ВНУТРІШНЬПОЛІТИЧНІ ТА ЕКОНОМІЧНІ ОСОБЛИВОСТІ РОЗВИТКУ ІСПАНІЇ ТА ПОРТУГАЛІЇ: ПОРІВНЯЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА

ДЕРЖАВНИЙ ВИЩИЙ НАВЧАЛЬНИЙ ЗАКЛАД

«ЗАПОРІЗЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ»

МІНІСТЕРСТВА НАУКИ, ОСВІТИ, МОЛОДІ ТА СПОРТУ УКРАЇНИ

 

 

 

 

 

ТЕМА КУРСОВОЇ РОБОТИ:

«ВНУТРІШНЬПОЛІТИЧНІ ТА ЕКОНОМІЧНІ ОСОБЛИВОСТІ РОЗВИТКУ ІСПАНІЇ ТА ПОРТУГАЛІЇ: ПОРІВНЯЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА»

 

 

 

 

 

Виконала: студентка ІІ курсу

історичного факультету

групи 3250-2

Чиж Віолетта Сергіївна

 Науковий керівник:

 кандидат історичних наук, доцент

 Маклюк Ольга Миколаївна

 

 

Запоріжжя, 2012

ЗМІСТ

ВСТУП…………………………………………………………….…..3

РОЗДІЛ І.  ЗАГАЛЬНА КРАЇНОЗНАВЧА ХАРАКТЕРИСТИКА

1. Географічне розташування……………………………………………9
2. Природно-ресурсний потенціал ………………………………….….13
3. Економіко-географічне районування………………………….…….15

РОЗДІЛ ІІ. ЕКОНОМІЧНЕ ПОЛОЖЕННЯ

2.1 Економічний розвиток………………………………………………..20

2.2 Інтеграційні процеси з ЄС……………………………………………22

2.3 Іспанія і Португалія: «за грецьким сценарієм»?................................28

РОЗДІЛ ІІІ. ВНУТРІШНЬОПОЛІТИЧНІ ОСОБЛИВОСТІ

            3.1 Політична система……………………………..……………….31

      3.2 Еволюція партійної системи………………………………..…….37

ВИСНОВКИ …………………………………………………….………...41

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ ТА ЛІТЕРАТУРИ …………..43

ДОДАТКИ………………………………………………………………...46

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Актуальність теми. За останнє десятиліття Іспанія та Португалія стала країнами, які мають найінтенсивніший темп розвитку серед країн Європи, що тільки укріпило їх позицію в очах світової спільноти. Але саме за останніми показниками економічний стан країн кардинально змінився. Порушився і внутрішньополітичний  стан обох країн. Це може зрушити всю систему міжнародних відносин, особливо в колі європейських держав. Проблеми цих європейських країн є важливими і вагомими для всього громадянського суспільства країн та міжнародного порядку, бо країни є впливовими гравцями на світовій арені.

Предметом дослідження наукової роботи є економічний та внутрішньополітичний розвиток Іспанії та Португалії на сучасному етапі та їх порівняльна характеристика.

Об’єктом дослідження курсової роботи є особливості економічно-політичного становища Іспанії та Португалії на сучасному етапі.

Мета дослідження : метою дослідження являється вивчення особливостей загального економічного та внутрішньополітичного устрою як країн-членів Європейського Союзу за допомогою наступних дослідницьких завдань:

•             надати основні аспекти історичного нарису обох країн;
•             вивчити стан економіки на сучасному етапі розвитку Іспанії та Портігалії;
•             висвітлити економічні проблеми за останніми данними Португалії та Іспанії;
•             описати стан розвитку природно-ресурсного потенціалу даного регіону світу в цілому;
•             виявити та встановити характер внутрішньополітичного зростання обох країн;
•             проаналізувати специфіку партійної системи та значення лідируючих партій Іспанської та Португальської держав.

Хронологічні рамки. Курсова робота охоплює останнє п’ятиріччя: 2007 – перша половина 2012 роки як період найхарактернішого формування політичної та економічної системи.

Методологія і методи дослідження : методологічною основою для написання дослідницької курсової роботи склали праці провідних дослідників, журналістів, політологів, які займалися розробкою  теми. Робота базується на принципах логіки, об’єктивності та конкретних фактах.

 В ході дослідження були використані такі методи як: описовий, використовувався для представлення зібраних даних по загальній характеристиці країн, методи аналізу, синтезу та статистичний метод, які дали змогу комплексно оцінити природний потенціал країн, детально вивчити партійну систему, економічні проблеми.

Використаний історичний принцип, який дав змогу прослідкувати за становленням Іспанії та Португалії як незалежних європейських держав.  Також є порівняльно-історичний метод, який  полягає у зіставленні економічних і внутрішньополітичних особливостей держав, що вивчається.   

   Структура роботи: курсова робота складається з плану, вступу, трьох розділів, підрозділів, висновків, списку використаних джерел. Загальний обсяг роботи становить 35 сторінок друкованого тексту. Список використаної літератури містить 20 джерел.

 У всіх розділах відбувається виконання поставлених дослідницьких завдань: аналізування, вивчення, виявлення, описання,  визначення та встановлення  розвитку економічного та внутрішньополітичного стану країн на сучасний час.

Наукова новизна даної роботи проявляється в тому, що в цій роботі проаналізовано та визначено умови організації та розвитку економічно-політичного стану держав, вигідність використання ресурсів, способи збереження політичної системи, засоби подолання проблем, комплексно досліджуються економічні проблеми, на основі широкого масиву джерел здійснюється спроба оцінити поточну ситуацію в кожній країні на регіональному рівні, розкрити історичні джерела та шляхи формування Іспанії та Португалії, значущість країн в контексті загального розвитку країн Європи.

Іспанія та Португалія – країни  Піренейського півострова, які багато в чому схожі за географічними показниками, історичні події дуже переплітається між собою, є спільні дати та напрями розвитку.  Проте, є помітні розбіжності, як в економічній сфері, так і в політичній сфері. Як відомо за останніми спостереженнями, на сьогодні обидві держави знаходяться в кризовому становищі. Це неможливо не помітити. Особливо, якщо ці країни-члени  престижної організації – Європейського Союзу. Португальська республіка несе величезний борг розміром 77 % ВВП країни, чого не порівняти з Іспанією.

Після входження країн до ЄС в 1986 році , Іспанія стала одним з лідерів в справі впровадження заходів по лібералізації, у 1991 році Португалія залишалася найбіднішою з країн ЄС, але членство в цій організації дозволило влити новий капітал в економіку країни. У 1992 році Іспанія та Португалія привернули до себе увагу на міжнародній арені. Іспанія провела Олімпійські Ігри в Барселоні, усесвітню виставку EXPO’92 в Севілье і проголосивши Мадрид культурною столицею Європи. Тобто відбувалося помітне покращення економічно-політично ситуації в обох країнах.

Історіографія. Проблема економічного розвитку та внутрішньополітичного стану є популярною на сьогодні, бо несе за собою відповідальність в першу чергу, перед населенням країн та перед іншими державами світу, висуваючи себе як суб’єкт міжнародних відносин.

Щодо цього питання присвячено не одна монографічна робота та не одна публікація. Більшість з них це статті та публічні заяви, також довідники та посібники. Питання Іспанії та Португалії досліджували як вітчизняні, так і зарубіжні історики-політологи.

Якщо говорити про вітчизняну історіографію, то це роботи: Дергачева В., Вардомського Л. «Регионоведение» (2011), В.Н. Виноградов, Н.М. Гусева, А.М. Зверев «Новая история стран Европы и Америки» (1999), Солонінко К. С. «Сучасна характеристика країн Європи» (2008) тощо. Усі ці дослідники аналізували становлення Іспанії та Португалії до сучасного часу, наголошуючи на спільні особливості та резонансні події в історії країн, специфіку географічного розташування та економічний потенціал.

Європейськи регіон, який зазвичай відокремлюють в окремий  суб’єкт світової економіки, об’єднує більше 40 країн промислово розвинених країн, кожна з яких має свій соціально-економічний та політичний потенціал. Саме так характеризує Європу  Солонінко К. С. у монографічній роботі «Сучасна характеристика країн Європи» (2008)

Однією з перших відомих і досить вагомих робіт являється  Тазін Є. В., Копилов А.І. «Новітня історія країн Європи та Америки 1945-2002 років», адже дослідники стали одними  з перших, хто зацікавився становленням  Іспанією та Португалією одночасно. У роботі детально та поскладово досліджено саме Новітню історію обох краї як незалежних країн Європи. Також висвітлено напрямки розвитку в економічній сфері та політичній системі після Другої світової війни.

Важливою є невелика монографія Ольги Демчук «Європейський Союз та проблеми європейської інтеграції» (2004) , яка підкреслює основні аспекти перебування Європейських держав в Європейському Союзі, у тому числі й Іспанії та Португалії, наголошуючи на умовах вступу та участі в світовій організації.

Іспанія та Португалія – країни Піренейського півострова, які мають як спільні риси, так і відмінні, про що висвітлено в роботі  Юрківського В. М. «Регіональна економічна і соціальна географія» (2000). У монографії автор вивчає географічне положення обох країн, ураховуючи природний потенціал, соціальні відомості, населення, корисні копалини. Також помічено економічні особливості стосовно кожного регіону країн: промисловість, господарство, транспортна галузь, туризм.

Серед сучасних дослідників виділяють роботи політологів-міжнародників: Подовальникова О. А. «Поглиблення боргової кризи країн Європейського Союзу в умовах відновлення після економічної рецесії» (2010) , який висвітлює  у статті  аналіз боргових проблем у країнах Європейського Союзу, досліджує чинники та наслідки заборгованостей окремих країн (Іспанії, Португалії, Греції, Італії, Ірландії), Яковлева Н. «Португалия: президентские выборы на фоне кризиса», яка наголошує на особливості останніх виборів.

 Аналітичні статті: Бондаренко Д. «Португалії загрожують грецькі проблеми», Винярчук Н.І. «Особливості економічного розвитку Іспанії» , Данченкова О. «Криза суверенних боргів підриває перспективи економічного зростання в єврозоні» всі роботи 2012 року. У цих статтях висвітлено сучасні економічні проблеми Іспанії та Португалії,  аналізуючи ВВП країн за останні 5 років, постачання експорту та імпорту.

