Вокально хорова робота у дитячому колективі

Міністерство культури України

Департамент культури Харківської міської ради

КПСМНЗ «Дитяча музична школа № 14»

Методична доповідь на тему

«Вокально хорова робота у дитячому колективі.

Аспекти вокалу у дитячих хорових творах»

Виконала викладач

вокально-теоретичного відділу

Перцева Ганна

Харків 2020

План

1.     Мета роботи з дитячим хоровим колективом.
2.     Основні завдання роботи з дитячим хоровим колективом.
3.     Хоровий спів у школі, самореалізація школярів.
4.     Естетичне виховання хорового колективу.
5.     Вокально-хорові вправи.
6.     Робота з диханням.
7.     Історичне значення хорового та сольного співу.
8.     Висновок.
9.     Список літератури.

Мета роботи з дитячим хоровим колективом є формування всебічно розвиненого учня у школі, формування знань та організації у дитячих вокально-хорових колективах, методи вокальної роботи з дітьми та її специфіки під час колективного співу; озброєння учнів системою навичок з використанням прийомів та методів вокально-хорової роботи.

Основними завданнями є:

•   формувати інтерес до дитячого хорового мистецтва як одного із засобів естетичного виховання та розвитку учнів;
•   розкрити роль та значення музично-естетичного виховання дітей та специфіку дитячого хору як джерела духовного та морального розвитку особистості дитини; ознайомити зі структурою та формою організації дитячого хорового колективу;
•   формувати вміння здійснювати вокально-хорову роботу з дітьми, використовувати в роботі різні елементи вокально-хорової техніки;
•   формувати вміння творчо організовувати художню діяльність в процесі роботи над музичними творами;
•   закладати основи творчого підходу до ведення занять дитячого хору підбору репертуару та роботи над художнім образом на основі принципу художності;
•   формувати усвідомлення ролі вокально-хорової роботи з дітьми в процесі естетичного виховання особистості і на основі цього встановлення взаємообумовленості мистецтва;
•   виховувати любов та інтерес до музично діяльності;
•   формувати здатність до прояву самостійних поглядів, позицій.

Мета хорового співу в школі - сприяти творчій самореалізації школярів за допомогою хорового виконання; його завдання різноманітні, та головними серед них є: освітні (постановка і розвиток голосу, формування вокально-хорових навичок, ознайомлення з вокально-хоровим репертуаром); виховні (виховання вокального слуху, організованості, уваги, відповідальності), розвивальні (розвиток музичних здібностей дітей і потреби в хоровому співі як мотиваційного компонента подальшого саморозвитку). Організаційно-методичні особливості роботи вчителя музичного мистецтва, на відміну від хормейстера, який працює із професійними співаками, полягають у тому, що дітей, школярів, необхідно навчити співати, розвиваючи не лише його вокальні дані, а й сприйняття хорової музики, музичного мистецтва загалом. Це передбачає систематичну роботу відповідно до робочого календарного плану, у якому зазначено послідовність і терміни виконання певних видів вокально-хорової роботи над постановкою дитячого голосу шляхом виконання спеціальних вправ, розучування вокальних творів та їх виконання.

При роботі з хоровим колективом досить важливим є питання естетичного виховання, яке неможливе без розвитку художньо-творчих здібностей. Не менш актуальним завданням постає встановлення критеріїв якості співу і виконавської майстерності. Коли йде мова про хор, що складається з співаків, які вже мають певну музичну освіту, розвинений активний вокальний слух, що мають уявлення про акустично та художньо повноцінне звучання співацького голосу, головною метою диригента стає створення художньої інтерпретації твору. Хормейстер повинен вміти керувати виконавським складом та сприяти удосконаленню відчуття «ансамблю», узгодженості загального звучання, корегувати вокально-технічні та артистичні навички. Проте, якщо йде мова про дитячий хоровий колектив, задачі диригента набагато ускладняються.

Досвідчені педагоги рекомендують розміщувати школярів під час уроку музичного мистецтва так: дітей третьої групи посадити на перші парти, другої групи - за ними, а дітей першої групи - на задні парти. Тобто дітей, які неправильно інтонують краще розмістити ближче до педагога, щоб він міг постійно стежити за їх розвитком.

