. Як різновид цієї гри я використовувати глянцевий папір, дзеркало та аркуш білого паперу. Послідовність роботи така: дитина крапає на глянцевий папір трохи фарби кількох кольорів (2 – 3), потім притискає його до дзеркала, фарби перемішуються і на чистому аркуші ставить 2 – 3 – 4 (скільки вийде) відбитки кольорової плями. Далі починається робота уяви, треба підібрати назву до «малюнків».

•    Складання розповіді з використанням окремих слів (3 слова) також можна спочатку обіграти як пантоміму. Дітям пропонуються слова, наприклад: дівчинка, дерево, птах; ключ, капелюх, човен; ліжко, дорога, дощ. Всі слова знайомі, логічно не зв’язані між собою. Кожен із дітей пробує зіграти міні-сценку, показавши пантомімою ці слова та дії з ними. Ми створюємо спочатку розповідь без слів. Потім її можна озвучити. Так, використовуючи гру, набагато легше розвивати зв’язне мовлення дітей зі зниженим слухом. Представлені ігри та вправи можна застосовувати   в роботі з дітьми інклюзивного класу. Так можна використовувати цей матеріал для роботи в невеликих комбінованих групах (діти з ООП та їх друзі чи однолітки, по 6 – 10 учнів). Кожна з вправ передбачає не тільки розвиток творчих здібностей, а й корекцію поведінки, емоцій, умінь. Окремо можна згадати про значення дитячого театру, де головні актори – діти. Заняття в такому театрі допоможуть дітям з ООП разом з однолітками сформувати правильну модель поведінки в сучасному світі, підвищити загальну культуру, ознайомити з дитячою літературою, музикою, образотворчим мистецтвом, правилами етикету, обрядами, традиціями.

    Практика свідчить, що розвиток творчих здібностей та формування готовності до творчої діяльності в учнів є успішним за дотримання умов:

•    формування творчих здібностей на уроках;

•    на індивідуальних заняттях, факультативах, у гуртках;

•    у позашкільній роботі та завдяки постійному контакту з батьками для розробки спільної системи стимулювання творчої активності дітей.

    Вивчення творчих здібностей дитини становить важливу проблему для педагогів та батьків. ”Здатність до творчості, - відзначав академік В.О. Енгельгардт, - це найвищий дар, яким нагородила природа людину на нескінченно тривалому шляху її еволюційного розвитку".

    Розв’язання цього завдання передбачає, передусім, психолого-педагогічне обґрунтування змісту і методів навчально-виховного процесу, а також вимагає від вчителів переосмислення свого ставлення до дитини, її потреб, прагнень і бажань.