"Як зацікавити дітей розповідати історії? Метод сторітелінг (storytelling) за творчістю Лесі Українки на практиці. Частина V"

Про матеріал

Сторітелінг (storytelling) – це мистецтво розповідати історії з метою навчання, керування шляхом донесення змісту повідомлення за допомогою спеціальної методики.

Люди полюбляють слухати цікаві історії, тож пропоную учням написати казку віршованою мовою за мотивами улюбленого письменника. Цікаво було б запропонувати учням порівняти тексти, звернути увагу на зміст, ідею, подібне і відмінне, художні особливості творів, або створити власну. Казка "Біда навчить" (за мотивами казки Лесі Українки). Частина V

Перегляд файлу

   Як зацікавити дітей розповідати історії? Метод сторітелінг (storytelling) за творчістю Лесі Українки на практиці. Частина V

 Сторітелінг (storytelling) – це мистецтво розповідати історії з метою навчання, керування шляхом донесення змісту повідомлення за допомогою спеціальної методики.

 Люди полюбляють слухати цікаві історії, тож пропоную учням написати казку віршованою мовою за мотивами улюбленого письменника. Цікаво було б запропонувати учням порівняти тексти,  звернути увагу на зміст, ідею, подібне і відмінне,  художні особливості творів, або створити власну.

                        Біда навчить (за мотивами казки Лесі Українки)

Жив собі горобець,

Дурнесенький молодець.

Нічого робити не хотів -                      

Тільки битися вмів.

 

Що побачить, те з’їсть,

Де сяде – засне,

Бо не тямив він,            

Що затятий уже.   

 

На смітнику він літав -

Три зернятка знайшов.

І почав він кричать:

«Це мої, я знайшов!»

 

Так скублись горобці,

Що аж пір’я летить,

Коли зирк – вже нема,

Тих зерняток дрібних.

 

Ходить курка в дворі,

І сміється з дурних:

«Ми поснідали вже,

А ви бились на сміх!»

 

Треба вчитися вам,

А не битись он там,                        

Розум, горобчику, май

На других не звертай! 

 

Розсердився горобчик –

Трішки політав,

А потім мудре слово

Собі  тихенько взяв.

 

Чому голодний мушу

Ось тут сидіти тихо?

 Піду знайду я вчителів –

Хай розуму навчать…

 

Ви, пані курко, мудрі,

Ви дуже вже розумні,

То будьте ви учителем 

Навчіть цього й мене!

 

Та курка не пристала,

Відмовила як знала

І полетів горобчик

В  зозулячий гайок.

 

«Я, тіточко, прошу вас,

Ви розуму навчіть вже.

У вас дітей немає

І клопоту нема!»

 

«Це не моє вже діло,

А коли хочеш знати,

То я тобі скажу вже -

Років скільки жить.

 

І полетів горобчик

До жаб й бузька в болото

І каже несміливо:

«Навчіть мене, навчіть!»

 

«Що? Що? – бузько клекоче,

Тікай поки живий ти!»

Мерщій тікав горобчик

Від страху – ледь живий!  

 

Пита тепер у гави:

Чого ви зажурились,

Чи можете мене ви

Розуму навчить?

 

«Не можу я, синочку,

Бо і сама не маю,

А от сова розумна,

Скоріш до неї  лети!

 

І полетів, дурненький,

На дуб скоріш у гості

Та й налякав Совуню –

Вона як закричить:

 

«Оце напасть  напала,

Хто тут мене лякає,

Чого тут притаївся,

Дай спатоньки удень!»

 

І сів собі горобчик,

Збудити не посмів він,

Сидів собі на дубі,

Чекав до ночі він.

 

Коли вже стало темно,

Бо ждати вже набридло,

Сова співати голосно

Раптово почала.

 

«Гу-гу!» -  вона кричала,

А очі страх блищали,

Ой, як вони лякали,

Бажаю я втекти!»

 

«Чого тобі там треба,

На тебе я чекаю,

Кажи мені скоріше,

Чого прийшов сюди!»

 

«Хотів я вас просити,

Моя шановна панна,

Щоб мудрості навчили,

Щоб дурнем я не був!»

 

«Хто дурнем народився,

Той дурнем і загине!

Тікай, бо я голодна,

Мабуть когось я з’їм!»

 

Утік. Заснув і чує,

Що хтось скрекоче поряд,

Коли розплющив очі –

Сороку враз злякав.

 

А потім запитати -

Пораду хотів мати:

«Учися краще красти –

Так жити веселіш!

 

Без розуму прожити

Тебе навчу я швидко,

Нащо тобі мій розум -

Скоріше будь дурніш.»

 

«Страшна ти, скреготухо!»

І знов давай тікати –

Побачив крука чорного –

Давай його просить:

 

«Допоможи, шановний,

Я розум хочу мати,

Шукаю вже давно його» -

Востаннє він спитав.

 

«Зусилля ці не марні» -

Поважно крук промовив, -

«Але  їх на дорозі -

Так просто не знайти!

 

Поки біди не знатимеш,

То й розуму не матимеш,

Оце тобі моя наука,

Тепер вже швидко йди!»

 

Той полетів. Смутився.

Обридло. Пожурився.

Знову веселився.

Аж гульк – зима біжить.

 

Зима вже наступає.

Дощі -  повівають.

Сніжок - випадає

І холодно стає.

 

«Ой, де я буду спати?

Як буду зимувати?

Де буду дім шукати?

Хто мені знайде?»

 

Давай він враз дивитись,

Чим можна поживитись,

Як гніздечко робити,

Глядів він на птахів.


Соломку до соломки -

Складав він так уміло,

Так дбає про господу,

Що став поважний пан.

 

І поважати стали,

А як зберуться знову,

То кличуть горобця,

Бо має розум свій.

 

Ось так перезимував він

Зажив дуже щасливо,

В гніздечку вже сидів не сам,

І мав дітей своїх.  

 

А треба годувати,

Вкривати і глядіти,

Від птаства боронити,

До гульок нічичирк!

 

Дивуються сусіди :

«Де розуму набрався?

 Як став таким щасливим?»

«Навчила нас  біда…»

 

Так Леся Українка
Дітей навчала щиро,

Щоб до роботи завжди

Охочими були.

 

Ніколи не лінуйтесь,

Навчайтесь всі  старанно,

Повірте, вам це треба

Буде у житті.

 

Ви тільки майте совість,

І битися не треба,

Шануйте своїх рідних,

Даруйте їм любов!

 

Спасибі тобі, Лесю,

Що ти нас так навчила,

Черпати будем мудрість,

Ділитися добром!

 

docx
Додано
2 липня 2018
Переглядів
316
Оцінка розробки
Відгуки відсутні
Безкоштовний сертифікат
про публікацію авторської розробки
Щоб отримати, додайте розробку

Додати розробку