Неправильне інтонування може бути спричинене кількома факторами: сором'язливість, апатія чи, навпаки, надмірна активність, невміння скоординувати слух і голос, захворювання голосових зв'язок, фізіологічні розлади слухового апарату, слабкість слухової уваги, м'язове затиснення. Якщо фізична патологія відсутня, то чистої інтонації можна домогтися шляхом систематичних занять і постійного контролю педагога за розвитком учня. Звичайно, не меншої уваги і контролю потребує музичний розвиток школярів, які правильно інтонують, вони можуть демонструвати перед колективом зразки правильного співу.

За результатами індивідуального прослуховування дітей педагог розподіляє хор на дві групи - за ознаками переважання одного з типів регістрового звучання (сопрано, альт). Далі педагог здійснює індивідуальну та групову роботу над формуванням у дітей уміння поступово переходити від фальцетного регістру до грудного через мікстовий, застосовуючи такі чинники впливу на цей процес, як теситура, артикуляція, атака звука, динаміка. У поєднанні хорових, групових та індивідуальних занять для роботи над розвитком регістрів дитячого голосу неодмінно враховується вік дитини.

Особливості дитячої фізіології вимагають від учителя музичного мистецтва дотримання правил охорони і гігієни дитячого співацького голосу. Враховуючи, що спів - це процес фізіологічний, під час якого витрачається багато енергії, педагог має стежити за тим, щоб не допускати перевтоми співаків. Необхідно проводити заняття у провітрених приміщеннях, дотримуватися оптимального ритму роботи і відпочинку, не допускати форсованого звучання голосів, уникати складного репертуару, не зловживати незручною (високою або низькою) теситурами.

Спеціального режиму вимагають заняття співом із школярами у період мутації. Певний час їм не рекомендується співати, хоча багато педагогів вважають, що полегшені за навантаженням заняття співом у цей період можливі і потрібні, але неодмінно під контролем фахівця. Якщо голосовий апарат дитини нездоровий чи є інші проблеми з його станом, педагогу слід порадитися з батьками і фоніатром.

Фонаційний видих потрібно здійснювати з відчуттям опори звука. Рівномірний, економний видих повітря необхідний під час виконання плавних, наспівних мелодій. Не варто форсувати видих, бо це надає співочому звуку різкого, крикливого характеру. Під час виконання творів у швидких темпах дихання має бути легким і рухливим. У співі важливо, щоб співаки оволоділи навичками вчасно і правильно брати дихання. Відновлювати дихання співаки мають не довільно, а лише відповідно до фразування.

Співоче дихання становить основу вокально- хорової техніки, від нього залежать правильні атака звука, дикція, динаміка, інтонування тощо. Розрізняють такі типи співочого дихання: ключичне, грудне, нижньореберне, діафрагмальне. У вокальній педагогіці найдоцільнішим і найпродуктивнішим вважають нижньореберне діафрагмальне дихання, яке передбачає під час вдиху розширення середньої і нижньої частин грудної клітини з одночасним розширенням передньої стінки живота. Співочий вдих має бути активним, безшумним і глибоким, а видих - зі збереженням відчуття опори звука.

Працюючи над постановкою співочого дихання, співакам шкільного хору можна запропонувати виконання спеціальних вправ як на звуці, так і без участі голосових зв'язок. Учням доцільно виконувати їх для розвитку правильного дихання: глибокий вдих носом, що здійснюється за допомогою діафрагми, яка опускається вниз, затримка, поступовий повільний видих. У момент видиху діафрагма піднімається, розтягується в боки, живіт ніби поступово втягується до спини, а для того, щоб проконтролювати рівномірність і тривалість видиху, необхідно вимовляти звук [с]. Тренування м'язів діафрагми буде кращим, якщо виконувати вправу за допомогою коротких поштовхів діафрагми, при цьому корисно чергувати звуки [с] і [ш].

Правильне співоче дихання впливає на відчуття опори звука, яка забезпечує силу, енергійність, гнучкість, політність співочого звука, зумовлює характер звучання голосу співака загалом: спокійне, легке, плавне дихання дає можливість досягти красивого й легкого співочого звука.

