Виступ "Поєднання інноваційних і традиційних форм та методів роботи"

Поєднання традиційних та інноваційних форм та методів навчання

Оголошення  ствердження: «Перед кожним із нас два шляхи: жити минулими, хоча і великими заслугами, заплющивши очі на кардинальні зміни у світі, прирікаючи своїх учнів на життєву  неуспішність, або пробувати щось змінити у своєму ставленні до новітніх освітніх технологій»

Вправа «Мікрофон»  Які форми та методи навчання повинні переважати на сучасному уроці? (вчителі по черзі передаючи «мікрофон» висловлюють своє ставлення до поставленого питання, обгрунтовуючи свою думку)

 

І. Традиційне навчання

Основною формою організації навчально-виховного процесу в сучасному загальноосвітньому навчальному закладі є класно-урочна система. Одиницею даної системи виступає урок.

Урок, як форма організації навчального процесу в школі виник давно, але з того часу від постійно змінюється, набуває нових форм та змісту.

Як домогтися високої якості навчання на кожному уроці? Це питання мало би хвилювати сьогодні кожного вчителя. Відповідь: традиційні форми і методи потрібно використовувати разом з інноваційними підходами. Оскільки, тільки свідома пізнавальна діяльність учнів, де вчитель, спостерігаючи, допомагає дітям у кожній конкретній навчальній ситуації використовувати свої можливості та розвивати свої здібності, отримує впевненість у своїх діях. Тільки учень, який чітко уявляє, що він хоче від навчання, буде свідомо навчатися й активно засвоювати зміст навчання.

З історії світової освітньої практики відомі різноманітні форми організації навчання. Найдавнішою формою було індивідуальне навчання, яке потім поєдналось із індивідуально-груповим(16 ст.).

З виникненням певних потреб в освіті, обумовлених прогресивним соціально-економічним розвитком, ця сфера стає все більш масовою, у зв’язку з чим виникає класно-урочна система навчання.

Термін «традиційне навчання» передбачає насамперед класно-урочну організацію навчання, яка склалася в XVII столітті на принципах дидактики, сформульованих Я. А. Коменським. Ця система зберігається і сьогодні як основна форма організації навчання.

Визначальними ознаками традиційної класно-урочної техно­логії є:

•       учні приблизно одного віку та рівня підготовки складають клас, який зберігає в основному постійний склад на весь пе­ріод шкільного навчання;
•       клас працює за єдиним річним планом і програмою відповідно до розкладу. Внаслідок цього діти повинні приходити в школу в одну й ту саму пору року і в заздалегідь визначені години дня;
•       основною одиницею навчання є урок;
•       урок, як правило, присвячений одному навчальному предмету, темі, внаслідок чого учні класу працюють над одним і тим же матеріалом;
•       роботою учнів на уроці керує вчитель: він оцінює результати навчання з свого предмета, рівень навченості кожного учня окремо і наприкінці року приймає рішення про переведення учнів до наступного класу;
•       навчальні книги (підручники) використовуються, в основ­ному, для домашньої роботи.

Цілі і завдання традиційного навчання:

•       формування системи знань, оволодіння основами наук;
•       формування основ наукового світогляду;
•       всебічний і гармонійний розвиток кожного учня.

Традиційна технологія є насамперед авторитарною педагогі­кою вимог; навчання дуже слабо пов’язане із внутрішнім жит­тям учня, з його різноманітними запитами і потребами, відсутні умови для прояву індивідуальних здібностей, творчих проявів особистості.

Головні методи навчання, які лежать в основі цієї техноло­гії – пояснення в поєднанні з наочністю; провідні види діяльності учнів – слухання і запам’ятовування; головна вимога і головний критерій ефективності – безпомилкове відтворення вивченого.

