25 вересня о 19:00Вебінар: Співпраця вчителя та батьків: модернізовані підходи та нетипові форми взаємодії

Вплив фізичних навантажень на вегето-судинну дистонію

Про матеріал
Авторська розробка на тему "Вплив фізичних навантажень на вегето-судинну дистонію" допоможе учням і їх батькам краще розібратися в темі та виявити вплив: як корисний, так і шкідливий. Корисність спортивних вправ для загального зміцнення фізичного стану вже давно ні в кого не викликає сумнівів. І треба знати, як правильно займатися фізичними вправами собі на користь.
Перегляд файлу

ВПЛИВ ФІЗИЧНИХ НАВАНТАЖЕНЬ НА ВЕГЕТО-СУДИННУ ДИСТОНІЮ

 

          ЗМІСТ

ВСТУП

1. Фізична культура: історія та методика

  1. Історія розвитку фізичної культури
  2.  Особливості методу фізичної культури

2. Вегето-судинна дистонія

      2.1 Поняття «вегето-судинна дистонія»

       2.2 Причини виникнення

      2.3 Симптоми

      2.4 Лікування

3. Вплив фізичних вправ на організм

      3.1 Фізіологічна дія фізичних вправ на здоровий організм

               3.2 Позитивний вплив фізичних навантажень на

 вегето-судинну дистонію

      3.3 Негативний вплив фізичних навантажень на

 вегето-судинну дистонію

ВИСНОВКИ

СПИСОК ДЖЕРЕЛ І ЛІТЕРАТУРИ

 

 ВСТУП

Вегето-судинна дистонія може бути самостійною хворобою або синдромом іншого захворювання. Під цим поняттям розуміють функціональні розлади вегетативного відділу нервової системи, судин, серця, центральної нервової системи. Щоб сприяти оздоровленню необхідно виконувати фізичні вправи легкого навантаження.

Корисність спортивних вправ для загального зміцнення фізичного стану вже давно ні в кого не викликає сумнівів. У той же час, проведеними останнім часом дослідженнями було встановлено благотворний вплив фізкультури на загальну діяльність і розвиток мозку.

 Отримані результати експериментів дозволяють вченим стверджувати, що виконання спортивних вправ призводить до стимулювання зростання нових клітин мозку, призводячи, таким чином, до значного поліпшення певних функцій пам'яті.

Фізкультура є одним із засобів профілактики та лікування захворювань травного апарату, особливо функціональних: порушення рухової функції шлунка і кишок, кровообіг в черевній порожнині,секреторної функції шлунка а так само опущення нутрощів.

Що стосується фізичних вправ, вони потрібні в оптимальній кількості, адже під час руху кров збагачується новими порціями кисню, які потрапляють у мозок та відновлюють клітини у ньому.

Одна зособливостей фізкультури - безпосередня активна участь самого хворого в процесі свого лікування; він сам робить потрібні фізичні вправи, сам контролює правильність їх виконання, їх навантаження взалежності від свого фізичного стану.

 

  1. ФІЗИЧНА КУЛЬТУРА: ІСТОРІЯ ТА МЕТОДИКА
    1. Історія розвитку фізичної культури

Фізичні вправи в оздоровчих цілях використовувалися впродовж багатьох тисячоліть. Найбільш ранні рукописи, в яких йдеться про лікувальну дію рухів, знайдені в Китаї. Вони відносяться до 2000-3000 рр. до н.е. З них ми дізнаємося про те, що в древньому Китаї були лікарсько-гімнастичні школи, де не тільки навчали лікувальної гімнастики і масажу, а й застосовували їх в процесі лікування хворих. Дихальні вправи, пасивні рухи, вправи з опором використовувалися при захворюванні органів дихання і кровообігу, хірургічних захворюваннях (вивихах, переломах, викривленнях хребетного стовпа).

 Про ранній розвиток лікувальної гімнастики свідчать і знахідки в Індії. У священних книгах Веди (1800 р. до н.е.) говориться про роль пасивних і активних рухів, дихальних вправ, масажу в лікуванні різних хвороб.

 У стародавній Греції лікувальна гімнастика досягла особливо високого розвитку в період звільнення науки від релігії і розвитку природознавства. Широко пропагували лікувальну гімнастику філософи Платон і Аристотель.