Виконання гармонічних послідовностей виховує у дітей відчуття інтонаційної злагодженості всіх голосів в акорді, їх динамічної урівноваженості. Основу гармонічної хорової фактури становлять акорди, тому педагог має звертати увагу хористів на загальні принципи виконання акордів: на абсолютну одночасність вступу всіх звуків акорду; однакові силу звучання і тембр; повнозвучність нижнього звука акорду, що визначає його гармонічну функцію.

Точність інтонування інтервалів та акордів залежить також від супроводу, тому учитель музичного мистецтва має пам'ятати про невідповідність в інтонуванні темперованого і нетемперованого строю. Для цього доцільно буде проспівувати гармонічні послідовності з супроводом та акапельно, звертаючи увагу хористів на рівноправність звучання всіх голосів акорду. Спів акордів акапельно загострює слух хористів.

Сформувавши хорові партії, педагог може розпочинати роботу над виробленням в хорі його чистого унісонного звучання. Власне, саме це й здійснюється під час репетицій з хоровим колективом. Тому, працюючи з дитячим хором, дуже важливо, особливо на етапі його становлення, не поспішати розучувати багатоголосі хорові твори. Саме виховання унісонного співу сприяє становленню хорового ансамблю і хорового строю. Його доцільно розпочинати у примарній зоні на простих по співках на один-два звуки. При цьому необхідно навчити дитину чути, співаючи, свій голос у поєднанні з голосами інших співаків, підтримуючи її спів інструментом (фортепіано чи будь-який інший) або голосом педагога. Щоб досягти унісонного              звучання, варто запропонувати заспівати спочатку одному голосу, потім - одночасно двом і вирівняти їх звучання, додати третій і далі, щоб досягти ансамблю в партії. Мета керівника хорового колективу - звести інтонуючі голоси до унісонного звучання у межах хорової партії, а далі - хору загалом.

Перед тим як перейти власне до викладу сучасних методик, присвячених хоровим заняттям з дитячим колективом, варто визначитись, які ж саме типи дитячої вокально-хорової творчості склались на даний момент. Так Л. Айкіна виділяє наступні види хорів: хори та вокальні ансамблі середніх загальноосвітніх шкіл; хорові колективи при дитячих музичних школах, ліцеях, школах мистецтв; самодіяльні дитячі хори та вокально-хореографічні ансамблі при культурно-дозвіллєвих закладах — будинках і палацах культури, клубах і т. п.; хори та вокальні ансамблі при центрах дитячої і юнацької творчості; дитячі хорові колективи при філармоніях, на радіо, телебаченні і т. п. Варто відзначити, що хоча методичні вимоги будуть приблизно однаковими для усіх типів вокально-хорової творчості, проте ставлення учасників колективів та рівень їх особистої підготовки буде доволі сильно відрізнятись, в залежності від того, чи дитина співає у хорі при філармонії, чи займається цим у СЗШ.

При вивченні методичних аспектів роботи з дитячим хоровим ко­лективом варто звернутись до різних авторських концепцій, що сприятиме виокремленню більш доцільних підходів. Так одними з останніх досліджень, представлених в сучасній педагогічний літературі є розробки Г. Стулової, присвячені дитячому хоровому співу, як в рамках загальноосвітніх шкіл, так і спеціальних музичних закладів освіти. Досить важливою є стаття О. Соболєвої, присвячена формуванню виконавсько-вокальних навичок. Сучасна дослідниця Л. Айкіна пропонує методичні рекомендації щодо організації вокально-хорових занять.

Сучасна дослідниця Г. Стулова вказує, що в основі роботи хормейстера закладена вокально-хорова робота, яку вона розуміє не тільки як способи розучування пісень або реалізацію задачі навчання вірному звуковисотному інтонуванню. На її думку, насамперед виступає за­вдання постановки та розвитку голосів співаків в колективних умовах, а не індивідуальному порядку, що в певному сенсі є більш простим. «Робота хормейстера — вчителя музики має особливу специфіку, яка полягає в тому, що його хор складається в основному з дітей, які не вміють вірно співати. Тому з самого початку роботи з хором у педагога виникає необхідність навчити їх основам голосоутворення, тобто працювати над постановкою голосу». Підходити до цієї роботи варто не відразу, а починаючи з вправ, вже згодом опановуючи вокальний репертуар.

