Вивчення дитини у порівнянні з визначеними соціальними нормами та еталонами

Вивчення особистості дитини з метою забезпечення ефективності індивідуального та диференційного підходу в цілісному педагогічному процесі

Вчений Н.К Голубєв зазначає, що педагогічна діагностика – це вивчення особистості дитини, особливостей дитячого колективу з метою забезпечення ефективності індивідуального та диференційного підходу в цілісному педагогічному процесі. Зазвичай, педагогічна діагностика оцінює дитину у порівнянні з визначеними соціальними нормами та еталонами, що часто зумовлює предвзяте відношення до особистості підопічного та відсутність його безумовного прийняття. Тому найчастіше педагог не тільки не може використовувати існуючі педагогічні оцінки, але також повинен реабілітувати дитину в очах оточуючих через демонстрування його кращих сторін [6, с. 16].

Викладач психологіі В.Є. Сорочинська виокремлює такі вимоги до педагогічної діагностики: вивчення особистості повинно бути спрямовано на пошук її резервів та нерозкритих можливостей, діагностика повинна носити стимулюючий характер, а не бути самоціллю; вивчення особистості необхідно здійснювати у процесі діяльності та спілкування; обистість вивчається не ізольовано, а у контексті соціальних відношень; дані діагностики не повинні бути спрямованими проти самої особистості, не можна робити висновки про особистість тільки на підставі одного діагностичного методу; необхідно вивчати особистість дитини у розвитку та порівнювати її досягнення не тільки з успіхами інших дітей, але й перш за все, з її особистісними показниками [21, с. 42].

Процес виховання, на думку вченого Н.Ф. Басова – це процес управління і обміну інформацією [2, с. 11]. Основний елемент виховного процесу – виховна ситуація, в якій перехрещуються складні взаємостосунки особистості учня, вихователя, колективу, середовища, суспільства. Виховна взаємодія становить основу ситуації, вона має відповідну мету і стосовно неї зміст і засоби виховання. В поняття «виховна ситуація» включається вплив вихователя та його особистості на учня, діяльність колективу, а також інші впливи, які достатньо значимі для даної ситуації. Тому результати виховання віддалені, але діагностування виховного процесу, як і виховної ситуації, можливе. Виховний процес розглядається як процес складний, динамічний і системний. Ми маємо на увазі, що йому характерні цілісність, взаємозв’язок зовнішніх і внутрішніх властивостей. Будь-яка виховна ситуація, як елемент виховного процесу, більшістю зв’язків залежить від інших ситуацій. Тому, при визначенні програми вивчення будь-яких педагогічних явищ, вчитель повинен пам’ятати, що який би «найкращий» чи «сучасний» метод діагностування він не застосовував, взятий окремо, він є лише інструментом аналізу якоїсь сторони виховного. Тому доцільнішим є використання комплексних діагностичних методик, які включають найрізноманітніші методи, фіксуючі групи інтегративних показників виховного процесу. Враховуючи специфіку виховного процесу в школі і результати проведеного вивчення, вчені виділяють дотримання алгоритму, логіки виховного процесу як головні умови вдосконалення діяльності вчителя-вихователя [9, с. 51].

Відомо, що одним з об’єктів діагностики виступає особа, а саме дитина, доросла людина. Необхідно виявляти специфічні соціальні якості, особливостей розвитку і поведінки; уточнювати соціальну ситуацію розвитку; визначати ступень розвитку або деформації різних властивостей і якостей, обумовлених перш за все включенням людини в різні соціальні зв’язки; ранжирувати, опис особливостей об’єкта, що діагностуються; будувати «соціального портрета» особи [10, с. 39].

Отже, розглядаючи психолого-педагогічну діагностику, як один із напрямків соціально-педагогічної діяльності ми вважаємо, що доцільно розглянути наступні види педагогічної діагностики: психологічну діагностику; соціальну діагностику; педагогічну діагностику; соціально-педагогічну діагностику; комплексну психолого-педагогічну діагностику.