 Основоположник клінічної медицини Гіппократ (бл. 460 - бл. 377 рр. до н.е.) велику роль в лікуванні хвороб відводив дієті і лікувальній гімнастиці. Причому він вважав, що лікувальна гімнастика повинна носити строго індивідуальний характер. У своїх книгах Гіппократ детально описував застосування лікувальної гімнастики при хворобах легень, серця, обміну речовин і в хірургії.

 У Римі лікувальна гімнастика також займала велике місце. Своїми роботами в цій області був відомий Гален (130 - 200 р.р. н.е.). Він використовував досвід греків, широко застосовуючи не тільки лікувальну гімнастику, але і працетерапію.

 У IX - X ст відбувся певний зсув у медицині. Видатний лікар і вчений Авіценна (980-1037 р.р.) у своїй праці «Канон медичних наук» відбив всі досягнення середньоазіатської, іранської, арабської медицини. В одній зі своїх книг він теоретично обгрунтував значення сонячної і повітряних ванн, режиму харчування і використання фізичних вправ, пішохідних прогулянок, занять гімнастикою. Він докладно описав ряд гімнастичних і прикладних вправ.

 Епоха Відродження (XV-XVII ст.) характеризується розквітом наук і мистецтв, звільненням природознавства від теології, розвитком анатомії, фізіології. До найбільш значущих робіт того часу відносяться: «Мистецтво гімнастики» Меркуріаліса, «Лікарська гімнастика» Тіссо.

 У XVIII і особливо в XIX ст. з'являється багато робіт про лікувальне значення фізичних вправ. На початку XIX століття набула поширення шведська «система лікарської гімнастики», засновником якої був П. Лінг. Ця система мала значний вплив на розвиток лікувальної гімнастики у Європі.

 У 1921 р. В.І Леніним було підписано постанову Ради народних комісарів про будинки відпочинку. У постанові вказувалося на необхідність фізичних вправ з оздоровчою метою.

 У 1923 р. вийшло у світ перше керівництво «Фізична культура на курортах», а в 1926 було видано керівництво під назвою «Фізична культура як лікувальний метод».

 У 1925 р. в інститутах фізичної культури в Москві та Ленінграді були відкриті кафедри лікувальної фізичної культури. Лікувальна фізична культура починає застосовуватися в стаціонарах, поліклініках, акушерстві та гінекології.

 У 1934 р. за редакцією Б.А.Іванівського вийшла збірка «Фізична культура як лікувальний фактор».

 Особливо широко лікувальна фізична культура застосовувалася під час Великої Вітчизняної Війни 1941-1945 р.р. при ушкодженнях опорно-рухового апарату, пораненнях грудної клітки, черепа, черевної порожнини. Перед лікувальною фізичною культурою ставилося завдання не тільки відновлення порушених функцій органів і систем, а й набуття ними загальної тренованості і витривалості.

 У післявоєнний період розширилася сфера застосування лікувальної фізичної культури.

Зараз фізичні вправи як один з основних засобів лікування використовуються в лікарнях, санаторіях, поліклініках, на курортах. Ведуться поглиблені дослідження ролі фізичних вправ в клінічному лікуванні при оперативних втручаннях на серці, легенях, а також при багатьох інших захворюваннях.

 

1.2 Особливості методу фізичної культури

Застосування фізичної культури грунтується на розумному використанні природної біологічної функції організм у русі. Виконання фізичних вправ викликає відповідні реакції всього організму, сприяє тренуванні і підвищенню функцій всіх його систем, має загальнозміцнювальний вплив, тому фізкультуру можна вважати методом активної функціональної терапії. Фізкультура у переважної більшості хворих при відповідному виборі фізичних вправ є методом патогенетичної терапії, так як безпосередньо впливає на реактивність всього організму – може змінювати розвиток і результат патологічного процесу. Заняття фізкультурою надають лікувальний ефект тільки за умови правильного, регулярного і тривалого застосування фізичних вправ. Для цієї мети розроблені методика цих занять, показання та протипоказання до їх призначення, гігієнічні вимоги до місць занять, облік ефективності.

