Ворожіння на св.Андрія

Ой, Андрію,

даруй нам надію

                                            Хід свята         

Танець «Орися»

1-й ведучий. Україно! Чарівна моя ненько, найкращий куточку землі, солов’їна пісне! Ти найкраща, але найбільше твоє багатство — народ. Народ чесний, трудолюбивий, нескорений, міцний, як граніт, співучий, дзвінкоголосий.

2-й ведучий. 

1.Є  багато країн  на землі

В них – озера,  річки і долини.

Є  країни великі й малі,

Та найкраще завжди  Батьківщина

 

2.I тому найдорожчою нам

Є i буде у кожну хвилину

Серед  інших країн  лиш одна —

Дорога нам усім Україна!

 

(Звучить пісня «Про Україну»»).

 

1-й ведучий. 3 давніх-давен наша Україна славить­ся величними традиційними святами й обрядами. Кожен, хто не черствіє душею, хто сповнений любові,  доброти до української  спадщини, той  повертається до традицій свого народу.

 

2-й ведучий. Одним iз свят, яке завжди відзначали нaшi батьки, діди, прадіди, було велике зимове свято, особливо важливе для молоді — День Андрія.

 

 1-й ведучий. За церковними легендами святий проповідував християнство у Скіфії й дійшов аж до Києва, де на одному з пагорбів поставив хрест i ска­зав: «Чи бачите гори  ці? Повірте мені, на них засяє благодать Божа». Згодом там, де він  установив хрест, було споруджено Андріївську церкву.

 

2-й ведучий. Це свято відзначається 13 грудня i вважається Днем пам'яті мученицької смерті одного iз  дванадцяти апостолів Христових — Андрія Первозванного.

 

1-й ведучий. День Андрія Первозванного — найцікавіший. Від нього вiє чарівною староукраїнською стихією. 3 давніх - давен у ніч на Андрія дівчата ворожать. Може, не зовсім щиро, та все ж десь там, глибоко в душі, дівчина вірить, що Андрієва ніч допоможе їй пізнати свою долю — дізнатися, чи вийде заміж, а чи доведеться знову дівувати цілий рік.

2-й ведучий . Як тільки звечоріло, дівчата до господині, де мали відбутися вечорниці, приносили хто що мав: сир, масло, яйця, борошно, фрук­ти. Хлопці приносили наливку і цукерки. Господиня ще за дня варила ком­пот із сушених фруктів і картоплю на вареники.

1-й ведучий. Після заходу сонця надходили парубки, розсідалися по світлиці й тоді розпочиналося дійство. Починалося все із цікавих історій, які переказували хлопці, поки деякі дівчата з господинею на­кривали святковий стіл.Дівчата приходили заздалегідь, щоб допомогти господині приготувати святкову вечерю.

2-й ведучий. Тож запрошуємо Вас  на  вечорниці в ніч на Андрія.

 

Діти:

                         1.   Українські вечорниці

                               Починаймо вже не раз,

                               Хай і сміх і пісня ллється

                               В серці кожного з нас.

                          

                       2   Обійдіть весь світ безмірний

                            І скажіть в якій країні

                           Так зберігся скарб безцінний

                            Як у нас, на Україні?

 

                               Просимо всіх на наше свято,

                               Превелике, пребагате,

                               Від зірниці, до зірниці

                               Хай лунають вечорниці.

 

                       

                      4    Гей, на наших вечорницях

                            Хто сумний - розвеселиться!

                            Співи, танці, небилиці –

                            Гарні будуть вечорниці!

 

 (Тихо лунає музика. Українська світлиця. Святково прибрано лавки, стіл, піч, макітри. На стінах вишиті рушники, доріжки, серветки. На столі на вишитому рушнику — запашний хліб, сіль).

Галя (прибирає  i співає): «Чом ти не прийшов»

Мати (перебиває). Чого, доню, сумної заспівала?  Уcix хлопців відженеш такою невеселою від нашої хати.

(Ставить на стіл  макітри).

 

Галя. То так...І сама не знаю, мамо, сумно чогось і неспокійно мені сьогодні. До всіх хлопців мені байдуже, тільки б у один не обминув.

 

Мати. Не сумуй, Галинко (підходить ближче). То просто вечір такий таємничий, і місяць он як ясно світить.

(Дивляться на небо)    (Чути спів дівчат)

Все бу­де гаразд. Може, той один і не обмине. Петро дуже на тебе задивляється, такий поваж­ний, багатий.

