Ми в мирі хочемо зростати

 

 

Ми в мирі хочемо зростати

(Літературно-музична композиція)

 

Мета. Сприяти усвідомленню учнями миру як цінності, що є запорукою утвердження і розбудови Української незалежної  європейської держави.

Залучати школярів до консолідації українського суспільства задля миру, злагоди, взаєморозуміння.

Обладнання. Актова зала (класна кімната, читальна зала бібліотеки) прикрашена плакатами, гаслами і малюнками школярів, присвяченими темі миру; по центру – карта цілісної України, на її тлі – білий голуб миру; на видному місці – Державний прапор України і  Державний Герб України.

 

 (Під тихі звуки пісні на сл. В. Симоненка «Можна все на світі вибирати, сину» на сцену виходять ведучі в українському національному вбранні).

Ведуча Золотаві ниві під блакитним небесним склепінням, зворушливо життєрадісний галас жвавого птаства, розбудженого погідним світанком, замріяний погляд людини в обнадійливе майбутнє. Це все прикмети щасливого і мирного життя у рідному краї, де все любе і дороге твоєму серцю.

Ведучий. Поряд з тобою – найдорожчі тобі люди – родина, друзі, вчителі, однокласники…Кожен день наповнений якимось особливим, загадковим змістом. Ти почуваєшся щасливим, бо, здається, тобі підвладний увесь світ і так буде завжди.

                        Учениця. Хочеться жити, любити, творити,

                                          Небу, і сонцю, і щастю радіти.

                                          Хочеться світ оповити думками,

                                          Хочеться землю засіять зірками.

 

                                          Хочеться жити, любити, творити,

                                          Хочеться людям добром прислужити,

                                          Вірить в любов, у надію,  у долю,

                                          Бути щасливою, бути собою.

Ведуча. Такі благодатні часи, коли земляни жили у мирі і злагоді, були, на жаль,не тривалими. Слова «війна», «смерть», «розруха», «голод» завжди лякали людство, вселяли страх, але нові покоління знову шукали приводи для протистояння і ворожнечі, розпочинаючи скорботні жнива людських доль і життів. Так було тисячоліттями, так триває і сьогодні…

                             Учень. Над народами, над віками
Встало горе, мов чорний гном.
Торохтять бойові тамтами
Над прозорим дитячим сном.

Відгодована злість, і хитрість,
І закута в броню брехня
Атакують добро і щирість
Серед ночі й білого дня.

Ведучий. Скільки талановитих геніїв, митців, чесних трударів, хороших людей так і не народилися, бо їхні батьки, що полягли в бою, так і не зустріли своє перше кохання Ми не хочемо, щоб у муках, від неприродної смерті йшли в небуття кращі сини свого народу – хлібороби, сталевари, лікарі, вчені-винахідники, військовослужбовці – всі, хто зробив свій важкий, але почесний вибір – захистити рідний народ, нашу Батьківщину.

(Під звуки пісні С. Вакарчука «Не твоя війна» звучать слова:)

                        Учень. Бачу:  геніальних  мислителів  і  поетів,
         Закоханих  теслів  і  хліборобів,
         Бистрооких  красунь  і  красенів,
         Які  не  народилися  тому,
         Що  батьки  їхні  розтерзані
         Не  встигли  зустріти  своїх  коханих.
         Я  чую:  ридає  за  ними  Земля,
         Сива,  старенька  мати,
         Одурена  своїми  синами.
         Я  волаю:
—     Невже?

         Знову  вмиратимуть  неціловані?
         Знову  гинутимуть  незачаті?
         І  знову  голодні  могили
         Наситять  своє  чорне  черево?
—     Невже?

(Кілька школярів, тримаючи свої малюнки, (плакати), присвячені темі миру,  декламують по рядку:)

Ми прагнемо миру!

Війні скажем: «Ні!»

Ми – за любов і довіру.

Несуть в піднебесся

Пісні голосні

Грайливі пташки  легкокрилі.

Ведуча.  Ми, українці, – спрадавна хлібороби, які ніколи не зазіхали на чужу землю, але завжди захищали свою. На наш благодатний край століттями хижо позирали сусіди, топтали наші стиглі лани, вдиралися в доглянуті домівки, уярмлювали роботящий люд. А ми в боях відстоювали Богом нам дану землю.