Серед зарубіжних виділяють роботи російського з іспанським громадянством економіста  Жингель А. з роботою «Испания и Евросоюз», який спостерігав за еволюцією відносин Іспанії та ЄС з часів вступу, ще одна робота - Корчгіна О. П. «Португалія», яка у повному обсязі вивчала Португалію, починаючи з географічного положення, включаючи державний устрій, політичну систему та економічне положення.

Кандидат історичних наук Московського державного інституту міжнародних відносин (МДІМВ) Н.Є. Анікєєва аналізує с становлення партійної системи в Іспанії з 1970 років. У роботі наголошується, що ліквідація франкіського режиму  і становлення демократії в країні викликали у іспанському громадянстві активність до політичних сил. Анікєєва підкреслює головні аспекти розвитку головних партій та надає інформацію про співвідношення між  всіма партіями.

Також опубліковано багато статей на офіційних електронних ресурсах країн та сучасних аналітичних виданнях, як електронних так і друкованих, у яких розкривається останні резонансні події внутрішньополітичного та економічного життя країни, які дають змогу ретельніше вивчити проблему держав. Наприклад, останні результати парламентських виборів, бо відсоткове співвідношення боргу  чи  ВВП. 

Останні довідки та повідомлення про зміни в структурі економіки та внутрішнього політичного життя також помічено в електронних ресурсах в новинах деяких телевізійних каналів та електронних газетах. Такими є видання «Дзеркало Тижня», «Тиждень», «Економічна Правда», «Новини Світу», та канал «24», який наголошує , що опозиційна партія стала переможницею на виборах.

Таким чином, історіографія для вивчення політично-економічного розвитку держав повністю дозволяє детально вивчити предмет курсової роботи, а історичну та географічну довідку можливо вивчити навіть і в монографічних роботах, не звертаючись до останніх новин, бо історія виявилась найпопулярнішою серед інших проблем.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

РОЗДІЛ І. ЗАГАЛЬНА КРАЇНОЗНАВЧА ХАРАКТЕРИСТИКА

 

1.         Географічне розташування

 

Іспанія та Португалія розташовані на території Піренейського півострова. Піренейський півострів — півострів на південному заході Європи. Площа — 582 тис. км2. Омивається Атлантичним океаном і його Біскайською затокою, Гібралтарською протокою, Середземним морем. [12]

60% території Піренейського півострова займає плоскогір'я Месета та Галісийськоє, зі сходу обмежене горами: Піренеї, Кантабрійські, Каталонські, Сьєрра-Морена, Андалуські, Центральна Кордильєра. Висота до 3478 м (г. Муласен. Низовини займають невеликі площі по околицях півострова. Найбільші низовини — Арагонська та Андалуська. [26]

Піренейські гори відокремлють Піренейський півострів від Середньої Європи. Його Довжина – майже 450 км, висота – до 3404 м (Піко-де-Ането). Піренеї – альпійська складчаста система з монолітною осьовою зоною, складне поєднання прямолінійних хребтів, що мають альпійський рельєф, і середньовисотні плосковершинні масиви. На заході гір розвинуті переважно вапняки, у центральних і східних частинах – кристалічні породи. Льодовики займають площу до 40 км2. [39]

У цілому, економіко-географічне розташування країн характеризується такими особливостями:

1) близькістю регіону до Північної Африки. Таке сусідство має визначальний вплив не лише на природні особливості, а й етногенез народів,;

 2) наближеністю до країн Південно-Західної Азії, що багаті на паливно-енергетичні ресурси, яких не вистачає у Південній Європі;

3) широкою протяжністю морських кордонів із Атлантичним океаном, з морями Середземноморського басейну, зокрема Тірренським, Адріатичним, Егейським, а також західною частиною Чорного моря, що різносторонньо впливало і впливає на господарську діяльність та вигідні економічні зв'язки південно-європейських країн зі всіма континентами світу;

Іспанія і Португалія розташовуються на південно-заході Європи. Гірська система країн перебуває у зоні альпійської складчастості. Про відносну молодість цих споруд свідчать геологічні процеси, що тривають до наших днів. Про це нагадують часті і сильні землетруси, а також вулканічна діяльність.

Посушливість клімату найбільш виражена влітку — у внутрішніх субрегіонах, зокрема у Центральній і Східній Іспанії, навіть у помірному кліматичному поясі Середньо- і Нижньодунайської низовини, що на сході макрорегіону.[23]

Португалія знаходиться на крайньому південному заході Європи в західній частині Піренейського півострова. Їй також належать Азорські острови і острів Мадейра, що знаходяться в Атлантичному океані. Площа країни - 92 тис. кв. км, з них 3,4 тис. кв. км займають острови. Столиця – Ліссабон. На півночі і сході граничить з Іспанією, на півдні і заході омивається Атлантичним океаном.

Вона витягнута в меридіональному напрямку протягом 550 км, з середньою шириною 175 км. На північному сході замикається горами західного високого краю північній частині Месети і цілком звернена до океану, будучи найбільш приморській країною Піренейського півострова.[36] За характером рельєфу північна і південна частини країни сильно відрізняються один від одного. На північ від річки Тежу переважають гору, на південь – горбисті рівнини і низовини. Гори північній Португалії представляють собою західне продовження іспанської Месети. Глибокими річковими долинами вони розчленовані на безліч хребтів і плато. Найбільш високі хребти з гострими зазубреними ременями – Серра 1400м. [17]

На території Португалії чітко виділяються долини річок Дору і Тежу. За цим річках проходять природні межі п'яти з шести географічних областей країни. У той же час межа між Португалією та Іспанією майже ніде не пов'язана з природними рубежами.[36]

Португалія розташовується в субтропічному поясі. Однак оскільки вона займає саму західну околицю Піренейського півострова, її середземноморський клімат помітно пом'якшується близькістю атлантичного океану. За комплексом фізико-географічних умов у країні чітко виділяються дві основні природні області - з-вірна, гірничо-лісова, і південна, переважно рівнинна, з переважанням середземноморських вічно зелених чагарників.

На відміну від  Іспанії, Португалія відчуває більш сильний вплив Атлантики, тому її середземноморський клімат має океанічні риси. Охолоджуючий вплив на клімат робить холодне Канарська течія, що проходить з півночі на південь уздовж західного узбережжя країни. Зволожений прохолодне повітря з Атлантики, принесений переважаючими вітрами, безперешкодно проникає майже на всю територію Португалії. Зима тепла, м'яка з середніми січневими температурами на рівнинах від 8 до 11 С, а в горах до 3-5 С. Таким чином, сезони змін температури дуже невеликі. [28]

Іспанія розташована між 43 ° і 36 ° північної широти і між 3 ° східної і 9 ° західної довготи. Площа країни складає 504 тис кв.км. Столиця – Мадрид. Іспанії належать також Балеарські острови в Середземному морі і Канарські острови в Атлантичному океані, міста Сеута і Мелілья на півночі Африки. На північному сході вона межує з Францією і князівством Андорра. На півночі омивається Біскайською затокою, на північному заході і південному заході - Атлантичним океаном, на сході - Середземним морем. В Іспанії відстань з півночі на південь не перевищує 870 км, зі сходу на захід - 1000 км. Загальна протяжність морських кордонів 4964 км, сухопутних - 1918 км. [13]

Рельєф Іспанії представляє собою своєрідний «континент в мініатюрі». Іспанія з усіх боків облямована горами. Найвищі розташовані на півночі і на півдні. На півночі Іспанії знаходиться гряда Пиринейском гір, що відокремлює півострів від Європи. Довжина гряди - 440 км, середня висота гір - 2000 м. На півдні вздовж узбережжя простягнулися гори Сьєрра-Невада, де знаходиться найвища вершина півострова - пік Мулансен (3482 м.). На території Піренейського півострова перетинаються численні гірські ланцюги і хребти, серед яких виділяються Кантабрійські гори, де знаходяться Списи Європи; Центральні Кордільєри з гірським масивом Гредос; Іберійські гори і Кордильєри Бетики. [14]

Увесь центр Піренейського півострова займає величезне плоскогір'я - Месета. Це найбільшим плоскогір'ям в Європі. Цей регіон завжди був центром сільськогосподарського виробництва - тут і сьогодні в промислових масштабах вирощують виноград, оливки, пшеницю та ячмінь.

Єдина велика низовина - Андалуська на півдні країни. На північному сході Іспанії в долині р.. Ебро розкинулася Арагонська рівнина. Менших розмірів низовини тягнуться вздовж Середземного моря. За Андалузськой низовини протікає одна з головних річок Іспанії. [16]

Більшість великих річок Іспанії впадає в Атлантичний океан. Це Дует, Тахо, Гвадіана і Міко, що беруть початок в Іспанії і що протікають через Португалію, а також Гвадалквівір - найглибша і єдина судноплавна річка країни. Незважаючи на те що річки, що протікають по території Іспанії та відносяться до одних з найдовших у Європі, великі території країни страждають від нестачі води. З цим пов'язана і проблема ерозії. [15]

В цілому по країні субтропічний клімат середземноморського типу, хоча в чистому вигляді його можна констатувати лише на південно-східному узбережжі Іспанії (Андалусія і Естремадура). На всьому узбережжі Середземного моря м'яка і коротка зима і сухе і спекотне літо. Середня температура січня 4 ° С, а липня 25 ° С. Найбільш дощовими місяцями є вересень, жовтень і листопад. На півночі і північному заході Іспанії (від Галісії до Каталонії) клімат морський. Він формується Атлантикою. [14]

Отже, макрорегіон Південно-Західної Європи представляє собою особливу спільність, що зумовлена не лише типовими рисами середземноморського клімату, але і подібністю історичної долі, культурою, традиціями і навіть рівнем соціально-економічного розвитку. Іспанія та Португалія є найбільш гористими країнами серед європейських макрорегіонів, займаючи близько три чверті її території.

 

2.         Природно-ресурсний потенціал

 

Португалія розташована в активній сейсмічній зоні і потерпає від частих землетрусів. На півночі переважають підзолисті грунти, у південній частині - червоноземи. На території країни поширена головним чином вічнозелена середземноморська рослинність, на півночі вона поєднується з рослинністю середньоєвропейського типу.

