ВОЛЕЙБОЛ ( Методичні рекомендації.)

 

 

 

 

 

 

 

 

 

ВОЛЕЙБОЛ

 

( Методичні рекомендації. )

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Берестечко 2023р.

 

Шапошнік Юрій Сергійович,

вчитель фізичної культури

ЗЗСО Берестечківський ліцей.

 

 

 

 

У даних  методичних рекомендаціях подано історію виникнення і розвитку волейболу у світі і в Україні. Подані особливості фізичної підготовки волейболістів і вправи за допомогою яких можна розвивати їхні фізичні якості. А також запропоновано детальний опис техніки гри і технічних прийомів із вправами для їх вивчення.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Зміст.

   Вступ……………………………………………………………………………………4

І. Теоретичні відомості………………………………………………………………….5

    1. Історія виникнення волейболу………………………………………………….…5

    2. Історія розвитку сучасного волейболу……………………………………………6

    3. Розвиток волейболу в Україні…………………………………………………......7

ІІ. Спеціальна фізична підготовка………………………………………………………9

1. Санітарно-гігієнічні вимоги до спортивного інвентарю………………………...9
2. Правила контролю та самоконтролю під час занять волейболом………………9
3. Особиста гігієна спортсмена………………………………………………………12
4. Загартовування організму…………………………………………………………12
5. Особливості фізичної підготовки волейболістів. Значення спеціальної

         фізичної підготовки……………………………………………………………..13

6. Фізичні якості і вправи для їх розвитку…………………………………………..14

ІІІ. Техніко-тактична підготовка………………………………………………………..17

1. Вимоги техніки безпеки під час занять із волейболу. …………………………..17
2. Стійка та пересування волейболіста і вправи для навчання…………………….17
3. Прийом і передача м’яча…………………………………………………………..19

а) Передача м’яча обома руками зверху і вправи для навчання………………...19

        б) Прийом м'яча обома руками знизу і вправи для навчання……………………21

        в) Ігри для вивчення прийому і передач м’яча. Помилки під час прийому та    передачі м'яча……………………………………………………………………22

   4.  Подачі м’яча………………………………………………………………………...24

        а) Нижня пряма подача і вправи для навчання…………………………………………24

           б)  Верхня пряма подача і вправи для навчання………………………………………..25

           в)  Ігри для навчання подач м'яча і помилки під час подач……………………...25

   5.  Нападаючий удар…………………………………………………………………...27

        а)  Нападаючий удар і вправи для навчання……………………………………...27

   6.  Блокування ………………………………………………………………………….29

        а)  Блокування і вправи для навчання……………………………………………………29

   б)   Гра для навчання блокування м'яча і помилки під час блокування м'яча…...29

   7.  Тактичні дії в нападі і захисті і вправи для їх навчання………………………….29

   8.  Література. ………………………………………………………………………….34

 

  

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

ВСТУП.

Програма з «Фізичної культури» для загальноосвітніх навчальних закладів передбачає вивчення навчального матеріалу за модулями. Вибираючи навчальні модулі для конкретного класу вчитель повинен керуватися реальними умовами, що склалися в конкретному навчальному закладі.

Вчитель на вивчення модулів спортивних ігор може виділяти, залежно від класу, від 50 до 80 відсотків навчального часу. Програми варіативних модулів містять зміст навчального матеріалу, державні вимоги до рівня загальноосвітньої підготовки учнів та навчальні нормативи. Кожен модуль складається з трьох розділів: теоретичні відомості, спеціальна фізична підготовка і техніко-тактична підготовка.

Програма рекомендує вивчати теоретико-методичні знання на всіх уроках. Ця вимога відповідає внутрішній логіці процесів утворення й удосконалення рухових умінь, яка полягає у формуванні та послідовному переході від знань і уявлень про рухову дію до уміння виконувати її, а пізніше – від уміння до навички.

Одночасно на всіх уроках потрібно планувати виконання спеціальних вправ для розвитку основних фізичних якостей з метою підготовки до виконання нормативів конкретного модуля та спеціальних якостей, притаманних даному виду спорту.

Техніка гри – це комплекс спеціальних прийомів і способів, необхідних для вирішення конкретних тактичних завдань у різноманітних ігрових ситуаціях.

Техніка гри волейболіста складається з техніки нападу і техніки захисту. Кожний із цих розділів, у свою чергу, складається також із двох груп: техніки переміщень і техніки дій з м’ячем. Кожна група поділяється на ряд технічних прийомів. Кожний технічний прийом включає в себе способи, які відрізняються один від одного деталями виконання.

Технічний прийом – це система рухів, яка складається із пов’язаних в єдине ціле частин, що взаємодіють одна з одною. До техніки нападу відносяться: переміщення, подачі, передачі, нападаючі удари. До техніки захисту: переміщення, приймання подачі з подачі й нападаючого удару, блокування. Існують різні способи виконання кожного прийому. Чим вищі та різноманітніші уміння та навички волейболіста, тим більші його тактичні можливості у вирішенні різних ігрових завдань.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

І. ТЕОРЕТИЧНІ ВІДОМОСТІ.

 

1. ІСТОРІЯ ВИНИКНЕННЯ ВОЛЕЙБОЛУ

Швидше за все волейбол виник не наприкінці XIX століття, а раніше. Є дані, що у подібні ігри грали за тисячі років до цього. Збереглися хроні­ки римських літописців, що датовані III століттям до н. є., у яких описується гра, схожа на сучасний волейбол: гравці били кулаками по м'ячу, що був виготовлений невідомо з чого.

Крім того, відомою є давня гра «фаустбол», у яку грали ще у 1500 р. Зміст гри полягав у то­му, що від 3 до 6 гравців із кожної команди на­магалися перебити м'яч через невисоку стіну на половину суперника. Із часом «фаустбол» набрав популярності в Європі та видозмінився. Кам'яну стіну замінили на шнур, що натягувався поміж де­рев, розміри майданчика скоротили та суворо об­межили кількість гравців — по 5 чоловік у кожній команді. М'яч можна було перебивати на бік супер­ника кулаками чи передпліччями; кожній команді надавалося для цього по 3 торкання м'яча. Великий майданчик і маленький кількісний склад учасників гри призвели до виникнення нового пункту правил, відповідно до якого м'яч міг один раз впасти на бік суперника, його дозволялось повернути лише одним торканням. Гра складалася із двох таймів — по 15 хв кожний.

Офіційною датою виникнення сучасного волей­болу вважається 1895 р. Американський учитель фі­зичної культури із Геліокського коледжу штату Мас-сачусетс Уільям Дж. Морган оголосив про винахід гри, правила якої були оприлюднені у 1897 р.

Вони складалися з десяти пунктів:

1. Розмітка майданчика.
2. Приладдя для гри.
3. Розміри майданчика 22x50 футів (7,6x15,1 м).
4. Розміри сітки 2x27 футів (0,61x8,2 м).
5. М'яч — гумова камера в шкіряному чи по­лотняному футлярі діаметром 25-27 дюймів (63,5-68,5 см) і вагою 340 г.
6. Подача. Гравець, який виконує подачу, пови­нен стояти однією ногою на лінії та вдарити по м'ячу відкритою долонею. Якщо він припустив­ся помилки під час виконання першої подачі, то вона повторюється.
7. Рахунок. Кожна подача, що не прийнята грав­цями команди суперника, дає одне очко. Очки зараховуються тільки у разі власної подачі.
8. Якщо м'яч під час гри (не під час подачі) влу­чає в сітку, то це вважається помилкою.
9. Якщо м'яч влучає в лінію, то це вважається помилкою.
10. Кількість гравців у кожній команді є необме­женою.

У 1900-ті рр. волейбол вийшов за межі Спо­лучених Штатів Америки й почав швидко поши­рюватися в інших країнах світу, набуваючи великої популярності. Спочатку Канада, потім Індія, через яку гра проникає до країн Азії. У 1914 р. у во­лейбол завдяки Асоціації молодих християн грали в Англії, у 1917 р. — у Мексиці та

Франції, через рік — в Італії, у 1923 р. волейбол з'явився в аф­риканських країнах.

У 1900 р. американською фірмою  бу­ли виготовлені перші волейбольні м'ячі. Саме тоді біло прийнято-перші офіційні правила гри. Через 12 років правила були переглянуті. Із часом во­лейбол набув міжнародного визнання, а в 1922 р.

США виступили з пропозицією включити цю гру до програми Олімпійських ігор.

2. ІСТОРІЯ РОЗВИТКУ СУЧАСНОГО ВОЛЕЙБОЛУ

Перші правила волейболу опубліковані у 1897 р. Загальні правила гри сформувалися в 1915-1925 рр. У країнах Америки, Африки, Європи був пошире­ний волейбол із шістьма гравцями на майданчику, в Азії (аж до 1960-х рр.) — із дев'ятьма або дванад­цятьма гравцями на майданчику розмірами 11x22 м без зміни позицій гравцями під час матчу.

У 1922 р. проведені перші загальнонаціональні змагання в Брукліні, де відбувся чемпіонат Асоціації молодих християн за участю 23 чоловічих команд. У тому самому році була створена федерація ба­скетболу та волейболу Чехословаччини — перша в світі спортивна організація з волейболу. У другій половині 1920-х рр. створені національні федерації Болгарії, СРСР, США та Японії.