Загальна методика фізкультури визначає принципи і правила проведення занять фізичними вправами, дозування фізичного навантаження, класифікацію фізичних вправ, схему курсів лікування, форми застосування фізкультури, схему режимів руху (режимів активності) і інші окремі методики фізкультури для окремих категорій хворих розробляють з обов'язковим урахуванням патогенезу і клінічної картини захворювання, віку, статі та стану тренованості хворого, завдань, які належить вирішити за допомогою фізичних вправ і вибору їх для безпосереднього впливу з метою відновлення порушених функцій. При цьому спеціальні вправи повинні поєднуватися з загальнозміцнюючим фізичними вправами, забезпечуючи загальне і спеціальне тренування.

 Наявність болів порушує нервову регуляцію, що може викликати скутість рухів, розлад вегетативних реакцій. Особливо страждають процеси регенерації. Оптимальний (зручний для хворого) ритм повторення фізичних вправ сприяє тривалому збереженню працездатності. При максимальних напругах швидко наростає стомлення і кисневе голодування. Несприятливий вплив на організм під час виконання фізичних вправ надає тужіння (посилений видих при закритій голосової щілини). Необхідно його уникати, стежити за диханням.

 Вправам на вольове активне розслаблення м'язів слід навчати з перших занять. Цей вид фізичних вправ для початківців є відносно важким. Спочатку може спостерігатися підвищення тонусу м'язів і скутість рухів. Легше розслаблення можна виконувати безпосередньо після енергійної м'язової напруги. Ефективність фізичних вправ при музичному супроводі посилюється.

 

2. ВЕГЕТО-СУДИННА ДИСТОНІЯ

          2.1 Поняття «вегето-судинна дистонія»

Вегето-судинна дистонія (синоніми: нейроциркуляторна дистонія, нейроциркуляторна астенія, психовегетативний синдром, вегетоневроз, синдром вегетативної дисфункції), може бути самостійною хворобою або синдромом іншого захворювання. Під цим поняттям розуміють функціональні розлади вегетативного відділу нервової системи, судин, серця, центральної нервової системи. Тобто це хвороба, яка має багато суб'єктивних масок-симптомів, але ніколи не призводить ані до інфаркту міокарда, ані до гіпертонічної хвороби, ані до інших органічних захворювань. Але за цих захворювань вона може спостерігатися дуже часто. І тому вегето-судинна дистонія потребує лікування.

Здебільшого це самостійне захворювання, але іноді є синдромом іншого захворювання, наприклад, туберкульозу, уражень, викликаних підвищеним рівнем радіації і т. ін. Нейроциркуляторною дистонією часто хворіють люди молодого віку, переважно жінки.

НЦД – це дуже поширене захворювання (в загальній структурі серцево-судинних захворювань ця патологія виявляється в 32 – 50 % випадків). Зустрічається у людей будь-якого віку, проте переважно у осіб жіночої статі.

Приступи вегето-судинної дистонії (ВСД), або так названі вегетативно-судинні пароксизми (або кризи), починаються або з головного болю, або з болю в області серця й серцебиття, почервоніння або збліднення шкіри. Піднімається АТ, частішає пульс, підвищується температура тіла, хворого починає знобити. Може виникнути безпричинний страх. Можливі інші прояви: наступає загальна слабість, з'являються запаморочення, потемніння в очах, пітливість, нудота, знижується тиск, сповільнюється пульс. Такі приступи можуть тривати від декількох хвилин до 2 - 3 годин, і в багатьох людей проходять самі по собі. При загостренні синдрому вегето-судинної дистонії кисті й стопи стають  багряними-синюшними, вологими, холодними, бліднуть плямами, шкіра стає «мармуровою».

Пальці німіють, у них виникає відчуття «мурашок», поколювання, іноді болю. Підвищується термочутливість, при тривалому переохолодженні кистей або стоп пальці можуть ставати одутлими. Такі фактори, як перевтома, недосипання й хвилювання провокують приступи й можуть збільшити їхню частоту. Після приступу протягом декількох днів може залишитися почуття розбитості й загального нездужання.

      Всі клінічні симптоми ВСД різноманітні, але для них характерно те, що суб'єктивні прояви, тобто характерні для окремої людини, переважають над об'єктивними. Відсутні органічні зміни з боку всіх систем організму: вісцеральної, серцево-судинної, нервової, ендокринної й т.д. Тим часом явно визначаються функціональні порушення, особливо з боку серцево-судинних і вегетативної нервової систем, найбільше чітко, виражені в період пароксизмів.

     Діагноз вегето-судинна дистонія звичайно означає, що в людині виникають збої в роботі найбільш швидкорегулюючій й уразливій системі - серцево-судинної. Залежно від  типу реакції серцево-судинної системи виділяються кардиальний, гіпотензивний і гіпертензивний типи нейроциркуляторной дистонії.

