Як навчити учнів вчитися?

Глобинська гімназія  № 4 ім. Заслуженого агронома України Ганни Андрієнко - філія  Глобинського ліцею №5 Глобинської міської ради Полтавської області.

Клусович  Валерій Іванович

Як навчити учнів вчитися?

Творчий пошук- роздуми з вибору шляхів розвۥязання питання.

                                                      Глобине 2023

« Успіх -  це коли тебе розуміють»- ці слова є золотою окрасою педагогічної діяльності будь- якого викладача, оскільки саме для вчителя вкрай важливо відчувати на уроці допитливі, розуміючі очі і душі своїх вихованців. Кожен з нас, йдучи на урок, сподівається на максимальну увагу та бажання постійного пізнання чогось нового з боку учнів. Як досягти такої мети на уроці, при якій учень не був би пасивним спостерігачем,  а навпаки - активним учасником, а в ідеалі -  і дієвим опонентом з спірних питань навчального матеріалу? Як навчити учня ставитись до навчального процесу з інтересом, зацікавленістю, - не використовуючи при цьому примітивні методи, що призводить до бездумного відтворення матеріалу підручника. Врешті решт – як навчити учня самостійно вчитися, відшукувати потрібне і важливе серед безлічі другорядного !? Адже завдання вчителя, як на мене, - не стільки примусити учня старанно вчити предмет,  скільки навчити його самостійно навчатися з предмету...

      Вбачаю  свою місію викладача з тридцятирічним педагогічним стажем  бути для учня поводирем, який навчить учня розпізнати головне та цінне в бежмежному океані навчального матеріалу, привити любов до пошуку нового та цікавого з  свого предмету. А зацікавлений- це успішний учень, зацікавлений в навчанні, думаючий, уміючий самостійно оволодівати знаннями учень – це в кінцевому результаті гордість не лише учителя, батьків,  а й  за великим рахунком -  суспільства, так- саме суспільства, оскільки соціум, що складається з громадян думаючих, мислячих – просто приречений на процвітання та прогрес.

    І хоча автор роботи не претендує на істину в останній інстанції, проте , керуючись принципом «усі ми родом з дитинства» , намагається  відповісти на проблемне питання – як навчити учнів вчитися? – очима людини, яка прожила учнівські та студентські роки, через призму аналізу власних думок та відчуттів.

                               ЗМІСТ

1.Ми теж були такими.

2.Чому, на яких етапах формується життєва відірваність учителя від учнів?

3.Згадай минуле.

4.Засоби єднання учителя та учня на уроці.

5.Успіх – це коли тебе розуміють.

1. Ми теж були такими.

Посередній учитель розповідає,

Хороший учитель пояснює,

Кращий учитель демонструє,

Великий учитель надихає...

Учитель і учень ростуть разом....

Як навчити учня вчити предмет? Як добитися того, щоб саме твій предмет, шановний вчителю, став самим улюбленим серед учнівської громади? Над цим питанням ламають голови не одне покоління дидактів, передових педагогів та вчених  усього світу. Врешті решт, і це не маловажно, оволодіння учнями достатнього рівня знань дозволить їм самореалізуватися в житті. Відомий філософ Гегель писав : « Людина насамперед повинна виконати себе». Це  означає – реалізувати себе, свою унікальну індивідуальність,  своє уявлення про природу і суспільство, про  людину. Потреба людини в самореалізації , оосбливо яскраво відчутна обдарованими людьми – це основа духовних потреб людини. Людина , яка не зуміла реалізувати себе, завжди відчуває глибоку внутрішню незадоволеність життям, якою б зовні благополучною вона не була.

Самореалізуватись прагнуть як дорослі так і діти. Останні мабуть більше. Усе життя дитини- від народження до громадської зрілості – є розвиток її незалежності і самостійності. Саме на ці  сторони суспільного життя особистості звертає увагу сьогоднішня педагогічна наука.

   Педагогічні світила створюють велику кількість методів та методик ,які й мають бути покликані на те, щоб саме допомогти вирішити споконвічну педагогічну проблему- як...?Як привити любов учням до предмету, який для тебе, шановний читачу, є любимим, знання з якого ти черпав протягом пۥятирічного навчання в ВУЗі, і продовжуєш поглиблювати в процесі педагогічної діяльності!? Щоб відповісти на це питання, вочевидь, потрібно повернутись  в наше минуле, коли ми, педагоги, ще  не були викладачами, а були такими ж галасливими, в чомусь безтурботними юнаками та дівчатками...якими зараз є наші учні.

