Виступ практичного психолога на батьківських зборах «Тривожність як основний чинник дезадаптації учнів Наслідки тривожних розладів у молодших школярів та підлітків. Психосоматика»

Психологічна просвіта

Виступ практичного психолога на батьківських зборах

Тривожність як основний чинник дезадаптації учнів

Наслідки тривожних розладів у молодших школярів та підлітків. Психосоматика

Підготувала

практичний психолог

Ковтунівського НВК:

 ЗОШ І-ІІІ ст. - ЗДО

Юлія КОРЖ

Ви не завжди можете контролювати те, що відбувається зовні, але ви завжди можете контролювати те, що відбувається всередині.

—Уейн Дайер

Дитяча тривожність — широке поняття, що включає різні критерії стійкого емоційного неблагополуччя. Ця тривожність виявляється у хвилюванні, в очікуванні поганого ставлення до себе, підвищеному занепокоєнні,негативної оцінки з боку важливих дорослих, однолітків. Дитина постійно відчуває свою власну неповноцінність, почувається невпевнено, і сумнівається у правильності своєї поведінки та рішень.

Кожна дитина може різко і раптово може розхвилюватися, якщо поставити її на стілець і попросити розповісти вірш перед незнайомою аудиторією, але в інших життєвих ситуацій вона буде спокійною і радісною. Дитина, яка має підвищену тривожність, дуже важко буде розслаблятися і відчуватиме занепокоєння майже завжди: перебуваючи на самоті, йдучи на галасливе свято, при відповіді біля дошки. Такі тривожні розлади можуть бути спровоковані реальними подіями в житті дитини. Наприклад, розлучення батьків, провал на змаганнях, смерть улюбленого домашнього вихованця тощо. Ризик зростає, якщо негативні події збіглися за часом або сталися поспіль.

Не для кого не новина, що багато дітей часто хворіють. Батьки вже в ранньому віці відправляють їх до дитячого садка, беруть із собою в магазини, відводять на різні підготовчі заняття, школу, секції. Потрапляючи в нове середовище, дітки починають часто хворіти. І відразу ж після першого симптому батьки починають лікувати своїх дітей, давати їм різні пігулки, мікстури, проте у дітей зовсім ще не зміцніла імунна система і їй самій потрібно вчитися боротися з вірусами. Лікування медикаментами не завжди дає бажаний результат, адже причина не обов'язково криється у фізичному нездужанні.

Буває, що призначене лікарем лікування не допомагає і тоді вже не тільки батьки збентежені, а й лікар, оскільки зробив все від нього залежне. На ці запитання може відповісти така наука як психосоматика.

Психосоматика (грец. Psyche - душа, soma - тіло) - напрям у медицині та психології, що займається вивченням впливу психологічних (переважно психогенних) факторів на виникнення та наступну динаміку соматичних захворювань.

Дитяча психосоматика-це весь спектр переживань і тривог дитини, які він через свій вік не може висловити, тому проявляється у частих хворобах, криках, істериках.

Дитяча психіка  більш чутлива до того, що відбувається навколо, тому ризик розвитку психосоматичних розладів у дитячому віці досить високий.

При захворюванні в першу чергу потрібно звернути увагу на ставлення до дитини в дитячому садку, у школі і звичайно ж у сім'ї, на те, як дитина спілкується і поводиться зі своїми однолітками.

Дуже часто хворіють діти, які не можуть висловити свої переживання і, таким чином, через фізичну хворобу намагаються звернути увагу дорослих на свої психологічні проблеми. Дитячий організм починає сигналізувати про проблеми із психологічним станом шляхом підвищення температури, ознобом, апатією. І це не всі симптоми. Таким чином, включається психологічний захист, коли емоції та переживання переходять у тіло. Багато батьків помічали, що після того, як дитина пережила стресову ситуацію (вихователь накричала в садку, конфлікт у школі з учителем чи однокласниками, втрата близької людини: раптовий чи тривалий від'їзд чи смерть тощо) і після цього у неї з'явився якийсь симптом. Або дитина довго переживала, що їй не купили заповітну іграшку, починає підніматися температура, психіка намагається блокувати перенапругу і «випустити пару» через тілесні недуги.

Припустимо, що у дитини нежить — це означає, що вона або сильно скривджена, або страждає від того, що її ніхто не слухає і вона не може висловити свою думку. Батьки такої дитини часто не дають їй висловити свою думку, змушують її помовчати, або не втручатися в їхню розмову і роблять за неї все те, що вона може виконати самостійно. Якщо кожна дитяча застуда супроводжується кашлем, це прояв внутрішнього протесту дитини, вона хоче щось робити, але боїться відкрито про це сказати батькам. Дитина, якій постійно забороняють і обмежують її діяльність, страждає зазвичай, запаленнями легень і бронхітом.