Зміни, обумовлені збоями в керуванні тонусом симпатичної й парасимпатичної систем (ставляться до вегетативної нервової системи) з боку вищих вегетативних центрів, можуть призвести до розвитку так званої вегетативної дистонії. Найчастіше вона проявляється розладом серцево-судинної діяльності з розвитком судинної дистонії. У деяких людей вегетативна дистонія спостерігається від народження: вони погано переносять жару або холод, при хвилюванні червоніють або бліднуть, покриваються потом. У дітей вегетативна дистонія може проявлятися нічним нетримання сечі. У дорослих (частіше в жінок) порушення регуляторних функцій вегетативної нервової системи іноді протікає у вигляді нападів - вегетативних кризів.

 

 2.2 Причини виникнення

Судинна дистонія виникає на грунті нервового перенапруження або після гострих і хронічних інфекційних захворювань, отруєнь, вітамінної недостатності, нервових зривів. Симптоми судинної дистонії можуть бути постійними або проявлятися приступами – так звані вегетативно-судинні пароксизми. Постійні симптоми частіше бувають при вродженій нестійкості нервової системи. Такі люди погано переносять зміну погоди; при фізичній роботі й емоційних переживаннях легко бліднуть, червоніють, випробовують серцебиття, підвищену пітливість. Вегетативно-судинні пароксизми починаються або з головного болю, або з болю в області серця й серцебиття, почервоніння або збліднення особи. Піднімається кров'яний тиск, частішає пульс, підвищується температура тіла, починається озноб. Іноді виникає безпричинний страх. В інших випадках наступає загальна слабкість, з'являються запаморочення, потемніння в очах, пітливість, нудота, знижується кров'яний тиск, уряжается пульс. Напади тривають від декількох хвилин до 2 - 3 годин, і у багатьох проходять без лікування. При загостренні судинної дистонії кисті й стопи стають червоно-синюшними, вологими, холодними. Ділянки збліднення на цьому тлі надають шкірі мармуровий вид.

У пальцях з'являється оніміння, відчуття повзання мурашок, поколювання, а іноді болю. Підвищується чутливість до холоду, руки й ноги сильно бліднуть, іноді пальці стають одутлими, особливо при тривалому переохолодженні кистей або стоп. Перевтома і хвилювання викликають почастішання нападів. Після нападу на кілька днів може залишитися почуття розбитості і загального нездужання.

Отже, причини виникнення вегето-судинної дистонії можуть бути різними, непов'язяними між собою.

 

                                        2.3 Симптоми

Для всіх типів вегето-судинної дистонії характерні наступні симптоми:

- біль в лівій половині грудної клітини;

- головні болі, запаморочення;

- астенія;

- безсоння або порушення сну;

- слабість м'язів рук і ніг;

- невелике підвищення температури;

- аритмія;

- частішання або вповільнення ритму серцевих скорочень;

- перегони артеріального тиску;

- сильна задишка, відчуття «дихального корсета»,  поверхневий  подих з обмеженням вдиху («тужливі   подихи»);

- тривожні стани, депресія;

- поліурія (рясне виділення сечі);

- вегетативні шкірні розлади (різке збліднення або  почервоніння        шкірних покривів);

- метеозалежність;

- функціональна діскінезія шлунково-кишкового тракту

(відчуття ваги в шлунку й гіркоті в роті, зниження апетиту, нудота, відрижка повітрям, печія, метеоризм, запори).

        Приступи ВСД, як правило, супроводжуються болем. Це може бути відчуття тупого тиску в області серця; біль при цьому часто віддає в ліву руку або під  лопатку (як при стенокардії), або ж виникають сильні нетривалі (усього  кілька секунд) колючі болі в області серця.

        Для хворих ВСД часті скарги на головні болі, характер яких різноманітний. Це можуть бути  мігрені, тиск в області чола й тімені, почуття  стискаючого голову обруча. Головний біль,  що  турбує й дошкуляє хворих ВСД, викликається розширенням або звуженням кровоносних судин і буває трьох типів: головний біль напруги, мігрень і кластерна головна біль.