...Ми тоді закінчили навчання в школі, кожен потай в душі виношував мрії ким бути, чим зайнятись, як віднайти ту єдино вірну стежину, яка б приносила не лише гідну заробітну плату в житті, а й насолоду в роботі, не була б тягарем, а була радістю  в житті. В той час нами рухали в навчанні не лише батьківське суворе слово і навіть не двійка в щоденнику, а мотив- для чого мені потрібно навчання? Як воно знадобиться в подальшому житті?

Ми розуміємо, що на цьому етапі нашого життєвого шляху мотиви були двоякі стосовно навчання:

-або ми вивчаємо предмет тому, що він є одним з обовۥязкових в переліку на вступні іспити в ВУЗ, який ми обрали. До речі, це і сьогодні є досить вагомий стимул в навчанні, тому що з життєвої практики молоде покоління зрозуміло: чим освіченіша людина,тим вона конкурентно спроможніша на ринку праці. Це підтверджує і соціологічна наука, яка вивчаючи особливості окремих економічно активних груп молоді, констатує: серед осіб віком до 29 років з  вищою освітою  рівень безробіття у  2019 -2020 роках був нижчим у 1,5 рази, аніж  у тих осіб, що освіти не мали. Прибутки працездатного населення також безпосередньо залежать від освітнього рівня.

- або цей предмет ми вивчаємо для душі, що він легко дається нам від природи, не потребує надмірних зусиль при вивченні і я  відчуваю себе в ньому світилом, - принаймні на фоні класу.

   Так от, шановний читачу- озброївшись цими двома видами мотивації ми в далекій юності стрімголов летіли на урок по дзвонику – або отримувати бал атестату, який в подальшому приведе нас на омріяну лаву студента, або спочивати на лаврах «знавця предмета» і хизуватись цим перед товаришами по школі і не тільки ...

Це було давно, коли ми були лише учнями, проте ми не памۥятаємо, чому ж про це забуваємо при пошуку відповіді, - як зробити так, щоб мій предмет був самим улюбленим, щоб учні його любили понад усе?- Відповідь проста-поставте себе на місце дітей, на те місце ,яке займали в соціумі в свої шкільні роки, і  у вас зникне проблема- вам очевидь, потрібно на цьому етапі серед дітей виділити

-         або тип практичної мотивації – бажання вступити в вуз, інший навчальний заклад,

-         або ж бажання похизуватись складом розуму перед однокласниками і своїми успіхами перед друзями, при проведенні уроку.

-         безумовно є і  третя група дітей, яких не цікавить ані майбутній бал атестату , ані бажання мати високі знання « для себе, свого самовдосконалення». Що робити з цими дітьми, яких небагато, проте вони є, і носять в педагогічному середовищі назву «болото»?.З такою незначною категорією дітей потрібно  проводити педагогічну роботу з використанням усіх наявних педагогічних методів, аби їх перевести в розряд зацікавленості предметом для балу атестату, або задля відчуття внутрішнього задоволення на рівні- « так як таки знавець з цієї дисципліни, рідко  хто зі мною  в цьому зрівняється»... Іншого не дано,- адже сподіваюсь з твердженням давніх грецьких філософів- що усі діти обдаровані від природи, проте в різних напрямках – ніхто не буде сперечатися.

Таким чином, шановний читачу, аналізуючи початок нашої роботи ми приходимо до висновку , що перший крок на шляху вирішення питання- як навчити учнів вчитися?- полягає в знаходженні педагогом мотиваційних факторів в навчанні тієї чи іншої особи і першочергове завдання на цьому етапі в учителя- розпізнати тип мотивації і обрати її головною канвою на шляху навченості учнів, особливо старших класів.

Для цього достатньо поставити учителя на місце учня- і все буде зрозуміло. Враховуючи цей фактор мотивації, учителю  під час проведення уроків достатньо лише визначити приорітети учня і активно під час навчального процесу їх використовувати, пояснивши і довівши цінність предмету для особистісних цілей учня. Якщо це педагогу вдається, учень стане союзником, партнером для вчителя в процесі освоєння розділів предмету, а самому педагогу вже не потрібно буде тратити колосальні зусилля на акумуляцію уваги учня на предмет, а він спрямуватиме свої зусилля на корекцію в освоєння учнем знань, умінь та навичок... Коефіцієнт корисної дії рівня засвоєння програмового матеріалу учнем буде колосальним. Ось таким буде один з аспектів, за яким можна активізувати пізнавальну діяльність учня, навчити його вчити предмет на паритетних засадах в системі- учитель- учень.

2. Чому, на яких етапах формувується житєва відірваність учителя від учнів?