Ще дитина може протягом тривалого часу відчувати вину за будь-яку провину або за те, яка вона погана і тим самим карати себе за це фізичним стражданням: «Я хворію, значить я вже покараний і можу менше себе в цьому звинувачувати».

Умовна вигода теж одна з причин, через які хворіють наші діти. У цьому випадку захворювання допомагає дитині отримати бажане або уникнути чогось небажаного. Наприклад, дитині не вистачає спілкування з мамою і вона хворіє. Що він одержує? Вона сидить удома (або взагалі виявляється госпіталізований) і мама, вийшовши на лікарняний, опиняється поруч із нею, обдаровує її турботою, увагою та теплом. Саме те, чого їй і не вистачало. І повірте, дитина це робить несвідомо: у неї справді щось болить і вона дійсно почувається погано. Різного роду внутрішньоособистісні конфлікти також можуть проявляти себе як психосоматичні розлади.

Отже, подумати про те, чи все добре в психологічному плані з дитиною слід, якщо в неї відзначається щось із цього: заїкання, тики, нетримання сечі і калу, часті застудні захворювання, головний біль, інші яскраво виражені або безпричинні болі, функціональна косоокість, ангіна, хронічний тонзиліт, отит, хронічна закладеність носа, нудота, блювання, лихоманка неясного походження, різні дисфункції шлунково-кишкового тракту (хронічний гастрит, виразка шлунка та дванадцятипалої кишки, синдром подразненого кишківника), шкіра , дерматити), захворювання дихальної системи (бронхіальна астма, безпричинний кашель, хронічний бронхіт), порушення харчової поведінки (нервова анорексія, булімія, потяг до переїдання і, як наслідок, ожиріння), цукровий діабет, хвороби щитовидної залози і т.д.

Фобії

Стан тривожності з'їдає масу енергії. Чому? Хоча б тому, що ми не можемо фокусувати тривогу. Це вимагає повної мобілізації сил, щоб не пропустити небезпеку, яка може виходити звідки завгодно. Організм намагається послабити важкий для нього стан, а один із варіантів звільнення — фізична хвороба (або, наприклад, страхи та фобії). Як тільки з'являється конкретний ворог – павук, закриті простори чи хвороба – жити стає легше.

Головні потреби дитини, крім фізичного комфорту та безпеки,— це потреба в емоційній безпеці, у захисті, у стабільності, у увазі, у прийнятті та коханні. І часто реакцією на незадоволення цих потреб є підвищена тривожність, як наслідок, хвороба — як один із способів виживання в психотравмуючих умовах.

Діти стикаються зі страхами, негативними емоціями та почуттям тривоги з раннього віку, але не у кожного малюка розвиваються психосоматичні розлади. Виявляться вони чи ні, залежить від багатьох чинників. Крім іншого, важлива й індивідуальна здатність дитини долати труднощі, адже є діти, які чудово адаптуються навіть до частих сімейних скандалів та суворих педагогів. Але є й інші причини і майже всі вони так чи інакше пов'язані з батьками.

Про себе ми охоче визнаємо, що «всі хвороби – від нервів», але якщо хворіти починає дитина, ми починаємо запекло заперечувати цю закономірність. Вже хоч би тому, що тоді головними винуватцями дитячих хвороб доведеться визнати маму з татом.

Мікроклімат у сім'ї, а також поведінка батьків є важливим моментом у формуванні дитячої психіки. Багато дітей не можуть пояснити свої внутрішні проблеми, інколи ж вони й самі не розуміють, що з ними відбувається. Організм дитини в свою чергу посилає батькам своєрідний посил у вигляді хвороби, який багатьма сприймається як фізичний розлад.

• Сильні потрясіння: Існують ситуації, коли ризик виникнення психосоматичних реакцій максимально високий. Наприклад, розлучення, народження брата чи сестри, переїзд, смерть близької людини, розставання з коханою нянею, початок дитячого садка або школи і т. д. Це не означає, що хвороба неодмінно розвинеться, але якщо батьки знають, що у них чутлива дитина, то необхідно звернути увагу, як вона реагує на хвилюючу ситуацію.

ДВІ КРІЙНОСТІ

• Відношення мами до дитини: гіперопіка. Якщо мама дитини надмірно опікується, вона буквально «душить її своєю турботою» і їй стає «важко дихати». Так виникають захворювання дихальної системи: часті та затяжні бронхіти та бронхіальна астма.

Відношення мами до дитини: гіпоопіка. Коли малюкові, навпаки, не вистачає маминої турботи та любові, він наданий сам собі і зі своїми емоціями змушений справлятися сам. Але завдання це для будь-якої дитини непосильне, тому вона відчуватиме постійну тривогу і ростиме невпевненим у собі. Йому буде важко «перетравити ситуацію» та подолати страх перед зовнішнім небезпечним світом. І тут психосоматика зазвичай проявляється збоями у роботі травної системи: нудотою, діареєю, зниженням апетиту, гастритом. У деяких дітей розвивається депресія чи неврологічна симптоматика.