Ведуча. Чверть віку тому українці своїм майже одностайним волевиявленням нарешті здобули незалежність – у центрі Європи знову відродилася Українська держава. Але сусідня імперія, змінюючи назви, не змінила своєї імперської сутності. Ми не кликали на нашу землю чужинців, ворожі танки і «гради». Ми хочемо жити у мирній, могутній, заможній, квітучій державі – у нашій спільній щасливій домівці з милозвучною назвою – Україна.

 

                   Учениця. Наш рідний край не можна не любити

І неможливо до кінця пізнати.

Повік він квітне, шаною сповитий,

Його ніколи в світі не здолати.

      Моя Вкраїно, краю калиновий,

      Тебе не можна ні на що змінить!

      Степи без краю, затишні діброви,

      Ранкові роси й обрію блакить.

Повік же квітни, ненько-Україно,

На заздрість всім на світі ворогам!

Нехай  ця пісня над землею лине

Тобі на славу і на радість нам.                    

(Звучить пісня О. Пономарьова «Заспіваймо пісню про Україну»,  присутні  приєднуються до її виконання).

Ведучий. Для нас набули особливого, глибоко осмисленого звучання слова: «патріотизм», «героїм», «мужність», «воїнська честь», «безкорисливість», «волонтерство»… Трагічні реалії сьогодення породжують справжніх героїв, пробуджують у серцях наших співвітчизників бажання безкорисливо служити рідному народові, спонукають визначитися з активною громадянською позицією, залучитись до важливих суспільних справ.

(Кілька школярів, тримаючись  за руки і підносячи синьо-жовті прапорці,  декламують по рядку:)

Народ – це я,

Народ – це ми,

Народ  - це ті, хто прийдуть згодом.

Які нас нищили громи,

А ми лишилися народом! 

 

У Полтаві, в Криму, на Донбасі,

На Волині чи біля Дніпра…

Скрізь вкраїнська родина наша!

Українська душа не вмира.

 

Дай нам, Боже, і мудрості, й сили,

Вбережи від ненависті й зла.

Об’єднаймось під прапором миру!

Україні незламній – хвала!

(Лунає пісня у виконанні Назарія Яремчука «Мир»)

Ведучий. Часом людям здається, що війна, горе, розруха так далеко від їхніх домівок.

Ведуча. І тільки тоді, коли біда підходить впритул, розумієш, що чужого болю не буває.

Ведучий. Тоді усвідомлюєш, що збереження миру – це наш спільний обов’язок і відповідальність кожного.

Ведуча. І підноситься до небес велика, чиста і щира молитва за мир у всьому світі, за мир на рідній землі.

(Учениця в образі молодої матері з дитям на руках під мелодію пісні «Молитва» у виконанні О. Білозір декламує рядки вірша:)

                      Учениця. Молюсь за тебе я, свята моя земля,

  Соборна  й працьовита Україно!

  Молюся, щоб у мирі ти жила

  І процвітала мова солов’їна.

  Свічу поставлю Господові я,

  В молитві щирій стану на коліна.

  Щоб ми жили, немов одна сім’я,

  В твоїх садах, матусю-Україно.

Ведучий.  Народна мудрість стверджує: «Сила миру не в зброї, а в людях доброї волі». Варто додати, що єдність і злагода в нашому суспільстві–запорука міці і миру.

 

                    Учениця 1.Моя Україна – дитинства колиска,

І мамина пісня, і татів завіт,

До отчого дому росиста доріжка,

Що в’ється крізь долю – життя оберіг.

 

                   Учениця 2.Я вийду у поле, вклонюся низенько

 Пшеничному колосу, ясному дню

 Я миру бажаю тобі, моя ненько,

 Моя Україно, за тебе молюсь.

 

                         Учень. Давайте ж ми вкупі, мої любі браття,

Вкраїну свою від біди берегти,

Бо ми – українці, ми тим вже багаті,

Що ми – незалежні, що ми є брати. 

(Захід завершується піснею Марти Шпак «Ми за волю, ми за мир!»)