Крім того, країна насичена природними копалинами,що залишається не без уваги. Найважливіші корисні копалини: руди вольфраму, за запасами який Португалія займає перше місце в Європі, олова, а також урано-радієві, мідні, залізні руди, кам’яне та буре вугілля. [18]

Вугільні родовища представлені антрацитами в басейні річки Дору, вугіллям мезозою і кайнозою. Взагалі, видобуток вугілля в  незначний. В кінці ХХ ст. діяла шахта "Пежан", де розроблялися два пласти крутого падіння. Перспективною є видобуток енергетичного вугілля відкритим способом на родовищі Ріу-майор для постачання електростанцій. Низькосортний антрацит добувається поблизу Порта, тобто Португалії не вистачаю свого запасу. [35]

За підтвердженими запасами урану країна займає 5-е місце серед країн Західної і Східної Європи (після України, Росії, Франції, Болгарії, 2009). Відомо понад 150 родовищ руд урану, більша частина яких розташована в межах Іберійської Месети. Родовища в основному зосереджено в двох рудних вузлах: Уржейріса і Гуарда. Руда збагачується.. Видобуток уранової руди ведеться понад 90 років.

За запасами вольфрамових руд Португалія входить до п'ятірки перших країн в Європі (2009 рік). Вольфрамове зруденіння зосереджене в основному у північній і центральній частині країни, в провінції Мінью, Траз-уш-Монтеш і Алту-Дору (Борралья, Валпасуш), Бейра-Байша (Панашкейра).

Олово, мідь і цинк. Португалія має на початку ХХІ ст. тільки два основних рудника металевих копалин: Neves-corvo і Panasqueira. [31]

Розробка неметалічних корисних копалин здійснюється в кінці ХХ ст. близько 350 гірничодобувними підприємствами, які видобувають вапняк, мармур, граніт, кислий порфір, габро, сієніт сієніт, барит, лепідоліт, кам. сіль, діатоміт, польовий шпат, гіпс, кварц, тальк. Основний вид експорту - вироби з мармуру. [39]

Стосовно природних ресурсів Іспанії, то є свої надбання. Надра відрізняються рудоносності і розташовують великими запасами різноманітних руд. Запаси мінерального палива порівняно невеликі. Головні родовища корисних копалин розташовані в гірських системах,  Месеті, і в периферійних районах країни.

В Кантабрійськіх горах знаходяться основні родовища кам'яного вугілля, залізної руди і цинку. Значні запаси залізної руди і поліметалів є також в Андалузськіх горах. Родовища олова, вольфраму, урану знаходяться в Галісійська горах. На стику Піренейських і Каталонських гір з Арагонської низовиною зосереджені родовища лігнітів і калійної солі.

За запасами мідних піритів Іспанія займає перше місце в капіталістичній Європі. У Галісії видобуваються вольфрамові руди. Там же зустрічаються марганець і олово. Поблизу португальської кордону були виявлені родовища урану. За запасами ртуті Іспанія займає перше місце в капіталістичному світі.

В Андалузії і Галісії зустрічаються родовища платини, золота і срібла. До половини всіх запасів вугілля припадає на Астурія - основний вугільний басейн країни. На північному заході, в Леоні, є поклади антрациту. Найбільші запаси бурого вугілля приурочені до схід країни - район Утрільяс.

До недавнього часу вважалося, що в Іспанії немає нафти. Останнім часом в верхів'ях Ебро на значних глибинах виявлені ознаки нафти. Вважається, що нафта є і в інших районах, розташованих у схилів Піренейських гір і на Андалузськой низовини. У провінції Севілья виявлено родовище метану.[40]

 

3.         Економіко-географічне районування

 

В Іспанії, більше, ніж в будь-якій країні Європи, помітні внутрішні відмінності Іспанії. Виходячи з цих відмінностей в країні досить умовно можна виділити 7 районів: Центральний, Північний, Арагон, Північно-Східний (Каталонія), Схід (Левант), Південний (Андалузія) і Острівна Іспанія.

Центральний. Це найбільший район у країні за територією і населенням. До його складу входять історичні області Стара Кастилія і Нова Кастилія, Леон, Естремадура і східна провінція Альбасете. На частку цього району припадає приблизно половина території та близько однієї третини населення Іспаніі. В господарському відношенні Центральний район - аграрно-індустріальний, зі значним розвитком гірничорудної промисловості.

Північна Іспанія, або Прибіскайскій район. Це територія, що примикає до узбережжя Атлантичного океану і Біскайської затоки. До складу району входять історичні області: Галісія, Астурія, Країна Басків, Наварра і єдина приморська кастильська провінція Сантандер. Це вугільно-металургійна та індустріальна база країни. Тут концентрується близько 70% загальних запасів кам'яного вугілля, 15% антрацитів і майже 30% всіх гідроресурсів. Промисловість розміщується дуже нерівномірно: найбільш індустріальна частина - схід, гірничорудна - центральна, а найменш індустріальна і найбільш аграрна частина - захід.

Арагон. Серед ізольованих районів Іспанії Арагон самий відособлений. Він розташований на північному сході країни, в басейні р.. Ебро, і включає провінції Уеска, Сарагосу і Теруель. Арагон - аграрно-індустріальний район країни. Трохи менше половини оброблюваних земель, в основному богарних, включена під зерновими, головним чином ячменем, кукурудзою і пшеницею, на поливних землях розводять фруктові сади і городи.

Каталонія - найбільша і населена національна область Іспанії. До її складу входять провінції Барселона, Жерона, Леріда і Таррагона. Каталонія нарівні з Басконії відноситься до самих високорозвиненим в економічному відношенні районах Іспанії і до одного з найбільш індустріальних ареалів у Зарубіжної Європі. Поряд з традиційною текстильної промисловістю (Каталонію називають «іспанським Ланкашир») тут розвиваються передові галузі машинобудування. [9, c. 120]

Левант (Схід). Цей район включає чотири середземноморські провінції, що входять в історичні області Валенсія і Мурсія (крім провінції Альбасете). Левант займає лише близько 7% іспанської території, однак тут концентрується понад 12% усього населення країни. В економіці Іспанії Левант насамперед виділяється як район з інтенсивним високопродуктивним сільським господарством. Крім того, Схід - один з найважливіших ареалів міжнародного туризму.

Андалусія. До її складу  входять 8 південних провінцій: Альмерія, Гранада, Хаен, Кордова, Малага, Кадіс, Севілья і Уельва. Андалузія - один з найдавніших центрів культури Європи. Це найбільша після Центрального за площею і населенням автономна область Іспанії, на яку припадає 13% ВВП країни, відрізняється високими темпами демографічного приросту (можливо, позначається і арабська спадщина), інтенсивної імміграцією і динамічним розвитком промисловості.

Острівна Іспанія. Включає розташовані далеко один від одного Балеарські острови в Середземному морі і Канарські острови в Атлантичному океані. Це найменший за площею район країни. Промисловість на островах розвинена слабо: головні її галузі харчова, взуттєва, текстильна, скляна і меблева. Дуже розвинене ремісниче виробництво килимів, мережив, ювелірних виробів, в тому числі штучних перлів. [43]

Територія Португалії поділяють на 10 регіонів або історичних провінцій. Коежн регіон має певні особливості: географічні - це по-перше, етнічні - це по-друге та по-третє – це вид діяльності. Але всіх об’єднує територія і це як мінімум.

Дору і Мінью (Між Дору та Мінью). Охоплює територію муніципалітетів, що входять в регіони: Авейру, Візеу. Один з найдавніших регіонів Португалії. Виділяються річки Мінью і Дору, що обумовлюють родючість прилеглих земель, основними ж культурами є пшениця, кукурудза, овочі і виноград. Також дуже розвинене розведення великої рогатої худоби та рибна ловля. Розвинена ткацька промисловість, виготовлення столових приладів і інших металевих виробів, суднобудівна промисловість, видобувні підприємства, текстильні і виноробні заводи. [42]

Траз-уж-Монтеш і Алту Дору. Охоплює територію муніципалітетів, що входять в регіони: Віла Реал, Браганса, Візеу, Гуарда. Займає територію долин уздовж річки Дору і гірськими зонами на заході, будучи основними гірськими породами граніт, сланець і кварц. Основні сільськогосподарські культури, що вирощуються тут - це мигдаль і виноград, серед порід якого особливо виділяється та, з якої виробляється портвейн. Цей регіон став найпершим сертифікованим регіоном походження винограду в світі.

Бейра Літорал. Охоплює територію муніципалітетів, що входять в регіони:  Авейру,  Візеу,  Лейрія, Куімбра. Це регіон, багатий промисловою діяльністю на шкоду сільському господарству. Один з найбагатших архітектурними пам'ятками регіонів, і саме тут розташований найстаріший університет країни і один з найстаріших в Європі - Університет Куімбри.

Бейра Інтерьор. Охоплює територію муніципалітетів, що входять в регіони: Гуарда,  Каштелу Бранку. У промисловому виділяютьт вовняне і молочне виробництво, видобувну промисловість, таку як золото-, свинцево-, вольфрамо-і оловодобивающая, паперову промисловість, розвинену завдяки тому, що даний регіон є одним з найбагатших лісами, виробництво оливкового масла. У південній зоні регіону існують різні етнічні впливу, які від мосарабскіх традицій.

Ештремадура і Рібатежу.  Охоплює територію муніципалітетів, що входять в регіони: Лейрія,  Сантарень. Це регіон з родючим ґрунтом, завдяки тому, що його перетинає річка Тахо. Тут вирощуються фрукти, овочі, зернові, проводиться оливкова олія та вино. Знамениті місцеві центри розведення коней і биків. Також володіє великою концентрацією промисловості, виноробних, сільськогосподарських і риболовецьких центрів.

Лісабон і Сетубал. Охоплює територію муніципалітетів, що входять в регіони: Лісабон,  Сетубал. Тут виділяються річки Тахо і Садо, що забезпечують родючий грунт, на якій вирощуються зернові, фрукти, виноград і овочі. У плані промисловості наявна соледобувна промисловість, каменоломна та риболовецькі господарства. Це регіон з розвиненим туризмом і комерцією

Алентежу.  Охоплює територію муніципалітетів, що входять в регіони: Бежа, Евора, Порталегре, Сетубал. Цей регіон відрізняється  тим, що існує постійна велика мірація та переселення серед поселень. Основні сільськогосподарські культури - пшениця, ячмінь, овес і соняшник. Грунти багаті міддю, сіркою, мармуром і піритом. Регіон, знаменитий своїми оливковими деревами, пробковим і кам'яним дубами. Також дуже розвинене свинарство, вівчарство і конярство. [43]

 Алгарве. Охоплює територію муніципалітетів, що належать до регіону Фару. Основні напрямки регіону: туризм, сільське господарство і рибальство. У сільському господарстві основними вирощуваними культурами є кукурудза і пшениця. Також існує консервних промисловість, видобуток мармуру, коркове виробництво, млинова, шкіряна, гончарна, мідна і деревна промисловість. Алгарве можна умовно розділити на наступні частини: Серра, Баррокал, Прибережна зона.