У той самий період формуються основні технічні прийоми — подача, передана, нападальний удар, блокування, на основі яких виникає так­тика командних дій. У 1930-ті рр. з'явилися гру­пове блокування, страхування, обманливі удари. У 1936 р. на конгресі, що проводився в Стокгольмі, делегація Польщі ініціювала організацію технічного комітету з волейболу як частини федерації гандбо­лу. Унаслідок цього була створена комісія, до складу якої ввійшли 13 країн Європи, 5 країн Америки та 4 країни Азії. Члени цієї комісії затверджили як основні американські правила з незначними змінами: розміри майданчика вимірювалися в ме­тричних одиницях, м'яча можна було торкатися всім тілом вище пояса, гравцеві заборонялося по­вторне торкання м'яча під час блокування, висота сітки для жінок — 224 см, зона подачі суворо об­межена.

Після завершення Другої світової війни почали поширюватися міжнародні контакти. 18-20 квітня 1947 р. в Парижі відбувся перший конгрес Між­народної федерації волейболу (РІУВ) за участю представників 14 країн: Бельгії, Бразилії, Угорщи­ни, Єгипту, Італії, Нідерландів, Польщі, Португалії, Румунії, США, Уругваю, Франції, Чехословаччини та Югославії, які стали першими її офіційними членами. Федерація затвердила офіційні міжнарод­ні правила, а в її складі були утворені арбітраж­на комісія та комісія з розробки й удосконалення правил гри. Першим президентом Федерації було обрано французького архітектора Поля Лібо, який згодом неодноразово переобирався на цей пост до 1984 р.

До кінця 50-х рр. популярність гри в усьо­му світі стає очевидною, і ФІВБ веде переговори з Міжнародним олімпійським комітетом із питання включення волейболу до Олімпійської програми.

У 1964 р. у Токіо відбувся перший Олімпій­ський турнір із волейболу за участю 10 чоловічих і 6 жіночих команд, що стало величезним досяг­ненням волейболу. Радянська чоловіча та японська жіноча команди вибороли перші Олімпійські золоті медалі.

У 1984 р. П. Лібо змінив на посту президента ФІВБ доктор Рубен Акоста, адвокат із Мексики. За його ініціативи проведено численні зміни в прави­лах гри, що спрямовані на підвищення видовищності змагань. Напередодні Олімпійських ігор 1988 р. у Сеулі (Південна Корея) відбувся конгрес ФІВБ, на якому прийняті зміни в регламенті вирішальної п'ятої партії: тепер вона повинна гратися за систе­мою «тай-брейк» («розіграш-очко»). Із 1998 р. та­ка система підрахунку очок поширюється на весь матч, у тому самому році виникло амплуа ліберо.

На початку 1980-х рр. з'явилася подача в стриб­ку, унаслідок чого гра стала ще агресивнішою та швидшою. Суттєво збільшився зріст волейболі­стів: якщо в 1970-ті рр. у команді могло не бути взагалі жодного гравця зростом вище ніж 2 м, то з 1990-х рр. це змінилося. У командах високого класу гравцем зростом нижче ніж 195-200 см за­звичай є лише ліберо. Навіть у жіночих командах гравці вище ніж 2 м зараз є звичайним явищем. Із 1990 р. почала розігруватися Світова ліга з волей­болу як щорічний цикл змагань, що має збільшити популярність цього виду спорту у світі. Із 1993 р. проводиться аналогічне змагання серед жінок — «Гран-прі».

У 1990 р. почав розігруватися міжнародний турнір Світова Ліга з пляжного волейболу за учас­тю найсильніших чоловічих збірних команд світу. Ці змагання були організовані з метою популяри­зації волейболу. У 1993 р. пляжний волейбол, що поширився практично на всіх континентах, був ви­знаний МОК олімпійським видом спорту.

Із 2006 р. ФІВБ об'єднує 219 національних федерацій волейболу. Волейбол є одним із найпопулярніших видів спорту на планеті. Найрозвине­нішим волейбол як вид спорту є в Росії, Бразилії, Китаї, Італії, США, Японії, Польщі.

3. РОЗВИТОК ВОЛЕЙБОЛУ В УКРАЇНІ

У 2010 р. українському волейболу виповнилося 85 років. Різні дослідники історії розвитку волейбо­лу в Україні пропонують свої погляди на розвиток цієї гри, але, в будь-якому випадку, історія його розвитку тісно пов'язана з розвитком радянського спорту. На території колишнього СРСР «летючий» м'яч розпочав свою ходу з 1920-1921 рр.

В Україні з волейболом ознайомились та по­чали грати у 1925 р. завдяки професорові В. Бля­ху, який на той час мешкав у Харкові, а побачив цю гру в Москві. Він вирішив організувати щось

подібне в Харкові. Професора підтримали його ко­леги та учні. За певний час у місті було зведено перші волейбольні майданчики. Почалися масові заняття, які, власне, й поклали початок розвитку волейболу в Україні.

У 1926 р. Усеукраїнський спортивно-технічний комітет затвердив єдині правила гри з волейболу. На той час у Харкові вже налічувалось декілька десятків команд. Створюються перші колективи у Дніпропетровську, Одесі, Києві.

У 1927 р. у Харкові було розіграно першість України. У змаганнях брали участь колективи з 11 міст. Перемогу святкувала команда з Дніпро­петровська. Цей турнір, висловлюючись сучасною термінологією, став доброю перевіркою сил пе­ред стартом Усесоюзної спартакіади, що відбулася в серпні 1928 р. У фінальному матчі команда

Укра­їни (чоловіки) з рахунком 2:0 переграли господарів майданчика — москвичів. Таким чином, наші грав­ці стали першими тріумфаторами Всесоюзних зма­гань.

Жіночий колектив посів друге місце. У квітні 1933 р. у Дніпропетровську стартувало так зване волейбольне свято, що згодом трансформувалося у чемпіонат СРСР.

Прекрасний український жіночий колектив у Харкові створив Г. Шелекетін. У складі слобожан­ської чоловічої дружини відмінно діяв О. Єсипенко. У збірній Дніпропетровська своєю неординарною грою вирізнявся популярний на той час волейболіст С. Великий. Київ також славився своїми майстра­ми (М. Берлянд, Л. Вайнтрауб, Я. Маргуліс). По­руч із ними свій тренерський фах удосконалював Л. Небилицький, який пізніше успішно працював із юнацькими збірними України.

На Всесоюзних спартакіадах школярів наші команди завжди виборювала призові місця. Добре виступали вихованки Д. Заславського: українські ді­вчата ставали багаторазовими чемпіонками СРСР. Наставники інших команд запрошували з великим задоволенням наших волейболістів, адже добре зна­ли: українці — відмінні спортсмени. Нерідко саме вони визначали перемогу збірної на будь-якому престижному міжнародному турнірі.

На Олімпійських іграх 1964 р. харків'яни Ю. Венгеровський і Ю. Поярков, одесит Е. Сибі-ряков у складі радянської команди здобули золоті медалі. На той час Ю. Поярков був уже дворазовим чемпіоном світу, а Ю. Венгеровський і Е. Сибіряков мали по одному такому титулу. У 1968 р. на Олім­пійських іграх у Мехіко семеро українських волей­болістів зійшли на найвищу сходинку п'єдесталу. Це харків'яни В. Матушевас і Ю. Поярков, луганча­нин В. Бєляєв, одесити Є. Лапинський і В. Михаль-чук, кияни В. Іванов і Б. Терещук. Усього Україна має 14 олімпійських чемпіонів, 11 чемпіонів світу, 27 переможців європейських чемпіонатів.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

ІІ. СПЕЦІАЛЬНА ФІЗИЧНА ПІДГОТОВКА.

 

1. САНІТАРНО-ГІГІЄНІЧНІ ВИМОГИ    ДО СПОРТИВНОГО  ІНВЕНТАРЮ

Гігієнічні вимоги забезпечують належні умови для занять спортом. Спортивні прилади, обладнан­ня та інвентар повинні бути цілими, із гладкою чи­стою поверхнею, відповідного до правил змагань розміру та ваги.

Місця занять фізичними вправами, інвентар і обладнання, спортивний одяг і взуття мають від­повідати нормам гігієни. Займатися спортивними іграми найкраще на спеціально обладнаних спор­тивних майданчиках. Перед заняттями у спортивній залі її необхідно провітрювати, а після завершення занять проводити вологе прибирання.

Одяг і взуття учнів повинні відповідати погодним умовам, бути чистими, охайними та зручними, не заважати рухам. Спортивну форму та взуття не рекомендується використовувати у повсякденному носінні.

Спортивний інвентар і обладнання, що вико­ристовуються для тренувань із волейболу, повинні відповідати санітарно-гігієнічним нормам і прави­лам змагань.

Рекомендовано дотримуватись цих норм, щоб запобігти порушення техніки вправ і профілакти­ки травматизму. Висота сітки біля обмежувальних стрічок може перевищувати встановлену прави­лами не більше ніж на 2 см. Верхній край сітки обшивають стрічкою білого матеріалу завширшки 5 см. Усередині цієї обшивки пропускають гнучкий трос. По нижньому краю сітки також пропускають гнучкий трос в ізоляційній оправі. Необхідно сте­жити за кріпленням сітки до стійок та цілісністю троса, яким кріпиться сітка. Сітку укріплюють на двох стояках, що встановлені на відстані не ближче ніж 50 см від бічних ліній. Кріплення не повинне загрожувати гравцям небезпекою або бути завадою для суддів.

Вага м'яча обмежується 250-270 г. Використо­вування м'ячів більшої ваги може спричинити у непідготовлених учнів травми пальців рук і перед­пліччя (розтягнення, забиті місця, вивихи, тріщини, переломи). М'яч повинен бути круглим, крім того для гри в закритих приміщеннях — світлого кольо­ру.