Гостра судинна недостатність, що виникає при вегето-судинній дистонії, супроводжується різким падінням АТ (тиск падає до 60-30 мм рт. ст. і навіть нижче) і цілим рядом інших симптомів: загальною слабкістю, блідністю шкірних покривів, похолоданням кінцівок, розслабленням мускулатури, уповільненням пульсу й подиху й т.п.

Запаморочення може викликатися різними причинами: зміною тиску, погодних умов, різким переходом з горизонтального положення у вертикальне. Як би там не було, запаморочення свідчить про порушення кровообігу.

          Запаморочення часто виникає також при різкій зміні температур. Залежно від того, у яку сторону відбувся температурний стрибок, судини або різко звужуються, або різко розширюються, і тоді спостерігається або різкий підйом тиску, або різке його зниження. Відомі випадки, коли люди, виходячи із приміщення, обладнаного кондиціонерами, на жару, почували запаморочення, і ніби темніло в очах. Такий стан може виникнути в людини, що, довго пролежавши на сонці, різко стрибає в холодну воду. Так само якщо в жаркий літній день після довгого знаходження на вулиці людина заходить у прохолодний під'їзд, досить велика ймовірність того, що в нього закружиться голова або, що ще гірше, він зомліє.

          Непритомність — одна з форм вегетативно-судинних пароксизмів. Це короткочасна втрата свідомості, що виникає в результаті розладу кровопостачання мозку. При непритомності раптово темніє  в очах, виникає запаморочення голови, блідне особа, виникає сильна слабкість (судорог звичайно не буває). Хворий непритомніє й падає. У горизонтальному положенні непритомність проходить швидше; прийти хворому в себе допомагає також вдихання через ніс парів нашатирного спирту.

         У зв'язку з поступовим глобальним потеплінням капризи погоди стають усе більш непередбаченими, а особливо, сильно страждають від різниць температури й атмосферного тиску жителі північних широт. Як тільки трапляється перепад тиску, у метеочутливих людей виникає запаморочення голови, вони ходять буквально «тримаючись за стіну». Варто небагато підвищитися температурі, як їм уже потрібно «швидка допомога».

Сучасна людина встигає до сорока років так  розхитати свою нервову систему, що тонка регуляція серцево-судинного апарата порушується, і коливання стовпчика термометра й барометра здатні викликати значне погіршення самопочуття. Механізм скорочення й розширення стінок судин дає збій, а самопочуття й працездатність людини починають прямо залежати від капризів погоди. Якщо атмосферний тиск знижується, то тиск у кровоносних судинах піднімається, і навпаки, якщо атмосферний тиск підвищується - тиск у кровоносних судинах падає.

 

      2.4 Лікування

Попередження судинної дистонії повинне починатися із загартовування в дитячому та юнацькому віці, організації раціонального режиму праці та відпочинку. Необхідно уникати нервових перенапруг, при захворюванні ретельно дотримуватися режиму та інші призначення лікаря.

Переважно немедикаментозні методи: нормалізація способу життя, гартують процедури, заняття фізкультурою і деякими видами спорту (плавання, легка атлетика). Використовується фізіотерапія, бальнеотерапія, санаторно-курортне лікування. При дратівливості, розладах сну - препарати валеріани, собачої кропиви, валокордин, іноді транквілізатори. При гіпотензивному типі - лікувальна фізкультура, беллоід, кофеїн, фетанол. При гіпертензивному типі - бегаадреноблокатори, препарати раувольфії.

1. Сбалансований режим дня, сон - найкращий відпочинок (8-10 годин).

2. Адекватная фізична активність. Тільки підлітки з АТ 140-90 і вище займаються в підготовчій фізкультурній групі. Гарний ефект роблять заняття в басейні, біг, лижі, аеробіка, танці, лижі. Можна використовувати велотренінг.

3. Дієта що містить всі необхідні інгредієнти, багата вітамінами, корисні продукти, що містять солі калію - картопля, баклажани, капуста, чорнослив, абрикоси, ізюм, інжир, зелений горошок, петрушка, помідори, ревінь, буряк, кріп, квасоля, щавель. Частина тваринних жирів замінити рослинними (масло соняшникове, кукурудзяне, оливкове). З підвищеним артеріальним тиском - необхідні продукти, що містять солі магнію гречана, вівсяна, пшеничні крупи, горіхи, соя, квасоля, морква, шипшина. Виключити з їжі соління, маринади, обмежити сіль до 4-5г. Протипоказані міцний чай, кава, шоколад.

