Як листочок домівку шукав

                                     Як листочок домівку шукав

Автор:

Легенький вітерець гайком гуляв

І на дерева легко подував.

А потім закружляв, злетів у ліс

На своїх крилах осінь він приніс.

 

Звук вітру

 

В той самий час, в широкій кроні клена

Дрімав листочок золото-зелений.

Повіяв вітер, гіллям захитав,

Листочок цей додолу впав.

 

Звук вітру. «Злітає» до землі листочок

 

Лежить і дума:

 

Листок:

                      що воно таке,

Де гіллячко високе і тонке,

Чому немає братиків моїх?

 

Автор:

Злякався наш листочок не на сміх.

 

Автор:

І тут він вирішив:

 

 

Листок:

                                 Іду шукати

Листочків-братиків і клена-тата.

Додому хочу у широкі віти,

Дощем омиті й сонечком зігріті.

 

Автор:

Тут вітерець повз нього пролітав,

Листочка нашого з землі підняв.

Його в повітрі стиха покрутив

Й на кущику шипшини зачепив.

 

Звук вітру. Листочок кружляє

 

Листок:

О, здрастуй, люба гілочка тоненька,

Ти – моя мила матінка рідненька,

Що вітерцем легенько колисала

Й до сонечка погрітись підіймала.

 

Шипшина:

Та ні, не рідна зовсім я тобі,

Усі мої листочки при мені.

Ти зовсім не такий, як мої діти,

Тобі до клена треба полетіти.

А я - шипшина, мої плоди цілющі

А мої віти, бач, які колючі.

Я- кущ, ти ж  дерево шукай.

Не поколись, хутчіш злітай.

 

Автор:

І далі покружляв листок із вітром ,

Та зачепивсь на чиїсь дужі віти.

 

Звук вітру. Листочок кружляє

 

Листок:

Ну здрастуй, любий таточку, для мене,

Немає краще, аніж клен зелений.

 

Дуб:

Ні, я не батько твій, я дуб старий,

Мій стовбур грубий, сильний і міцний,

У листі бронзовім сховались діточки.

На них –  міцні гарненькі шапочки.

Ці діти, звісно, жолудями звуться

З них молоді дубки в лісах беруться.

 

Листок:

Ну що мені робити, де шукати

Всіх братиків моїх і  клена-тата?

 

Автор:

Враз вітерець осінній потрудився

Листочок  на колючку зачепився.

 

Звук вітру. Листочок кружляє

 

Листок:

Ой, що це коле у бочок мене,

Це щось сердите і страшне?

 

 

Ялина:

Ти що, я не сердита й не страшна

Ялина я – красуня лісова,

Завжди струнка, висока, пишна

У моїх вітах – безліч шишок.

Ти на мою хвою зачепився.

Чого ж ти в ліс далеко так забився?

 

Листок:

Я загубився, тата я шукаю,

Куди податися тепер не знаю.

 

Автор:

Подув сильніше вітер - вітерець,

Поніс листочка далі навпростець.

Потрапив він в долоні граба дужі

Оглянувся, усе навкруг знайоме дуже.

 

 

Звук вітру. Листочок кружляє

 

Листок:

Ось я прийшов, я бачу, що удома,

Все та ж поляна від весни знайома.

Ось тут залишуся, тут  рідне все мені,

Та що це? Це не братики мої, о ні!

 

Граб:

Звісно, ні. Листочки грабові мої,

Вони дрібненькі виростають на гіллі.

А ти – листок великий і різьблений,

Мабуть ти впав з сусіда-клена.

Ось я хитнусь й ти полетиш додолу

Потрапиш так прямісінько додому.

 

Автор:

Граб кроною легенько похитав,

Листочок знову до землі припав.

 

 

Звук вітру. Листочок кружляє

 

Листок:

Ой, що це, де я? Зовсім це не тато.

Та поруч ось лежить мій братик.

Іще один. Та що це сталось з нами?

Тепер ми будемо лежати під ногами?

 

Автор:

І тут озвався клен старий до них:

 

Клен:

Нічого ви не знаєте, ну просто сміх.

Щоосені з дерев листки спадають

І голими стояти нас лишають.

А навесні нові листочки будуть

На втіху нам, звірятам, людям.

 

Листок 2:

То що виходить: нас уже не треба,

Ми не нові. Лежати просто неба

Тепер будемо? Нас будуть топтати,

Ногами всі, хто хоче, підкидати?

 

Листок 3:

Що, любі братики тепер робити?

Як бути? Як догори нам полетіти

На гіллячко високе,в крону клена,

Як знову стати гарним і зеленим?

 

Клен:

На жаль, це неможливо, любі діти,

Вам треба ковдру на землі створити.

У люту зиму нею зігрівати

Все, що сховала Земля – мати.

 

Автор:

Тут звідкілясь узявся їжачок

Увесь з тоненьких гострих колючок.

Він зачепив листки собі на спину

Й поніс до себе у хатину.

 

Їжачок:

Буде мені це ковдра і матрац,

У люту зиму виручать не раз,

Це гарний подаруночок для мене

Від дерева – старого клена.

 

Автор:

Ось так, усе в природі справедливо,

Усі потрібні один одному й щасливі.

І навіть той листок, що з дерева упав

Комусь корисним в день осінній став.

Виконується пісня «Листячко дубове, листячко кленове»