      Втім, продовжимо наш екскурс в далеку юність. Веселим перезвоном лунають наші незабутні студентські роки, аналізуючи які, я переконаний, ми при бажанні почерпнемо багато корисного в розвۥязанні поставленого питання- як навчити учнів вчитися. Ми залишили шкільну лаву і мандруємо  в самостійному житті – адже , стали студентами педгогічного навчального закладу, який уподобали. В цей період  нашого життєвого становлення відбувається поступова відірваність  майбутнього учителя від учня, причому ця відірваність не лише фізично- вікова, а й психологічна. Ми підсвідомо відчуваємо себе вище, бо знаємо більше,  а отже можемо розраховувати на більші пільги та поступки з боку оточуючих, ми вважаємо тих, хто знає менше нас « нижчими на лінійці ерудиції». Про це свідчать і соціологічні опитування та різноманітні тести студентів вищих педагогічних закладів. Так, з опитаних тисячі старшокурсників педагогічних вузів України – 810 ( а це більше восьми десяти відсотків) анонімно стверджують , що безумовно відчувають себе не сірою масою, а вище ,в плані рівня інтелекту, порівняно з тими, хто не є  студентом ВУЗу і тим паче, порівняно з тими, хто є просто школярем. З кожним курсом навчання ця відірваність від школярів підсвідомо збільшується, переростає  в певне возвеличення, в нашій свідомості на цьому етапі формується погляд на учня «згори»- тому ,що ми знаємо більше і нам подекуди здаються смішними ті елементарні речі ,як для них, школярів, є незрозумілими, а подекуди зовсім нездоланними... На цьому,  студентському , вузівському етапі посилюється розрив в  системі- сьогоднішній учень- завтрашній вчитель.

Вочевидь,  на цьому етапі житєвого шляху майбутньому педагогу доцільно зрозуміти значущість і зміст педагогіки- ми, майбутні вчителі навчаємось не задля власного возвеличення (нехай навіть інтелектуального), а за для того, щоб отримані знання донести дітям, тим, заради кого,  власне, ми здобуваємо грунтовні знання.

   Вміння відкинути власну зверхність, знезійти до рівня потреб учня, відчути в учневі партнера по здобутку знань- ось головне завдання цього історичного життєвого періоду... Без належного зрозуміння цього ,наш майбутній учень ніколи не стане для нас партнером, що захоче отримувати знання, а отже  і вчитись...тим паче понадпрограмово, самостійно, з азартом.

3.Згадай минуле.

….Ось він – омріяний диплом. Ми стали повноправними вчителями- крокуємо до обۥєкту надання освітніх послуг – до учнів. Ми відчуваємо себе як фахівці на вершині олімпу знань з предмету- примруживши суворо погляд, стоїмо на вершині знань, подумки посміхаючись над так мало знаючими, оточуючими нас учнями. Ми приходимо  в клас, де діти знають лише ази науки і наша зверхність підсвідомо посилюється ,як мантру ми повторюємо одні і ті ж слова- « Ну як можна не розуміти елементарного? Це є так легко і зрозуміло! Ми уповаємося власним багажем знань  і подумки посміхаємось над тими, хто там -у підніжжя науки. На цьому етапі прірва між учителем та учнем ще більше  зростає – якому ж  учителю вистачить сил поставити себе на рівень учня і не піддатись спокусі поглузувати ( нехай і подумки) над тими, хто знає менше. Цей проаналізований нами, шановний читачу, проміжок нашого життя приводить до висновку, що початковий процес відірваності в системі учитель – учень   відбувається в процесі здобуття професійних знань викладачем –студентом. Для успішної виконання цілі – навчити учнів – вчитися, вчителю слід уміти володіти педагогічними прийомами та методами, які б дозволили йому опуститись на рівень учня, поставити себе на його місце і з точки зору його середніх знань- як поводир в пустелі,  вести учня до маяка знань отриманого нами, викладачами,  в університетському середовищі.

У противному випадку  в навчальному процесі в системі учитель- учень навчання буде однобоким- вчитель буде працювати на своїй хвилі нікому незрозумілих термінів та постулатів, а учень на своїй хвилі- такого собі равлика, що сидить  в своєму панцирі- і в  кращому випадку відбивається зазубреними фразами від вимог вчителя розповісти матеріал параграфу. І зовсім недоречними є вигуки вчителя типу « Як ! Ти не знаєш такого елементарного! Як тобі не соромно! За що тобі ставити оцінку!» Слід памۥятати, що в такі моменти ми не те що втрачаємо учня- слухача, ми відшвирюємо його від себе назавжди. Учень в цій ситуації або взагалі втратить інтерес до предмету, або зубритиме його, проклинаючи тихенько в душі той день і той час, коли цей предмет разом з учителем звалились на його голову.

Отже, лише той педагог ,який зуміє розбудити  в учневі природний інтерес до предмету, може вважатися успішним з педагогічної точки зору таким, що здатен навчити, розтормосити в учня бажання вчитися.