Для цієї технології найбільш характерними є уроки формуван­ня нових знань, умінь, навичок та комбіновані уроки, структура яких представлена у наступній схемі. (Додаток 1)

Порівняємо традиційну та інноваційну освіту, що на даний час паралельно співіснують в Україні. На думку великої кількості дослідників традиційна система навчання є без особистісною. У ній людина постає об’єктом, яким можна управляти за допомогою інших впливів, загальних стандартів і нормативів. Для неї характерні:

• Авторитарний стиль керівництва
• Пояснювально-ілюстративний тип навчання й репродуктивна діяльність учнів
• Переважання фронтальної роботи, обмеженість діалогічного спілкування
• Відсутність у дітей прагнення до здобуття освіти

Безперечно ми часто пишаємось освітніми здобутками радянської освітньої системи: вона давала міцні теоретичні знання (одні з кращих у світі). Але соціологічні опитування свідчать  про інші факти:

• Тільки 4-7% учнів школи та 7-11% студентів зберігають інтерес до навчання
• 40% дітей не хочуть ходити до школи і лише 10% радіють зустрічі з учителем
• 50% незадоволені шкільними знаннями
• 90% учнівського часу відведено на виконання репродуктивних дій
• У частини учнів у зв’язку із перевантаженнями, перенапруженням виникають невротичні зміни психіки
• Рейтинг українських школярів у дослідженні успішності представників 32 країн світу (PISA-Test, 2003) склав: з читання - 28 місце, математики - 25, природничих наук – 28. Високий рівень освіченості (здатність здобувати, розуміти та критично оцінювати інформацію) показало тільки 2% учнів, успішно можуть адаптуватись у суспільство можуть 36% учнів. Слабким місцем результатів учнівських робіт є недостатнє оволодіння вміннями ефективно інтегрувати знання з різних галузей знань, та невміння аргументовано висловити свою думку.

У чому ж проблема? Вчителі не хочуть навчити краще? Погані учні? Погана програма? Саме суспільство, його психологія не дає виховати людину із заданими, потрібними рисами. Чого очікує учень від школи? Задоволення пізнавальних інтересів, можливості самоствердження, самореалізації (підсвідомо звичайно). Але яким чином? До того часу як вона пішла до школи дитина була суб’єктом діяльності: сама обирала собі форми діяльності, місце ігор, учасників, правила. Але в школі… На що зорієнтований учитель? На обов’язкове виконання програм, яка визначає обсяг, темп та способи засвоєння інформації. Отже ми маємо суперечність психологічних установок, у підсумку конфлікт інтересів. Цей конфлікт існував завжди, але загостривсь лише в останні десятиліття. Наш час називають постіндустріальним або інформаційним. Нині обсяг знань подвоюються впродовж 5-7 років а в найновіших галузях знань ще швидше. Нині 70% усієї інформації учень отримує не від учителів.  Керівники фірм та організацій наголошують на тому, що учні не готові до життя  в новому суспільстві бо не здатні самі вчитись, не можуть самостійно здобувати інформацію, не здатні креативно мислити,їм складно працювати в команді. (Приклад про вимоги до кандидата на дипломатичну службу в США( // Завуч №29 жовтень 2009, ст. 14)

Які ж соціальні передумови появи і застосування інноваційних освітніх технологій:

  • ускладнення соціального замовлення освітнім установам — підготовка не просто самостійно ми­слячих громадян, висококваліфікованих фахівців, компетентних у галузі майбутньої професійної діяльності, але і високоморальних, духовно розви­нених і готових до інновацій, спільної діяльності, спілкування і співробітництва, роботи в нестабіль­них і швидко мінливих умовах із проявом ініціативи і творчості.

   Якщо у традиційному навчанні увага акцентувалася на запам'ятовуванні і відтворенні інформації, то у нових умовах виникла потреба розвитку творчого (продуктивного) мислення учня, формування його комунікативних умінь та практичної підготовки до активної життєдіяльності у постійно мінливому соціальному середовищі.

Отже, нагальною постає потреба широкого упровадження інновацій у навчальний процес.

Зосередимо увагу на інноваційних процесах в освіті, без яких важко уявити ефективність навчального процесу.

Інноваційний процес – це процес удосконалювання освітніх систем на основі інноваційного розвитку або часткової зміни традиційних цілей, змісту й засобів освіти.