Окружність м'яча становить 65-67 см, тиск — 0,48-0,52 кг/см². Питання щодо придатності м'яча під час гри вирішує вчитель або суддя.

Колір сітки, стійок, підлоги, стін повинен від­повідати санітарно-гігієнічним вимогам, правилам змагань і не відволікати увагу учнів під час за­нять.

Фізкультурно-спортивні заняття мають оздоров­че спрямування, тому необхідно створювати без­печні умови для занять, дотримуватися правил безпеки, контролювати свій стан, спостерігаючи за всіма змінами в організмі під час занять та після них, фіксувати свої досягнення. Водночас, процес занять фізичною культурою і спортом часто су­проводжується різними захворюваннями та трав­муваннями.

Самоконтроль — процес спостереження за сво­їм фізичним станом. Систематичне спостереження та реєстрація показників фізичного стану є кори­сними для оцінювання впливу фізкультурних занять на організм і своєчасної корекції навантажень.

Систематичні спостереження привчають вдум­ливо ставитись до тренувань, упроваджувати здо­ровий спосіб життя, раціонально та ефективно використовувати засоби фізичної культури для зміцнення здоров'я, підвищення загальної праце­здатності, удосконалення спортивної майстерності.

Про стан організму свідчать суб'єктивні (на­стрій, бажання займатись фізичними вправами, апетит, сон та ін., що фіксуються на підставі влас­них відчуттів) і об'єктивні показники, що фіксу­ються спеціальними приладами (зріст, вага, частота серцевих скорочень, життєва ємкість легенів, арте­ріальний тиск, сила кисті та ін.). Спостереження необхідно регулярно занотовувати до щоденника самоконтролю, форма якого може бути довіль­ною. Основне місце у записах повинні займати суб'єктивні показники.

► Суб'єктивні показники

Самопочуття. Його погіршення може стати симптомами перенапруження або початку захворю­вання. Ознаками хорошого самопочуття є бадьо­рість, приплив життєвих сил; задовільного — не­значна кволість; поганого — слабкість, зниження працездатності, пригнічений стан.

Настрій — це показник, що відображує пси­хічний стан людини. Настрій уважається добрим, коли людина спокійна, життєрадісна, упевнена в со­бі, коли заняття дає їй задоволення. Задовільний настрій супроводжується нестійким емоційним ста­ном. Розгубленість і пригніченість є показниками незадовільного настрою.

Бажання займатись у щоденнику позначається словами «велике», «байдуже», «відсутність бажан­ня». Останнє є ознакою перевтоми або хворобли­вого стану.

Больові відчуття свідчать про травми, захво­рювання та перенапруження. Під час занять фізич­ною культурою найчастіше виникають болі у м'язах, правому   підребер'ї,   ділянці   серця   та   головні болі. Особливо уважно необхідно ставитися до по­яви серцевого болю. У цьому випадку необхідною є термінова консультація лікаря. Важливо відзна­чати, під час виконання яких саме вправ вони ви­никають.

Про відповідність навантаження до фізичних можливостей людини також свідчить сон. Якщо людині важко засинати, спостерігається неглибо­кий, неспокійний сон, необхідно переглянути обсяг навантажень. У щоденнику фіксується якість сну: «глибокий», «спокійний», «неспокійний».

Апетит так само свідчить про стан організму. У щоденнику його позначають як «нормальний», «підвищений», «знижений».

► Об'єктивні показники

Життєва ємкість легенів (ЖЄЛ) інформує про функціональні можливості дихальної системи та вимірюється спірометром. Для того щоб визначи­ти необхідну ЖЄЛ, можна скористатися формулою Людвіга:

Якщо дійсна ЖЄЛ перевищує за визначену за формулою, то це свідчить про високий функціо­нальний стан легенів.

Частота серцевих скорочень (ЧСС) є показни­ком діяльності серцево-судинної системи. У нормі ЧСС здорової людини коливається у межах 60-90 уд/ хв. Із віком ЧСС знижується. У жінок вона на 7-10 ударів є вищою, ніж у чоловіків; у трено­ваних — нижче, ніж у нетренованих; у положенні лежачи — нижче, ніж у положенні стоячи. ЧСС вимірюється в один час і в одному положенні. Під час тренувань ЧСС вимірюють за 10 с і результат помножують на 6. Збільшення ЧСС на наступний після тренування день, погані сон, апетит і само­почуття можуть свідчити про перевтому.

У щоденнику самоконтролю також необхідно фіксувати показники зросту, який можна визна­чити ростоміром під час медичного огляду або у домашніх умовах,

використовуючи сантиметрову стрічку або лінійку. Цей показник доцільно вимі­рювати двічі на рік.

Необхідно постійно спостерігати за вагою тіла, а результати вимірювань фіксувати у щоденнику.

Співвідношення показників зросту та ваги тіла надають інформацію про ступінь відповідності нор­мальному фізичному розвитку. Найпростіше визна­чити оптимальну вагу тіла за індексом Брока: для людей зі зростом 155-165 см вага дорівнює довжині тіла у см, від якої віднімається 100; якщо зріст ста­новить 165-175 см — віднімають 105, при зрості більше ніж 175 см — віднімають ПО.

Важливими є показники артеріального тиску, що вимірюються сфігмоманометром. На рівень ти­ску впливають вік, зріст, вага, частота серцевих ско­рочень, характер харчування, заняття фізичними вправами, емоційний стан та ін.

За суб'єктивними та об'єктивними показника­ми планується навчально-виховний процес, склада­ються графіки тренувань, коригуються контрольні нормативи, відстежується динаміка змін особистих досягнень учня.

 

 

3. ОСОБИСТА ГІГІЄНА СПОРТСМЕНА

Слово «гігієна» походить від імені давньогрець­кої богині здоров'я — дочки бога лікування Еску­лапа. Як наука гігієна вивчає умови, що впливають на здоров'я людини, розробляє норми та вимоги, що спрямовані на збереження здоров'я.

Основною метою занять фізичними вправа­ми є формування в учнів стійкої мотивації щодо збереження свого здоров'я, фізичного розвитку та фізичної підготовки.

Першочергову увагу необхідно приділяти осо­бистій гігієні учнів, адже від неї певною мірою залежить виховний і тренувальний ефект занять фізичними вправами.

Не рекомендується займатись фізичними впра­вами після хвороби, у стресовому стані або під час перевтоми, алкогольного або наркотичного сп'яніння.

Фізичними вправами необхідно займатися в спеціальному спортивному одязі, що повинен від­повідати погодним умовам і має бути завжди чи­стим, охайним і зручним, не заважати вільним ру­хам. Спортивну форму та взуття не рекомендується використовувати для повсякденного носіння.

Перед початком занять волейболом необхід­но зняти великі прикраси (ланцюжки, годинники, персні), нігті мають бути короткими, довге волосся охайно зібраним на потилиці. Взуття повинно мати гумову неслизьку підошву, шнурки міцно зав'язані та сховані. Після занять рекомендується прийняти душ, якщо такої можливості немає — скористатись вологими серветками та обов'язково вимити руки та обличчя милом.

Велике значення в гігієнічному вихованні має дотримання вимог розпорядку дня, рухового режи­му та загартовування.

Дослідженнями гігієністів доведено, що біль­шість школярів страждають на гіподинамію, оскіль­ки більшість часу (82-85% денного часу) перебу­вають без руху (сидять). Урок фізичної культури у той день, коли він є, компенсує тільки приблизно 11% необхідної добової рухової активності.

Після кожного тренування спортивний одяг необхідно прати, а взуття просушувати.

Якщо під час тренувань виникли садна, по­тертості чи забиття від падіння, ушкоджене місце обов'язково слід промити перекисом водню, а по­тім змастити йодом, щоб запобігти потраплянню інфекції.

4. ЗАГАРТОВУВАННЯ ОРГАНІЗМУ

Людина постійно перебуває під впливом природніх факторів, що весь час змінюються. Тому важливо привчити організм швидко та безболісно реагувати на ці зміни за допомогою загартовуван­ня.

Засоби загартовування повітрям: повітряні ван­ни, провітрювання приміщення в усі пори року, сон на свіжому повітрі.

Повітряні ванни починають приймати в закри­тому приміщенні при температурі не нижче ніж +15 °С, а на свіжому повітрі не нижче ніж +18 °С протягом 3-5 хв. Поступово температуру необхідно знижувати, а тривалість збільшувати, доводячи її до 2 год. Ранкову гімнастику так само найкраще виконувати при відчиненому вікні.

Важливим засобом загартування є сонячне опромінювання. Для того щоб запобігти опікам, пе­ребувати під прямим сонячним промінням найкраще з 9 до 11 год і після 17 год. Тривалість процеду­ри в перший день — 6-10 хв. Поступово тривалість

перебування доводять до 35-40 хв. Сонячні ванни слід приймати не раніше, ніж через 1,5 год після вживання їжі, але в жодному разі не натщесерце. Під час сонячних ванн необхідно через кожні 15 хв змінювати положення тіла, підставляючи до сон­ця почергово спину, лівий бік, живіт, правий бік. Доречними будуть рухові ігри на свіжому повітрі. Перебуваючи під сонячними променями, необхідно надягати головний убір.

Підвищують загартованість сонцем і повітрям заняття на відкритих спортивних спорудах.

