Урок "Сторінки життя О. Довженка"

Урок 1. Сторінки життя О. Довженка. Кіномистецька спадщина, режисерська майстерність митця.

 

Мета : ознайомити учнів із біографією О. Довженка, його творчими досягненнями як в літературі, так і в кіно, формувати вміння працювати із довідковою літературою, використовувати краєзнавчий матеріал, на прикладі життя і творчості письменника і кінорежисера виховувати любов до рідної землі .

 

Обладнання: презентація, документальний фільм про письменника «Роздуми після життя» .

 

Хід уроку

1.Оголошення теми уроку. (Слайд 1)

2.Мотивізація навчальної діяльності. (Слайди 2 – 3).

Сторінка 1. «Знайомство»

« В обрамленні білосніжного сивого волосся високе скульптурне чоло . З- під злегка зламаних енергійних брів дивляться вдалину сіро – блакитні очі . Погляд довірливий, пильний , вдумливий , уважний . Вольове , напружено – серйозне загоріле мужнє обличчя, вирізьблене з надзвичайною довершеністю. Вражає рідкісне поєднання духовної і фізичної сили.» « Він був дуже вродливий … Олександр Довженко , зі своєю усмішкою , ледь квапливою мовою , з м’якою  українською вимовою . Він взагалі був вродливий не тією солодкою , а мужньою і серйозною вродою , якою природа обдаровує своїх обранців . Срібло сивини з роками ніби ще більше звеличує цю красу з ореолом пережитого»,- таким бачили письменника його сучасники. Кожному з вас належить скласти своє уявлення про цю надзвичайну людину.

У ході перегляду презентації, розповіді вчителя, учні заповнюють в зошитах таблицю «Життя і творчість О. Довженка» (Слайд 4)

ЖИТТЯ І ТВОРЧІСТЬ О. П. ДОВЖЕНКА

 

Сфера діяльності	Риси характеру	Кредо	Світ  захоплень
			Улюблені письменники, твори	Улюблені види мистецтва, твори	Улюблені заняття та природні обдарування
Прозаїк, кінодраматург, публіцист, громадсько-політичний діяч, мистецтвознавець, педагог і мислитель.	Довірливий, вольовий, мужній, романтик, спостережливий, патріот, чесна людина і в житті, і у творчості, мав почуття гумору.	«Приберіть геть усі п̓ ятаки мідних правд і залиште тільки чисте золото правди!» «…коли ми не збагнемо краси, ми ніколи не зрозуміємо правди ні в минулому, ні в сучасному, ні в майбутньому. Краса нас всьому вчить.»	Т. Шевченко «Назар Стодоля», інші твори письменника, пісня «Ой горе тій чайці…»	Кіно, метод Гріффіта, живопис, народні пісні	Мав гарний голос, добре співав; плекав надію стати художником, працював ілюстратором у газеті; займався садівництво, на Київській кіностудії посадив сад; був кінорежисером, сценаристом, актором.

 

Сторінка 2. «Джерела» (Слайди 5 – 7)

Варіант відповіді.

На березі красуні Десни розкинулося провінційне містечко Сосниця. Побілені хати, зарослі травою вулиці. В одному з провулків стояла під грушею хата – стара, присадкувата. Це – давнє гніздо Довженкового роду – хліборобів, рибалок, чумаків, косарів. Предки Довженка були козаками і всередині 18 століття прибули до Сосниці з Полтавщини. Ціла вулиця називалася Довженковою. Сашко, який народився 10 вересня 1894р., був сьомою дитиною в сім  ї хліборобів. Всього в родині було 14 дітей, але до дорослого віку дожило лише двоє: Сашко і Поліна (потім стала лікарем).

Сторінка 3. «Шлях до ремесла.» (Слайди 8 – 14)

Варіант відповіді.

Учився Довженко в Сосницькій початковій школі, а потім у вищій початковій школі. Навчався добре. Був відмінником. «Я був те, що тепер зветься відмінником; це мене часто – густо бентежило. Мені здавалося, що вчителі часто – густо самі чогось не зовсім розуміють і тому їм здається, що я відмінник»,- писав пізніше О. Довженко у своїй автобіографії.

У 1911р.О. Довженко вступив до Глухівського учительського інституту. Щоб вчити сина, батько продав десятину землі (всього було 7 десятин). «Йому, неписьменному, жилося і тяжко, і гірко так хотілося вивчити сина на пана», - писав О. Довженко. Навчаючись в інституті, майбутній письменник змушений був давати приватні уроки, щоб мати засоби до існування.