Така переорієнтація, зміна пріоритетів не означає відмову від традиційних цінностей, від популярного девізу “знання – сила”. Система знань залишаються основою освітнього процесу. Адже, як влучно висловився К. Д. Ушинский, “порожняя голова не мислить”.  Йдеться тільки про те, що самі по собі знання ще не є кінцевою метою й результатом навчання.

ІІ. Форми та методи навчання

Сучасні дослідження в галузі освіти доводять, що традиційне навчання з найпоширенішими лекційними та запитальними мето­дами не підходять більшості учнів. Учні по-різному сприймають, обробляють, відтворюють, класифікують та застосовують знання. Одні відчувають глибоко, а інші осмислюють. Чутливі отримують інформацію через органи чуття, а ті, хто осмислюють, підходять до всього логічним шляхом. Одні спочатку вивчають ситуацію, а потім самі пробують з’ясувати суть проблеми, а інші відразу, довго не замислюючись, починають щось робити, бо хочуть від­разу випробувати на собі, засвоїти нові знання. Кожен спосіб сприйняття знань та інформації має свої переваги та недоліки. Тому навчання має бути пристосоване до індивідуальних потреб різних учнів. Це вимагає від учителя різноманітних підходів у на­вчанні. Від уроків, де в центрі уваги знаходиться вчитель, слід переходити до уроків, де самі учні доходять висновків з допомо­гою вчителя.

Методист М. О. Рибникова писала: «Викладання є мистецтво, а не ремесло – у цьому корінь учительської справи. Випробувати десять методів і обрати свій, передивлятися десять підручників і не дотримуватися жодного неухильно – ось єдиний можливий шлях викладання. Весь час винаходити, вимагати, удосконалю­вати – ось єдиний курс учительського робочого життя».

Школа в усі часи була і залишається своєрідною моделлю, дзеркалом, яке відбиває життя і проблеми свого суспільства, тому освіта сьогодні – важливий чинник управління змінами суспільства. Вона має стати засобом підвищення добробуту громадян, чинником економічної стабільності і гарантом безпеки країни. А для цього система освіти повинна забезпечити учням якісну освіту з урахуванням індивідуальних особливостей і здібностей, батькам – упевненість за долю їхніх дітей, а працівникам освіти – гідні умови праці і життя, умови для професійного росту, самореалізації. І з цією метою необхідно впроваджувати в навчально-виховний процес новітні технології, орієнтовані на особистість учня.

Навчання з використанням інноваційних технологій якісно перевищує класичну освіту. Воно інтегрує процеси, які не можна об’єднувати в межах класичної освіти: навчання, працевлаштування, планування кар’єри, безперервна освіта.

ІІІ. Приклади використання різних форм та методів навчання на різних етапах уроку інформатики

При перевірці домашнього завдання

«Лицарський турнір».  Двоє учнів читають по черзі свої повідомлення, ставлять один одному запитання.

Приклад: Тема «Використання браузера» (9 клас).

Завдання: Підготувати повідомлення «Мій улюблений браузер».

Практична робота на застосування отриманих умінь і навичок

 «Займи позицію». Запитання: чи правильно підібрані дані для цього типу діаграми? Учні проходять від монітора до монітора, переглядаючи побудовані діаграми і стають біля дошки під написом «Так» або «Ні».  Як тільки всі учні вийдуть до дошки, слово надається представникам групи «Ні». Вони пояснюють чому і на якому комп’ютері неправильно вибрано дані для цього типу діаграми. Учні групи «Так», які погодилися з цим поясненням, переходять у групу «Ні». Слово надається представникам групи «Так». Вони обґрунтовують свої погляди, вказуючи на помилковість суджень групи «Ні», учні якої можуть поміняти свою позицію і місце біля дошки. (Вчитель також може зайняти певну позицію, враховуючи аргументи сторін). Як тільки всі учні займають єдину позицію, переходимо до іншого типу діаграм.