Види гартувальних процедур: умивання, обти­рання, обливання, купання та плавання. Загартову­вання починають із обтирання вологим рушником усього тіла енергійними рухами в напрямку від ки­стей і ступнів до серця. Груди та живіт розтирають коловими рухами за рухом годинникової стрілки. Через місяць від початку загартовування розпочи­нають обливатися або використовувати холодний душ (на початку за температури води +25...+30 °С). Перші процедури не повинні перевищувати 20-30 с, поступово температуру води знижують і доводять до +15°С.

Купання у водоймах починають за температури води не нижче ніж +20 °С. Спочатку купаються не більше ніж 3-4 хв, поступово тривалість купан­ня збільшують до 10-15 хв. Корисним є купання в морській воді через її лікувальні властивості.

Дуже корисним для загартовування є ходіння босоніж по піску або траві.

Фізичні показники та спортивні досягнення є вищими у тих, хто загартовується, ніж у тих, хто цим нехтує.

    5.  ОСОБЛИВОСТІ ФІЗИЧНОЇ ПІДГОТОВКИ ВОЛЕЙБОЛІСТІВ. ЗНАЧЕННЯ СПЕЦІАЛЬНОЇ ФІЗИЧНОЇ ПІДГОТОВКИ    

Гра у волейбол є дуже динамічною, складаєть­ся з несподіваних і швидких пересувань, зупинок, стрибків, падінь та ін. Для того щоб волейболі­сти продемонстрували високі спортивні результа­ти, необхідно бути добре фізично підготовленими. Чим кращою є фізична підготовленість гравців, тим швидше вони опановують техніко-тактичні навички.

Фізичну підготовку поділяють на загальну (ЗФП) і спеціальну (СФП).

Загальна фізична підготовка спрямована на всебічний розвиток організму, зміцнення здоров'я, удосконалення функціональних можливостей. Засо­бами ЗФП можуть бути вправи з інших видів спор­ту (гімнастики, легкої атлетики, плавання, рухливі ігри та ін.). Універсальними засобами є кросовий біг, стрибкові вправи, вправи з обтяженням, загальнорозвивальні вправи, плавання.

До ЗФП належать вправи:

*  на формування правильної постави;

*  на збільшення м'язової маси;

*  для розвитку сили різних м'язових груп;

*  для розвитку загальної витривалості;

*  для розвитку гнучкості;

*  для розвитку спритності;

^х для розвитку координації рухів;

* на розслаблення та координацію рухів.

Комплекси вправ для ЗФП кожний учитель до­бирає залежно від віку та статі учнів, матеріально-технічної бази, рівня підготовленості учнів.

Загальна фізична підготовка є фундаментом для спеціальної фізичної підготовки.

Спеціальна фізична підготовка розв'язує за­вдання розвитку якостей, що

 відіграють особливу роль в обраному виді спорту.

Ураховуючи специфіку гри у волейбол, доціль­но пам'ятати про такі правила:

У зв'язку з тим, що під час гри у волейбол знач­не навантаження припадає на пальці рук і плечові суглоби в СФП необхідно особливу увагу приділяти розвитку та зміцненню саме цих м'язових груп. Для того щоб запобігти травмування рук, у розминку обов'язково слід включати спеціальні вправи для зміцнення фаланг пальців і розвитку рухливості в плечових суглобах.

   Вправи для зміцнення фаланг пальців і сили рук:

*  рухи напруженою кистю в різні боки;

*  обертання напруженої кисті;

*  підтягування на перекладині;

Після кожної вправи слід обов'язково викону­вати вправи на розслаблення м'язів кистей і рук.

 

6. ФІЗИЧНІ ЯКОСТІ І ВПРАВИ ДЛЯ ЇХ РОЗВИТКУ.

Фізичні якості необхідно розвивати і вдоскона­лювати протягом усього життя. Високі показники розвитку фізичних якостей дозволяють організ­му легше адаптуватися до фізичних навантажень і стресів. Фізичні якості можна розвивати будь-якими вправами, використовуючи спеціальний ін­вентар і обладнання (тренажери, еспандери, гантелі, штанги, скакалки, медицинболи різної ваги та ін.).

Вправи для розвитку стрибучості:

-  стрибки на місці та з просуванням уперед на одній і обох ногах;

- стрибки через одну або дві гімнастичні лави, що поставлені одна на одну, відштовхуючись обома ногами з місця чи з розбігу;

-  стрибки з висоти 30-90 см на підлогу або гім­настичні мати із наступним стрибком угору;

-  усі попередні вправи з використанням скакалки;

-  усі попередні вправи з обтяженням різної ваги;

-  рухливі ігри та естафети з елементами стрибків.

Вправи для розвитку швидкості:

- біг у перемінному темпі;

- біг із граничною швидкістю на 10-15 м;

Вправи для розвитку спритності:

- вправи з обмеженнями зорового аналізатора;

- дзеркальне виконання вправ;

- «човниковий» біг 9-3-6-3-9 (цифри означають дистанцію бігу по волейбольному майданчику в метрах);

- акробатичні вправи;

- стрибки через гімнастичну лаву з поворотом на

90°, 180°, 360°, після повороту — прийом або

передача м'яча; х блокування, поворот на  180° — прийом або

передача м'яча; х у парах на відстані 4-ф м після передачі м'яча

 

зверху обома руками гравець виконує перекид

уперед або назад.

Вправи для розвитку витривалості:

- циклічні види спорту на тлі загальної втоми, але не допускаючи порушень техніки виконан­ня вправ (біг, ходьба на лижах, плавання, їзда на велосипеді та ін.);

- безперервний рівномірний біг;

^-  біг із навантаженнями різної ваги;

- біг під гору.

Вправи для розвитку гнучкості:

- динамічні вправи (нахили, махи, випади);

- статичні вправи (фіксація положень окремих частин тіл протягом 20-30 с);

- вправи з самозахопленням, із допомогою парт­нера або обтяженням.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Техніка гри — це комплекс спеціальних при­йомів і засобів, за допомогою яких ведеться гра. Кожний технічний прийом дозволяє розв'язувати конкретні тактичні завдання у різноманітних си­туаціях, що виникають на спортивному майданчи­ку. Унаслідок того, що у волейболі ігрова ситуація змінюється щосекунди, гравець повинен прийма­ти рішення та діяти у відповідь на дії суперника в умовах обмеження часу. Досконала техніка ство­рює сприятливі умови для успішної гри в захисті та нападі, дозволяє економно витрачати сили про­тягом гри.

Технічна підготовка у волейболі поділяється на техніку гри в нападі та захисті

Тактика гри — це доцільні та узгоджені дії гравців команди, що визначають засоби, способи та форми ведення гри у конкретних умовах проти конкретного суперника. Тактика гри визначаєть­ся рівнем технічної майстерності гравців. Волей­бол — командна гра, тому кожний гравець має певні обов'язки відповідно до своїх здібностей та інтересів команди. На майданчик гравці вихо­дять із заздалегідь визначеними та відпрацьовани­ми функціями. Для досягнення високих результатів кожний гравець повинен уміти вести гру в нападі та захисті

Опанування технічних і тактичних прийомів вимагає розвитку кмітливості, спритності, сили, швидкості, витривалості, вольових зусиль.

Висока ігрова дисципліна є невід'ємним супут­ником успішної гри волейбольної команди.

1. ВИМОГИ ТЕХНІКИ БЕЗПЕКИ ПІД ЧАС ЗАНЯТЬ ІЗ ВОЛЕЙБОЛУ

1. Перевіряти стан майданчика та спортивної за­ли, прибирати всі сторонні предмети, що мо­жуть спричинити травми.
2.    До початку гри гравцям необхідно зняти речі, що можуть спричинити травми (годинники, браслети та ін.).
3.    Під час проведення занять стежити, щоб сто­ронні м'ячі не потрапили під ноги гравців.
4.    Під час навчання нападального удару — про­водити додаткову спеціальну розминку.
5.    Під час навчання захисних дій необхідно на­вчити школярів безпечних способів падіння та самострахування.
6.    Учні повинні перебувати на заняттях у спор­тивній формі, при температурі повітря нижче ніж 10 °С — у спортивних костюмах.
7.    Ігри слід проводити відповідно до правил зма­гань.
8. У школярів необхідно попереджувати грубість, виховувати повагу до суперників, суддів і гля­дачів.

 

    Базовими елементами стійок і пересувань у волейболі є стійке положення на напівзігнутих ногах і зберігання рівноваги у стійці. Це дає можливість пересуватися кроком, бігом, робити стрибок або випад у будь-якому напрямку.

Стійка — це положення готовності волейболіста ви­конати будь-який прийом гри (наприклад передачу). Одна нога виставляється дещо вперед, обидві ноги трішки

зігнуті. Руки зігнуті в ліктьових суглобах, кисті перед грудьми, спрямовані долонями одна до одної, пальці вільно зігнуті, великі пальці спрямовані вгору. Тулуб нахилений уперед, вага тіла перенесена на ногу, що стоїть попереду.

Пересування майданчиком можуть виконуватися при­ставними кроками праворуч або ліворуч, обличчям чи спиною вперед. Під час пересувань голова гравця рухається по прямій лінії, тіло не виконує рухів угору та вниз. Спочатку пересування вивчаються на дещо зі­гнутих ногах.

Вправи для навчання:

1. Набути положення стійки з виставленою вперед лівою ногою. Виконати в стійці випад ліворуч, праворуч, крок уперед, назад. Руки, зігнуті в ліктях і готові виконати дії з м'ячем, розташовуються пе­ред грудьми.
2. Пересування в стійці приставним кроком ліворуч і праворуч зі зміною швидкості руху (повільно — швидко).
3. Пересування приставним кроком обличчям уперед:

а) із лівою ногою попереду;

б) те саме другою ногою.

