Всім серцем возлюби прадавнє рідне слово

Всім серцем возлюби  прадавнє рідне слово

(Cценарій свята рідної  мови)

 

     (Зала прикрашена портретами українських мовознавців: П. Житецького, П. Куліша, О. Потебні, А. Кримського, М.Рильського, плакатами з висловлюваннями про мову: «О, скільки світла й музики у мові!» (Д.Білоус), «Мово рідна, світи в ріднім домі» (А. Демиденко), «Розцвітай же, наша мово, і в родині, і у школі!» (П.Тичина).

 

     ( Лунає пісня     «Материнська     рідна мова»     на    сл. О.Тараненка,

муз. П. Клименка).

 

     Ведучий. Прадавня українська мово ! Ти народилася із зернятка мудрості нашого народу і проросла  життєдайним  колоссям, ставши духовним хлібом українців. У найтяжчі часи випробувань тебе і топтано,  і кошено, і зневажено, але ти все одно тягнешся до сонця, стоголосо бриниш над рідною землею, променисто іскришся, зігріте любов’ю відданих сердець наших співвітчизників.

 

      Ведуча. Рідна мова збереглася там, де живе чиста народна душа, що живится не лише хлібом насущним. Вона звучить у серцях молоді, яка  відчула  себе будівничим молодої держави, щодня лунає з вуст учителя і письменника, невтомного трудівника української землі.

 

      Учень.  На травах духмяних настояна,

                     Росою сріблястою скроплена,

                     Жагою ущерть наповнена,

                     В борні нелегкій гартована…

 

                                       Учениця.  Від неньки мені дісталася,

                                                           У тебе навік закохалася,

                                                           Мово моя рідная,

                                                           В серці народу розквітлая !

 

       Ведучий. Якими  ніжними, барвистими словами вшановують поети  нашу мову: солов’їна,  калинова, барвінкова, світанкова, колоскова, кольорова, які дивовижні порівняння народжує творча уява митців, коли вони освідчуються материнській мові  у своїй любові. «Запашна, співуча, гнучка, милозвучна, сповнена музики і квіткових пахощів – скількома епітетами супроводяться визнання української мови І, зрештою, всі ці епітети слушні,»- так сказав про нашу мову  класик української літератури Олесь Гончар.

 

       Ведуча.  Чар-зілля рідного слова п’янить пахощами чебрецю і полину, любистку і м’яти, міниться і виграє веселковими барвами, бринить стоголоссям квітучого саду і духмяного лугу, відлунює у серцях дітей цього благословенного  краю.

 

        Учень. Українська мова – пісня вечорова,

                       Ніжна, як сльоза вербова,

                       Мова рідна – золота зірниця,
                       Мудрості людської таємниця.

                                             Учениця. Українська мова – тисяча дзвіночків,

                                                               Тихий гомін дочок і синочків,

                                                                Мова рідна – райдуга в краплині,

                                                                Незабутні крики журавлині,

                                                                Українська мова – мова-чарівниця,

                                                                Українське слово – як перо жар-птиці.

       Ведучий. Ми знаємо напам’ять чудові вірші про мову, які написали відомі майстри українського поетичного слова,  з трепетом слухаємо зворушливі пісні, у яких гармонійно поєднались мудрі, задушевні слова і чарівна мелодія. Такі пісні  стають народними і мають майбутнє.

 

      (Лунає пісня  «Рідна мова» на сл. Г. Вієру, муз. П. Дворського).

 

        Ведуча.А зараз  ви прослухаєте по кілька рядочків з відомих віршів про нашу мову і, підносячи руку, маєте назвати їх авторів. Переможець отримає приз -  змістовну книгу … .

 

         (Ведучі по черзі зачитують рядки із відомих поезій українських митців).

 

                               О слово! будь мечем моїм!

                               Ні, сонцем стань! Вгорі спинися,

                               Осяй мій край і розлетися

                               Дощами судними над ним  (Олександр Олесь).

Буду я навчатись мови золотої

У трави-веснянки, у гори крутої,

В потічка веселого, що постане річкою,

В пагінця зеленого, що зросте смерічкою (Андрій Малишко).

                                 Мово рідна, слово рідне,

                                 Хто вас забуває,

                                 Той у грудях не серденько,

                                 Тілько камінь має (Сидір Воробкевич).

Прислухайтесь, як океан співає –

Народ говорить. І любов, і гнів

У тому гомоні морськім (Максим Рильський).

                                 Коли забув ти рідну мову –

                                 Біднієш духом ти щодня;

                                 Ти втратив корінь і основу,

                                 Ти обчухрав себе до пня (Дмитро Білоус).