Азорські архіпелаг. Розташовується на півночі Атлантичного океану. Цей архіпелаг складається з 9 островів і деяких нежилих маленьких утворень. Острови діляться на групи. Основні види діяльності - сільського типу, серед яких виділяються вирощування кукурудзи, пшениці, ямсу, так само як рибальська діяльність, у тому числі китобійна.

 Архіпелаг Мадейра. Розташований у східному Атлантичному Океані. Складається з островів Мадейра і Порту Санту, а також з диких утворень і нежилих островов. Заселеніе характерно сильної нерівномірністю, що забезпечує великі земельні угіддя і переважно сімейний тип виробництва.    Велика частина покрита лісом і необроблюваних землях. Основними видами діяльності є вирощування бананів, зернових, виробництво вина і тваринництво. [42]

 

 

 

 

 

 

 

РОЗДІЛ ІІ. ЕКОНОМІЧНЕ ПОЛОЖЕННЯ

2.1 Економічний розвиток

 

У ХХ ст. Іспанія увійшла із слабо розвиненою промисловістю, а в економіці в основному панував іноземний капітал. Це була аграрна країна, що славилася маслинами і оливковим маслом, а також відмінними винами. Промисловість спеціалізувалася в основному на виробництві тканин і обробці металів.

Після другої світової війни Іспанія залишилася в стороні від світової спільноти, як країна з фашистським режимом. Країна стала розвивати замкнуту самодостатню економіку. Це спричинило високу міру втручання держави в ринок, введення ввізних мит, фіксований валютний курс, збільшення долі державної власності.

З 1950-х років Іспанія стала перетворюватися з аграрної країни в країну індустріальну. За об'ємом промисловій продукції вона займає п'яте місце в Європі і восьме - в світі. [4, c.415]

У 1990-і рр. країна стала одним з лідерів ЄС (хоча і до цих пір є реципієнтом, тобто отримує субсидії на підтримку сільського господарства і деяких областей із загальноєвропейських фондів).

Економічна карта За темпами економічного зростання Іспанія обганяє сусідів по зоні євро: в 2004 році зростання ВВП становило 3,1%. Частково позначився перехід на нову систему статистичного обліку - правда, і за старою методикою зростання було трохи менше 3%. Втім, яке прийшло до влади в минулому році уряд соціалістів не вважає це повністю своєю заслугою.

Економіка Іспанії розвивалася швидкими темпами протягом останніх кількох років, - заявив міністр економіки Давид Вергара. Було створено більше робочих місць, збільшився приплив інвестицій. З іншого боку, зростання продуктивності праці набагато більш помірний".

 Іспанська економіка успішно розвивалася в останні роки до 2010 року, особливо після вступу в ЄС в 1986 році. Іноземні і внутрішні інвестиції сприяли високим темпам розвитку економіки (один з кращих показників серед європейських країн). . [7, c. 242]

Валовий внутрішній продукт (ВВП) Іспанії у 2002 році оцінювався в 850,7 млрд. дол, або 21 200 дол в розрахунку на душу населення (проти 18 227 дол у Франції і 9191 дол в Португалії). Частка промисловості становила 31% ВВП, будівництва та інших служб 65%, а сільського господарства 4% (що можна порівняти з такими країнами ЄС, як Португалія і Нідерланди).

Основні інвестори - країни Євросоюзу (близько 70%) і США (17%). Іспанські прямі інвестиції за кордоном оцінюються в 160 млрд дол (60% припадає на Латинську Америку, 35% - на країни ЄС). Торгівля з країнами Східної Європи, включаючи Росію, не перевищувала 3% загального товарообігу Іспанії.

Серед найбільш розвинених галузей промисловості - текстильна, харчова, хімічна, металургійна, суднобудування, автомобілебудування.

Сучасна Португалія - ​​індустріально-аграрна країна з середнім рівнем розвитку, За останні 25 років промисловість стала головним продуктивним сектором економіки. Однак, незважаючи на певний прогрес національної індустрії, за багатьма показниками і рівнем економічного розвитку Португалія займає одне з останніх місць в Західній Європі і є найбіднішим державою ЄЕС.

Валовий внутрішній продукт (ВВП) Португалії в 2002 становив 195,2 млрд. дол Національний дохід на душу населення становить 19 400 тис. дол По секторах ВВП - сільське господарство 3,6%, індустрія 28,7%, інші служби 67,7%. [38]

Риси слаборазвиненості притаманні і промисловості, яка поряд з невеликою кількістю великих націоналізованих підприємств включає безліч малопродуктивних і технологічно архаїчних дрібних і найдрібніших підприємств. У фінансовій же сфері три найбільші португальських банку, разом узятих, навряд чи б були банком номер один в Іспанії.

Сільське господарство Португалії за показниками відстає від аналогічних секторів країн ЄС. Існує кілька причин: низький рівень інвестицій, слабка механізація ферм, обмежене застосування добрив, розрізненість родючих земель.

Склад експорту: одяг і продовольство, машини, продукція хімічної і целюлозно-паперової промисловості, шкіряні вироби.

Географія експорту: країни ЄС - 81% (Німеччина - 20%, Іспанія - 15%, Франція - 14%, Великобританія - 12%, Нідерланди - 5%, Бельгія-Люксембург - 5%, Італія - 4%), США - 5%.

Склад імпорту: машини і транспорт, нафтопродукти, продукція хімічної промисловості, текстиль, продовольство.

Географія імпорту: країни ЄС - 76% (Іспанія - 24%, Німеччина - 15%, Франція - 11%, Італія - 8%, Великобританія - 7%, Нідерланди - 5%), США - 3%, Японія - 2%. [46]

Головна галузь португальської індустрії - машинобудування задовольняє потреби країни в машинах і обладнанні приблизно на 2/3.

  За виробництвом вина (більше 8 млн. Гл в 1980 р.) Португалія займає четверте місце в Європі після Італії, Франції та Іспанії.

Для Португалії, відкритої до океану, життєво важливе значення має морський транспорт. Тоннаж морського торгового флоту постійно зростає і перевищив нині 1,3 млн. т. [35]

 

                        2.2 Інтеграційні процеси з ЄС

 

Привабливість Європейського Союзу полягає в тому, що основним принципом його життєдіяльності є принцип верховенства права в усіх сферах суспільного життя. Крім того , досконалість процедури і умов набуття членства в Євросоюзі сприяє якісному зростанню параметрів внутрішнього життя в країнах – кандидатах ще до вступу в цю престижну європейську структуру.

ЄС являється інтеграційним об’єднанням в області зовнішньої політики, правосудочинства, внутрішніх справ, європейської безпеки.  Економічної інтеграції займає особливу сходинку в структурі і ґрунтується на чотирьох аспектах. Це свобода пересування товарів, послуг, капіталів, робочої сили. Європа через спільний ринок прямує до політичного об’єднання.

На сьогоднішній день налічується 27 членів Європейського Союзу. З 1 січня 1986 року членами ЄС стали Іспанія та Португалія. [2,c.107-108]

Португалія стала різноманітною і всі послуги на основі економіки з моменту вступу в Європейське співтовариство - попередника ЄС - в 1986 році. За останні два десятиліття, що змінювали один одного уряди приватизували багато контрольованих державою фірм і відбулася лібералізація ключових галузях економіки, у тому числі фінансового і телекомунікаційного секторів. Право країни на економічний і валютний союз (ЕВС) в 1998 році і почав циркулювати євро 1 січня 2002 року разом з іншими членами ЄС. Економіка зросла більш ніж у середньому по ЄС протягом більшої частини 1990-х років, але впав у 2001-2008 роках, а також контракт на 2,6% в 2009 році, перед зростаючою 1% в 2010 році. ВВП на душу населення становить приблизно дві третини з ЄС-27 середній. Бідні системи освіти і ринку праці, жорсткі були перешкоди на шляху підвищення продуктивності та економічного зростання.

Уряд реалізує заходи жорсткої економії, в тому числі 5% громадських скорочення заробітної плати, яка вступила в силу з 1 січня 2011 року і 2%-ве збільшення податку на додану вартість, щоб зменшити дефіцит бюджету з 9,3% ВВП в 2009 році до 4,6% в 2011 році, але деякі інвестори висловили занепокоєння з приводу здатності уряду по досягненню цих цілей і покриття державного боргу. Без опції для стимулюючих заходів, уряд натомість зосередиться на підвищенні експорту та реалізації реформ на ринку праці, щоб спробувати підняти зростання ВВП і підвищення конкурентоспроможності в Португалії - яка з плином часу, може сприяти ослабленню інвесторів побоювання.

Участь в ЄС (з 1986) зажадало скасування протекціоністської політики. У 1991 Португалія залишалася найбіднішою з країн ЄС, але членство в цій організації дозволило влити новий капітал в економіку країни. Суми прямих іноземних інвестицій після 1986 щорічно подвоювалися.

До 2002 грошова одиниця Португалії - ескудо. З 1 січня 2002 валютою Португалії є євро (EURO). Хоча на початку 1990-х років ряд португальських банків був проданий приватним інвесторам, понад 80% всіх грошових операцій здійснювалося державними банками. Система податків будується на податку на додану вартість (введено в 1986) і новому прибутковий податок (введений в 1989 р.). Дефіцит державного бюджету в 1997 становив 2,9% ВВП. [6,c.74]

Вступ до Європейського Союзу ознаменувався для Іспанії, як і для інших держав-членів, значними змінами: з середини 90-х років був створений Європейський єдиний ринок і Європейська економічна зона, застава торгового простору без кордонів.

З тих пір Європейський союз помітно просунувся вперед в процесі об'єднання шляхом зміцнення політичних і соціальних зв'язків між громадянами; Іспанія в ході цього процесу відрізнялася тим, що стала одним з лідерів в справі впровадження заходів по лібералізації.

Іспанія придбала серйозну відповідальність в рамках ЄС, ставши, поряд з Польщею, п'ятою країною за чисельністю голосів в Раді міністрів.