У1914р. закінчив інститут і працював учителем початкової школи в Житомирі.

У1917р. перевівся вчителювати до Києва, у цьому ж році Довженко вступає до Комерційного інституту на економічний факультет, який не закінчив, усвідомлюючи, що це не його фах. Був вояком армії УНР, закінчив школу старшин Петлюрівської армії. Від червня 1920р. по липень 1921р. Довженко працює секретарем Київського губернського відділу народної освіти, виконуючи разом з тим обов’язки комісара театру імені Шевченка, заступає голову  колегії губнаросвіти. Потім на дипломатичній роботі в Повноважному представництві Української РСР у Польщі, через рік – у консульському відділі торгового представництва УРСР в Німеччині. Одночасно в берлінському приватному училищі професора Е. Геккеля вивчає графіку, композицію, різьблення по металу, журнальну ілюстрацію.

У1923р. повернувся до Харкова, стає художником – ілюстратором, автором політичних карикатур, що їх друкував у газеті «Вісті ВУЦВК» під псевдонімом «Сашко». То був його заробіток, а у вільний час малював зовсім інше, навіть улаштував собі вдома невелику майстерню, бо потай мріяв «вибитися на хорошого художника». Відвідує засідання « Гарту», невдовзі стає одним із засновників найпрогресивнішої на той час літературної організації письменників – ВАПЛІТЕ, йому імпонує ідейно – естетична позиція її лідера М. Хвильового.

З першого дня війни з потрійною силою віддався Довженко творчості в ім’я рідної Вітчизни. Він іде на фронт добровольцем як кореспондент газети «Красная Армия». Йому присвоюють звання полковника. Брав участь у визволенні Харкова і Києва. У найтяжчі періоди війни Довженко не втрачав віри у нашу перемогу, самовіддано працював для неї, оспівуючи успіхи і героїзм воїнів та гнівно картаючи ворогів і зрадників. З’являється низка публіцистичних статей, у фронтових газетах друкуються його оповідання «Незабутнє», «На колючому дроті», «Мати», «Воля до життя», «Тризна», «Ніч перед боєм», «Перемога», «Федорченко» та інші. Створює п’єсу «Потомки запорожців», працює над кіноповістю «Зачарована Десна», у 1943р. виходить фільм «Битва за нашу Радянську Україну», який дублюється 26-мовами світу. Також завершує кіноповість «Україна в огні». Після війни працює членом редколегії сценарної студії, членом художньої ради на Мосфільмі, викладає у ВДІКу, читає лекції на режисерських курсах. Живе у Москві, до України його не пускають. Помер 25 листопада 1956р. в Москві.

Сторінка 4. «Кохання». (Слайд 15)

Варіант відповіді.

Довженкові, як і Франкові, «тричі являлася любов». Вперше, найсміливіший і найвродливіший хлопець у Сосниці закохався, навчаючись в училищі в дочку багатого купця Надійку Чаусовську – гімназистку-красуню. Гарна була пара. Та коли вони, молоді й закохані, безтурботно бігали на ковзанку, містечко Сосниця ніби журливо хитало головою: мовляв, нічого не вийде з того кохання, бо ще не бачив світ, щоб щасливим було подружжя доньки багатія і сина бідного дігтяра.

    З Варварою Кириловою Олександр познайомився, вчителюючи в Житомирі. Разом учили дітей, інсценізували уривки з « Назара Стодолі»,

«Гайдамаків» та « Катерини». Побралися, переїхали до Києва, де не тільки події громадянської війни вразили серце Довженка, а й сімейна драма. Лист від дружини обпік серце: «Я люблю тебе, але дружиною твоєю не буду. Не лай мене і не плач за мною». А коли повернувся додому, застав Варю в обіймах білогвардійського офіцера, пережив гіркоту зради, яка, однак, не спопелила любові. Коли, перебуваючи в Німеччині, він дізнався, що облесник- офіцер покинув хвору на туберкульоз Варю в Празі, не вагаючись, одружується із своєю зрадливою дружиною вдруге й вивозить в Україну.

Юлія Сонцева, актриса – третя й остання його любов. Коли Варвара відчула це, запитала:

• Сашко ! Ти закохався
• Так.