Ми погоджуємось з тим, що досить важко переучувати дітей, як і дорослих виконавців, тому вже на початку роботи треба звертати увагу на те, щоб був виключно вірно сформований кожний звук. Тобто однією з перших позицій, яким повинен слідувати хормейстер, це досконально знати технологію співацького процесу. Проте не можна сказати, що первинним фактором мають виступати саме технічні навички, натомість більш важливим є образний підхід, що буде апелювати до творчого начала. Дослідниця О. Соболєва зазначає: «Основним у формуванні співацьких навичок є створення внутрішнього образу, що регулюється, уявлення про звук, який належить проспівати. Важливого значення при цьому набувають багато чинників. Перш за все, це — ідеал, до якого прагне співак, ідеал, який вихований усім попереднім вокальним досвідом».

Г. Стулова вказує на те, що досить часто виникає проблема, коли співак добре вміє співати сам, проте не може навчити цьому когось іншого. Подібна проблема виникає через відсутність усвідомлення процесу співу. Разом з тим, можна не мати надзвичайних вокальних даних, проте бути гарним хормейстером. Досягти цього можна за умови вміння володіти власним голосом. В свою чергу, викладач повинен мати розвинений музичний та вокальний слух. В своєму дослідженні Г. Стулова виділяє наступні показники вокально-хорової культури учнів: «соціальна спрямованість особистості; музичний досвід; вокально-слухова розвиненість; музична освіченість». Існує досить багато різних підходів до постановки голосів в умовах хору, проте завжди мають вирішуватись «дві вокально-технічні задачі: вирівнювання голосних та вирівнювання голосових регістрів. Як перша, так і друга задача розв'язуються лише за однієї умови: при стабільному положенні гортані».

Хорове виконавство завжди посідало важливе місце в музичній культурі людства. В XX ст. виникають умови задля всебічного розвитку дітей, коли є безліч можливостей отримати музичну освіту в залежності від конкретних запитів — заради загального планомірного розвитку або для того, щоб зробити це майбутньою професією. Проте питання виокремлення та вироблення єдиної методики роботи з дитячими хоровими колективами залишається досі невирішеним. Багато залежить від постаті хормейстера, його вміння не лише володіти власним голосом, але й навчити цьому дітей. Актуальним завданням є розвиток естетичного почуття та розкриття творчого потенціалу дітей. Важливою частиною занять з дитячим колективом є вміння пояснювати вкрай необхідні позиції, пов'язані з інтонуванням, сферою метроритму, вмінням досягти ансамблевості та єдності у звучанні у ігровій формі, особливо коли йде мова про молодший шкільний вік та дошкільнят.

Висновок

Запорукою розвитку музичного мистецтва майбутнього є робота з дітьми. В цьому доволі складному завданні досить важко вибудувати єдину можливу методику. Запропонований підхід може стати у нагоді молодим викладачам, які лише стають на шлях опанування професії хормейстера. Основою обраної методики при роботі з дитячим хоровим колективом має бути рух від змісту до форми, від образу до техніко-виконавських особливостей, що включатиме обов'язковий контроль постановки голосу та вірного дихання.

Список літератури

1.     Бенч О. Г. Хорова школа П. Муравського / Ольга Бенч // Український світ. - К., 1993.
2.     Болгарський А. Г. Деякі аспекти формування художньо-творчих вмінь у майбутнього вчителя музики / А. Г. Болгарський // Творча особистість вчителя: проблеми теорії і практики : зб. наук. праць. - К. : УДПУ, 1997. - С. 290-293.
3.     Дмитриев Л. Б. Основы вокальной педагогики / Л. Б. Дмитриев. - М. : Музыка, 1968.
4.     Левандо П. П. Проблемы хороведения  П. П. Левандо. - Л., 1974.
5.     Соболєва О.Д. Формування вокально-виконавських якостей на заняттях вокалу // Традиції та новації у вищій архітектурно-художній освіті. Випуск 1, 2015. - С. 46-50.
6.     Стулова Г.П. Хоровое пение в школе: учебное пособие. - М. - Берлин: Директ-Медиа, 2015. - 218 с.