Введення євро з 2002 року ознаменувало початок третього періоду головування Іспанії в ЄС, ставши кульмінацією тривалого процесу і створення ряду умов для зростання іспанської та європейського ринків. [2,c.107-108]

Іспанія - держава-член ЄС, яка за останні роки отримало найбільший обсяг коштів зі структурних фондів і фондів згуртування, які використовуються для фінансування проектів інфраструктури та проектів розвитку. По суті передбачається, що Іспанія отримає в період 2007-2013 рр.. більше 31,5 млрд. євро в рахунок різних структурних фондів і фондів згуртування, ставши другим одержувачем подібних фондів від ЄС після Польщі. Крім того, Іспанія отримає спеціальний грант на науково-дослідні розробки в розмірі 2 млрд. євро. За рахунок цих фондів уряд країни приступило до здійснення великих проектів зі спільного інвестування в інфраструктурні об'єкти за участю приватної ініціативи. Найбільш важливими з цих заходів стало впровадження Програми «INGENIO 2010», в рамках якої передбачається досягти в 2010 р. рівня 2% ВВП у відношенні державних і приватних інвестицій в НДДКР. [27]

Сумнівів в користі Євросоюзу у Іспанії та іспанців не виникає. І свого часу Іспанія займе гідне місце в об'єднаній Європі. Можливо, те, яке так поспішно звільняє Великобританія.

Серед фінансово-економічних завдань, що стояли на порядку для іспанського головування, слід відзначити продовження роботи над гармонізацією податкової політики країн-членів ЄС, консолідацією внутрішніх фінансових ринків, розширенням обміну економічної і фінансової інформацією на міждержавному рівні, виконанням програми по транс'європейських енергетичних і газових мереж, а також остаточним визначенням витрат по 14 транспортним проектам в рамках ЄС. [24]

Криза суверенних боргів Португалії та Іспанії  підриває перспективи економічного зростання в єврозоні. Окрім того, якщо для вирішення великих економічних проблем єврозони не будуть здійснені глибокі структурні перетворення, то ризик збереження вкрай низьких показників економічного зростання протягом наступного десятиліття буде високою, особливо для країн Південної Європи. У цьому сенсі ситуація нагадує Японію 1990-х років. [30]

Основним фактором подальшого розвитку країн буде не їх внутрішній потенціал, а продовження європейської інтеграції. Однак якщо Іспанія та Португалія за своїми макроекономічними показниками виявилися готові до введення євро в групі країн-первістків, то Греція через невідповідність її показників критеріям валютної конвергенції з введенням євро доведеться зачекати.

 

         2.3  Іспанія і Португалія: «за грецьким сценарієм»?

 

Як відомо, усі ЗМІ зривають новинами про економічні проблеми Португалії та Іспанії. Країни знаходяться вкрай кризовому становищі. Зараз стоїть питання про вихід з ЄС Греції, у якій наразі дефолт та величезний борг, який сягає рекордних показників. Постає наступне питання: чи спроможна Португалія і Іспанія вийти стану самостійно, не наслідуючи долі Греції або Італії, яка теж в кризовому занепаді?

Державний борг Португалії наразі становить 77% ВВП країни, що приблизно відповідає рівню Франції. Однак з урахуванням корпоративних облігацій та заборгованості приватного сектора, сукупний борг Португалії досягає астрономічних 236% ВВП - це вже вище показників Греції (195%) та Італії (205%). Євростат переглянув дефіцит бюджету Португалії в 2009 р. у бік підвищення на 0,1% - до 9,4% ВВП.

Економіка Португалії, згідно з прогнозами, скоротиться на 3,3% в цьому році, що стане найсильнішою рецесією з 1970-х років, так як уряд реалізує заходи жорсткої бюджетної політики в рамках угоди з ЄС і МВФ про надання Лісабону 78 млрд євро фінансової допомоги.[45]

Ще з початку 2010 року міжнародні експерти розглядають Португалію як можливого кандидата на повторення так званого «грецького сценарію», внаслідок досить негативних показників стану державних фінансів. Зокрема, дефіцит державного бюджету у 2009 р. сягнув 9,4 % ВВП, а державний борг (в сумі 128 млрд. євро) – 77 % ВВП. На цьому фоні негативний вплив на розвиток економічної активності мала дефляція (в розмірі 0,9%) та високий рівень безробіття ( 9,8%), що призвело до падіння ВВП на 2,6 % (до 168 млрд. євро). [32]

За 8 місяців 2011 року в країні збанкрутілі 3530 компаній, що на 51% більше, ніж за аналогічний період минулого року. Кожного дня в середньому 310 осіб втрачали роботу, а рівень безробіття в серпні сягнув 10,8%. За даними Банку Португалії, протягом першої половини поточного року пересічні португальці не змогли вчасно повернути банківські кредити на суму в 4,1 млрд. євро. Ще 5,5 млрд. євро (4,7% усіх кредитів) не повернули корпоративні позичальники.

Для вирішення питання кризи потрібно запровадження жорстокої економії. Португальський уряд запевняє, що робить все для того, щоб Португалія уникнула фінансової кризи, яка спіткала Грецію. Прем'єр-міністр Португалії Жозе Сократіш оголосив про намір зменшити державні витрати, залучити кошти за рахунок приватизації і підняти деякі податки для багатих, і таким чином скоротити дефіцит бюджету до рівня нижче 3% ВВП. [10]

Португалія отримала у 2011 році 78 мільярдів євро від Євросоюзу і МВФ на три роки після того як прибутковість португальських облігацій значно перевищила прийнятний рівень через прогноз високої заборгованості і слабкого зростання економіки.

Втім, реальний розвиток економіки Португалії наступного року значною мірою залежатиме від того, чи зможе уряд скоротити бюджетний дефіцит і впоратися з обслуговуванням державного зовнішнього боргу. Наразі, міністр фінансів Португалії заявив, що уряд не планує звертатися за фінансовою допомогою ЄС або інших міжнародних організацій.[30]

Уже станом на 2012 рік Міжнародний Валютний Фонд (МВФ) надасть Португалії новий транш кредиту в розмірі 5,17 млрд євро (це четвертий). Кошти підуть на покриття бюджетного дефіциту країни. Кредити розраховані на термін до 2014 року.

В той же час МВФ спостерігає значний прогрес Лісабона в структурних податкових реформ і перетворень у державному секторі економіки. Відомо, що у квітні Португалія зуміла продати 18-місячні бонди. Це стало першим продажем боргових зобов'язань Лісабоном після березня 2011 р.

У лютому 2012 року вийшла доповідь "трійки" міжнародних кредиторів (ЄС, МВФ, ЄЦБ), у якій наводиться оцінка дій Португалії за виконанням програми жорсткої бюджетної економії. Дефіцит бюджету за п минулим роком знизився до 4,2%, при тому, що цільовий рівень - 5,9%.

Можливо, що Португалія стане яблуком розбрату між ЄС, МВФ і Європейським центробанком через те, що ніхто зі сторін не захоче брати на себе великі зобов’язання по допомозі “европогорельцу”. Причому до суперечок організацій приєднаються ще й банки: після програми з умовно добровільному списанню грецьких держоблігацій кредитні організації не бажають робити те ж саме і з бондами португальського уряду. Все це стане причиною занепокоєнь на боргових і фондових ринках. [22]

Іспанія не стала винятком серед низки європейських країн і також значною мірою постраждала внаслідок cвітової фінансової кризи ще з 2007 року. Економіка країни вступила в рецесію вже в третьому кварталі 2008 року. Незважаючи на той факт, що зростання ВВП Іспанії у 2009 році знизилось всього лише на 1,2%, тим не менш, після майже 15 років, вище середнього зросту ВВП, іспанська економіка почала сповільнюватися в кінці 2007 року, ВВП скоротився на 3,7% в 2009 році і ще на 0,1% в 2010 році . [11]

 Однією з причин рецесії став спад на ринку нерухомості, який настав після буму в будівельній галузі. Влітку 2007 р. безробіття в Іспанії склав 7,95%, а вже в четвертому кварталі 2008 р. показник досяг 13,9%, що стало найвищим рівнем безробіття в єврозоні.

Країна почала виходити з рецесії, що почалася на тлі глобальної фінансової кризи, тільки в 2010 р. Проте в минулому році після двох кварталів економічного підйому ВВП країни продемонстрував спочатку нульове зростання в липні-вересні, а потім і зовсім пішов в мінус в жовтні-грудні (- 0,3%). [30]

Державний борг Іспанії зріс у 2011 році до максимального значення з 1995 року - 68,5% ВВП і продовжить рости цього року, незважаючи на проведену урядом програму зі скорочення дефіциту бюджету. У 2010 р. держборг Іспанії становив 61,2% ВВП.

Минулого року дефіцит бюджету Іспанії склав 8,5% ВВП, знизившись з 9,2% ВВП за підсумками 2010 року. Незважаючи на скорочення показника, бюджетний дефіцит країни за підсумками минулого року виявився значно вищий цільового показника уряду країни в 6% ВВП.
          На початку березня 2011 року іспанська влада попередила, що  закладе в своєму бюджеті прогнозний показник із дефіциту на 2012 рік на рівні 5,8% ВВП, що перевищує узгоджені раніше з Євросоюзом 4,4% ВВП. До цього в уряді розраховували знизити бюджетний дефіцит цього року до 4,4% ВВП, однак аналітики вважали це завдання важким для виконання, оскільки базувалося на оцінці росту ВВП в поточному році на 2,3%. За прогнозом Банку Іспанії, економіка країни цього року скоротиться на 1,5%. [11] В Євросоюзі не згодні з подібною прогнозованою оцінкою іспанської влади із дефіциту бюджету на 2012 рік і закликають владу Іспанії скоротити бюджетний дефіцит хоча б до 5,3% ВВП.

Економіка Іспанії нині знову сповзає до рецесії, а безробіття найвище з-поміж усіх 17 країн ЄС - рівень становить 23,6%., які користуються спільною валютою євро. [20]

Уряд Іспанії намагається закрити 24 держпідприємства і денаціоналізувати 21 держкомпанію в рамках першого етапу реформи державного сектора, скорочує посади 154 керівників державних установ, що дозволить економити близько 2 млн євро на рік.