3. Засоби єднання учителя та учня на уроці.

Найважливішим явищем у школі,

найповчальнішим предметом,

найживішим прикладом для учня

 є  сам учитель. Він уособлений метод

 навчання , саме втілення

принципу виховання.

О.Дистервег.

Професійна діяльність педагога- це духовний, інтелектуальний та культурний потенціал, що дозволяє розвивати учня як особистість. Така важливість ролі педагога та результатів його діяльності зумовлює відповідні високі вимоги як до особистості, так і до професійної майстерності викладача.

Сучасна педагогічна наука впевнено довела, що процес навчаня нерозривно повۥязаний з процесом виховання самого процесу навчатися. Надаючи учням певну суму знань, викладач  розвиває їхню самостійнсть, формує критичне  мислення, уміння виробляти власну точку зору. Ефективність та сила впливу на емоції  і свідомість учнів у великій мірі залежить  від особистості самого вчителя.

Враховуючи вплив вчителя на якість процесу освіти, вчені, як показує проведений нами аналіз сучасних методик навчання, пропонують різноманітні набори особистіснних якостей, важливих для професії педагога, які  умовно можна виділити як:

-         домінантні якості (гуманність, соціальна активність, інтелігентність тощо),

-         морально - етичні якості (правдивість, чесність, справедливість, порядність, гідність, працьовитість, готовність до створення нових цінностей і прийняття творчих рішень, здатність до міжособового спілкування, ведення діалогу, переговорів, наявність педагогічного такту тощо),

-         периферичні якості ( привітність, артистизм, мудрість, почуття гумору тощо).

Сукупність цих якостей педагога створює на нашу  думку його авторитет і успіх його роботи. Учитель  є головною фігурою педагогічного процесу,  його особистий приклад- могутній фактор виховного впливу. Завдяки спілкуванню з учнями викладач виховує не тільки словом , а й  всіма якостями своєї особистості.

Педагог не просто виховує в значенні «повчає», а й  насамперед виховує моральну , вільну , самостійну та самодостатню особистість, дає фундаментальні, системні, дієві знання , які згодом людина зможе використовувати не тільки  в навчанні, але й в особистому та професійному житті, розвиває особистість із сильним, гнучким мисленням. Гарний педагог намагається виховати успішного учня.

   Таким чином, основною метою вчителя є досягнення внутрішнього успіху, тобто досягнення задоволеності педагога собою та своєю професійною діяльністю. Це дуже важливий момент, який не співпадає з думкою про те, що вчитель, який намагається дотримуватись принципів гуманної педагогіки , буде  успішним в своїй діяльності. Насправді існує зворотна закономірність: успішний вчитель, задоволений своєю діяльністю, працюватиме гуманно і  демократично. Так педагог, який має впевненість у своїй особистій та професійній компетентності, впевнений у своєму успіху, надає позитивний вплив на самооцінку і на ставлення до нього учнів, стимулює  у них  прагнення до успіхів  в навчальній  діяльності і в підсумку, впливає на їхню особистість. Отже, успішний педагог- джерело успіху своїх вихованців.

Як часто  я - педагог та я - особистість знаходяться один з одним  у перманентному конфлікті- боротьба між «своїми» і «суспільно-корисними» цілями педагога. Іншими словами, це вічний конфлікт між « хочу» і « треба». Але саме  так звана «формула успіху» говорить про те, що для учителя найрозумнішою є позиція « моє особисте- це і суспільно –корисне».Викладач любить свій предмет, знає його , володіє технологією  і методикою викладання, любить учнів, любить себе і в решті- решт , отримує від своєї діяльності задоволення та насолоду. Чи це особисте? Безперечно, це його рідне, невідۥємне , те, що належить тільки йому. Але це має  й суспільно – корисне значення , тому , що суспільство  в особі його учнів отримує грамотних та вмілих фахівців. Втім, це твердження далеко не нове, урозуміння подібного спостерігається  теоретиками-педагогами ще в минулому: « Хочеш виховати та навчити здорову успішну особистість? Отже, доклади зусиль, щоб спочатку виховати таку особистість  у собі. Вчителя треба вчити не набору технічних операцій в кожному конкретному випадку, а формувати його особистість» - писав німецький педагог- теоретик І.Ф. Гербарт.

« Вчаться у тих , кого люблять»- сказав великий Гьоте. Любов та повага учнів до педагога може зробити справжні дива в справі навчання та виховання. Успіху в цій справі може досягти людина, про яку Л.М. Толстой сказав: «Не той учитель, хто отримує виховання та освіту вчителя,  а той, у  кого є внутрішня впевненість  у тому, що він є, повинен  бути  і не  може не бути, в тому що він успішний...»

