ВИЗНАЧЕННЯ ВІДСТАНЕЙ ДО НЕБЕСНИХ ТІЛ. НЕБЕСНІ КООРДИНАТИ.

Небесні світила й небесна сфера. Сузір’я. Зоряні величини Олександр БОНДАРЕНКО, вчитель фізики КЗО «БНРЦ «Зоряний» ДОР»УРОК ВИЗНАЧЕННЯ ВІДСТАНЕЙ ДО НЕБЕСНИХ ТІЛ. НЕБЕСНІ КООРДИНАТИ. КУРНОСОВА Н. Ф. вчитель фізики ХЛ№122

𝑜𝑠=𝐿=𝑅∙sin𝑝 КУРНОСОВА Н. Ф. вчитель фізики ХЛ№122 АSОВPСвітило. ГОРИЗОНТАЛЬНИЙ ПАРАЛАКС ( P ) – кут, під яким видно зі світла перпендикулярний до променю зору екваторіаний радіус ЗемліМетод 1: ГОРИЗОНТАЛЬНИЙ ПАРАЛАКС Геометричний спосіб ґрунтується на явищі паралактичного зміщення. ПАРАЛАКТИЧНИМ ЗМІЩЕННЯМ називається зміна напряму на предмет при зміщенні спостерігача. Щоб вимірювати відстані до тіл Сонячної системи, за базис зручно взяти радіус Землі. Спостерігають положення світла, на фоні далеких зір одночасно з двох обсерваторій. Відстань між обсерваторіями може бути якнайбільшою, а відрізок, що їх сполучає, повинен утворювати з напрямом на світило кут, по можливості близький до прямого, щоб паралактичне зміщення було максимальним. Щоб визначити відстані до небесних тіл, треба знати значення базису – радіуса нашої планети.𝑅∙= 6 371 км. P - горизонтальний паралакс  

КУРНОСОВА Н. Ф. вчитель фізики ХЛ№122 Метод 2: РАДІОЛОКАЦІЙНИЙ МЕТОД 𝐿= 𝑐∙𝑡2    𝒄=𝟑∙𝟏𝟎𝟖мс - швидкість світла, де  𝒕 - час, необхідний для того, щоб радіо імпульс досяг небесного тіла 𝑳 – відстань до набесного тіла  1946 - радіолокація Місяца1957- 1963 – радіолокація Сонця1962 – радіолокація Меркурія1961 – радіолокація Венери1964 – радіолокація Марса та Юпітера1973 – радіолокація Сатурна 

КУРНОСОВА Н. Ф. вчитель фізики ХЛ№122 Метод 3: НЕБЕСНІ КООРДИНАТИГОРИЗОНТАЛЬНА СИСТЕМА КООРДИНАТ НЕБЕСНІ КООРДИНАТИ - центральні кути або дуги великих кіл небесної сфери, за допомогою яких визначають положення світил відносно основних кіл і точок небесної сфери. Під час астрономічних спостережень зручно визначати положення світил відносно горизонту. ГОРИЗОНТАЛЬНА СИСТЕМА КООРДИНАТ використовує за основу коло дійсного горизонту (у системі координатами є висота h і азимут А)Висота світила h — кутова відстань світила М від справжнього горизонту, виміряна вздовж вертикального кола. Азимут світила А — кутова відстань, виміряна вздовж справжнього горизонту, від точки півдня до точки перетину горизонту з вертикальним колом, що проходить через світило М. Для вимірювання азимутів за початок відліку беруть точку півдня. Z𝒁´ NSWEMAhmz. OВисота визначається в градусах, хвилинах і секундах. Вона вимірюється в межах від 0 до +90° до зеніту, якщо світило перебуває у видимій частині небесної сфери, і від 0 до -90° до надира, якщо світило перебуває під горизонтом. Горизонтальна система координат використовується під час топографічної зйомки та навігації.

КУРНОСОВА Н. Ф. вчитель фізики ХЛ№122 Метод 3: НЕБЕСНІ КООРДИНАТИЕКВАТОРІАЛЬНА СИСТЕМА КООРДИНАТ ЕКВАТОРІАЛЬНА СИСТЕМА КООРДИНАТ для побудови зоряних карт і складання зоряних каталогів використовує за основу за основне коло небесного екватора (у системі координатами є : δ — схилення світила Μ; α — пряме піднесення; t — годинний кут)𝑷𝑵 𝑸´ QMtδmαO𝑷𝑺 Cхилення світила δ — кутова відстань світила М від небесного екватора, виміряна вздовж кола схилення. Схилення обчислюється в межах від 0 до +90° до Північного полюса світу й від 0 до -90° до Південного полюса світу. За початкову точку відліку на небесному екваторі приймають точку весняного рівнодення а, де Сонце буває близько 21 березня. Прямим піднесенням світила α називають дугу небесного екватора від точки весняного рівнодення до кола схилення світила, або кут між напрямком на точку весняного рівнодення та площиною кола схилення світила. Пряме піднесення відраховується у бік, протилежний добовому обертанню небесної сфери, у межах від 0 до 360° у градусній мірі або від 0 до 24h у годинній мірі.

КУРНОСОВА Н. Ф. вчитель фізики ХЛ№122 Метод 3: НЕБЕСНІ КООРДИНАТИЕКВАТОРІАЛЬНА СИСТЕМА КООРДИНАТ 𝑷𝑵 𝑸´ QMtδmαO𝑷𝑺 Для деяких астрономічних завдань (пов’язаних з вимірюванням часу) замість прямого піднесення α вводять годинний кут t Годинні кути відраховують в бік добового обертання небесної сфери, тобто на захід від верхньої точки небесного екватора, у межах від 0 до 360° (в градусній мірі) або від 0 до 24h (у годинній мірі). Іноді годинні кути відраховують в межах від 0 до +180° (від 0 до +12h) на захід і від 0 до -180° (від 0 до 12h) на схід. ЕКВАТОРІАЛЬНА СИСТЕМА КООРДИНАТ для побудови зоряних карт і складання зоряних каталогів використовує за основу за основне коло небесного екватора (у системі координатами є : δ — схилення світила Μ; α — пряме піднесення; t — годинний кут)

КУРНОСОВА Н. Ф. вчитель фізики ХЛ№122 ГАЛАКТИЧНІ ПОЛЮСИ І ГАЛАКТИЧНИЙ ЕКВАТОРГАЛАКТИЧНА СИСТЕМА КООРДИНАТ — система небесних координат із центром у Сонці, основною площиною в якій є площина галактичного диску. Точка небесної сфери з екваторіальними координатами α = 192,85948° β = 27,12825° називається північним галактичним полюсом, а діаметрально протилежна точка — південним галактичним полюсом. Велике коло небесної сфери, площина якого перпендикулярна лінії, що сполучає галактичні полюси, називається галактичним екватором.галактичну широту b — кут між напрямком на об'єкт та галактичною площиною (від -90° для Південного галактичного полюса до +90° — для Північного);галактичну довготу l — кут між напрямками на об'єкт та центр галактики (у площині галактичного диску). Змінюється від 0° до 360° у градусній мірі (або від 0 до 24 у годинній мірі).