Починаючи з 2008 року, коли Іспанія опинилася у важкій економічній ситуації, в країні розорилися 177 тисяч 336 дрібних і середніх підприємств. Найбільше економічна криза в Іспанії зачепила будівельний бізнес, кількість збанкрутілих компаній у цій сфері склала 36,8%. На ринку нерухомості цей показник перевищив 23%, у промисловому секторі і сфері послуг - 15%. [45] Сьогодні триває рекордне зростання прибутковості 10-річних держоблігацій Іспанії: показник подолав позначку у 6,45%, що відбулося вперше з 1999 року. Також зріс спред прибутковості між 10-річними іспанськими облігаціями та еталонними для єврозони німецькими паперами - показник досяг 403 базисних пунктів. До кінця попередніх торгів цей показник становить 375 пунктів. [25]

На відміну від Ірландії, Греції та Португалії, Іспанії занадто невигідно рятувати. Обсяг банківського сектора країни наближається до 3,5 трлн євро, тобто він майже на 1 трлн більше, ніж банківські сектори трьох інших країн разом узятих.

Іспанія, поряд з Грецією, Італією, Ірландією і Португалією, входить до групи проблемних країн зони євро, відому під англійською абревіатурою PIIGS. Експерти рейтингового агентства Standard & Poor's заявили, що Європа вийде з рецесії в кінці 2012 року, але це питання залишається відкритим. [30]

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

РОЗДІЛ ІІІ. ВНУТРІШНЬОПОЛІТИЧНІ ОСОБЛИВОСТІ

 

3.1 Політична система

 

Іспанія - парламентська монархія. Конституція схвалена національним референдумом 6 грудня 1978 р. і набрала чинності 29 грудня 1978 р.,13 змінами, внесеними у 1992 р. Іспанія є соціально-демократичною правовою державою, формою правління якої є парламентська монархія. Столицею держави є Мадрид, де знаходиться Король та Уряд країни. Тут також розташовані законодавчі органи (Сенат та Конгрес Депутатів) та органи судової влади. [21]

Відповідно до Конституції 1978 р., главою держави є король, який має лише символічну владу. Глава держави - Король Іспанії - Хуан Кар-лос І (Juan Carlos I), приведений до присяги 22 листопада 1975 р. Він же вищий представник Іспанського держави на міжнародній арені, Верховний головнокомандувач збройними силами Іспанії, глава Вищої Ради оборони, гарант демократичних цінностей і Конституції країни. Король є Верховним головнокомандуючим, має право помилування. Король діє і приймає рішення з схвалення парламенту країни, який, в свою чергу, розділяє з королем відповідальність за прийняті рішення. Король призначає голову уряду (прем'єр-міністра) і за поданням прем'єр-міністра членів кабінету Ради міністрів. [31]

Законодавча влада належить іспанському парламенту - Генеральні Кортеси. Які розробляють  і приймають  закони,  що підлягають затвердженню королем, контролюють діяльність уряду. Кортеси складається з двох палат: Конгрес депутатів і Сенат.

Згідно з Конституцією «Генеральні Кортеси Генеральні Кортеси здійснюють законодавчу владу держави, приймають державний бюджет, контролюють діяльність держави ...»..

Конгрес депутатів - нижня палата - формується на основі пропорційного партійного представництва і складається з 350 членів.

Сенат - верхня палата Генеральних Кортесів - є палатою територіального представництва. Верхня палата складається з 208 членів.

Сенатори і Депутати обираються на 4 роки, припиняють свої повноваження через чотири роки або після розпуску.

У парламентській практиці Іспанії існує незвичайний інститут - це Постійна депутатська комісія (Постійна Депутація). Цей орган складається не менше ніж з 21 депутата пропорційно відображають фракційне розподіл місць в палатах. Постійна Депутація існує для безперервного здійснення парламентських повноважень. До функцій цього органу відноситься скликання позачергових засідань палати і всі інші повноваження палат, коли ті розпущені або закінчився термін мандата їх членів.[33]

У кожній палаті Генеральних Кортесів створюються політичні групи. Для реєстрації групи необхідно членство в ній не менше 15 депутатів або 10 сенаторів. Палати в своєму складі також формують постійні та спеціальні комісії. Комісії при формуванні повинні відображати партійне представництво у відповідній палаті. Так само в іспанському Парламенті створюються змішані комітети.

Конгресу пропонує кандидатуру на посаду глави уряду. При вступі на престол Король приносить присягу перед Генеральними Кортеса.

 Генеральні кортеси "представляють іспанський народ" (ст. 66 Конституції). Вони здійснюють державну законодавчу владу, приймають бюджет,контролюють діяльність уряду та здійснюють інші функції,покладені на них конституцією.

Конгрес депутатів формує уряд, в цьому процесі також бере участьі монарх країни. Обидві палати Кортесів та їх комісії можуть вимагати від уряду будь-яку інформацію, вимагати присутності членів урядуна їх засіданнях. Члени палат можуть задавати питання уряду івносити інтерпеляції.

 Палати Генеральних кортесів автономні: вони беруть свій внутрішній регламент і працюють відповідно до нього, беруть свій бюджет, а на спільному засіданні - статут персоналу Кортесів. Для забезпечення своєї роботи палати організують вельми значний допоміжний апарат.

Голова Конгресу депутатів - Хесус Маріа Посада Морено, обраний 13 грудня 2011 року.

Сенат являє собою палату територіального представництва, обирається свободним, прямим і таємним голосуванням на 4 роки. Нинішній склад - 208 сенаторів.

Голова Сенату - Піо Гарсіа-Ескудеро Маркес.[19]

Виконавчу владу здійснює уряд на чолі з головою уряду. Голова уряду  призначається  королем після консультацій з політичними партіями і головами  обох  палат  парламенту,  потім  кандидатура голови має бути схвалена абсолютною більшістю голосів конгресу депутатів. Голова уряду має практично президентські повноваження. Члени уряду, які є одночасно і депутатами, можуть суміщати свою діяльність на обох посадах. Нинішній уряд сформовано 21 грудня 2011 р. [21]

Уряд - найвищий орган виконавчої влади, у веденні якого знаходиться керівництво внутрішньою і зовнішньою політикою країни, цивільної та військовою адміністрацією і обороною. За часів франкізму, до видання органічного закону 1967 р., жоден акт не регламентував правове положення виконавчої влади. Конституція 1978 присвячує цієї "гілки"влади цілий розділ.

Іспанський уряд включає голови, його заступників і міністрів, а також інших осіб, які встановлені законом. В Іспанії, які у ФРН, питання про формування уряду - це питання про призначення його голови. Інші члени уряду призначаються і усуваються від посади Королем за поданням її голови.

 Конституція встановлює значну владу голови уряду в відносно міністрів. Згідно зі статтею 100 основного закону міністри призначаються і відкликаються Королем за пропозицією голови. Відставка або смерть останнього означає "падіння", припинення функцій уряду. Голова уряду керує його діяльністю і координує дії інших міністрів. [19]

 Конгресом депутатів. Уряд - вершина виконавчої влади, в яку входять державна адміністрація, армія, поліція, корпус безпеки. Опції іспанського уряду в цілому не виходять за рамки традиційних в державі, що має форму парламентарної монархії. Воно керує внутрішньою і зовнішньою політикою країни, виконує закони, видає в цією метою різні адміністративні акти, призначає цивільних і військових чиновників. Державна рада є консультативним органом уряду і адміністративних органів з юридичних питань.

Рахункова палата - вищий контрольний орган у фінансовій сфері і економічної діяльності держави та державного сектора економіки. На членів палати поширюються положення про незалежність і незмінюваність суддів. У своїй діяльності палата підпорядковується Генеральним Кортеса. [33]

Рада економічного планування займається розробкою проектів плані в економічного розвитку з урахуванням пропозицій астономних спільнот,профспілок, патрональні та інших організацій економічного характеру.

Голова уряду Іспанії – Маріано Рахой Брей.

За форми правління Португалія - змішана (парламентсько-президентська) республіка з багатопартійною системою. Нині чинна Конституція була промульгірована Установчими зборами 2 квітня 1976 (діє із змінами 1982, 1988, 1992 і 1997 рр..).Нинішні Збори республіки (Assembleia da Republica) дванадцятого  скликання (позачергові вибори), обрані  5 червня 2011 р. Голова - Ассунсау Ештевеш  (жін), обрана 22 червня 2011 р.[44]

Главою держави є Президент. Він гарант національної незалежності, єдності держави і дії в країні демократичних інститутів. Він є головнокомандувачем збройних сил країни. Президент обирається шляхом загального прямого і таємного голосування строком на 5 років і не більше, ніж на два терміни. Після закінчення другого терміну повноважень переобрання президента допускається лише через п'ять років. Він має право розпустити парламент і оголосити про проведення дострокових виборів в  Збори республіки. [21] Повноваження Президента типові для глави держави демократичних більшості країн. Він призначає. Прем'єр-міністра і за його пропозицією міністрів, має право звільняти Уряду членів, призначає день виборів до парламенту, має право розпустити парламент, скликати його на надзвичайні сесії. Він може звертатися до парламенту з посланнями, промульгірует прийняті закони і має право вето, яке парламент може відхилити абсолютною більшістю голосів. [26] Окрім законів Президент промульгірує також декрети-законів, що регламентують та інші декрети Уряду. В області міжнародних відносин за президентом закріплені наступні правомочності: він призначає дипломатичних службовців, ратифікує міжнародні договори, оголошує війну та укладає мир; є верховним оловнокомандувачем..

При Президентові мається Державну раду - постійно діючий вищий консультативний орган, до складу якого входять голова Зборів Республіки, Прем'єр-міністр, голова Конституційного трибуналу, голови регіональних урядів, 5 діячів, названих Президентом, і 5 представників, обраних парламентом.[33]

Уряд Португалії - Рада міністрів - є вищим органом правління. Він формується з представників партій, які володіють більшістю місць в парламенті, і складається з Прем'єр-міністра, міністрів, державних секретарів та заступників державних секретарів. Уряд визначає загальну лінію керівництва країною, розробляє державного бюджету, контролює діяльність адміністрації, вживає заходи, що сприяють соціально-економічному розвитку країни. Окрім того, бере участь у законодавчому процесі, використовуючи делеговані eму парламентом повноваження щодо прийняття законів. Уряд відповідальний перед Президентом і парламентом. Протягом 10 днів після призначення Прем'єр-міністра депутати повинні бути ознайомлені з урядовою програмою. У разі відхилення цієї програми, прийняття вотуму недовіри або двох резолюцій осуду з інтервалом не більше 30 днів абсолютною більшістю депутатів Уряд має піти у відставку.[26]

Законодавчу владу здійснює однопалатний парламент Збори (Асамблея) Республіки. У його склад входять 230 депутатів, що обираються по системі пропорційного представництва при загальних прямих виборах строком на 4 роки. Чергові сесії щорічно проводяться з 15 жовтня по 15 червня. Окрім того, парламент може зібратися в будь-яке інше час за ініціативою обирається їм Постійної комісії та в надзвичайних випадках.

