"Як виховати в дитині самостійність"

Як виховати в дитині самостійність

Сучасні і прогресивні турботливі матусі переглядають багато літератури, аби визначитись, як же правильно виховувати і навчати свою дитину, аби вона виросла достойною особистістю. Існують різноманітні методики, які привчають дітей до самостійності та відповідальності із самого раннього віку. До числа найефективніших належить методика Марії Монтессорі. 

Система педагогічного виховання італійського педагога і ученого Марії Монтессорі з’явилася ще у першій половині XX століття. Звичайно, з того часу багато що змінилося та удосконалилось, але філософія та завдання цієї педагогіки все ті ж. Завдання, які перед собою ставлять Монтессорі-школи, є підготувати дитину до життя, а не до школи. Адже, маючи впевненість, самостійність, повагу і любов, дитина у дорослому віці зможе досягти значних здобутків.

Важливим чинником у формуванні самостійності дитини є стилі батьківського виховання. Слід розглянути основні.

1. Авторитарний стиль:

• батьки дають дитині вказівки;
• батьки вимагають виконання дій, вказівок;
• мало похвали, нема подяки зі сторони батьків;
• батьки приділяють мало уваги;
• жорстокий контроль по відношенню до дітей.

До чого призводить таке виховання:

•                                дитина висловлює протести (небажанна і невпевненна нездатність щось робити самостійно – це форма протесту проти авторитарних вказівок);
•                                в результаті такого відношення до дитини, вона може не робити нічого, щоб не зробити «не так» (вибирає не робити нічого коли боїться зробити щось «не так», «неправильно», накликавши цим на себе критику чи покарання);
•                                у дитини розвиваються комплекси, невпевненість у собі, пониження самооцінки (в результаті вона боїться і соромиться будь-яких проявів самостійних дій).

2. Гіперопіка (коли  батьки виконують роль «все самі»):

• угадування бажань дитини;
• батьки намагаються все зробити самі;
• постійна увага і повне фокусування на дитині.

До чого це призводить:

•                                до інфантильності навіть у дорослому віці (дитина не звикає обслуговувати себе сама. Не бажає робити навіть те, що може);
•                                капризність та збалованість (дитина росте з установкою, що «всі їй винні». Не хоче робити те, що вміє).

3.                            Хаотичний стиль:

• одні й ті ж речі то дозволяються, то забороняються;
• ініціатива дитини то заохочується, то ні.

До чого це призводить:

•                                дезорієнтація дитини (не розуміє можна щось зробити, чи ні, і чи варто виконувати прохання батьків, чи не слід);
•                                неможливість побудувати причинно-наслідковий зв’язок (до 3 років це зробити неможливо. Дитина не розуміє, що послідує за її виконання прохань дорослих, чи буде результат хорошим для неї);
•                                дитина боїться діяти (не знаючи, що буде в результаті її дій, дитина боїться взагалі що небудь робити. Надає перевагу не робити нічого, чи покликати когось на допомогу).

Що потрібно для розвитку самостійності:

• усунути помилки в системі виховання;
• налагодити довірливі відносини з дитиною;
• побудувати систему мотивації (систему заохочень і покарань);
• використовувати правильні техніки спілкування з дитиною.

Спілкування з дитиною, яке допомагає їй розкрити свою самостійність:

• розширення меж її особистісного вибору;
• похвала і заохочення за зроблене;
• відкриті запитання в діалозі, які стимулюють її до роздумів і прийняттю власних рішень.

Фрази, які стимулюють дитину до самостійних дій:

•                                «я тобі в цьому довіряю»: дитина відчуває не пряму вказівку, а те, що їй виявили довіру; розуміє свою відповідальність;
•                                «я впевнена(ий), що ти з цим гарно справишся»: дитина вірить в свої сили і відчуває натхнення;
•                                «давай зробимо один одному сюрприз»: дитина включається в гру, готова зробити щось заради захопливого процесу; зацікавлена відповідним сюрпризом;
•                                «я буду тобі дуже вдячна(ий)»: дитині дуже важлива щира вдячність батьків; включається відповідальність у виконанні;
•                                «у мене є справа – це тільки для тебе»: дитина відчуває свою винятковість і важливість; готова допомагати чи робити щось, щоб виправдати очікування.

Самостійність, як процес є атрибутом кожної особистості в період дорослішання, і протягом життя загалом. Самостійність - здатність самому ставити свої цілі і самому їх досягати, здатність вирішувати свої проблеми за свій рахунок. Дві головні сторони самостійності - це свобода власного вибору і здатність оплачувати цю свою свободу. Самостійність – це покладатися на себе, на власні сили.