Вивчення казки як методична проблема

Вивчення  казки як методична проблема

Значне місце  у шкільній програмі з літератури відводиться вивченню усної народної творчості, ознайомленню з її різновидами, адже вона представлена багатьма жанрами.

При всій своїй розмаїтості фольклорні твори мають багато спільного. Ця спільність насамперед виявляється в їх правдивості, життєстверджуючому характері, в художньо-образній системі.

Поняття про усну творчість учні набувають і збагачують протягом усіх років навчання в школі.

Український фольклор є предметом вивчення різних дослідників уже понад п’ять століть. У XІX столітті фольклорні джерела привертали увагу етнографів, літературознавців, педагогів, філософів: Ф.Колесси, С.Людкевича, М.Максимовича, О.Потебні, М.Костомарова, П.Куліша, М.Драгоманова, А.Метлинського, Л.Боровиковського, М.Шашкевича та ін.

Проблемі збирання фольклорних текстів приділяли увагу майстри художнього пера Г.Квітка-Основ’яненко,  Т.Шевченко, І.Франко, Леся Українка, С.Руданський, І.Нечуй-Левицький,  Л.Глібов та інші.

Володіючи багатою народнопоетичною спадщиною, фольклористи підготували ґрунт для глибокого дослідження казки як жанру, невичерпної духовної скарбниці народу. Так, філологи досліджували позначення кольору і світла у казці (Т.Коротич); особливості літературної казки як жанру (О.Сорокотенко); мовну картину української фантастичної казки (С.Лавриненко); семантико-синтаксичну структуру казки (С.Шевчук); структурну форму мовлення персонажів (Т.Вавринюк); часову структуру (О.Боднар); жанрові особливості різних видів казок (В.Анікін, В.Бахтіна, О.Бріцина, Н.Відерникова, Л.Дунаєвська, І.Копка, С.Мишанич, В.Пропп, А.Никифоров, Н.Рошияну). Ними вивчені поетико-стильові традиції фантастичної казки (В.Шабліовський); особливості реалізації антропоцентризму (О.Лещенко); питання історичного розвитку структури і семантики казок (Б.Кербеліте).

З погляду філософів казковий текст розглядається як феномен культури (О.Величко), що має у своїй структурі «глибинні варіанти..., які є збереженими у своїх метаморфозах єдиної казкової основи».

Психологічною наукою виявлено особливості сприймання і розуміння дітьми казкового змісту (В.Андросова, І.Бех, Л.Виготський, Л.Гурович, І.Ельконін, О.Запорожець, Г.Леушина, О.Соловйова, Н.Циванюк).

З позиції лінгводидактики казка розглядалася вченими як засіб виховання (Р.Жуковська, С.Литвиненко, О.Соловйова, О.Усова, С.Бакуліна); джерело формування естетичних почуттів (В.Пабат). У дослідженнях С.Алієвої, Н.Карпінської, Н.Насруллаєвої, Л.Фесенко йдеться про вплив казки на мовленнєвий розвиток дітей, формування їхнього зв’язного мовлення.

Вивчення народної творчості, зокрема казки, пов’язане з відомими іменами – О.Потебні, М.Драгоманова, М.Сумцова, І.Манжури, І.Франка, І.Рудченка, В.Гнатюка. До казки як до засобу виховання зверталися багато дослідників. Серед них класики педагогіки і педагоги – методисти сучасності: К.Ушинський, В.Сухомлинський, М.Стельмахович, С.Русова, І.Бех, А.Богуш, Н.С.Вітковська, Т.Гризоглазова, С.Литвиненко, Г.Рожкова, Е.Кузнецова, Ю.Рубіна, М.Скоморохова, М.Терпанова, М.Чумарна.

Визначення ідейно-тематичного та образного складу народних казок здійснювалося в кількох напрямах: встановлення обсягу сюжетності та тематики (М.Андрєєв); дослідження генезису мотивів у системі таких же творів інших слов’янських народів (В.Пропп, О.Никифоров, Є.Мелетинський); групування народних казок та їх порівняльна характеристика (М.Новиков); встановлення взаємодії народних казок та інших фольклорних жанрів (В.Юзвенко); загальний художній аналіз жанрового складу (Г.Сухобрус, В.Бойко, Ф.Ващук) тощо.

Методисти та педагоги, праці яких використовуються учителями-словесниками в основній школі (Н.Волошина, Є.Пасічник О.Бандура, В.Онищук, Б.Степанишин, А.Запорожець, Ю.Рубіна) у своїх працях наголошують на творчому пошуку в проведенні уроку з оптимальним вибором методів і прийомів навчання, який би відповідав багатовіковим традиціям засвоєння дітьми казкового змісту.

Аналізуючи методичну роботу педагогів з казкою, доходимо висновку: можливості казки використовуються вчителем недостатньо.