У період між засіданнями парламенту діє його Постійна комісія. Вона спостерігає за роботою Уряду і може рекомендувати парламентові розглянути декрети-закони, опубліковані Урядом в період між його засіданнями.  Великі Повноваження парламенту: він самостійно визначає порядок денний, вирішує питання про використання законодавчої ініціативи депутатів, приймає закони і поправки до Конституції, видає політико-адміністративні статути автономних областей, стверджує національний план і бюджет, ратифікує міжнародні договори, стежить за виконанням Конституції і законів, оголошує амністію.

Отже, в принципі політична система та державний устрій країн різні між собою, але мають схожі аспекти також. Повноваження Президента майже однакові, але помітні розбіжності в структурі законодавчої  влади та їх  повноваженнями. У Іспанії є Рахункова палата, що відсутнє в Португалії, Іспанія – монархія, а Португалія – республіка. Це каже про зовсім різні  внутрішньополітичні напрями.

 

3. 2 Еволюція партійної системи

 

Початком створення партійної системи Іспанії покладено 1976 року, коли було обрано Народний Альянс (АР), зайнявший правий фланг в політичній системі. У першій половині 1977 року були легалізовані опозиційні політичні сили, утому числі й ліві партії – Іспанська соціалістична робітнича партія (PSOE) і Комуністична партія Іспанії (PCE), діяльність яких була ефективнішою, ніж праві бо центристські угрупування.

Після об’єднання  ліберальних християнсько-демократичних, сокіл-демократичних угруповань сформувалась партія Союз Демократичного центру (UCD). [1, c. 93-94]

З 1977 року лідируючими партіями були Іспанська соціалістична робітнича партія  та  партія Союзу Демократичного центру на чолі з Адольфо Суаресом Гонсалесом.

       З 1982 по 1996 роки правлячою політичною партією Іспанії залишалася соціалістична робітнича партія (PSOE ), очолювана премєр-міністром Феліпе

Гонсалесом.

         На виборах у 1996 р. вперше перемогла консервативна Народна партія на чолі з Хосе Марія Аснаром, що стало поворотним пунктом в іспанській політиці. Третім за значущістю знову став Союз лівих сил.

Було прийнято в 1977 році Закон про легалізацію всіх політичних партій. Після цього було зареєстровано понад 200 партій. Станом на 2012 рік в країни зареєстровано більше 500 партій. [33]

Після проведення перших виборів у 1977 році  провідною партією став Союз демокртичного центру. Це була правоцентристська партія, яка представляла середній клас і включала деяких політиків і чиновників режиму Франко. [19] СДЦ переміг також нанаціональних виборах у 1979 році, але на виборах 1982 року втратив більшість місць впарламенті. Спроба державного перевороту в лютому 1981 році послабила позиції СДЦ.

Іспанська соціал-робітнича партія займала друге місце за кількістю голосів на виборах 1977 і 1979 років, отримавши абсолютну більшість місць в палатах Кортесів, в 1982 році ІСРП стала правлячою партією Іспанії. Перемогла на виборах в 1986, 1989 роках, а в 1993 році довелося увійти в коаліцію з регіональної каталонської партією Конвергенція і Союз.[1,c.93-94]

Народна Партія (НП; до 1989 - Народний альянс) займає консервативні позиції. Протягом багатьох років нею керував колишній франкістський міністр  Мануель Фрага Ірібарне. Після переходу керівництва НП у руки Хосе Марії  Аснара зріс авторитет цієї партії серед молоді. У 1993 вона отримала 141  (ІСРП - 150), а в березні 1996 року – 156 місць і стала правлячою. [33]

На сьогодні за останніми позачерговими парламентськими виборам 20  листопада 2011 рік політична система  Іспанії виглядають:

Народна партія – НП - 44,62% голосів  - 186 місць в парламенті з 350.

Соціалістична робітнича партія - 28 % голосів, тобто 110 місць. [29]

Баскська націоналістична партія -  отримала  75 місць в парламенті.

Блок націоналістів Галіції - 24 місця

Партія Каталонських націоналістів – 16 місць

Комуністична партія - 3 %, 11 місць

Іспанська коаліція Аймур – 10 місць [44]

Окрім цих, залишені місця отримали ще деякі регіональні партії: Демократична   конвергенція    Каталонії (ДКК),  Демократичний  союз Каталонії ( ДСК), Політична партія Каталонії, Канарська коаліція (КК), партійне об’єднання Канарських островів, Конвергенція   і cоюз  Каталонії (КСК). Ліві   республіканці  Каталонії  - (ЛРК).  [21]

Таким чином, головним результатом загальних дострокових виборів 20 листопада 2011 стало кардинальне змінення політичного ландшафту Іспанії: безпрецедентне зростання впливу НП, ще більш глибоке падіння ІСРП, зміцнення позицій націоналістичних кіл.

Зі встановленням диктатури Салазара на початку 1930-х років і до квітневої революції 1974 політичні партії перебували під забороною. Тим не менш підпільно діяли комуністична і соціалістична партії, а також невеликі політичні групи лівих. Після 1974 виник ряд нових партій. Найбільші з них - Народно-демократична  та Соціально-демократичний центр  - були сформовані політиками, що грали активну роль при колишньому режимі. Більшість основних партій отримало значну фінансову допомогу від іноземних політичних партнерів. [48]

Протягом кількох перших місяців після революції виникло 80 політичних угруповань. До моменту поширення перших виборчих бюлетенів політичний спектр звузився до 12 партій. На виборах найбільшу кількість голосів отримали такі партії: Соціалістична (35%), СДП (24%), СДЦ (16%) і Португальська комуністична ( 14%).

З 1979 по 1983 більшість партій згрупувалися в три коаліції, які представляли собою правий центр, лівий центр і крайній лівий фланг, при цьому домінувала СДП. Таке становище змінилося в 1983, коли до влади прийшла центристська коаліція на чолі з соціалістами. Це коаліційний уряд розпалося в 1985, після ослаблення позицій СДП.

У 1995 соціалістам вдалося перемогти на президентських виборах і отримати більшість місць в парламенті. Уряд очолив лідер СП Антоніу Гуттереш. У 2002 СДП повернулася до влади в коаліції з Народною партією. Вона отримала 40,1% голосів і 105 з 230 місць в Асамблеї республіки.

Вибори 2002 привели до нової зміни влади в країні. Зазнавши поразки, соціалісти змушені були піти в опозицію. Соціал-демократична партія (СДП) після виборів в березні 2002 стала найбільшою в країні, завоювавши 102 місця в Асамблеї республіки. Новий уряд очолив лідер СДП Жозе Мануел Дуран Баррозу.СДП була створена в травні 1974 під ім'ям Народно-демократичної партії.

Соціалістична партія утворена в травні 1973 в еміграції. Установчий з'їзд партії відбувся у ФРН за підтримки і допомоги німецької соціал-демократії. СП продовжила традицію існував з 1964 Португальського соціалістичного дії. У своїй першій програмі партія проголосила своєю метою «побудову соціалізму» в умовах «політичного і ідеологічного плюралізму». [34]

За даними exit-polls, правляча Соціалістична партія зазнала поразки з 27-28%, а опозиційна Соціал-демократична партія на чолі з Педру Пасуш Коелью отримала приблизно 37-42,5% голосів.

Останні показники за виборами 5 червня 2011 року:

Соціал-демократична партія  - 38,63% голосів

Соціалістична партія  - 28,05% голосів

Народна партія - 11,74%  голосів

Коаліція демократичної єдності - 7,94%  голосів

Лівий блок - 5,19%  голосів

Португальська комуністична партія робітників - 1,13%  голосів

Ще чотири місця займуть представники Азорських островів, Мадейри та португальської діаспори. [47]

Характерною особливістю португальської партійної системи є відсутність правих партій в їх традиційному розумінні. Цю нішу займають дві партії - СДП і СДЦ / НП, які зазвичай зараховують до центристські або правоцентристські. Велику частину решти партій відносять до лівого спектру - від лівоцентристів (Соціалістична партія) до вкрай лівих (представляє маоїстську тенденцію Комуністична партія португальських трудящих)

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 Таким чином, у роботі розглянуто більш детально країни як політичну та економічну системи. Підкреслено основні економічні проблеми розвитку держав та визначено політичну систему за допомогою поставлених завдань. Досліджено і вивчено особливості загального економічного та внутрішньополітичного устрою Іспанії та Португалії надати основні аспекти історичного нарису обох країн.

     Також вивчено стан економіки на сучасному етапі, висвітлено фінансово-економічні проблеми за останніми показниками, розкрито природно-ресурсного потенціалу даного регіону світу в цілому, розкрито питання становлення держав, їх спільні історичні періоди, проаналізовано принципи внутрішньополітичного розвитку обох країн, детально розглянуто особливості партійної системи та значення лідируючих партій Іспанської та Португальської держав за результатами останніх виборів.

Загалом, Іспанська територія більш перспективніше розташована та наділена більшими ресурсами, Португалія ж в свою чергу не так забезпечена природними ресурсами, але має й свої здобутки. Проте на сучасний час - це не є реально центральною проблемою розвитку обох країн. Це буде продовжуватись до остаточного прийняття стабільної міцної програми урядів, пропозицій щодо виходу з кризового стану.

Отже, виходячи з вище поміченого можна зробити висновок, що великий бюджет країн, дефіцит і погані перспективи економічного зростання зробили його вразливим для фінансового зараження рецесією від інших країн та призвели до великої заборгованості перед членами єврозони, незважаючи на зусилля уряду щодо скорочення витрат, приватизації промисловості та підвищення конкурентоспроможності за рахунок реформи ринку праці. На мою думку, найбільш вагомим чинником, що не дозволив Іспанії та Португалії впоратись з результатами кризи стала невдала економічна політика уряду, який не вживав жодних превентивних заходів, а вдавався до дій лише після видимих негативних наслідків та різкого спаду ВВП. Наприклад, влада Іспанії не вважала за потрібне скорочувати споживчі видатки в умовах кризи, зменшувати розмір заробітних плат, побоявшись численних вуличних протестів, які очевидно не сприяли зростанню підтримки політичних партій, що знаходяться при владі перед парламентськими виборами.