4. Психотерапія: методи релаксації, поєднання аутогенного тренування і прямого навіювання, вирішення психологічної проблеми. Сімейна психотерапія. Мета - нормалізувати відношення особистості до оточуючих, зняття психологічної напруженості.

5. Массаж голови, коміркової зони С1-С4, спини.

6. Фітотерапія: валеріана, калина червона, півонія, собача кропива, Стефані основа седативний ефект, цією ж дією і м'яким діуретичним володіють айва, березовий гриб, мак, мигдаль, морква, м'ята, пастернак, солодка. При відсутності нормалізації АТ додають рослини з резерніноподібною і бета-адреноблокуючою дією: барвінок малий, белокопитнік, вербена, змієголовник, магнолія, раувольфію, чорна горобина, арніка, багно, вівчарська сумка.

7. При відсутності ефекту від описаних заходів необхідно переходити до медикаментозної терапії.

Лікування судинної дистонії комплексне із застосуванням ліків і фізіотерапевтичних процедур, проводиться за призначенням лікаря. З метою оздоровлення хворих широко застосовуються лікувальна фізкультура, заміські прогулянки, туризм, санаторно-курортне лікування, нормалізація способу життя, що гартують процедури. При дратівливості, розладах сну - препарати валеріани, собачої кропиви, валокордин, іноді транквілізатори. При гіпотензивному типі - лікувальна фізкультура, беллоід, кофеїн, фетанол. При гіпертензивному типі - бетаадреноблокатори, препарати раувольфії.

Корисні броміди, димедрол, балланспон, беллоід, транквілізатори, монобромід камфори, лікувальна фізкультура (методи аутогенного тренування, загального загартовування, психофізичної зарядки, самомасажу) і фізіопроцедури (хвойні ванни, душі і т.п.), відпочинок на свіжому повітрі.

Окрім впливу на етіологічні фактори (усунення несприятливих умов життя, виховання хворого як особистості, лікування гострих та санація вогнищ хронічної інфекції) широко використовуються психотерапія, призначення психотропних засобів. Вони показані хворим НЦД тяжкого та середньотяжкого перебігу з вираженою невротичною симптоматикою, раптовими вегетосудинними пароксизмами або симпатоадреналовими кризами з безпричинним страхом та кардіофобією, хворим з явищами пароксизмальної аритмії або тахікардії, емоційною або інтелектуальною виснаженістю, стійкими розладами сну. Респіраторний синдром у хворих НДЦ зазвичай супроводжується гіпервентиляцією із супутніми їй явищами. З метою зниження збудливості дихального центру застосовують седативні засоби та дихальні вправи. При астенічному синдромі призначають вітаміни групи В, препарати, що сприяють енергозабезпеченню організму, стимулятори синтезу білка (амінокислоти, анаболічні гормони, біогенні стимулятори та ін.), солі кальцію, фосфору, миш'яку, стрихнін. Ефективні також женьшень, настій аралії, елеутерокока.

 

3. ВПЛИВ ФІЗИЧНИХ ВПРАВ НА ОРГАНІЗМ

       3.1 Фізіологічна дія фізичних вправ на здоровий організм

Фізкультура являє собою невичерпне джерело сили і здоров'я. Вона розвиває волю, сміливість, рішучість, винахідливість, прищеплює почуття колективізму, дисципліни, зміцнює здоров'я, загартовує організм, запобігає захворюванням.

Фізкультура є важливим засобом продовження життя. Академік О.О.Богомолець писав, що у боротьбі за нормальне довголіття фізкультурі належить безперечно дуже і важливе місце.

Вплив фізичних вправ на організм дуже різноманітний і складний. Вони викликають сильну реакцію-відповідь з боку всіх органів і систем. Великих змін зазнають м'язи, які працюють. Внаслідок вправ м'язи стають пружними, збільшуються.

М'язові скорочення посилюють окисні процеси та обмін речовин у всьому організмі.

Під впливом фізичних вправ збільшується функціональна здатність дихального апарата. Збільшується і життєва місткість легень.

Фізичні вправи викликають великі зміни і в роботі серцево-судинної системи. У стані спокою серце людини за хвилину перекачує близько 5 л крові, а при виконанні фізичних вправ — до 40 л, тобто працездатність серця зростає майже у 10 разів. Посилюється при цьому й швидкість течії крові. Якщо в стані спокою кругообіг крові в організмі відбувається за 21 сек., то під впливом фізичних вправ цей час може скоротитися до 15-10 сек.             