Успішний вчитель , за моїми глибокими переконаннями, здатен постійно не лише самовдосконалюватися, а й вести на шляху вдосконалення  і учнівську громаду, стимулювати їх до бажання вчитися.

Так хто є він , успішний учитель? З великої кількості думок з цього питання безперечно ми можемо виділити наступні, обۥєктивно закономірні.

1.Успішний учитель- це натхненний учитель:

* надихає учнів на успішну діяльність,

* учні відчувають його захоплення своєю роботою та предметом.

2.Професійно підготовлений:

*добре знає свій предмет,

*щоденно планує й готує свої уроки.

3.Підтримує учнів:

* розвиває й підтримує творчість і допитливість учнів,

* дружній і  доброзичливий,

* підтримує й  заохочує,

* усміхнений, уважний, люблячий.

4.Послідовний, принциповий і вимогливий у викладанні та в оцінюванні:

* доброзичливо принциповий,

* цілеспрямований і послідовний,

*толерантний і терплячий.

5.Забезпечує ефективне навчання й виховання:

* дає зрозумілі пояснення,

* навчає цікаво й весело,

* не принижує особисту гідність учня.

6.Завжди дає відповідь на несподівані запитання, а якщо не знає відповіді, визнає це , зауваживши, що знає, як і де знайти відповідь.

7. Визнає  й практикує різноманіття у викладанні:

* урізноманітнює навчальний процес,

* використовує та  запроваджує новітні навчальні методи.

8.Гнучкий- позитивно ставиться до змін.

9.Проводить уроки  не тільки сидячи.

10.Залишає негативний емоційний вантаж поза дверима класу.

Для того, щоб мати вищевказані якості успішного педагога, на мій погляд, вже з самого початку педагогічної діяльності, ми маємо завжди памۥятати та виконувати такі нескладні, але дуже ефективні правила:

*У будь-якій ситуації ставитись до учнів по – дружньому (не звертаючи уваги на те, подобаєтеся ви чи ні).

*Ніколи не виявляти зверхність, підсвідомо отриману нами в процесі блукання лабіринтами здобутку педагогічних знань, оскільки така зверхність «забиває» ініціативність.

* Щиро цікавитися учнями, їхніми проблемами, намагатися спільно знайти вихід зі скрутного становища.

*Шанувати в учнях особистість.

* Навчатися критикувати так, щоб не образити.

* Уникати прямої критики: оскільки вона пригнічує пізнавальну активність учня.

* Указувати на постійні недоліки віч-на –віч, в противному випадку це буде публічне лінчування школяра і точно відібۥє  бажання вчитися.

* Починати з похвали за роботу, яку учень робить добре.

Такі академічні твердження , проте, дещо в простішій формі висловлюють і наші вихованці,  саме ті, думка яких для нас має бути приорітетною  в роботі:

-         «Якби я була вчителем, - розповідає  в письмовому творі про роботу вчителя учениця восьмого класу школи, то внесла б деякі корективи стосовно способів викладання. Я думаю, що багато учнів погодяться з тим, що навчання в  школі дещо одноманітне, сіре і нудне. Тож я як вчитель маю намір змінити ставлення учнів до мого предмету, принаймні.

-         По – перше, я  вважаю, що напружена атмосфера на уроці може виникати через те, що учні відчувають зверхність учителя. Альтернативним рішенням цієї проблеми може стати проведення уроку не за учительським столом, а за однією з парт.

-         По- друге, я думаю, що вчитель має спілкуватися зі своїми учнями на рівних. Вони  повинні бачити  в нас не лише вчителя , а й  друга. Ця дружба може проявлятися і в  спільних походах в кіно,   у спільному відпочинку на природі, наприклад у лісі. Стосунки між учнем та вчителем вимірюються не лише у виставлених оцінках ,передусім повинна стояти повага до людської гідності, що є основою будь- яких  відносин між людьми. Якби подібна дружба не була винятковою, то про проблеми, що зазвичай виникають  у школі можна було б забути.

-         Взагалі  я вважаю, що професія вчителя дуже складна, адже вчитель має поєднувати в собі ще й психолога, аби знайти підхід до кожної дитини, й аніматора, аби учням було цікаво на уроці. Тож мало просто знати предмет, що викладаєш, треба бути вчителем від Бога»!

Це слова учениці, особи, для якої ми, шановний читачу «гризли пۥять років граніт науки», заради якої ночами сиділи над академічними книгами  в пошуку поліпшення та поглиблення знань- на мою думку, вони мають бути для нас визначальними в виборі навчання учнів, розвитку в них інтересу навчитись вчити.