Ой яка чудова українська мова !

Де береться все це, звідкіля і як ?

Є в ній ліс – лісок-лісочок, пуща, гай, діброва,

Бір, перелісок, чорноліс. Є іще й байрак ! (Олександр Підсуха)                       Рідна мова в рідній школі !

                                   Що звучить нам чарівніш ?

                                   Що нам ближче і миліш,

                                   І дорожче в час недолі ?! (Олександр Олесь).

Ти зрікся мови рідної, Нема

Тепер у тебе роду, ні народу.

Чужинця шани ждатимеш дарма –

В твій слід він кине сміх-погорду ! (Дмитро Павличко).

 

                               (Переможець одержує книгу-приз)

 

      Ведучий. Серед тисяч мов на нашій планеті українська мова належить до двадцяти п’яти найбільш поширених мов у світі, її носії живуть не лише на нашій рідній землі, а й на різних континентах, зберігаючи родовідне коріння і генетичну пам’ять свого народу, закодовану у прадавньому слові.

 

      Ведуча. Вчені-мовознавці світового рівня вважають українську мову    надзвичайно милозвучною і однією із найбагатших за лексичним складом, здатною передати найтонші людські почуття, неповторний духовний світ кожного, хто пізнав її глибини.

 

           Учениця. Волошкові очі у моєї мови,

                              В тих очах відбито калиновий жар,

                              І блакить небесна, й спалах колосковий,

                              І Дніпра могуча, праведна душа.

 

                                                     Учень. Солов’їний голос у моєї мови,

                                                                   В ній бринить зажура, радощі і гнів,

                                                                   І козацька дума, і гаї-діброви,

                                                                   І врожайний шепіт золотих ланів.

 

      Ведучий.  Скільки мудрих   сказано про велич і значення мови, про могутню силу слова, яке може глибоко ранити і вилікувати душу, надихнути на подвиг, і оспівати найвищі людські почуття. Слово – це самовираження кожної людини, її внутрішнього світу, мова – це самовираження народу, нації, її багатовікового досвіду і неповторного світобачення.

 

      Ведуча. Мудра настанова  нашого великого педагога Василя Сухомлинського звернена до молоді, до кожного із нас: « Любов до Батьківщини неможлива без любові до рідного слова. Тільки той може осягти своїм розумом і серцем красу, велич і могутність Батьківщини, хто збагнув відтінки і пахощі рідного слова, хто дорожить ним, як честю рідної матері, як добрим ім’ям своєї родини».

 

               Учениця.   Слово-словчечко, ріднеє слово,

                                   Мова вкраїнськая, рідная мово,

                                   Вами пишаюсь, горда я вами –

                                   Мовою рідною, чудо-словами.

 

                                              Учень.   Слово-словечко, щирість і мужність,

                                                              Юна безжурність і сивая мудрість.

                                                              Вічне натхнення, вічна наснага,

                                                              Захоплення, подив, пошана й повага.

 

        Ведуча. Живе, пульсує, рясніє   рідна   мова нашого талановитого народу. Вона передається від батьків до дітей від педагогів до учнів. А разом з нею передаються і духовні основи, виплекані нашими вікопомними  предками.

        Ведучий. Нам, сучасникам, берегти і примножувати багатство і велич материнської мови.  Завдання кожного покоління – передати потомкам   безцінні скарби народної мудрості, викристалізувані у слові. І тоді наша душа житиме у віках, а український народ житиме у вічності.

 

           Учень.   Мово моя! Материнська прадавняя мово!

                          Музика слова, тривожне відлуння в грудях.

                          Мов оберіг, у далеких світах рідне слово

                          До України на світлий виводило шлях.

 

                                    Учениця. Мово моя ! Як жива неспалима купина,

                                                      Вперто ярієш в краю «ясних зір, тихих вод».

                                                      Доки ти є, доти на світі Вкраїна,

                                                      Правда і воля і ми – український народ.

 

   ( Лунає пісня «Мови чарівний голос» на сл. С. Галябарди, муз. О.Слободухи).

 

              У сценарії використано поезії вчителів української мови та літератури області: Дем’яненко Людмили Іванівни ( Славгородської СЗШ Синельниківського р-ну), Прокопенко Наталії Миколаївни (Великокостромська СЗШ  Апостолівського р-ну), Рубана Олександра Федоровича (Добронадіївська СЗШ Томаківського р-ну), вчителів початкових класів: Пустової Валентини Дмитрівни (Чаплинська СЗШ Васильківського р-ну), Федоренко Вікторії Олександрівни (Софіївська СЗШ).