4. Те саме спиною вперед.
5. Пересування в стійці стрибками та випадами, іміту­ючи після зупинки передачу м'яча.
6. Рухливі ігри: «Горобці та горлиці», «День і ніч» та ін., у яких гравці чергують положення готовно­сті з активним пересуванням майданчиком.

Закріплення та вдосконалення стійки і пересувань від­бувається безпосередньо під час вивчення передач м'яча зверху обома руками.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

3. ПРИЙОМ І ПЕРЕДАЧА М’ЯЧА

 

а) Передача м'яча обома руками зверху

Перш ніж опановувати техніку передач м'яча обома руками зверху, необхідно розвивати силу м'язів, що беруть участь у виконанні цього прийому.

1. Колові рухи кистями, згинання та розгинання рук в упорі.
2. В упорі об стіну долонями, пальцями рук одночасні та поперемінні відштовхування правою та лівою рукою від стіни.
3. Пересування на руках, в упорі лежачи по колу, ноги разом.
4. Те саме, пересуваючись праворуч і ліворуч, одно­часно переставляючи однойменні руки та ноги.
5. Пересування на руках у парах, ноги утримує парт­нер:
6. Те саме, відштовхуючись руками від підлоги.
7. Кидки та ловіння м'яча зустрічним рухом (гравець, підкинувши м'яч, набуває стійки волейболіста. Потім, узгоджено розгинаючи руки, тулуб і ноги назустріч м'ячу, що опускається, ловить його, за­вершуючи вправу новим випрямленням рук і ніг).
8. Те саме з набивним м'ячем, у зустрічних колонах і на дальність.
9. Багаторазові волейбольні передачі набивного м'яча з положення руки над головою, партнерові в русі. 

Вправи для навчання

1. Імітація передачі м'яча обома руками зверху на місці.
2. Те саме у русі, після зупинки.
3. У парах за сигналом учителя учні виконують зу­стрічні рухи руками до м'яча в поєднанні з роботою ніг на місці.

 

4. Те саме після бігу вперед, пересування приставни­ми кроками, зупинки.
5. Розвести пальці, розташувати кисті рук таким чи­ном, щоб між великим і вказівним пальцями утворився «ромб», але вони не з'єднувалися. Зберігаючи таке положення кистей, узяти м'яч із підлоги кін­чиками пальців. У хваті беруть участь, здебільшо­го, середні, вказівні та великі пальці. Повторити 20—30 разів, щоразу обов'язково перевіряючи, чи зберігся «ромб».

6.  Партнер підкидає м'яч знизу, гравець ловить його після пересування вперед у стійці волейболіста. Вправа виконується в колоні по 4-5 учнів, після виконання завдання гравець стає в кінець своєї колони.
7. Гравець підкидає м'яч уперед-угору, потім пере­сувається під м'яч (кроком, бігом або стрибком), ловить його в правильному вихідному для передачі положенні.
8. Багаторазові кидки набивного м'яча вагою 1—2 кг над собою та в парах обома руками від голови та ловіння його. Звертати увагу на завершальний рух кистями та пальцями.
9. У парах на відстані 2—3 м одне від одного, гравець, підкинувши м'яч над собою, передачею обома ру­ками зверху спрямовує його партнерові, який ло­вить м'яч і повторює ту саму вправу.

10.          Те саме, поступово збільшуючи відстань між парт­нерами.
11.          У парах передавати м'яч над собою двічі-тричі з наступною передачею партнерові. Партнер після виходу під м'яч ловить його в стійці волейболіста та повторює вправу.
12.          Гравець, ударивши м'ячем об підлогу, пересуваєть­ся під м'яч, одо відскочив від підлоги, і виконує пе­редачу партнерові. Вправу виконувати у зустрічних колонах по 4-6 учнів.
13.          Передачі м'яча партнерові в русі у зустрічних коло­нах до першої помилки; перемагає команда, яка виконала більше передач.
14.          Те саме з переходом гравця після виконання пере­дачі в кінець протилежної колони.
15.          Індивідуальні передачі біля стіни «над собою — в стіну».
16.          Передача м'яча на місці у колі та в русі по колу з ве­дучим у центрі.
17.          Багаторазові передачі м'яча у колоні, яка стоїть об­личчям до стіни; перший гравець виконує три пере­дачі у стіну, потім стає у кінець колони, а передачі виконує наступний гравець.
18.          Те саме у вигляді естафети: хто більше разів при­пуститься помилок при заданій кількості передач (швидкість виконання не враховується, щоб учні

всю увагу приділяли правильності виконання пере­дач).

19.         Передача м'яча в парах через сітку, стоячи на місці, у русі з просуванням праворуч і ліворуч.
20.         Змагання на найбільшу кількість передач м'яча. Передача м'яча обома руками зверху може виконува­тися не тільки вперед, але й за голову. Для вивчення цього елементу застосовують передачі м'яча над го­ловою з поступовим збільшенням висоти з 1 м до 4-5 м на місці. Потім цей вид передачі виконується з про­суванням уперед (назад). Для закріплення техніки ви­конання цієї передачі застосовуються взаємодії трьох гравців, які розташовуються на одній лінії на відстані З м одне від одного. Гравець, який перебуває
21.         посеред­ині, виконує передачу за голову партнерові, який стоїть позаду, і, виконавши передачу, повертається на 180° для прийому м'яча та передачі його за голову іншому грав­цеві. Через певний час гравці міняються місцями.

 

 

б) Прийом м'яча обома руками знизу

Для прийому м'яча, що летить із великою швидкістю (після подачі або нападального удару), рекомендуєть­ся використовувати прийом обома руками знизу. Ця ігрова дія спочатку виконується на місці, а потім — після пересування вперед. На кожному з цих етапів навчання вчитель повинен нагадати учням про те, що прийом м'яча обома руками знизу належить до техніки захисту.

Після пересування до місця зустрічі з м'ячем гравець разом із наступним кроком, що стопорить, виносить випрямлені та дещо напружені руки вперед, кисті з'єднані разом, одна охоплює другу (одна в одній). Бажано виставити одну ногу вперед. Ноги зігнуті в ко­лінах, тулуб дещо нахилений уперед. Руки розташову­ються перпендикулярно до траєкторії польоту м'яча. При наближенні м'яча зустрічний рух починають но­гами, що випрямляються в колінних суглобах, ту­луб піднімається вгору-вперед, руки починають брати участь у роботі пізніше. Удар по м'ячу виконують передпліччям (в перший їх третині). Ноги поступово випрямляються, руки після удару просуваються в на­прямку передачі.

Вправи для навчання

1. Імітація прийому м'яча знизу на місці, у русі впе­ред, назад, у сторони.
2. У парах гравець підкидає м'яч партнерові, який виконує прийом м'яча знизу на місці, потім після пересування.
3. Те саме, але один виконує передачу обома руками зверху, а другий — прийом і

     передача м'яча обома руками знизу, повертаючи його партнерові.

4. Багаторазове відбивання м'яча обома руками в сті­ну, стоячи на місці, із просуванням ліворуч і пра­воруч.

6. У зустрічних колонах гравець після жонглювання м'ячем (2—3 прийоми м'яча знизу над собою) пере­дачею обома руками зверху пасує м'яч партнерові в другій колоні.
7. Багаторазове відбивання м'яча обома руками знизу вгору над собою.
8. Жонглювання м'ячем над собою, прийом його обома руками знизу з одночасними поворотами та пересуваннями. Уникати помилок під час при­йому м'яча (зігнуте положення рук, м'яч потрапляє на кисті рук, неузгодженість роботи рук, ніг, тулу­ба та ін.) Тільки після засвоєння цього прийому в процесі вдосконалення навичок застосовуються наступні вправи.
9. Чергування високих і середніх передач, виконуючи прийом м'яча обома руками знизу індивідуально та в трійках, стоячи біля стіни, у русі.

10.         Передачі м'яча в колонах через сітку, коли кожний гравець виконує прийом м'яча знизу, дві передачі над собою знизу, а потім передачу обома руками зверху через сітку.
11.         Капітани, які розташовані навпроти команд, що шикуються у колону, підкидають м'яч у напрямку перших номерів своїх колон: у сторони, з недольо­том, угору біля себе та ін. Гравці почергово прийо­мом м'яча знизу повинні повернути його капітано­ві, а потім стати в кінець своєї колони.
12.         Передача обома руками знизу, як захисний прийом в умовах навчальної гри.

в)    Ігри для вивчення передач м'яча

СВІЧКА

На майданчику намальоване коло діаметром 1 м. Гравці шикуються в колону по одному, по черзі заходять у коло та виконують 10 передач над собою. Кожна передача повинна на 2 м пере­вищувати зріст гравця. Гравці штрафуються, якщо порушується висота передач, а також гравець ви­ходить за межі кола. Переможцем уважається учень із найменшою кількістю штрафних балів.

ЗРОБИ ПЕРЕДАЧУ ТА ВИЙДИ

Гравці у парах на відстані 4 м одне від одного з-за лицьової лінії розпочинають передавати м'яч обома руками зверху (знизу), рухаючись боком до проти­лежної лінії та назад. Перемагає пара, яка припус­тилася найменшої кількості помилок і втрат м'яча.