Втім, продовжимо наш екскурс в країну пошуку постаті учителя, в  якого б вихованцям було б цікаво навчатися і вони б хотіли це робити з власної ініціативи, а не лише з сприяння інколи не зовсім гуманних методів батьківської педагогіки. Який учитель має бути ідеальним в очах учнів? Чи різняться пріоритети учнівських цінностей, що вони вбачають в учневі з пріоритетами цінностей самих педагогів- колег, які віддали процесу навчання не один рік життя?  Мені здається таке порівняння було б цікавим та повчальним з  усіх  точок зору і перш за все з педагогічної.

Образ ідеального сучасного педагога очима учнів 7-9 класів

-справедливий,

- чесний,

- який володіє предметом,

- людяний,

- який поважає учнів,

- відповідальний.

Образ ідеального сучасного педагога очима самих педагогів.

-         справедливий,

-         доброзичливий,

-         який володіє предметом,

-         відповідальний,

-         який має бажання вдосконалюватися,

-         компетентний.

З даних характеристик можна зробити висновок- цінний з педагогічної точки зору вчитель – це не обовۥязково досвідчений, з великим стажем роботи вчитель. На перше місце виходять загальнолюдські якості – справедливість, чесність. З нашого проведеного дослідження можна зробити висновок , що навіть не професійна компетентність  чи якість підготовки учителя до уроку цінується серед учнів на першому місці – для них головними є перш за все є загальнолюдські цінності. Саме ці риси мають світитися на обличчі учителя на уроці , для того, щоб шкільна юнь хотіла учити матеріал предмета. Безумовно, елемент використання  на уроці сучасних засобів та методик навчання ні в якій мірі мною не  применшуюються, вони є скелетом успішного уроку, а загальнолюдські риси є тим шовковим шляхом, по якому учень має рухатися в країну знань, цифр, подій, фактів.

Надзвичайно цікавим в цьому контексті, на мою точку зору, є сприйняття учнями педагогів різних вікових категорій.  Ми з шкільних років памۥятаємо час, коли молодий викладач – це людина , що по духу та відношенню до основних життєвих цінностей  близька Тому не дивно, що до молодого викладача здебільшого діти тягнуться з більшим натхненням, тому що підсвідомо відчувають  в ньому  ще незгаслу іскорку  юнацького  азарту, бажання все піддавати сумніву, відкривати щось нове. Саме вони, молоді педагоги зачасту маючи полумۥяні серця керуються крилатим висловом : «Не йдіть туди, куди вже прокладено шлях. Підіть краще туди, куди немає ніякого шляху і залиште там свій слід». Погано, коли на молодого вчителя дивляться тільки перспективно. Зазвичай згодом він стає більш умілим, самостійним, придбає навички, опанує прийоми , досягне майстерності. Але в той же час він може втратити ту безпосередність і чари молодості, риси, притаманні тільки молодому вчителю, що інколи наближають до нього учнів сильніше, ніж мудрість літнього майстра. У школі обовۥязково мають бути молоді вчителі. Без них життя нудне, нецікаве, прісне.

Молоий викладач в роботі має як позитивні елементи так  і певні недоліки.

Чим дітей може зацікавити у школі молодий вчитель:

* готовністю до розуміння та   пояснення наших викрутасів,

* не застиглістю в поясненнях норм та тверджень по предмету,

* готовністю до експерименту,

* наявністю здорового авантюризму.

І що саме головне, як на мене – вміння підсвідомо розуміти «виходки» своїх вихованців, відчувати гостро їх потреби і ціннісні життєві норми.

Таким чином і це підтверджують дані соціогічних опитувань учнів старших класів, проведених особисто мною, молодий вчитель цікавий для сприйняття тому, що він більше відкритий до всього нового, здатний до гибкості розуму і не сприймає сталих догм.

Проте учитель , що починає працювати має  і суттєвий мінус- досвіду роботи бракує і це може привести до нівелювання знань учнів з предмету  в частині якості засвоєння ними навчального матеріалу. Такий вчитель завжди балансує між варіантом  « бути своїм в доску» для учнів ( авторитет в учителя такого типу буде, проте він заважатиме  проявляти такі риси як вимогливість та обۥєктивність), або взагалі віддалитись від учнів за показною стіною неприступності та віддаленості, що в кінцевому результаті не є добре, тому такий учитель може бути відірваним від учнівського середовища і несприйнятним в середовищі своїх старших колег, залишиться сам в собі і обере  замкнену нішу.

Коли ми аналізуємо роботу викладачів старшого віку, то безумовно вбачаємо в цій категорії теж свої позитивні елементи та недоліки.