Приклад: Тема «Побудова діаграм і графіків» (10 клас).

Завдання: Побудувати діаграми і графіки на основі вмісту електронних таблиць створених на попередніх уроках.

Актуалізація опорних знань

«Сніжна грудка».  Один учень називає термін із попередніх уроків, другий складає з ним речення, третій складає запитання, четвертий відповідає на запитання.

Приклад: Тема «Поняття моделі даних, бази даних, СКБД» (11 клас).

Комп’ютерне тестування використовується на різних етапах уроку.

ІV. Порівняння інноваційного та традиційного навчання

Зважаючи на актуальність інноваційних освітніх процесів, розглянемо порівняльну характеристику традиційного та інноваційного навчання. (Додаток 2)

Як видно з таблиці  інноваційні технології відрізняються від традиційних перш за все місцем і роллю основних учасників навчального процесу - вчителя і учнів, їх взаємовідносинами, характером і змістом освітньої діяльності. І якщо в традиційному навчанні яскраво виражена підсистема "суб'єкт - об'єкт", у якій тільки викладач відіграє роль суб'єкта, котрий визначає зміст, методи навчання та стиль взаємовідносин, то в інноваційному навчальному процесі зникає жорсткий розподіл ролей між вчителем і учнем. Учень у цьому варіанті перетворюється у важливий освітній суб'єкт, активно залучаючись до активного спілкування з вчителем і використанням знань, отриманих у процесі самостійної роботи з різними джерелами інформації.

Позитивні та негативні сторони інновацій

Незважаючи на велике розмаїття сучасних форм та методів навчання, вони також мають свої недоліки. Це, як правило:

• відсутність послідовності елементів уроку, передбаченої загальноприйнятою технологією уроків;
• колективні способи роботи;
• нестандартні підходи до оцінювання;

• кожна інновація потребує попереднього розгляду і навчання учнів процедури проведення;
• вчитель має менший контроль над обсягом і глибиною вивчення, часом і ходом навчання;
• дисципліна учнів на уроці може бути проблемою для вчителя;
• за невдалого навчання необхідно перенавчати учня, що потребує додаткового часу.

Методом «мозкового штурму» («дерево рішень») вчителі визначають спочатку позитивні а потім негативні сторони впровадження інноваційних технологій, найактуальніші записуються на ватман (дошку) у дві колонки.

Розвиток освіти завжди характеризувався своєрідним поєднанням двох важливих її рис – традиційності й прагнення до нового. Окремо ці риси неминуче ведуть або до застою, відставання від вимог часу, або до розриву із традиціями, ризикованих експериментів. Тільки поєднання здорового консерватизму, бажання дбайливо зберегти для нових поколінь досягнення творчої думки й історичного досвіду, з одного боку, і спрямованість на нові потреби й умови, а по можливості на випередження й стимулювання цих потреб і умов, тобто на інноваційний розвиток, з іншого, надає освіті й обґрунтованості, і динамізму, забезпечує її соціальні функції.

Спрямованість на діалогічну взаємодію закономірно приводить до необхідності реалізувати навчально-виховний процес як через традиційні так і через інноваційні форми у їх гармонійному поєднанні.

Одна із класичних форм навчання радянських часів – бригадна форма отримала друге народження і назву «групова» форма роботи.

При традиційних  технологіях навчання  провідні педагогічні функції виконує вчитель. Із впровадженням в освітній процес сучасних технічних засобів навчання вчитель це – консультант, порадник, аніматор, фасилітатор, вихователь. У його професійній діяльності реалізуються не тільки вузькоспеціальні, предметні, знання, але й знання в галузі педагогіки й психології, технології навчання й виховання. Володіє матеріалом, вміє гарно донести до учня, а ось як зробити, щоб учень осмислив цей матеріал, пропустив крізь себе і вільно володів ним.