М'ЯЧ ПАРТНЕРОВІ

6-8 учнів стоять у колі, один — у центрі кола. За сигналом учителя гравці у колі передають м'яч у різних напрямках одне одному, а гравець у центрі кола намагається

ПЕРЕДАЧІ В РУСІ

Учні шикуються у колону по двоє за лицьовою лінією. Напрямні гравці кожної колони за сигналом учителя розпочинають рухатися до сітки, виконую­чи передачі м'яча обома руками зверху над собою, доходячи до сітки, кидають в неї м'яч і

 

приймають його обома руками знизу. Повертаючись до своєї колони, гравці виконують передачі м'яча обома ру­ками знизу. Потім те саме виконують інші гравці по черзі. За кожний втрачений м'яч команді зара­ховується штрафний бал. Переможцем стає коман­да, яка набере найменше штрафних балів.

КАРУСЕЛЬ

Дві команди гравців утворюють два кола. Гравці в колі стають спинами одне до одного на відстані 2 м. За сигналом учителя один із грав­ців у кожній команді виконує передачу м'яча над собою, при цьому рухається по колу вперед, його місце займає інший учень, не даючи м'ячу впасти на підлогу.

Помилки під час передач м'яча:

* неправильне вихідне положення;

* виконання передач на прямих ногах;

* неповне випрямлення рук під час передачі м'яча;

Гравці у парах знаходяться на бокових лініях одне навпроти одного. За сигналом учителя гравці з однієї сторони бокової лінії подають м'яч у на­прямку своїх суперників, які намагаються прийняти його та спрямувати в зворотному напрямку. Кож­ний гравець виконує по десять подач м'яча. Пере­магає той, хто безпомилково прийняв м'ячів най­більшу кількість.

ХТО КРАЩЕ?

Троє гравців знаходяться на задній лінії в зонах 5, 6 і 1. Кожний із них приймає по десять силових (або націлених) подач. За прийом м'яча нарахову­ються бали: 2 — прийом із помилкою; З — прийом без технічної помилки; 4 — прийом без помилки та з доведенням м'яча у зону нападу; 5 — виконано зручну передачу одразу на удар. Після десяти по­дач гравці змінюють зони розташування. Перемагає гравець, який набере найбільшу кількість балів.

Помилки під час прийому та передачі м'яча:

* неправильно набута стійка (гравець не встигає набути низької стійки);

* несвоєчасний вихід на м'яч;
*неправильне положення рук і тулуба під час передачі м'яча; " під час прийому м'яча обома руками знизу м'яч потрапляє у кисті рук, а не на передпліччя; "під час прийому м'яча, що     знаходиться збоку,

   *гравець не виконує випад у сторону м'яча;

*неточна передача м'яча після прийому.

    а) Нижня пряма подача

Гра у волейбол починається з подачі м'яча. Від її якіс­ного виконання залежить певною мірою загальний успіх у грі. У волейболі застосовують кілька видів по­дач: нижня пряма, верхня пряма, бокова, у стрибку та ін. Найшвидше учні засвоюють нижню пряму подачу.

   Перші навички виконання нижньої прямої подачі учень формуються на другому році навчання. її техніка засвоюється, стоячи на відстані 3—6 м від сітки. Тільки пізніше учні повинні вміти виконувати нижню пряму подачу з-за лицьової лінії.

   Після пояснення та демонстрації різних способів подачі м'яча необхідно навчити учнів правильного вихідного положення та підкидання м'яча. Потім засвоїти удар­ний рух по м'ячу й узгодженість дій окремих частин тіла.

   Під час подачі гравець розташовується обличчям до сітки. Якщо у нього сильніша права рука, то ліву ногу він виставляє дещо вперед, ноги дещо зігнуті в колінах, ліве плече дещо попереду правого. Ліва рука зігнута в ліктьовому суглобі та виставлена перед тулубом, м'яч лежить на її долоні. Права рука відведена вниз і готу­ється до замаху. Гравець плавно підкидає м'яч лівою рукою угору на висоту приблизно 0,5 м над

головою. Одночасно з підкиданням м'яча він правою рукою виконує замах назад-униз. Під час зниження м'яча приблизно до поясу, гравець маховим рухом прямої правої руки ззаду-вниз-уперед виконує ударний рух. Із початком ударного руху ноги випрямляються, маса тіла переміщується на ногу, що стоїть попереду. Удар по м'ячу завдається основою долоні попереду гравця на рівні поясу. Після удару рука продовжує рухатися в напрямку руху м'яча.

 

Вправи для навчання

1. Імітація подачі без м'яча.
2. Підкидання м'яча вертикально вгору та ловіння його на рівні грудей.
3. Відведення правої руки назад-униз, а потім рух нею вперед із гумовим амортизатором, що закріплено на рейці гімнастичної стінки.
4. Кидки набивного м'яча вагою 1 кг знизу вгору.
5. Підкидання волейбольного м'яча та ударний рух по ньому.
6. Подача м'яча з руки, не підкидаючи його, із 3 м у стіну.
7. Те саме, але м'яч підкидають партнерові, який роз­ташовується у протилежній колоні.
8. Подача м'яча знизу через сітку з відстані 4 м, по­ступово віддаляючись від сітки.
9. Подача м'яча з-за лицьової лінії через сітку.

10.        Подача м'яча в задану частину майданчика.
11.        Подача м'яча в задану зону 1, 5, 6.

 

б) Верхня пряма подача

Базові елементи верхньої прямої подачі — узгоджені рухи підкидання м'яча однією рукою й ударного руху другою, а також наступальний рух тулуба на м'яч у мо­мент удару. В ударному русі беруть участь усі частини тіла, починаючи з кульшового суглобу.

Для виконання прийому гравець розташовується об­личчям до сітки, тримаючи м'яч однією рукою на рівні грудей (поясу). Рука, яка виконуватиме ударний рух, кистю опущена вниз-уперед. Підкинувши м'яч угору, гравець відхиляє тулуб назад, масу тіла переносить на ногу, що стоїть позаду, та одночасно нахиляє тулуб уперед, кисть руки — вперед-угору та виконує удар по м'ячу. Завершуючи удар гвинтоподібним рухом тулуба, рука, що б'є, опускається до протилежного коліна.

Вправи для опанування

1. Імітація верхньої прямої подачі на три рахунки (1 — із положення стійки різко підняти руку в положен­ня замаху; 2 — підкинути м'яч; 3 — виконати удар).
2. Для засвоєння замаху: в стійці стиснути кисть парт­нерові, наче під час рукостискання, розгинаючи коліна і випрямляючись, «витягнути» руку, що б'є, у положення замаху ліктем угору і в сторону, кисть опущена. Вправа виконується з невеликим опором партнера.
3. Для засвоєння ударного руху: випрямлена рука, яка б'є, опущеною кистю спирається на кисті під­нятих угору рук партнера. Згинаючись у кульшових суглобах, таз переміщується назад, а плечі і руки — уперед, натискаючи на кисті партнера.

4. Тримаючи м'яч обома руками, опустити його вниз перед собою, дещо нахилитися вперед, потім гвин­топодібним рухом тулуба підняти м'яч угору до положення опори на носках, але не заносити його за голову. Потім за рахунок короткого ривка тазом

 назад кинути м'яч уперед, не опускаючи лікті вниз.

5. Те саме, але з перенесенням м'яча в одну руку.
6. Подача м'яча у напрямку партнера, зберігаючи по­слідовність рухів.
7. Подача м'яча на свого партнера на точність влучан­ня з дистанції 9-12 м.
8. Подача м'яча на точність через сітку (у задану зону).
9.  

в) Ігри для навчання подач м'яча

ЧИЙ М'ЯЧ ВІДСКОЧЕ ДАЛІ

Гра проводиться біля стінки. Гравці по черзі кидають тенісний м'яч у стінку знизу

 

 (зверху) од­нією рукою. Фіксується відстань відскоку м'яча.

ХТО КИНЕ М'ЯЧ ДАЛІ

Учні поєднуються у 3-4 групи й шикуються в шеренги одна за одною. Кожний гравець пер­шої шеренги тримає в руках набивний м'яч. Суддя знаходиться поряд із лінією кидків. Лінія метання розташована на відстані 2 м від першої шеренги, далі позначено лініями відстані 10 м, 12 м, 14 м та ін. За сигналом учителя гравці першої шеренги по черзі кидають м'яч однією рукою знизу (зверху). Оцінюється у балах кожний кидок: м'яч,, що пере­летів за першу лінію, дає команді один бал, за дру­гу — два тощо. Перемагає команда, яка набере най­більшу кількість балів.

ПЕРЕСТРІЛБОЛ

На кожній половині майданчика знаходяться 6-10 учнів, на відстані 1 м від лицьової лінії зна­ходиться лінія «полону». Гра починається подачею однієї з команд. Друга команда приймає м'яч і ро­зігрує його за правилами волейболу, переводить третім ударом на сторону суперника, який нама­гається прийняти м'яч і так само розіграти його. Гравець, який припустився помилки, вирушає на протилежну сторону за межі «полону», його ко­манда втрачає подачу, а гра відновлюється подачею другої команди. «Полонений» під час гри (не ви­ходячи на майданчик) намагається перехопити м'яч і виконати подачу на свою сторону майданчика. Гравці його команди будь-яким ударом відправля­ють м'яч назад. За умови вдалого виконання атаки «полонений» повертається до своєї команди. Гра триває 10-15 хв.

За цей час одна з команд може навмисно спря­мовувати м'яч своїм партнерам, які знаходяться у «полоні», або втратити всіх гравців.