• Відношення мами до дитини: якщо мама зациклена на дитині. Якщо мамі важко реалізувати себе як особистість за межами домашнього вогнища, якщо всі її страхи та радості крутяться навколо сім'ї, тоді хвороба дитини допомагатиме їй почуватися «потрібною». Постійно думаючи і промовляючи вголос свої тривоги, вона не дасть дитині навчитися сприймати хворобу як тимчасове явище. У цих випадках великий ризик швидкого закріплення симптомів і перехід від поодиноких психосоматичних реакцій (передхворбливих явищ) до захворювання, що часто повторюється.

• Багато заборон і вимог. Коли батьки надто суворі з дитиною, практикують неадекватні покарання, рідко хвалять її, вона може гостро відчувати свою неспроможність і відчувати себе недостатньо гарною або ні на що не здатною. Страх припуститися помилки або не взяти висоту у нього буде дуже великий. Все це веде до невпевненості в собі та прояву протесту, явного чи прихованого. Виявляється він у вигляді головного болю, нудоти, болю в животі. Може супроводжуватися безсонням, запамороченнями. Якщо дитина не може висловити свій протест відкрито, це шлях до частих ангін, адже мова (а з нею і вербальний протест) народжується у горлі. Порушення особистих кордонів чи неприйняття ситуації іноді проявляється як алергічних реакцій, оскільки шкіра – це тонкий щит між зовнішнім і внутрішнім світом.

• Відносини батьків: часті сварки. Коли батьки постійно конфліктують, дитина часто виявляється, залучена до їхньої війни і починає або рятувати сім'ю, або відволікати їх від головних проблем. Вона несвідомо сприймає ситуацію так: «Якщо я не хворітиму, мама з татом розлучаться». Адже дитина чудово бачить: що варто їй злягти в ліжко, батьки укладають перемир'я або принаймні починають спілкуватися продуктивніше. На жаль, так з'являються діти, що часто хворіють, які нерідко мають захворювання носоглотки (ангіни, тонзиліти, аденоїди) або органів слуху (отити). Від неможливості захистити себе, висловити свою думку, образу, позлитися на те, що відбувається (проковтнутий гнів як би концентрується в горлі) або небажання чути постійну лайку (проблеми з вухами, коли слух тимчасово знижується).

• Відносини батьків: разом заради малюка. Ситуація, коли батьки разом лише заради дитини, і вона просто змушена виправдовувати покладені на неї очікування. Коли все гаразд, мама з татом один одним не цікавляться і не спілкуються, але варто дитині захворіти, як між ними починається активна взаємодія. Усі виявляються при справі. Мама впадає в паніку, тато кидає всі справи і мчить у аптеку. При такому сценарії великий ризик швидкого закріплення симптомів і перехід від поодиноких психосоматичних реакцій до формування хронічного або захворювання, що часто повторюється.

 • Реакція батьків: Якщо мама з татом роздмухують проблему і надто трусяться над дитиною, вона дуже скоро помічає приховану вигоду від своєї хвороби. Зрозуміло, на несвідомому рівні. Наприклад: «Коли я хворію, я не йду до ненависної школи». Або: «Коли у мене піднімається температура, мама з татом дозволяють грати в телефон цілий день, задаровують подарунками, балують солодощами». Буває й так, що турботу та увагу з боку батьків дитина отримує лише під час хвороби. І в цьому випадку стимул хворіти якнайчастіше теж буде сильним.

Отже, можна стверджувати, що фахівці сходяться на думці, що головна і важлива причина дитячих тривожних розладів - це тривожність дорослих, які перебувають поряд з дитиною у його житті. Тобто висока тривожність батьків передається їхнім дітям. При цьому йдеться не про схильність з погляду генетики (дослідження близнюкових пар довели, що успадкованість тривожних розладів невелика), а про способи виховання.

Сучасний світ висуває все більше вимог до людини. Проблема ускладнюється тим, що різноманітність вимог навалюється на людину з самого дитинства. У прагненнях розвинути здібності своєї дитини до стану геніальності багато батьків навіть не підозрюють, що таким завзятим способом розвитку можуть завдати шкоди своїй дитині. Організм ще занадто малий для того, щоб справлятися з таки натиском вимог, тому і реагує психосоматичними розладами, які надалі, якщо не будуть вчасно виліковні, закріпляться як звичний патерн реагування організму.

Не запевнятиму вас у тому, що причина всіх хвороб саме в психологічному неблагополуччі дитини, але на сьогодні вважається, що близько 60–80% усіх хвороб мають психогенну природу.