V. Метод проектів

Проектну систему навчання розробили в 20-ті роки ХХ ст.. американський педагог Дж. Дьюї та його послідовник В.Кілпатрик. Проектна технологія потребує використання педагогом сукупності дослідницьких, пошукових, творчих методів, прийомів, засобів. Отже суть проектної технології – стимулювати інтерес учнів до певних проблем, які передбачають володіння певною сумою знань через проектну діяльність, а саме: розв’язання однієї або цілої низки проблем; показати практичне застосування надбаних знань – від теорії до практики.

Основні вимоги, які висуває проектна технологія:

1. Наявність значущої в дослідницькому, творчому плані проблеми, що потребує інтегрованих знань, дослідницького пошуку для її розв’язання, пошуку для її розв'язання.
2. Практична, теоретична, пізнавальна значущість передбачуваних  результатів;
3. Структурування діяльності  відповідно до класичних стадій проектування.   
4. Використання дослідницьких методів.
5. Моделювання умов для виявлення учнями навчальної проблеми: її постановка., дослідження,  пошук шляхів  розв'язання, експертиза та апробація версій, конструювання підсумкового проекту, його захист, корек­ція та впровадження.
6. Самодіяльний характер творчої активності учнів.

    Результати проектів мають бути  матеріальними.

Ефективність проектної технолога залежить від підготовчої діяльності вчителя, який повинен:

1) заохочувати учнів до такої діяльності на основі вільного вибору кожною;

2) створити умови для розвитку теоретичних, дослідницьких, пошукових, креативних здібностей учнів;

3) створити «поле» для розкриття обдарованості кожного учня.

Ця педагогічна технологія зорієнтована на застосування фактичних знань та набуття нових (часто шляхом самоосвіти) і є прикладом поєднання урочної та позаурочної діяльності. Тема проекту завжди є чимось більшим, ніж навчальні завдання.

Проектна робота дуже перспективна, оскільки в ній кожен з учасників не втрачає свого статусу активної діючої особистості, намагається зайняти в групі позицію, що відповідає його можливостям: знанням, умінням, здібностям, мисленню тощо. Зокрема, проекти сприяють виробленню самостійності, активності, творчості, впевненості, набуттю почуття власного успіху і прогресу, самовизначенню, сприяють соціальному розвитку, виробленню дослідницьких навичок, дають можливість реалізувати мету, інтегрувати знання. Це позначається на загальному формуванні індивідуального стилю дитини. Працюючи над проектом, учні спілкуються, співпрацюють і допомагають один одному в процесі навчання, розвивають соціальні, розумові та комунікативні навички. Цей вид діяльності сприяє здійсненню індивідуального підходу в класах з різним рівнем підготовки під час вивчення та засвоєння нового матеріалу . Використання методу проектів підвищує ефективність навчання та виховання. З його допомогою реалізуються міжпредметні зв’язки, здобуваються знання через взаємодію учнів з педагогом та між собою. Вміння педагога ефективно організувати та впровадити проектну діяльність у навчальний процес є показником високого рівня його професійної компетентності. Метод проектів належить до прогресивних освітніх технологій ХХІ століття і є важливим педагогічним засобом формування компетенцій особистості.

Зокрема, використання методу проектів на уроках дозволяє створити на уроці дослід­ницьку, творчу атмосферу. При цьому кожен учень залучений до активного пізнавального процесу, в основі якого — співпраця. Школяр  у процесі ро­боти над навчальним проектом осягає реальні процеси, об'єкти, проживає конкретні ситуації, за­лучається до проникнення вглиб явищ, процесів і конструювання нових об'єктів.

У методі проектів дуже важливо показати учням їх особисту заці­кавленість в отриманні знань, які можуть і повинні стати їм у пригоді їм у житті. Щоб реалізувати цей принцип, необхідно розглядати проблему, взяту з реального життя, знайому і значущу для учня, проблему, для вирішення якої необхідно застосувати не тільки отримані знання, а й нові, які належить набути.

Оскільки метод проектів дозволяє оцінити, на мою думку, здебільшого практичні навики роботи з комп’ютером, я поєдную його з комп’ютерним тестуванням, метою якого є перевірка теоретичного матеріалу.