НАЦІЛЕНА ПОДАЧА

Перед грою дві команди шикуються в шеренги за лицьовими лініями волейбольного майданчика, який з обох сторін від сітки поділений на квадра­нти. Кожний квадрат позначений цифрою, що озна­чає кількість балів за влучення в нього. Перший гравець однієї з команд бере до рук м'яч, називає цифру та спрямовує туди м'яч через сітку.

Якщо м'яч влучно приземлився у квадрат, гра­вець отримає таку саму кількість балів. Якщо м'яч улучив в іншу зону, із зазначеного числа відніма­ється два бали. Виконавши подачу м'яча, гравець стає у кінець шеренги своєї команди. Подачі м'яча виконуються командами по черзі. Підсумки під­биваються, коли кожний гравець виконав подачу м'яча декілька разів. Перемагає команда, яка набере найбільшу кількість балів.

ПОДАЙ І ВЛУЧ

Гравці двох команд розташовуються на лицьо­вих лініях волейбольного майданчика. Кожна ко­манда має п'ять м'ячів. За сигналом учителя гравці обох команд по черзі виконують п'ять подач, на­магаючись влучити в межі майданчика. Гравці, які не виконують подачу, збирають м'ячі та віддають їх партнерам. Перемагає команда, яка влучила най­більшу кількість разів у межі майданчика.

УМІЙ ПЕРЕДАТИ ТА ВЛУЧИТИ

Команди змагаються в передачах на точність. Гравці шикуються у дві колони на відстані 3 м від стінки. За сигналом учителя перші гравці обох команд виконують по 10 передач обома руками знизу (зверху) у стінку, після чого біжать на свій бік май­данчика та виконують по три подачі. Коли перший гравець із колони виконав подачі, починає викону­вати передачі в стінку другий гравець і так далі. Гравці, які чекають черги для виконання подач, збирають м'ячі та приносять їх на місце подачі. За правильно виконану передачу гравцеві зараховуєть­ся один бал, за правильну подачу — три. Перема­гає команда, яка набере найбільшу кількість балів.

Помилки під час подач м'яча:

*   неправильне вихідне положення;

*   неточне підкидання м'яча;

*  занадто малий або великий замах рукою для удару по м'ячу.

 

5. НАПАДАЮЧИЙ УДАР.

а) Нападаючий удар

   Основним прийомом, що завершує атаку, є прямий або боковий нападаючий удар. Його базовими елементами є настрибування та ударний рух. Настрибування скла­дається зі складних рухових дій, таких як: розбіг, поста­новка ніг для стрибка та стрибок. Погасивши енергію розбігу та настрибування, гравець поштовхом і коловим рухом рук (як під час обертання скакалки) витягує тіло вгору, готуючись до ударної дії. Удар по м'ячу вико­нується з положення, коли рука розташовується зверху, а кисть знаходиться над плечем. Активно згинаючи тулуб навколо горизонтальної осі, гравець усю масу тіла вкладає в ударний рух. Нападаючий удар виконується здебільшого із зон 2, 3 і 4.

        Вправи для навчання

1. Імітація удару в стрибку.
2. Зробити крок лівою ногою, виконати настрибування на праву з наступним поштовхом обох ніг. У момент відштовхування руки виконують коловий рух через сторони вгору. Гравець починає призем­лятися в положення, коли обидві руки перебувають зверху.
3. Виконати розбіг із трьох кроків, починаючи рух із кроку лівої ногою, другий крок — правою і на-стрибнути на обидві ноги. Рухи руками такі самі, що в попередній вправі.

5. Після невеличкого розбігу виконати настрибуван­ня на гімнастичну лаву або на складені мати.
6. Удари по м'ячу зверху-вниз, стоячи біля стінки.
7.  Перший гравець виконує верхню передачу, а дру­гий після розбігу та настрибування ловить м'яч обома руками у найвищому положенні стрибка.
8.  Після кроку правою ногою підкинути лівою рукою м'яч уперед-угору, зробити настрибування та зло­вити м'яч обома руками у найвищому положенні стрибка.
9.  Нападаючий удар в підлогу з власного підкидання в опорному положенні.

10.      Нападаючий удар із м'ячем у стрибку після влас­ного підкидання.

11.      Удар у стрибку по м'ячу, що підкидає партнер.

12.      Нападаючі удари через сітку пониженої висоти після підкидання м'яча партнером.
13.      Нападаючі удари через сітку із зони 2 і 4 після пе­редачі із зони 3.
14.      Нападаючі удари із зон 2, 3, 4 у вказані зони проти­лежної половини  майданчика.
15.      Нападаючі удари проти одинарного, а потім по­двійного блока.

16.      Нападаючі удари після нескладних взаємодій.

б) Ігри для навчання нападаючого удару

ПЕРЕСТРІЛКА

   У грі беруть участь дві команди. Кожна ко­манда перебуває на своїй стороні волейбольного   майданчика врозтіч, маючи по три м'яча. Сітку не встановлюють. Завдання команд — влучити м'ячем у суперника. Гравці спрямовують м'яч на сторону суперника ударом однією рукою зверху. Влучен­ня зараховується, якщо м'яч торкнувся гравця на льоту, а не відскочив від підлоги. Гравці, в яких влучив м'яч, виходять за лицьову лінію майдан­чика суперника, уважаючись «полоненими». Для того щоб їх «визволити», необхідно кинути м'яч, щоб «полонений» гравець спіймав його у повітрі, після цього він може продовжувати гру. Перемагає команда, в якій було найменше «полонених».

РУХЛИВА ЦІЛЬ

Гравці знаходяться поза колом і намагаються влучити волейбольним м'ячем у ведучого, який ру­хається у колі. М'яч спрямовують у коло ударом однією рукою, як під час нападаючого удару.

ХТО ТОЧНІШЕ ВЛУЧИТЬ?

Гравці двох команд знаходяться у колонах в зо­ні 4, у зоні 3 перебуває по одному гравцеві з кож­ної команди, який тримає тенісний м'яч, по двоє гравців із кожної команди знаходяться за лицьови­ми лініями своєї половини майданчика. Гра триває 8 хв. Гравець зони 3 кидає м'яч гравцеві зони 4, той виконує 2-3 кроки розбігу до сітки, підстрибує, імітуючи нападаючий удар і перекидає м'яч через сітку, намагаючись влучити в половину майданчика суперника. Після виконання кидка гравець зони 4 переходить у зону 3, а гравець зони 3 — за лицьову лінію для того, щоб підібрати м'яч і передати його в зону 3. Гравець, який знаходився поза лицьовою лінією, стає в кінець колони. Перемагає команда, яка влучила найбільшу кількість разів у межі май­данчика.

ВОГОНЬ ПО ФОРТЕЦІ

Дві команди по 6-8 учнів у кожній змагаються у влучності нападаючого удару. На обох половинах майданчика в зонах 5 встановлено по три фортеці (кожна фортеця складається з трьох зв'язаних гім­настичних палиць). Гравці кожної команди викону-

СНАЙПЕРИ

Гравці однієї команди по черзі виконують нападаючі удари м'ячем із зони 4 і передачі з зо­ни 3. Гравці другої команди намагаються захистити свій простір. Якщо снайпер влучив у майданчик і захисник не торкнувся м'яча, тоді перший отри­мує три бали; якщо захисник торкнувся м'яча, але його не прийняв, тоді снайпер отримує два бали; якщо захисник прийняв м'яч, тоді той, хто атакував, отримує один бал. Гра триває 10 хв. Кожна команда виконує нападаючі удари протягом 5 хв по черзі.

   Помилки під час нападаючого удару:

* несвоєчасний вихід під м'яч (передчасний або із запізненням);

* недостатня  активність у роботі рук під час стрибка;

* вихід на удар боком від сітки;

    * виконання удару розслабленою кистю;
    * приземлення на прямі ноги;

* торкання сітки та перетинання середньої лінії.

 

6. БЛОКУВАННЯ

а) Блокування

Найефективнішим засобом проти нападаючого удару є блокування м'яча над сіткою. Складність виконання блокування полягає в тому, що необхідно точно та сво­єчасно розташувати руки над сіткою на шляху м'яча.

  Вправи для навчання

1. Стрибки поштовхом обох ніг із місця, з розбігу, в один-два кроки, після двох-трьох приставних кроків.
2. Блокування, стоячи на підставці, руки над сіткою.
3. Імітація блока після стрибка з місця.
4. Імітація блока після приставних кроків ліворуч (праворуч) і стрибка.
5. Одиночний блок після стрибка з місця в зонах 2, 3,4.
6. Одиночний блок після приставних кроків і стрибка у зонах 2, 3, 4.
7. Подвійний блок після стрибка з місця в зонах 2, 3,4.
8. Подвійний блок після приставних кроків і стрибка в зонах 2, 3, 4.

  б) Гра для навчання блокування м'яча

ІМІТАЦІЯ БЛОКУВАННЯ

Команди розташовані в колонах на відстані 1 м від стінки, на якій проведена лінія.

      Гравці по черзі по одному з кожної колони підходять до стінки, підстрибують по п'ять разів, торкаючись долонями стінки вище лінії. Гравець, який торкнувся лінії, більше не підстрибує та стає у кінець колони. Пе­ремагає команда, яка виконала найбільшу кількість «блоків».

 

Помилки під час блокування м'яча:

*  несвоєчасний вихід на місце блокування;

*  руки гравця широко розведені для блокування;

   Якість тактичних дій у нападі залежить від низки чин­ників. Перший — це вдало здійснений прийом подачі, що дозволяє точно спрямувати м'яч гравцеві, який пасує. Другий — гравець, який пасує, зважаючи на об­ставини гри, спрямовує м'яч для нападального удару партнерові, який перебуває в оптимальних умовах для атаки. Третій — якісне виконання нападаючого удару.