Того дня на столі їхнього помешкання поруч з білими трояндами лежав лист: «Дорогий, рідний, коханий мій! Я прощаюся з тобою. Я їду назавжди. Розумію все – все. Найперше те, що разом ми жити не можемо. Ти йдеш у велике мистецтво. Ти віддаєш йому всього себе. Тобі потрібен друг в житті, тобі потрібна натхненниця.

Ти закохався, Сашко… Повір: од щирого серця відкидаю в ім’я тебе ревнощі і біль, хочу, щоб вона стала істинним твоїм другом, твоїм натхненням.

А в мене одне – однісіньке прохання до тебе: хочу жити під твоїм прізвищем.

Прощавай! Хай іде до тебе добро і щастя з Землі, з Неба, з Води!

Твоя навіки Варвара Довженко!»

 « Я так люблю мою Юлю, як ніби й не любив ще ніколи за двадцять п’ять років родинного з нею життя. Я безупинно говорю їй найніжніші слова… Хто послав мені любов,» - писав письменник у щоденнику за 4 роки до смерті.

Сторінка 5. «Кіно». (Слайди 16 – 21)

У 32-річному віці Довженко після однієї ночі круто змінив життя, переїхавши до Одеси. Чим було кіно на початку ХХ століття? Живими картинками, балаганом і тільки. Йому «вчитися було ніколи і ні в кого». Спочатку сценарист, потім режисер, актор, він впроваджував в українське кіно метод Гріффіта, американця, який вперше показав лице героя крупним планом. Довженко не тільки психологізував кіно, а й опоетизував його. Неповторний світ творив за допомогою народної поетики, символів, прийомів живопису.

Облишивши фах педагога, дипломата, художника, з 1926 року Олександр Довженко в Одесі займався кіно. Справжні національні основи українського мистецтва були закладені фільмом «Звенигора», де в одній серії показано долю України від найдавніших часів. Згодом були «Арсенал» і « Земля»

(останній німий фільм Довженка став кіношедевром першої величини).

1930 р. з цими фільмами режисер їде в Берлін, Париж, Лондон, де з аншлагом відбувається перегляд. Преса сотнями статей захлиналися від високих оцінок. Режисер має намір їхати в Голівуд, зустрічатися з Чапліном, але влада перешкоджає цьому. Митець отримує запрошення від паризької кінофільми, але, не уявляючи себе поза Україною, повертається додому. Натхненний на Заході звуковим кольоровим широкоформатним кіно, він прагне творити своє кіно, однак розвернутися не дають. Його далі шельмують і переслідують. У 36 років – це хвора на серце, надломлена людина. Щоб якось жити, змушений знімати фільми на замовлення, далекі його душі, хоча теж високохудожні («Щорс», «Іван», «Мічурін», «Аероград»). Перерви між фільмами тривали по 2-4 роки. Звернімося до шедеврів режисера .

Група учнів презентує фільм «Звенигора».

У кінематографі Довженко виробив свій стиль: ставити фільм самому, за власним сценарієм і цей фільм має бути односерійним. Усі ці триєдині вимоги режисер повністю втілив уже в кінофільмі «Звенигора», творі наскрізь поетичному. У авторських спогадах про фільм читаємо: «це одна з найцікавіших робіт. Я зробив її якось одним духом – за сто днів – в той час, коли кіносценарії пишуться і кінокартини ставляться роками». Фахівці досі дивуються, як це Довженко зумів на 1997-ми метрах кіноплівки вмістити мало не всю тисячолітню історію України, яку розповідає своїм онукам, Павлові й Тимошеві, символічний дідуган Невмирущий, як романтичну легенду. Це був перший справді національний кіновитвір, яким закладено основи українського кіномистецтва. Так почалася епоха в світовому кіно. Висока культура може постати як продовження і розвиток минулого. Саме тому в «Звенигорі» й показано Україну від прадавніх часів аж до наших днів. Навколо панувала зневага до історичних традицій, а Довженко дерзновенно заявляє: «Непошана до старовини, до свого минулого, до історії народу є ознакою нікчемності правителів, шкідлива й ворожа інтересам народу».

Група учнів презентує фільм «Земля».

Основні зйомки «Землі» проводилися на Полтавщині, в Яреськах – селі самобутньої краси, що тоді зберігало ще всі ознаки старого українського побуту. Фільм «Земля» був визнаний одним із десяти найкращих фільмів світового кінематографу.

