Внутрішні джерела і рушійні сили розвитку лідерських рис

Внутрішні джерела і рушійні сили розвитку лідерських рис.

На основі схожих індивідуальних відмінностей формуються різні типи лідерської поведінки, описи яких трап­ляються в соціально-психологічній і політико-психологічній літературі.

Так, наприклад, Б.Рассел виокремлював серед політичних діячів п'ять типів: 1) мудрець; 2) джентльмен; 3) оратор; 4) солдат удачі; 5) релігійний тип.
Ю.Дженнінгс поділяв лідерів на: 1) суперменів —великих людей, здатних ла­мати старі порядки і створювати нові цінності; 2) героїв — відданих високим і благородним ідеям; 3) принців — тих, чия діяльність мотивуєть­ся прагненням панувати над іншими.

Г. Лебон ., орієнтуючись на закони масової пси­хіки, визначав три типи лідерів:

1) вольовий та владолюбний тип, який дося­гає влади за будь-яку ціну і будь-якими засоба­ми; 2) хитрий та лагідний, що улесливо потурає
інстинктам натовпу, аби панувати над ним; 3) нервово-збуджений, імпульсивний тип, що щиро вірить кожному своєму слову і здатний
збуджувати натовп.

М.Вебер диференціював політичних лідерів «за походженням»:

1) традиційний тип («коронується» на владу за існуючою традицією);

2) раціонально-легально-правовий (оби­рається громадянами на виборах);

3) харизматичний (наділений особливим Бо­жим даром — «харизмою», яка приваблює лю­дей і дає змогу впливати на них).

Дж. Барбер пропонував розрізняти типи лідерів, орієнтованих на:

продуктивну діяльність; 2) свої амбіції, прихильність і визнання з боку

оточення; 3) на мінімальне виконання своїх лідерських обов'язків.

Р.Такер поділяв лідерів на:

 1) консерваторів; 2) реформаторів; 3) революціонерів.

Свого часу М.Грушевський, аналізуючи типові ознаки аморальності в політиці, виявив типи:

політичних лідерів-утопістів (або без­ плідних мрійників); 2) лідерів-циніків — безпринципних і по­ збавлених будь-яких ідеалів.

Сучасний дослідник Л. Уманський на основі екс­периментальних досліджень зафіксував 4 типи по­зитивного лідерства: 1) лідер-організатор; 2) лідер-ерудит; 3) лідер-генератор емоційного настрою; 4) лідер-майстер.

А.Джорж поділяв лідерів за критерієм масш­табності:

1) стратег; 2) тактик.

У.Стоун поділяв лідерів на: 1) здатних впливати на вузьке оточення;

2) спроможних вести за собою великі народні маси; 3) «ділових»;

 4) «емоційних»;5)орієнтованих на досягнення чи на персо­нал.

Досить відомою є типологізація лідерів за сти­лем поведінки:

1) директивний; 2) демократичний; 3) колегіальний;

ліберальний; 5) наставницький; 6) гнучкий; 7) догматичний тощо.

На думку М. Кедеврі , у нашому світі є три типи лідерів:

1) які встановлюють правила; 2) які їх виконують; 3) які їх порушують.

Саме остання категорія, тобто лідери, які виходять за межі правил, переглядають кожну проблему з її виникненням, досягають у своїй роботі високих результатів.

Дж. Клейг пропонує 10 метафор, які характе­ризують саме креативно-інноваційну природу лідерства і дають змогу диференціювати лідерів на певні типологічні групи:

1) попередник — вперше щось запропонував чи здійснив;

2) піонер — раніше за інших дістався певного місця;

3) експерт —найбільш кваліфікований;

4) авторитет — багато знає, добре поінфор­мований;

5) учений — знавець, ерудит;

6) старший — найдосвідченіший;

7) майстер — має більші за інших здібності;

8) винахідник — придумав найкращу техно­логію;

9) новатор — розробив найліпший проект;

10) керівник — має найбільшу владу і впли­вовість.

Виявляється, що один лідер може просто на очах втрачати свою харизматичність, якщо опи­няється в напруженій, конфліктній, тобто стре­совій, ситуації, а іншого ситуація загрози робить ще активнішим, діяльним.

Існує думка, що лідери — це незвичайні, не­ординарні люди, не такі як усі, яскраві, непе­ресічні, обдаровані особистості. Проте часом за такою «незвичайністю» проглядаються відхи­лення, які межують з патологією. Так, існують версії, що більшість лідерів, які досягли рівня «вождя народів», мали досить виражені акцен­туації характеру, а іноді й психічні вади. Одні з них надмірно прагнули влади, другі — слави, треті — багатства, а четвертим не давали душев­ного спокою надцінні ідеї—щось на зразок ство­рення вічного двигуна чи ідеального суспільства.

Якщо спробувати з'ясувати дос­теменні мотиви лідерської поведінки, то мож­ливо, багатьом з лідерів буде відмовлено у цій ролі. Адже далеко не завжди ті цінності, які лідер пропонує прийняти своїм прибічникам, є для нього головними життєвими цінностями. Буває й так, що лідер сам не може збагнути, які спону­ки насправді спрямовують та енергетизують його активність. І якби він звернувся за консульта­цією до засновника психоаналізу З.Фрейда, то напевно отримав би недвозначний вердикт щодо заблокованої сексуальності, яка знаходить вихід у його лідерських домаганнях. Отже, логічно розрізняти тип лідерів, які і внутрішньо спові­дують, і демонструють зовні одні й ті самі цінності, і протиставити йому тип лідерства, коли зовні оприлюднюється одне, а всередині виношується інше. За цим критерієм, напри­клад, лідерів-патріотів протиставляють лідерам кар'єристам і лідерам-невротикам (Р.Лейн, Г.Ласвелл), ідейних і незалежних лідерів — ліде­рам підпорядкованим (В.Бебік, М.Обозов).

Сьогодні, на противагу лідерам-професіоналам, поширений хап лідерів-популістів, які доб­ре орієнтуються у кон'юнктурі цінностей, оці­нок і думок, а також уміють у вигідному для себе ракурсі донести до аудиторії потрібні ідеї та на­бути популярності (Д.Видрін, М.Слюсаревський, П.Фролов).

Отже, лідерство   -   один   із  проявів влади,  відмітна властивість політичної  діяльності, право  висувати  керівника, що   неї   здійснює.  Це  явище  властиве  й  іншим  видам діяльності - виробництву речей і ідей, науці, спорту й т.д  

Таким чином слід постійно шукати можливості для лідерського, тобто ініціативного, креативного, конструктивного, продуктивного, авторського, вільного і водночас високоморального життя. І в цій справі не варто зволікати. Адже недарма кажуть: «Хто зволікає — той втрачає!»

Література

1. Абдулова Е.Б, Косолапова Ю.Н.О теории лидерства в современной психологие //США:экономика ,политология .-1993-№4 с12-22
2. Бендарс Т.В.Гендерное исследования лидерства.- Оренбург , 2000 .210с
3. Берн Э. Лидер и группа :пер с англ.-екатиренбург,2002.-319с.
4. Выдай А. Лидерство :мужчин и женщин.//Персонал ,2001№3 с. 26-32
5. Говорун Т.В. Соціолізація статі,як психологічна проблема // Вопроси психології.-2001-№2 с 5-13
6. Маячевская  С. Лидерство в коллективе // Педагогический вестник.1997 №10 с.23