    Належний рівень тактичних дій у захисті залежить від техніки володіння гравцями прийомом м'яча після по­дачі. Цей прийом здійснюється обома руками зверху або знизу залежно від місця падіння м'яча та швидкості його польоту. Ці прийоми засвоюються під час вправ у парах і трійках після подачі м'яча на різній висоті та з різною швидкістю польоту. Те саме стосується бло­кування та страхування. Якісні захисні дії є умовою результативних нападаючих дій.

Насамперед слід визначити напрямок передачі, щоб створити найкращі умови гравцеві, який виконуватиме завершальний атакуючий удар. Передачі направляють, скажімо, нападаючому, якому протистоїть слабший блокуючий. Доцільно виконувати передачі на край сітки й швидкісні передачі, щоб ускладнити дії блокуючих. Передачі нападаючому направляти треба так, щоб якнайкраще використати його індивідуальні особливості. Тут доцільно перш за все розраховувати на сильнішого, але якщо ігрова ситуація створює необхідність . послати м'яч менш підготовленому до завершення атаки, то передачу йому роблять вертикально, на певній висоті та у визначеному місці.

Тактика нападаючих ударів. Універсально підготовлений нападаючий уміє атакувати на різних відстанях від сітки, із стрибком після розбігу й з місця, приймаючи різні за складністю передачі. Нападаючі повинні, враховуючи слабші місця в захисті суперників, варіювати напрямок і силу ударів, користуватися обманними рухами.

Групові тактичні дії в нападі — це підготовка і завершення атаки зусиллями кількох волейболістів. Основою успіху тут є взаємодія гравця, який виконує передачу, з партнером, який реалізує її нападаючим ударом. Групові тактичні дії виконують гравці передньої лінії, якщо перша передача надходить з зони 3 (2, 4), або друга — із зони 1 (5, 6). Виконання передачі волейболістом, який виходить із задньої лінії, дає змогу всім партнерам передньої брати активну участь у нападі й захисті.

Командні тактичні дії в нападі — це взаємодія всіх гравців, спрямована на подолання опору суперника. Розрізняють три системи гри в нападі:

1. з другої передачі через гравця, передньої лінії;
2. з другої передачі через гравця задньої лінії, який виходить вперед для виконання передачі;
3. з першої передачі чи «відкидки».

Система визначає розміщення гравців лінії нападу в момент подачі і напрямок передач для атакуючого удару. У .кожній з цих систем є багато тактичних комбінацій, що їх здійснюють за допомогою передач і нападаючих ударів.

Система гри в нападі з другої передачі через гравця передньої лінії є найпростішою для команд масових розрядів. Вона дає змогу максимально використовувати сильних нападаючих.

Атака завершується з другої передачі (третім ударом — із зони 4 або 2), яку виконує гравець передньої лінії, з зони 3, 2 або 4. Основним недоліком системи є те, що один з гравців передньої лінії виключається з активних дій у нападі.

 

Система гри в нападі з другої передачі через гравця передньої лінії Система гри в нападі з другої передачі через гравця, який виходить для передачі із задньої лінії, широко застосовуються, коли нападаючі володіють різноманітними ударами. Оскільки друга передача здійснюється переміщення, у її виконанні слід завчасно спеціалізуватися. Виходити до сітки можна із зон 6, 5, але вихід гравця найбільш перспективний із зони 1, тому що суперники не завжди спроможні перешкодити йому своєю подачею. Він може достатньо легко спрямувати м'яч під праву руку для завершення атаки гравцеві передньої лінії. При виході волейболіста із зони 1 його місце контролює партнер із зони 6. Перевага цієї системи в тому, що вона дає змогу взяти участь у нападі всім гравцям передньої лінії.

Система гри в нападі з першої передачі або «відкидкц». Атакуючий удар здійснюється безпосередньо з першої передачі або «відкидай». Волейболісти, приймаючи подачу, розміщуються за лінією нападу. Передача на удар адресується одному з гравців передньої лінії (4, 3, 2). У цьому випадку нападаючий може атакувати або, якщо поставлено блок, зробити "відкидку» партнерові на передній лінії. Атаку з першої передачі здебільшого застосовують тоді, коли суперник не спромігся на нападаючий удар, а просто переправив м'яч через сітку. Цю систему використовують рпісля того, як гравці добре оволоділи прийманням м'яча з подачі.

Система гри в нападі з першої передачі

Тактика захисту

Індивідуальні тактичні дії. Вивчають і удосконалюють індивідуальні тактичні дії в захисті разом із оволодінням відповідними технічними прийомами, їх доцільним застосуванням та вибором місця і зумовлюється характер індивідуальних дій. З-поміж них розрізняють такі, що застосовуються для приймання подачі для нападаючих ударів і для блокування.

Тактика приймання подач. Волейболіст визначає своє місце на майданчику залежно від характеру очікуваної подачі суперника. Чим сильнішою має бути подача, тим далі від сітки слід ставати. Гравці по—винні організовувати й успішно здійснювати різні тактичні комбінації із завчасно обумовленою зміною місць. Залежно від траєкторії і швидкості польоту м'яча, гравець визначає спосіб його приймання, а напрямок свого руху — залежно від розміщення партнерів.

Тактика приймання нападаючих ударів. Щоб правильно вибирати місце для приймання м'яча від нападаючого, необхідно визначити, з якої зони суперник виконає атакуючий удар. Після цього Готуються до переміщення. Остаточний вибір місця, способу приймання м'яча залежить від напряму і швидкості його руху, а вони в свою чергу — від характеру, атакуючого удару, прикметами якого є висота стрибка нападаючого, спосіб його замахування, положення руки (долоні) безпосередньо перед ударом.

Тактика блокування. У сучасному волейболі зросла роль індивідуального блокування, коли кожний гравець персонально відповідає за дії суперника певної зони. Блокуючий насамперед має передбачати, звідки очікувати атаки. Після переміщення залежно від дій нападаючого визначають доцільність блокування та виконують стрибок на блок і постановку рук відповідно до напрямку удару. Отже, вивчаючи тактику блокування, особливу увагу звертають на своєчасність і правильність вибору місця, виконання стрибка, постановки рук над сіткою.

Групові дії у захисті складаються із взаємодій двох-чотирьох гравців в середині лінії (передньої — блокуючий, його помічник; задньої — захисник, страхувальник) і між лініями для приймання нападаючих ударів і на страхуванні. Одне із важливих завдань групової взаємодії полягає в тому, щоб гравці, які не беруть участь в блокуванні, забезпечили приймання м'яча в зонах, не закритих блоком. Вивчення групових тактичних дій рекомендується починати з парних взаємодій — двох блокуючих, які стоять у суміжних зонах,' блокуючого і страхувальника, блокуючого і захисника. Згодом переходять до вправ для трьох і чотирьох волейболістів у різних варіантах (блок, страхування, , захист). На наступних етапах слід застосовувати ігрові вправи й навчально-тренувальні ігри, проводячи їх з перервами, під час яких робити необхідні зауваження, конкретизувати завдання.

Командні дії у захисті. Визначають три лінії розміщення і взаємодії всіх гравців у момент атакуючих дій суперника — блокування, страхування блокуючих і захисту на май­данчику. Розглянемо сучасні системи гри в захисті, назви яких визначаються розміщенням волейболіста, який виконує страхування.

Система гри в захисті при страхуванні гравцем задньої лінії спрямована на страхування блокуючих, поміж руками яких суперник намагається пробити м'яч, використовуючи обманні удари. Більшість м'ячів, що відскакують од блоку, залишаються в межах тримет­рової лінії, і їх повинен також приймати страхувальник. Застосування цієї системи доцільне, якщо команда добре блокує і спроможна нейтралізувати сильні нападаючі удари в зону 6.

Система гри в захисті при страхуванні гравцями передньої і задньої ліній забезпечує охорону задньої центральної частини майданчика волейболістом зони 6, який перебуває біля лицьової лінії. Страхування здійснює крайній захисник (із зони 1 або 5) з допомогою партнера, який не бере участі у груповому блокуванні (зони 4 або 2). Такий захист ефективний проти ударів над блоком та ударів, віддалених од сітки, яким не перешкоджає блок. Ця система досить складна, і вивчати її рекомендується лише тоді, коли гравці відповідно підготовлені технічно і тактично.

Схема захисту при страхуванні волейболістом передньої лінії залишається однаковою для будь-якої ігрової ситуації. Той, хто не бере участі в блокуванні, виконує страхування

Вибираючи певну систему захисту, враховують індивідуальні особливості нападаючих суперників та конкретну ігрову обстановку.

Вправи для навчання

1. Гравці розташовуються в колону по троє обличчям до вчителя. Гравців однієї з крайніх колон призна­чають таким, хто пасуватиме. За сигналом учителя його колона міняється місцями з центральною. Зміна місць відбувається таким чином, щоб гравці, які пасують, займали місце центральних, проходя­чи перед ними.
2. Шестеро учнів займають на майданчику ігрові по­зиції. Із протилежного боку майданчика виконують подачу, після якої гравці, які нападатимуть і пасува­тимуть, а також стоять в одній з крайніх зон нападу, міняються місцями. Розігрування м'яча через того, хто пасує, завершується нападаючим ударом або передачею через сітку. Вправа виконується тричі, щоб роль того, хто розігрує, виконали всі гравці передньої лінії. Потім гравці передньої та задньої ліній міняються місцями.