Великі зміни відбуваються під впливом фізичних вправ у нервовій системі. Вправи сприяють зниженню надмірної збудливості симпатичної нервової системи, поліпшують забезпечення кров'ю головного мозку, посилюють гальмівні процеси, благотворно впливають на психіку людини, підвищують трофічну функцію нервової системи.

Фізичні вправи сприяють урівноваженню процесів гальмування і збудження, посилюють їх.

При тривалому і систематичному тренуванні значні зміни настають у фізичному розвиткові, зокрема в кістковій системі. Потовщуються кісткові трабекули і кірковий шар трубчастих кісток, збільшується їх поперечник.

Таким чином, фізичні вправи благотворно впливають на організм людини, тому фізкультурою повинні займатися всі люди — незалежно від статі, віку, здоров'я.

 

               3.2 Позитивний вплив фізичних навантажень на вегето-судинну     

                        дистонію

Дозоване застосування фізичних вправ врівноважує процеси збудження і гальмування в ЦНС, підвищує її регулюючу роль у координації діяльності найважливіших органів і систем, які втягнуті в патологічний процес.

Фізкультура надає нормалізуючий вплив на судинну реактивність, сприяючи зниженню тонусу судин при виражених спастичних реакціях у хворих і вирівнювання асиметрії в стані тонусу судин. Це в свою чергу супроводжується виразним зниженням артеріального тиску. Фізичні вправи підвищують скоротливість міокарда. У хворих нормалізуються показники венозного тиску, збільшується швидкість кровотоку як в коронарних, так і в периферійних судинах, що супроводжується збільшенням хвилинного об'єму серця і зменшенням периферичного опору в судинах. Під впливом дозованих фізичних вправ нормалізуються показники ліпідного обміну, коагулююча активність крові і активізується антизсідальна система. Розвиваються компенсаторно-пристосувальні реакції, підвищується адаптація організму хворого до навколишнього середовища та різних зовнішніх подразників. Особливо сприятливий вплив на хворих надають спеціальні фізичні вправи.

Під впливом фізичних навантажень у хворих поліпшується настрій, зменшуються головний біль, запаморочення, неприємні відчуття в області серця і т. д.

Інтенсивність і обсяг занять залежать від загальної фізичної підготовки та функціонального стану серцево-судинної системи, що визначається при проведенні дозованих проб з навантаженням. Хворим показані ранкова гігієнічна гімнастика, дозована ходьба, ближній туризм (переважно в санаторно-курортних умовах), спортивні гри або їх елементи, фізичні вправи у воді, вправи на тренажерах, масаж коміркової області.

Ранкова гігієнічна гімнастика частіше проводиться так званим роздільним методом, коли фізичні вправи виконують одне за іншим після пояснення і показу їх інструктором. Музичний супровід сприяє не тільки підвищенню емоційного тонусу хворого, але і полегшує виконання фізичних вправ (ритм, темп). У ранкової гігієнічної гімнастики застосовують елементарні фізичні вправи, що охоплюють усі м'язові групи, в поєднанні з дихальними вправами. Тривалість занять 10-15 хв, вправи повторюють 4-6 разів для великих м'язових груп і 10-12 раз - для дрібних і середніх м'язових груп.

Фізичні вправи виконують ритмічно, в спокійному темпі, з великою амплітудою рухів у суглобах. Заняття проводять малогрупповим методом (4-8 чоловік) або індивідуально.

До спеціальних відносять вправи на розслаблення м'язових груп, на розвиток рівноваги, координації, динамічні дихальні вправи і фізичні вправи з дозованим зусиллям динамічного характеру. Фізичні вправи з дозованим зусиллям використовують при наявності попередньої тренування хворого, переважно у другій половині курсу лікування.

Слід уникати вправ з великою амплітудою руху для тулуба і голови, а також різко і швидко виконуваних рухів і вправ з тривалим статичним зусиллям.

 

     3.3 Негативний вплив фізичних навантажень на вегето-судинну

                        дистонію

Серцево-судинна система є однією з найбільш важливих систем в організмі. Вегетативні розлади можуть спонукати брак велика фізичне або емоційне навантаження, перепади атмосферного тиску. Постійно проявляються під впливомцих факторів компенсаторна реакція серця обмежує людину у багатьох видах діяльності.