У 2010-2011 рр.. фінансово-економічне становище Португалії ставало критичним продовжувало залишатися складним, що проявилося в порушенні бюджетної стабільності - освіті великого дефіциту, а також в значному збільшенні всіх видів заборгованості, в тому числі державного боргу. Обслуговування постійно зростаючого держборгу  стало однією з головних турбот сучасного уряду.

Це драматично доповнило картину кризових явищ і в сукупності породило важкі соціальні наслідки, перш за все - експонентний ріст безробіття.

Перед Португалією в новому десятилітті встають складні задачі, серед яких пошук шляхів виходу з кризи, здійснення реформ, модернізація існуючих соціально-економічних структур. Минулі вибори свідчать, що для подолання глибоких кризових явищ країна потребує не тільки в технологічному, промислової, аграрної модернізації, але і в нових політиках, чиї менталітет і здібності будуть відповідати вимогам дня.

Зараз обидві держави знаходяться у однаковому статусі – стасус-боржників. Головною метою – знайти вихід з цього положення, щоб не відбулося все за «грецьким сценарієм»  та не було зруйновано всю систему Європейського Союзу.

 

 

 

 

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ ТА ЛІТЕРАТУРИ

 

1. Аникеева Н. Е. Эволюция партийной системы //  Латинская Америка. – 2003 - № 2 – с. 93-94

2. Демчук О. П. Європейськи Союз та проблеми європейської інтеграції // Міжнародні відносини тa Євроатлантична інтеграція . – К.: 2004 – с. 509

3. Дергачёв В. А., Вардомский Л. Б. Регионоведение. - 2-е изд., перераб. и доп. - М. : ЮНИТИ-ДАНА: 2011. - 519 с.

4. Новая история стран Европы и Америки. Первый период: Учеб. по спец. «История»/ В.Н. Виноградов, Н.М. Гусева, А.М. Зверев и др.; Под ред. Е.Е. Юровской и И.М. Кривогуза. - М.: Высш. шк., 1999.- 415 с.

5. О проблемах экономического развития Португалии // БИКИ. – 2010 - № 138 . – с.4-5

6. Подовальникова О. А. Поглиблення боргової кризи країн Європейського Союзу в умовах відновлення після економічної рецесії // Економіка та держава . – 2010 – №  7. – с. 74-76

7. Солонінко К. С. Сучасна характеристика країн Європи // Міжнародна економіка: Навчальний посібник. – К.: Кондор, 2008. – 380 с.

8. Тазін Є. В. , Копилов А.І. Новітня історія країн Європи та Америки 1945-2002 років.  – К.,  2003. – с. 137-150

9. Юрківський В. М. Регіональна економічна і соціальна географія. Зарубіжні країни: Підручник. - К.: Либідь, 2000. - 416 с.

10. Бондаренко Д. Португалії загрожують грецькі проблеми. - Електроний ресурс. – Режим доступу:  http://news.finance.ua/ua2010/04/29/195292- Дата доступу:16.03.2012

11. Винярчук Н.І. Особливості економічного розвитку Іспанії. - Електроний ресурс. – Режим доступу:   http://libfor.com/index.php?newsid=1181- Дата доступу:16.04.2012

12. Географія материків і океанів материки. - Електроний ресурс. – Режим доступу: http://subject.com.ua/geographic/geo/604.html - Дата доступу:13.04.2012

13. Географическое положення Испании. - http://ispaniya.net/geografiya-ispanii/geograficheskoe-polozhenie-ispanii.html. - Дата доступу:17.03.2012

14. География Испании - Електроний ресурс. – Режим доступу:  http://ispaniya.net/blogcategory/geografiya-ispanii/. - Дата доступу:17.04.2012

15. География Испании, климат. - Електроний ресурс. – Режим доступу:  http://chemodan.com.ua/spain/spain1.html – Дата досупу:18.03.2012

16. География Испании. - Електроний ресурс. – Режим доступу:  http://www.espagna.ru/geo/geo8. – Дат доступу: 17.03.2012

17. География Португалии. - Електроний ресурс. – Режим доступу: inportugal.ru/index.phpoption=com_content&task. - Дата доступу:24.03 2012

18. География Португалии. - Електроний ресурс. – Режим доступу:  ru-world.net/portugaliya-geografiya- Дата доступу: 17.03. 2012

19. Государственное устройство и современная политическая ситуация Испании. - Електроний ресурс. – Режим доступу:  http://catalog.fmb.ru/spain3.shtml - Дата доступу:13.04.2012

20. Данченкова О. Криза суверенних боргів підриває перспективи економічного зростання в єврозоні Електроний ресурс. – Режим доступу:  http://www.epravda.com.ua/press/2010/06/24/239598/- Дата доступу:15.04.2012

21. Державний устрій Іспанії. - Електроний ресурс. – Режим доступу:  http://svit.ukrinform.ua/Spain/spain.php?menu=state- Дата доступу:14.04.2012

22. Економічна правда: МВФ схвалив допомогу Португалії. - Електроний ресурс. – Режим доступу:  com-ua.com/мвф-схвалив-допомогу-португалії/- Дата доступу:13.04.2012

23. Економічна та соціальна географія - Електроний ресурс. – Режим доступу: http://subject.com.ua/geographic/ekonomichna_socialna/72.html. - Дата доступу: 20.03.2012

24. Жингель А. Испания и Евросоюз. -  Електроний ресурс. – Режим доступу:  www.russianspain.com/news/article6611.html- Дата доступу:16.04.2012

25. Загроза боргової кризи в Іспанії. - Електроний ресурс. – Режим доступу:  http://novynar.com.ua/world/180526- Дата доступу:14.04.2012

26. Іспанія - Електроний ресурс. – Режим доступу: http://leksika.com.ua/11350111/ure/pireneyskiy_pivostriv. - Дата доступу: 14.03.2012

27. Испания и Европейский союз. - Електроний ресурс. – Режим доступу:  http://www.spainbusiness.ru/icex/cda/controller/pageInvRuso/.html- Дата доступу:13.03.2012

28. Корчгіна О. П. Португалія. - Електроний ресурс. – Режим доступу:  http://sweetsci.ru/portugaliya-23077.html . - Дата доступу: 24.03.2012

29. На виборах в Іспанії перемогли правоцентристи. Електроний ресурс. – Режим доступу:  news.dt.ua/POLITICS/na_viborah_v_ispaniyi_peremogli_pravotsentristi.htm- Дата доступу: 6.04.2012

30. Новости экономики, финансовых и фондовых рынков. - Електроний ресурс. – Режим доступу:  http://www.epravda.com.ua/news/2012/04/2/320433/- Дата доступу:15.04.2012

31. Португалія. - Електроний ресурс. – Режим доступу:  http://pidruchniki.ws/14650803/turizm/gospodarstvo_portugaliya  - Дата доступу:12.03.2012

32. Португалія: Огляд економіки. - Електроний ресурс. – Режим доступу:  http://www.ukrexport.gov.ua/ukr/oglad_economiki/por/4829.html- Дата доступу:12.03.2012

33. Политическая система Испании. - Електроний ресурс. – Режим доступу:  http://espana.ucoz.ru/publ/3-1-0-3- Дата доступу: 14.042012

34. Политические партии Португалии. - Електроний ресурс. – Режим доступу:  http://www.portugal.russian-club.net/spravka_sets.html- Дата доступу: 6.04.2012

35. Португалия. - Електроний ресурс. – Режим доступу:  www.terravision.ru/country/view/52/7

36. Португалия – Он-лайн  - энциклопедия- Електроний ресурс. – Режим доступу:  www.krugosvet.ru/enc/strany_mira/PORTUGALIYA - Дата доступу:

37. Португалия. Чуть-чуть Лиссабона и Мадейра. - Електроний ресурс. – Режим доступу:  http://poliskop.ru/portugal.htm - Дата доступу: 17.03.2012

38. Португалия: Экономика Португалии. - Електроний ресурс. – Режим доступу:  www.cozumel12stepsupportgroups.com/index05.htm - Дата доступу:16.04.2012

39. Природні умови і ресурси Південної Європи. - Електроний ресурс. – Режим доступу: http://geoswit.ucoz.ru/index/0-380 - - Дата доступу: 20.03.2012

40. Природные ресурсы Испании. Електроний ресурс. – Режим доступу:  http://www.barcelonarealty.ru/espan/iskopaem.php - Дата доступу:18.03.2012

41. Районы Испании. - Електроний ресурс. – Режим доступу:  http://ispaniya.net/blogsection/raiony-ispanii/ - Дата доступу: 17.03.2012

42. Регионы Португалии. - Електроний ресурс. – Режим доступу:  http://prian.ru/pub/17970.html- Дата доступу:18.03.2012

43. Регионы Португалии. - Електроний ресурс. – Режим доступу:  www.royale-estate.ru/regiony-portugalii.html - Дата доступу:18.03.2012

44. Результати виборів в Іспанії. - Електроний ресурс. – Режим доступу:  http://24tv.ua/blogs/showBlog.do?rezultati_viboriv&objectId- Дата доступу:

45. Тиждень Новини: Держборг Іспанії досяг максимуму за 17 років. - Електроний ресурс. – Режим доступу:  http://tyzhden.ua/News/45022- Дата доступу:

46. Экономический портрет современной Португалии. - Електроний ресурс. – Режим доступу:  http://academout.ru/referates/4/6.php- Дата доступу:13.04.2012

47. Электоральная география: Испания. Парламентские выборы 2011. -  Електроний ресурс. – Режим доступу:  http://www.electoralgeography.com/new/ru/countries/s/spain/ispaniya-parlamentskie-vybory-2011.html- Дата доступу:14.04.2012

48. Яковлева Н. Португалия: президентские выборы на фоне кризиса. - Електроний ресурс. – Режим доступу:  http://www.perspektivy.info/oykumena/europe/portugalija_prezidentskije_vybory_na_fone_krizisa_2011-02-07.htm - Дата доступу:12.04.2012