 

Галя. Ой, мамо, і не го­воріть мені про нього. От і дівчата вже йдуть.

(Дівчата співають. Звучить пісня «Ой ходила дівчина бережком»).

1-а дівчина. (Сміх). Слава Богу, в вашій хаті!

 

2-а дівчина. Добрий вечір, тітонько. Чи можна в вашу хату?

 

Мати. Слава навіки. Заходьте, дівчата, сідайте. За­раз вареників на всіх наліпимо. Може, ще гості бу­дуть. (Порається).

 

3-я дівчина. А може, й хлопці? І Іван, га? (До 4-ї дівчини).

 

4-а дівчина. Може! А може, й Роман?

 

3-я дівчина. Може!

 

1-а дівчина. А може, й Панько? (Сміються).

 

Галя. Панько — то Панько. Чи не так, дівчата?

 

Усі. Угу.

 

Мати. Та ну вас. Що ви ще розумієте.

 

2-а дівчина. Ох, дівчата, якби то знати, хто той суджений! Хоч би краєчком ока глянути.

 

Мати. А чом би й ні. І не тільки краєчком. Сьогодні ж Андрія. Знаєте, дівчата, всі ворожіння в цей вечір починалися з ночі, у яку народився один із апостолів Ісуса Христа — Андрій Первозванний. Давайте попро­симо Андрія.

 

Дівчата. Андрію, Андрію, на тебе я надіюсь. Хочем долю свою знати, просим тебе помагати.

Мати. А щоб дізнатися ім'я хлопця — судженого, потрібно підійти до першого незнайомого чоловік і під будь-яким приводом запи­тати, як його звати. Таке й буде ім'я чоловіка.

1-а, 2-а дівчина. Давай спробуємо. (Пробують).

 

3-я дівчина. А я чула про ворожбу зі свічкою.

 

4-а дівчина. Напишемо імена, поставимо на край великої тарілки. Запалимо свічку. І до якої стрічки  підпливе свічка, такий і буде суджений. (Ворожать)

 

 Мати. А ще, дівчата, є ворожба із дзеркалом.

 

1-а дівчина. А я знаю теж таке ворожіння. Треба темноті сказати:

Ворожу осібне,

На люстерко срібне!

Ворожу на саму себе.

І ... на тебе.

Потім, повернувшись, спиною:

—  Покажи, святий Андрію, яка моя доля? Ворожу на свій вік,

Дай, Боже, шлюбу дочекати,

Смерті не знати.

Він — ...

Я - ...

Покажи, Андрію, яка моя доля.

Тоді різко повернутися.

—  Ану, дівчата, хто сміливіший.

 

2-а дівчина. Я хочу (пробує).

 

3-я дівчина. А я ще знаю ворожбу на тінях, також зі свічкою.

 

4-а дівчина. Якою буде моя доля? (Хтось стукає)

 

2-а дівчина. Ой, хто там?

 

3-я дівчина. Мамо, я боюсь.

 

Мати. Та не бійтеся, дівчата. Доню, засвіти світ;

 

1-а дівчина. Та це ж Панько! І дівчата з ним.

 

5-а, 6-а дівчата. Добрий вечір! Слава Богу!

 

Панько. Помагай вам Бог!

Мати. Слава навіки. Добрий вечір. Дякую! Як ви налякали нас (прибирають дзеркало)

 

Панько. Справді? (Усі сміються). А я й не хотів, їй-Богу, не хотів!

 

Мати. Гаразд. Анупроходьте, сідайте.

 

Панько. А я б пампушок з'їв би (заглядає в посуд).

 

Мати. Добре. Ану наберіть, дівчата, води в рот (смішать одна другу). Ось вам по мисці і наробіть пампушок. А ти іди, Панько, приведи собаку, ми її го­дувати будемо.

(Панько виходить). Ось борошно, олія. (Дівчата ліплять).

Але й гарні квіти приніс Панько. І де він їх тільки знайшов в таку пору. Поки ви наліпите  пампушок, я віночок сплету. (Плете).

 

5-а дівчина. Це йому, тітонько, напевне, хлопці да­ли, мабуть, і вони сьогодні прийдуть.

 

2-а дівчина. А давайте, дівчата, заспіваємо.

(Співають пісню «Їхав, їхав козак містом»).

 

Мати. Ну все, господиноньки. Мийте руки, а я покладу пампушки, хай смажаться.

 

Дівчата.        Ой, Андрію, Андрієнку,

Даруй нам надієнку,

Хто з нас із дівчат

Перша заміж вийде.