Тахікардія при незначній фізичному навантаженні, тенденція до підвищення (гіпертонічний тип) або пониження (гіпотонічний тип) артеріального тиску, холодні кисті, стопи. Крім того, може спостерігатися так званий "респіраторний синдром", який полягає у відчутті "дихального корсета", задишки, поверхневому диханні з обмеженням вдиху. Гіпертонічний тип ВСД характеризується підйомом артеріального тиску до 140/90 - 170/95 мм. рт. ст, а гіпотонічний тип вегетативно - судинної (або нейроциркуляторної) дистонії - зниженням артеріального тиску до 100/50 - 90/45 мм.рт.ст. Клінічну картину ВСД доповнюють: швидка втомлюваність, зниження працездатності, непритомність стану.

Протипоказання до призначення або продовження занять з фізкультури: загальні протипоказання, виключають застосування фізкультури, значне підвищення артеріального тиску (понад 210/120 мм рт. ст.), значне зниження артеріального тиску (на 20-30% від вихідного рівня), що супроводжується різким погіршенням самопочуття хворого, порушення серцевого ритму, розвиток нападу стенокардії, різкої слабкості і вираженої задишки.

Отже, фізичні навантаження потрібно робити помірними темпами, без різких рухів, з урахуванням стану здоров'я, без зайвого навантаження.

 

ВИСНОВКИ

Під вегето-судинною дистонією розуміють функціональні розлади вегетативного відділу нервової системи, судин, серця, центральної нервової системи. Здебільшого це самостійне захворювання, але іноді є синдромом іншого захворювання.

На організм людей з вегето-судинною дистонією позитивний вплив надають помірна фізкультура і трудотерапія. Регулярні фізичні навантаження підвищують витривалість організму і відволікають людей від хвороби. Для цих цілей підходять як групові види спорту (волейбол, баскетбол і так далі), так і індивідуальні заняття (фітнес, велосипед, йога). Основна мета, яку повинні перед собою ставити люди, що займаються оздоровчою фізкультурою, - це зняти нервове і психічну напругу. Вибираючи варіанти фізичного навантаження, треба обов'язково враховувати власні уподобання - тренування повинне викликати позитивні емоції.

Одна зособливостей лікування фізкультурою – це те, що хворий в процесі свого лікування робить фізичні вправи які сам контролює і слідкує за своїм здоров'ям, взалежності від свого самопочуття, від фізичних навантажень, враховуючи свої сили та можливості. Хворий сам знає і розуміє, що для нього краще і які вправи йому слід виконувати, а які  - ні.

 

СПИСОК ДЖЕРЕЛ І ЛІТЕРАТУРИ:

  1. Апанасенко Г. Л. Здоров’я, яке ми вибираємо. – К.: Знання УРСР, 1989. 41 с.
  2. Апанасенко Г. Л., Попова Л. А. Медицинская валеология. – Ростов н/Дону: Феникс, 2000. – 248 с.
  3. Буліч Е. Г., Муравов І. В. теоретичні основи валеології: Навч. посібник. – К.: ІЗМН, 1997. – 244 с.
  4. Дембо А. Г. Врачебный контроль в спорте. – М.: Медицина, 1988. –   288 с.
  5. Медицинский словарь (Oxford). Т. 1 (А-М): Пер. с англ.; Под. ред. Г. Л. Билича. – М.: Bere, 2001. – С. 77, 144.
  6. Меерсон Ф. З. Адаптация, деадаптация и недостаточность сердца. – М.: Медицина, 1978. – 338 с.
  7. Рейзин В. М. Гимнастика и здоровье. – Минск: Полымя, 1984. – 96 с.
  8. Ткачев Ф. Р. Профилактично – восстановительная гимнастика. – К.: Здоровье, 1983. – 104 с.
  9. Філіпов М. М. Психофізіологія людини: Навч. посібник. – К.: МАУП, 2003. – 135 с.
  10. Фурманов А. Г. Оздоровительная физическая культура: Учебник для студ. вузов. – Минск: Тесей, 2003. – 528 с.

 

doc
Додано
4 травня
Переглядів
126
Оцінка розробки
Відгуки відсутні
Безкоштовний сертифікат
про публікацію авторської розробки
Щоб отримати, додайте розробку

Додати розробку