VІ. Тести

Тести — це одна з ефективних форм проведення контролю знань. Така форма контролю має цілу ни­зку переваг:

• охоплює контролем великий обсяг матеріалу;
• зменшує порівняно з традиційним опитуванням затрати часу;
• підвищує об'єктивність оцінювання знань;
• є стимулюючим чинником, оскільки  школярі вивчатимуть саме те, що оцінюється;
• контролює не тільки велику кількість теоретич­них питань, але й практичні навички;

Водночас тестування є могутнім стимулюю­чим чинником, оскільки тести допомагають школярам заповнити прогалини в знан­нях, спонукають їх до самостійної участі в навча­льному процесі.

Комп’ютерне тестування на своїх уроках використовую, як для підсумкової перевірки знань учнів з тем, так і на різних етапах уроку: під час  актуалізації опорних знань; під час узагальнення вивченого матеріалу.

З іншого боку, слід зазначити, що така форма пе­ревірки знань потребує попередньої підготовки уч­нів до цієї форми контролю. До того ж те­стування, як і будь-яка форма контролю знань, крім переваг, має свої недоліки. До недоліків можна від­нести той факт, що частіше всього тестові завдання дають уже готові варіанти відповідей. А для того, щоб учню розвиватися і зростати гармо­нійно, дуже важливо вміти сформулювати власну думку. Зазначу, що тестування не замі­нює інші форми контролю, а тільки доповнює їх.

VІІ. Підведення підсумків

Вчителям пропонується  як на кожному уроці здійснити закріплення інформації, отриманої на занятті методом «Незакінчені речення», виконуючи вправу «Редакційний кошик»

(До кошика вкидаються картки із незакінченим реченням, вчителі-учасники засідання виймають їх, читають і намагаються закінчити думку речення)

1. Як ще називається класно-урочна технологія навчання (традиційна).
2. Які інноваційні технології або прийоми ви помітили під час проведення засідання («мікрофон», «редакційний кошик», «незакінчені речення», «мозковий штурм», «групова робота», «використання комп’ютера»)
3. Вид інтерактивних технологій у процесі організації якого учні протягом 2-3 хвилин пропонують свої варіанти відповідей на поставлені питання, які вчитель записує на дошці (мозковий штурм)
4. Вид технологій при використанні яких учні повинні оформити свої роботи у формі публікацій, презентацій, альманах, тощо. Вони бувають: інформаційні, дослідницькі, творчі і т.д. (проектна робота)
5. Цей новітній інформаційний засіб можна використовувати як демонстраційний, інформаційний, дидактичний, контролюючий

(комп’ютер)

6. Яка форма навчання передбачає взаємодію вчителя з одним учнем (індивідуальна)

VІІІ. Висновок

Сучасне життя потребує від учня, що закінчив школу, практичного застосування знань, отриманих в школі. Тому таким актуальним є перехід від просто знань до знань і умінь застосовувати їх у житті. Перед школою на сучасному етапі виникає найважливіша задача – формування інформаційної компетентності, тобто вчитель інформатики зобов’язаний навчити школярів працювати з інформацією – здобувати, аналізувати, творчо використовувати в практичній діяльності.

У сучасному процесі навчання для підвищення його ефективності, на уроках інформатики варто розумно комбінувати як традиційні форми і методи, так і новітні інноваційні методи. Потрібно не тільки просувати вперед інноваційні методи, але й не забувати про традиційні методи, які не менш дієві, а в інших випадках без них просто не обійтися.

Потрібно, щоб традиційні та інноваційні методи навчання були у постійному взаємозв'язку і доповнювали один одного. Ці два поняття мають існувати на одному рівні.

Саме таке поєднання у навчальному процесі надає змогу створення на уроці природного середовища, допомагає активізувати творчу уяву учнів, розвиває їхнє мислення й формує в них навички, необхідні для сучасного суспільства.