До позитиву ми відносимо наступні складові:

*відмінне, відточене роками знання предмету

* відмінне володіння ( я маю на увазі добросовісного педагога- ветерана), відточене роками формами і методами викладання предмету

*користування сталими методами педагогічного впливу на учнів щодо засвоєння та відтворення матеріалу

* ну і безумовно вікова повага- « Ти мене не будеш слухати? Та я вчив ще твоїх батьків!»- цей аргумент викликає  в учнів як правило, якщо не повагу до вчителя, то принаймі не бажання заважати учителю в його роботі.

... Проте, суттєвий недолік цієї категорії, як на мене, полягає  в ризику виникнення закостенілості форм і методів навчання учнів. Учителям з досвідом роботи нічого відкривати для себе нового, нічому дивуватись, а найгірше – часто втрачається той місток з учнями , який легко будується молодим учителем, що тільки- но закінчив ВУЗ – місток довіри, розуміння та пояснення інколи несуразних вчинків учнів. Якщо молодий учитель легко пояснює ті чи інші вчинки розбишакуватого учня, то вчитель  з досвідом обмежується висновком- « було- було, проте такого ще не було»!

Отже, на цьому етапі вбачаю за необхідне в досягненні спільних педагогічних цілей навчити учнів  вчитись поєднувати безцінний досвід роботи викладачів з досвідом , з енергійністю, відкритістю думок та душ молодих педагогів, в кінцевому результаті це буде та бомба, яка зацікавить учня до навчання і дасть йому грунтовні знання.

Безумовно, професія учителя передбачає перш за все уміння педагога дати грунтовні знання учневі. При виборі методів та методик кожен учитель вибирає лише  свої, неповторні, які відповідають типу, темпераменту та рівню педагогічної харизми конкретного учителя. Успішний викладач з професійної ирчки зору це той викладач ,якого розуміють учні,який здатен увійти в оболонку роздумів, мрій та ціннісних орієнтирів учня, зацікавити його своїм предметом і повести за собою. Вочевидь, щоб  мати вищевказані професійні якості  слід досить небагато- памۥятати повсякчас просту народну істину- « ми всі родом із дитинства» і не втрачати звۥязок з нехай і маленькими, не в усіх питаннях компетентними, проте особистостями, школярами. У боротьбу за дитячі серця і їх любов до предмету усій педагогічній когорті слід проявляти корпоративну єдність, якщо хочете, взаємозвۥязок педагогічних поколінь. Старше покоління викладачів в умовах сучасної школи має щедро передавати молодим викладачам премудрості педагогічної праці, здобутої та перевіреної роками тяжкої праці,  а молодому викладацькому складу- запалювати серця старших колег невтомним бажанням повсякчас дивуватись  у всьому новому, в усьому ,навіть сто разів знаному вміти відкривати все нові і нові грані. Як це допоможе навчити учнів вчитися? – напряму, адже поєднання молодого педагогічного оптимізму з мудрістю поколінь може стати тим каталізатором, який не лише зацікавить шкільну молодь матеріалом предмету, а й викристалізує раціональне, суттєве, головне зерно будь – то теми чи уроку.

   Безумовно, в сучасному процесі навчання використовуються як традиційні так і інноваційні методи навчання. Потрібно не тільки просувати вперед інноваійні методи, але й не забувати про традиційні методи, які не менш  дієві, а в інших випадках без них просто не обійтися. Так от, на мою думку, до традиціоналізму в підходах викладання більш схильне старше покоління вчителів, а  до готовності експериментувати на свій страх і ризик, інноваційно мислити- здебільшого молоді вчителі. Обидва підходи мають місце жити в сучасній школі, оскільки вони якнайкраще доповнюють одне одного.

  Тільки наївна людина, або яка глибоко помиляється , може вважати, що інноваційна педагогіка є універсальною заміною традиційних методів навчання. Потрібно, щоб традиційні та інноваційні методи навчання були у постійному взаємозвۥязку  і доповнювали один одного. Ці два поняття  мають існувати на одному рівні. Учитель має бути творчою особистістю, тоді ця творчість спонукатиме до навчання дітей, допомагатиме учителю відшукувати ті ключики до мотиваційної пізнавальної діяльності дітей, які дозволять педагогу відчинити дверцята допитливості в учнівській душі, а отже  і бажання вчити предмет задля  того, щоб вчитися...

У процесі навчання учнів педагог творить диво- він вселяє своєю діяльністю в уми та душі учнів не лише знання, а й ціннісні орієнтири, які в майбутньому можуть стати приорітетними в житті колишнього учня.

Де найперша сходинка творчості вчителя? Однозначно – в конспекті уроку, точніше – у підготовці до нього, неповторного, єдиного, як прожите життя, як неповторне свято єднання вчительської душі  з душами вихованців .

Друга сходинка творчості педагога- в його відмові йти протореною стежкою, в його звичці знаходити нестандартні рішення будь- якої  проблеми. Кого люблять діти? Хто не такий, як усі, хто щодня радує їх новинкою, хто не  буденно  сіра, а святкова,творча особистість.