(Мати намащує пампушки).    -

 

Мати. Хто перша, друга, третя. (Дівчата допомага­ють намащувати).

 

Панько. (Входить із собакою). Моя собака така го­лодна, що тут тільки мене ледь не з'їла.

 

5-а дівчина. Ну от і наїсться твоя собака.

 

6-а дівчина. А на 1, 2, 3 — всі поїла пампушки.

 

Мати. А тепер скиньте по чобітку, розкрутіть його із заплющеними очима, киньте. Де носик — там і милий.

 

 

5-а дівчина.

Святий Андрію, святий Андрію,

На тебе єдиного маю надію.

Скажи мені нині, дорогий Андрію,

Звідки я маю чекати надію.

 

Мати. А зараз простежу доріжку чобітьми.

 

6-а дівчина. Поставте, тітонько, наші чобітки до порога.

Першою вийде заміж Галина, другою — Мар'яна, третьою — Олена, інші — будуть дружками.

 

Мати. А ти що там, Паньку, робиш?

 

Панько. Хочу й собі поворожити. Може, і я заміж вийду. (Ворожить на квітках «любить — не любить»).

Мати. Хлопці не ворожать, і що ти собі видумав. (Роман краде чобіт Галини і ховає за пазуху. Дівча­та продовжують ворожити).

 

Галя. Ой, дівчата, я свого чобота не бачу. Панько, ти взяв? Кажи!

 

Панько. Ні, я не брав. (Стук, грюк).

 

Хлопці.          Ой на Андрія гадали дівки,

Щоб не лишали їх парубки.

А ми всі ходили в сусіднє село,

Щоб нашим дівкам заздрісно було.

По інших селах маємо дівчат,

У наших із-за тину лиш носи стирчать.

Хай же шукають собі вдівців,

Чи десь по селах чужих хлопців.

 

 4-а дівчина. Ой, Ромко!

 

3-я дівчина. Іван там (причепурюються, входять).

 

Роман. Добрий вечір, господине!

 

Іван. Слава Богу в вашій хаті!

 

Петро. Добрий вечір, тітонько.

 

Мати. Слава навіки! Бачу, до моєї хати ще не за­росла стежка. Добрий вечір, хлопці! Проходьте до хати та сідайте.

Роман. Спасибі, тітонько.

 

Петро (не сідає). Спасибі, господине, що пустила в хату (дивиться на Романа,  поправляє, кафтан)

Завернуся я в рядно

Та й сховаюся на дно.

А там на дні три мішки брудні,

Сім мішків горіхів і коробка шоколаду.

Пішли, хлопці, на вечорниці,

Вкрадемо, хлопці, по три паляниці.

Четвертий пиріг — дитині малій,

Щоб не казала мамі старій.

Стара мати здогадалася,

Взяла прута та й за мною погналася!

Як біг же я через городи,

Наробив же я багато шкоди.

Потоптав я трохи озимини,

Та погубив я там золоті гудзи.

Озимина весною посходить обов 'язково,

А дівчата — вже познаходили гудзи.

 

3-я дівчина. Петро не встиг поріг переступити, а вже збитків наробив (сміються, особливо Галя).

 

Мати. Та годі вже на Петра воду лити. Ніби й самі ще нічого не витворили.

 

Іван. Ми — ні. А скажи, Петре, нащо ти одяг нині такий багатий кафтан.

 

Роман. Та він, напевне, хоче на ньому зачепитися десь коло млина, чи що?

 

Іван. Або й на млині.

 

Петро. Що одяг — те й моє. А кому до того що.

 

Роман. Та нічого (до дівчат).

Хлопці на вулиці,

Дівчата в світлиці,

Позбиралися дівчата —

Роблять вечорниці.

 

 Іван. Не в'яжуть, не шиють,

Не прядуть, не печуть,

А говорять небилиці.

Про Микиту із села,  Про Степана із млина.

Панько.          Вигадують різні небилиці,

Як ростуть грушки на вербиці.

 

5-а дівчина. (Перешепіт). Що правда, то правда, бо підсліпувате не добачить, а глухувате не дочує.

 

6-а дівчина. От і ростуть на вербі грушки.

 

Хлопці. Так, так буває, що й корова літає. (Сміх).

 

Роман. (Дивиться, хто без чобота).

Стук, грюк у віконечко,

Вийди, Галю, на хвилиночку,

Дай коню водиці

З сусідньої криниці.