Будувати кожен урок так, щоб у всіх учнів був стійкий інтерес, навчальна активність і бажання творити й пізнавати, експериментувати, формулювати й перевіряти гіпотези — завдання сучасного вчителя.  Без застосування ефективних педагогічних ідей, інноваційних методів та комп’ютерних технологій при підготовці таких уроків тут не обійтися.

 Справа навчання та виховання – це мистецтво, а тому закінченість і досконалість недосяжні, розвиток і вдосконалення — нескінченні. Успіх навчання ґрунтується на тому невловимому впливі вчителя, на тих прийомах, які щохвилини змінюються в класі й визначають суть успішного навчання. Тільки той спосіб викладання правильний, яким задоволені діти.

Тому поряд із традиційними методами обов'язко­во треба використовувати інноваційні, що можуть активізувати активну енергію учнів, направивши її в потрібне русло. Важливу роль відіграє «дозування» традиційних та інноваційних. Воно залежить від безлічі факторів, зокрема рівня навченості учнів, рівня педагогічного досвіду, інтелекту вчителя. Комбінуючи на уроках інноваційні і традиційні методи роботи, я намагаюсь створювати умови для розвитку і саморозвитку особистості учня. Це допомагає:

• сформувати міцні базові знання учня;
• навчити, де учень може знайти необхід­ну йому інформацію з теми;
• сформувати вміння, щоб учень міг яко­мога швидше знайти необхідну інформацію із застосуванням новітніх інформаційних техно­логій;
• розвинути в учнів уміння відфільтрува­ти в інформації тільки актуальну та корисну;
• формувати вміння опрацьовувати, об­робляти, редагувати інформацію застосовуючи сучасні інформаційні технології;
• формувати вміння аналізувати інформа­цію, помічати закономірності та використо­вуючи їх, прогнозувати й робити висновки;
•  формувати вміння на основі аналізу по­передньої інформації формувати власну точку зору;
•  формувати вміння генерувати власні оригінальні думки та ідеї.

Використана література

 

1. Дичківська І.М. Інноваційні педагогічні технології: Навчальний посібник. – К.: Академвидав, 2004. – 351 с.
2. Житник Б. О. Методичний порадник. Форми і методи навчання. – Х.: Вид. група «Основа», 2005.
3. Пометун О., Пироженко Л. Сучасний урок. Інтерактивні технології навчання: Наук.-метод. посібник. – К.: Вид. А. С. К., 2004. –192 с.
4. Практична педагогіка. 99 схем і таблиць. / Автори-укладачі Наволоко­ва Н. П., Андрєєва В. М. – Х.: Вид. група «Основа», 2008. – 117 с.— (Серія «Золота педагогічна скарбниця»).
5. Садкіна В. І. 101 цікава педагогічна ідея. Як зробити урок.— Х.: Вид. група «Основа», 2008. – 88 с. (Серія «Золота педагогічна колекція»).
6. Енциклопедія педагогічних технологій та інновацій. / Автор-укладач  Н. П. Наволоко­ва, – Х.: Вид. група «Основа», 2012. – 176 с. - (Серія «Золота педагогічна скарбниця»).
7. Лисенко С. Про проекти //Відкритий урок. 2003. - №17. – С.17-18.
8. Логвін В. Метод проектів у контексті сучасної освіти //Завуч. – 2002. - №26. – С.4.
9. Освітні технології: навч.-метод. посіб. /О.М.Пєхота, А.З.Кіктенко, О.М.Любарська та ін.; За заг. ред. О.М.Пєхоти. – К.: А.С.К., 2001. – 256 с. [148-162; 128-147].
10. Сучасний урок: традиційні та інноваційні підходи./Л. Покроєва, З. Рябова, О. Байназарова та ін., - К. : «Шкільний світ», 2008. – 128с. [4-24].
11. Метод проектів у сучасних освітніх технологіях. Інформатика в школі. Методичний орієнтир. - №3(39) березень 2012р.
12.  Використання інтерактивних технологій на уроках інформатики. З досвіду роботи вчителя інформатики Зарічненської школи  Мовчуна А. Я.

 

Додаток 1

 

 

 

Додаток 2