Третя сходинка творчості вчителя в його повній свободі вибору формі методів. Без неї він задихнеться. Єдина вимога- грунтовні знання в поєднанні з сумнівом і доказом, із власною думкою та елементами наукового дослідження.

Четверта сходинка- демократизація навчання в поєднанні з втсокою вимогливістю, турботою про здоровۥя  дитини.

Пۥята сходинка- пробудження  і розпізнавання  у дітей природної обдарованості,яку всіма силами і вміннями педагога слід підтримувати, розвинути, досягти найвищого рівня творчості у вибраній галузі.

Безумовно- скільки особистостей- педагогів,стільки і власних таємниць вкладання в душі  і думки учнів матеріалу предмету, проте глибоко переконаний, що вищеподані є основними, такими, що можуть дати тисячам похідних шляхів таїнства навчання дітей та розвитку в них вміння – вчитися і отримувати знання  в гармонії з особистісними постулатами життєвих цінностей.

Загалом, якщо підвести підсумок вищевикладеним думкам стосовно особистості учителя, то цілком логічно можна виділити наступні педагогічні чесноти:

ПАМۥЯТАЙТЕ!!!

Сучасний вчитель

• справедливий, обۥєктивний,
• часто і охоче посміхається,
• має  хороше почуття гумору,
• природно поводиться,
• веселий, тактовний,
• упевнений в собі, дисциплінований,
• уміє посміятися над собою, самокритичний,
• швидко викликає людину на розмову,чуйний,
• усвідомлює свої обмежені можливості і те, що у нього немає відповідей на усі питання,
• відповідальний, відкритий, щирий,
• працелюбний, порядний, культурний.

Не менш цікавим, на мою точку зору, є  вирішення питання, що одвічно турбує педагогів – як зацікавити учнів не просто конкретним навчальним матеріалом, а власне процесом отримання знань? Як допомогти кожному учневі акталізувати прихований творчий потенціал та втрачену за попередні роки бездумного сидіння за партою природну дитячу допитливість?

Учні мають вірити, що успіх завжди можливий. Слід допомогти їм побудувати таку впевненість за допомогою наступних прийомів, в основі яких позитивний зворотний звۥязок та безмежна віра в учнів:

-         « Усі діти талановиті» ( з досвіду В.Ф. Шаталова).

Головний принцип роботи: зняти почуття страху в  душі учня, зробити його розкутим, вільним, впевненим у своїх силах. Усі діти можуть учитися успішно, однак учитель повинен мати  велике терпіння.

-         « Відкрита перспектива» ( з досвіду В.Ф. Шаталова).

У класі треба створити доброзичливу обстановку , не кривдити дітей самому і не дозволяти цього учням. « Ти можеш!»- повинен нагадувати вчитель учню. « Він може» , - повинен розуміти колектив дітей. « Я можу», - повинен повірити  в себе учень.

Принцип відкритих перспектив: будь-який учень, навіть найслабший, може сьогодні спробувати вивчити тільки один сьогоднішній урок, добре написати конспект і відразу одержати свою першу  добру оцінку, а там другу, а там третю... Спочатку ці оцінки майже нічого не важать( крім  того, що учень старається, але  хіба цього  мало?), однак поступово приходить  і справжнє знання, а разом з ним і інтерес до предмету. Починаючи з будь- якого дня, кожен може вчитися добре і це зараз же позначиться на оцінках, це негайно відзначить учитель, скільки б у нього не було учнів.

-         Наголошення на будь – яких поліпшеннях, прогресу в навчанні. Помічати і відповідним чином- відмічати кожен маленький, але успішний крок на шляху до виконання завдання... Тоді ми, педагоги, можемо розраховувати на щедру, як для педагогів винагороду- вдячного, допитливого учня ... учня, який є саморозвиваючою особистістю.

Ось  і добігає до кінця наш короткий екскурс, шановний читачу, в країну тайни навчання. Комусь він може здатися надто субۥєктивним- в плані моїх власних тверджень та гіпотез –порівнянь, хтось із значною частиною думок погодиться. Це  і не дивно, ми різні в своїх  судженнях і засобах  активізації пізнавальної діяльності учнів на уроці, проте ми єдині в головному – урок має бути таким вихором, круговерть якого не залишила б  спокійним жодного учня, жодного  дитячого серця. Подібну ситуацію  має створювати повсякчас своєю діяльністю учитель- власним професіоналізмом, власною повсякденною героїчною та благородною працею, а помічниками мають стати самі учні, в серцях яких завдяки педагогічній майстерності вчителів горітиме бажання вчитися- свідомо, ,вчитися з цікавістю.