 

Галя. Та як я вийду, коли боса?

 

Роман. Ану, дівчата, хто бубликів хоче? Або те, що за пазухою.

 

3-я дівчина. Те, що за пазухою, не знаємо. (До Галі вбік). А бубликів хочемо.

 

Роман.  Для  тебе,   Мар'яно,  тільки   за  поцілунок. Ану, чи дістанеш (та намагається відкусити).

 

Галя. Те, що за пазухою, віддай, Романе, чобіт, а то в ноги холодно.

(Роман   передає   бублики   Іванові,   той   пригощає дівчат).

 

Роман. Може, ще й взути?

 

Галя. Це я сама вмію. Бач, першою заміж збираю­ся. (Роман допомагає взуватися).

 

Мати. От і наречений з'явився. І чекати не треба. Давайте, дівчата, заспіваємо.

(Співають пісню «Ішов козак потайком»).

 

Мати. А ось іще гості до нас.

(Входить «пан Калитинський» з калитою і квачем)

 

—  Я, пан Калитинський, прошу пана Коцюбинського калиту кусати!

(Коцюбинський ніби іде на коцюбі).

—  Добрий вечір, пане Калитинський!

—  Доброго здоров'я, пане Коцюбинський!

—  Куди ідете?

—  Іду калиту кусати.

—  А я буду по писку писати!

—  А я вкушу!

—  А я впишу!

(Коцюбинський намагається не сміятися і вкусити.  Підходять інші).

—  Добрий вечір, пане Калитинський.

 — Добрий вечір, пане Коцюбинський.

—  Відкіль приїхав ти?

—  З Литви.

—  Чому так здалеку приїхав?

—  Калиту кусати.

—  А ти ж куснеш?

—  Кусну!

—  А я мазну!

Хто ще буде калиту кусати?

(«Калитинський»   смішить,   пробують   вкусити, Співають або говорять).

А наша калита

Нам набила живота.

А тепер ми її з’їли

І за пером полетіли.

А наша калита

Та й з маком і медом.

Йди до неї, кусай її,

Сторожа не бійся.

Кусай, кусай калиту,

Але не засмійся,

Йди до неї,

Кусай її,

І назад не вертайся,

А як вдасться вдало відкусити,

Пару сподівайся.

(Ще кусають).

Роман. Знімай калиту.

 

Петро. Хлопці, гайда збитки робити.

 

Хлопці. Пішли. На добраніч, тітонько!

 

Роман. Дякую, тітонько! Дуже смачні у вас пиро­ги! Мабуть, Галя пекла?

 

Мати. Та всі дівчата допомагали.

 

Дівчата і хлопці. Дякуємо, тітонько!       Уже й час до­дому йти.

1-а, 2-а дівчата. Проведи нас, Галю.

 

Дівчата і хлопці. На добраніч!

 Галя. Мамо, я зараз.

 

Ромка. На добраніч вам (виходить з Галею).

 

Мати. На добраніч!

 

Хлопці.          От поволі затихають наші вечорниці.

Не забудьте, ви дороги, у наші світлиці.

Хай любов і щи­ре слово душу вам зігріє.

Пам'ятайте вечорниці в ніч на Андрія.

 

Дівчата і хлопці. Запам'ятаємо. (Виходять)

 

Танець «Хлопці чорноокі»

 

. Ведучі йдуть на сцену).

1-й ведучий. Ну от і закінчилися наші вечорниці. Добре, що діти наші повертаються до минулого.

2-й ведучий. Рідними їм будуть батьківські пороги, і люди, і пам'ять. У людині повинно щось жити висо­ке і світле.

 

3-й ведучий. На всі світи й віки ти озирнись,

Де слово перше вимовив колись,

Де пісня мамина і пестила, і гріла,

                        Ввійшла життям у душу і у тіло.

                        Живила серце соком на порозі,

                        Водою й хлібом з житньої зорі.

 1-й ведучий. Не дай же їм сліпим метеоритом

                        Хай ще гарячим пролетіть над світом,

                     Не дай умерти серед нас, живих.

Хоч скільки б там не обсідало лихо,

                        Не дай забутися, з якого роду,

З якого кореня у світі почалися.

 

Боже, великий, єдиний! Нашу Україну храни.

                        Волі і світу промінням Ти її осіни.

Світлом науки і знання Нас усіх просвіти.

В чистій любові до краю Ти нас, Боже, зрости!

 

( Звучить пісня « І у вас, і в нас – хай буде гаразд»