Вже зачин твору настроює читача і глядача на філософський лад. Червневої місячної ночі йде Василь сільською вулицею після побачення з коханою Наталкою. У танці виражено все: радість праці, кохання, життя. Бандитська куля обриває життя юнака.

Вічні загальнолюдські теми підносить Довженко у фільмі: життя і смерть, людина і земля.

А головна думка – невмирущість нашого народу.

Хто не бачив кіношедевру «Земля», той не знає, що таке справжнє поетичне кіно.

Безмежна хвиля пшеничного поля під вітром, блакить українського неба, вродлива українка біля соняшника, яблуні з диво – яблуками та краплями дощу на них, дід Улас з парою волів…У «Землі» постає у всій повноті й красі наша Україна, потужний пульс життя якої струменить крізь серце селянина.

У фільмі й досі вражають сцени голосіння в хаті Білоконя, шаленство Хоми, що вкручується в землю, «як хробак», розпач нареченої Василя, образи старезних дідів – поетичне втілення споконвічних народних традицій.

Довженко подарував світові фільм, який органічно пов’язаний з національною сутністю України.

Учитель робить висновок.

Саме цим – національною сутністю – кінокартина була небезпечною для тодішнього режиму. Дуже швидко в пресі з являються розгромні статті. За кілька днів митець постарів і посивів. Після нечуваного успіху за кордоном уже через 9 днів після перегляду в Києві та Москві фільм був заборонений. Довженку «порадили» покинути Київ. Збагнувши, що Москва не дасть йому можливості ставити українські фільми, він узявся за перо і став прозаїком.

«Перші зрілі фільми Довженка: «Звенигора», «Арсенал», «Земля», завоювали йому цілий світ, але відібрали Україну, підрізали творчі крила, вкоротили йому віку»(Ю. Лавріненко).

Чому?

Сторінка 6. «Боротьба». (Слайд 22)

Більшовизму на початку 20-ст. Довженко не сприймав з переконання, бо «Український сепаратистський буржуазний рух здавався мені тоді найреволюційнішим рухом, найлівішим, отже, найкращим: що правіше – то гірше, що лівіше – то краще». Довженкові імпонувала тодішня Центральна Рада, але з другого боку, під впливом модних тоді захоплень ідеями соціалізму потягло його до боротьбистів( дрібнобуржуазна націоналістична партія). Це цілком відповідало позиції лівих есерів. Які входили до

Центральної Ради, але домагалися співпраці з більшовиками. У їхньому середовищі, ймовірно, й опинився письменник після переїзду з Житомира до Києва. Після злиття боротьбистів з КП(б)У Довженко особливого бажання належати до комуністів не виявив, тому залишився безпартійним. У 1940р. Довженко став художнім керівником новоствореної Київської кіностудії, але через те, що не міг знімати під диктовку, після війни був викинутий за націоналізм з кіностудії.

Друга світова війна відкрила Довженкові очі – він уже не чув ніяких пересторог і написав свою геніальну «Україну в огні». Рукопис потрапив до рук Сталіна – і в долі Довженка відбулася кульмінаційна життєва драма, в якій режисером був «кат над катами» - Сталін.

Довженко був висланий на безвиїзне проживання до Москви.

Перегляд документального фільму «Роздуми після життя» (Слайд 23)

Останній лист кінорежисера, датований 10 жовтня 1956р. і адресований уряду України: «Вертатися я хочу на Україну. Президіє! Допоможи мені житлом: давно колись відібрали його в мене. Великої квартири мені не треба, тільки треба мені, щоб я міг бачити Дніпро і Десну під обрієм, і рідні чернігівські землі…» Крик душі. У цьому році була завершена «Поема про море» і опублікована автобіографічна кіноповість «Зачарована Десна». Він мріяв написати нові твори ( аж 55 запланованих!), поставити фільм «Поема про море».

Але цей рік був останнім в його земній «юдолі плачу». (Слайд 24)

 

Учні зачитують записи в своїх таблицях. Слайд 25)

Домашнє завдання: прочитати підручник ст. 212-227, прочитати кіноповість «Україна в огні», виписати цитати  з твору, які, на вашу думку, були небезпечні сталінському режиму.

Наприкінці уроку проводиться вікторина «Що? Де? Коли?» (Слайд 26)